// «Смаколикам» три роки! Ю-ху! 🥳
ГЛАВА 14.2
Пан Ван з головою поринув у процес продажу своїх першокласних ділянок на кладовищі, повністю ігноруючи вирази облич довкола себе, в той час, як його справжній клієнт сидів навпроти з удаваною усмішкою.
Старійшина Лу нічого не сказав, але вираз щастя вмить наче стерли з його обличчя.
Три дні тому, коли онук повернувся додому з лікарні, старий доручив своєму секретарю Цинь Шао організувати його похорон. Але тепер, коли стан Лісіна покращився, продовжувати готувати такі речі — надзвичайно дурна прикмета.
Так і не почувши жодної відповіді, пан Ван нарешті відчув, що з атмосферою в кімнаті щось не так. Він припинив свій монолог і, глянувши на похмурий вираз обличчя старійшини, нерішуче спитав:
— Старійшино Лу, вам не сподобалось жодне з цих кладовищ? Це не страшно, наша компанія має у своєму розпорядженні ще кращі ділянки кладовищ для вас. Будьте певні, ми обов'язково організуємо відбуття у кращий світ для панича Лу найкращим чином!
— Пфф... — Цзі Цінцін більше не могла стримувати сміх.
Лу Лісін насупився, простягнув руку, взяв розкладені паном Ваном проспекти та погортав їх.
— Оці усипальні Паньлуна мають непоганий вигляд, давайте їх і виберемо.
Пан Ван, який вочевидь ніколи не зустрічав Лу Лісіна, одразу відгукнувся:
— Пане, у вас чудовий смак. Кладовище Паньлун одне з найкращих і це, безперечно, найліпший вибір, але ви... вибачте, ми не знайомі...
— Ви обрали для мене ці кладовища, а не знаєте, хто я?
— Я вибирав кладовища для вас? — приголомшений пан Ван надовго застиг, втративши мову.
— Лісін, ми можемо поговорити про вибір кладовища пізніше. Ти щойно повернувся з лікарні, не накликай біду!
Та для Лу Лісіна, який уже одного разу пережив смерть, звичні табу не мали значення, тому він незворушно продовжив:
— Дідусю, не треба бути таким забобонним. Хвороби та смерть — невідривна частина життя. Навіть якщо в людини попереду ще сто років життя, ніколи не рано готуватися до похорону.
Слухаючи зі сторони цю розмову, пан Ван не наважувався й рота розкрити, бо вмить все зрозумів. Лу Лісін, що був такий хворий, що мав от-от померти, раптом пішов на поправку, то навіщо йому тепер ділянка на кладовищі? А він зі своїм ентузіазмом з продажу тих ділянок вискочив, наче дурна качка прямо під дуло мисливця. Пан Ван вже передчував, як за кілька хвилин його виштовхають звідси.
— Тож зупинимось на усипальні в Паньлуні.
Киваючи, ніби китайський бовванчик, пан Ван обома руками, з напівпоклоном прийняв від Лу Лісіна пачку проспектів:
— Т-так... Звичайно. Я повернуся в офіс і якнайшвидше підготую для вас усі документи.
Лу Лісін підняв брови й пан Ван затремтів.
— Т-тобто я зроблю усе якнайповільніше?
Поруч Цзі Цінцін з останніх сил намагалась утриматись від сміху. Лу Лісін холодно глянув на неї.
— Якщо тобі смішно, смійся.
— Ха-ха-ха!..
— Оформте також ділянку і для неї. На цвинтарі Паньлун.
— ... — Цзі Цінцін миттю замовкла.
— А ця молода леді...?
Лу Лісін представив:
— Моя дружина.
— О, значить, це пані Лу, — сказав пан Ван з ввічливою посмішкою. — Тоді як вам такий варіант: я оберу для вас та вашої дружини чудову парну усипальню на ділянці, яка виходить на море й навесні вкривається квітами. Що думаєте?
...Тобто навіть після смерті її душа, піднімаючись з труни серед глупої ночі, буде змушена милуватися морем поруч з Лу Лісіном?
Від однієї думки про це Цзі Цінцін стало зле.
— Тоді так і зробимо. Коли документи на ділянку кладовища будуть оформлені відповідно до норм, принесіть їх мені.
Пан Ван знову узявся кивати, як заведений:
— Так-так-так...
З цими словами пан Ван з острахом покинув маєток під похмурими поглядами старійшини Лу та тітоньки Пей.
— Паничу, ви ще такий молодий, навіщо вам та ділянка на цвинтарі? Так і біду недовго накликати!
Старійшина Лу махнув рукою:
— А бодай тобі. Ну, вже купив, то й купив, закінчимо на цьому. Хай просто хтось спалить всі ті речі в придомку.
Придомок був невеличким будинком праворуч від головної будівлі маєтку, де зазвичай зупинялися тимчасово наймані працівники. Три дні тому, коли старійшина Лу наказав розпочати підготовку до похорону, там стали складати всі ті ритуальні предмети, які будуть використовуватися під час поховання.
Старий глянув на онука.
— Лісін, ти щойно повернувся з лікарні. Тобі слід піти до своєї кімнати й гарненько відпочити.
Потім він повернувся до Цзі Цінцін:
— Цінцін, я хочу тобі дещо сказати. Підемо до мого кабінету, поговоримо, добре?
Дівчина кивнула й, кинувши на Лу Лісіна, який купив для неї могилу, лютий погляд, попрямувала разом зі старійшиною до його кабінету, де старий першим ділом дбайливо влаштував її на дивані.
Він був добрим і привітним та дивився на Цзі Цінцін так, наче вона була його рідною онукою:
— Як ти? Звикаєш до тутешнього життя?
Цзі Цінцін здогадалася, що старійшина мав на увазі. Вона кивнула й сказала:
— Так, все просто чудово.
— От і добре. Звикай, а якщо знадобиться щось, одразу звертайся до тітоньки Пей — вона про все подбає, — старійшина Лу подивився на неї з лагідною усмішкою. — Цінцін, люба, я запросив тебе, тож не буду довго ходити навкруги. Я хочу, щоб ти краще зрозуміла, чому я запросив тебе до лікарні тоді, три дні тому. Лісін — це дитина, яку я виростив самотужки, аж тут він переніс таку важку аварію. Тому поки був хоч проблиск надії, я просто не міг здатися.
— Старійшино, все гаразд, я розумію.
Старий полегшено усміхнувся:
— Доню, дякую тобі. За твоє розуміння й за те, що тоді погодилася на моє прохання. Інакше хто знає, чи прокинувся б взагалі Лісін.
Цзі Цінцін поспіхом промовила:
— Не варто так говорити. Я ж нічого не зробила.
Старший Лу загадково посміхнувся:
— Ваш шлюб із Лісіном — то найліпша допомога для нього. Тепер, коли Лісін прийшов до тями, я хочу ще раз тебе запитати: чи хочеш ти й надалі бути частиною родини Лу?
Цзі Цінцін на мить застигла від подиву.
— Зрозумій мене правильно: я просто відчуваю, що нині молоді люди найбільше прагнуть кохання, щасливої любові двох закоханих. І що я, можливо, примушую вас з Лісіном бути разом, коли ви цього не бажаєте.
Цзі Цінцін ніяково посміхнулася й нічого не відповіла.
— Насправді, з давніх-давен кохання не було частиною шлюбу. Раніше всі питання щодо одруження вирішували батьки та свати. Я жодного разу не бачив бабусю Лісіна до весілля, не кажучи вже про якісь стосунки. Перші слова ми сказали одне одному аж на третій день нашого шлюбу. Однак це не завадило мені до нестями закохатися в неї пізніше. Палке кохання чи надійний шлюб — так чи інакше, найважливіше знайти людину, яка тобі підходить.
Старійшина Лу зробив паузу.
— Часи змінилися. Тепер молоді люди значно більше шанують свободу та особистий вибір та прагнуть одружитися завдяки коханню. Між тобою та Лісіном немає жодних почуттів, але може ви погодитесь хоча б спробувати? Дай Лісіну шанс, — старий посміхнувся. — Звичайно, якщо ти не хочеш, я не буду тебе змушувати. Ви офіційно одружені, тому якщо ти захочеш розлучитися, я віддам тобі справедливу частку.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
