Провина

Гучний дзвін простромив його вуха, різко пробудивши Бейла зі сну. Відкривши очі, і мов втопаючий хапаючи повітря, він не одразу міг збагнути, де знаходився. Яскраві образи мерехтіли на стінах, мов суміш реальності й примари. Краплі поту виступили на скронях, і неприємно котилися по обличчю.

 

Він усвідомив, що не може поворухнути жодною частиною тіла. Серце билось стрімко і шалено, а кожен подих здавався занадто важким, неможливим. Мов чиясь невидима рука стисла легені.

 

Його руки ледь відчували твердість поверхні, на якій вони лежали, так само, як і його тіло, що почувалось кволо і знесилено. Коли перша хвиля занепокоєння пройшла, й хлопець зрозумів, що всі його спроби зрушити з місця марні, він закрив очі і спробував очистити розум від думок, зосередившись лиш на диханні. Спочатку було важко. Неконтрольована тривога зовсім не хотіла відступати.

 

З чималими зусиллями й часом він зміг відсторонитися, заглиблюючись в медитативний стан, де зникали спогади, відчуття, і всі його думки. Кожен подих був медитаційним актом, зводячи свідомість до мінімуму активності. Його розум став порожнім, як небо після дощу. Бейл не міг сказати, скільки часу він провів у цьому стані, але відчував, що його тіло і розум вперше за довгий час насичені тишею та спокоєм.

 

Легені все ще трохи боліли, повертаючи йому відчуття реальності. Тепер він міг нормально дихати. А також нормально думати, тому повільно піднімаючись, й відчуваючи, як заклякло тіло, він вперше зміг оглянути місце, де знаходиться.

 

В невеликій кімнаті, не було нічого крім однієї прикутою до стіни лави, на котрій він і прокинувся. Бетонні стіни ніби тисли на нього своєю кремезністю й товщиною, а лампа на стелі дратівливо миготіла, не даючи достатньо світла. Повітря відчувалось холодним, вологим і затхлим, хоча було значно краще, ніж у вантажному відділенні перельотника, спогад про який ще був свіжим у пам’яті.

 

Оглянувши себе він зрозумів, що в нього забрали його речі, а його руки… його руки були закуті у магнітні наручники, що завжди тримали його зап'ястя на обмеженій відстані одне від одного, без змоги віддалитися чи наблизитись.

 

Незважаючи на незручність та його ненадійне положення, юнак не відводив очей від механізмів, розмірковуючи як саме вони побудовані, та з чого зроблені, шукаючи мікроскопічні лінії збору, й зовсім не бачачи їх. Колись він і сам проектував подібне, та результат був далеким від того, що побачив зараз.

 

Спостереження навело його на думку, що він в'язень. Поступово події не такого вже далекого минулого одна за одною відтворювались в пам’яті, будуючи логічний ланцюжок до сьогодення.

 

— Ідіот — проскиглив він від сорому та відчаю, коли збагнув, в яку халепу втрапив.

 

З роздумів його вимкнули чиїсь гучні кроки по той бік стіни. За кілька митей важкі та щільні двері відчинились. Крізь них пройшов невисокий чоловік у формі, з розкутим кроком та прямою спиною. Він мав безвиразне обличчя, схоже на лице живої статуї, а очі були зосереджені на планшетці у його руках. Він спокійно подивився на Бейла, зробив кілька кліків на пристрої, а потім заговорив:

 

— Вітаю пане Бейл. Моє зобов'язання на сьогодні, повідомити Вас про ваші порушення, та призначити Вам відповідне відшкодування за це. Наша розмова буде записана та збереження у системі. Відповідайте на мої питання чесно і спокійно, і цей процес пройде якомога швидше. 

 

Хлопець лише покірно кивнув.

 

— Тож… Адам Бейл з… тимчасовою посвідкою планети Кройлеан, час дій якої минув два тижні тому, та ідентифікаційним номером 18324950, звинувачується у нападі на представника поліції, згідно з пунктом 8, статтею 14 Кодексу Законів Об'єднаної Імперії. Чи визнаєте Ви провину за це порушення?

 

— Так — тихо прошепотів він, відчуваючи, як на нього несеться буря.

 

— Ви звинувачуєтесь у протидії поліції під час затримання, та діях, що загрожують безпеці громадян із пунків 3 та 14 тієї ж статті. Чи визнаєте Ви провину за ці порушення? 

 

— Так…

 

— Також ваша спроба незаконного проникнення на планету відповідає пунктам 12 і 19 Закону про міжнародну безпеку та порядок. Чи визнаєте Ви…

 

— Це помилка! — хлопець перебив офіцера, на щойно той здивовано підняв на нього очі. — Це всього лиш бюрократична помилка… В Імперії інші правила подачі документів.

 

— То Ви не визнаєте провину за це порушення?

 

— Ні! Мені просто не вистачило часу отримати деякі форми…я поспішав, тому…

 

— Тому ви напали на представника поліції, щойно вам відмовили у праві на прибуття?

 

— Ні… це було не тому… це просто…

 

По шкірі хлопця пройшло легке тремтіння, коли він зрозумів, що не може пояснити свої дії. Навіть якщо він скаже, що намагався таким чином покинути космопорт, після вчиненого йому навряд чи вже повірять. Однак сказати правду він також не міг. Та й що він скаже? Що комісар погрожував йому? Що це якось пов'язано зі смертю професора Гайвана? Чому там взагалі був комісар? Хіба не через це злоденне ім'я, що ніби притягує всі його нещастя?

 

— Пане Бейл, ви остаточно заперечуєте свою провину? В такому випадку це робить справу ващою для нас обох. Прошу Вас, добре подумайте цього разу. — голос офіцера звучав прохолоднощотвіни, вказуючи Що він втрачав терпіння.

 

— …

 

— Пане Бейл?

 

— Я… — він глянув ще раз на офіцера, бажаючи ще раз протестувати, та погляд того ніби говорив, що так він зробить лиш гірше. — Я визнаю… це порушення.

 

— Тоді останній пункт на сьогодні. За відмову від співпраці. Згідно з…

 

— Але ж…! — Вклинився хлопець, та зрозумівши, що минула спроба закінчилась невдало, одразу ж замовк, а той продовжив:

 

— Згідно з 5 пунктом вищезазначеного статті. Чи визнаєте Ви свою провину?

 

— Так. Визнаю.

 

— Згідно з законами Імперії, покарання за порушення, посилаючись на ваш статус закордонного резидента, та пом'якшення за визнання провини, ви маєте заплатити штраф державі у 20 тисяч кредитивів

 

— Я не можу відшкодувати таку велику суму. Навіть за 10 років не зберу таких грошей!

 

— Так, після перевірки ваших даних, ми не знайшли жодних доказів вашого громадянства чи сплати податків від вашого імені в будь-який державний устрій. Тому Вас визначено як неплатоспроможного та ненадійного. Рішенням системи Ви будете відправлені у заслання в колонію за межами країни. Там ви працюватимете на родовищах янтарю, поки не відплатите борг. Орієнтовний час заслання — близько п'ятнадцяти років. Після цього ви зможете бути вільними, але вам буде заборонено повертатись до нашої країни.

 

— Чекайте! А… а якщо я знайду гроші? Мені ж просто потрібно заплатити, чи не так? Якщо ви дасте мені трохи часу…

 

— Нажаль, Вас вже визнали неплатоспроможним, і Ви підтвердили це. Інформація є в протоколі. Хіба що… Ви маєте когось, хто міг би поручитися за вас, й заплатити замість Вас?

 

Несвідомо з уст Адама зірвався відчайдушний сміх. Йому вже двічі задали це питання, та він не мав що відповісти.

 

— Ні, офіцере. Я не знаю ні душі у цій країні, і немає нікого за її межами, хто пожертвував б навіть мідяк заради мене.

 

— Тоді вирок остаточний. Зовсім скоро вас переведуть до нового місця утримання. Будьте готові до цього.

 

З цими словами офіцер вийшов з кімнати так само стримано, як і зайшов, а Бейл втомлено притиснувся до стіни, відчуваючи повне спустошення.