Кінець літа (3 частина)

Його велика рука опустилася на моє обличчя, обережно витерла сльози та відсунулась убік. Після цього, хоч би скільки я чекав, не було жодних ознак того, що він збирався мене вдарити.

Чому?

«Агов...»

«Що?»

«Ліане... Тобі на мене начхати?»

Я обережно зітхнув, щоб той не помітив.

Давай, я маю сказати.

Напевно, це був критичний момент. Мені казали, що я жахливий актор, але вже п'ять довгих років я відігравав Ліана. Це буде легка перемога. З надмірним ставленням, властива Ліану, я наговорю йому безліч неприємних слів. Так, щоб він... був приголомшений, розгніваний, почав зневажати таку егоїстичну і жахливу людину і, подумав, що ненавидить мене.

«Еге ж... Правильно. Мені все одно. Я син лорда. А ти ніхто...ні грошей, ні статусу не маєш. Думаєш, ти мені подобаєшся? Бути такого не може. Тож... Мені на тебе начхати... Я... я... з самого початку... тебе ненавидів!»

«Ненавидиш...»

«Так. Завжди... ненавидів. Ненавиджу...»

Тому тобі теж треба мене зненавидіти.

«Дуже ненавидиш...»

«Дуже! Ненавиджу. Навіть бачити тебе не хочу...»

«Хм...»

«Тож йди. Забирайся звідси».

«Га... Про що ти говориш? Це моя кімната, твоя взагалі по сусідству».

«А...»

Точно.

«Так, правильно! П-поки що! Я йду! Я мушу забратися звідси! Геть! Ти заважаєш! Тому.. посунься!»

Я сказав йому посунутись, але Альфред навіть не ворухнувся. І не відпускав моє зап'ястя, продовжуючи дивитися на мене.

«Гей... А хіба... я тобі не подобаюсь?»

Про що він говорить у такий момент? Цей дурень.

Серйозно.

«Я ж сказав, що не подобаєшся! З самого початку! Завжди! Я... тебе... ненавиджу!»

Очі хлопця звузилися, а куточок його губ піднявся.

Подібна усмішка була дуже схожа на одну з тих, що з'являлися у лиходія, коли йому вдалося перехитрити когось.

Агов, це була моя запатентована усмішка! Поганцю, ти украв її. Що дратувало ще більше — підступна усмішка личить йому.

Обличчя Альфреда наблизилося ближче.

«І це все теж брехня?»

«Га?»

«Ти ж брехун, чи не так?»

«Що?.. А... Звичайно! Брехун... Хоча... Ой. Це теж... брехня...?»

...Я і зараз брехав?

Звичайно, якщо я був брехуном, то й це теж ставало брехнею... Так, але ж це правда. Ні, хоча, чесно кажучи, це брехня... Але в такому разі те, що це брехня, теж було неправдою?

Що?

Стривайте, я трохи заплутався, де брехня, а де ні.

Голова заповнилася знаками питання і, не здатний наздогнати цей логічний ланцюжок, я на мить завмер.

Альфред, що дивився на мене, щасливо і нахабно посміхнувся.

«Звичайно. Брехня, еге ж?»

Потім він несподівано поцілував мене.

«М-м-м?!»

Після того, як вилизав мій рот зсередини, він трохи відсторонився. Коли я розплющив очі від подиву, на мене дивилися очі кольору індиго.

«Гей, чи можу я доторкнутися до тебе?»

«Н-не можна...»

«Гаразд...»

Альфред розстебнув мою сорочку, хоч я й сказав, що не можна.

«А обійняти тебе можна?»

«Ха?! Що ти верзеш, не можна...»

Велика рука, пробравшись збоку, погладила спину знизу-вгору. Відчувши як завжди високу температуру його тіла, я здивовано підскочив.

«Ах»

Гарячий язик повільно пройшовся від грудей до шиї. Він облизав моє підборіддя, щоки, одну за одною, потім губи, і продовжував дивитися на мене.

Цей хлопець поводиться як тварина.

«Це теж брехня?»

Велика тварина з золотистим хутром і глибоким поглядом, що, здається, пронизує мене. Я не зміг відвести погляд і здригнувся.

Чомусь виникло відчуття, що всі шляхи втечі відрізані.

«Гей, Ліане... Насправді я тобі подобаюся, чи не так?»

«Н-не правда! Н-не подобаєшся... Ненавиджу...»

Я сказав, що ненавиджу його, а він знову посміхнувся.

Я розгубився.

Що відбувається? Я вже стільки разів сказав, що він мені не подобається. Чому він не сердився? Чи не починав ненавидіти?

Чому?

Він дивився на мене поблажливо, при цьому він посміхався, ніби спостерігав за дитячою витівкою.

Я знову завмер, намагаючись зрозуміти, що в нього в голові, коли він обережно погладив мене по щоці. Великою теплою рукою.

«Гей, Ліане... Я... тебе кохаю. Дуже кохаю. Неважливо, що мені доведеться віддати натомість. Я не хочу тебе втрачати. Не хочу, щоб ти віддалився. Хочу бути поруч. Я тобою дорожитиму. Подбаю про тебе. Якщо ти не хочеш, щоб я питав, не ставитиму запитань. Якщо захочеш, щоб я щось зробив, докладу до цього всі сили. Я зроблю все. Клянуся, я кохатиму тебе все життя. Тож... може, залишишся зі мною назавжди? Я хочу, щоб ти був поряд... і кохав мене. Завжди. Ні, до кінця життя».

У мене було відчуття, що мені щойно сказали щось надзвичайно важливе. На цьому моменті мозок вирішив, що далі обмірковувати ситуацію небезпечно і розумовий процес зупинився.

«Т-ти...»

Чомусь сказавши мені все це, Альфред яскравіше посміхнувся.

«Я ж сказав, що говоритиму все так, щоб ти зрозумів. До тебе справді так довго доходить».

«До кого тут повільно доходить? Я... Я ж сказав, що я брехун! Я ж сказав, що я тебе обманював, я поганець...»

Адже я чітко це сказав. Але з його обличчя не сходила посмішка, коли він заговорив:

«І все ж... Серед усіх, кого я тільки знаю, ти, безумовно, найсерйозніший хлопець. Такі не брешуть без причини. Значить, є привід... Має, без сумніву, бути якась важлива причина, еге ж? Наприклад... Потрібно приховати щось, про що ніхто не повинен знати...»

«Ох!» – я трохи смикнувся від несподіванки й на мить відвів погляд.

І подумав, що зробив помилку. Це була погана реакція.

Цим жестом я визнав його правоту. Я був такий приголомшений, що не зміг утриматись. Швидше за все, щойно... навряд чи він цього не помітив. Нехай часто він здавався абсолютно невмотивованим, але завжди все розумів. Тому він був страшенно спостережливий. Все помічав і знав, куди саме треба дивитися. Його потенційні можливості повністю відрізнялися від моїх. Як і очікувалось від майбутнього героя, чи не так?

Насправді він багато разів чудово помічав такі моменти. Швидше за все, він помітив і цю мою реакцію... ні, я певен, що вона видалася йому дивною. У найгіршому випадку, він повністю переконався. І все ж... Альфред... більше нічого не питав. Просто дивився вниз і мовчав.

Я напружився.

Чому ти ні про що не питаєш? Мені це теж здається дивним. У звичайній ситуації ти вже запитав би, що я приховую.

З іншого боку... у мене чомусь виникло відчуття, що він мовчав заради мене... чи мені так здалося. Запитуючи це питання, я подивився вгору, намагаючись розглянути його справжні наміри. Альфред чудово зрозумів значення мого погляду, але, як і раніше, нічого не питав... тільки неспокійно насупив брови та схилив голову набік.

Потім знову з усмішкою витер пальцем куточки моїх очей. Ну от чому в мене вологі очі? Я що, знову плачу?

Я вже не розумів власного тіла. Я хочу сказати, що воно мене зовсім не слухався. Попри те, що воно моє власне. У горлі почалося безупинне тремтіння. Очі та ніс болісно горіли. Голова теж розболілася. Потрібно було просто вдарити хлопця переді мною, відштовхнути й піти, але в моїх руках та ногах зовсім не було сил.

«Агов, Ліане...»

«Га?»

Голос звучав жалюгідно, тремтів і зривався, але мені вже було байдуже. Тому що знедавна мене не слухалося власне тіло.

«Навіть якщо ти, як ти сам сказав, брехун... все ж таки... Я знаю, що насправді ти дуже добрий хлопець. Який терпіти не може, коли інші страждають. Тому, ти... готовий стати брехуном, щоб не нашкодити нікому крім себе, чи не так? Зрештою, ти з тих, хто перекладає весь тягар на свої плечі...»

Про що ти говориш? Ти перебільшуєш. Я звичайнісінький, ну, може, гірше звичайного. Досить боягузливий, слабкий, недовірливий, просто жалюгідний дорослий. Внутрішньо.

«Це... не так... Я...»

«Гей, Ліане, якщо ти не можеш мені розповісти, то й не треба. Якщо це необхідна брехня, це означає, що ти все обдумав. Якщо ти прийняв таке рішення... то продовжуй брехати, як і раніше».

«А...»

Я глянув на Альфреда.

Продовжити брехати?

«...це нормально?»

Але... Таке... Я не думав, що він виправдає подібний егоїзм... Проте блондин усміхнувся і кивнув.

«Нормально. Але... Ліане, скажи тільки одне...»

«Тільки одне?..»

«Так. Тільки одне, гаразд? Пам'ятаєш, ти сказав якось, що даси мені нагороду».

«Нагороду...»

Я струснув пам'ять і натрапив на відповідний спогад. Чи може бути... він про те змагання з фехтування? До речі, я тоді так відчайдушно вигадував як мотивувати хлопця, налаштованого програти й повернутися додому, що в останній момент справді сказав таке. Якщо він мене переможе, то виконаю його бажання.

То він хотів отримати цю нагороду?

Аж до цього моменту він не заговорював про це, тож я думав, що це вже в минулому.

«Я багато думав, що з цим робити, зрештою, так і не зміг вирішити... але зараз я цьому радий. Ліане, якщо ти справді готовий дати мені що завгодно. То я хочу лише одного. Дай мені це».

Те, що хоче.

«Що ти хочеш?»

«Я хочу почути від тебе правду. Будь ласка, відповідай чесно на моє запитання. Не бреши».

«Правда...»

Схоже, він хотів, щоб я відповів на якесь запитання. Усього одне. І відповів чесно.

«Що ти хочеш знати?»

Я вже просто втомився замислюватися над тим, чи правильно так чинити, чи ні.

Подумав, що від однієї відповіді нічого страшного не станеться. Мовляв, це така дрібниця, що ні на що не вплине.

Коли я підняв погляд, висловлюючи згоду, очі кольору ясного блакитного неба радісно примружилися. Я розсіяно спостерігав, як повільно відкривався його рот, і спокійно чекав, коли буде поставлено запитання.

«...Я тобі подобаюсь?»

«Га?»

Це і є твоє питання?

«Таке питання...»

...Мені можна на нього відповісти? Невже більше не було про що запитати? Так точно було.

Наприклад, про Богиню! Або що я намагаюся зробити потай, або хто я, зрештою! Ти ж дійсно хотів би спитати, чому я іноді поводжуся підозріло і роблю дивні речі?! Це так! Я теж встиг це побачити! Ти іноді так на мене витріщаєшся, немов у тебе язик так і свербить запитати! Хоча в такі моменти я або ухилявся від розпитувань, або обманював, або зображував із себе дурника!

І все ж... Таке питання...

«Все нормально. Відповідай. Правду. Я тобі подобаюсь чи я тебе дратую? Ти кохаєш мене чи ні? Що з того? Не бреши й не ухиляйся. Скажи мені правду. Словами.»

Словами...

Але й так усе зрозуміло, хіба ні? Хоч я брехав навіть самому собі, обманював тебе. Але якщо ти просиш сказати правду...

У горлі відчулося тремтіння.

Чомусь, коли я підняв погляд, обличчя переді мною розпливалося, я ледве бачив його. Я подумав, що, може, воно й на краще. Це не та фраза, яку легко вимовити віч-на-віч.

«Ти мені подобаєшся, я кохаю тебе... Альфреде...»

Хоч я бачив його дуже розпливчасто, але відчував, що Альфред широко посміхнувся. Я відчув, що його обличчя наблизилося і, розуміючи, що зараз станеться, заплющив очі.

Губи, що лагідно доторкнулися до моїх, були теплими й ніжними.

«Загалом... як і очікувалося... все дуже складно».

Занадто багато брехні. Я брехав собі, йому, всім.

Якщо брехати заради брехні, зрештою вона може обернутися правдою, і тоді чергова брехня вже не допоможе... Ні. Зачекайте. Але... Ох, все. Я надто заплутався, у мене в голові безлад, тому я вже нічого не розумів.

Альфред щасливо посміхнувся.

«Тоді кажи правду і не бреши».

«Правда... М-м...»

Я відчув, як вологий гарячий язик, ніби пробуючи на смак, повільно пройшовся від шиї до грудей, від чого по спині пробігли мурашки. А ще – від його намірів... Можливо, він справді збирався зробити це. Прямо зараз.

Але навіть розуміючи все... я не знайшов у собі сил.

Як я й думав, з мене зняли все, що було на мені, і я залишився лише в одних піжамних штанах і білизні... Повністю розслабившись, я просто відвів погляд убік... дозволивши Альфреду робити те, що він хотів.

Я сховав це глибоко всередині, притиснувши купою каміння і закривши на кілька замків, щоб нічого не просочилося назовні, щоб ні він... ні я сам цього не помітив, я так приховував це... але тепер усі замки були розкриті й про все стало відомо. У мене навіть не з'явилося бажання чинити опір. Все, сил для боротьби більше немає, зброю та обладунки знято, я підняв руки та здався.

До того ж хотіти торкнутися мого худого, не милого і зовсім не м'якого тіла, бажати обійняти... думаю, і цікавості є межа.

Однак якщо цього хочеш ти... Та й мені... зовсім не було гидко, коли мене торкався Альфред.

Навпаки, я відчував себе захищеним, щасливим, і мені було дуже приємно. Настільки, що з'явилося бажання... дозволити йому торкатися якнайбільше. Але, звісно, я ніколи про це не скажу.

Раптом я згадав дещо, тому поглянув на Альфреда.

Правильно.

Насамперед треба дещо розповісти. Заради нас двох.

Сподіваюся, на якийсь час він відмовиться від своєї ідеї і ми, як і тієї ночі, обмежимося обіймами, просто трохи подарувавши один одному взаємне задоволення. Також я подумав, що спати разом було б дуже затишно, тепло і комфортно.

«Ах, Альфреде...»

«Що?»

«Знаєш. Спочатку мені потрібно дещо тобі сказати... Я зовсім нічого про це не знаю... Як це робити...»

Так, у мене не було досвіду. Не розумію, як цим займалися одностатеві пари. Це взагалі цілком природно!? Я ж був гетеросексуалом! Хоча!.. Чорт! З дівчатами у мене досвіду також не було! Пробачте! Трясця!

Альфред глянув на мене і чомусь щасливо посміхнувся. Що таке, поганець? Чому ти посміхаєшся?! Бісиш!

«Все нормально. Я здебільшого все знаю».

Що ти щойно сказав? Що ти там здебільшого знаєш?! Звідки тобі це відомо? Гей, телепень, ти звідки дістав цю секретну інформацію, матері його ковінька! Старший брат тобі цього не пробачить...

Тільки я зібрався поцікавитися, як мої губи знову опинилися в полоні чужих, і мені не вдалося нічого спитати.

Рука гладила і потирала мій пеніс, я не зміг цього довго терпіти, тому досягаю кульмінації.

Альфред відразу схилився злизати білі краплі, що потрапили мені на груди. Я спробував відштовхнути його, щоб він припинив це робити, але той навіть не рушив з місця: все-таки ми мали дуже різну статуру.

По тілу хвилею прокотилося тремтіння, коли я відчував, як язик проходив по внутрішній частині моїх рук, по боках, з них до живота, звідти прямуючи до паху.

«Ах, Ал... С-стій... Не треба там облизувати...»

«Це буде марнотратно...»

«Я не розумію, що в цьому марнотратно».

«Думаю, я радий, що знайшов батька зараз...»

Я був здивований тим, що він прошепотів, тож на мить завмер. Коли я подивився на хлопця, вираз його обличчя не вдалося розглянути через волосся.

«Якби я знайшов його до того, як тебе зустрів... Якби тебе не було поруч, якби ти не кохав мене... Я точно... Я б вирішив, що мені вже все одно...»

«Чому...»

Подібні речі...

«Скільки б я не просив і не молився, зрештою, мої благання не були ні почуті, ні виконані. Я так благав Богиню його захистити, щоб він повернувся додому неушкодженим, та все ж... батько був убитий. Я благав про допомогу, але мама померла. Хоча я просив допомоги у Богині, вони обидва загинули. Ці Боги нікого не рятують... Якщо вони і є, то просто спостерігають. У цьому світі немає порятунку. Це просто егоїстичні надії людей, які хочуть, щоб вони існували. Реальність така... що треба добиватися всього своїми силами».

«Альфреде?..»

Я був такий стурбований зовсім не схожою на нього поведінкою і цими тривожними словами, що інстинктивно простягнув до нього руку. Кінцями пальців торкнувся його руки. Він відсмикнув руку, і я вирішив, що він не хотів, щоб його торкалися, але натомість спіймав мою руку своїми, легенько стиснувши. Наче чіпляючись за соломинку.

«Якщо ми живемо тільки для того, щоб померти, то який сенс взагалі жити? Його немає, адже так? Це марно. Безглуздо. Тоді мені... просто не треба було народжуватись...»

Голос, що промовляє ці слова, звучав абсолютно байдуже. Вираз обличчя, що проглядався крізь чубок, був спокійним, навіть беземоційним. І все-таки... було схоже, що він плакав.

«Про це я думав... Але ти... піклуєшся про мене. Про мене... коли іншим було байдуже, де і коли я помру. Плакав і просив не йти та залишитися поруч. Невже навіть така нікчема, як я... чогось вартий, хоч трохи...»

Я стиснув його велику руку. Наче бажаючи, щоб мої почуття передалися йому.

«Вартий. Звісно, ти дуже важливий. Ти просто зовсім цього не помічаєш. Озирнися навколо. Існує безліч людей, які турбуються про тебе, чи не так? Панні Марі, малюки, подружжя Чедд... і багато людей, яких я не знаю, раді, що ти є і хочуть, щоб ти жив. Сподіваються і вірять у це.»

Альфред повільно підняв голову. Темно-сині очі розплющились, дивлячись на мене.

«І ти?..»

Почувши це запитання, вимовлене невпевненим голосом, як у дитини, яку покинули, я завжди заспокійливо усміхнувся.

«І я. Завдяки тому, що ти поряд зі мною... попри те, що я слабкий і жалюгідний, я весь цей час намагався щосили. Якби тебе не було... я б точно зазнав невдачі... Мені було б тяжко й самотньо. Те, що я зараз став таким... це все завдяки тобі».

«Мені?»

«Так. Тому що ти був поряд».

Блондин, який не зводив із мене очей, похитав головою і підняв куточок рота.

«Це теж брехня?» — він вимовив це насмішкувато.

Я зітхнув.

«Я втомився... Бути брехуном... Крім того, через тебе в мене в голові повний безлад, я перестав розуміти де можна збрехати, і тобі це чудово відомо, поганець...»

Хлопець тихо засміявся. Це не привід для сміху.

«Зрозуміло. Це добре».

«Нічого доброго!»

Мене спіймали за праву ногу під коліном і притиснули до моїх грудей. У поле зору потрапив мій вологий пеніс, я зрозумів, що йому зараз чудово видно і всю задню частину, тому рефлекторно витягнув руки, штовхнувши хлопця в груди в спробі відштовхнути.

«А-Ал...»

У лівій руці блондин тримав невідомо коли й звідки витягнуті ліки для ран середньої тяжкості, які я йому дав, і з легким хрускотом зламав пакування. У долоні виявилася густа кремоподібна блискуча рідина молочного кольору. Ліки для ран середньої тяжкості при розколюванні ставали кремом підвищеної в'язкості, який довго залишався на рані.

«Насправді, для цього є спеціальні речі... Але в мене їх зараз немає».

«А...»

Що ще за "спеціальні речі для цього"? У сенсі таке реально є?

Альфред вмокнув пальці в крем і пройшовшися позаду входу в моє тіло... обережно проштовхнув середній палець усередину.

Так, як і підозрював, таки користуватиметься цим. Наполовину переконавшись у своїх здогадах, наполовину схвилювавшись, що він цілком серйозно пхав туди пальці, я запанікував.

«Ах, ні, почекай...»

До вух досяг низький шепіт, що вимовляє слова знайомої техніки. Причому слова просунутого складеного заклинання, вивченого у курсі "Магічних технік середнього рівня". Здається, це було поєднання "Часткового чищення", "Часткового промивання" та ще одного медичного заклинання, але я був дуже збентежений і розгублений, тому не дуже добре почув. Він з такою легкістю використовував складне заклинання, що вимагає великих витрат мани, це вражало.

«Що-що... т-и... Ва-а...»

Коли Альфред перестав говорити, нижня частина мого живота раптово налилася жаром.

«У мене немає потрібних ліків, знову йти у ванну занадто клопітно, так буде швидше».

«Що швидше?»

Середній палець, обмазаний відновлювальними ліками, знову ковзнув усередину і я забув усе, що хотів сказати. Вивернутися і втекти я не міг, бо мої ноги були схоплені та зафіксовані. Довгий палець хлопця обережно ковзнув глибше всередину, а потім обережно вислизнув. Болю не було. Напевно це завдяки ковзанню від відновлювальних ліків.

Варто мені тільки зітхнути з полегшенням, як у мене ввійшли вже два пальці.

«Ох... Ах...»

На цей раз, коли вони рушили, щоб розтягнути мене, це виявилося боляче, мені стало страшно, і я затремтів. Нічого не розуміючи, відчуваючи страх, я проти своєї волі видавав збентежені звуки.

«Розслабся. Я не хочу робити тобі боляче».

«Хоч ти кажеш так... Ах... Стій... Там!»

Місце, якого торкнулися пальці, нахлинуло хвилею спеки й пульсації, і мене просто підкинуло. Альфред посміхнувся, примруживши блакитні очі. Дуже хтиво.

«Тут добре?»

Він натиснув сильніше, примушуючи тіло здригнутися, від того місця розливався жар, що лякав, а в голові стало зовсім порожньо.

«А... Ах... Ідіот, н-нічого не добре!.. Стій, годі... там... терти!.. Припини!..»

«Все нормально».

Та що тут нормального? Це зовсім не нормально, бовдур!

І хоча я сказав йому припинити, хлопець продовжив щоразу погладжувати те саме місце, мені захотілося плакати. У мене не залишалося іншого вибору, окрім як зі стогоном самому взятися за свій пеніс, що остаточно встав. Я рухав рукою в такт пальцям, що проникали в мене. 

Зрештою, кількість пальців у мені збільшилася до трьох, вони проникали всередину, в голові у мене все змішалося, і коли дихання збилося настільки, що я й сказати нічого не міг... пальці зникли.

Мене підхопили під коліна, максимально широко розвівши ноги убік. Коли коліна виявилися притиснуті до грудей, я почув власний стогін... і щось велике, слизьке і гаряче, ввійшло туди, звідки щойно витягли пальці.

«Ох...»

Я знав, що це було, але в мене не вистачало сміливості подивитися на власні очі. Коли я підняв очі, Альфред помітив мій погляд і посміхнувся, дивлячись на мене гарячимм світло-блакитними очима.

Головка вже увійшла в мене, а і сказати нічого не встиг. Мій отвір настільки звик, що безболісно впустив його. При тому, що я не бачив, але чудово відчував, що пеніс був більшим. Що ж тоді відбувалося з моїм тілом? Мене це хвилювало, але сміливості подивитися, як і раніше, не вистачало. Все, що я знав, це те, що гарячий і товстий орган, у міру того, як я звикав до нього, повільно занурювався все глибше.

«Ах... Гх... Гарячий... Ха...»

Такий гарячий, що здавався, ніби обпікає. Намагаючись розтягнути мене якнайсильніше, він без сорому проштовхувався все далі. Дихати стало тяжко. Здавалося, він заповнив весь живіт, а це було неприємно.

«Ах, Ал!.. Я... більше не можу!.. Тяжко!.. Не треба глибше входити...»

«Все добре. Ще трохи».

Та що тут добре, га?! Я ж тобі говорю, що нічого хорошого!

Світловолосий переді мною не зупинявся, що б я не казав, внизу  так гаряче, що, здавалося, все палало, але через те, що Альфред постійно з силою вторгався в те дивне місце, я втратив глузд. 

Уже деякий час я без жодного сорому хникав і стогнав. Коли мої сідниці торкнулися стегон хлопця, той нарешті зупинився. Схоже, далі рухатися вже не було куди. Тяжко дихаючи, Альфред легенько почав цілувати мене в лоб і в щоки. Як і тієї ночі, дуже часто. Чомусь відчуття м'яких ніжних губ поступово заспокоювало.

«Ха...»

Від легких дотиків чужих губ було лоскітно, тому я, не зумівши стриматися, тихо засміявся. Коли я підняв на нього погляд, виявилось, що хлопець посміхався так само, як і я. Туман все ще стояв перед очима, я не міг як слід його розглянути, але відчував радість, що виходила від нього.

Незрозуміло чому мені теж стало радісно, я відчув легкість, тому мені вдалося підняти важкі руки і закинути на шию Альфреду. Підтягнувшись ближче до його обличчя, я так само, як того дня, у відповідь на його поцілунки легенько поцілував його в ніс і щоки. Коли я глянув на нього, блондин, як і того разу, виглядав незвично приголомшеним, небесного кольору очі широко розплющилися, а потім... радісно звузилися і на обличчі розцвіла чарівна посмішка.

«Вже можна... рухатися?.». — ніжно поцілувавши мої губи та шию, запитів він.

Усередині було так само гаряче, але задушливий біль потроху вщух. Крім того, відчуття зв'язку ним якось дуже... заспокоювало. Від шкіри, якої я торкався, йшов м'який сонячний аромат, який я так любив, і жар його тіла. Нутро було повністю заповнене Альфредом, це було трохи тяжко, та все ж... дуже заспокоювало.

Коли я притулився до його шиї, вдихаючи його запах, хлопець, здавалося, трохи стурбувався.

«Ліане?»

«Чомусь... так... спокійно...»

Я відчув, як Альфред затамував подих, а його плечі здригнулися. Потім він обхопив мене за спину і міцно обійняв. Його руки трохи тремтіли.

«Мені теж... спокійно...» — почув я тихий шепіт і відчув полегшення.

Невже? Він такий самий як я. Слава Богині. Я так зрадів, що тихенько засміявся. Він щасливо засміявся у відповідь.

Він штовхнувся, всередині пройшло тремтіння, а дихання перехопило.

«Ах... Ах...»

«Гей... Тепер можна?»

Я почув тихий голос, який звучав так, ніби його господар стримався з останніх сил. Притулившись щокою до спітнілої шиї і заплющивши очі, я кивнув.

Він пересунув мене, щоб знайти те саме місце, яке приносило стільки задоволення, а коли воно було знайдено, то почав наполегливо штовхатися, зачіпаючи його знову і знову. Я більше не міг говорити і навіть триматися за Альфреда вже не міг, єдине, на що я був здатний, це схопитися за простирадла, стискаючи їх у руках.

Час від часу він то тут, то там торкався мого тіла губами, облизуючи та прикушуючи шкіру. Досить болісно.

Ти тварина чи що, йолоп?! Ще й голодний, мабуть! Ти поводиться не як людина, а як звір. Немов тварина, яка бігає в дикій природі, щодня живе на інстинктах. Ні, люди — друзі тварин, але саме  "друзі"!

Мене злегка вкусили за шию під вухом, сосоком, і щоразу, як мене кусали чи облизували, все тіло прошивала тремтіння, хоч я вже кінчив раз, однак зробив це знову.

«А-ах, ти, тварина! Бовдур! Більше... там... не кусай!»

Альфред усміхнувся, обійняв мене за спину і підняв. Я опинився у нього на колінах, і його гарячий пеніс ще сильніше поринув у моє нутро. Я застогнав. Я був заповнений до краю. Було тяжко дихати від відчуття тиску.

«Ал... Ах... Дос...ить... Ал... надто... глибоко!.. Не...ох!

«Це теж брехня?»

Альфред посміхався і ніби питав навмисне. Що в нього на думці?! Все-таки ти трохи, ну зовсім трішки, сердився, чи не так?!

«А-а... Я-я вже сказав, що втомився брехати!..»

Я рюмсав, забувши про сором, обхопивши Альфреда за плечі неслухняними руками, утримуючи тіло зі страху, що коли відпущу, то завалюся назад.

«Значить, ти більше... не скажеш, що мене ненавидиш?»

«Га?»

«Не скажеш?»

Він підняв мої стегна, а потім відпустив. Його пеніс наполегливо проникнув углиб мого тіла і на мить у мене збився подих.

«Ха... Ах... Я не говоритиму так!..»

«Обіцяєш?»

«Обіцяю, обіцяю!.. Ні, так надто глибоко, страшно! А-ах?!»

Раптом він побільшав, тому я напружився. Всередині справді було повно до болю. Але рушити я не міг. Неможливо це неможливо. Я помру.

«Ах, Ал... це жорстоко...»

Альфред розгублено посміхнувся зі злегка винним виразом обличчя.

«У цьому є й твоя вина...»

«Про що ти говориш!..»

Він почав штовхатися в мене, тож я більше ні слова не міг сказати. Досить довго він просто рухався так, як йому хотілося. До того моменту, як чужий гарячий орган кінчив всередині мене, я був настільки знесилений, що не міг поворухнути навіть пальцем. І все ж таки відчуття були дуже яскравими.

Навіть вологість на шкірі від сперми, що витекла... від розуміння того, що вона належала йому, у мене від жару оніміла потилиця, а по тілу пройшло таке тремтіння, що я ледве втримав стогін.

«Ліане...»

Коли він кличе мене на ім'я, я нічого не міг вдіяти, або точніше вже рефлекторно заплющив очі і притулився до губ, що опинилися поблизу. Звичка – страшна сила.

Так, зачекайте.

Звичка... Я звик? Серйозно? Це жахливо. Поганець. Що він накоїв!

Коли я в паніці розплющив очі і підняв обличчя, то побачив біляву голову, що щасливо посміхалася.

«Ще раз...»

Альфред наблизився до моїх губ, але зупинився, не торкнувшись їх.

Чи хочеш ще один поцілунок?

Ну... яка вже різниця. Враховуючи те, що щойно сталося. Усвідомивши це, я подолав відстань, на якій він завмер, і торкнувся чужих губ. Було тепло і якось затишно... і мені стало так легко. Гарячий язик штовхнувся всередину і я відкрив рота, впускаючи його. Він одразу пройшовся по ротовій порожнині і я відчув якусь неймовірну насолоду, несвідомо потягнувся власним язиком і кілька разів лизнув його.

Ах, чорт. Та чому так? Трясця. Що це таке.

Тепло, солодко, так… приємно.

Коли я розплющив очі, він продовжував щасливо посміхатися... погляд мерехтливих синіх очей був спрямований на мене.

«А-а...?!»

Мене поклали на спину, глибоко цілуючи, практично кусаючи. Наче намагаючись проковтнути навіть подих.

«М-м ... мг?!»

Альфред, відірвавшись від мого рота, обережно злизав слину, що стікала з куточка моїх губ, потім облизнувся і посміхнувся, важко дихаючи.

«Ще раз...»

Ще раз? Хочеш знову поцілуватись? Йолоп.

«Ще... раз... А-а-а-ах?! Ні, ти жартуєш... ще... раз!»

Майже до кінця витягнувши з мене до цього моменту гарячий і знову твердий пеніс, що залишався всередині ... він одразу до кінця засунув його всередину. Через раптове проникнення я напружився і прогнувся в спині.

«А-а!..»

Н-не може бути. Чи то гарячий, чи холодний піт стікав з чола та скронь. Ось цього ще один раз? Ти зібрався продовжити, навіть не виймаючи?! Це жорстоко! Я до того, що ти вже кінчив один раз, то чому ти знову готовий?! Це занадто! Хоч би скільки було, тобі все мало!

«Ліане...»

«Ох...»

Хрипкуватий ніжний голос, від якого у мене просто мозок плавився, пролунав зовсім поруч із моїм вухом, і по спині пройшовся табун мурашок.

«А... Ах...»

Мене трясло, і я розумів, що в мене вже повільно вставало. Тому що гарячий твердий орган усередині щоразу штовхався, торкаючись небезпечного місця.

«Ні, стій... Ах, Ал, ні, стій...»

«Не можу... цього зовсім недостатньо...»

Чого ти не можеш? Чого недостатньо? Мені ось більш ніж достатньо, навіть забагато!

А що, ти справді збираєшся так само продовжувати далі? Серйозно?

Великий орган, що перебуває в мені, почав повільно, але розмашисто рухатися. Альфред обхопив мій пеніс, з силою рухаючи гарячими пальцями по тілу. У цей момент, навіть якби я спробував думати, думки просто розліталися, як птахи, і я не міг вимовити жодного слова. Єдине, що виривалося з рота без мого дозволу, це стогін, від якого хотілося заткнути вуха. Нестримно хлюпаючі звуки, що йдуть від дивного місця, дратували і були чутні всюди, хоча я й не хотів їх чути. Я відчував, як його піт падав на мою шкіру і стікав униз, чув і відчував його важке дихання, тіло ніби горіло, мене трясло.

Від сильної стимуляції зсередини і зовні на очі наверталися сльози... я нескінченно каявся в тому, що поцілував його вдруге.