Пролог

Перед моїми очима білий простір, що тягнеться до незвіданих меж.

І більше нічого. Я вільно літав у ньому. А потім переді мною пропливла біла дівчинка; її біле тіло обвивала невагома молочно-біла тканина. У всьому її світлому вигляді єдиною кольоровою плямою були лише губи, щоки та очі. Вони мали слабкий відтінок рожевого.

Неймовірно красива, з ніжною усмішкою на обличчі.

Однак є одна проблема: вона володіла потойбічними частинами тіла. З її спини проростають великі білі крила. Кожен раз, коли вони рухаються, по повітрю танцюють блискітки й намистинки світла.

«Га...»

Якого біса, я сплю, чи що? Так, мабуть, це сон... ніяких сумнівів. Але для мене це дуже дивний сон.

Незрозуміло чому божественна красуня звузила вишневого кольору очі, з посмішкою схиливши голову.

«Ми нарешті зустрілися. Я богиня, на ім'я Кротуа».

«Га?!» — вона заговорила! Не очікував.

Стривай, це вона зараз просто назвала себе «богинею»? Ого. Ось так мати сміливість назватися богом. Я, звичайно, вважав, що рольові ігри — це особиста справа кожного, але таке трохи...

«Прошу вибачення. Агов? Ти слухаєш? Мабуть, він не почув... нічого не вдієш. Давай спочатку. Ми нарешті зустрілися. Я богиня, на ім'я Кротуа».

«Богиня Кротуа?»

«Правильно», — самопроголошена богиня посміхнулася, і її біле волосся трохи захиталося.

Богиня? Ось ви серйозно? Як таке можливо? Хоча крила з пір'ям у неї за спиною начебто були справжніми. До того ж прекрасне обличчя з досконалими рисами обличчя, ідеальне тіло, не кажучи вже про дивний відтінок шкіри.

«О», — мені здалося, що я десь цю самопроголошену богиню вже зустрічав. Білі крила, довге світле волосся, рожеві очі, біле вбрання і до цього всього ще її лагідна посмішка... Якщо подумати... Ну, точно! Так і є!

Одна гра мене так захопила, що я її пройшов чотири рази. І ось ця дівчина дуже нагадувала богиню з тієї самої гри.

Гра називалася "Аркадія". Світ меча та магії підкорив безліч сердець. Це була рольова гра з продуманим світом та складним сюжетом. Чуйна та збалансована, вона отримала широкий відгук від гравців.

Що ж до рівня складності, тоді як більшість ігор можна пройти не спітнівши, то над цією доводилося неабияк постаратися. Бої вимагали обміркованості та рішучості, інакше противників не виходило обійти та врятувати нікого не виходило. Зате й почуття задоволення після кожної зачистки було велике. Якщо коротко описати сюжет, то він виглядає так:

"Хлопчик-бродяга, у якого немає нічого, крім одягу на собі, пробирається до маленького прикордонного села. У хлопчика було світле волосся, небесно-блакитні очі й бліда шкіра. У цій країні такі риси були рідкістю, тоді як каштанове волосся і карі очі були звичайною справою.

У селі був маленький сирітський притулок, де стара черниця дбала про дітей, які втратили батьків через хвороби та війни. Вона взяла під своє крило і хлопчика, який не мав рідних.

Через кілька років хлопцеві виповнилося вісімнадцять.

Всього на континенті розташовувалися три великі країни. Король однієї з них викликав Короля Демонів, щоб підкорити весь світ. Однак Темний Лорд виявився занадто сильним, і його сила поширилася по континенту, пробуджуючи від сну магічних істот. Люті монстри нападали на поселення одне за одним, армія демонів вторгалася в сусідні країни одну за одною. Незліченна кількість людей була вбита, кров лилася рікою... І ось одного дня... красива молода черниця приїхала в село, щоб вчитися у старенької черниці й згодом очолити притулок. Як і у того хлопчика, у неї було світле волосся та блакитні очі. Ця добросерда дівчина лікувала і всім однаково простягала руку допомоги, тому стала відома як Свята Діва.

А потім настала фатальна ніч — спокій села порушив натовп демонів. Селяни, які знали лише життя без турбот та печалі, звичайно, не могли протистояти жахливим монстрам, тому їх вбивали одного за одним. Тільки юнак та дівчина пережили ту жахливу трагічну ніч. Ті, що успадкували кров стародавнього народу, з божественним благословенням вони билися до самого світанку, захищаючи село і показуючи надзвичайну силу.

Однак демони перевершували їх кількістю. Навіть стара черниця та інші сироти, які стали для юнака братами та сестрами, загинули. Більшість жителів було винищено, а саме село перетворилося на спалені руїни.

Юнак втратив усе. Зберігаючи в грудях скорботу за вбитими та рішучість знищити Короля Демонів, він з дівчиною вирушив у дорогу..."

Таке ось героїчне фентезі.

Далі він подорожував світом, зібрав команду, скинув злісного короля, переміг Короля Демонів, обійняв Святу Діву і так ось зустрів фінальні титри.

"Старе фентезі!" — мене це почуття дуже зачепило.

Мені сподобалося те, що головний герой був не з тих, який постійно твердив, мовляв, "Я всіх врятую; я врятую світ!". Він байдуже ставився до подій, чи краще сказати, дивився на реальність без рожевих окулярів. Не прямо темний герой, але все ж таки не зовсім вже святий.

На той момент я став залежним від цієї гри, навіть пройшов усі побічні квести. Тому що було доступно декілька кінцівок і від моїх дій залежало, яким буде кінець. І нещодавно я таки дістався справжньої кінцівки, яку так розкритикували за складність обов'язкових умов.

Основною вимогою було виживання всіх головних персонажів. Потрібно було знайти тринадцять благословенних богинями предметів, після чого пройти Велике Божественне Випробування. Тоді герой отримував найпотужніший меч для перемоги над справжнім фінальним босом і лише тоді досягав справжньої кінцівки історії.

Довелося досить важко. Ворог вражав страшною силою. І навіть при тому, що я прокачався до максимального рівня, були всі шанси проґавити бій, якби я хоч на мить відволікся. Ще іноді з'являлася Богиня і ставила складні філософські питання. З нею теж було важко мати справу.

Як я вже казав, найпотужнішим мечем не вдасться заволодіти, якщо тринадцять богинь не дарують благословенні предмети. Отже, навіть умови появи цих предметів були надзвичайно суворими. Спочатку потрібно поговорити з ¹NPC, який з'являвся в певному місці в певний час. Потім з наступним NPC за списком, порушив порядок — наступний NPC не з'являвся. Неправильний вибір репліки призводив до того, що сюжет переривався. Єдиний промах означав проходження заново. Безліч квестів перевіряли мене на наполегливість і витривалість, забирали багато часу в реальності, тому й почуття задоволення від проходження разом зі втомою були величезними.

¹NPC (з англ. Non-Player Character) — неігровий персонаж

«Перепрошую... Агов? Ти мене слухаєш?»

«Га? Ой, вибач, я не слухав. У чому справа?»

«То ти не слухав... Це погано, але нічого не вдієш. Я повторю, тож, будь ласка, слухай уважно. Добре? Я благаю тебе...» — богиня подивилася на мене і безнадійно зітхнула.

«Ох, так. Вибач. Ще раз, будь ласка».

«Гаразд, я повторю. Я благаю тебе — врятуй світ!» — прочищаючи в процесі горло, сказала вона.

На кілька секунд я завис.

«Що?» — таке відчуття, що вона вимовила репліку, стандартну для зав'язки якоїсь гри. Здавалося, мабуть. Так, здалося.

І взагалі це все був сон.

«Точно. Я просто бачу якийсь дивний сон... напевно, бо минулої ночі треба було спати, а не гратись...»

«Ні, це не сон», — не погодилася дівчина.

«Ні, ні, ні, це сон. Такого не буває».

«Тому я й говорю, що це не сон».

«Га? Зрозуміло, та все ж... хіба ти не Богиня з тієї гри?»

«Ні, звичайно! Хоча й правда, мені часто кажуть, що я схожа на богиню з тієї гри...»

«Га? Як так, ні? Ви ж схожі, як дві краплі води».

«Ми, може, й схожі, але я не та богиня. З твого дозволу, я повернуся до своєї розповіді. Це мій іспит на божественне підвищення».

«Іспит на підвищення?» – якого дідька лисого... Несподіваний поворот подій. Я взагалі не міг передбачити розвиток розмови, втім, сни, як правило, були безладні. І взагалі, що це взагалі таке – "іспит на божественне підвищення"? Тип тесту на сертифікат? Коли треба складати іспити, навіть у богів виникають проблеми. Буває.

«Фінальний іспит полягає у створенні світу, здатного існувати самостійно».

«Ого».

«Але створити світ дуже складно. Старші божества постійно намагаються, але часто зазнають невдач. Дехто зазнає невдачі понад сто разів».

«Сто разів? Це вже занадто».

«Саме так, і я так думаю. Так от, у мене є подруга, якій подобаються ігри, вона порадила мені Аркадію. Це одна з моїх улюблених».

Аркадія!

«Ах, вона! Я також грав! Непогано, правда? Таке благородне фентезі!»

«Точно! Старе добре фентезі, як раніше!»

«Так! Так! Ого, де я знайшов однодумця! Я щасливий».

«Оскільки мені дуже сподобався сюжет та світ "Аркадії", я вирішила змоделювати світ, взявши цю гру за основу».

«Ооо! Круто! Звучить чудово!»

«Правда? Напевно, це буде чудовий світ! Ну, я так думала... — обличчя богині затьмарилося. — Створення світу — це справді диво. Я вклала всі свої сили, щоб створити ідеальну копію, але як би я не намагалася, скільки б не переробляла, скільки б не підказувала і спрямовувала, чомусь... світ не слідує сюжетній лінії...»

«Хм...»

«Чому ж?»

«Я теж не знаю. Якщо світ, який ти твориш, не ідентичний світові в грі, з цим уже нічого не вдієш».

«Нічого не поробиш?»

«Ага. Людське серце – річ складна. Навіть за ідентичних обставин не факт, що вони мислитимуть, як персонажі у грі. Тобто, будь-яка дрібниця здатна змінити людські почуття».

«Так, розумію. Ти правильно кажеш. Я під час іспиту те саме відчула. Проте, — богиня струснула головою і глянула на мене ніжно-рожевими очима, на яких плескалося яскраве світло, — я не можу здатися. Незважаючи ні на що, я хочу керувати цим прекрасним світом. Я не хочу його втрачати. Хочу захистити його. Тож, будь ласка, не міг би ти мені допомогти? Врятуй цей світ».

«Врятувати світ...» — оце так. Дуже чудовий розвиток подій, у мене аж потилиця засвербіла. Не думаю, що з таким проханням їй варто було звертатися до мене.

Здається, діти з блискучими очима підійдуть для цієї ролі куди краще за мене, зайнятого пошуком роботи. Таке треба говорити харизматичній людині. Ну, сильному. Ці, як їх, на зразок герої, рятівники.

«Ем, навіть якщо ти просиш врятувати тебе, на жаль, у мене немає жодних сил. Я звичайна людина, просто хлопець, у якого навіть рідних немає».

Мої батьки загинули в аварії, коли я навчався в молодших класах. Мене виховував дідусь. Він любив говорити, що обов'язково доживе до того дня, коли я вступлю до старшої школи. І так усе було. Я склав іспити, а наступного дня після церемонії вступу дідусь покинув цей світ. Наче чекав тільки цього і, нарешті, зміг полегшено піти. Інших родичів у мене немає, тож відтоді я жив один.

Втім, самотнім я не почував себе. Дідусь залишив мені будинок та гроші, зараз головною проблемою для мене були пошуки роботи. Як то кажуть, хто не працює, той не їсть. По телевізору стверджують, що в країні немає проблем із працевлаштуванням, а я з особистого досвіду скажу, що це не так. Ось учора я прийшов на співбесіду до однієї з компаній, і мені відмовили. Але здаватися зарано, я ще не отримав відповіді від трьох інших компаній. Все буде гаразд, якщо одна з них візьме мене на роботу. Будь ласка, хай хоча б одна схвалить мою кандидатуру. Без жартів, будь ласка, візьміть мене! Будь ласка! Бог! Будда! Богиня!

«Перепрошую... Агов? Ти слухаєш?»

«А! Ой, вибач. Про що ти казала?»

«Знову... Будь ласка, уважно слухай. Я хочу пояснити тобі, як урятувати світ».

«Ну, навіть якщо ти розкажеш, що я можу вдіяти? Я не маю ні сил, ні бажання цим займатися. Чи не краще попросити того, хто може допомогти? — я начебто все чітко пояснив, але Богиня похитала головою».

«Ні, я хочу попросити тебе. Твою силу».

«Ех...» — ось уперта. З того типу людей, хто ухвалює рішення і не відступає від свого. У сенсі типу богинь. Мабуть, у мене неприємності. Як змусити її здатися?

Я хотів побачити цей світ, створений за образом і подобою Аркадії, але для цього я повинен був його врятувати, а я на таке не здатний.

«Ні, ні. Неважливо, що ти скажеш, вибач, але подвиги на кшталт порятунку світу не для мене. Крім того, я взагалі зараз шукаю роботу. Я не можу дозволити собі витрачати час на необдуману пригоду, яка незрозуміло скільки триватиме».

«Все ж таки твої справжні почуття вгадуються у твоїх словах. Будь ласка, не кажи таких сумних речей! Я вірю, що ми з тобою схожі, і ти, так само як я, любиш Аркадію. Твої теплі почуття змусили відгукнутися моє серце».

«Га? Що? Мої почуття змусили твоє серце відгукнутися? Як романтично. Хоча не сказав би, що це мені не подобалося.

«Будь ласка, у мене немає іншого виходу, як покластися на тебе. Що б я не робила, завжди виходить сумний кінець. Я перепробувала все, що могла, але змінити результат не можу. Тому, будь ласка... Будь ласка, приведи цей світ до кращого майбутнього!»

«Але я...»

«Я благаю тебе, хоч якось, допоможи мені!» — Богиня розплакалася, сховавши обличчя у долонях. Ааа, дивитися, як вона плакала, було шкідливо для мого серця.

«Будь ласка, не плач. Я намагатимусь тобі допомогти, якщо це не буде щось непосильне. На божевільні квести на кшталт порятунку світу я не здатний, але якщо це буде щось просте та фізично можливе, то я за це візьмуся».

«П-правда? — вона одразу ж підняла обличчя, яким все ще котилися сльози. — Дякую. Як я й думала, те тепло, яке я відчула від тебе, мені не здалося. Ти дуже добра людина. Ой, ти...»

«Серйозно, з чимось великим я допомогти не зможу, тільки простенькі завдання, не знаю вже, чи буде від цього користь, чи ні».

«Так, так. Все чудово. Достатньо вже того, що ти спробуєш», — вона витерла сльози та посміхнулася, переставши плакати. Але все ж таки проблема залишилася.

«Отже, що я маю робити?»

«Правильно... як то кажуть, перше враження — найважливіше».

«Хм, ну, правда. Скупий спочатку залишається скупим до кінця».

«Саме так! Тому я вважаю, що ми повинні опрацювати околиці стартового села».

«Хмм...»

«Я вже зробила, що могла, а от...»

«Я?»

«Так. Як кинути камінчик у воду... Твої дії обов'язково на щось вплинуть. А твої теплі почуття... гадаю, вони змінять той світ».

«Га? Сумніваюсь, що щось дуже зміниться від моїх дій... То що мені робити?»

«Будь ласка, увійди у світ "Аркадії" і направляй Героя так, як вважаєш за потрібне».

Я завмер.

«Що? — Що вона щойно сказала? Зачекайте, дайте мені всього секунду. Направити Героя?.. — Стривай! Яке ж це просте завдання! Ти слухала, що я казав?»

«Що ж, я покладаюсь на тебе. Я дуже зайнята і мені ніяково просити у тебе допомоги. Достатньо буде, якщо ти допоможеш у стартовому селі. Будь ласка, добре наставляй Героя», — богиня схрестила руки на грудях, мило посміхнувшись.

«Ч-чекайте! Будь ласка, зачекай! Тобі начхати, а мені, ні! Це ні трохи не легко..». — біле простирадло почало затуляти мені очі, постать богині ставала розмитою, поки зовсім не зникла, поглинута білим кольором. Я почув тихе бурмотіння про те, що сьогодні вона добре виспиться.

Зате я спати взагалі не буду!

«Ааааа!»

Нарешті світло поглинуло все і я знепритомнів.