Перемога демократії

Розділ 26 - Обери щось одне

Після занять Чан'ї оточили студенти з питаннями щодо лекції, тож Шуану не вдалося повернути йому ручку. До нього підійшов Синь і спитав: — Тіне Шуане, йдеш до бібліотеки? — Ні, я забув рюкзак. — Що це з тобою? Як можна забути рюкзак з підручниками, коли йдеш на заняття? — Я просто... дуже поспішав. — Гаразд, ну тоді я пішов, — але, трохи подумавши, він додав: — Чуваче, ну ти даєш. — Ти про що? Синь переконався, що професор пішов, і тихо сказав: — Ти справді наважився заступитися за наші життя і прямісінько в обличчя професора висказався про те, наскільки іспити непомірно важкі. Шуану подумалося: «Ото ти здивувався б, якби я сказав, що в обличчя назвав професора тупим віслюком...» Стривайте... Він знову задумався. Це ж навіть не найжахливіше. Якщо він дізнається, що Шуан дві ночі поспіль розважався з професором Баєм, то точно вмре. — Я не зробив нічого особливого, — недбало кинув Шуан. Взагалі, почувши що вимоги іспиту будуть знижені, Шуан аж до самого кінця схвилювання лишався схвильованим. Те, що іспит був важким — факт, і він справді наважився сказати про це вголос, але зовсім ніяк не очікував, що Чан'ї настільки серйозно поставиться до його думки. Це сталося рівно після того, як чоловік роздав усім студентам конспекти, і виглядало так, ніби він знову зробив виняток заради Шуана. Ні, зовсім це не була перемога демократії... Він так його балував. Незадовго до цього Шуан сказав йому, що не хоче обтяжувати їх стосунки, а зараз Чан'ї проявляє такий відвертий фаворитизм. І як йому за це відплатити — незрозуміло. Однією дупою тут не розплатишся... Шуан відчув, як у нього знову занив зад. Більше занять у нього не було, тож, сівши в автобус, він дістався до «Фрезії», забрав залишений там два дні тому велосипед та поїхав додому. Вдома він упорядкував свої сьогоднішні лекції та попередні записи, а тоді недбало відкинувся на спинку крісла, задерши ноги на стіл, коли раптом побачив ручку. Ту саму, чорно-синю, зі срібним пером та золотавим візерунком. Хлопець деякий час розглядав її, а тоді від нудьги поклав на губу. Затиснувши її між носом та верхньою губою, він написав Чан'ї. Мороз: Анато* *[1] Аната — японський займенник "ти", дослівно означає "мій пан", при зверненні до чоловіка означає "милий". Мороз: У тебе сьогодні є час зустрітися? Мороз: Мені треба дещо тобі сказати. Шуан глянув, котра година. 12:17. А це означає, що вони розлучилися рівно дві години тридцять дві хвилини тому. Мороз: Таке відчуття, ніби я не бачив тебе цілу вічність. Мороз: Якщо ти чоловік, тобі варто бути наполегливішим. А це вже була провокація. Шуан почекав трохи, але так і не отримавши відповіді, зробив селфі з ручкою та надіслав Чан'ї. Мороз: [фото] Мороз: Баю Лаобане, твоя ручка ще в мене. Вона тобі ще потрібна? Я тут з нею бавлюся. Її життя у небезпеці. Мороз: Поспішай і врятуй її. Минуло понад години, і близько другої Чан'ї нарешті відповів: Цикл: Я сьогодні зайнятий. Лише одна фраза, без жодних пояснень. Байдужий чурбан... — подумки насварився Шуан, пригадуючи, що сталося в авдиторії. Зазвичай, коли у студентів були запитання щодо лекції, Чан'ї залишався, поки не відповість на всі, і тільки тоді йшов. Сьогодні ж він відповідав на ходу, ніби в нього й справді було обмаль часу. Певно, він й справді був зайнятим. Мороз: Тоді не відволікатиму. Надіславши повідомлення, хлопець потягнувся і попрямував на кухню готувати собі обід. Шуан дочекався близько дев'ятої вечора, коли програма «На відстані» показала 4,8 км між ними, а тоді відправив нове повідомлення. Мороз: Ти вдома? Чан'ї почав відеодзвінок. — Мг, продовжуй, — сказав він, розв'язуючи краватку. Шуан спостерігав за чоловічою рукою, а тоді перевів погляд на адамове яблуко, яке рухалося в такт словам. — Що продовжувати? — Вдень ти писав, що хочеш щось сказати. — А... — до Шуана нарешті дійшло, про що той мав на увазі. Вдень він збирався поговорити про фаворитизм, але починати з цього розмову було б надто раптово. — Я просто... ну... чому б не поговорити про це віч-на-віч? Чан'ї глянув на нього з екрану. — А зараз ми з тобою не віч-на-віч? — Чи можу я зараз приїхати до тебе? — нерішуче спитав хлопець. — Я швидко доїду велосипедом. Зважаючи, наскільки він був наполегливим, це, певно, було щось важливе. Тож Чан'ї глянув на годинник. — Я заїду до тебе. — Ні-ні... взагалі-то, — від однієї думки про те, що Чан'ї пхатиметься до нього додому після такого зайнятого дня, Шуан відчув, ніби створює забагато клопоту через дрібницю. — Забудьмо про це, у мене завтра зранку заняття. Після них... поговоримо про це. — Тіне, я не люблю відкладати розв'язання проблем на потім, — сказав Чан'ї, вже відчиняючи двері гаража. — Я вже виїжджаю. Буду хвилин за десять. І скинув виклик. Шуан взув шльопанці і, підтягнувшись, застрибнув на невисоку стіну біля воріт до будинку. Там він і залишився сидіти, чекаючи на Чан'ї. Чоловік здалеку помітив Шуана, який сидів на стіні у світлі ліхтарів. Хлопець розгойдував ногами, насолоджуючись нічним вітерцем і зовсім не звертаючи уваги на те, що один шльопанець звалився на землю. Примітивши Чан'ї, він радісно помахав йому, ніби побоюючись, що однієї усмішки виявиться недостатньо, аби привернути до себе увагу. Чан'ї припаркувався, а тоді підійшов і, підійнявши шльопанець, простягнув той Шуанові. Затамувавши подих, хлопець спостерігав за тим, як чоловік нагинається, і, мов уві сні, взяв у нього шльопанець та зістрибнув зі стіни. — Нумо... прогуляємося? Тим часом можемо поговорити. — Мг. — Якщо підемо туди, то хвилин за вісім опинимося коло річки. Там на березі невеликий лісок та галявина з високими стрункими деревами. Вони неймовірно гарні вранці та ввечері, коли сонце ще не зайшло, але я ще ніколи не був там вночі. — Мг, знаю. Там ще байдарковий клуб. — Гей, ти вже там був? — Мг. Звернувши з дороги, вони перейшли міст, а тоді попрямували вздовж річки вузькою стежинкою, призначеною лише для пішоходів та велосипедистів. Там не було ліхтарів, і світло горіло лише у вікнах клубу. На протилежній же стороні ріки було шосе, освітлене золотаво-жовтогарячим світлом ліхтарів, що виблискували у водній гладі. Небо було особливо глибокого таємничого відтінку, — що було рідкістю в тих широтах, — а на ньому, мов дорогоцінне каміння, виблискували зорі. Над очеретами здійнялися дві дикі качки, у траві бігали їжаки, а в лісі ховалися білки. Навколо не було ані душі. За річкою майоріли тисячі вогників, але всі вони здавалися такими далекими. Вигляд нічного неба навіював бажання говорити на глибокі теми, і Шуанові не хотілося псувати цю атмосферу. — Гаразд... Тут, — він витяг з кишені ручку і простягнув її Чан'ї. — Дякую. — Немає за що, — чоловік узяв її та поклав до кишені. — Ця ручка... Давно вона в тебе? — Угу. Купив, коли навчався у коледжі. — Тоді їй має бути років десять... Схоже, ти дуже до неї прив'язаний. Але він не знав, чи буде чоловік таким же постійним і в інших аспектах... — Ти про це хотів поговорити? — всміхнувся Чан'ї. — Ні... — він просто не знав, як почати. — Просто... те, що ти сьогодні сказав на заняттях... Ем... Прозвучало так, ніби він чогось не зрозумів і тепер хотів поставити запитання щодо лекції. Чан'ї глянув на годинник і тихо розсміявся. — Я зараз не на роботі. Вже майже десята, тож годі говорити зі мною, як з професором, гаразд? Куточки Шуанових губ припіднялися в усмішці. — Я й не говорю з тобою, як з професором. Я багато чого втратив би, якби навіть зараз сприймав тебе, як викладача... Ходи сюди. З цими словами він витягнув Чан'ї на невеликий трав'янистий пагорб, і всадивши на нього чоловіка, і, сідаючи тому на коліна, поцілував. Раніше Шуан не помічав за собою звички сидіти у когось на колінах, тож і сам не зрозумів, що раптом трапилося, коли він зустрів Чан'ї. Може, коліна чоловіка були настільки зручними, але йому особливо подобалося сидіти у Чан'ї на колінах, оповивши його талію ногами і закинувши руки на плечі. Щось було в цьому особливо приємне. Націлувавшись в такій зручній позі, Шуан важко видихнув, утикаючись в чоловікову шию. — Як... ем, як ти до мене ставишся? — але тільки-но він вимовив це, одразу ж перебив себе: — Ні, я не це хотів спитати... — Якщо хочеш щось сказати, просто скажи, — руки Чан'ї ковзнули під хлопцеву сорочку, і повільно погладили спину, спускаючись до пояса штанів. — Я... — Шуан ледь помітно затремтів під його дотиками. — М-м... Я хотів запитати... Коли ти сказав своєму асистентові надрукувати конспекти для всіх... Це через мене? Руки Чан'ї завмерли. — Так... — Але... — Аби було справедливо. — Знаю, але... Але він все ще відчував, що це нечесно... — Я... — Шуан зазирнув йому в очі. — А якщо я скажу, що мені не подобається, що ти робиш таке заради мене?.. Чи виглядатиме це так, ніби я ігнорую твої добрі наміри?.. Хіба я не здаватимуся особливо... лицемірним? — злякавшись, що Чан'ї буде невдоволений, він квапливо додав: — Ти справді... м-м... дуже мені подобається... — Мг. — Тоді... — серце Шуана билося дедалі швидше, і, здавалося, погрожувало будь-якої миті вирватися. Він не знав, чи було то через холод, чи, може, нерви, але він відчув, як холодіють руки, а в грудях наростає напруга. — Тоді... чи подобаюсь я тобі?.. Хоч трошки... В сенсі... щиро... А не так, ніби я сплю з тобою протягом одного семестру, аби ти знизив вимоги іспиту, аби я склав на найвищий бал... — Якої ти про мене взагалі думки? — Чан'ї ляснув його по сідницях. — Вставай. Шуан поспіхом підвівся з його колін і відступив убік. Чан'ї теж підвівся і глянув на нього. — Є багато причин, аби полегшити складність іспиту. До того ж хіба зниження складності іспиту цього семестру стосується тебе? — А чому це не має до мене відношення? — трохи подумавши, розгублено спитав Шуан. — Тіне, тобі треба буде проходити курс з початку, — нагадав чоловік. Треба проходити курс з початку... проходити з початку... з... початку... Шуан усвідомив, що він настільки серйозно сприймав заняття Чан'ї, що геть забув, що наступного року йому на перездачу. Так це чудовисько, на прізвище Бай навмисне дурачиться з ним... — А як щодо роздачі конспектів? — сердиту вигукнув Шуан. — Ти й це зробив не через наші стосунки? — Я отримав скарги студентів, що у них труднощі із засвоєнням матеріалу, — спокійно пояснив він, — ось я і попросив свого помічника роздрукувати всім копії лекцій. В цьому є щось погане? — Але якби тобі поскаржився на труднощі не я, а хтось інший, ти теж вчинив би так? Чан'ї деякий час мовчки дивився на нього, а тоді раптом розвернувся і почимчикував геть. Шуан пішов слідом, все намагаючись отримати відповідь: — Скажи, якби це був не я, ти зробив би те саме? Від усього цього у Чан'ї починала боліти голова. Ну чому цей хлопак такий настирливий? Сьогодні він вирішив знизити вимоги до складання іспиту, навіть примудрився в останню мить вигадати гідне виправдання, ніби у нього було багато причин для міркувань з цього приводу... ніби це не було рішенням на гарячого погляду, від якого він не втримався, бачачи як хлопець, шаріючись, відповідає на його питання перед одногрупниками... На щастя, після занять великий професор Бай згадав, що Шуанові доведеться знову проходити курс в наступному році, тому навіть якщо його рішення було імпульсивним, воно було не абсолютно божевільним. Але через нього Чан'ї весь день довелося сушити голову, як же зменшити складність іспиту, зберігши при цьому колишні стандарти. Він вже навіть пошкодував про ухвалене рішення. Відколи це він почав робити такі дурні речі? За один день великий і недосяжний професор Бай злетів з п'єдесталу та змішався з натовпом простих смертних. І йому не хотілося цього визнавати. А тут ще й Шуан, хоч і не свідомо, а наче навмисно знову й знову нагадував: «Ти втратив свій розум і зрадив своїм принципам через почуття до мене! Це фаворитизм!» Чан'ї зупинився й сказав: — Помовч кілька хвилин. Шуан замовчав і якийсь час справді йшов поруч абсолютно беззвучно. А тоді тихо сказав: — Я просто хотів, щоб наші стосунки... — Мені не можна проявляти до тебе навіть стільки прихильності? — перебив його чоловік. — Га? — здивувався Шуан. Чан'ї грубо схопив його підборіддя, змушуючи хлопця дивитись на себе. — Ти забагато від мене очікуєш. Визначся вже, мені кохати тебе чи бути неупередженим? ____________ Прим. Maids: Нам терміново потрібні перекладачі! Якщо ви хочете спробувати свої сили або вже маєте досвід, пишіть в телеграм (https://t.me/NAH_v1p3r).