4 км → 2 м

Коли Синь нарешті пішов, було вже за дев’яту вечора. Шуан відкрив застосунок «На відстані» та перевірив відстань між собою та Циклом. 4,8 км. Він усміхнувся і написав:

А ти рано дістався додому.

Через десять хвилин Цикл відповів: 

Щойно прийшов.

Трохи подумавши, Шуан додав:

Я не перевіряв тебе, просто хвилювався, як ти дістанешся.

Цикл: Про що тут турбуватися?

Розгубившись, Шуан почав плести нісенітниці:

У Німеччині багато проблем з біженцями...

Цикл: І?

Мороз: Боявся, раптом тебе зґвалтують.

Цикл: Краще б за себе хвилювався.

Шуан чітко уявив, яким голосом Чан’ї вимовив би ці слова, й усередині все защебетало. Не витримавши, він запропонував:

Нумо поговоримо?

Чан’ї одразу ж зателефонував йому. Прочистивши горло та негайно піднявши слухавку, хлопець раптом усвідомив, що гадки не має, про що говорити. Тому спитав, що перше спало на думку:

— Мене чутно?

— Угу.

— Е-е... — Шуан гарячково підшукував тему для розмови. — Чим зараз займаєшся?

— Дивлюся новини.

— Які?

— «Шпігель».

[1] «Der Spiegel» — німецький щотижневий журнал новин.

— І що там?

— Спорт. Прем'єр Ліга. «Челсі» проти «Бернлі».

— Дивишся футбол? А пам'ятаєш, як на минулому кубку світу Німеччину розгромила Південна Корея? Ми тоді з... — Шуан затнувся. — Ну, з моїм колишнім... дивилися футбольний матч у барі. Ох, які німці були злі від результатів. Ми тоді боялися йти додому: раптом німецькі фанати поб’ють. Так і хотілося написати на лобі «ми не корейці!»

Шуан хотів розповісти щось ненав’язливе, але не очікував, що Чженсюань буде присутнім у всіх його спогадах. Тож зробив висновок, що варто бути обережнішим, інакше весь час згадуватиме колишнього. Взагалі, краще менше говорити про минуле.

Чан’ї усміхнувся. Схоже, його подібне зовсім не зачепило. Але Шуан поквапився змінити тему:

— Ну… А як пройшла твоя зустріч?

— Чудово. Зустрічався зі своїм колишнім професором.

— Оу, з професором... 

Шуан раптом згадав величезний засмокт, який лишив на шиї чоловіка. Знав би, що той зустрічатиметься з професором, утримався б від такої дурні.

— Він переїхав до Іспанії, коли вийшов на пенсію, і майже не приїздить сюди.

Шуан занервував.

— Якщо він на пенсії, певно, вже не молодий… Він же нічого не казав?..

— «Нічого не казав» про що?

— О... про твою шию... — промимрив хлопець.

— Нічого.

— Як добре, — з полегшенням зітхнув Шуан.

Але Чан’ї продовжив:

— Тільки запитав, чи чув я, що носіння светрів з високим коміром останнім часом стало популярним.

Після цього великий професор Бай цілий тиждень носив светр з високим коміром. Тоді усі обговорювали, що він, виявляється, розуміється на модних трендах.

***

У п'ятницю вранці Шуан привів себе в порядок — прийняв душ, поголився і спеціально одягнув обтягуючу спідню білизну із заниженою талією під джинси. Він чекав кінця ранкових занять, щоб по обіді піти на побачення з Чан’ї.

Але той зненацька заявив, що ніяк не зможе створити для нього вікно. Найбільшою вадою професора Бая, певно, була його вічна зайнятість. Крім спільних занять, Шуан міг хіба що бажати йому на добраніч через застосунок.

Мороз: Коли ти будеш вільний?

Цикл: Завтра.

Завтра?

Мороз: О котрій?

Цикл: Зранку.

Мороз: Завтра ж субота.

Цикл: Знаю.

Знає? Шуан трохи засмутився. Чан’ї ж казав, що запам’ятає його розклад: щосуботи зранку до вечора у нього робота. А тепер, виявляється, він вже забув. Наче професор, а пам'ять — куряча!

Шуан сунув телефон у кишеню і поїхав додому велосипедом.

Об одинадцятій вечора він все ще намагався переконати себе, що його це анітрохи не зачепило. Хлопець зазирнув у телефон, але нових повідомлень там не було.

Глянувши на фото профіля Цикла, він подумки дорікнув: «Я стільки разів першим бажав тобі добраніч, невже ти не можеш хоч раз побажати на добраніч мені? Хоч раз!»

Вже за мить Шуан думав, що це не має жодного сенсу. Зрештою, побажання на добраніч — порожня формальність. Тож нащо про таке турбуватися? Краще раніше лягти спати.

Тільки-но він збирався поставити телефон на режим «не турбувати», коли надійшло повідомлення.

Цикл: На добраніч.

Шуан вскочив на ліжку, притискаючи до грудей телефон. Теж мені формальність! Це називається буденність. Буденність! 

Він ще довго млів від щастя, перш ніж стримано відповісти: 

На добраніч.

А тоді нагадав сам собі: «Тін Шуане, стеж за руками. Годі слати стікери з котиками та собачками. Поводься гідно». Засинаючи, він навіть подумав, що нічого страшного немає в тому, що Чан’ї забув про його роботу суботами. Професори — люди зайняті. А йому не шкода в крайньому разі повторитися.

Прокинувся Шуан в пречудовому настрої.

Сонце теплим промінням зазирало у вікна, а тіні садових рослин вигравати на дерев’яній підлозі вітальні. Вікривши вікно, він вдихнув повні груди та поставив на телефоні «The Fog Space» Го Діна. Наспівуючи під ніс, хлопець пританцьовував в такт мелодії.

Вмивався він танцюючи. Наливав собі каву та збирався на роботу — теж.

Працював Шуан в кафе «Фрезія» неподалік центра міста. Хлопець пристебнув свій велосипед на стоянці та привітався зі своєю колежанкою, Стефі, після чого пішов в кімнату для персоналу, щоб одягнути уніформу: чорні штани, білу сорочку та світло-коричневий фартух.

О дев’ятій кафе відкрилося для відвідувачів. Стефі відповідала за приготування кави та подачі десертів, а Шуан — теж робив каву та приймав замовлення.

На прилавку стояла скляна баночка, в якій відвідувачі за бажанням могли лишити чайові. Вони зі Стефі завжди ділили їх порівну.

Тін Шуан прийняв замовлення від клієнта і відвернувся, щоб зробити афогато*.

[2] Афогато — десерт з ванільного морозива, яке заливається порцією гарячого еспресо.

Готуючи каву для іншого клієнта, Стефі нахилилася до Шуана та шепнула:

— Дивися, афогато за 4,99 євро.

Шуан усміхнувся. Вона мала на увазі, що клієнт навіть цент пожалів в банці лишити. Віддавши клієнту замовлення, Стефі раптом схвильовано вигукнула:

— Ого, який красень зайшов!

— Красень? — Тін Шуан віддав афогато та повернувся до дверей.

Спортивні штани, светр з високим коміром, окуляри без оправи та тонкий ланцюжок на шиї.

Їхні погляди зустрілися. Чан’ї ледь помітно всміхнувся. Шуан здивувався, але куточки його губ мимоволі поповзли вгору.

Чан’ї не забув, що він працює у суботу!

Стефі глянула на Чан’ї, а потім на Шуана, відчуваючи хімію між ними. Тоді легко штурхнула хлопця:

— Гей, юначе, не забувай, ти на роботі.

Він нарешті відірвав від чоловіка погляд та сказав:

— Кхм, а хіба ми не повинні усміхатися клієнтам?

— О так, звичайно, — всміхнулася вона. — Тільки усмішка має бути трохи пристойнішою.

Шуан спробував надати собі серйознішого вигляду. Коли Чан’ї підійшов до прилавку, Шуан підкреслено офіційно спитав:

— Доброго ранку. Що бажаєте замовити?

— Еспресо, — швидко оглянувши меню, відповів чоловік.

Швидко ввівши замовлення, хлопець спитав:

— Бажаєте щось до кави?

— Ні, дякую.

— Тоді з вас 2,99 євро. Дякую.

Чан’ї розплатився та кинув решту в контейнер.

Приготувавши каву, Шуан віддав її чоловікові та, не втримавшись, спитав:

— Схоже, ви тут вперше… Чи можу я спитати, як ви дізналися про «Фрезію»?

Багатозначно глянувши на нього у відповідь, Чан’ї відповів:

— Людина, з якою у мене побачення, не назвала мені місце зустрічі, тому мені лишалося тільки самостійно шукати округою. На щастя, за чотири кілометри від мого будинку є лише одне кафе. Я зачекаю тут.

Шуан з усіх сил стримував усмішку. Він ввічливо кивнув.

— Зрозуміло. Гарного вам дня.

— І вам, — всміхнувся чоловік, після чого взяв свою каву та неподалік стійки. Він пив свій еспресо та читав газету.

Коли відвідувачів поменшало, Шуан перестав приховувати свій погляд в сторону Чан’ї. Він шепнув Стефі:

— Можна я пригощу його чимось? Своїм коштом.

Кинувши на чоловіка погляд, Стефі кивнула:

— Я тільки підтримаю, Тіне. Він весь час сидить один, певно, його продинамили. Так шкода! Проте можеш скористатися шансом та попросити його номер. Чим пригостиш? Тортом «Чорний ліс»? Тирамісу? Полуничним чизкейком?

— Хочу дати йому…

…все.

— Що? — перепитала Стефі.

— Я... кхе-кхе... я хотів сказати, що не знаю його смаків. Може, він взагалі не любить солодке... Ах, схоже, він допив каву.

Шуан зробив ще один еспресо та підійшов до Чан’ї. Той підняв погляд. Хлопець, зігнувшись в талії, поставив перед ним каву та сказав:

— Схоже, ви вже довго чекаєте свого партнера… Це вам.

Погляд Чан’ї зупинився на Шуановій талії, чітко окресленій поясом фартуха. Через деякий час він перевів погляд на еспресо і тихо сказав:

— Сподіваюся, тут низький вміст кофеїну.

— Чому?

Чан’ї зустрівся з ним поглядом.

— Не хочу збуджуватися ще сильніше.