Що в біса відбувається? (5)

Що це?

Чон Мьон похитав головою, щоб прояснити розум, і одразу ж побачив щось блискуче перед собою.

Га?

Почувся брязкіт металу.

— Тц. Такий молодий, а вже жебрак?

Дзеньк. Дзеньк.

В сторону Чон Мьона полетіли монети.

— Схоже, його конкретно побили. Здається, він скоро помре.

— Який жахливий світ. Бідолашне дитятко.

Га? Що відбувається?!. А… Точно, я ж жебрак, хіба ні? Я й забув.

В очах решти Чон Мьон був жебраком. Та й чого там, у власних очах — також. Він був всього-на-всього дитиною, яка навіть ще повноліття не сягнула. До того ж його побили настільки, що під очима були фінгали, а на одязі запеклася кров… І в такому вигляді він лежав ниць посеред вулиці.

— Уф, без нашої допомоги він не виживе.

— Не можу просто дивитися, як нещасна дитина страждає. Хто спромігся з нею таке зробити?

Обшарпаний маленький жебрак, з недорозвиненими кінцівками й вкритий брудом лежав так, що здавалося, ніби він вмирає. Ні, це не просто здавалося, Чон Мьон й справді вмирав. Хіба інакше з ним могло трапитися щось подібне?

Монети все летіли в його сторону, одна за одною.

— Тц.

— Він же просто нищий, звідки він тут взагалі опинився?

Схоже, у світі все ще лишилися добрі люди. Хоч вони й цокали язиками, а втім, проходячи повз Чон Мьона, кидали йому кілька монет. Дивлячись на ці монети, він не міг стримати сліз.

— Боже! Він плаче. Бідолаха, як же його шкода.

— Піди купи собі локшини на ці гроші.

Вони проявили до нього неймовірну доброту, однак причина, чому Чон Мьон лив сльози, полягала зовсім не в цьому.

Учень великого клану гори Хва докотився до жебрацтва! Як я впав так низько?

Ще кілька днів тому він був найкращим мечником світу. Він ризикував своїм життям та поборов Чон Ма, який збирався розпочати нову епоху хаосу. До цього він був найелегантнішим фехтувальником, який блукав по світу. Але ось він, жебракує. Світ знаходив все витонченіші способи завдати йому болю!

У мене теж є гордість!

Якби він прийняв гроші, то справді перетворився б на жебрака. Благородний фехтувальник великої гори Хва заробляв за життя, хапаючись за щиколотки інших? Ніби він міг отак взяти ці гроші! Це була справді непоборна задача для Чон Мьона.

Чон Мьон мав гордість воїна й ніколи не здавався. Навіть коли йому приставляли до горла лезо, він відмовлявся коритися чи ламатися!

Чон Мьон підняв голову, і стиснувши зуби, прокричав:

— Дуже вам дякую! Благословенні будьте, пане!

Моя гордість вже давно померла. А мені треба вижити.

***

— А-ах!

Чон Мьон погладив свій набитий живіт. Він мав дивний вигляд: зовсім непривабливе і худе, як пуголовок, тіло з опуклим черевцем.

— Їжа викинула самоповагу в смітник… Краще бути жебраком, ніж вмерти!

Через свою маленьку статуру багато з’їсти він не зміг. Йому вистачило лише три галушки, аби об’їстися. В рукаві ще лишалося три монети.

Монети, які він нізащо не прийняв би в минулому житті, тепер виглядали, як справжнісінький скарб.

Ніколи не подумав би, що гроші настільки важливі.

Чон Мьон раптом згадав свого сахона, який наприкінці кожного місяця завжди в агонії хапався за голову.

— Воїн має хоч трохи піклуватися про власний статок!

Якби була можливість повернутися в часі, Чон Мьон запевнив би сахона, що тепер пречудово засвоїв сенс його слів.

— Я так набив шлунок… — пробурмотів сам собі він.

Від згадки про останні хвилини свого працьовитого та одержимого грішми сахона на очі Чон Мьона навернулися сльози.

У будь-якому разі.

— Першочергово треба вижити.

Чон Мьон почухав голову. Він так швидко і без зайвих роздумів пішов, що зараз й гадки не мав, як дістатися до Шеньсі.

Я недооцінив відстань у 2000 миль.

Чон Мьон ще раз обдумав свої діли. Всі його плани базувалися на можливостях попереднього тіла. І хоч головою він розумів, що його тіла та обставини змінилися, швидко пристосуватися до цих змін було нелегко.

У минулому він діставався Шеньсі за півдня, враховуючи те, що він навіть спинявся, аби випити освіжаючий напій в корчмі під горою Хва. Але тепер прямувати до Хвашаню зі своїм знедоленим тілом було надто ризиковано.

Навіть якщо Чон Мьон здатен був перемогти бандитів чи звірів, перед ним все ще стояла величезна проблема: голод. Його бентежило усвідомлення, що шлях, який за його очікуванням був що прогулянка в саду, перетворився на героїчну подорож, яка може вартувати йому життя, яке він тільки-но знову отримав.

Але я не можу жебракувати всім шляхом аж до Шеньсі.

Чон Мьон розгублено почухав потилицю.

— Треба якось розв'язати цю проблему, але спершу треба зрозуміти, що ж мені для цього необхідно.

Коли він вперше прокинувся, то не замислювався про це, але ж з його часу минуло вже сотня років, тож не буде перебільшенням сказати, що Чон Мьон не має жодного уявлення про нинішній світ. Але… як він взагалі мав про нього дізнатися?

— Гей!

Звичайній людині потрібно понад два місяці, аби дістатися до Шеньсі. А з його кволим тілом, Чон Мьону можуть знадобитися всі пів року.

— Гей!

Це жахливо розчаровувало Чон Мьона, який відчайдушно жадав якнайшвидше побачити становище клану Хвашань. Йому необхідно було знайти якийсь вихід, але жодна ідея не йшла в голову…

— Гей, сволото, ти глухий чи що?

— Га? — озирнувся Чон Мьон. Що вже таке?

Звісно, він все добре чув, просто не думав, що це його гукають. Адже ні у кого не було причин розмовляти з кимось нижчим.

Твоє чоловіків з неприємними обличчями дивилися на нього.

Виглядають, як волоцюги.

Схоже, його нинішнє життя тісно переплелося з жебраками.

— Ви це мені?

— Тобі, кому ж ще?! Що з тобою, в біса, не так?! — гидкий жебрак, що стояв перед Чон Мьоном, плюнув на землю. — Не знаю, з якої ями ти виліз, але хто тобі дозволив тут жебракувати?

А що, для жебракування потрібен дозвіл?

— Ти ще малий, тому я збережу твоє життя. Виймай усе, що маєш, включно з грошима, які сховав в рукаві, і залиш це місце по-доброму.

Залишок своїх обмежених коштів Чон Мьон й справді сховав в рукавах, а ось «все, що він мав…» Він глянув на свої долоні. Там були хіба що залишки холодних вареників.

— ...майте Бога в серці, виродки!

Вони й залишки їжі зібралися у мене відняти?!

— Ах ти жебрак!

Жебрак лається на іншого жебрака за те, що він жебрак... Відчуття, ніби він зараз сам собі в око плюнув.

— Так, чекай.

Чон Мьон обережно відклав вареники вбік, а тоді підвівся і виставив руку перед собою, зробивши крок вперед. Тоді назад, і знову кілька разів вперед-взад.

Жебраки, що спостерігали за цією кумедною сценою, закотили очі.

— Що ти робиш?

— А, зачекайте хвилинку, я вже закінчую, — розминаючи руки та ноги, випростався Чон Мьон. — Недосконало, але цього має бути достатньо.

Завдяки цим дивакуватим рухам Чон Мьон зумів відчути відстань та довжину своєї досяжності. Тож він зумів пристосуватися до своїх нових коротких кінцівок. А отже!..

— Я вас дуже засмучу, хлопці, але у мене зуб на жебраків.

— Га?..

— Не розумієте? Ну, що поробиш, так світ влаштований. Життя сумне, воно бентежне. Не варто так злитися, просто прийміть і рухайтеся далі.

— Що ти мелеш, придурку?!

Чон Мьон хруснув шиєю.

— А, ще дещо. Сильно бити можу, бо має слабеньке тіло. Тож натомість битиму багато.

— Божевільний…

В той момент Чон Мьон кинувся вперед, б’ючи кулаком в обличчя першого жебрака.

Угх!

Ідеальний крок. Міцно впершись ногами в землю, він розвернувся в талії, надаючи силу витягнутому кулаку. Він вгатив прямісінько в обличчя жебрака, видаючи звук, схожий на удар бамбуковою палицею по стіні.

Бух!

Той, постраждавши від несподіваного удару, впав додолу. Чон Мьон усміхнувся.

— Ти!

Бам!

Він пнув іншого жебрака.

— Я — святий меча Сливового цвіту великого клану Хвашань, вилупки!

І тоді вся образа, що в ньому накопичилася після перевтілення, нарешті знайшла вихід.

***

— Ш-шановний пане…

— Який я тобі шановний пан? Я жебрак.

— Вельмишановний жебраче?..

— Мене тебе ще раз дзизнути?

Жебраки, отримавши добрячої прочуханки, заскиглили.

Звідки цей монстр взявся?

Так боляче, зараз вмру!

Кілька хуків. Ось і все, що знадобилося Чон Мьону, аби їх приборкати. Їх і без того сильно шокував факт, що дитина нокаутувала трьох дорослих, нещадно їх відлупцювавши.

Знадобиться час, аби звикнути до цього тіла. Проте щоб приборкати їх, знадобилося небагато. Але якби я був у своєму минулому тілі, то одним пальцем перетворив би їх на рисові коржики.

Але зараз йому довелося бити ногами, бігати, котитися і навіть бити руками, щоб провчити жебраків. Один з них весь час підводився, тож Чон Мьону навіть довелося дати йому 38 ляпасів.

Той Чон Паль… Чи Чо Паль?.. Начхати. Того виродка теж треба буде провчити. Аж на кольки беруть, коли думаю про нього. Якби я заздалегідь знав, наскільки короткі мої нові кінцівки! Якби у мене вистачило витривалості підвестися після побиття, я міг би перемогти Паль Чо. Я поспішав повернутися на гору Хва, тому навіть не мав змоги помститися. Колись… Так! Одного дня, я неодмінно спіймаю того жебрака і покажу йому, де козам роги правлять.

— Підводьтеся, дівчатка.

— Гаразд! — вскочила на ноги трійця. Їхнім чолом стікав піт. Всі вони витріщалися на Чон Мьона.

Як не подивись, а він виглядає як немічний жебрак, що навіть мішок рису не підніме.

Безглуздя якесь!

Вони геть не розуміли: Чон Мьон був маленьким й худеньким, слабким і кволим на вигляд; ніхто не очікував, що він битиметься так запекло. Їх просто побили до зірочок перед очима, в той час, як кулак жодного з них навіть одягу Чон Мьона не досягнув.

Але хлопець зовсім не був швидким чи дужим, чому ж тоді вони програли?

— Гей!

— Так!

— Будь ласка, наказуйте, шановний пане! Ні, вельмишановний жебраче! Ой, ні!

Який сенс прагнути порозуміння? На переконання треба час, а ось побиття — справа недовга. Єдине, що мало значення те, що затріщини юного жебрака були жахливо болючими.

Чон Мьон глянув на жебраків і заговорив:

— Я просто спитаю. Чи знаєте ви, як швидко дістатися до Шеньсі?

Жебраки переглянулись і всміхнулися. Помітивши їхні вирази, Чон Мьон відчув певну надію.

— Ха-ха-ха, ви питаєте щось очевидно.

— О? Справді?

— Якби ми знали, нащо б нам було жебракувати? Спитайте принаймні щось путнє.

Чон Мьон глянув на них і зітхнув. Вони мали рацію. Марудна була справа питати дорогу у жебраків.

— Достатньо. Валіть.

— Файно дякуємо!

— Будьте сильні! — схилили голови вони і розвернулися, готові тікати. Ну, принаймні вони спробували.

— Стояти.

Вони миттєво застигнули.

— Так?

— Ви, звісно, можете бігти, але спочатку виверніть кишені й рукави.

Вони мовчали.

— Ви підкралися до мене ззаду, доки я їв, тож з вас монета… ні, десять. Повірте, це краще, ніж знову отримати від мене не горіхи.

Зрозумівши, що хлопець був абсолютно щирим, жебраки вивернули кишені і кинулися навтьоки.

— Тьху, стоп.

— Так?

— Знімайте все, крім спідньої білизни, доки я не поздирав з вас одяг особисто.

Це була жахлива сцена, в якій жебраків пограбували посеред білого дня.

_________
Прим. Maids: Нам терміново потрібні перекладачі! Якщо ви хочете спробувати свої сили або вже маєте досвід, пишіть в телеграм (@NAH_v1p3r).