Що в біса відбувається? (3)

Розділ 4 - Що в біса відбувається? (4)

«Рівновага шести» — єдність. Єдність Землі, Неба та чотирьох сторін світу: Сходу, Заходу, Півночі та Півдня. Рівновага шести — це світ, а світ — це рівновага шести. Звучить чудово, чи не так? Але що саме це означає для бойових мистецтв? Ця техніка схожа на одну із тих нікому непотрібних речей, які продаються за безцінь. Дорогоцінна техніка, яку люди вважають копієчною. Це була найдешевша у світі техніка бойових мистецтв, яку міг собі дозволити кожен. Коротко кажучи: дрібниця. Це те, що початківець у бойових мистецтвах, прийшовши до книгарні, мав би купити першим. А ті, хто цього не робив, в підсумку вчилися того ж самого, тільки шляхом набитих синців та гуль. Коли він тільки починав вивчення бойових мистецтв, існувало три найвідоміші основні техніки: «Рівновага шести», «Право обмірковування» та «Три мечі». Проте, коли Чон Мьон став відомим, як один із найвидатніших фехтувальників третього покоління, основні техніки бойових мистецтв крутилися навколо тай цзі. Тож чому він розпочав вивчення саме цієї дешевої техніки зараз? — спитаєте ви. Тому що насправді вона дуже цінна! Рівновага шести була однією з початкових технік клану гори Хвашань. Усі, хто заходив на гору Хва, були навчені «Рівновазі шести», оскільки вона могла очистити будь-яке тіло від нечистот. На жаль, вона не зміцнювала внутрішню ці, проте робила тіло здоровішим. Ті, хто не розуміли потенціалу цієї техніки, зневажали та проклинали її настілки, що її ледь не виключили з вчень клану Хвашань. Тож новачки теж неминуче зненавиділи «Рівновагу шести». Але Чон Мьон добре знав: вона зовсім не була марною. Інакше Чон Мьон ніколи не досяг би тих висот, які підкорив сто років тому. — У всього є мета. «Рівновага шести» не збільшувала ні силу, ні ці. Чесно кажучи, якщо порівнювати ефективність технік внутрішньої ці, «Рівновага» мала менш ніж одну десяту ефективності інших технік. Водночас вона неперевершено виконувала те, для чого її створили: повністю очищувала тіло практика. Простіше кажучи, вона була основою. Фундаментом. Вона була найкращою технікою, аби очистися, а також вдосконалити даньтянь та тіло. Однак результати її використання були непомітні неозброєним оком, адже люди помічали свій даньтянь тільки під час використання навичок. Зрештою, навіть гора Хва перестала її вивчати. «Рівноваги шести» проходили на першому занятті, як данину традиціям, але після цього ніколи більше не згадували. Жах. Який був сенс намагатися бігати чи літати, якщо навіть повзати ще не навчився? В минулому житті Чон Мьон теж не хотів практикувати техніку, яка не приносила моментальних результатів. — Така величезна втрата. Дідько! І про це він шкодував найбільше. Якби я повністю опанував «Рівновагу шести» замість того, аби переходити до іншої техніки, то міг би бути вдвічі сильнішим. Але неможливо перезалити фундамент, якщо на ньому вже збудована вежа. На щастя, у Чон Мьона з’явився шанс виправити старі помилки. Цього разу він завершить її, прискіпливо звертаючи увагу на кожну деталь. Моя нова вежа буде більшою та гарнішою за попередню. Глибоко вдихнувши, Чон Мен заплющив очі й пригадав усе, що знав про «Рівновагу шести». Коли він заспокоювався, його ці збуджувалась. І з кожним вдихом, коли кисень наповнював тіло, ці ворушилась. У початківцям йшов приблизно місяць на те, аби відчути, як кисень рухається тілом, але Чон Мьону стільки часу не потрібно було. «Рівновага шести» спрямовувала енергію з повітря й дозволяла їх осісти в нижній частині живота. Тепер починається справжня робота. Чон Мьон не мав наміру зупинятися лише на базовому рівні цієї техніки. Можливо, це було б великим досягненням для початківця, але не для того, хто вже пройшов свій шлях бойових мистецтв. Ще трохи… Він зосередився на тому, щоб відфільтрувати нечистоти в ці. Мов перебирав тканину, обережно витягаючи кожну нитку, що зіпсувалася чи не так стирчала. Тепер все було досконало. Чон Мьона не хвилювала кількість зібраної ці, йому була потрібна тільки єдина у своєму роді найчистіша ці. Ці почала згасати. Вона була розміром з просяне зернятко, і з кожною миттю ставала все меншою. Минуло більш ніж півдня, і від неї лишилася тільки дрібка енергії. Будь-хто інший посоромився б назвати її даньтянем. — Фу-у-ух. Нарешті Чон Мьон розплющив очі. Його обличчя було вкрите потом. Лахміття, в яке він був одягнений, було просякнуте потом та покрилося брудом, що вийшов з тіла.  Чон Мьон і до того був далеко не чистим, але це був вже зовсім новий рівень. — Вперше роблю це настільки зосереджено… Для нього це було навіть не стільки складно, скільки живодайно. Чон Мьон був вдоволений результатом, хоча їх доволі складно було назвати даньтянем. Він був слабким — за всю історію бойових мистецтв не знайшовся б дяньтянь, слабший від Чонмьонового. Але він знав: це перший крок до ідеальної основи. Цей маленький Даньтянь був воротами до абсолютно нового світу. Ця частинка чистої ці буде рости, як сніжний ком, і створить нестримний зсув. Правильно, так само як… ...той виродок Небесний Демон. Чон Мьон напружився. Він думок про Чон Ма спиною пробігав холодок. Він вже навіть людиною не був. Він був непереборним. Ні, слова не здатні цього описати. Загін найелітніших воїнів з усіх кланів навіть не бився з сектою Небесних демонів; їх єдиною ціллю був лише сам Небесний демон. Але що вийшло в результаті? Поразка та абсолютне знищення. Не буде перебільшенням сказати, що Небесний Демон самотужки переміг Великі Клани. Можливо… Можливо, цього разу Чон Мьон стане таким же могутнім, якщо зробить усе правильно. — Гаразд… Він спробував вскочити на ноги, але лише ледь помітно привстав, перш ніж похитнутися і впасти обличчям додолу. — Угх… Невже він був безсилий від перевтоми? — Кх-х! — Чон Мьон сперся на руки, щоб піднятися. Або принаймні спробував.  Руки навіть не поворухнулися. — Га? Ніби затремтіли, ніби від удару блискавки. Вигляду власних рук, що тремтіли, як сухенькі гілочки на вітру, був жалюгідним. — Чому?.. Ну що тепер? Такого не мало б бути. Коли людина залучає внутрішню ці, тіло повинно було мати значно більше сил. — С-стривайте… Чон Мьон перевів погляд на низ живота. Там була зібрана найчистіша у світі ці… маленька, як мурашине око. Достатньо чистою, аби задовольнити навіть Святого меча Сливового цвіту, але… навпрочуд маленькою. Іншими словами… — Чорт! Зараз це не допоможе мені користуватися тілом! Як я міг забути?! — схопився за голову він, катаючись по землі. Треба було подумати, перш ніж починати! Думай! Думай, Чон Мьоне! Тобі мізки нащо потрібні? Він чув голос сахона Чан Муна, який картав його: — Будь ласка, думай хоч трохи, перш ніж робити! Голова тобі потрібна не для декорації, Чон Мьоне, користуйся нею іноді! Якби я знав, що все так складеться, то краще продумав би свої дії. — І як я маю дістатися Хвашаню з цим тільцем?  Яка відстань звідси до Хвашаню? Близько…  — Д-двох тисяч миль? — він жалісно закліпав очима. Дві тисячі милі? Та навіть звичайній людині буде складно її подолати, що вже казати про дитину-жебрака, що каші до роту не брала! — Тьху! — Чон Мен потер обличчя. — Угх, це кляте життя! Що ж робити? Я вже створив свій Даньтян, і переформувати його не можу, навіть якщо знаю, як це зробити. Легкі та короткі шляхи погано закінчуються. Не збираюся більше жертвувати майбутнім заради сьогодення! Оце так головоломка… Чон Мьон зітхнув і підвівся з землі. — Що це, в біса, за життя?  Все, що йому досі траплялося на шляху, — труднощі, яким кінця-краю немає! Але тяжкі випробування виковують з людей героїв! — Немає нічого, що неможливо зробити, проявивши трохи наполегливості! Чон Мьон зціпив зуби й пошкандибав в сторону міста. *** Він впав додолу. Прийшов час нарешті усвідомити, що також існує те, що неможливо зробити лише завдяки силі волі. Чон Мьон вперше відчув, що щось здатне його спинити. Біль в ногах він терпів, але було дещо, чому протистояти йому було не насилу. Я голодний.  Ніщо не здатно було втамувати голод, який лютував у його порожньому шлунку. Не те щоб Чон Мьону до цього зовсім не знайомий був голод: практика іноді потребує дисципліни. Вживання їжі було актом прийняття зовнішньою ці, тож, звісно, вона також мала нечисту ці. Отже, ті, хто шукав лише чистої ці, забороняли собі вживати їжу. Були часи, коли Чон Мьон хотів кинути навчання, але зрештою він був справжнім послідовником клану гори Хва, тож став нечутливим до голоду. Принаймні він так думав. Чон Мьон вперше відчув різницю між вибором щось не робити і неможливістю зробити це: шалений голод неможливо було подолати терпінням. Здавалося, його шлунок з’їдав його зсередини. Чон Мьону вдалося вибратися з лісу до міста, але на більше він був нездатен. Було б правильніше сказати, що з лісу він просто таки виповз. Вперше питання життя та смерті після переродження постало переді мною через якийсь голод? Ха! Для нього це був абсолютно новий рівень абсурду. Зрештою, ким був Чон Мьон? Один з найвидатніших фехтувальників свого покоління… Ах, я втомлений. І голодний. Він був упевнений, що смерть вже дихає йому в спину. Він намагався зібрати ці, щоб перетворитися з людини на дикого звіра, але натомість став хробаком. Ні, якщо подумати, це тіло з самого початку голодувало. Просто усвідомив він це лише тоді, коли опинився на порозі смерті. Що ж робити? Щоб придбати їжу потрібні гроші, а щоб отримати гроші, потрібно працювати. Але працювати в нинішньому стані я неспроможний. Саме тоді звідкись пролунав шурхіт. _________ Прим. Maids: Нам терміново потрібні перекладачі! Якщо ви хочете спробувати свої сили або вже маєте досвід, пишіть в телеграм (@NAH_v1p3r).