Пролог

— Це...

Зуби були стиснуті так міцно, що, здавалося, будь-якої миті розкришаться, а кулаки — що з них ладна була сочитися багряна кров. Неконтрольоване тремтіння та конвульсії. Люті достатньо, аби спалити все всередині.

Червоне. Все, що знаходилося перед його очима, було забарвлено червоним. Криваво-червоним. Колись квітуча зелена вершина гори, була залита кров'ю. Здавалося, всю її суть вдалося знищити за якийсь один день.

Смерть... Навколо панувала тільки смерть.

Задля чого взагалі було все це кровопролиття?

Чон Мьон вчепився в руків'я встромленого в його плече меча, щоб витягти зламане лезо меча Сливового цвіту. Від його лівої руки лишилися хіба що рвані клапті рукава, що розвивалися від вітру. Його ноги все ще були цілими, однак він ледве міг рухатися. У його животі зяяла дірка завбільшки голови немовляти, проте Чон Мьон не відчував болю. Тілесний біль був ніщо в порівнянні зі смутою в його серці.

Сахон* Чан Мун...

*[1] «Старший брат». В даному контексті заступник голови спілки.

Він помітив покинутий труп Чан Муна зі клану гори Хва.

Де справедливість?! Чому мертві навіть заплющити очі перед смертю не встигли?

Садче*...

*[2] Молодший учень голови клану.

Зовсім поруч лежало понівечене тіло молодого Саче Чун Гонга.

Навіть звичайні учні...

Усі були мертві.

Усі найкращі і найрозумніші представники клану гори Хва, які пообіцяли разом піднятися на гору, аби захистити власну територію та широко прославити свої імена, відійшли туди, звідки вже не було вороття.

І їхні учні послідували за ними.

Чон Мьон зціпив зуби.

Це була благородна жертва. Їхня смерть була благородною та славною. Але хто наважиться хвалити їхню смерть? Хто?!

Погляд Чон Мьона зупинився на винному. Тому, хто викликав у нього цю нестримну лють. На дияволі з плоті та крові, лідері секти Небесних Демонів: Чхон Ма. Вигляд цього мерзенного чоловіка, що сидів в позі лотоса посеред моря крові та нутрощів, викликав у Чон Мьона дивні емоції. І серед цієї пекельної сцени Небесний демон здавався безтурботним.

Ні, «безтурботності» в ньому більше не було. Адже його тіло пронизували десятки мечів, а ще два списи — живіт. Кожен сьогодні поклав життя, аби подолати цього демона.

Битва між останнім загоном, що складався лише з еліти клану, та Небесним демоном успішно закінчилася, проте якою ціною.

Чи вартувало воно того? Чи могли мертві нарешті спочити у мирі?

Не могли. А навіть якщо могли, то Чон Мьон — ні. Збереження здорового глузду від шаленої люті вартувало йому тих небагатьох зусиль, що ще залишилися в його тілі.

Небесний демон розплющив свої бліді порожні очі, аби поглянути на блакитне небо.

— Клан гори Хва... — злетіло з його губ.

Слова, викарбувані у серці Чон Мьона щойно були сказані огидним демоном.

— Як прикро, учне спілки гори Хва. Якби тільки ти міг звідси вибратися, всі прославляли б тебе за твої досягнення.

— Стули свою огидну пащеку!..

Від того, як з жалюгідних вуст Чхон Ма зірвалася назва його клану, у Чон Мьона всередині все скрутило.

— Як прикро, — повторив він.

Небесний демон помирав. Навіть найвеличніший демон усіх часів не здатний був вижити після руйнування центрів концентрації ці* та внутрішніх органів.

*[3] життєва сила

З його вигляду було очевидно — зараз демон робить свої останні подихи.

Чому? Чому помираючий демон був настільки спокійним?!

— Якби мені дали ще один день, я б справді став істотою, гідною імені Чхон Ма*. Але це теж частина долі.

[4] «Чхон Ма» означає Небесний демон.

Чон Мьон схопив меч, який витяг зі свого плеча. Гостро виковане лезо клинка розрізало йому долоню.

Крок. Ще один.

Довготривала жахлива битва нарешті закінчилася. Чон Мьон пошкутильгав до Небесного демона.

— Запам'ятай, учню спілки гори Хва, — погляд Чхон Ма лишався незворушним, попри те що Чон Мьон невпинно до нього наближався. — Це ще не кінець. Демони повернуться... І коли це станеться, вони підкорять цей світ. Нас неможливо зупинити...

Голова Небесного демона звалилась додолу. Чон Мьон відрізав її, назавжди залишивши очі демона широко відкритими.

— Це...

Війні нарешті настав край. Світ пам'ятатиме їхню перемогу. Але Чон Мьон знав: тут перемоги не було. В цій війні ніхто не переміг.

У нього більше не залишилось сил стояти. Смерть вже дихала йому в потилицю. Чон Мьон підвів погляд до неба. Воно залишалося таким самим ясно-блакитним, абсолютно байдужим до кровопролиття, що брали місце на землі.

Що станеться з кланом гори Хва? Кожен, хто піднявся на гору, помер. А якщо хтось і вижив, то зараз був на останньому подиху. Жоден клан не настраждався так, як клан гори Хва.

— Сахоне Чан Муне... Я ж казав.

Ти надто викладаєшся на кожному завданні.

Тепер же клан гори Хва знайшов свій останній притулок на цій горі. Усі учні, слідом за своїми вчителями, зустріли смерть. Залишилися тільки діти, які ще зовсім нічого не знали про клан гори Хвашань.

І скорбота... Так, окрім них залишилася лише скорбота.

Чи був сенс у всьому цьому? Хоч якийсь сенс? Чи значила пролита кланом гори Хва кров хоча б щось?

— Я вже не знаю, Сахоне Чан Муне...

Чон Мьон завалився на бік. Перед очима постала його власна білосніжно-біла мантія, розмальована п'яти пелюстковими квітами сливи.

Безвина смерті. І самотній кінець без яких-небудь свідків. Великий Святий меча Сливового цвіту клану гори Хвашань помирав псячою смертю.

— Принаймні, ваша смерть була краща за мою...

Їх принаймні було кому оплакувати. Чон Мьон оплакав всіх загиблих.

Мені шкода, Сахоне Чан Муне.

Перед очима Чон Мьона темнішало.

Якби я приділяв трохи більше часу тренуванням, чи зміг би я врятувати хоча б одну людину? Якби уважніше слухав нотації вчителів?.. Якби отримав меч гори Хва замість меча Сливового цвіту?

Ні про що не шкодую...

Втім, він шкодував. Єдине, що в ньому лишилося — почуття жалю. І хвилювання за долю Клану.

Квіти сливи завжди опадають. А після холодної зими приходить весна...

Гора Хва...

Тринадцятий учень спілки величної гори Хва, святий меча Сливового Цвіту, Чон Мьон, який знищив Чхон Ма, Небесного Демона, на вершині Стотисячної гори секти Небесних демонів, поринув у вічний сон.

І ця коротка оповідь стала його єдиною спадщиною.