Розділ 20: Доктор Гоффман
Дорога до гуртожитку зайняла в неї набагато більше часу, оскільки вона не хотіла посилювати біль у правій руці.
Просканувавши свою учнівську ID-картку, вона побачила Лірику з тривожним виразом обличчя.
— Широ! — гукнула ельфійка й рішуче попрямувала до неї.
Побачивши крижаний фіксатор на руці Широ, Лірика відчула, як її тривога й гнів зростають.
— Чому ти повертаєшся так пізно? Таку гарну дівчинку, як ти, запросто можуть викрасти!
Широ втомлено посміхнулася, побачивши занепокоєння Ліріки.
Вийнявши телефон, вона швидко набрала.
⸨Вибач, я просто хотіла трохи прокачатись. Але глянь, я повернулася з 25 рівнем!⸩
— Так, це все чудово, але поглянь на свій стан, — Лірика вказала на імітацію “медичної шини” з льоду. — А що як ти одного дня не повернешся? Я справді дуже хвилювалася!
Широ посміхнулася, піднялася навшпиньки й погладила подругу по голові.
— Гладити мене по голові не покращить ситуацію! — поскаржилася Лірика з надутими губами, але її гнів помітно вщух.
⸨Я знаю, дякую, що хвилюєшся за мене⸩, — посміхнулася Широ.
— Хаа... що ж мені з тобою робити? — Лірика похитала головою й узяла Широ за долоню. Але подруга злегка здригнулася, відчувши біль у руці.
— Ой, ти в порядку? — Лірика стривожилася, побачивши, як Широ так помітно реагує на легкий дотик.
Навіть під час бою вона майже не здригалася. Але тут вона здригнулася від простого дотику.
⸨Так, я в порядку. Просто бос добряче пошарпав мою праву руку⸩.
Лірика насупилася й повернулася до працівниці рецепції.
— Перепрошую, шкільний цілитель ще не спить? — запитала Лірика.
— Він мав би бути у своєму кабінеті. Я можу покликати його сюди, щоб дівчинці не довелося йти, — запитала жінка, вказуючи на Широ.
— Це дуже допоможе — посміхнулася Лірика.
Жінка кивнула й підняла слухавку.
— Докторе Гоффман. У мене тут поранена дівчина на рецепції гуртожитку. Чи могли б ви прийти сюди та провести діагностику? — сказала працівниця.
Вони не чули, що відповів лікар, але жінка врешті кивнула їм.
— Доктор Гоффман прийде за кілька хвилин, — сказала вона, і Широ кивнула й сіла на один зі стільців біля рецепції
— Широ, а як твоя рука взагалі так постраждала? — запитала Лірика, сідаючи поруч.
⸨Трохи пригріло⸩, — Широ знизала лівим плечем.
— О, то невже через те, що тебе «трохи пригріли», ти стала такою тремтливою й спітнілою? — запитала Лірика, піднявши брову.
⸨Чому мені здається, що ти стала більш глузливою?⸩
— Просто твоя уява. — Лірика відвела погляд. Поруч із Широ вона почувалася дуже розслаблено, адже могла жартувати й бавитися з нею. Це те, на що їй не вистачило б сміливості з іншими людьми.
— До речі, Широ, як тобі вдалося так швидко підвищити рівень до 25? — запитала Лірика.
⸨Самотужки зачистила нору Фраг-Мурах⸩.
— .... Я повірю тобі навіть якщо ти скажеш, що сама пройшла Некронські Западини 35 рівня.
⸨Я не настільки божевільна. Навіть у мене є межа⸩, — Широ легко засміялася, перш ніж здригнутися від болю.
— Я бачу, — сказала Лірика, дивлячись на її руку.
Вони продовжували розмовляти ще деякий час, доки не побачили чоловіка, який ішов до них.
[Ганс Рівень 43 – Бойовий Медик]
У нього було довге каштанове волосся, зав'язане в низький хвіст, карі очі, легка щетина і невеликий шрам на підборідді. Здавалося, його зріст був близько 194 см, а статура доволі міцна. Він був одягнений у чорні окуляри в оправі, білий лабораторний халат, чорну футболку й чорні робочі штани.
Поправивши окуляри, він глянув на Широ.
— Судячи з того, що я бачу, ти та, хто потребує діагностики.
Широ кивнула й вказала на свою праву руку.
Лірика сиділа стривожено та подумки питала себе, наскільки ж серйозним має бути пошкодження, щоб Широ аж здригалася від легкого дотику.
Присівши, Ганс оглянув руку. Якщо не враховувати трохи закривавлені долоні, то видимих пошкоджень на руці не було.
— Можеш розтопити цей лід? — запитав він.
Широ кивнула, і лід почав танути.
— Хммм... — Ганс насупився, помітивши, як дівчинка стримує біль.
Дістаючи планшет, він направив його на руку Широ, а потім відклав.
Планшет був наче переносний рентген, оскільки використовував ману для внутрішньої діагностики пацієнта.
— Матір божа!!! — вигукнув він, здивований масштабом травми. — Як ти, в біса, так сильно пошкодила лише праву руку?! — запитав він, дивлячись на Широ.
Знизавши плечима у відповідь, вона й слова не проронила про наноботів.
— Що там? — запитала Лірика.
— Схоже, твоя подруга вирішила скинути довбаний самосвал на свою руку. Кожна кістка в її правій руці переламана, якщо зовсім не розтрощена. М'язи пошматовані на шматочки, і, чорт, її сухожилля на межі розриву! — сказав Ганс, адже це була одна з найбожевільніших травм, які він коли-небудь бачив.
— Цей тип травми не можна вилікувати зіллями. Якщо використаєш зілля, є ризик, що травма залишиться назавжди. Однак її тіло, схоже, активно намагається самовилікуватися. Думаю, знадобиться від тижня до місяця, щоб її рука повністю загоїлася, тому найкращий варіант — не завдавати руці жодних ударів. Нехай гоїться природним шляхом, — дійшов висновку Ганс, підвівшись.
— Найбільше, що я можу для тебе зробити, — це дати тобі таблетки, які притуплять біль, — запропонував Ганс.
⸨Будь ласка, це дуже допомогло б⸩.
Поки Ганс пішов по таблетки для притуплення болю, Широ знову заморозила свою пов'язку.
— Широ, скажи чесно. Як твоя рука так постраждала? Я хочу знати правду, — запитала Лірика з глибокою зморшкою на лобі.
⸨Просто нещасний випадок під час бою. Я буду в порядку через 10 днів⸩.
— Але що як щось станеться протягом цих 10 днів? Що ти робитимеш?
⸨Тоді я довіряю свою безпеку тобі⸩, — Широ посміхнулася, дивлячись на Ліріку.
— Широ... — пробурмотіла подруга, відчуваючи невелике хвилювання, але й щастя від того, що Широ може покластися на неї.
— Кхм... ось твої таблетки від болю, — сказав Ганс, перериваючи їхню розмову.
⸨Дякую⸩, — Широ кивнула й узяла таблетки лівою рукою.
Ганс відразу пішов, адже його робота була виконана.
Обернувшись до Ліріки, Широ побачила, що її обличчя трохи почервоніло.
⸨Ти що, закохалась у доктора Гоффмана?⸩ — пожартувала вона з посмішкою.
— Бр-р, звісно ні, — Лірика похитала головою й пішла до своєї кімнати.
Широ засміялася, але знову здригнулася від болю.
Повернувшись до своєї кімнати, вона оглянула таблетки.
[Таблетки від болю високої якості]
- Таблетки високої якості, які притуплять відчуття болю. -
— Хе, не очікувала що в нього будуть такі таблетки, — здивовано пробурмотіла Широ, перш ніж кинути таблетку до рота. Біль відразу притупився, і Широ зітхнула з полегшенням.
Вона лягла на ліжко й заснула.
✦✦✦
— Докторе Гоффман, чому ви так відреагували раніше?
— Ти не розумієш. Такий ступінь травми ненормальний. Коли тебе вдаряє щось, що ламає кістки, утворюється скупчення в точці удару, а потім травма розсіюється. Тобто чим далі від місця удару, тим менше переломів. Однак її травма була такою, ніби “щось” не зупинялося до тих пір, доки не переконалося, що все точно заламано. Мене вразило саме те, що кожна частина її руки зламана, але не доведена до позначки “інвалідність”, — відповів Ганс. — Цей рівень травми — самозаподіяний. Монстр не може спричинити такого. І знаючи, що її клас — просто Крижаний Маг, такий рівень детальних самозаподіяних пошкоджень також неможливий, — зітхнув лікар.
— Тоді як, на вашу думку, це сталося?
— Чесно кажучи, я не знаю. Я ніколи не бачив нічого подібного раніше, — знизав плечима Ганс.
— Думаєте, вона щось приховує?
— Можливо. Хтозна?
✦✦✦
⸨Уууаааааф........⸩
— Широ, тобі не треба записувати свою нудьгу. Я її і так бачу, — відповіла Лірика з легкою посмішкою.
Вона розуміла, що Широ було нудно на заняттях із ближнього бою, адже знання, які там викладали, були елементарними. Не кажучи вже про те, що вона наразі була травмована, тож не могла брати участь у спарингах.
⸨Я просто хотіла вербалізувати/візуалізувати свою шалену нудьгу на цьому уроці⸩, — написала Широ.
⸨Ліріко, ти вже мала б знати трохи більше, ніж те, чого навчають на цьому уроці. Адже ми обидві знаємо, що твоя сила з дволезим клинком перевищує поточний навчальний план⸩.
— Е-е-е~ Це правда. Але все одно треба зосередитися заради формальностей, — посміхнулася Лірика.
⸨Я хочу розтанути... Тут спекотно й нудно⸩, — зітхнула Широ і лягла пластом на стіл. Вона робила це так, щоб її права рука не боліла надто сильно.
Окрім нудьги, день був досить спекотним, тому Широ відчувала задуху, просто перебуваючи в кімнаті.
— Хахаха, то ти не витримуєш спеки? — легко засміялась Лірика.
⸨Ні, не витримую. Я взагалі ненавиджу сонце⸩.
— Але твоя пасивка справді корисна, еге ж? — прокоментувала Лірика, відчуваючи прохолоду поруч із Широ.
⸨Вірно... просто використовуй мене як ходячий кондиціонер⸩, — Широ ліниво махнула лівою рукою.
— Вау~ Ти справді відчуваєш себе інакше, коли стає спекотно, — пробурмотіла Лірика, спостерігаючи за пофігістичною аурою, яку випромінювала Широ.
⸨Я просто не дуже добре почуваюся, коли стає надто спекотно. Зі мною все буде гаразд, коли похолоднішає або коли сонце заховається⸩
Вона просто хотіла згорнутися клубочком і відступити в куточок.
— Широ, ти хочеш спостерігати за спарингом збоку? — запитала Лірика, оскільки їм довелося переодягнутися для спарингу.
Широ навіть не набрала рядок, просто вказала на свою руку.
— ...Добре... Вдай, що я не запитувала.
⸨Я, мабуть, можу приєднатися, якщо хочеш. Я просто стоятиму на одному місці, використовуючи свій лід⸩, — сказала Широ, і Лірика похитала головою.
— Ні. Ти маєш бути слухняною і відновлюватися протягом 10 днів. Ну, 9, не враховуючи сьогодні, — сказала подруга коли вони наближались до роздягальні.
Сьогодні був мінітест, де учні мали спробувати доторкнутися до вчителя принаймні один раз. Але основним завданням було не доторкнутися до вчителя, як було сказано, а радше те, що учні називали терміном: ВИЖИТИ.
Широ було доволі цікаво щодо мінітесту. На жаль, її рука не зовсім погоджувалася з її зацікавленням.
Замість того, щоб битися надворі, вони вирішили зробити це всередині спарингової зали: на вулиці було занадто спекотно, а деякі учні могли постраждати від теплового удару.
Зал був величезним, і Широ була впевнена, що в ньому можна було б умістити 4 футбольних поля форматом 2 на 2. Оточений високими стінами й потужними лампами, що освітлювали територію, цей зал був одним із найбільших будівель цієї школи.
Відійшовши від групи, Широ сіла й почала спостерігати, як учитель фасував команди для спарингу, перш ніж обрати кількох учнів для мінітесту.
Займаючись своїми справами, Широ переглядала мережу в пошуках чогось цікавого.
На половині пошуку вона помітила, як хтось йшов до неї, і підняла погляд. Це був хлопець, трохи вищий за неї, з пересічною зовнішністю й окулярами. У руках він тримав пляшку води.
[Тед Рівень 14 – Лучник]
— Е-е-м... д-для тебе! — затнувся він, перш ніж поставити пляшку і втекти.
«Як мило», — подумала Широ з легким сміхом. Те, як хлопець набрався сміливості й приніс їй пляшку води, змусило її трохи посміхнутися.
Під час бігу він злегка повернувся, щоб перевірити реакцію Широ — вона тільки посміхнулася й легко помахала йому. Це, своєю чергою, спричинило в нього невелике почервоніння й дурнувату посмішку на обличчі.
Дивлячись на пляшку, Широ підняла її та оглянула.
[Пляшка води]
- Просто пляшка води, а на що ти очікувала? На горілку? -
«Цей клятий опис...» — подумала Широ, спітнівши.
Однак дії Теда, здавалося, спричинили ланцюгову реакцію серед хлопців. Вони підходили й подавали їй предмети, як-от рушники чи стільці. Широ заполонив натовп, і її роздратування поступово зростало.
⸨Дякую, зі мною все гаразд. Мені не потрібно все це⸩, — написала вона з втомленою посмішкою.
Один із хлопців подивився на розкладачку, яке ніс за собою, злегка зітхнув і пробурмотів: «Який сором...»
«Якого біса… НАВІЩО ТИ ПРИТАРАБАНИВ ЛІЖКО?!» — закричала подумки Широ.
