Сніжинки кружляли над віддаленим гірським селом, де селяни стогнали й корчилися на землі. Староста, пробираючись через поле тіл, схопив край плаща Чешіона й благав:
— П-помилуйте нас, Ваша Світлість! Ми скоїли смертельний гріх!
— Відпусти його! Як ти смієш торкатись до нього!
Ганс, ад’ютант Чешіона, відштовхнув старого мечем. Поранений староста завив:
— Ми лише тримали справжню відьму в полоні! Через неї в нас неврожаї щороку, старі божеволіють від видінь, а молоді чоловіки зникають!
— Вам просто була потрібна жертва, на яку можна звалити всі біди. Відьма? Не смішіть мене.
Чешіон зневажливо фиркнув і пішов геть. Коли дзвін сталі його обладунків затих, над селом пролунав крик.
Десятирічні відьомські гоніння було припинено. Безглуздий закон, що обіцяв винагороду за доноси на відьом, скасували завдяки Чешіону. І, як і слід було очікувати, разом із винагородами зникли й обвинувачення.
Тепер полювання на відьом було цілком незаконним. Навіть звинувачення у чаклунстві каралось смертю. Але, на жаль, до цього віддаленого села новини не дійшли — тут принесли в жертву невинну жінку.
Чешіон підійшов до халупи, де її утримували. Вікон у ній не було, а двері були зачинені на шість замків — дрібниця, що запам’яталась.
Іржаві замки, поїдені снігом і дощем, виявилися крихкими. Коли Чешіон підняв меч, щоб розрубати їх, поранена жінка підповзла до нього і вхопилася за ногу.
— О-обережно! Не дивіться їй в очі! Прокляття—!
— Відпусти.
— Я знаю, ви мені не повірите, але хоч обережність не завадить! Кожен, хто випадково зустрічався з нею поглядом під час годування, божеволів!
— Одне питання. Якщо ви знали, що погляд на неї може звести з розуму, навіщо годували?
— Та відьма... Вона чужинка, яку наші чоловіки зґвалтували й убили. Ми її розчленували й поховали, але одного дня вона просто... повернулась! Ми боялись ще гірших проклять, якщо знову її вб’ємо, тому й замкнули її й годували... Угх!
Меч Чешіона припинив її розповідь. Мертва жінка, що повернулась як відьма? Скоріш за все, це була якась схожа зовні, і все село здуріло від паніки.
Клац. Ланцюг із замками впав. Усередині гнилої дерев’яної халупи жінка згорнулася на сіні. Без вікон у ній було темно навіть удень.
Довге чорне волосся — колись ознака відьми — було скуйовджене, приховуючи обличчя. Незважаючи на холод, на ній був лише тонкий брудний нічний одяг. Її ноги під порваним подолом... були очевидно непрацездатні. Сліди кайданів на щиколотці свідчили про спробу втечі, яка закінчилась каліцтвом.
Коли Чешіон наблизився, вона здригнулась. Він відклав меч і присів поруч.
— Все добре. Я прийшов, щоб врятувати тебе.
— Покажи мені обличчя.
Жодної реакції. Вона, здається, не розуміла.
Чешіон бачив подібне раніше — жінок, настільки зламаних знущаннями, що вони втрачали мову, або тих, кого з дитинства вважали відьмами і ніколи не вчили говорити.
— Нам треба йти. Я підійду ближче.
Навіть тим, хто не міг говорити, Чешіон завжди пояснював свої дії, щоб не злякати.
Ця жінка, однак, здавалася зовсім не знайомою з мовою. Вона забилася в кут.
— ...... Все добре. Ті, хто тебе мучив — зникли. Можеш виходити.
Він ніжно торкнувся її плеча. На диво, вона не чинила опору. Чешіон виніс її з брудної темряви.
Ззовні її стан виявився ще гіршим. Брудна, закривавлена.
— Ваша Світлість, ви винесли її... Угх, який сморід. Обличчя не покалічене? Зазвичай їм його спотворюють.
Ганс, затуливши ніс, обережно відсунув її волосся.
— Очі... Боже. Казали, її погляд проклинає, але хіба їй просто не вирвали їх? Навколо порізи.
— Не вирвали. Запалені рани. Праве око ціле.
— ......Її рота теж порвана. Їй язик відрізали? Ей, скажи "а"?
— Вона не розуміє. Очистити, нагодувати, дати відпочити. Перевіримо пізніше.
— Як накажете, Ваша Світлість.
Жінку перевезли до простого екіпажу. Завдання завершено, лицарі Чешіона Еделя спустилися з гори. Черниці в кареті швидко обмили її. Її безнадійно сплутане волосся обрізали.
Настрій у лицарів залишався похмурим, тиша була гнітючою — від Чешіона Еделя йшла крижана аура. Він втратив сестру через полювання на відьом, і щоразу, коли знаходив жінок у такому стані, темнів. Краще мовчати, доки не відтане.
Чорноволосу жінку доправили в маєток Еделя.
Після виконання обов’язків Чешіон навідався до неї пізно вночі. Очищена й оброблена, вона стала трохи пристойнішою, але все ще була жалюгідною. Її голову, ліве око й щиколотку обмотували бинти. Тіло було в синцях і порізах. Залишався ледь вловимий запах гниючих ран.
— Ваша Світлість, щодо пані... — молода покоївка вклонилася.
— Так?
— Вона терпить купання й лікування, але відмовляється від будь-якої їжі. Можливо, тому що... в неї наполовину відрізаний язик.
— ......Чорт.
Чешіон стиснув зуби. Ймовірно, вона асоціювала будь-що в роті з травмою. Як і його сестра Іріс, вона опиратиметься їжі, поки голод не змусить її їсти як звір.
— Залиш її. Я нагодую сам.
— Як накажете, Ваша Світлість.
Попри зусилля, вона нічого не їла. Навіть солодка вода — й ту блювала.
Відьма Греморі втрачала глузд.
Вона прекрасно жила в своєму затишному похмурому гнізді в горах, добре їла — аж поки якийсь герцог не вдерся, усе зруйнував і викрав її, наполягаючи, ніби вона — невинна жінка, помилково звинувачена.
Та чорт забирай! Я справжня відьма! Високого рангу, викликана розчленованою жінкою, яка віддала душу!
Вона спеціально спотворила очі, ногу і наполовину відрізала собі язик — щоб виглядати належно відьомськи й жахливо. Не боліло, одним закляттям усе лікується.
Але покоївки вперто пхали їй людську їжу, а Греморі харчувалась стражданням і плоттю. Огидно. Вона плювалася — і щоразу вони жаліли її через "травму".
Навіть Чешіон Едель, цей клятий герцог.
— Ось. Це соломинка. Її використовують, щоб пити рідину.
Він продемонстрував на чашці з підсолодженою водою, потім випив із неї.
— Бачиш? Не отруєно. Безпечно. Тепер твоя черга.
Він запропонував їй чашку — ту саму, з якої пив.
Греморі жбурнула її. Чашка влучила йому в чоло, обливши цукровою водою.
Чудово. Тепер розлютись і вижени мене, поки я не перетворила цей дім на пекло з чумою. Я пробачу викрадення як просту помилку. Але Чешіон, на диво добродушний, лише посміхнувся.
— У тебе є дух. Добре.
— ?
— Сильна, як на таку худу. Якщо ти так б’єшся з незнайомцем, значить — хочеш жити.
Греморі подивилась на нього з виразом «що з тобою не так?».
Хто він, чорт забирай?
