Чому Перший Принц в маєтку Ломбарді, а не в Імперському палаці? Я так оторопіла, що й поворухнутися не могла, а Принц неквапливо наблизився.
— Тепер знаєш, хто я? — гидко посміхнувся він.
І що, мені тепер всі твої забаганки, як рабі, виконувати?
— Ні.
— Га?..
— Не знаю, — заявила я.
Його збентежила моя неочікувана відповідь.
— Тоді я представлюся. Я — Перший Принц Лабурзької Імперії…
— Га? Ти диви, продовжує тікати, — навмисно перебивши принца, я вказала на капелюх, який все кружляти далі галявиною.
— Ну так піди й принеси його! — крикнув Принц і тупнув ногою.
Ніколи не зрозумію. Міг би вже давно сам підняти, замість того, аби вишукувати, на кого б це спихнути. Сперечатися з ним не було сенсу.
Я закотила очі, а тоді повільно пішла в сторону капелюха.
— Ха. Могла і раніше це зробити, — пробурмотів Принц.
А наш садівник дуже добре піклується про траву, така мʼяка…
Капелюх Принца лежав прямо переді мною. Якісно виконаний з шерсті дикої тварини та приємним на дотик. Я підняла погляд на принца вдалині.
— Так! Неси його сюди, — прикрикнув він, і вже збирався йти мені назустріч, коли пролунав мій смішок і… — Що ти робиш!?
Я жбурнула його капелюха ще далі. І тепер настав час вшиватися!
— Стій! Я наказую тобі зупинитися!
А я лише сміялася на бігу.
— Я спіймаю і вб’ю тебе!
Принц кричав мені вслід, не здатний наздогнати. Раніше думала, що у нього з роками зіпсувався характер, а, як виявилося, все пішло з дитинства. Тепер зрозуміло, чому Бельзак з ним так здружився. Вирішивши, що принц, не здатний підняти власного капелюха з землі, не переслідуватиме мене, я завернула за ріг і сховалася від його очей. Він продовжував щось кричати, але це ж не призведе до проблем, правда ж?
Подумавши так, я рушила далі на пошуки близнюків.
***
Астана, Перший принц, тремтів від люті.
— Та як вона… як вона сміє!..
Вперше в житті він відчув сором від відмови. Як законний спадкоємець престолу, Астана з народження мав все, варто було тільки побажати. Він ріс в оточенні нянь та покоївок, що тільки й виконували його забаганки. І єдине, що Астана мусив робити попри все своє небажання, це бачитись з дурнем Бельзаком. Коли річ заходила про Ломбарді, Імператриця завжди ставала неприступною.
Бельзак, що тільки й вмів вихвалятися, і так дуже сильно дратував Астану, а тепер він ще й заблукав через брак супроводу.
Згідно з правилами, які встановили Імперська родина та Ломбарді століттями тому, імперські лицарі не моли права ступати на територію маєтку. І, не ставши дивитися, як слуги сваряться з вартою Ломбарді, він пішов сам. Та хоча це була його ініціатива, він лютував: як так, ті, хто мали наглядати за ним залишили його самого?! Ще й цей клятий маєток Ломбарді, розміром з Імператорський палац!
А тоді з’явилося це дівчисько і наважилося докучати йому!
— Принце! Ось ви де! — нарешті знайшла Астану няня, що піклувалася про нього з дитинства. — Як я хвилювалася! Якби ви загубилися…
— Нахилися, — Астана клацнув пальцями. Няня одразу замовкла, а тоді заплющила очі й схилилася.
Принц ляснув її по обличчю.
— Ти посміла залишити мене одного?
— Вибачте…
— Де лицарі? — він перевів погляд з няні на покоївку.
— Чекають коло воріт маєтку…
— Накажіть їм зайти.
— Але ж, принце, правила Ломбарді…
Астана навіть оком не кліпнув, коли знову давав няні ляпаса. Від його руки на її щоці залишився червоний слід.
— Все в Імперії належить її Величності Імператору, а я наступний Імператор. Хто взагалі ці Ломбарді?
Няня не знайшла, що відповісти.
— Накажіть лицарям зайти. Тільки посмійте не зробити це.
— Так, принце… — тремтячим голосом відповіла жінка та попрямувала до воріт.
Астана заспокоївся лише коли помітив на її щоках сльози. Подумавши про дівчину-втікачку, принц насупився.
***
— Як ти так швидко нас знайшла?
— Ага! Ми так добре сховалися! Ти що, підглядала?
Бурчали Ґіліу та Мейрон, надувши щоки.
Близнюки ховалися за мітлами у коморі в одному з коридорів і були дуже незадоволені, що я їх знайшла.
— А хто вас вчив так погано ховатись?
— Ми не погано сховались!!! — одночасно викрикнули вони.
— Так нечесно!
— І не весело!
— Що, справді? Тоді ходімо почитаємо книжку, — запропонувала я. Близнюки незадоволено перезирнулися.
— Ні, це нудно, Тіє.
— Так, краще тоді в хованки.
Такі простаки. Легко було зрозуміти, що їм подобається, а що ні, але Ґіліу і Мейрон не погані діти. А, порівнюючи, з Бельзаком і Першим принцом, взагалі — золоті.
— Тоді як щодо бібліотеки?
Щоправда, в бібліотеку їх не затягнеш.
— В бібліотеці дуже багато місць для хованок, — додала я.
— Чудово!
Перший принц зараз мав бути в прибудові, тому я повела близнюків через головну будівлю. На відміну від другого поверху, перший був справжнім лабіринтом. Поки ми йшли, хлопці перешіптувалися про те, де будуть ховатися, і гиготіли.
— Тоді я рахую до 100…
Краєм ока я помітила двох чоловіків, які виходили з коридору. На поясі у них були мечі, вони були в лицарській формі, але не в тій, що носять лицарі Ломбарді.
Зазвичай, за формою можна було визначити, якій родині служить лицар, але на цих не було жодних символів. Єдине можливе пояснення, їм необхідно ховати свою приналежність…
Лицарський супровід принца.
З міркувань безпеки, за межами палацу, принц вдає з себе звичайного аристократа, тому лицарі теж не носять обладунків і супроводжують його у звичайному одязі.
Позаду них стояло троє вартових Ломбарді. Вони розгублено дивилися, як лицарі озиралися по сторонах та зазирали під кожен стіл.
— Здається, вони теж грають в хованки! – сказав Ґіліу, прослідкувавши за моїм поглядом.
— Чорт.
Всередині мене все похолоділо.
Вони не грають в хованки. Принц наказав лицарям шукати мене. Охорона Ломбарді намагалася їх зупинити, але була не в змозі протистояти імперським лицарям, тому тепер була вимушена їх супроводжували.
Але їхньої провини в цьому не було. Була різниця в статусах лицарів та звичайної охорони, і якщо Імперськи лицарі та охорона Ломбарді наставлять одне на одного мечі, все остаточно вийде з-під контролю.
Я, звісно, знала, що Перший принц телепень, але щоб настільки… Через дитячий жарт оголосити розшук? Ще і в маєтку Ломбарді? Ще з часів створення імперії Дюрелі та Ломбарді підписали угоду, що Імперськи лицарі не ступатимуть на територію маєтку.
— Ґіліу, Мейрон, швидше!
Якщо нас тут спіймають, клопоту не збудешся. Тож, схопивши хлопців за руки, я кинулася навтьоки.
— Т-Тіє! Що відбувається? — збентежено спитав Мейрон, але я не відповіла.
Я озирнулася. Лицарі помітили нас і тепер наздоганяли.
— Біжімо до кабінету дідуся!
Близнюки, налякані переслідуванням, покірно бігли за мною. Але в коридорі перед кабінетом дідуся нас чекали імператорські слуги та принц.
— Хіба я не казав, що коли спіймаю, то вб’ю? — вищирився він, помітивши мене.
Ховатися було нікуди. Тікати — теж.
Я справді недооцінила його: він зовсім божевільний!
— Невже дійсно треба було посилати по мене всю свою охорону? — спитала я, ховаючи близнюків за спиною.
Я ж бо навіть не вдарила його, лише кинула його капелюха.
— Ти наважилася порушити мій наказ і образити мене. Твоя смерть — невелика плата за це.
В той момент я зрозуміла. Перший принц і гадки немає, в яких відносинах Імперська родина і Ломбарді. Задля процвітання країни, наступний Імператор мав за будь-яку ціну підтримувати дружні відносини з Володарем родини Ломбарді. Але він цього не розумів.
Це був глухий кут. Нас було лише троє дітей та розгублена охорона, проти Першого принца та імперських лицарів.
— Ха, — Астана схрестив руки, надмірно дивлячись на мене. — Якщо благатимеш на колінах, я дозволю тобі жити.
— Чому це Тія має ставати на коліна?!
— Хто ти такий, щоб наказувати?!
Розлючені близнюки вступилися за мене.
— Заберіть цих двох, — наказав принц.
Його лицарі вагалися. Всі, хто входили на територію Ломбарді, знали тутешні правила і про стосунки Ломбарді з іншими родинами. Увірватися в маєток Ломбарді це одне, але торкатися прямих нащадків Ломбарді — зовсім інша справа.
— Не чіпайте їх!
Я знову відтягнула близнюків собі за спину. Не можу допустити, щоби й дітей сюди вплутали.
— Тоді ставай на коліна! — крикнув Астана.
Невже дійсно доведеться це робити?
Поки я думала над виходом з ситуації, помітила кілька людей, що наближалися до нас коридором. Ха, як вчасно. Я спокійно схилила голову і…
Кап. Кап.
По моїх щоках, мов краплі дощу, котилися сльози.
— Гадаєш, як плакатимеш, я тебе помилую? — розсміявся принц.
Але все вже було вирішено.
— Що тут в біса коїться?!
Мій дідусь та розлючені люди Ломбарді вже наблизилася до нас.
Далі
Розділ 17
Я озирнулася, щоб всі чітко побачили мої сльози. — Флорентіє! — Дідусю!.. Помітивши моє заплакане обличчя, він враз переповнився люттю. — У-у, мамо! — захникав Мейрон, помітивши жінку, навіть більш роз’ярену, ніж дідусь. Шананет підійшла до супроводу Першого принца і холодно сказала: — Геть. Імперські лицарі могли тільки підкоритися та звільнити їй дорогу. — Ти в порядку? Десь болить? — спокійно спитала вона, але її голос ледь тремтів. Певно, вона дуже хвилювалася, бо близнюки були зі мною. Я не могла нічого казати, тому лише відвернулася. — Тіє, — м’яко сказала жінка, витираючи сльози з моїх щік. — Ти, мабуть, злякалася? — Ні… все гаразд, — щиро сказала я, але Шананет, схоже, подумала, що я намагаюсь не проявляти слабкість. Вона заспокійливо погладила мене по голові, а тоді непривітно глянула на Астану. — Я чула, що сьогодні до нас навідається Перший принц, але ніяк не очікувала, що він настільки невихований гість. Дідусь глянув на мене і додав: — Невже Принц ніколи не чув про домовленість між Ломбарді та Імперською родиною? — Чув, — його впевненість дала тріщину. Певно, його знітила рішучістю дідуся, але це не значило, що він зрозумів своє становище. — А мій батько знає про це безглузде правило? Якби він знав, що в Імперії є землі, куди не можуть ступити Імперськи лицарі, ви б усі тут вже давно не стояли. На обличчя дідуся відобразило обурення. Хлоп взагалі не знає меж. Йому кінець. — Ця клятва була заключена не Йованесом. Її заключили перший Імператор, Роматель Дюрелі, та перший Володар Ломбарді, Бенокс Ломбарді. — Як ви смієте, ім’я мого батька… Принца набагато більше збентежило, що його батька назвали без титулів, ніж те, наскільки давню історію мала обіцянка між двома родинами. До Імператора дійсно нікому не дозволено було звертатися лише на ім’я. Нікому, крім дідуся. Адже він — Володар Ломбарді. Всі розуміли, що значила обіцянка. Це була не просто формальність, а запорука дружніх відносин між двома найпотужнішими родинами Імперії. Цей союз необхідний задля благополуччя Імперії. За всю історію Імперії, лише декілька Імператорів намагалися позбавити Ломбарді впливу, але жодному це не вдалося. Імператор Йованес, батько Астани, був одним з них — Принц не розрізняє забаганки та обов’язки, а ви йому потураєте?! — прикрикнув дідусь на слуг, що стояли коло розгубленого принца. — Вибачте, будь ласка, нам дуже шкода, — низько кланялися вони. Хоч вони й не могли ослухатися наказів принца, але все одно знали, до чого вони призведуть. Всім було відомо, що недоторканість нащадків Ломбарді не можна було порушувати за жодних умов. — Принц все ще дитина, тому в силу його недосвідченості цю помилку я йому пробачу. Дідусь виставив це як звичайну дитячу витівку, а не конфлікт між двома родинами. І, зважаючи, що Астана перший порушив клятву, у чинного Імператора не буде вибору, окрім як просити вибачення. Який же дідусь крутий! В мене відібрало подих. Він — справжній Ломбарді. — Все добре, не хвилюйся, — заспокійливо нашіптувала мені Шананет, схоже, подумавши, що я злякалася. Але Астана не вгамовувався. Він ткнув на мене пальцем і сказав: — Це все сталося, бо це дівчисько наважилося мене ослухатися! Вона не просто не підняла мій капелюх, а кинула його ще далі! — Слідкуйте за словами, принце, — в голосі дідуся промайнула сталь. — Ви зараз кажете, що моя онука повинна підіймати принцівський капелюх, як якась служанка? — Звісно ж!.. Няня схопила принца за плече, перш ніж той встиг договорити. Це означало, що час зупинитися. Принц невдоволено прогарчав знову дзвінко вдарив жінку по щоці. — Ходімо! Не хочу більше тут лишатися! Ось і все. Принц пішов геть і все нарешті заспокоїлося. — Нам дуже шкода, пані! — Якби ми втрутилися, невідомо, як далеко все зайшло б, — щиро перепрошували переді мною охоронці. — Все гаразд. Якби ви втрутилися, пролилася б кров. Поки я проводжала поглядом людей принца, помітила на віддалі двох. Це був Вʼєз і Бельзак, які весь цей час чекали на принца біля входу. — Батьку! Що трапилося?! Чому принц такий злий і чому він так зарано уходить… Проігнорувавши слова В’єза, дідусь звернувся до мене: — Флорентіє. А тепер настав час моєї догани… — Так, дідусю, — ввічливо відповіла я, намагаючись виглядати якомога похнюпленішою. — Правильно зробила. — Га? — Ломбарді ні перед ким не схиляють голову, — тільки й сказав він, а тоді зник у своєму кабінеті. Я не до кінця зрозуміла, чи було це похвалою, але настрій все одно припіднявся. І у дідуся, схоже, також. — Сьогодні багато чого трапилося, — сказала Шананет, проводжаючи поглядом свого батька. — Я проведу тебе до кімнати. — Дякую, все добре. Зі мною справді все було в порядку, але не з моїм тілом. Я спробувала зробити крок, але ноги самі підігнулися, і я ледь не впала. Шананет оглянула мене і звернулася до найближчого лицаря. — Могли б ви підтримати Флорентію, поки вона не дістанеться своєї кімнати? — Так, звісно, пані! Лицарі супроводили мене, і, щойно я опинилася в кімнаті, провалилася в сон. *** Сьогодні був черговий заклопотаний день. Ґалаган так поспішав додому, аби скоріш побачити доньку, що перестрибував кілька сходинок за раз. — Тіє, татко дома! Га? Сестро, що ти тут робиш? Він помітив Шананет у вітальні. Ґалаган навіть перевірив, чи в правильні двері зайшов. — Ґалагане. — Так, сестро? — Присядеш на хвильку? Ґалаган нервово ковтнув слину. Щось було не так. Переконавшись, що донька спить у своїй кімнаті, чоловік тихо сів навпроти Шананет. — Тія сьогодні на диво швидко заснула, ха-ха… — він спробував розрядити напружену атмосферу, але голос помітно тремтів. Ґалаган нервово потирав свої долоні, а Шананет дивилася на нього безвиразним обличчям. — Це очікувано, що вона втомилася. Сьогодні багато всього сталося. — Про що ти? З тією щось трапилося?! — схвильовано підвищив голос він, а жінка лише приклала палець до губ. — Ти ж не хочеш доньку розбудити? І Ґалаган негайно замовк. — Сьогодні… Шананет тихим та спокійним голосом розповіла, що відбулося. І на відміну від її очікувань, Ґалаган не розлютився, але лише мовчки зітхнув. — Ґалагане, вона обдарована дівчинка, але все ще дитина. В цьому віці їй дуже потрібна увага її батька, — суворо сказала вона. — Лишати дитину на самоті, щодня зникаючи на роботі — не припустимо. Невже ти, як батько, цього не усвідомлюєш? — Я навіть не замислювався над цим… — ніяково зізнався чоловік. Йому було соромно підняти очі та зустрітися з поглядом сестри. — Але це також не означає, що треба все кинути, аби весь час бути з Флорентією, розумієш? — Але як я тоді… — Слабак, — Шананет відвернулася. — Як гадаєш, Ґалагане, скільки ще батько буде в доброму здоров’ї? Ґалаган тільки знизав плечима. У такій могутній родині як Ломбарді це питання викликало особливе занепокоєння. — Гадаєш, якщо залягти на дно, шторм мине? Всі знали про жахливу жагу В’єза до влади. І те, що якщо він займе місце наступного Володаря, то погубить усіх. — Тобі необхідна сила, аби захисти Флорентію. Якщо з батьком щось станеться, захистити твою доньку буде нікому, — Шананет вперше в житті давала молодшому брату пораду. — На щастя, ти достатньо кмітливий. Також маєш харизму, тому швидко знайдеш звʼязки. Використовуй це, щоб стати сильніше, Ґалагане. Вона підвелася. Ґалаган все ще думав над її словами, тому на прощання лише м’яко кивнув. Шананет елегантно підійшла до дверей і додала на останок: — Починаючи з завтрашнього дня, якщо тобі потрібно буде відлучитися, приводь Флорентію до мене. На відміну від тебе у мене немає роботи. — Дякую, сестро, — здивовано відповів він. Шананет усміхнулася та залишила кімнату. Лишившись на самоті, Ґалаган ще раз зазирнув в кімнату до Тії. Він тихо підійшов до ліжка, ніжно торкнувся її чола та прошепотів: — Вибач, Тіє. Твоя мати любила тебе всім своїм серцем. Мені її дуже не вистачає. Виховувати тебе без неї дуже важко. Галаган знов погладив Тію по голові. Його серце сповнилося рішучості. Я захищу тебе не дивлячись ні на що. *** Щойно Астана повернувся в Імператорський палац та змінив вбрання, Імператриця викликала його до себе. — Як пройшла поїздка, принце? Астана вагався, не знаючи, як відповісти. Невже вона ще не чула? Побачивши свого сина таким тихим, Імператриця додала з усмішкою: — Ти ослухався мене. Я попереджала поводитися з Ломбарді поважно. — Вибач мені… Розбещений Перший принц перед обличчям матері ставав зразковим сином. — Рано чи пізно, але ти повернешся до маєтку Ломбарді з подарунком і вибаченням. — Але!.. Угх! Імператриця грубо схопила його за щелепу. — Принце. — Так, ух… мамо?.. — Сьогодні був ганебний день, чи не так? — Га?.. Імператриця лагідно провела пальцями по обличчю сина, ніби здатна була одним дотиком забрати увесь біль. — Скажи мені, принце. — Так, дуже ганебний. — Чому? — Я майбутній спадкоємний принц та Імператор. Але вони… — Але вони поводилися, ніби це вони правителі Імперії? — Імператриця розсміялася. — Ломбарді такі люди. Вони втратили страх перед Імператорською родиною, вірячи, що влада — в грошах, — в її очах палала неприхована ненависть. — Тому ніколи не забувай сьогоднішній день. Хоча б мати його розуміла! — А це дівчисько на імʼя Флорентія ще пошкодує, що так з тобою обійшлася. Я зроблю все як треба. Тому, принце, слухай маму. Астана з ентузіазмом закивав. — Так, мамо. Імператриця обійняла сина. І зі сторони вони виглядали як любляча сім’я.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!