Треба було вчити англійську

   Був звичайний суботній вечір.

   Я сидів у себе в кімнаті та грав у комп’ютерні ігри. У свої 29 я добився всього, про що міг мріяти, сказав би я, якби це було правдою. А так уже декілька років я переживаю глибоку депресію та, судячи з усього, екзистенційну кризу.

   Вона настільки глибока, що якби не потреба в грошах, а точніше в їжі, я б навряд чи виходив з дому. Будучи висококваліфікованим спеціалістом з двома вищими освітами, я, звісно ж, працюю на престижній роботі, пов'язаній з торгівлею нафтопродуктами. Так, я заправник на найближчій заправці і настільки професійний, що мене поставили в нічну зміну.

   Живу я з батьками в рідному селі міського типу, де пройшло все моє дитинство та юність, які теж не відрізнялися особливою успішністю. Вчився я посередньо, спорту уваги не приділяв, як і своєму зовнішньому вигляду. Іншими словами, від дівчат відбою не було. Буквально. Вже навіть і батьки втратили віру в мій життєвий успіх, особливо після того, як я відмовився піти працювати в школу за своєю спеціальністю. Коротше кажучи, я просто невдаха.

   - Ну нічого страшного, не я перший, не я останній.

   Мені правда трохи самотньо, бо у мене немає друзів, але я стараюся на цьому не зациклюватися. Їх у мене ніколи й не було, тому гадаю, це не критична проблема. А от що справді стало проблемою, так це те, що на днях я зловив себе на думці, що більше не отримую задоволення від ігор, в які грав останні 15 років.

   Не те щоб я був залежний від якихось там комп'ютерних ігор. Я взагалі не маю ніяких залежностей. Але ігри все-таки розважали мене до цих пір. Мабуть, це старість.
У такій складній ситуації я вирішив відкласти безкінечний грінд своїм паладином-ніндзя у космосі і пошукати для себе щось нове в індустрії розваг.

   Це виявилося доволі складно, так як за свій чималий ігровий стаж я переграв майже у все, що тільки виходило на комп'ютери та консолі старого покоління.
Але довгі пошуки в інтернеті увінчалися успіхом. На одному сайті, назву якого я навіть не пам'ятаю, серед, м'яко кажучи, доволі специфічного контенту я знайшов «прихований діамант».

   Судячи з опису та тегів, це доволі амбітна інді-гра в жанрі симулятора побачень, але з усілякими крутими RPG механіками та багатообіцяючим сюжетом. Гра називалася «Шлях Героїв. Спадщина Демоноборців», ну чи якось так. Звісно, української локалізації в цій грі не було. Зате там була хороша мальовка, і гравцям обіцяли доволі багато хтивих функцій та відповідного контенту для дорослої і однозначно вимогливої аудиторії, судячи з коментарів під «роздачею».

- Бінго, подумав я тоді.

- Ну, «сьогодні дивлячись у завтрашній день», так би мовити, краще б я продовжував збирати космічне сміття.

   Сюжет гри особливою оригінальністю не відрізнявся. Історія розповідала про 13 героїв та героїнь, які врятували світ від магічного апокаліпсису та перемогли Імператора демонів у чесному, так би мовити, бою. А ще, по ходу сюжету розкручувалися клішовані любовні лінії клішованих персонажів. І це все було б дуже цікаво, якби не той факт, що ця гра була повністю на англійській, і я пропускав увесь текст до вибору. Гра виявилася доволі довгою і душною. Мені довелося витратити купу часу на мій улюблений грінд, на цей раз різного фентезійного сміття. А ще бої. Боже, бої були зламані настільки, що мені довелося застосовувати чіти. Погано, що не було чіт-коду, щоб відразу відкрити всі еротичні сцени. Тоді б ця гра принесла більше задоволення.

   Але головною проблемою стало те, що ця чортова дрочильня ще й виявилася незакінченою. Як виявилося згодом, автор закинув свій проект, так і не завершивши основний сюжет.

   Якби моє життя мало якийсь сенс, я б дуже засмутився, що витратив тиждень свого життя на підкорення сердець піксельних принців і принцес та на боротьбу з демонами. І, звісно, на безкінечний цикл підробітків та уроків, щоб матеріально забезпечити своє просування по сюжету. А ще там були загадки та головоломки. Цю частину я ненавиджу всіма фібрами своєї душі.

- Але чого не зробиш заради пари хтивих артів, правда?

   Після «проходження» я видалив цю гру зі свого комп'ютера. І написав найдовший і найтоксичніший коментар за все своє життя на форумі під роздачею з цією грою.      Люди повинні знати, що воно того не варте.

   І з відчуттям виконаного обов'язку я ліг спати. Перед тим як заснути, я знову почув тривогу.

   «-Чортова русня, дайте хоч поспати, виродки. І так через вас доводиться ловити свою чергу світла ночами. Ви хоч знаєте, скільки часу і сил йде на те, щоб не відставати від інших гравців в ММО RPG? Мені ще треба ресурси збирати перед новим оновленням...»

Я провалився у сон. І здалося, що проспав цілу вічність.