«Ця історія говорить: прогуляйся та натрапиш на сюрприз»

Пік Півкроку, як говорить назва, мав не так багато простору для однієї людини: півкроку вперед — і ви опинитеся на краю скелі висотою в тисячі метрів. Над піком височіли дивні бескиди, буйно росли дикі дерева, а нижче простяглися безмежні хмари й тумани. Цей зубчастий та небезпечний краєвид був навіть страшнішим за образ розлюченого бога чи привида; здавалося, небо і земля там не можуть торкнутись одне одного.

 

Навпроти знаходився пік Жалю, який був не менш пронизливим та обривистим, ніж пік Півкроку. Його хребет підіймався на сотні метрів, наче його розрізали ножем і не залиши місця ступити на нього. Каміння там покривали коріння рослин, змушуючи кожного, хто на це подивиться, тремтіти й жаліти, що він піднявся на вершину піка. Саме звідси походить назва.

 

Між двома вершинами був природний бар’єр. Море хмар під ними здавалося застиглим, через що неможливо було визначити глибину щілини. Смутно можна було почути шум води з річки, що тече в потужному імпульсі, нагадуючи голодного тигра чи лева, що стрімко біжить. До нього не наважувалися наблизитись навіть звичайні лісники та мисливці. Якби там, на вершині, стояв експерт бойових мистецтв із Сяньтянь[1], він був би зворушений нікчемністю людської волі в порівнянні з волею Небес.

 

Однак нижче хмар і туману, на дні скелі, між річкою і схилами гір лежала вузька і нерівна кам’яна стежка, вимощена скелями дивної форми. У цей час нею йшли дві людини.

 

Бурхлива річка хлинула далі, її хвилі час від часу розбивалися об мокрі та слизькі скелі. Ті, хто йшли стежкою, могли легко промокнути якщо не від падіння у річку, то хоча б від її сильно бризкальних хвиль. Та якщо хтось спробує нахилитися до скелі, в підсумку вдариться об гострі й зубчасті камені на поверхні крутих кам’яних стін. У такій ситуації будь-хто застряг би, наче втоплена миша. У такому місці було неможливо залишатися безтурботним та граціозним, неквапливо прогулюючись, наче в себе на подвір’ї, як це робили двоє людей тут.

 

— Говорили, що двадцять років тому даоський майстер Ці з гори Сюаньду переміг Хулуґу, експерта бойових мистецтв номер один у Тудзюе[2], прямо тут, на вершині піка Півкроку, і змусив його поклястися не заходити на Центральні рівнини[3] наступні двадцять років. Шкода, що тоді я був занадто малий і не міг бачити цей епічний бій власними очима.

 

Той, хто говорив, йшов позаду. Їхній темп був помірним, але вони залишалися на відстані трьох кроків один від одного.

 

Чоловік попереду робив невеликі кроки, виглядаючи таким невимушеним, що справді здавалося, ніби він іде рівною дорогою. Молодший чоловік позаду мав трохи більші кроки; якщо дивитися лише на нього одного, він здавався витонченим, наче безсмертний, але все ж була помітна різниця між ним та чоловіком попереду.

 

Янь Вуши насміхався: 

 

— З огляду на все, що відбувалося під небесами, Ці Фенґе в ті роки справді заслуговував називатися «номером один». Хулуґу, який був просто нецивілізованим варваром, сам був винний в тому, що його надмірна самовпевненість осоромила його. Ці Фенґе був надто відстороненим від даоських сект і відмовився завдавати йому смертельних ударів, замість цього наполягаючи на цій двадцятирічній угоді. Чим це допомогло, крім того, що посіяло зерно майбутніх бід для гори Сюаньду?

 

Ю Шен’янь з цікавістю запитав:

 

— Учителю, чи справді бойові навички Хулуґу такі хороші?

 

— Навіть зараз я не впевнений, що зможу його перемогти.

 

— Невже він такий сильний?! 

 

Ю Шен’янь злякався. Він точно знав, наскільки сильними й незбагненними були бойові здібності його вчителя. Оскільки Хулуґу отримав такий коментар від Янь Вуши, його рівень майстерності мав бути таким же лякаючим. Можливо, він навіть міг би потрапити до трійки лідерів під Небесами.

 

Голос Янь Вуши звучав байдуже: 

 

— Інакше навіщо мені казати, що Ці Фенґе залишив своїм поколінням учнів нескінченні неприємності? Це правда, що двадцять років тому Хулуґу трохи поступався в порівнянні з Ці Фенґе, але за два десятиліття він міг покращити свої навички. Тепер, коли Ці Фенґе помер, гора Сюаньду вже ніколи не знайде такого ж могутнього лідера.

 

Ю Шен’янь тихо зітхнув:

 

— Так, даоський майстер Ці піднявся на Небеса[4] п’ять років тому.

 

— Хто зараз лідер секти гори Сюаньду?

 

— Це учень Ці Фенґе на ім’я Шень Цяо.

 

Янь Вуши майже не відреагував на це ім’я. Він зустрів Ці Фенґе лише раз, і то двадцять п’ять років тому. Ці Фенґе тоді щойно прийняв Шень Цяо як свого особистого учня[5].

 

Попри те, що гору Сюаньду називали «даоською сектою номер один під Небесами», в очах Янь Вуши, який щойно вийшов із десятирічної Медитації зачинених дверей[6], на всій горі лише Ці Фенґе був достатньо гідним, щоб бути йому рівним.

 

Але Ці Фенґе помер.

 

Побачивши, що його вчитель не виявляє особливого інтересу, Ю Шен’янь продовжив: 

 

— Я чув, що учень Хулуґу, Квеньє, лівий король Тукі[7], а також експерт бойових мистецтв номер один у Тудзюе, сьогодні викликав Шень Цяо на битву на вершині піка Півкроку, заявляючи про це як про помсту за тодішнє приниження. Чи було б вчителю цікаво піти подивитися?

 

Янь Вуши не потрудився відповісти, а натомість запитав:

 

— За ці десять років, що я провів у медитації, окрім смерті Ці Фенґе, чи сталася ще якась важлива подія?

 

Ю Шен’янь на мить замислився:

 

— Незабаром після того, як ви увійшли в медитацію, Ґао Вей зійшов на трон як новий імператор Ці [8]. Але він — людина, що занурюється в чуттєві насолоди й дуже розкішно живе, тому за останні десять років національна сила Ці різко знизилася. Ходять чутки, що Ювень Йон, імператор Джов [9], планує атакувати Ці. Боюся, що північний район незабаром потрапить у руки Джов.

 

— Після смерті Ці Фенґе рейтинг першої десятки експертів також змінився. Серед них Ї Бічень з даоського храму Чвеньян на горі Цінчен, дзен-майстер Сюетін з Джов та відповідальний майстер Жуянь Кехвей з Інституту Ліньчвань [10] визнані трійкою найкращих, і троє з них, як правило, є представниками трьох шкіл: [11] даосизму, буддизму та конфуціанства.

 

— Але дехто каже, що мудрець [12] Дзюше з Туюхвень [13] також має бути серед трійки лідерів. Хулуґу теж. Якщо за останні двадцять років він ще більше просунувся у майстерності, то коли він знову повернеться на Центральні рівнини, без сумнівів займе перше місце. 

 

Побачивши, що його вчитель все ще мовчки рухається вперед, Ю Шен’янь продовжував переконувати: 

 

— Учителю, Квеньє сьогодні викликав Шень Цяо на, ймовірно, чудовий бій, який важко провести. Шень Цяо як людина живе дуже відокремленим життям. Відтоді, як він очолив Пурпурний особняк Сюаньду [14], він ще менше вступає в бійки з іншими. Просто через славетну репутацію свого вчителя він також входить у десятку найкращих експертів. Якщо вчитель хоче поглянути на реальну силу гори Сюаньду, сьогоднішній бій, безумовно, є тим, що ми не можемо пропустити. Боюся, що в цей момент вершина піка Жалю вже наповнена експертами, які прийшли подивитися бій.

 

— Ти вважаєш, що я прийшов сьогодні сюди, аби подивитися на бій? — Янь Вуши нарешті зупинився.

 

Ю Шен’янь трохи нервував: 

 

— Тоді який план учителя?

 

Йому було всього сім років, коли Янь Вуши взяв його своїм учнем. Через три роки Янь Вуши зазнав поразки в битві проти гросмейстра демонічної секти Цвей Йоввана і, бувши пораненим, почав Медитацію зачинених дверей — медитацію, яка тривала десять років.

 

Протягом цих десяти років Ю Шен’янь продовжував практикуватись, як наказав Янь Вуши, а також багато подорожував. Його навички стали набагато краще, оскільки він вже давно був серед першокласних експертів. Проте минуло десять років відтоді, як вони востаннє бачилися, очікувано, між ними були певні непорозуміння та незвичність. Крім цього, у міру того, як бойовий стан Янь Вуши ставав більш глибоким та серйозним, трепет у серці Ю Шен’яня також посилювався. Навіть його звичайна невимушеність перед іншими перетворилася на якусь дбайливу обережність перед учителем.

 

Заклавши руки за спину, Янь Вуши сказав звичайним голосом:

 

— Я бачив поєдинок між Ці Фенґе та Хулуґу багато років тому. Шень Цяо і Квеньє — їхні учні, але вони ще молоді; незалежно від того, наскільки вони вправні, неможливо, щоб їхня боротьба перевершила видовище битви між Ці та Ху. Я привів тебе сюди, тому що завдяки швидкому потоку води та важким ландшафтам це місце з’єднується з тінями небес і з духом землі, тож є оптимальним місцем для занять та осягнення бойових мистецтв. Коли я був у медитації, у мене не було часу піклуватися про тебе. Тепер, коли я повернувся, я більше не можу дозволити тобі затримуватись у твоєму поточному прогресі без будь-яких проривів. Доки ти не зможеш осягнути й досягти п’ятого етапу Фундаментальних записів Фенікса-Ціліня, ти залишишся тут.

 

Ю Шен’янь раптом відчув, що його образили. За останні десять років, навіть під час своїх подорожей, він жодного разу не пропустив жодного дня практики. Зараз йому ледве виповнилося двадцять, а він уже досяг четвертого етапу Фундаментальних записів Фенікса-Ціліня і був визнаний одним з найкращих майстрів молодого покоління. Він був цілком задоволений собою, але після слів учителя здавалося, що він нічого гідного не досяг.

 

Ніби він відчув почуття Ю Шен’яня, на обличчі Янь Вуши з’явилася саркастична посмішка: 

 

— У твоєму віці я вже досяг шостого етапу. Чим ти так пишаєшся? Замість того, щоб змагатися з цими маленькими рибками та креветками, чому б тобі не позмагатися зі мною?

 

Між його волоссям було розкидано трохи сивини, але це аж ніяк не зменшило його чарівності. А коли на його обличчі з’явилася посмішка, від цієї гарної зовнішності стало ще важче відвести погляд.

 

Білий одяг шелестів на вітрі, але людина в ньому залишалася непохитною. Він стояв зі зчепленими за спиною руками. Його оточила невидима стримувальна аура, яку він сформував з видимим зарозумінням, ніби він дивився з вершини світу, кидаючи виклик кожному, хто наближався.

 

Ю Шен’янь стояв навпроти нього і відчув, що стало важко дихати. Це змусило його зробити декілька кроків назад. З глибокою побожністю і страхом він сказав:

 

— Учитель володіє небесними талантами, як смію я, ваш учень, змагатися з вами!

 

— Зустрінь мене своїми найсильнішими рухами. Я хочу побачити твій прогрес за ці роки.

 

Від початку медитації свого вчителя Ю Шен’янь ніколи не випробовував свої бойові навички, тому він трохи вагався, почувши виклик, але водночас прагнув спробувати. Однак це вагання зникло, як тільки він побачив натяк нетерпіння, що промайнув на обличчі Янь Вуши.

 

— Тоді вибачте своєму учневі за його грубість!

 

Перш ніж його голос встиг затихнути, його тіло вже рухалося, а рукави одягу злетіли в повітря. За мить він був досить близько до Янь Вуши.

 

Ю Шен’янь підняв рукав і атакував долонею. В очах інших його крок не був анітрохи потужним, він більш нагадував збирання квітки весняного дня чи змахування пилу літньої ночі. Його легкість була майже потойбічною.

 

Лише ті, хто був поруч, могли відчути, що коли він вдарив долонею, усі рослини в межах одного метра затрусилися, і річка почала текти в протилежному боці, її бурхливі хвилі та піна летіли в потоці повітря, який з гуркотом піднявся й помчав до Янь Вуши!

 

Цей потік мав силу, яка могла зупинити річки чи навіть перевернути морський приплив. Але тільки він дістався Янь Вуши, як розколовся й розбігся у різні боки, ніби зіткнувся з невидимим щитом.

 

Він все ще стояв там. Його позиція анітрохи не змінилася. Коли долоня Ю Шен’яня наблизилася до його очей, він просто підняв палець.

 

Тільки один палець. Нічого більше.

 

Цей один палець буквально зупинив атаку Ю Шен’яня в повітрі.

 

Ю Шен’янь відчув, як весь повітряний потік навколо долоні, яку він щойно викинув, повертається до нього. Зворотний удар був у кілька разів потужнішим, ніж той, що він щойно створив. Здивований, він використав силу потоку, щоб допомогти своїм ногам у квапливому відступі!

 

Цей відступ змусив його зробити понад десять кроків назад!

 

Доки він, нарешті, не зупинився на одному з каменів. Він усе ще тремтів від страху.

 

— Дякую вчителю за ваше милосердя!

 

Було мало людей у світі боїв, які могли б витримати цей удар долонею. До цього Ю Шен’янь був цілком самовдоволений, але Янь Вуши, за допомогою лише одного пальця, зміг змусити його відступити.

 

«На щастя, вчитель лише перевіряв мій прогрес і не продовжив нападати. Якби це був ворог…»

 

Ю Шен’янь покрився холодним потом, думаючи про це. Він запанікував і не наважувався більше бути таким самовпевненим.

 

Знаючи, що він уже досяг своєї мети, Янь Вуши не мав наміру більше говорити. 

 

— Не марнуй свої чудові таланти. За кілька днів я поїду до Тудзюе. Після того, як ти досягнеш п’ятого етапу, якщо більше нічого робити, можеш піти знайти свого шисьона. Не витрачай занадто багато часу, аби просто тинятися на вулиці.

 

Ю Шен’янь відповів дуже шанобливо: 

 

— Так.

 

Янь Вуши продовжив: 

 

— Краєвиди цього місця створені природою, сюди рідко хто приходить. Я хочу тут прогулятися, тому тобі не потрібно…

 

Перш ніж він закінчив, неподалік від них пролунав гуркітливий звук. Вони подивилися в бік звуку і побачили, що хтось, ніби його скинули згори, ламає шари гілок і вдаряється об дно обриву. Навіть Ю Шен’янь не зміг стримати «ой!», почувши приглушений стукіт приземлення.

 

Після падіння з такої вершини навіть майстру Сяньтянь було б важко вижити.

 

Не кажучи вже про те, що ця людина точно не безпричинно впала: це сталося, мабуть, через те, що вона була важко поранена.

 

— Учителю? — він подивився на Янь Вуши, очікуючи наказу.

 

— Йди подивися, — сказав Янь Вуши.

 

Ханьфу цієї людини була розірвана в багатьох місцях, ймовірно, гілками та зубцями під час падіння. З плямами крові на одязі та свіжою кров’ю, що текла з його розірваної плоті, було ще важче розпізнати її первісний вигляд.

 

Людина знепритомніла і навіть не могла триматися за меч. Коли вона вдарилася об землю, її меч слідом впав недалеко від неї.

 

— Я боюся, що кілька його кісток були зламані.

 

Ю Шен’янь деякий час розглядав чоловіка, що впав, зморщивши брови, і висловив співчуття кількома клацаннями язиком. Він поміряв пульс та зробив висновок, що людина навряд виживе.

 

Але навіть якби його вдалося врятувати, для такої людини подібне життя буде не набагато кращим за смерть.

 

Зрештою, Ю Шен’янь був учнем демонічної секти. Хоча він був ще молодим, кількість доброти в ньому була досить обмеженою. Тому, попри те, що у нього з собою були Чудові цілющі пігулки, він не виявив наміру використовувати їх на цій людині.

 

Але…

 

— Учителю, сьогодні дата поєдинку між Шень Цяо та Квеньє. Ця людина впала згори, чи може це бути...

 

Янь Вуши підійшов ближче. Замість того, щоб подивитися на чоловіка, він взяв його меч.

 

Його лезо було холодним, як осіння вода, без найменших пошкоджень, а відблиск річок і туманів на ньому створював враження, ніби саме лезо струменіло. Біля ручки меча були чотири знаки печатки [15].

 

Ю Шен’янь підійшов, щоб подивитися на меч, і здивовано вигукнув: 

 

— Меч Небесної скорботи [16]! Цей меч належить лідеру секти Пурпурного особняка на горі Сюаньду, тож він справді Шень Цяо!

 

Дивлячись на важко пораненого Шень Цяо він не міг повірити: 

 

— Ці Фенґе був найсильнішим майстром бойових мистецтв. Чому Шень Цяо, його особистий учень, а також лідер секти гори Сюаньду, зазнав такої повної поразки?

 

Ю Шен’янь присів навпочіпки перед Шень Цяо і його брови насупилися.

 

— Чи могло статися так, що бойові навички Квеньє досягли такого рівня, що він навіть перевершив Хулуґу?

 

Якби хтось інший впав з гори Сюаньду, Янь Вуши не поцікавився б і навіть не поглянув би на нього. Але Шень Цяо, сам лідер секти, справді був особливим.

 

Він кинув меч Ю Шен’яню. Якусь мить він дивився на невпізнане обличчя Шень Цяо. Раптом на обличчі Янь Вуши з’явилася багатозначна посмішка.

 

— Дай йому цілющу пігулку.

 

***

 

[1] Сяньтянь/Ховтянь (先天/后天) — назви двох стадій культивування, які з’являються в кількох романах, причому стадія Ховтянь передує стадії Сяньтянь. Ховтянь може означати заднє небо / постнебесне / придбане. Сяньтянь може означати Переднє Небо / Переднебесне / Вроджене. Ідея полягає в тому, що щось «Сяньтянь» є споконвічним і, таким чином, близьким до Дао, тоді як щось «Ховтянь» деградує або далі від Дао.

 

Ці два терміни походять від даосизму та внутрішньої алхімії. Існує повір’я, що люди народжуються з невеликою кількістю скарбів Сяньтянь (сутність, ці й дух). Практикуючи даоське культивування та внутрішню алхімію, вони можуть поглинати й удосконалювати Ховтянь Ці світу природи, щоб постійно збільшувати свої запаси скарбів Сяньтянь (які дають користь для здоров’я та довголіття). [Джерело]

 

[2] Тудзюе (突厥) — кочівна конфедерація тюрків у середньовічній Внутрішній Азії. [Джерело (вікі)]

 

[3] Центральні рівнини (中原 zhongyuan) — територія в нижній течії Жовтої Річки (Huang he), яка була колискою китайської цивілізації. Стародавні китайці вважали його центром світу, а в ширшому контексті цей термін також належить до китайської цивілізації та власне Китаю, регіонів, які безпосередньо керуються централізованими китайськими урядами та династіями. [Джерело (вікі)]

 

[4] Піднесений на Небеса (登遐 dengxia) — ввічливий термін для «смерті».

 

[5] Особистий учень (入室弟子 rushi dizi) —  учень, який має дуже близькі стосунки зі своїм учителем і вибирається для навчання від свого вчителя особисто. Зазвичай їхній учитель передає все, що вони знають своїм особистим учням.

 

[6] Медитація зачинених дверей (闭关 biguan) — також називається тренуванням зачинених дверей або культивуванням зачинених дверей. Тренування проводяться на самоті, як правило, для того, щоб зосередитися на тому, щоб покращити навички, загоїти травми/рани або щоб уникнути відволікання у вирішальний момент. [Джерело]

 

[7] Лівий король Тукі (左屠耆王 zuo tuqi wang / 左贤王 zuo xian wang) — висока посада сьонґу, титул також відомий як «лівогідний/мудрий принц/король», який — це вираз, використаний китайськими аналітиками щодо Східнотюркського каганату (тут він же Туцзюе) у 6-8 століттях, в якому історичні умови перебувають у цьому романі. [Джерело (вікі)]

 

[8] Ці — Мається на увазі Північна Ці, одна з північних династій у період Південної та Північної династій в історії Китаю. Для отримання додаткової інформації, вікі-сторінка для цього є тут.

 

[9] Джов — Посилаючись на Північний Джов. Вікі-сторінку можна знайти тут.

 

[10] Інститут (学宫 xuegong) — офіційна конфуціанська школа, заснована урядом. У цьому романі ця школа також виступає як конфуціанська секта.

 

[11] Три школи — відтепер воно буде використовуватися як абревіатура для «Трьох шкіл даосизму, буддизму та конфуціанства».

 

[12] Мудрець (智者 zhizhe) — Почесний знак, який надається ченцям тибетського буддизму з високими рангами.

 

[13] Туюхвень (吐谷浑) — могутнє королівство, засноване євразійськими кочівниками, спорідненими з Сяньбей, у горах Цілянь та у верхній долині Жовтої Річки.

 

[14] Фіолетовий/Пурпурний особняк Сюаньду (玄都紫府 Xuandu Zifu) — Пурпурний особняк (Zifu) часто використовується для позначення місця/палацу/держави, де живуть Безсмертні.

 

[15] Символ печатки (篆体) — стародавній стиль написання китайських ієрогліфів, який був поширений у другій половині 1-го тисячоліття до нашої ери, спочатку виник із письма династії Джов. Пізніше він широко використовується і з’являється лише в декоративній гравюрі та печатках. [Джерело (вікі)]

 

[16] Меч Небесної скорботи (山河同悲 Shanhe Tongbei/Шаньхе Тонбей) — буквально означає «Гори та річки сумують разом [з ними/нею]», тоді як «гори та річки» — це термін, який часто використовується для позначення «світу/весь земля/природа». У китайській мові чотири ієрогліфи, звідси й «чотири символи печатки» в абзаці вище.