Спробувати знову

З'явилися руни, і важкий туман минулого нарешті трохи розвіявся.

Коли руни перетікали між його долонями, Ву Сінсюе смутно пригадав відчуття в момент розділення душі. Сяо Фусюань мав рацію - це був нестерпний біль, який звичайні люди не могли витримати, наче їх розривали живцем. 

Однак для нього цей біль був дещо іншим. 

Він народився з божественного дерева, його власна оболонка була з фальшивою душею, тоді як душа в божественному дереві була справжньою. Тож коли душа розділилася навпіл, це високе стародавнє дерево, яке безперервно цвіло цілий рік, мовчало, як завжди, і всі муки впали на нього. Цей біль був, як тінь, нематеріальний і недоторканий. Невідомо було навіть, як його вгамувати, але він існував у реальності.

Це було найдивніше відчуття у світі. Його тіло було абсолютно неушкодженим, і кожному, хто досліджував його душу, здавалося, що вона ціла. Однак правда полягала в тому, що його справжня душа вже була розколота з божественним деревом, і ніколи більше не стане цілісною.

Два набори рун, один з яких представляв процвітаючу половину, а інший - засохлу половину божественного дерева, були приховані в його тілі. Тож коли учень клану Хуа намагався визначити, чи не є він демоном, поклавши на нього талісман, що розпізнає душу, він інстинктивно поміняв руки місцями. Тому що результати були б різними, залежно від того, яке зап'ястя було відкрите: одне мало засохлу і смертельну енергію, якої не повинна мати жодна звичайна людина, а інше - нормальну життєву енергію, яка не вказувала ні на що погане.

Попри те, що його минулі спогади зникли й він не пам'ятав цих речей, він ніколи більше не простягав не ту руку. Щоразу, коли він простягав зап'ястя, щоразу, коли він хапав Сяо Фусюаня, щоразу, коли він дозволяв енергії Сяо Фусюаня вливатися через кінчики його пальців, ця рука завжди була сповнена життєвої енергії.

І оскільки ця енергія циркулювала в його тілі, навіть проходячи через усі артерії та акупунктурні точки, нічого незвичайного не можна було виявити. Тому що в його оболонці була фальшива душа. Як її не досліджуй, результат завжди був би однаковий, душа в його тілі залишалася неушкодженою.

***

Сяо Фусюань дивився на розколоті руни на руках, його вираз обличчя був похмурим, як ніколи раніше.

Не дивно...

Не дивно, що незалежно від того, що він робив, так званий "період лиха" Ву Сінсюе ніколи не покращувався. Не дивно, що холод не полишав його, наче невиліковна хвороба, що пригнічується на мить, щоб потім знову з'явитися, не маючи навіть джерела чи причини.

Все це випливало з цього.

Тому що справжня душа Ву Сінсюе вже давно була сильно пошкоджена, розколота навпіл. Душа в його тілі була лише ілюзією, щоб обманювати інших.

Оскільки корінь усього залишався незмінним, лікувати ілюзію було марно, як би він не старався.

— Ти...

Він підняв очі й подивився на Ву Сінсюе. Його бліді вуста злегка ворухнулися, збираючись заговорити, як раптом ззаду пролунав звук схожий на тріск. 

Сяо Фусюань озирнувся. 

Ву Сінсюе також різко підняв очі.

Виявилося, що після неодноразових невдач формації посвячення, що створив Фен Сюєлі, раптово з'явилися аномалії. Інтенсивні коливання духовної енергії, що сходилися з усіх боків міста Чжаоє, ринули до подвір'я "Де не сідають горобці", подібно до води, що раптово закипіла. Золоті руни, що мерехтіли на високому дереві, швидко зникали по лініях стовбура, відступаючи до кострубатого коріння.

Під долонею Фен Сюєлі весь клаптик ґрунту потріскався. Під кожною тріщиною чувся виючий сплеск життєвої енергії, ніби з глибин землі виривався гігантський дракон. В одну мить ця енергія огорнула долоню Фен Сюєлі, з силою, здатною викорчовувати гори, потягнувши його донизу.

Будь-якого звичайного учня-заклинача або звичайного демона в цій ситуації було б або розчавлено на фарш цією величезною силою і засмоктано під землю, або йому відірвало б руку, поки він намагався звільнитися. 

 Але Фен Сюєлі не зазнав такої долі. 

Його зап'ястя руки, що тримало ліхтар, повернулося, і світло лампи намалювало сліпуче коло навколо стовбура. Там, де проходило коло світла, вивільнилася енергія, подібна до гострого леза, яке могло розрізати залізо, розсікаючи навіть пориви вітру. Енергія, що оповивала його, різко обірвалася. Він відсмикнув долоню, зникаючи, як дим на вітрі. Наступної миті його постать з'явилася в іншому кутку двору.

Коли велика формація виходить з ладу, вона руйнується і гине, і це був своєрідний зворотний ефект від руйнування. Фігура Фен Сюєлі була схожа на дим, що вислизає в потрібний момент з точністю до секунди. Однак духовна енергія, накопичена в формації під деревом, нікуди не могла вивільнитися. Немов невидимий океанський приплив, вона ревіла, розливаючись на всі боки. Саме в цей момент пролунав звук вибуху.

Ву Сінсюе підняв очі й лише відчув, як на нього насувається вибухова сила. Інстинктивно він хотів підняти руку, щоб завдати удару у відповідь, як раптом відчув, що хтось тягне його у свої обійми. 

Сяо Фусюань стояв спиною до височенного дерева і формації, що обвалювався, однією рукою притискаючи до себе Ву Сінсюе, а іншою вихопивши довгий меч, він швидко розвернувся, прикриваючи їх обох щитом...

Дзень!

Раптом пролунав різкий і хрусткий звук зіткнення металу, а з леза посипалися іскри. Виплеск духовної енергії був заблокований енергією меча, що виходила з нього. Іскри були обпалюючими й сліпучими. 

Ву Сінсюе прижмурив свої довгі очі, відчуваючи, як Сяо Фусюань міцно притиснув його до себе, і його хрипкий голос пролунав у нього над вухом:

— Ву Сінсюе, як ти міг це зробити?

Біль від роздвоєння душі був нестерпним для звичайних людей. Навіть для безсмертних це було все одно, що бути розірваним на частини заживо.

Як ти міг це зробити?

— Я... - Ву Сінсюе відкрив рота, але не зміг відповісти.

Тому що він не міг нічого сказати. Не міг пояснити, чому вчинив так, що привело його до "розділення душі навпіл" заради божественного дерева. Але в якийсь момент, можливо, під впливом формації посвячення Фен Сюєлі, він невиразно відчув, як щось промайнуло в його голові. Проте, у поспіху моменту, він не зміг зрозуміти, що саме. 

Під впливом дзвіночка снів ці спогади були наче огорнуті щільною чорною завісою. І тепер, коли Фен Сюєлі стривожив це високе дерево на подвір'ї, і це зрушення впало на нього, здавалося, що чорна завіса ледь-ледь привідкрилася. На мить Ву Сінсюе був ошелешений. У цю коротку мить розгубленості він раптом відчув сильний запах крові.

— Що сталося? - Ву Сінсюе насупив брови й запитав Сяо Фусюаня, — Це твоя кров?

— Ні, - відповів Сяо Фусюань.

Вони різко розвернулися, йдучи на запах крові, і побачили, що вона належала Фен Сюєлі.

***

Фен Сюєлі відступив до стіни, але все ще дивився на те пишне гігантське дерево. Він швидко зробив два надрізи на своїй долоні. Навіть не моргнувши, він підняв закривавлену долоню і стиснув її в кулак. Кров потекла на землю, утворюючи калюжу. Він не виказував ані обурення, ані засмучення через те, що формація не спрацювала. Вираз його обличчя залишався спокійним, але через те, що він пролив калюжу крові, він виглядав трохи блідим. Проте в його діях проглядалася прихована, непохитна впертість.

Лис був сильно травмований через сплеск цієї енергії, його спина й живіт прийняли основний удар, і його відкинуло в стіну. Він викашляв повний рот крові. Він був настільки схвильований і наляканий почувши: «Міну Хуа Сінь», що забув дати відсіч. Лише після цього сильного удару він раптом прийшов до тями. Він подумав про те, що вже незліченну кількість разів приходило йому в голову.

Молодий пан, з яким він виріс, здавалося, повільно зник, або ховався в якомусь куточку цього тіла, не в змозі говорити. І тепер цей Фен Сюєлі, який завжди мав спокійний вираз обличчя, але водночас випромінював ледь помітний тиск, насправді був кимось іншим.

Він завжди уникав думати про це питання. Частково не бажаючи прийняти це, а частково відчуваючи, що величезний клан Фен, відомий безсмертний клан у смертному світі, не дозволив би комусь настільки зухвалому позичити тіло їхнього молодшого сина прямо у них під носом, навіть попри близькість їхніх стосунків. Він не міг уявити собі нікого, здатного на таке. Однак зараз фраза: «Міну Хуа Сінь», здавалося, давала відповідь на все.

Дійсно, якщо винуватець не зі світу смертних, а вища істота, ніж безсмертні клани? Якщо це був Міну Хуа Сінь, то для нього не було б проблемою зробити таке під носом у клану Фен. Але ж під безкраїм небом так багато живих тіл. Навіщо такому високоповажному безсмертному, як Міну, позичати смертне тіло для реінкарнації, та ще й обирати саме усамітненого молодшого сина клану Фен? Чи мав клан Фен щось особливе, або щось особливе в цьому синові, що навіть Міну Хуа Сінь звернув би на нього увагу?

Тим більше, що це був Міну Хуа Сінь...

Колись він був найшанованішим безсмертним Лінтай у безсмертних кланах смертного світу, найшанованішим безсмертним у різних місцях. Йому присвячували найбільше портретів та статуй. Не лише простолюдини, але й багато заклиначів часто молилися йому та загадували бажання.

І незалежно від того, чи це портрет, чи статуя, його брови завжди були напівопущені, несучи свій небесний скарб "ліхтар просвітлення" у супроводі небесного білого оленя, і дивився на всіх умиротвореним поглядом. Наче земні справи не мали до нього жодного стосунку, але він спостерігав за всім.

Чому ж така людина стала такою сьогодні?

Лис дивився на Фен Сюєлі, спостерігаючи за складними візерунками, що тягнулися від шиї до лінії підборіддя, стаючи все більш виразними на блідій шкірі. З причин, які він не міг чітко сформулювати, всередині нього здійнялася хвиля невимовної складності. Йому було важко описати, чи це був шок, чи невіра, чи щось інше...

Проте всі ці думки були повністю відкинуті вбік, коли він побачив закривавлені руки Фен Сюєлі. Чи то "Міну", чи то молодий пан, з яким він був весь час, як той ріс, Лис наразі не міг піклуватися ні про що інше. Майже інстинктивно він кинувся в бік Фен Сюєлі, вигукнувши:

— Молодий пане!

Схопившись за груди, він стиснув руків'я свого меча, щоб захистити Фен Сюєлі ззаду.

— Молодий пане, чому у вас так багато крові? Що ви намагаєтеся зробити?!

— Відійди назад, - ледь чутно промовив Фен Сюєлі.

— Молодий пане!

— Відійди назад.

Коли голос пролунав вдруге, Лис вже був збитий з ніг невидимою силою, відступивши на кілька футів. У той момент, коли його відштовхнули, Фен Сюєлі ступив у калюжу власної крові, що все ще капала з нього. В одну мить з крові під його ногами виросли квіти.

З калюжі виросли довгі повзучі ліани, повністю ідентичні гілкам, що обплутали Юнь Хана в долині Великого Смутку, а також ідентичні візерункам на його шиї. Ці лози розкинулися, наче незліченні тонкі духовні змії, і в одну мить вони готові поповзли до височенного дерева.

Духовна енергія, що здіймалася, була наповнена дивною аурою, яка не була ні безсмертною, ні демонічною. Вона потекла по гілках, потрясаючи все подвір'я "Де не сідають горобці". Ці ліани щільно вкривали потріскану землю, навіть з'єднували тріщини. Тим часом духовна сила відновлювала розколоту формацію посвячення.

Побачивши цю сцену, Ву Сінсюе миттєво зрозумів: Фен Сюєлі дійсно був наполегливим. Він дійсно хотів спробувати ще раз.

***

Фен Сюєлі не бачив рун, які з'являлися і зникали на руках Ву Сінсюе, і ніколи не ступав на Північну територію Цанлан, призначеного для ув'язнення злих демонів, адже це була територія Сяо Фусюаня. Він ніколи не бачив цього засохлого дерева, що простягалося на тридцять три шари небесної сфери. Тим більше він не міг знати про зв'язок між тим засохлим деревом і цим деревом у "Де не сідають горобці". Тому він не знав про поділ божественного дерева.

Для нього високе дерево, що стояло перед його очима, було божественним деревом. Він ретельно все дослідив, і в нього не було жодних причин помилятися. І якщо це справді було божественне дерево, то він мав би досягти успіху. Якщо одна формація не спрацює, він підніме іншу.

Він так довго терпляче чекав, і не міг просто відступити з порожніми руками. Інакше для чого були минулі століття?

Він не міг відступити, та й не було чого відступати.

Він не міг пригадати, коли це було. Хтось колись казав: «Наполегливість - це не обов'язково погана річ. Я не думаю, що це погано. Хіба що інколи це виглядає відверто нерозумно. Але що з того? Я роблю все по-своєму, нехай інші говорять, що хочуть, мене це не стосується».

Людина, яка це сказала, чомусь обурилася і якийсь час розмовляла сама з собою, а потім раптом змінила тему: «Чи є щось у цьому світі, що може зробити тебе непохитним?»

«Поки що ні, але хто знає, що буде в майбутньому. Я...» - людина зі сміхом похитала головою, зітхнула і сказала: «Чи пощастить мені коли-небудь стати свідком цього? Мені справді дуже цікаво».

Тоді він не мав відповіді, бо ця людина була дуже розумною. Він не міг нічого ні заперечити, ні передбачити. Але сьогодні він міг би відповісти однією фразою: «Тепер є». На жаль, цієї відповіді вже ніхто не чекав. Але це не мало значення. Хіба не в цьому полягала невблаганна наполегливість, навіть якщо ніхто не чекав і не дивився, він все одно повинен був спробувати ще раз. Якщо духовної сили не вистачило, то залучіть ще людей. Якщо формація була недостатньо міцною, додайте більше крові.

***

Коли гілки ліани відновили величну формацію, сірі хмари загуркотіли в небі над містом Чжаоє. Усі демони, що зібралися в напрямку до резиденції горобця, відчули, як вітерець пронісся по їхніх обличчях, несучи квітковий аромат невідомого походження. 

Під впливом цього аромату вони на мить застигли, а потім раптом відчули, як духовна сила під їхніми ногами заворушилася. Ніби з-під землі їх щось тягнуло, величезна сила обплутала їхні ноги, зробивши їх нерухомими. Вони лише відчували, як демонічна енергія навколо їхніх тіл швидко стікає вниз, наче щось висмоктує її.

Демони були шоковані та розгублені!

— Що відбувається?

— Я... я не можу поворухнутися!

— Проти нас змовилися?!

— Безумовно.

— Хто це зробив? Хто посмів...

— Навіщо взагалі питати? Хто ще це міг бути?

Справді, все місто Чжаоє знало відповідь. Бо незабаром вони виявили, що демонічна енергія, яка стрімко витікала з їхніх тіл, спрямовувалася до тієї самої резиденції горобця, і хтось маніпулював ними.

Винуватцем виявився не хто інший, як Фен Сюєлі.

Різноманітні формації, які він створював у місті Чжаоє протягом багатьох років, вступили в дію в цей момент, щоб надати йому певну допомогу. Його тіло і душа зазнали ушкоджень, він був далекий від своєї справжньої сили. Однак покладаючись на ці запозичені демонічні енергії, він все ще міг зробити ще одну спробу.

Він не був безрозсудним, у нього був запасний план.

Якщо формація посвячення справді не увінчається успіхом, то він міг би взяти ці демонічні енергії й перекрутити ситуацію. Він встановив би бар'єр навколо цього високого дерева, через який зміг би пройти. Таким чином, якщо в майбутньому з'явиться відповідна можливість, у нього все одно буде можливість повернутися під це дерево.

***

Фен Сюєлі склав свої плани таким чином, впевнено крокуючи, і ось-ось мав зробити крок до височенного дерева. Однак, коли його черевики вже майже торкнулися землі, він відчув різкий подих морозу, що насувався прямо на нього. Це був такий холод, від якого неможливо було ухилитися. В ту мить, коли його вдарило, все його тіло ззовні й зсередини, здавалося, застигло. Йому здавалося, що він відчував, як паморозь утворюється навколо його брів та очей. Мало того, навіть його внутрішні органи, здавалося, були вкриті тонкою, блідою памороззю в той момент.

Цей надзвичайний холод міг належати лише одній людині...

Це не хто інший, як Ву Сінсюе.

Фен Сюєлі різко застиг, побачивши тонкі пальці Ву Сінсюе, які були вже перед його очима. Здавалося, крижане повітря витікало з-поміж його пальців. 

Довгі пальці Ву Сінсюе зігнулися, і Фен Сюєлі знову перетворився на клаптик диму, зникаючи на його очах.

— Не потрібно приймати ці несприятливі шанси, Міну.

Від голосу Ву Сінсюе також віяло морозом, він був нечітким серед падаючого снігового туману навколо велетенського дерева. Шлейф диму швидко перемістився за спину Ву Сінсюе. Швидкість була такою великою, що навіть оком не встиг моргнути. Фен Сюєлі клацнув пальцями, і вогонь з ліхтаря закрутився у палаючу дугу світла, миттєво захопивши Ву Сінсюе в пастку. Саме тоді він відповів:

— Не обов'язково.

— Що?

Ву Сінсюе був здивований.

— Не обов'язково несприятливі шанси, - відповів Фен Сюєлі.

Як тільки він заговорив, брови Ву Сінсюе насупилися, його інтуїція підказала йому про небезпеку. І дійсно, в наступну мить його зір затуманився. Перед його очима спалахнули незлічена кількість вогників, що коливалися, з'єднуючись у смуги, повністю затуманюючи його зір. Це було тривожне видовище, схоже на засліплення світлом, яке не давало можливості розрізнити напрямок.

Ву Сінсюе відчував, що Фен Сюєлі не мав на меті завдати шкоди. Скоріше, його метою було ув'язнити його. І коли вогники оточили його, він лише мигцем побачив рухи Фен Сюєлі, спрямовані на Сяо Фусюаня.

Серце Ву Сінсюе завмерло в грудях. Він відчував, що щось не так. Навіщо заманювати його в пастку, а потім нападати на Сяо Фусюаня? Це ж у нього був період лиха. Загальновідомо, що демони в період лиха мають дуже обмежену енергію. Назвати його "ослабленим" було б применшенням. Зазвичай хтось вибрав би битися проти нього, а не проти Сяо Фусюаня, чи не так?

Так чому ж Фен Сюєлі зробив навпаки?

Хіба що...

Хіба що в очах Фен Сюєлі, Сяо Фусюань був більш обмеженим. Або Фен Сюєлі зробив щось, що зробило Сяо Фусюаня більш обмеженим на цей момент.

Від думки про це, у поєднанні з фразою: «Не обов'язково несприятливі шанси», вираз обличчя Ву Сінсюе потьмянів. Він прагнув вийти з цього ув'язнення. Але він не пам'ятав жодного методу, щоб розбити бар'єр...

Усмішка, яка часто з'являлася в очах Ву Сінсюе, в цю мить ніде не проступала. Трохи опущені куточки очей робили його погляд надзвичайно холодним і суворим. Не маючи жодного уявлення про те, як зламати бар'єр, він міг лише силою пробитися крізь нього.

Однак Фен Сюєлі не був звичайною людиною. Цей його бар'єр, ймовірно, був не слабшим за бар'єр, який Сяо Фусюань тримав навколо його резиденції. Він не впав би від кількох ударів, а Ву Сінсюе був з голими руками. 

Він злегка потер пальці, і на кінчиках його пальців раптом утворився іній, що поширювався вгору. Під циркуляцією його надзвичайно холодної енергії, навіть повітря, яке він видихав, здавалося, могло в одну мить перетворитися на лід. Він напружив обидві руки, і щільна демонічна енергія вирвалася назовні, супроводжувана ще сильнішим наміром вбити...

***

Фен Сюєлі розділив "Де не сідають горобці" надвоє, відокремивши Ву Сінсюе і Сяо Фусюаня. Він бився з Сяо Фусюанем, користуючись перешкодами та впливом незліченних злих демонічних енергій в місті Чжаоє. За таких обставин на його боці все ще був Лис і "Фан Чу", в той час, як у Сяо Фусюаня був лише Нін Хуайшань. Тож Фен Сюєлі мав чисельну перевагу. Він думав, що, скориставшись цим, зможе отримати перевагу, навіть якщо це буде лише на мить, доки він зможе створити іншу формацію. Однак незабаром він зрозумів, що помилявся...

Почувши оглушливий гуркіт розлому бар'єра, Фен Сюєлі здивовано озирнувся.

Очевидно, що Ву Сінсюе повністю втратив пам'ять і все ще перебував у періоді лиха. Демони в період лиха стикаються з серйозними обмеженнями у використанні енергії, зазнаючи величезної внутрішньої шкоди. Цей бар'єр повинен був утримувати супротивника протягом досить тривалого часу. 

Очевидно... всі його припущення в цю мить перетворилися на дим. Почувши звук обвалу, він мав би зрозуміти - сьогодні він не отримає жодної користі.

***

Насправді припущення Фен Сюєлі не були помилковими. Циркуляція енергії Ву Сінсюе дійсно була млявою і застійною, і кожне обертання, кожен убивчий удар, що припадав на бар'єр, ще більше охолоджував його. Зрештою, все його тіло боліло від холоду. Однак на півдорозі він зіткнувся з несподіванкою.

Коли він вже майже не міг завдавати удар через сильний холод, він раптом відчув, як застигла енергія в його тілі знову почала циркулювати. Це було так, ніби джерельна вода повільно танула під теплим і лагідним вітерцем. Ніби людина, яка довго хворіла, раптом одужувала сама по собі.

Ву Сінсюе не міг більше думати про це. Він вхопився за цей раптовий слід тепла, ввібравши його у свою енергію. Незабаром він вже не здавався смертельно блідим. І в цю мить, коли він оговтався, чотири могутні удари розсікли стіни бар'єра з чотирьох боків. Кожен удар був подібний до удару небесного грому. 

Пісок і каміння розліталися, земля, здавалося, була розсічена невидимим мечем, висікаючи численні прірви глибиною в десять ярдів!

Бар'єр голосно загуркотів. Коли цей останній удар обрушився вниз, масивна тріщина розколола стіни, і весь бар'єр розлетівся на незліченну кількість уламків. Коли в'язниця розлетілася на друзки, крізь тріщину Ву Сінсюе одразу побачив Сяо Фусюаня. Той випустив меч і величезна золотава тінь впала з неба, прямуючи прямо на Фен Сюєлі. Його обличчя було надзвичайно холодним, а тіло не виглядало пошкодженим.

На щастя...

Ву Сінсюе полегшено зітхнув, але незабаром його тіло застигло.

Прорвавшись через бар'єр, бажаючи трохи допомогти Сяо Фусюаню, він знову вхопився за те тепло, що незрозумілим чином зароджувалося в його тілі, намагаючись знову циркулювати енергією. Але в цю мить він чітко побачив, як меч Сяо Фусюаня на мить застиг. Його обличчя стало холодним, позбавленим життєвої сили, а кров почала просочуватися но його руків'я меча.

В цю мить в голові Ву Сінсюе раптово промайнула думка, що його власне раптове одужання раніше не було безпричинним, а завдяки Сяо Фусюаню.

Коли ця думка з'явилася, його на мить охопили сумніви. Тож він спробував ще раз, використовуючи той слід тепла, щоб знову циркулювати енергією. Він одразу ж зупинився, бо побачив, що стан Сяо Фусюаня дійсно змінився разом з ним. Йому поступово стає краще, а обличчя Сяо Фусюаня ставало все блідішим і блідішим.

Що... з ним  відбувається?