З'явилися руни, і важкий туман минулого нарешті трохи розвіявся.
Коли руни перетікали між його долонями, Ву Сінсюе смутно пригадав відчуття в момент розділення душі. Сяо Фусюань мав рацію - це був нестерпний біль, який звичайні люди не могли витримати, наче їх розривали живцем.
Однак для нього цей біль був дещо іншим.
Він народився з божественного дерева, його власна оболонка була з фальшивою душею, тоді як душа в божественному дереві була справжньою. Тож коли душа розділилася навпіл, це високе стародавнє дерево, яке безперервно цвіло цілий рік, мовчало, як завжди, і всі муки впали на нього. Цей біль був, як тінь, нематеріальний і недоторканий. Невідомо було навіть, як його вгамувати, але він існував у реальності.
Це було найдивніше відчуття у світі. Його тіло було абсолютно неушкодженим, і кожному, хто досліджував його душу, здавалося, що вона ціла. Однак правда полягала в тому, що його справжня душа вже була розколота з божественним деревом, і ніколи більше не стане цілісною.
Два набори рун, один з яких представляв процвітаючу половину, а інший - засохлу половину божественного дерева, були приховані в його тілі. Тож коли учень клану Хуа намагався визначити, чи не є він демоном, поклавши на нього талісман, що розпізнає душу, він інстинктивно поміняв руки місцями. Тому що результати були б різними, залежно від того, яке зап'ястя було відкрите: одне мало засохлу і смертельну енергію, якої не повинна мати жодна звичайна людина, а інше - нормальну життєву енергію, яка не вказувала ні на що погане.
Попри те, що його минулі спогади зникли й він не пам'ятав цих речей, він ніколи більше не простягав не ту руку. Щоразу, коли він простягав зап'ястя, щоразу, коли він хапав Сяо Фусюаня, щоразу, коли він дозволяв енергії Сяо Фусюаня вливатися через кінчики його пальців, ця рука завжди була сповнена життєвої енергії.
І оскільки ця енергія циркулювала в його тілі, навіть проходячи через усі артерії та акупунктурні точки, нічого незвичайного не можна було виявити. Тому що в його оболонці була фальшива душа. Як її не досліджуй, результат завжди був би однаковий, душа в його тілі залишалася неушкодженою.
***
Сяо Фусюань дивився на розколоті руни на руках, його вираз обличчя був похмурим, як ніколи раніше.
Не дивно...
Не дивно, що незалежно від того, що він робив, так званий "період лиха" Ву Сінсюе ніколи не покращувався. Не дивно, що холод не полишав його, наче невиліковна хвороба, що пригнічується на мить, щоб потім знову з'явитися, не маючи навіть джерела чи причини.
Все це випливало з цього.
Тому що справжня душа Ву Сінсюе вже давно була сильно пошкоджена, розколота навпіл. Душа в його тілі була лише ілюзією, щоб обманювати інших.
Оскільки корінь усього залишався незмінним, лікувати ілюзію було марно, як би він не старався.
— Ти...
Він підняв очі й подивився на Ву Сінсюе. Його бліді вуста злегка ворухнулися, збираючись заговорити, як раптом ззаду пролунав звук схожий на тріск.
Сяо Фусюань озирнувся.
Ву Сінсюе також різко підняв очі.
Виявилося, що після неодноразових невдач формації посвячення, що створив Фен Сюєлі, раптово з'явилися аномалії. Інтенсивні коливання духовної енергії, що сходилися з усіх боків міста Чжаоє, ринули до подвір'я "Де не сідають горобці", подібно до води, що раптово закипіла. Золоті руни, що мерехтіли на високому дереві, швидко зникали по лініях стовбура, відступаючи до кострубатого коріння.
Під долонею Фен Сюєлі весь клаптик ґрунту потріскався. Під кожною тріщиною чувся виючий сплеск життєвої енергії, ніби з глибин землі виривався гігантський дракон. В одну мить ця енергія огорнула долоню Фен Сюєлі, з силою, здатною викорчовувати гори, потягнувши його донизу.
Будь-якого звичайного учня-заклинача або звичайного демона в цій ситуації було б або розчавлено на фарш цією величезною силою і засмоктано під землю, або йому відірвало б руку, поки він намагався звільнитися.
Але Фен Сюєлі не зазнав такої долі.
Його зап'ястя руки, що тримало ліхтар, повернулося, і світло лампи намалювало сліпуче коло навколо стовбура. Там, де проходило коло світла, вивільнилася енергія, подібна до гострого леза, яке могло розрізати залізо, розсікаючи навіть пориви вітру. Енергія, що оповивала його, різко обірвалася. Він відсмикнув долоню, зникаючи, як дим на вітрі. Наступної миті його постать з'явилася в іншому кутку двору.
Коли велика формація виходить з ладу, вона руйнується і гине, і це був своєрідний зворотний ефект від руйнування. Фігура Фен Сюєлі була схожа на дим, що вислизає в потрібний момент з точністю до секунди. Однак духовна енергія, накопичена в формації під деревом, нікуди не могла вивільнитися. Немов невидимий океанський приплив, вона ревіла, розливаючись на всі боки. Саме в цей момент пролунав звук вибуху.
Ву Сінсюе підняв очі й лише відчув, як на нього насувається вибухова сила. Інстинктивно він хотів підняти руку, щоб завдати удару у відповідь, як раптом відчув, що хтось тягне його у свої обійми.
Сяо Фусюань стояв спиною до височенного дерева і формації, що обвалювався, однією рукою притискаючи до себе Ву Сінсюе, а іншою вихопивши довгий меч, він швидко розвернувся, прикриваючи їх обох щитом...
Дзень!
Раптом пролунав різкий і хрусткий звук зіткнення металу, а з леза посипалися іскри. Виплеск духовної енергії був заблокований енергією меча, що виходила з нього. Іскри були обпалюючими й сліпучими.
Ву Сінсюе прижмурив свої довгі очі, відчуваючи, як Сяо Фусюань міцно притиснув його до себе, і його хрипкий голос пролунав у нього над вухом:
— Ву Сінсюе, як ти міг це зробити?
Біль від роздвоєння душі був нестерпним для звичайних людей. Навіть для безсмертних це було все одно, що бути розірваним на частини заживо.
Як ти міг це зробити?
— Я... - Ву Сінсюе відкрив рота, але не зміг відповісти.
Тому що він не міг нічого сказати. Не міг пояснити, чому вчинив так, що привело його до "розділення душі навпіл" заради божественного дерева. Але в якийсь момент, можливо, під впливом формації посвячення Фен Сюєлі, він невиразно відчув, як щось промайнуло в його голові. Проте, у поспіху моменту, він не зміг зрозуміти, що саме.
Під впливом дзвіночка снів ці спогади були наче огорнуті щільною чорною завісою. І тепер, коли Фен Сюєлі стривожив це високе дерево на подвір'ї, і це зрушення впало на нього, здавалося, що чорна завіса ледь-ледь привідкрилася. На мить Ву Сінсюе був ошелешений. У цю коротку мить розгубленості він раптом відчув сильний запах крові.
— Що сталося? - Ву Сінсюе насупив брови й запитав Сяо Фусюаня, — Це твоя кров?
— Ні, - відповів Сяо Фусюань.
Вони різко розвернулися, йдучи на запах крові, і побачили, що вона належала Фен Сюєлі.
***
Фен Сюєлі відступив до стіни, але все ще дивився на те пишне гігантське дерево. Він швидко зробив два надрізи на своїй долоні. Навіть не моргнувши, він підняв закривавлену долоню і стиснув її в кулак. Кров потекла на землю, утворюючи калюжу. Він не виказував ані обурення, ані засмучення через те, що формація не спрацювала. Вираз його обличчя залишався спокійним, але через те, що він пролив калюжу крові, він виглядав трохи блідим. Проте в його діях проглядалася прихована, непохитна впертість.
Лис був сильно травмований через сплеск цієї енергії, його спина й живіт прийняли основний удар, і його відкинуло в стіну. Він викашляв повний рот крові. Він був настільки схвильований і наляканий почувши: «Міну Хуа Сінь», що забув дати відсіч. Лише після цього сильного удару він раптом прийшов до тями. Він подумав про те, що вже незліченну кількість разів приходило йому в голову.
Молодий пан, з яким він виріс, здавалося, повільно зник, або ховався в якомусь куточку цього тіла, не в змозі говорити. І тепер цей Фен Сюєлі, який завжди мав спокійний вираз обличчя, але водночас випромінював ледь помітний тиск, насправді був кимось іншим.
Він завжди уникав думати про це питання. Частково не бажаючи прийняти це, а частково відчуваючи, що величезний клан Фен, відомий безсмертний клан у смертному світі, не дозволив би комусь настільки зухвалому позичити тіло їхнього молодшого сина прямо у них під носом, навіть попри близькість їхніх стосунків. Він не міг уявити собі нікого, здатного на таке. Однак зараз фраза: «Міну Хуа Сінь», здавалося, давала відповідь на все.
Дійсно, якщо винуватець не зі світу смертних, а вища істота, ніж безсмертні клани? Якщо це був Міну Хуа Сінь, то для нього не було б проблемою зробити таке під носом у клану Фен. Але ж під безкраїм небом так багато живих тіл. Навіщо такому високоповажному безсмертному, як Міну, позичати смертне тіло для реінкарнації, та ще й обирати саме усамітненого молодшого сина клану Фен? Чи мав клан Фен щось особливе, або щось особливе в цьому синові, що навіть Міну Хуа Сінь звернув би на нього увагу?
Тим більше, що це був Міну Хуа Сінь...
Колись він був найшанованішим безсмертним Лінтай у безсмертних кланах смертного світу, найшанованішим безсмертним у різних місцях. Йому присвячували найбільше портретів та статуй. Не лише простолюдини, але й багато заклиначів часто молилися йому та загадували бажання.
І незалежно від того, чи це портрет, чи статуя, його брови завжди були напівопущені, несучи свій небесний скарб "ліхтар просвітлення" у супроводі небесного білого оленя, і дивився на всіх умиротвореним поглядом. Наче земні справи не мали до нього жодного стосунку, але він спостерігав за всім.
Чому ж така людина стала такою сьогодні?
Лис дивився на Фен Сюєлі, спостерігаючи за складними візерунками, що тягнулися від шиї до лінії підборіддя, стаючи все більш виразними на блідій шкірі. З причин, які він не міг чітко сформулювати, всередині нього здійнялася хвиля невимовної складності. Йому було важко описати, чи це був шок, чи невіра, чи щось інше...
Проте всі ці думки були повністю відкинуті вбік, коли він побачив закривавлені руки Фен Сюєлі. Чи то "Міну", чи то молодий пан, з яким він був весь час, як той ріс, Лис наразі не міг піклуватися ні про що інше. Майже інстинктивно він кинувся в бік Фен Сюєлі, вигукнувши:
— Молодий пане!
Схопившись за груди, він стиснув руків'я свого меча, щоб захистити Фен Сюєлі ззаду.
— Молодий пане, чому у вас так багато крові? Що ви намагаєтеся зробити?!
— Відійди назад, - ледь чутно промовив Фен Сюєлі.
— Молодий пане!
— Відійди назад.
Коли голос пролунав вдруге, Лис вже був збитий з ніг невидимою силою, відступивши на кілька футів. У той момент, коли його відштовхнули, Фен Сюєлі ступив у калюжу власної крові, що все ще капала з нього. В одну мить з крові під його ногами виросли квіти.
З калюжі виросли довгі повзучі ліани, повністю ідентичні гілкам, що обплутали Юнь Хана в долині Великого Смутку, а також ідентичні візерункам на його шиї. Ці лози розкинулися, наче незліченні тонкі духовні змії, і в одну мить вони готові поповзли до височенного дерева.
Духовна енергія, що здіймалася, була наповнена дивною аурою, яка не була ні безсмертною, ні демонічною. Вона потекла по гілках, потрясаючи все подвір'я "Де не сідають горобці". Ці ліани щільно вкривали потріскану землю, навіть з'єднували тріщини. Тим часом духовна сила відновлювала розколоту формацію посвячення.
Побачивши цю сцену, Ву Сінсюе миттєво зрозумів: Фен Сюєлі дійсно був наполегливим. Він дійсно хотів спробувати ще раз.
***
Фен Сюєлі не бачив рун, які з'являлися і зникали на руках Ву Сінсюе, і ніколи не ступав на Північну територію Цанлан, призначеного для ув'язнення злих демонів, адже це була територія Сяо Фусюаня. Він ніколи не бачив цього засохлого дерева, що простягалося на тридцять три шари небесної сфери. Тим більше він не міг знати про зв'язок між тим засохлим деревом і цим деревом у "Де не сідають горобці". Тому він не знав про поділ божественного дерева.
Для нього високе дерево, що стояло перед його очима, було божественним деревом. Він ретельно все дослідив, і в нього не було жодних причин помилятися. І якщо це справді було божественне дерево, то він мав би досягти успіху. Якщо одна формація не спрацює, він підніме іншу.
Він так довго терпляче чекав, і не міг просто відступити з порожніми руками. Інакше для чого були минулі століття?
Він не міг відступити, та й не було чого відступати.
Він не міг пригадати, коли це було. Хтось колись казав: «Наполегливість - це не обов'язково погана річ. Я не думаю, що це погано. Хіба що інколи це виглядає відверто нерозумно. Але що з того? Я роблю все по-своєму, нехай інші говорять, що хочуть, мене це не стосується».
Людина, яка це сказала, чомусь обурилася і якийсь час розмовляла сама з собою, а потім раптом змінила тему: «Чи є щось у цьому світі, що може зробити тебе непохитним?»
«Поки що ні, але хто знає, що буде в майбутньому. Я...» - людина зі сміхом похитала головою, зітхнула і сказала: «Чи пощастить мені коли-небудь стати свідком цього? Мені справді дуже цікаво».
Тоді він не мав відповіді, бо ця людина була дуже розумною. Він не міг нічого ні заперечити, ні передбачити. Але сьогодні він міг би відповісти однією фразою: «Тепер є». На жаль, цієї відповіді вже ніхто не чекав. Але це не мало значення. Хіба не в цьому полягала невблаганна наполегливість, навіть якщо ніхто не чекав і не дивився, він все одно повинен був спробувати ще раз. Якщо духовної сили не вистачило, то залучіть ще людей. Якщо формація була недостатньо міцною, додайте більше крові.
***
Коли гілки ліани відновили величну формацію, сірі хмари загуркотіли в небі над містом Чжаоє. Усі демони, що зібралися в напрямку до резиденції горобця, відчули, як вітерець пронісся по їхніх обличчях, несучи квітковий аромат невідомого походження.
Під впливом цього аромату вони на мить застигли, а потім раптом відчули, як духовна сила під їхніми ногами заворушилася. Ніби з-під землі їх щось тягнуло, величезна сила обплутала їхні ноги, зробивши їх нерухомими. Вони лише відчували, як демонічна енергія навколо їхніх тіл швидко стікає вниз, наче щось висмоктує її.
Демони були шоковані та розгублені!
— Що відбувається?
— Я... я не можу поворухнутися!
— Проти нас змовилися?!
— Безумовно.
— Хто це зробив? Хто посмів...
— Навіщо взагалі питати? Хто ще це міг бути?
Справді, все місто Чжаоє знало відповідь. Бо незабаром вони виявили, що демонічна енергія, яка стрімко витікала з їхніх тіл, спрямовувалася до тієї самої резиденції горобця, і хтось маніпулював ними.
Винуватцем виявився не хто інший, як Фен Сюєлі.
Різноманітні формації, які він створював у місті Чжаоє протягом багатьох років, вступили в дію в цей момент, щоб надати йому певну допомогу. Його тіло і душа зазнали ушкоджень, він був далекий від своєї справжньої сили. Однак покладаючись на ці запозичені демонічні енергії, він все ще міг зробити ще одну спробу.
Він не був безрозсудним, у нього був запасний план.
Якщо формація посвячення справді не увінчається успіхом, то він міг би взяти ці демонічні енергії й перекрутити ситуацію. Він встановив би бар'єр навколо цього високого дерева, через який зміг би пройти. Таким чином, якщо в майбутньому з'явиться відповідна можливість, у нього все одно буде можливість повернутися під це дерево.
***
Фен Сюєлі склав свої плани таким чином, впевнено крокуючи, і ось-ось мав зробити крок до височенного дерева. Однак, коли його черевики вже майже торкнулися землі, він відчув різкий подих морозу, що насувався прямо на нього. Це був такий холод, від якого неможливо було ухилитися. В ту мить, коли його вдарило, все його тіло ззовні й зсередини, здавалося, застигло. Йому здавалося, що він відчував, як паморозь утворюється навколо його брів та очей. Мало того, навіть його внутрішні органи, здавалося, були вкриті тонкою, блідою памороззю в той момент.
Цей надзвичайний холод міг належати лише одній людині...
Це не хто інший, як Ву Сінсюе.
Фен Сюєлі різко застиг, побачивши тонкі пальці Ву Сінсюе, які були вже перед його очима. Здавалося, крижане повітря витікало з-поміж його пальців.
Довгі пальці Ву Сінсюе зігнулися, і Фен Сюєлі знову перетворився на клаптик диму, зникаючи на його очах.
— Не потрібно приймати ці несприятливі шанси, Міну.
Від голосу Ву Сінсюе також віяло морозом, він був нечітким серед падаючого снігового туману навколо велетенського дерева. Шлейф диму швидко перемістився за спину Ву Сінсюе. Швидкість була такою великою, що навіть оком не встиг моргнути. Фен Сюєлі клацнув пальцями, і вогонь з ліхтаря закрутився у палаючу дугу світла, миттєво захопивши Ву Сінсюе в пастку. Саме тоді він відповів:
— Не обов'язково.
— Що?
Ву Сінсюе був здивований.
— Не обов'язково несприятливі шанси, - відповів Фен Сюєлі.
Як тільки він заговорив, брови Ву Сінсюе насупилися, його інтуїція підказала йому про небезпеку. І дійсно, в наступну мить його зір затуманився. Перед його очима спалахнули незлічена кількість вогників, що коливалися, з'єднуючись у смуги, повністю затуманюючи його зір. Це було тривожне видовище, схоже на засліплення світлом, яке не давало можливості розрізнити напрямок.
Ву Сінсюе відчував, що Фен Сюєлі не мав на меті завдати шкоди. Скоріше, його метою було ув'язнити його. І коли вогники оточили його, він лише мигцем побачив рухи Фен Сюєлі, спрямовані на Сяо Фусюаня.
Серце Ву Сінсюе завмерло в грудях. Він відчував, що щось не так. Навіщо заманювати його в пастку, а потім нападати на Сяо Фусюаня? Це ж у нього був період лиха. Загальновідомо, що демони в період лиха мають дуже обмежену енергію. Назвати його "ослабленим" було б применшенням. Зазвичай хтось вибрав би битися проти нього, а не проти Сяо Фусюаня, чи не так?
Так чому ж Фен Сюєлі зробив навпаки?
Хіба що...
Хіба що в очах Фен Сюєлі, Сяо Фусюань був більш обмеженим. Або Фен Сюєлі зробив щось, що зробило Сяо Фусюаня більш обмеженим на цей момент.
Від думки про це, у поєднанні з фразою: «Не обов'язково несприятливі шанси», вираз обличчя Ву Сінсюе потьмянів. Він прагнув вийти з цього ув'язнення. Але він не пам'ятав жодного методу, щоб розбити бар'єр...
Усмішка, яка часто з'являлася в очах Ву Сінсюе, в цю мить ніде не проступала. Трохи опущені куточки очей робили його погляд надзвичайно холодним і суворим. Не маючи жодного уявлення про те, як зламати бар'єр, він міг лише силою пробитися крізь нього.
Однак Фен Сюєлі не був звичайною людиною. Цей його бар'єр, ймовірно, був не слабшим за бар'єр, який Сяо Фусюань тримав навколо його резиденції. Він не впав би від кількох ударів, а Ву Сінсюе був з голими руками.
Він злегка потер пальці, і на кінчиках його пальців раптом утворився іній, що поширювався вгору. Під циркуляцією його надзвичайно холодної енергії, навіть повітря, яке він видихав, здавалося, могло в одну мить перетворитися на лід. Він напружив обидві руки, і щільна демонічна енергія вирвалася назовні, супроводжувана ще сильнішим наміром вбити...
***
Фен Сюєлі розділив "Де не сідають горобці" надвоє, відокремивши Ву Сінсюе і Сяо Фусюаня. Він бився з Сяо Фусюанем, користуючись перешкодами та впливом незліченних злих демонічних енергій в місті Чжаоє. За таких обставин на його боці все ще був Лис і "Фан Чу", в той час, як у Сяо Фусюаня був лише Нін Хуайшань. Тож Фен Сюєлі мав чисельну перевагу. Він думав, що, скориставшись цим, зможе отримати перевагу, навіть якщо це буде лише на мить, доки він зможе створити іншу формацію. Однак незабаром він зрозумів, що помилявся...
Почувши оглушливий гуркіт розлому бар'єра, Фен Сюєлі здивовано озирнувся.
Очевидно, що Ву Сінсюе повністю втратив пам'ять і все ще перебував у періоді лиха. Демони в період лиха стикаються з серйозними обмеженнями у використанні енергії, зазнаючи величезної внутрішньої шкоди. Цей бар'єр повинен був утримувати супротивника протягом досить тривалого часу.
Очевидно... всі його припущення в цю мить перетворилися на дим. Почувши звук обвалу, він мав би зрозуміти - сьогодні він не отримає жодної користі.
***
Насправді припущення Фен Сюєлі не були помилковими. Циркуляція енергії Ву Сінсюе дійсно була млявою і застійною, і кожне обертання, кожен убивчий удар, що припадав на бар'єр, ще більше охолоджував його. Зрештою, все його тіло боліло від холоду. Однак на півдорозі він зіткнувся з несподіванкою.
Коли він вже майже не міг завдавати удар через сильний холод, він раптом відчув, як застигла енергія в його тілі знову почала циркулювати. Це було так, ніби джерельна вода повільно танула під теплим і лагідним вітерцем. Ніби людина, яка довго хворіла, раптом одужувала сама по собі.
Ву Сінсюе не міг більше думати про це. Він вхопився за цей раптовий слід тепла, ввібравши його у свою енергію. Незабаром він вже не здавався смертельно блідим. І в цю мить, коли він оговтався, чотири могутні удари розсікли стіни бар'єра з чотирьох боків. Кожен удар був подібний до удару небесного грому.
Пісок і каміння розліталися, земля, здавалося, була розсічена невидимим мечем, висікаючи численні прірви глибиною в десять ярдів!
Бар'єр голосно загуркотів. Коли цей останній удар обрушився вниз, масивна тріщина розколола стіни, і весь бар'єр розлетівся на незліченну кількість уламків. Коли в'язниця розлетілася на друзки, крізь тріщину Ву Сінсюе одразу побачив Сяо Фусюаня. Той випустив меч і величезна золотава тінь впала з неба, прямуючи прямо на Фен Сюєлі. Його обличчя було надзвичайно холодним, а тіло не виглядало пошкодженим.
На щастя...
Ву Сінсюе полегшено зітхнув, але незабаром його тіло застигло.
Прорвавшись через бар'єр, бажаючи трохи допомогти Сяо Фусюаню, він знову вхопився за те тепло, що незрозумілим чином зароджувалося в його тілі, намагаючись знову циркулювати енергією. Але в цю мить він чітко побачив, як меч Сяо Фусюаня на мить застиг. Його обличчя стало холодним, позбавленим життєвої сили, а кров почала просочуватися но його руків'я меча.
В цю мить в голові Ву Сінсюе раптово промайнула думка, що його власне раптове одужання раніше не було безпричинним, а завдяки Сяо Фусюаню.
Коли ця думка з'явилася, його на мить охопили сумніви. Тож він спробував ще раз, використовуючи той слід тепла, щоб знову циркулювати енергією. Він одразу ж зупинився, бо побачив, що стан Сяо Фусюаня дійсно змінився разом з ним. Йому поступово стає краще, а обличчя Сяо Фусюаня ставало все блідішим і блідішим.
Що... з ним відбувається?
Далі
Розділ 81 - Зв'язок
Ву Сінсюе вже дуже давно не думав про місто Цюе. Відтоді, як він зрозумів, що це був повністю сфабрикований сон, він не пам'ятає жодної деталі з цього сну. Але в цей момент він раптом згадав історію, яку колись прочитав у книжці. Це була одна з історій, яку він читав перед тим, як прокинутися на Північній території Цанлан. Історія була дуже простою, але в той час він спирався на ліжко, підтримуючи голову однією рукою, а іншою гортав сторінки, здавалося, надовго занурившись у читання. Він був настільки заглиблений, що навіть дворецький не втримався і запитав його: — Яка історія змусила вас виглядати таким засмученим? Тоді він ненадовго остовпів і перепитав: — Засмученим? Дворецький кивнув і показав на власне чоло, кажучи: — Це виглядало так. Ви опустили очі, насупившись ось тут. Ву Сінсюе розсміявся від усвідомлення і розслабив чоло. — О, нічого страшного. Просто невеличка історія, як вона може мене засмутити? Дворецький виглядав допитливим. Ву Сінсюе просто розповів йому суть: — У казці йдеться про старого чоловіка, який дуже любив квіти й різні рослини. Він заповнив весь свій двір, вирощуючи їх. Одного весняного ранку він побачив дивне видовище. Коли світило сонце і віяв вітер, раптом у його двір вдарила блискавка, залишивши всюди безлад. Старий дуже засмутився, думаючи, що всі його рослини, які він старанно вирощував, перетворяться тепер на випалену землю, нездатну до життя. Але хто б міг подумати, що єдиному дереву на всьому подвір'ї вдалося вижити. Це вціліле дерево вчасно пустило гілки й листя наприкінці весни, на третій місяць. Але, можливо, через той раптовий грім у сонячний день, або через щось інше, з якоїсь невідомої причини квіти, які дерево розпустило пізніше, були дуже дивними. — Що в них було дивного? – запитав дворецький. Він видав якийсь звук і тихо промовив: — Ти коли-небудь бачив зрощений лотос? Згідно з тим, що написано в цій книжці, це має виглядати саме так, як той зрощений лотос - два цвітіння на одній гілці... Дворецький захоплено вигукнув: — Це справді рідкість, яку можна побачити в цьому світі. Це, мабуть, небесна удача, як сприятливо. Але він трохи помовчав і сказав: — Можливо. — Чому ви так кажете. — Тому, що... - він продовжував гортати сторінки й чомусь завагався, перш ніж продовжити, — У цій книзі написано, що поки одна з парних квіток процвітає, інша сторона має ознаки в'янення. Якщо одна квітка розквітає, інша страждає. Дворецький з жалем сказав: — Тоді це дуже прикро... Він злегка кивнув у відповідь на слова дворецького. Його палець притиснувся до сторінки книги, і він сказав: — Справа не тільки в цьому. Одна з квіток досить домінантна. Вона завжди цвіте краще за іншу. — Мабуть, вона поглинала більше поживних речовин. Його примружені очі моргнули, а потім він знову подивився на дворецького. — Бачиш... це не можна вважати небесною удачею. Це, мабуть, тільки та квітка, яка розпустилася першою, так думає. Для іншої квітки це, мабуть, прокляття. Дворецький не знав, що відповісти. Зрештою, це була маленька історія про дві квітки. І справа не в тому, сумна вона чи ні. Він кілька разів глянув на книжку і здивовано промовив: — Ця книжка... — А що з книгою? — Звідки вона взялася? Здається, я ніколи не чув про неї раніше. Уві сні Ву Сінсюе зробив паузу і сказав: — Я просто взяв її. — З полиці? Я не пам'ятаю, щоб бачив її, коли прибирав учора. — Можливо, вона була відкладена вбік. Ви можете йти й виконувати свої обов'язки, а я ще трохи почитаю. *** Це була просто маленька історія, яка не займала багато місця, і вона була не дуже помітною, але Ву Сінсюе раптом згадав про неї в цей час. Якщо місто Цюе було ретельно сфабрикованим сном, то ніщо в цьому сні не могло бути безпідставним. Можливо, ці книжки та історії в них були своєрідною підсвідомою реакцією та нагадуванням. Зв'язок між ним і Сяо Фусюанем тепер нагадував йому ці зрощені гілки-близнюки. А він був схожий на цвіт, який увібрав у себе найбільше поживних речовин. Але що саме породило цей зв'язок? Чи не тому, що біла нефритова есенція, яка огортала божественне дерево, була своєрідною поживою? Чи Сяо Фусюань щось залишив на ньому? Ву Сінсюе дуже хотілося запитати, але це був невідповідний час для таких питань. Він уважно подивився на Сяо Фусюаня, а потім одразу ж вступив у бій. Їхні тіла і душі були пошкоджені, і з таким перетягуванням каната між ними вони більше не боролися "двоє проти одного" проти "Фен Сюєлі". Щобільше, цього разу Фен Сюєлі привів із собою майже всю групу дрібних демонів з усього міста Чжаоє. Фактично, можна сказати, що Фен Сюєлі становив більшість. Проте битва не зайшла в глухий кут, точніше, зайшла в глухий кут лише на дуже короткий період. Як для безсмертних, так і для демонів, частка секунди часом може здаватися надзвичайно довгою. Багато чого могло статися за ці короткі миті. Наприклад, коли крижані пальці Ву Сінсюе ось-ось мали торкнутися горла Фен Сюєлі, він помітив, що навіть на порозі смерті погляд Фен Сюєлі був спрямований на божественне дерево. Цей погляд створив у Ву Сінсюе враження, що Фен Сюєлі, аби отримати шанс зробити крок до дерева, можливо, навіть готовий прийняти цей удар від нього. Тоді пальці Ву Сінсюе на мить зупинилися. І в цю мить Фен Сюєлі, здавалося, ледь чутно почув запитання. Насправді Ву Сінсюе не озвучив питання, але з призупинених рухів Фен Сюєлі зрозумів, що він хотів запитати. Те, що він почув, було лише відлунням багаторічної давнини. Він знав, що хотів сказати Ву Сінсюе: «Я бачив надто багато людей у цьому світі, одержимих божественним деревом, які накликали на себе лихо. Ніколи не очікував, що ти будеш одним з них». У колишній Безсмертній Столиці, безсмертний лідер Міну не був особливо знайомий з Лінванем і Тяньсю, їхні розмови були рідкісними й нетривалими. Їхні вкрай обмежені розмови зводилися до однієї людини, на ім'я Юнь Хан. Окрім цього, їх навіть не можна було назвати "друзями". Тож Фен Сюєлі відповів: — Оскільки ми не друзі, то немає ніяких "очікував" чи "не очікував". Коли Ву Сінсюе почув спокійний голос Фен Сюєлі, він на мить був приголомшений. Хоча у нього в голові були такі ж думки, він їх не озвучував, але Фей Сюєлі відповів так, ніби знав. — Ти... – розпочав Ву Сінсюе. І тут він знову почув слова Фен Сюєлі: — Лінване... Він зробив паузу, ніби збираючись виправити себе на "Ченчжу", але, зайшовши так далеко, просто продовжив. — Ви вже запитували мене про це понад двадцять років тому. Я просто відповів ще раз. Ву Сінсюе насупив брови. — Лінван одного разу сказав, що насильницьке використання сили божественного дерева суперечить законам світу. Одна справа породжує тисячі інших і невинно постраждалих незліченна кількість, - сказав Фен Сюєлі. Ву Сінсюе не пам'ятав нічого з цього, але слова були правдою. Просто дивно було чути їх з вуст Фен Сюєлі в цей момент. Тому що він робив щось, що вважалося "проти законів світу", і він був неймовірно впертим у цьому. — Тепер, якщо Лінван не хоче порушувати це питання зараз, я все одно можу дати ту саму відповідь. Я все це усвідомлюю. Незалежно від того, чи це суперечило здоровому глузду, чи зачіпало невинних, він усвідомлював усі ці аспекти. Як він міг не розуміти? Він сам незліченну кількість разів повторював подібні слова в минулому і пояснював подібні принципи багатьом людям. На свій небесний вівтар безсмертний лідер Міну Хуа Сінь приймав найбільше підношень від смертних. Не рахуючи в деталях, він також знав, скільки людей стали на коліна перед його вівтарями. Він мав тридцять тисяч статуй, не кажучи вже про незліченну кількість портретів, розвішаних повсюди. Його статуї стояли в незліченій кількості будинків простолюдинів. Тому він розуміє одну річ краще, ніж будь-хто інший: можна розуміти певні принципи, але коли справа доходить до того, щоб їх порушити, ніхто не може цьому перешкодити. І оскільки він так добре це розумів, шляху назад не було. Він бачив надто багато подібних речей, щоб щось могло його вибити з колії. Колись він сумлінно дотримувався незліченних принципів. Він ніколи не сприймав ці правила і заповіді як кайдани. Тому що він був з ними згоден. Він рідко втручався в людські справи, лише дарував благословення в потрібний момент. Він утримувався від зайвих слів, давав поради лише в разі потреби й обмежував свою участь до мінімуму, вважаючи, що все повинно мати свої межі. Всі ці деталі, зібрані докупи, утворювали межу між Безсмертною Столицею і людським світом. Колись він вважав ці межі чіткими та логічними. Він пояснював ці принципи багатьом людям, говорив завжди дуже спокійно. Якщо співрозмовник слухав, це було добре, а якщо не слухав, то рано чи пізно засвоював певні уроки. Більше він не втручався. Але згодом він раптом зрозумів, що винятки завжди будуть існувати у смертному світі. "Все має свої винятки" - це теж принцип. Йому знадобилося багато часу, щоб зрозуміти таку просту істину. Пізніше він зіткнувся з багатьма "винятками" - він повторював той самий принцип незліченну кількість разів, спрямований до тієї самої людини, і його тон вже не був спокійним. Бували випадки, коли він так гнівався, що не міг говорити, а бувало, що вичитував когось перепитуючи слово за словом. Він і раніше бував розлючений до безпам'ятства, так само лаючи когось. Допитувався дослівно: «Що можна, а чого не можна робити! Чи той Небесний Указ, який ти отримав після вознесіння, - це просто папірець?!» Він сказав тій людині: «Нерозумні справи у світі такі ж безмежні, як і моря. Ти розібрався з одним, але рано чи пізно тобі доведеться зіткнутися з іншим...» Він навіть сказав: «Існує різниця між небесним і земним світом. Коли ти потрапляєш у небесну сферу, тобі не слід сильно втручатися в земні справи». Також він сказав: «Якщо ти й далі так чинитимеш, то рано чи пізно одного дня...» У смертному світі фразу "рано чи пізно" зазвичай кажуть ненависному ворогові. Вони ніколи не були ворогами, але він сказав такі різкі слова, щоб змусити іншу людину прислухатися до цих принципів. А сьогодні принципи, які він колись пояснював слово в слово, розсипалися в його руках. Багато з того, що він робив останніми роками, йшло всупереч з тим, що він колись проповідував. Він бачив багато людей у світі, які любили виправдовувати свої вчинки фразою: «Я був розгублений». Але він не міг сказати цих слів, бо завжди мав ясний розум. Він чітко спостерігав за тим, як все робив, чітко рахував кожен небесний принцип, який порушував, і чітко спостерігав за формаціями, які викладав. За кров'ю, що тече в тих формаціях, за життями, які в них залучені, він також уважно спостерігав. І ось уже понад сто років ніхто не може його переконати, ніхто не може його зупинити. Однак у цей момент, під час сутички з Ву Сінсюе і Сяо Фусюанем, він, який був спокійним і врівноваженим протягом сотень років, раптом відчув натяк на розгубленість. Тож, серед холодного повітря, що мчало на нього, він подивився в очі Ву Сінсюе і сказав: — Лінван бачив не менше, ніж я. Невже він ніколи не був несправедливим? Невже він ніколи не відчував себе несправедливим? Коли Ву Сінсюе насупився, зненацька з'явився довгий меч Сяо Фусюаня! Фен Сюєлі швидко ухилився. Рух настільки швидкий, що сколихнув увесь сніг у резиденції. Він прикрив очі ліхтарем, а потім присів, перетворившись, як дракон, на клаптик диму, що миттєво розчинився в безкрайньому сніговому тумані. Проте Ву Сінсюе все ще невиразно чув його голос. Приглушений голос Фен Сюєлі розлітався в різні боки, його майже неможливо було визначити. Він сказав: — Це була моя недбалість, навіть якщо Лінван багато чого бачив, зараз він вже майже все забув. Погляд Ву Сінсюе був надзвичайно спокійним, він відвернувся від Сяо Фусюаня, швидко оглядаючи все подвір'я. Голос Фен Сюєлі продовжив: — Це непогано. Інакше ви могли б також запитати, чому... Коли його голос стих, шлейф диму вже піднявся до високого дерева. Але коли він зібрався над ним, меч "Мянь" прорвався крізь вітер, пронизуючи точно крізь цей шлейф диму. — Молодий пане!!! Коли Лис кинувся до нього, Фен Сюєлі знову з'явився в людській подобі. Його бездоганне вбрання було нарешті трохи розпатлане, а на щелепі з'явилася тонка лінія, з якої стікали краплі крові. Лис стояв поруч з Фен Сюєлі. Вони були оточені енергією меча Тяньсю, і не могли ні наступати, ні відступати. Фен Сюєлі підняв руку, щоб витерти кров з щелепи, його вираз обличчя був непорушний, як гора, і він спокійно промовив серед золотих тіней меча: — Дехто колись поставив мені це питання. Тепер, коли я маю можливість, я запитаю вас двох від його імені... Довгий меч Сяо Фусюаня встромився в землю. Його плечі були розправлені, і він стояв перед Ву Сінсюе. — Говори, - холодно промовив Сяо Фусюань. — Він сказав, що кожна людина в цьому світі має бажання. Одні прагнуть довголіття, інші - сили, а співчутливі - спокою в земному світі. Він сказав, що після того, як витратив сто років, вичерпавши всі зусилля, щоб піднятися до Безсмертної Столиці, він раптом виявив, що більше нічого не може прагнути. Він сказав, що існує чітка межа між безсмертними й смертними, що, потрапивши до Безсмертної Столиці, не варто надмірно втручатися в справи смертних. Тоді навіщо взагалі займатися вихованням і вознесінням? Щоб просто сидіти на вершині небесного вівтаря, нюхати пахощі смертного світу, спостерігати сотні чи тисячі років, не вживаючи жодних дій? Якщо так, то яка різниця між безсмертям у Безсмертній Столиці та смертним світом? Якщо це міркування неправильне, то чи повинні ті, кого небеса карають за порушення такого міркування, запитувати, на якій підставі? Ті, хто неодноразово порушують небесні правила, потрапляють у безлюдні місця. Вони проходять через такі місця, як безлюдна долина Великого Смутку, кладовище, де не видно жодної живої душі. Нерухома Гора, де живуть лише безплідна земля та ілюзорні люди, і Сніговий басейн, де вирують грози, який рідко відвідують навіть безсмертні. Ці місця не приймають підношень, і ті, кого туди відправляють, чекають, коли їх відправлять назад у світ смертних. — Платформа покинутих безсмертних покладається лише на палац "Сидячи на весняному вітерці". Лінван, мабуть, бачив набагато більше на власні очі. Хіба не було моменту, коли ти відчував, що це несправедливо? Крім того, все ще було божественне дерево... Навіть якби Фен Сюєлі розслідував далі, він не зміг дізнатися абсолютно всього. Але на основі того, що він знав, він міг зробити деякі припущення. Лінван був пов'язаний з божественним деревом. Різноманітні лиха та нашарування неприємностей, які смертні накладали на божественне дерево, напевно, завдавали йому багато клопоту. Тому він запитав: — Чи не здається тобі несправедливим те, що ти несеш на собі ці життєві страждання, глибокі тенета любові й ненависті, які випадково, без причини, накладаються на тебе? Ти ніколи не питав, чому? Втім, Фен Сюєлі не дуже й чекав на відповідь Ву Сінсюе. Зрештою, той, хто забув своє минуле, напевно, не пам'ятав би й цього, і, природно, не мав би відповіді. Натомість він сам, посеред усіх цих питань, вже знайшов відповідь. Він відчував, що Лінван повинен був відчути образу і несправедливість, і навіть запитати: «Чому так?». Він тихо сказав: — Напевно, так і було... Інакше чому б шановний Лінван з Безсмертної Столиці триста років тому повернувся назад у смертний світ, повністю втративши божественну сутність, перетворившись на демона? Коли ці слова пролунали, очі Ву Сінсюе злегка ворухнулися. І як тільки пролунало останнє слово, Сяо Фусюань миттєво опинився перед Фен Сюєлі. Коли світло меча вдарило вперед, його холодний голос пронизав вітер: — Чи є якийсь зв'язок між тим, що ти сказав, і тим, що ти зробив? — Ні, - Фен Сюєлі нічого не приховував, — Я просто передав запитання від іншого імені... Тоді ця людина запитувала його, і він давав розгорнуті відповіді, безперестанку розмірковуючи про те, що відбувається на небі й на землі. Але тепер ті самі відповіді, які він колись давав іншим, вже не переконують його самого. Він просто передає це питання далі. Для нього самого це вже не має значення, бо його вже навіть не цікавить, що правильно, а що ні. Оскільки завжди існує несправедливість, то немає потреби говорити про праведність. — Нашкодити одній людині - неправильно, нашкодити сотням, тисячам, мільйонам людей - теж неправильно. Це все неправильно, незалежно від масштабу. Зробивши перший крок на цьому шляху, він міг продовжувати йти тільки вперед, шляху назад вже немає. — Порятунок сотень, тисяч чи мільйонів - це порятунок, так само як і порятунок однієї людини. Це однаково, незалежно від масштабу. Якщо цей шлях увінчається успіхом і йому вдасться врятувати людину, яку він бажає врятувати, це буде вважатися виконанням його бажання. Але якщо це не вдасться, він зіткнеться з наслідками карми. Це буде самопокарання. Він все продумав і все розуміє. — Врятувавши одну людину, можна здобути собі душевний спокій, - сказав Фен Сюєлі, піднявши лампу і підвівши погляд, — Що дасть порятунок сотень тисяч людей? Після циклу реінкарнації ніхто нічого не згадає, це лише марні страждання. Коли він вимовив останні кілька слів, з нього вилилася густа демонічна аура. Ву Сінсюе та Сяо Фусюань атакували, однак Фен Сюєлі раптово змінив свою тактику і не став ухилятися чи блокувати, а навпаки, здавалося, був готовий протистояти їхнім атакам віч-на-віч. Вони обидва не очікували, що він зробить це так раптово, і їхні вирази обличчя змінилися. Вони змусили себе трохи стримати свою атаку, коли удар мав ось-ось вдарити. Зрештою, це тіло належало Фен Сюєлі, і, строго кажучи, воно також було жертвою ситуації. Якби вони не стрималися, а інша сторона зовсім не ухилилася, тіло неодмінно розлетілося б на шматки. Однак, навіть коли вони скоригували свою тактику, було вже дещо запізно. Коли здавалося, що пальці Ву Сінсюе ось-ось торкнуться чола Фен Сюєлі, то його череп мав би бути розтрощений, з його отворів потекла б кров, а душа силоміць відірвана від тіла. Але в цей момент Ву Сінсюе раптом відчув протидію сили, яка штовхала його назад. Неначе невидима сила розмістилася між життєво важливими точками тіла Фен Сюєлі, зустрічаючи удар Ву Сінсюе лоб в лоб. Особливо дивним було те, що ця протидіюча сила відповідала власній силі Ву Сінсюе, ніби це був ще один Ву Сінсюе, який захищав тіло. Щобільше, ця сила також перехопила удар меча Сяо Фусюаня. Отже, тіло залишилося абсолютно неушкодженим. Що відбувається?! Ву Сінсюе був спантеличений усвідомленням, коли відчув захисну ауру. Знайомий запах цієї захисної сили був нічим іншим, як його власним, а точніше... запахом божественного дерева. І причиною цієї захисної сили було тільки одне - це тіло спочатку було благословенне і захищене божественним деревом, і воно повинно прожити довге життя в цьому житті. Лише одна людина могла прийти йому на думку... Це дитина, яку попереднє втілення Сяо Фусюаня поховало під божественним деревом. *** Зміни часто відбуваються миттєво. Ву Сінсюе не мав часу на роздуми, адже "Фен Сюєлі" вирішив не ухилятися в очікуванні цього моменту. Поки він не загинув під спільною атакою Ву Сінсюе та Сяо Фусюаня, він міг скористатися цим швидкоплинним моментом. Як виявилося, "Фен Сюєлі" ним скористався. Він вибрав це тіло з цієї причини, щоб Ву Сінсюе і Сяо Фусюань не змогли його вбити. Таким чином, він міг би вхопитися за шанс контратакувати. Через божественне дерево "Фен Сюєлі" не міг використовувати вбивчий удар проти Ву Сінсюе. Але він повинен був зробити так, щоб ці двоє не могли зосередитися на ньому, тому смертельний удар був спрямований прямо на Сяо Фусюаня. Несподівано, під впливом резонансу між душами "Фен Сюєлі" та "Фан Чу", обидва атакували. Обрушився величезний тиск, розтрощуючи все на своєму шляху. Світло від ліхтарів сяяло так само яскраво, як смолоскипи, освітлюючи околиці на багато миль. Лис, який кинувся захищати свого пана, не витримав і впав на коліна під тиском. Якби не атака, що не була спрямована безпосередньо на нього, швидше за все його б розплющило на тонкий шматок плоті там, де він стояв на колінах. Насилу піднявши голову, він побачив, що майже вся територія охоплена полум'ям. Він навіть чув болісні крики Нін Хуайшаня, але не міг нічого побачити. Все потонуло у вогні. Він нічого не бачив. Це було дуже прикро... Якби він просунувся ще трохи вперед, то, можливо, побачив би молодого пана, за яким так довго сумував - того, хто від народження не любив диму і полум'я, того, на чиїх очах він виріс, на мить проявившись у цьому тілі. Це було в той момент, коли смертельна атака "Фен Сюєлі" була спрямована на Сяо Фусюаня. Слабка душа, яка була виснажена протягом тривалого часу, майже не видаючи жодного звуку, раптом вирвалася на свободу і ненадовго взявши під контроль тіло. Можливо, вогняне сяйво і запах диму були надто схожі на спустошене поле битви в їхньому минулому житті, тож ця слабка душа відчула дежавю. Він подивився на Сяо Фусюаня і Ву Сінсюе на мить, і перш ніж вони встигли відреагувати, він відвів смертоносний удар. Як тільки смертний потрапляє в цикл реінкарнації, він не пам'ятає свого минулого життя, поки його дух не відокремиться від тіла і не зіткнеться зі сценами зі свого попереднього існування безпосередньо перед смертю. Тож він не повинен був пам'ятати. Але, можливо, через те, що його тіло було зайняте іншими, а сам він був настільки слабким, що ось-ось мав розчинитися, що нічим не відрізнялося від передсмертного стану, тому він несподівано пригадав деякі фрагменти. Він згадав, чому не любив полум'я і дим - тому, що в тому житті він згорнувся калачиком у кутку поля бою, поруч з горами трупів, занурений у сморід обгорілої плоті й крові. Як і багато інших знедолених дітей тієї епохи, він плакав у пошуках сім'ї на полі бою, безцільно блукав серед мертвих і врешті-решт знайшов там свій кінець. Він загинув на полі бою. Він мав би бути похований на цій безлюдній рівнині, або як інші трупи, зібрані й поховані в якомусь невідомому місці, наповненому самотніми душами. Але цього не сталося... Бо перед смертю йому наснилося, що батьки прийдуть за ним. Підсвідомо простягнувши руку і схопився за кутик чийогось одягу. І той чоловік ніс незнайому мертву дитину довгою зимовою ніччю через дикі рівнини, щоб поховати в найкращому місці на світі - там, де надзвичайно високе дерево вічно прикрашене пелюстками. Його батьки казали, що треба пам'ятати про доброту. І він пам'ятав про це до кінця свого життя. Аж ось його бажання нарешті здійснилося. *** Серед вогняного сяйва Сяо Фусюань підняв очі. Він побачив, як погляд Фен Сюєлі різко розсіявся, а потім зосередився. Здавалося, він щось відчув, а в його очах, які, здавалося, вже давно не бачили світу, насправді з'явився натяк на дитячу невинність. На мить він був приголомшений, і раптом відсмикнув руку, яка вже збиралася зробити свій вбивчий рух. У цей момент незнайомий Фен Сюєлі подивився на нього крізь світло вогню і вимовив дуже слабким голосом: — Дякую. *** Вогняне сяйво одночасно згасло і розвіялося. Коли зникли останні відтінки багряного, краєм ока Сяо Фусюань побачив спалах білого. Повернувши голову до джерела цього білого відтінку, він помітив довгу тріщину в корінні та гілках величезного дерева. Чи то через формацію "Фен Сюєлі", чи то через їхню попередню запеклу сутичку. І білий об'єкт, який він побачив краєм ока, з'явився біля тріщини. Це була смужка білої нефритової есенції, що звивався вздовж стовбура дерева, майже закриваючи тріщину. І саме тоді, коли біле світло, здавалося, одухотворялося і збиралося огорнути тріщину, він невиразно почув надзвичайно слабкий звук. Хоч і невиразний, але він все ж таки міг його розрізнити. Це був звук дзвіночка... Це був звук дзвіночка снів…
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!