Композиція

Розділ 50. Композиція
 

Люсьєн продовжував грати. Він міг лише натискати клавіші одну за одною, оскільки навички, яких вимагала ця симфонія, були далеко за межами його початкового рівня. Лотт, Феліція і Геродот відчували, що в їхні голови стукає важкий молоток. Їх тривога і гнів накопичувалися.
— Досить! — одночасно вигукнули Геродот і Лотт.
— Що? — Люсьєн повернув голову і невинно подивився на них, — пан Віктор попросив нас попрактикуватися. І я вправляюся. Тоді що ви двоє тут робите?
— Люсьєне! — Стиснувши кулаки, обличчя Геродота почервоніло від гніву. Однак він був надто низьким і худим для бійки. Люсьєн вже деякий час практикувався в боротьбі та був на пів голови вищий за нього. Через кілька секунд Геродот потряс кулаком у повітрі: «Я не хочу бути покараним паном Віктором за те, що побив тебе». — Потім він розвернувся і вибіг з тренувальної кімнати.
— Вибачте за шум. — Люсьєн знизав плечима, але не збирався зупинятися. Він знову взяв перо і почав записувати ноти. Мелодія тепер містила лише невеликі шматочки шедевра, але більша її частина була дурнуватим творінням Люсьєна.
— Ти це серйозно, Люсьєне? — Лотт дивився на стелю кімнати, потираючи лоба.
— Хочеш подивитися? — Люсьєн збирався всунути свій папірець у руку Лотта, але той різко відмовився.
Лотт подивився на Феліцію: «Ходімо. Якщо я залишуся тут ще хоч на секунду, то збожеволію».
Вона погодилась. — Ти маєш рацію. Мені треба подихати свіжим повітрям...
Нарешті, як він і хотів, Люсьєн залишився сам у кімнаті для тренувань. Зачинивши двері, Люсьєн повернувся до роботи. Він почав додавати до мелодії нові шматки з Симфонії №5, сподіваючись, що у нього вийде погіршена версія Симфонії №5 з великою кількістю недосконалостей, і таким чином Віктор зможе покращити її, щоб відновити до справжнього симфонічного шедевра.
Щоб продемонструвати прогрес, Люсьєн мав надати багато чернеток. Крім того, Люсьєн повинен був багато репетирувати, щоб переконатися, що його погана гра не зіпсує музику остаточно, принаймні він повинен був продемонструвати перед вчителем деяку цінність музики.
Протягом наступних кількох годин чернетки багатьох версій нагромадилися на столі, і ця купа ставала все вищою і вищою. Граючи багато частин музики знову і знову, Люсьєн весь спітнів.
............
Коли небо потемніло, Люсьєн трохи розім'явся, а потім вийшов з репетиційної кімнати з товстим стосом паперу в руці.
Лотт, Феліція і Геродот сиділи в залі та дивилися, як пан Віктор диригує оркестром. Коли увійшов Люсьєн, вони одночасно з антипатією закотили очі. Однак Люсьєн, своєю чергою, подарував їм широку посмішку. Феліція похитала головою з довгим зітханням.
Сидячи в м'якому глядацькому кріслі, Люсьєн заплющив очі й продовжував думати про свою роботу. Через пів години репетиція закінчилася. Віктор і Рейн зійшли зі сцени та пройшли перед ними. Пан Віктор виглядав набагато краще.
— Як пройшла сьогоднішня репетиція? Чи були якісь проблеми? — запитав Віктор.
— Найбільша проблема — Люсьєн, пане Вікторе! — миттєво відповів Геродот, — Він... він писав симфонію! Початківець! Шум стояв такий жахливий, що всі ми врешті-решт вийшли з репетиційної!
Потай радіючи, Люсьєн майже не міг більше стримувати посмішку. Він мав подякувати Геродоту за те, що той повідомив пана Віктора про те, що він робить.
— Це правда, Люсьєне? — Віктор здивовано подивився на Люсьєна, — Ти пишеш симфонію?
Злегка піднявши одну зі своїх сріблястих брів, Рейн з великою цікавістю дивився на Люсьєна.
Люсьєн серйозно кивнув: «Те, що я побачив сьогодні, і те, що я пережив раніше, принесло мені натхнення, і я захотів це записати».
Лагідний і добрий, як Віктор, він не став одразу сварити Люсьєна за зарозумілість. Замість цього він запитав свого учня: «Можна мені поглянути?».
— І мені теж. — Рейн втрутився з великою цікавістю, — Якщо ти не проти, Люсьєне.
— Без проблем. — Люсьєн передав Віктору цілий стос паперу.
Коли Рейн читав роботу Люсьєна, його тонкі губи щільно стискалися, наче він щомиті міг розреготатися. Тоді як Віктор виглядав цілком серйозним.
— Люсьєне, — Віктор повернув йому чернетки, — я знаю, що ти робиш це для мене, і я ціную твої зусилля. Але, Люсьєне, написання симфонії вимагає набагато міцнішого фундаменту знань, ніж ти думав. Як початківцю, я раджу тобі почати з найпростіших теорій принаймні кілька років, перш ніж ти почнеш щось писати.
Віктору було приємно бачити, що його учень намагається йому допомогти, принаймні, наміри у нього були добрі. Крім того, решта студентів щойно зрозуміли, чому Люсьєн робив усе це. Вони раптом відчули, що Люсьєн ще хитріший і витонченіший, ніж вони думали.
— Ну... хоча твоя робота ще дуже... скажімо так, незріла, в ній є кілька яскравих моментів. — Рейн намагався заспокоїти Люсьєна, — Наприклад, ось ця частина. — Якраз ті кілька тактів, на які вказував Рейн, були з Симфонії № 5.
— Дякую, пане Рейн. — Люсьєн вдячно кивнув йому, а потім звернувся до Віктора: «Пане Вікторе, я знаю, що ви не згодні з тим, що я роблю, але я все одно хочу її закінчити. Незалежно від того, чи вийде вона доброю, чи поганою, чи навіть жахливою, це перший музичний твір у моєму житті».
Подібні ситуації траплялися вже не раз. Віктор знав, яким упертим може бути Люсьєн, і разом з тим Віктор був дуже втомлений власними концертними справами. Зрештою, він пішов на компроміс: «Нехай це не впливає на твою щоденну практику».
............
Отримавши дозвіл Віктора, Люсьєн почав працювати над своїм композиторським завданням майже щодня. Додаючи до своєї роботи все нові й нові частини Симфонії № 5, Люсьєн поступово просувався вперед, але його прогрес був прихований у тривожному шумі.
У ці дні Лотт, Феліція та Геродот уникали його, наскільки це було можливо, а пан Віктор зачинився у своєму кабінеті, працюючи над останньою симфонією. На Люсьєна ніхто не звертав уваги.
До останнього тижня перед концертом, після незліченних репетицій, Люсьєн зміг повністю зіграти свою версію Симфонії № 5, хоча вона не була точно такою ж, як оригінальний шедевр, і була набагато легшою за неї.