Розділ 336. Епізод 63 — Кінець Міфу (4) 

— Нащо мені це? 

— Інакше ти теж помреш. 

У темряві було понад 10 втілень: Анна Крофт, Селена Кім та інші члени команди. Очікувано, що вони теж билися в Гігантомахії. 

— Ми можемо втекти до того. 

— Тоді ви отримаєте шкоду. Хіба не кращим досвідом буде дійти до кінця, раз ви вже в середині сценарію? 

Анна Крофт витріщилась на мене, наче випробовуючи мої справжні наміри. 

— Чого ти насправді хочеш? 

— Шкіряні Рукавиці Короля Лікомеда. Вони ж у тебе є? Я не бачив їх в аукціонному домі, хоч як шукав. 

Анна Крофт використала Погляд у Майбутнє. Вона мала б знати вартість куплених предметів заздалегідь. Анна Крофт зрозуміла мої наміри та посміхнулась. 

— Я не можу тобі їх дати. Це матеріал для мого гігантського солдата. 

— Ти намагаєшся створити модель, здатну на Сценічну Трансформацію? Ти мусиш знати, що це неможливо тільки з твоєю силою. 

— Не дізнаюсь, поки не спробую. 

Один з членів команди Анни Крофт вороже виступив наперед. Тоді Ю Джунхьок — теж, назустріч. 

— Нема чого казати. — Почувся чіткий звук витягнутого меча. — Вона — жінка, яку я все одно маю вбити. 

Трансцендетний статус заповнив печеру, і протилежна сторона очевидно напружилась. Я міг використати Ю Джунхьока, щоб забрати предмети. Проблема в тому, що противником була Анна Крофт. 

Я підняв руку, щоб спинити Ю Джунхьока, і він глянув на мене із жахливим виразом. 

[Персонаж «Ю Джунхьок» використовує «Три Обмеження Lv. 10».] 

Обмежувати себе тричі, щоб не вбити нікого... Я не міг повірити, що на власні очі бачив використання ним цієї здібності. Мені було важко зрозуміти, стільки образи затаїв Ю Джунхьок на Анну Крофт, навіть після прочитаних «Шляхів Виживання». 

Я намагався прийняти рішення, коли хтось заговорив: 

— Анно, дай йому рукавиці. Час нам здатися. 

Обличчя Анни Крофт затверділо після слів Селени Кім. Селена Кім повернула голову та надіслала мені повідомлення. 

—Я вдячна за минуле, Демоне-Королю Спасіння. 

Раніше я зняв клятву з Селени Кім через парі з Анною Крофт в аукціонному домі. Інакше кажучи, Селена Кім більше не мала слухатись команд Анни Крофт. Обличчя останньої, коли її найсильніша зброя була проти її думки, вартувало побачити. 

Оскільки Селена Кім вкинула ці слова, моя черга закінчити: 

— Це не за «так». 

— Тож? 

— Я куплю монетами. 

Анна Крофт зупинилася при їхній згадці. 

— Як щодо 500,000 монет? Ти певно втратила трохи в аукціонному домі. 

Очі Анни Крофт звузилися. Вона, здається, думала про свої втрати. Через якийсь час вона відкрила рота. 

— Я думаю над мільйоном. 

— Спочатку вони коштували 200,000 монет. Хіба це не занадто дорого? 600,000 монет. 

— 900,000. 

— 700,000. Не більше. 

— Віддам за 800,000. 

Вона справді була грізною жінкою. 800,000 монет не були маленькою сумою, але угоду вкласти треба було. Шкіряні Рукавиці Короля Лікомеда незамінний предмет для цих китоловів. 

[Шкіряні Рукавиці Короля Лікомеда отримано.] 

[Ви заплатили 800,000 монет втіленню «Анна Крофт».] 

Угоду ми уклали, і я посміхнувся. 

— Ніякої взаємної шкоди. 

— Ніякої шкоди? Ти вже забув, що забрав від мене мільйон монет? Ще залишилося 200,000 монет... 

— Завітай якось до Південної Кореї. Зможеш насолодитися курсом страв на 200,000 вон. 

Звичайно, 200,000 вон і 200,000 монет були різними. Анна Крофт розлючено стиснула зуби. 

— Ти справді збираєшся битися з Посейдоном? 

— Ти бачила це з Поглядом у Майбутнє, тож ти знаєш. 

— Це... 

Звичайно, я знав, що вона не знала майбутнього. Її Погляд у Майбутнє не бачив майбутнього, пов’язаного зі мною. 

Я пройшов повз неї та тихо додав: 

— Можливо, цього разу буде досить весело. Ти підеш у майбутнє, яке не можеш прочитати. 

Я дивився, як невелика голова Анни Крофт тремтіла, і відчув дивний тріумф... Я не знав, чому хотів знущатися з неї щоразу, коли бачив. 

— Сподіваюсь, ти не помреш собачою смертю. 

— Якщо ти справді цього хочеш, попроси в Асґарду додати трохи ймовірності. 

Після розмови я глянув на Ю Джунхьока. Він досі дивився на Анну Крофт, і, здається, вже хотів змахнути своїм мечем. Коли я збирався відкрити Полуденний Союз, Ю Джунхьок неочікувано першим надіслав мені повідомлення. 

—Її шия належить мені. Не важливо, що станеться. 

— Роби, що хочеш. 

Звичайно, я не збирався зупиняти його. Але принаймні поки що Анна Крофт була потрібною нам. 

Діоніс підняв руку. 

[А мені що робити?] 

— Нічого не робити. 

[Що?] 

Я залишив Діоніса та глянув на гігантського солдата. 

Плутон піднімав тіло в морській воді. Я запитав його, киваючи Ю Джунхьоку: 

— Ти можеш підняти двох людей? 

[Тобі мало одного, і ти хочеш двох?] 

— Можеш? 

[...А є різниця, якщо скажу «ні»?] 

*** 

Поки два сузір’я міфічного рангу стикалися, істинні голоси сузір’їв почулися з неба. Вони зупинили битву та оголосили свої думки про нинішню ситуацію замість того, щоб наставити один на одного зброю. 

[Я не думала, що Аїд тут з’явиться...] 

[Як нам їх зупинити? Афіно, хіба ти не билась з Дядьком Посейдоном раніше?] 

[Хіба це не інша оповідь? Я тільки посадила оливкове дерево... як мені перемогти міфічний ранг?] 

[Я не знаю, чи з’явиться Престол Блискавиць або Мати-Земля...] 

Вирази 12 Богів були темними. Престол Блискавиць нехтував роботою туманності, увійшовши до висококласних сценаріїв, поки Мати-Земля ненавиділа Олімп і напевно не стала б втручатися. 

[Гермесе, як щодо використання гігантських оповідей Олімпу?] 

[Вони головні оповідачі нашої гігантської оповіді. Думаєш, це спрацює?] 

[...Це правда.] 

Коментарі були тут і там, але рішення не було. 

Лі Сольхва спостерігала за розмовою між сузір’ями та прошепотіла Лі Хьонсону: 

— ...Я думала, сузір’я оповідного рангу будуть великими, але вони більш звичайні, ніж я думала. 

— Так. 

— Тоді що нам робити? Якщо сузір’я такі... 

У голосі Лі Сольхви не було впевненості. Тим часом Компанія Кім Докчі важко працювала. Природно набувати впевненості після тренувань та осмислення. Однак тепер вони мали справу не з сузір’ями історичного чи оповідного рангу. Оповіді, які вони збудували, не могли навіть зрівнятися з ногами цих величезних істот. 

Шін Юсон тихо пробурмотіла: 

— Нам було справді важко перемогти того сонячного аджоссі... 

Сур’я заплющив два ока та спостерігав за битвою своїм Третім Оком на лобі. Навіть Сур’я, найсильніший бог сонця, мовчав та не перебивав. Він також не міг протистояти сузір’ям міфічного рангу. 

Ширилися ударні хвилі. Зіткнення Посейдона та Аїда стали частішими, і в небі з’явився тріщини. Сам простір ламався від битви. До того ж серйозніше... 

[Дядько Аїд програє.] 

[Нічого не вдієш. Ця сцена є «морем».] 

Складні вирази облич з’явилися в 12 Богів. Посейдон чи Аїд. Не важливо, хто переможе, Олімп опиниться в горнилі плутанини. 

Тоді Сур’я заговорив: 

[Щось насувається.] 

Хтось пробився крізь простір та швидко наближався. То був гігантський солдат, зроблений зі шкіри чорного дракона. 

Лі Ґільон закричав: 

— Докча-хьон! 

Після гучного звуку вихлопу солдат зупинився. Кім Докча вийшов з Плутона. 

— Народ. Я поясню коротко. 

Кім Докча повільно оглянув сузір’я та втілення. 

— Я збираюсь зробити священний факел. Для цього мені потрібна ваша допомога. 

Раптом 12 Богів переглянулися між собою. Прорвався істинний голос: 

[Передача священного факела!] 

[Справді, чому я не подумав про це?] 

Голоси говорили, поки Кім Докча знову не відкрив рота: 

— 12 Богів, прошу, не робіть нічого. 

[Що? Про що ти?] 

— Ви належите Олімпу, і не можете протистояти гігантській оповіді Посейдона. Якщо візьмете участь в передачі факела, це буде контрпродуктивно. 

Слова Кім Докчі були правдивими, і деякі сузір’я кивнули. Однак не всі. 

[Якщо ми не допоможемо, як нам запалити священний вогонь?]  

Перш за все священний факел був світлом, що йшло від сонця. Для того, щоб запалити священне світло, потрібна допомога сонця. 

Тоді Сур’я швидко піднявся. Кім Докча глянув на нього. 

— Сур’я, ти теж сядь. 

Сур’я знову сів. 

[Як ти зробиш священний факел без сонця?] 

— Священий факел — це освячення. Він запалюється не тільки сонцем. 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» знизує плечима.] 

Позаду Лі Хьонсон міцно тримав тіло Джун Хівон, активувавши Сталеву Трансформацію. Щоки Лі Хьонсона були червоними, але невідомо, чи від сорому, чи від Запалу Пекельного Полум’я. 

— Надто гарячеееееее! 

— Вибач. Будь ласка, потерпи ще трохи. 

Сузір’я кивнув від побаченого. 

[Полум’я Едему достатньо, щоб замінити жар сонця. Однак полум’ю, зробленого з цього освячення, буде важко прорватися крізь хвилі Посейдона.] 

— Я знаю. Тому тепер час тобі приєднатися. 

Сур’я піднявся з місця. 

[Цікаво.] 

*** 

Мені треба більше часу до того, як Лі Хьонсон достатньо розігріється, тому я сидів на плечі гігантського солдата та роздав кілька вказівок членам групи. Тоді озирнувся навколо та побачив, як Хан Суйон махала ногами та смоктала цукерку. 

Я насварив її: 

— Смачно? 

— Дивно, але останнім часом я хотіла чогось солодкого. Хочеш? 

Хан Суйон не чекала на мою відповідь та всунула цукерку мені в рота. 

Вона мала лимонний смак. Я з’їв цукерку, і Хан Суйон глянула на мене тихо: 

— Це та, яку я їла, до речі. 

— І? 

— ...Ти дійсно нудний. 

Хан Суйон з’їхала з плеча солдата та приземлилась на його долоню. Я озирнувся, і всі інші теж мали цукерки в роті, навіть Ю Джунхьок. 

Лі Сольхва сказала: 

— Суйон-ссі роздала їх. Я чула, що вони мають розслабляючий ефект. 

Ось чому вони всі гризли їх. Я кивнув, переконаний, і Лі Сольхва запитала: 

— Ми можемо перемогти? 

Я глянув нагору, а потім повільно на Лі Сольхву. Вона дивилась у відповідь. Я просто усміхнувся, тому що не мав відповіді. 

Перемога чи поразка, я такої речі не знав. Лише: 

— Ніхто не помре. 

Зрештою Сталевий Меч розігрівся священним полум’ям, і рука Плутона тримала «факел». 

Я відкрив рота, залізаючи в Плутона. 

[Будь ласка, зберіться.] 

Один за одним команда зібралася. Люди, народжені в різних місцях, мали різне бачення, й зібралися тут. Таким чином вони стали сузір’ям людей. 

[Гігантська оповідь «Весна Царства Демонів» розпочалася!] 

Всі оповідачі Компанії Кім Докчі почали говорити. 

「Це оповідь, яка почалася з читача.」 

「Найсильніший та найсамотніший чоловік у світі тримав меч.」 

「Сталевий меч ніс пекельне полум’я і злетів у височінь.」 

Оповідь, яку ми накопичили, збиралась в полум’ї священного факела. Наша оповідь була гігантською оповіддю з-поза меж Олімпу. Тож Посейдон не міг не отримати шкоду від цієї сили. 

На відстані Посейдон помітив повідомлення та глянув сюди. 

Він засміявся та вкрив повітря хвилями, наче бар’єром. Він був упевнений, що бар’єр, зроблений з силами сузір’я міфічного рангу не можливо проткнути. 

Це можна було дізнатися тільки зіткнувшись з ним. Компанія Кім Докчі не могла пробити його з нашою нинішньою силою. Нам потрібно більше сили та швидкості. Імпульс, достатньо сильний, щоб проломити стіну. 

Зрештою, у нас був помічник, який забезпечить нам цей імпульс. 

[Гігантська оповідь «Весна Царства Демонів» розширилась.] 

Почувся гудок поїзда. 

[З’явилася Сценічна Трансформація!] 

「Тож, яскраве сонце освітило їм шлях.」 

Потяг, який колись був нашим ворогом, тепер мчав крізь небо, щоб підібрати нас. Сонячний потяг випускав сліпучу золоту ауру, і члени команди дивилися шаленим поглядом. 

Це можливо. Якщо все буде так, то це точно можливо. 

— Нумо, Компаніє Кім Докчі.