Я тримався за Незламну Віру. Мої м'язи налилися кров'ю від потужних оповідей. У моєму серці ніби текла кров дракона.
[Рухайся, поки сила наростає. Треба зробити прогалину.]
Ю Джунхьок виступив першим.
— Я виграю якомога більше часу.
Рухи щупалець були більш активними, ніж раніше, і земля була майже в руїнах. Ми намагалися відсунути цього хлопця якомога далі від членів групи.
— А-а-а-ап!
Ю Джунхьок підняв свою магічну силу і рушив вперед. Тим часом я рушив за Пожирачем Мрій. Я мав знайти місце, де міг би завдати якомога більшої шкоди головному тілу, не зачепивши щупальця. Тіло було щонайменше кілометр у діаметрі, тож знайти слабке місце було непросто.
Тим часом Чок Джуньон нарощував свою силу. Один меч і два мечі були досить потужними, але їх не можна було порівняти з величезною силою, що накопичувалася в моїй правій руці.
Важко було повірити, що це справді сила сузір'я історичного рангу.
[...Чорт, це межа для цього тіла. Стільки можливо за підтримки ймовірності.]
Буркнув Чок Джуньон, коли накопичення енергії майже закінчилося.
[Не надто тішся. Я не знаю, чи зможу я відрізати всі щупальця і завдати шкоди тілу з такою силою.]
— Гадаю, що так. Зрештою, супротивник — зовнішній бог. У тебе є план? — запитав я з деяким очікуванням. Він говорив так впевнено, що я подумав, що у Чок Джуньона є контрзахід.
Чок Джуньон замислився на мить, перш ніж відповісти:
[Я вдарю його Стилем Трьох Мечів і сподіваюся, що він достатньо втомиться, щоб повернутися назад.]
— ...Хіба ти не казав, що захистиш мене?
[Я захищу тебе. Я присягнув своїм ім'ям.]
— Найсильніша людина на Корейському півострові покладається на удачу в цій ситуації?
Я здригнувся від магічної сили, яка вибухнула від Незламної Віри. Чи був він розлюченим? Однак Чок Джуньон заспокоївся.
[Я знаю «Демона Горизонту».]
Демон Горизонту. Почувши це ім'я, я подивився на Ю Джунхьока, який продовжував битися.
Здавалося, він не міг чути нашу розмову. Чок Джуньон продовжував говорити.
[Я попрошу його відправити тебе в інший світ. Дев'ятий сценарій не обмежений у часі. Якщо ти втечеш туди, то зможеш прожити деякий час. Звичайно, тобі доведеться самому подбати про все, що буде після цього.]
— Що за демон має таку силу?
[Це не демон... він ближчий до бога. Тобі не потрібно знати подробиць. Краще молися, щоб не зустрітися з ним.]
Я не знав про стосунки між Чок Джуньоном і Демоном Горизонту...
Я прикидався, що це не так, але я знав це ім'я. Це було тому, що Демон Горизонту був істотою, яка послала сюди Шін Юсон з 41-ї реґресії і постачала «лиха» для доккебі.
Я не був певен, звідки Чок Джуньон знав Демона Горизонту, але, можливо, саме він допоміг, коли Чок Джуньона вигнали зі сценарію.
— Чи можуть інші люди втекти таким чином?
[Така велика кількість ймовірності не допустима. Доккебі також не дозволять.]
— Але щойно це станеться... всі люди, що залишаться тут, помруть.
Якщо я втечу, людей тут поглине Пожирач Мрій, і їхні оповіді будуть проковтнуті. Чок Джуньон прицмокнув язиком.
[Це не моя справа. Не хвилюйся за інших. Потурбуйся про своє життя. Однаково життя — це самотність.]
Як і слід було очікувати від Чок Джуньона. Його життєва філософія була дуже песимістичною через те, що його життя було сповнене зрад.
[Проміжок! Біжи!]
Я використав Електрифікацію і з усієї сили полетів вперед на раптовий крик Чок Джуньона.
Я пролетів крізь два чи три щупальця, але ще п'ять чи шість перегородили шлях. Наближатися було небезпечно. Там було місце, де я мав зупинитися.
— Перший Мечу Корьо. У мене є ідея.
[Ідея? Що за ідея? Зосередься, замість того, щоб нести нісенітницю!]
— Чесно кажучи, неможливо вбити його Стилем Трьох Мечів. Ти, певно, це вже знаєш.
Земля, якої торкнулися щупальця, просіла. Я б миттєво загинув, якби мене торкнулися, попри захист Чок Джуньона.
Однак тиск Чок Джуньона вбив би мене раніше, ніж щупальця. Я закричав, коли сила Чок Джуньона притиснула мене до землі.
— Я кажу це не для того, щоб спровокувати тебе. Просто подумай про це реалістично!
Тиск Чок Джуньона зменшився після моїх слів.
[...То що? Ти знаєш, як його перемогти?]
— Знаю. Якщо ти допоможеш, можливо, я зможу вбити зовнішнього бога.
Чок Джуньон ошелешено розсміявся.
[Вбити Зовнішнього Бога? Ти розумієш, що ти зараз говориш? Це ж зовнішній бог. Це було б важко навіть для тих клятих хлопців з Олімпу та Вед.]
— Якби це був інший бог, я б нізащо не сказав цього. Однак, Пожирач Мрій... це може бути можливо.
[... Я слухаю. Який метод?]
— Поранити його тіло і кинути туди мене.
Чок Джуньон був збентежений і не знаходив слів. Гігантські щупальця знову наближалися.
[Якщо ти це зробиш, ти помреш. Ти не переживеш, коли він тебе з'їсть. Хіба ти не чув слів того симпатичного хлопця раніше? Коли він тебе з'їсть—]
— Я виживу.
Я був переконаний, слухаючи його.
Я був впевнений, що зможу вижити, коли мене з'їсть цей зовнішній бог. Жодне сузір'я, не кажучи вже про смертного, не могло відчути цієї впевненості. Чок Джуньон затремтів, наче розлючений, і відкрив рота.
[...Ти можеш щось зробити?]
— Не можу сказати на 100%.
Можливо, я зможу отримати допомогу від Демона Горизонту через Чок Джуньона. Але мені нічого не залишиться, якщо я виживу сам. Втеча була запереченням усього, що я побудував до цього часу.
Тому я обрав такий підхід.
[Кухук...]
Мовчазний Чок Джуньон раптом голосно розреготався. Це був сміх, який, здавалося, заповнив рівнину.
[Я прожив достатньо довго, щоб побачити цей день. День, коли така людина, як ти, повірить, що зможе боротися з цим богом.]
Нарешті, верхня частина тіла Пожирача Мрій почала з'являтися.
Відкрилося перше око, що дивилося на світ. Щойно погляд Пожирача Мрій торкнувся землі, відчуття наповнило мене більшим трепетом, ніж я коли-небудь відчував.
Якби я бився з ним, я б загинув. Що б я не робив, я не зміг би перемогти його. Чок Джуньон зітхнув.
[Дурне сузір'я.]
— Так.
[Ти мені подобаєшся. Тож не вмирай.]
Я кивнув і побіг. Гора щупалець злетіла в небо. Я використав Електрифікацію, і скрізь, де я проходив, залишався синьо-білий слід.
[Прийди, зовнішній боже!]
Чок Джуньон схопив меч у моїй руці. Всі оповіді Чок Джуньона були зібрані, і Стиль Трьох Мечів був вираженим.
[Я, Чок Джуньон, заріжу тебе!]
Етерний клинок збільшився.
Лезо довжиною 10 метрів збільшилося до 20 метрів. Лезо, що було 20 метрів, збільшилося до 30 метрів.
Сила, що перевершила мою магічну силу і мою оповідь, падала сюди.
Стиль Трьох Мечів, Три Мечі, що Розрубають Океан.
Я знав це в ту мить, коли витягнув меч. Це...
У моїй голові я побачив Чок Джуньона, що стояв перед морем. Чок Джуньон дивився на море від світанку до заходу сонця.
Усі ці роки він дивився на море, дивився на далекий горизонт, поки не побачив «ціль».
Це була одна лінія, яка спотворювала баланс часу і простору. Хвилі розділилися і води мали ілюзію розколу.
Це був меч, створений, щоб розрубати море.
[Сузір'я «Бог Морської Війни» захоплюється силою Першого Меча Корьо!]
[Сузір'я «Дракон Чорного Полум'я Безодні» захоплюється силою щиро людського сузір'я!]
[Сузір'я «В'язень Золотого Обруча» виявляє великий інтерес до Першого Меча Корьо!]
Повітря вибухнуло і поглинуло всі звуки. Я замахнувся мечем, попри те, що моє тіло ніби пропускали через блендер.
Один меч, два мечі, три мечі. Після трьох ударів мечем, запобіжник моєї свідомості був повністю зламаний.
Справді, зачекайте хвилинку.
[...Вставай!]
Тоді Чок Джуньон покликав мене.
[Прокидайся! Дурне сузір'я!]
Я ледве розплющив очі і побачив кілька пасем щупалець, що зависли у повітрі. Однак щупальця були вже не такими, якими я їх пам'ятав. Сім з дванадцяти щупалець були розрізані і впали на землю.
Чок Джуньон був сузір'ям історичного рангу. Він відрізав половину щупалець за допомогою власної сили. Тим не менш, Чок Джуньон говорив так, ніби він був розлючений.
[...Я не зміг завдати глибокої рани через брак сили. Я не зміг розрубати його мечем, що розрубає море.]
— Ні, цього достатньо. Цього достатньо для успіху.
Чок Джуньон досяг успіху. За щупальцями, на основному тілі був величезний горизонтальний шрам. Стиль Трьох Мечів відрізав щупальця і поранив основне тіло.
Це була невелика рана порівняно з його розміром, але досить широка для мене, щоб увійти. З боку Пожирача Мрій вирвався болісний крик.
Я повинен був бігти туди. Я повинен був зробити це прямо зараз. До того, як його рана загоїться, я повинен був увійти в рану. Це був спосіб закінчити цей сценарій.
[Туманність «Веди» насміхається з ваших негараздів.]
Чорт забирай, я хотів нанести удар по тих клятих туманностях. До речі...
[Туманність «Папірус» висміює ваш сценарій.]
Мої ноги не рухалися. Скільки б сили я не докладав, мої ноги не хотіли рушити. Ні, я навіть не відчував своїх сил.
Що...
[Сузір'я «Королева Найтемнішої Весни» дивиться на вас сумними очима.]
Я подивився вниз і зрозумів, у якому я стані. Я не міг бачити нічого нижче своїх колін.
Мої гомілки зникли, наче їх щось відрізало. З порізаних ділянок постійно текла кров. Напевно, це були щупальця, поки я використовував Стиль Трьох Мечів.
Прокляття. Я був майже там, але сталася така ситуація.
Тим часом тривалість Електрифікації закінчилася. Мало-помалу рана на божестві загоювалася. Це була відстань, яку я не міг би подолати у стані, коли втратив ноги.
— Кім Докча.
Я повернув голову і побачив закривавленого Ю Джунхьока. Ю Джунхьок похитуючись підійшов до мене, схопив мене за комір і підняв на плечі.
Він подивився на рану на божестві і запитав:
— Я маю кинути тебе туди?
— ...Зможеш це зробити?
Ю Джунхьок не відповів. Він просто показав це своїми діями. Ю Джунхьок стрибнув на те, що здавалося сходами в повітрі.
Він ступив на щупальця, використовуючи Повітряні Кроки. Я почув легкий скрип з боку тіла Ю Джунхьока. Його тіло вже було на межі. Попри це, Ю Джунхьок не здався.
Він підіймався і підіймався знову. Незабаром після цього далекий вітер намочив мої щоки.
Ю Джунхьок зупинив свою магічну силу і зупинився. Я подивився вгору і побачив, що рана на божестві була прямо переді мною.
Попри брак часу, Ю Джунхьок завагався. Він вагався, міцно тримаючи мій комір.
— ...Ми ж не повинні влаштовувати ще один похорон, так?
Я посміхнувся через запитання Ю Джунхьока.
— Навіть якщо я помру, я воскресну.
— Я не це маю на увазі.
Вираз обличчя Ю Джунхьока був серйозним. Між мною і Ю Джунхьоком подув сильний вітер.
Я подивився на нього якусь мить, перш ніж запитати:
— Ти пам'ятаєш другий сценарій?
Станція метро Оксу. Це було місце, де Ю Джунхьок вперше з'явився, все розтрощивши. Він був холоднокровним реґресором, який використав би будь-які засоби, необхідні для досягнення результату.
Спокійні очі Ю Джунхьока здриґнулися від моїх слів.
Хто б міг знати тоді? Я і цей хлопець, ми насправді закінчимо як компаньйони. Я не хотів цього визнавати, але тепер мусив. Речі, які здавалися неможливими, стали реальністю. Я навіть проходив сценарії разом з ним.
Ось чому я можу зараз це сказати. Так само, як і тоді, коли вперше зустрів його на мосту через річку Хан. Це був спосіб, який підходив нам найкраще.
— Розмикай свою руку та забирайся, бісів покидьок.
Далі
Розділ 178 - Розділ 178. Епізод 34 — Неїстівний (1)
Вираз обличчя Ю Джунхьока повільно змінювався, коли він тримав мене за шию. Раніше я б уже падав крізь повітря. Тепер все було навпаки. Я не падав, а летів крізь повітря. Ю Джунхьок жбурнув мене з усієї сили. Ю Джунхьок спостерігав за мною. Судячи з його виразу обличчя, він був упевнений, що я не помру. Я не чув його голосу, але зрозумів, що він говорив. «Завдай йому удару, Кім Докча». Тієї миті, коли я був готовий відповісти, щупальця заблокували мій погляд. Атака щупалець пройшла на волосину від мене, і я приземлився на тіло Пожирача Мрій. Я використав силу, що залишилася в моїх руках, щоб схопитися за тіло і рушити до рани. Цей хлопець був небезпечним для життя лише через дотик. Якби я все ще був втіленням, то, можливо, вже втратив би свідомість або помер. Якби він закінчив своє сходження... страшно було подумати, що могло б статися. Я кинув своє тіло в рану. [...Вибач, я не можу піти з тобою.] Енергія витікала з мого тіла, і я відчув, як сила Чок Джуньона розсіюється. Я не панікував, бо вже очікував цього. Невдовзі рана, що з'єднувала мене з зовнішнім світом, повністю закрилася. Я плив у повітрі, як людина, що пливе у всесвіті. Внутрішня частина Пожирача Мрій була темною, як небо. Це був простір без крові чи плоті. Це було природно, оскільки зовнішній бог не був живою істотою. Дун... дун... дун... Я почув звук барабанів, що долинав звідкись. Потім був шепіт. Хтось подивився на мене. Дихати було не важко, попри відсутність повітря. Можливо, тієї миті, коли я увійшов у цей простір, саме моє існування трансформувалося. За деякий час зникли всі звуки. Крики втілень і повідомлення сузір'їв зникли. Натомість з'явилися невідомі символи та образи. Це був шлунок Пожирача Мрій. Це було місце, де були зібрані всі оповіді, які він з'їв. 「■■■■■■■...」 「#%&^#$^」 Були оповіді, які я міг впізнати. Можливо, вони належали Матері Засновника. 「Це моя провина. Дурна історія була занадто довгою...」 「Я повинна захистити цю землю від туманностей. Але зараз у Хон’іку нікого немає. Куди поділися всі боги творіння?」 「Хванун... Я хочу побачити Хвануна.」 Тоді оповідь зі слабким світлом підійшла до мене і крикнула, 「Що ти робиш? Чому ти тут? Тікай звідси!」 Світло мерехтіло. Дякую, але мені нікуди було тікати. «Зовнішні боги» були істотами, що жили в далекому зовнішньому всесвіті. Половина його тіла була з'єднана з другим поверхом Темного Замку, а внутрішня частина його тіла була безпосередньо з'єднана із зовнішнім всесвітом. Таким чином, його шлунок був для мене як космічний простір. Це був світ суцільної порожнечі, заповненої лише бажанням їсти. Пожирач Мрій хотів мене. Розкидані літери зібралися докупи і почали формувати силует. У цьому порожньому просторі з'явилися очі та рот. Насправді, я не був впевненим, чи було це очима чи ротом, але мені доводилося думати про це в таких термінах, оскільки я був людиною. Здавалося, він щось говорив, але його голос було погано чути. За деякий час, літери затремтіли і почали перетворюватися на слова, які я міг зрозуміти. [ Запах цікавої оповіді... ] Тієї миті, коли на мене подивилися два ока, я ковтнув, сам того не усвідомлюючи. Це була присутність бога, який викликав страх навіть у сузір'їв оповідного рангу. [ Присутність гіршого сценарію... як... ти мене чуєш? ] [Ексклюзивна здібність «Четверта Стіна» надзвичайно активна!] Четверта Стіна стала активнішою, ніж будь-коли раніше. Я відчував, ніби стіна росла на поверхні моєї шкіри. Це означало, що ворог небезпечний. Він навіть не був одним з «великих давніх». Я не міг уявити, на що були б схожі такі боги, як «Страх Сарнатха», «Жахіття з Пагорбів» чи «Майстер Р'лієгу». Я зробив глибокий вдих і повільно розтулив рота. — Пожирачу Мрій. Ти великий бог іншого світу. [ Ох... ] Літери Пожирача Мрій сіпнулися, ніби він був здивований моїми словами. В очах цього хлопця я був навіть не жуком. Я був дивною іграшкою, яку він міг стерти будь-якої миті. Навколо мене виникли сильні іскри, і літери почали обертатися. Було щось, що хотіло проникнути всередину мене. Однак, щойно воно досягло мого боку, як відскочило. Літери Пожирача Мрій говорили приглушеним голосом. [ Що... ти таке? Ти під особливим захистом? ] Цей хлопець намагався ментально дістатися мене. Але його відштовхнула Четверта Стіна. Я був би знищений, якби не володів цією здібністю. Я контролював своє серцебиття і подивився на Пожирача Мрій. Як я вже казав, він з'їв Ю Джунхьока з 136-ї реґресії. Однак Ю Джунхьок не помер. Іншими словами, моєю нинішньою основою була його 136-та спроба. Я повільно розтулив рота, щоб мене не спіймали його кордони. — Я прийшов розповісти тобі оповідь. [ Оповідь! Я люблю оповіді. ] Зовнішній бог відреагував негайно. Жахлива жадібність змусила його стати розмитим. — Серед усіх оповідей, які ти з'їв, є ті, що належать Лі Сукьон. Будь ласка, поверни її назад. Обличчя виглядало спантеличеним. [ Це... не оповідь? ] — Я викладу тобі оповідь натомість. [ Яку оповідь ти мені викладеш? ] Я вказав на себе, не кажучи ні слова. Було очевидно, що я мав на увазі. Я уклав парі, ставлячи на карту своє існування. Великі повіки повільно закліпали. [ Маленьке сузір'я... ] — Так. [ Ти маєш намір укласти зі мною угоду? ] Тієї миті, коли я збирався відкрити рота, у повітрі з'явилися фігури. Вони складалися з оповідей, які поглинув Пожирач Мрій. [Ведмідь не розмовляє з рибою.] На екрані з'явився гігантський ведмідь, що нагадував Матір Засновника. Ведмідь роззирнувся довкола дурнуватими очима і впіймав рибу, що пропливала крізь порожній всесвіт. Пожирач Мрій подивився на ведмедя і сказав: [ Людино, я не домовляюся з жуками... ] Мене ще не визнали як слід. Напівсузір'я не могло мати справу з космічним божеством. Це була природна оповідь. Проте я похитав головою. — Якщо жуки розмовляють як люди, думають як люди і діють як люди, їх не можна більше називати жуками. Я подивився на два величезних чорних ока. [ Ти... не маєш права укладати зі мною угоду. Я можу забрати все, що ти маєш, будь-якої миті. ] — Тоді чому ти розмовляєш з жуком замість того, щоб забрати це? [ ...... ] Ведмідь, який їв рибу, подивився на мене. Ведмідь загрозливо підняв лапи, наче збирався вдарити мене просто зараз. Я подивився на ведмедя і сказав, — Ведмідь знає, як їсти рибу, але він не знає, як їсти її смачно. Ведмідь завагався. — Лапи пошкоджені лускою, кігті брудні після того, як він вийняв кишки з риби, і він просто наповнює свою злість. [ ...... ] — Як я не жук, так і ти не ведмідь. Чи не так? Літери в просторі змішалися, і обличчя Пожирача Мрій стало химерним. Зазвичай я б злякався, але я читав оригінальний роман. Я почав посміхатися. Ця ситуація була занадто приємною для мене, щоб її витримати. — Всі оповіді будуть пошкоджені, якщо силоміць забирати їх. Якщо ти розтопчеш мене зараз, ти не отримаєш «досконалої» оповіді. Я викладу тобі оповідь, яку ти зможеш з'їсти в найкращому вигляді. Ти завжди зможеш її з'їсти. Дун... дун... дун! І знову я чув барабанний дріб. Це було схоже на пульс гігантського звіра. Темп звуку ставав дедалі швидшим. Дун! Дун! Дун! Дун! Я читав оригінальний твір і знав, звідки походить цей барабанний звук. [ Я хочу тебе з'їсти. ] Цей звук був голодом Пожирача Мрій. Я ковтнув і підняв обидві руки. — Якщо ти дотримаєшся своєї обіцянки, я дам тобі багато. Літери перетворилися на дим і почали утворювати силует. За деякий час він набув вигляду моєї матері. [ Ти цього хочеш? ] Я кивнув. [ Ця оповідь має кілька цікавих поворотів. Я зберіг її, бо вона пахнула смачніше, ніж оболонка сузір'я, яке я з'їв разом з ним. Я хочу з'їсти тебе дуже сильно, але я не можу дозволити собі віддати тобі цю оповідь. ] — Ти звір, який не здатен контролювати свій голод? [ Хіба хтось ображається через образи жуків? ] ...Довбаний виродок. Я не знав, яке положення він займав серед гурманів, але серед зовнішніх богів — низьке. Букви склалися в жорстоку посмішку. [ Розмова з тобою закінчена. Я з'їм тебе повністю. ] Образ ведмедя, який зловив рибу, летів до мене, вишкіривши гострі зуби, як піранья. Тікати було нікуди. Мої ноги не могли рухатися, і в будь-якому випадку, я був у нього в шлунку. — Чорт, добре. Якщо хочеш їсти, то їж скільки хочеш, — натомість, я простягнув руки і привітався з ним. — Переконайся, що з'їси все. Сотні риб почали їсти моє тіло. Вони кусали мої руки, ноги, спину і обличчя. Я відчував страшенний біль, але крові не було. Натомість з'явилися літери. Оповіді та історії, які я накопичив, почали витікати після того, як мене вкусили його зуби. [ Ооооо..! Ц-це? ] Бог закричав від радості від небесних ласощів. Моя свідомість затуманилася, а в голові стугоніло. Тим не менш, я тримався. Я мусив триматися, поки він не з'їв ту частину, про яку я думав. [ Ох... ох? ] Наступної миті щось вилилося з мене, як водоспад. Він до чогось доторкнувся. [Ексклюзивна здібність «Четверта Стіна» відреагувала на вібрації, що торкалися стіни.] Момент, на який я чекав, нарешті настав. Літери вилилися йому в шлунок, створюючи потік. Це була величезна кількість оповідей. [ Ти, що ти в біса таке..? ] Спантеличений Пожирач Мрій кричав до мене, але я не мав сили відповісти. Мені було важко зберігати здоровий ґлузд через усі ті оповіді, що виливалися з мене. Я дивився на речення, що пропливали перед моїми очима. 「Ю Джунхьок подивився на рот Пожирача Мрій і заговорив.」 Це був зміст «Шляхів Виживання». 「— Так, якщо хочеш мене з'їсти, їж стільки, скільки зможеш.」 Це була 136-та реґресія Ю Джунхьока. Ю Джунхьока з'їв Пожирач Мрій, і він був у тій самій ситуації, що й я. [ Це, що це в біса таке..! ] Ю Джунхьок з «Шляхів Виживання» відповів від мого імені. 「— Ти дізнаєшся. Ти відчуєш, як це — прожити 136 разів. Ти пізнаєш всю самотність, горе, злість і ненависть до цього проклятого світу, які я відчував у цей жахливий час.」 [ К-куааа..! ] 「— Ти думаєш, що люди гірші за комах. Якщо так, то відтепер ти це відчуєш.」 [ Зачекай, зачекай хвилинку..! ] 「— Біль, який відчувають жуки. Відчуєш оповідь жука, з яким ти не можеш впоратися. Якщо ти впевнений, що можеш з'їсти мене, то їж і їж стільки, скільки зможеш!」 Оповіді лилися рікою, наповнюючи шлунок Пожирача Мрій безперервними вибухами. Пожирач Мрій їв «Шляхи Виживання» і мучився від болю. Десь у його шлунку почали з'являтися тріщини. «Шляхи Виживання» говорили, ніби сміючись з розгубленого Пожирача Мрій. 「У цю мить, коли Пожирач Мрій, що народився в космосі та прожив 8,000 років, зрозумів.」 [ Куооох..! ] Це була сцена, де Ю Джунхьок вперше вбив «бога». Я перечитував її знову і знову, майже завчивши напам'ять. Я перефразував наступне речення від імені «Шляхів Виживання». — У цьому світі є оповідь, яку ніколи не можна їсти.
Читати
Відгуки
В котре моє серце розбите💔 "— Найсильніша людина на Корейському півострові покладається на удачу в цій ситуації?" - а хто ні? Тут ситуація максимально непередбачуваною була. Можна навіть помолитися... доречі, Докча... давно не хрестився, ото й наврочив😂 "[Це не моя справа. Не хвилюйся за інших. Потурбуйся про своє життя. Однаково життя — це самотність.]" - я... не можу з ним не погодитись насправді, але суть у тому, що Докчі це не підходить, він ніколи не покине стількох людей заради власного порятунку. "— Поранити його тіло і кинути туди мене" - ага, от про це я й казала🙄 "[Дурне сузір'я.] - Так. [Ти мені подобаєшся. Тож не вмирай.]" - це буквально те, що говорить кожен читач роману на постійній основі - ДОКЧА НЕ ВМИРАЙ! [...Вставай!]" - вставай через "не можу"! Через "ще трохи". До кінця! "Я подивився вниз і зрозумів, у якому я стані. Я не міг бачити нічого нижче своїх колін" - той випадок, коли у екранізації жесті навели більше, ніж було у оригіналі, бо в манхві йому відпанахало ноги явно вище колін😫😭 "— Я маю кинути тебе туди? — ...Зможеш це зробити?" - він вже розуміє його наміри без слів😊 "— ...Ми ж не повинні влаштовувати ще один похорон, так?" - ну, чисто номінальний хіба що. Але сам факт цього питання... мені робить боляче. "Ось чому я можу зараз це сказати. Так само, як і тоді, коли вперше зустрів його на мосту через річку Хан. Це був спосіб, який підходив нам найкраще. — Розмикай свою руку та забирайся, бісів покидьок" - а я ж казала, що йому цей момент ще укнеться. Сцена схожа, але обставини вже зовсім інші. Тоді він кинув його у пащі смерті для того, щоб перевірити, чи вартий він бути його компаньйоном, зараз же - бо це єдиний шанс врятувати інших і не регресувати. Дякую за переклад❤