Я перевтілився у своєму романі [2]

Особливістю повітряних потягів було те, що вони літали в повітрі і майже не видавали звуку протягом усього шляху, що робило їх зручним засобом пересування.

Завдяки гладкому аеродинамічному дизайну, повітряні потяги створювали низький опір, що, в свою чергу, дозволяло їм економити енергію і розвивати швидкість до 600 км/год.

Коли я дивився на інтер'єр поїзда, я не міг не бути враженим.

Можливо, це тому, що до мене було особливе ставлення, але в зоні, яку мені виділили, був окремий стіл і буфет, якими я міг вільно користуватися.

Ліниво витягнувши спину, я зручно вмостився на відведеному мені місці і подивився у вікно.

Можливо, це було тому, що все ще було літо, але, незважаючи на те, що було майже 9 вечора, сонячне світло все ще яскраво освітлювало навколишнє середовище.

Напівзаповнений вокзал являв собою сцену, яку можна було б побачити, хіба що потрапивши в кіно.

Ряди платформ стояли одна біля одної, і кожні пару хвилин можна було бачити, як від'їжджали повітряні поїзди, а на їхнє місце прибували нові, що займали порожні місця. Повітряні потяги, що літали над землею, були з'єднані з довгими металевими дротами, які тягнулися до самого горизонту і завдяки постійному магнітному полю дозволяли повітряним потягам швидко і безперешкодно рухатися.

- Ми скоро від'їжджаємо, прошу сідати.

-Дзень!

Прекрасний голос пролунав у моїх вухах, і двері автоматично зачинилися. Раптом під собою я відчув дивний поштовх, схожий на той що під час зльоту літака, і поступово повітряний потяг піднявся в повітря.

Через пару секунд після левітації в повітрі потяг поступово набрав швидкість і від'їхав від станції.

- Наступна зупинка, станція 15 Колінгтон Парк

Дивлячись на пейзаж, що постійно змінювався переді мною, я поринув у глибокі роздуми.

Зараз я прямував до Клейтон Рідж, щоб зібрати [Зерно обмеження], але якщо я хочу хоча б віддалено наблизитися до рівня головного героя, то я повинен також отримати в свої руки мистецтво меча.

Мистецтво меча, або, точніше, бойовий посібник - це посібники, які розроблялися з початку другого катаклізму і складалися з бойових технік, що існували з давніх часів. З додаванням мани давні бойові техніки, які були давно забуті, були реструктуризовані та перероблені з урахуванням мани, що затримувалася в атмосфері, і досить шокуючі техніки, які колись вважалися марними, перетворилися на одні з найпотужніших рухів, які могла виконати людина.

З моменту відкриття адаптивності бойових технік щодо контролю та використання мани, бойові посібники раптом стали надзвичайно бажаними, і, як наслідок, вони почали повільно зникати з поля зору громадськості через втручання уряду та впливових осіб.

Уряд робив це насамперед для того, щоб запобігти потраплянню посібників до чужих рук, але що стосується впливових осіб, то це був скоріше силовий хід, щоб монополізувати посібники для себе.

Військові посібники були розділені на п'ять класів: 1 зірка, 2 зірки, 3 зірки, 4 зірки і, нарешті, 5 зірок, де 1 зірка була найнижчою оцінкою, а 5 зірок - найвищою з можливих.

Кожна ступінь визначалася тим, наскільки потужним ставало мистецтво меча після оволодіння ним, і різниця між ступенями була досить суттєвою, як і різниця між рангом людини.

При виборі посібника найважливішим був не клас, а те, чи підходить він саме вам.

Якщо ви мали талант до фехтування на мечах, але практикували мистецтво, пов'язане зі списом, швидше за все, незалежно від того, наскільки високим був клас посібника, ви ніколи не зможете повністю розкрити весь його потенціал.

Дивлячись на свій статус, я не міг не звернути увагу на розділ моєї професії [Мечник lvl.1].

===Статус===

Ім'я : Рен Довер

Ранг : G

Сила : G

Спритність : G

Витривалість : G-

Інтелект : G

Запас мани: G

Удача: E

Шарм : G-

--] Професія : [Мечник lvl.1] ==========

Не знаю, збіг це чи ні, але головний герой також має талант до фехтування. Що, озираючись назад, було вигідним для мене, оскільки я знаю кожну чит-навичку, яку він отримує за свою професію мечника.

Зокрема, мене зацікавило певне мистецтво вмеча.

Мистецтво меча [Стиль Кейкі].

Коли я придумував різні мистецтва мечів для головного героя, я прийшов до трьох різних стилів. [Стиль Кейкі], [Стиль Левіша] та [Стиль Гравара], які були 5-зірковими посібниками.

Стиль Кейкі, який цікавив мене найбільше, був мистецтвом меча, яке вимагало нелюдської швидкості при витягуванні меча.

В умовах, які я створив, це було мистецтво меча, яке створив гросмейстер Тошімото Кейкі. Він був японським майстром меча, який згодом прославився своєю неперевершеною силою. Він також був одним з перших людей, хто пробудив ману під час другої фази катаклізму.

Оскільки гросмейстер Кейкі вже був шанованим мечником ще до другого катаклізму, коли мана пробилася у світ, після пробудження його людська стриманість була розірвана, що призвело до створення [стилю Кейкі]. Неймовірно потужне мистецтво володіння мечем, де користувач витягав меч з піхов так швидко, що коли противник відчував небезпеку, він вже був мертвий. Це був стиль типу "один удар - одне вбивство".

Оскільки це був стиль " один удар - одне вбивство ", його недолік був досить очевидним. Він полягав у тому, що після успішного захисту першої атаки ви більше не мали переваги над суперником.

Другим стилем був [стиль Левіша]. Майстер Левіша, який також пробудився одночасно з майстром Кейкі, створив своє власне унікальне мистецтво меча.

На відміну від стилю Кейкі, стиль Левіші діяв інакше. Це було... це було набагато красивіше мистецтво меча. Під час написання роману я згадав, що описував його як мистецтво меча, яке зачаровує будь-кого, хто бачить це мистецтво. Хоча це було надзвичайно красиве мистецтво меча, в жодному разі не варто його недооцінювати, оскільки воно було настільки ж смертоносним, наскільки і красивим.

Ймовірно, це найбільш збалансоване мистецтво меча з усіх трьох, але з точки зору нападу воно не було таким же хорошим, як [стиль Кейкі] і [стиль Гравар], які спеціалізувалися на нападі.

І, нарешті, [стиль Гравер]. Найбільш сумнозвісне мистецтво володіння мечем з цих двох. Назвати це мистецтвом меча було, безумовно, компліментом. Жодного хитромудрого замаху, жодного витіюватого руху, він покладався лише на грубу фізичну силу, яка пригнічувала кожного супротивника, що зустрічався з ним. Це була серія випадкових ударів без жодного підґрунтя, але в той же час завдяки величезній силі користувача вона дозволяла йому легко перемагати суперника.

Чому він був сумнозвісним? Все просто, тому що кожен, хто практикував мистецтво меча, відчував нестерпний біль. Для того, щоб навчитися [стилю Гравара], потрібно було переробити людське тіло, перебудувавши м’язи і кістки всередині людського тіла так, щоб вони краще підходили для цього стилю. Це була жахлива і болюча процедура, яка могла психічно зламати будь-кого, хто намагався її практикувати.

Хоча ймовірність психічного розладу була високою, але якщо вам вдавалося успішно практикувати [стиль Гравара], вам практично гарантувалася нелюдська сила, яка змушувала будь-кого боятися вас.

Повертаючись до того, чому я зацікавився [стилем Кейкі] по відношенню до двох інших мистецтв. Насправді було дві основні причини.

Одна з них полягала в тому, що особисто мені з усіх трьох мистецтв найбільше подобався [стиль Кейкі]. Я маю на увазі, чому б і ні? Уявіть, що перед вами сотні супротивників, і раптом всі їхні голови падають, а ви виглядаєте так, ніби нічого не зробили. Хіба це не було б круто?

По-друге, я не міг взяти [стиль Левіша] так, як він належав головному герою. Я не міг надто змінювати сюжет, інакше моя мрія про мирне життя пішла б прахом. Крім того, [стиль Гравара] був надто жорстоким, щоб я навіть намагався його вивчити. Я аж ніяк не мазохіст.

Спочатку, коли писав роман, я хотів, щоб головний герой практикував [стиль Кейкі], але чим більше я писав, тим більше розумів, що це не відповідає його характеру, і тому я відкинув [стиль Кейкі].

На щастя, за якимось поворотом долі я опинився всередині власного роману і тепер можу змити свій жаль і практикувати [стиль Кейкі]. Більше того, мені не треба турбуватися про наслідки навчання мистецтву мечем, оскільки це ніяк не вплине на сюжет роману.

Я вирішив вивчити [стиль Кейкі] одразу після того, як заберу [Зерно обмеження]. На щастя, місце, де знаходилося мистецтво меча, було не так далеко від Клейтон Рідж, тож до кінця тижня я зможу отримати і [Зерно обмеження], і [Стиль Кейкі].

- Наступна зупинка, станція 24, Клейтон Рідж.

З глибоких роздумів мене розбудив прекрасний голос, що линув з гучномовця поїзда.

Визирнувши за вікно, я побачив величезні гори вдалині.

Зсув тектонічних плит спричинив зіткнення континентів один з одним, в результаті чого по всьому світу раптово з'явилися величезні гори і хребти.

 

Нинішній Клейтон Рідж став результатом і наслідком удару Японії по східній частині Китаю, внаслідок чого земля була піднята і утворився ланцюг гір.

Стоячи під величезними величними горами і милуючись краєвидом, я не міг не зітхнути

"Це дійсно більше не роман......".

Все це досі здається мені нереальним. Як творець роману, я завжди маю це відчуття недовіри. Це все здається несправжнім. Будинки, люди, мапа, все було так, як я написав у романі. Ніщо не було незвичним. Іноді мені здається, що це все плід моєї уяви, і я десь у комі бачу сон. Але......

Вдихаючи свіже повітря і відчуваючи гострий, солодкий і освіжаючий запах, що йшов від сосен, я був майже впевнений, що все переді мною було реальним.

З новими силами я починаю підйом на гору.

...

"Хаф... Хаф..."

Місцевість виявилася складнішою, ніж я очікував, і мені було важко підібрати темп, коли я піднімався в гору. Мені доводиться кілька разів зупинятися, щоб перевірити орієнтир, оскільки прямої стежки для мене не було.

Вже минуло три години з моменту моєї подорожі в гори, і хоча моє дихання було трохи важким, я не відчував втоми. Що ж... враховуючи той факт, що в моєму тілі була зосереджена мана, не дивно, що мені вдалося протриматися так довго.

Майте на увазі, що якби звичайна людина без концентрації мани в тілі піднялася на цю гору, вона нізащо не досягла б тієї ж точки, що і я. З іншого боку, мені не варто порівнювати себе з нормальними людьми, адже будь-хто в академії протримався б набагато довше за мене.

Зараз я прямував до третьої за висотою вершини, де знаходилася невелика печера з [Зерном обмеження].

Оскільки я витратив лише пару речень на опис того, де знайти [Зерно обмеження], я не знаю точного місця розташування печери. Знаю лише, що вона знаходиться на третій за висотою вершині Клейтон Рідж.

Знаючи, що шукати печеру - це майже те саме, що шукати голку в копиці сіна, я вже подумки підготувала себе до довгих і важких пошуків. Сподіваюся, я не витрачу занадто багато часу, інакше мені доведеться провести тут кілька днів, чого я просто не міг собі дозволити.

Опинившись під третьою за висотою вершиною, я примружив очі. Я вже бачив, як сонце намагається сховатися за горами, значно зменшуючи мою видимість.

Стиснувши кулак, я вирішив зробити останню спробу і піднятися на третю вершину.

Це було дійсно нерозважливе рішення з мого боку, оскільки я мав безпосередньо підніматися на гору, на відміну від того, що я робив раніше, коли просто йшов пішки.

Більше того, оскільки сонце сідало, а дальність видимості зменшувалася з кожною хвилиною, мені було ще важче підніматися на гору, оскільки невелика помилка могла коштувати мені життя.

Підніматися на гору в цей час було абсолютно нерозважливо, але не схоже, що головний герой чекав, поки я його наздожену, тому я загартував свій розум і повільно піднявся на гору.

Відчуваючи холодний камінь між долонями, я посилив хватку рук і обережно рушив в гору. Якщо мені не вдасться знайти печеру найближчим часом, я, ймовірно, буду змушений розбити табір десь на вершині гори, що було не зовсім ідеальним варіантом.

 

На півдорозі до гори, через 2 години підйому, я вже відчував, що мої руки німіють від постійного підйому. Сонце, яке вже давно зайшло, залишило по собі лише нескінченну темряву, не даючи мені можливості бачити далі, ніж на пару метрів попереду.

З настанням ночі почало холоднішати, що ще більше ускладнювало підйом. Мені і так було важко підніматися, але тепер все стало ще важче. Не кажучи вже про те, що все моє тіло почало боліти, як божевільне.

Зціпивши зуби, я терпів пекучий біль, що йшов від рук, і продовжував свій шлях вгору.

Просунувши ноги у вузьку щілину, я зупинився і подивився вгору.

Хоча було темно, я все ще міг бачити на кілька метрів попереду себе. Примруживши очі, я побачив невеликий виступ скелі, що виходив з лівого верхнього кута. Згадавши схожий опис з мого роману, мої очі загорілися, і я змусив своє тіло піднятися до скелі.

Поклавши руку на вершину скелі і трохи натиснувши, я зміг переконатися, що це правильне місце, оскільки за скелею з'явилася невелика щілина.

Приклавши трохи більше зусиль, я відсунув камінь ще далі вбік, що дозволило мені побачити, що знаходиться прямо за скелею.

"Бінго!"

Широко посміхаючись, я використовую всю свою силу і штовхаю камінь назовні, змушуючи його впасти, відкриваючи невелику щілину, в яку може увійти одна людина.

-Банг!

Через 10 секунд вільного падіння з-під гори почувся гучний звук, від якого по спині пробігли мурашки.

"Якби це був я, мабуть, перетворився б на омлет, якби не щось інше..."

Повернувшись до печери, я повільно просунув своє тіло в невелику щілину. Увійшовши в невеликий отвір, я проповз вперед кілька метрів, поки переді мною не з'явився широкий отвір.

Збільшуючи темп, я увійшов до печери.

Як тільки увійшов до печери, відчув, що вся енергія витікає з мого тіла, змушуючи мене слабко опуститися на землю. Я був виснажений, як фізично, так і морально. З того моменту, як  увійшов на Клейтон Рідж, і до того моменту, як я дійшов до печери, все, що я робив, було безперервною фізичною роботою.

Я йшов без зупинок 3-4 години, а потім піднявся на три чверті на третю вершину. Якби не той факт, що я вже прокинувся до того часу, як перевтілився в роман, я б уже був виснажений на півдорозі.

Дозвольте мені бути зрозумілим. Мені також надзвичайно пощастило протягом усієї подорожі. Тобто, я не зустрів жодної тварини. Оскільки більшість тварин, на яких впливала мана, ставали лютими, я очікував, що в горах на мене чекає якась зустріч з однією з таких тварин, але, на моє щастя, я прийшов підготовленим, оскільки взяв з собою низькосортний репелент, який відлякує будь-якого звіра G-рангу і нижче.

Таким чином, завдяки репеленту я не зустрів жодного звіра, що, в свою чергу, допомогло зберегти частину моєї енергії, що дозволило швидше знайти це місце.

Притулившись до стіни печери, я повільно відновлював сили. Озирнувшись навколо, я побачив лише величезну печеру, кінця якої не було видно.

Посміхнувшись собі, я підвівся і рушив у глибину печери

"Настав час мені вдосконалити себе......"