Вихор Хаосу: Поєдинок Долі

Подивившись назад, Крістофер зацікавився регенерацією вампірів. Адже їхні тіла були розплющені настільки, що нагадували кашу, а їхні органи були стерті з лиця землі...

«Значить магія темряви на вас не діє і ви здатні вижити навіть якщо знищу ваші серця. Вельми не погано, думаю ви зможете мене повеселити деякий час» — вставши на ноги, Крістофер мовчазно розмірковував над способом їхнього вбивства. Поглянувши на небо, він не побачив жодного промінчика сонця на цій бренній землі. — А... Так ось воно що, — сказав Крістофер і в мить опинився біля одного з регенеруючих вампірів.

— А як тобі таке?! — з запалом промовив Крістофер, вонзаючи свою руку в груди вампіра, вкладаючи в неї матерію світла. Вампір почав верещати від болю. В області грудей, де знаходилася рука, виходив яскравий промінь світла, який не дозволяв вампіру регенерувати, тим самим руйнуючи антитіла зсередини. Вонзивши руку трохи глибше, Крістофер зміг ухопитися за його серце. Стиснувши з такою силою, що вампір помер у той же мить, як сталося доторкання. Його тіло не змогло витримати світло, що знаходилося на кінчиках пальців Крістофера. — Так просто? — сказав Крістофер, обтрушуючи забруднену долоню.

Деякі з вампірів не стали чекати повної регенерації і почали атакувати Крістофера, вважаючи, що він розслабився. Зайшовши з двох боків, вони зі стрімкою швидкістю почали здійснювати атаки, прикриваючи один одного і ухиляючись від контратак. Тим часом Крістофер спокійно стояв, витираючи свої руки об одяг загиблого вампіра, випускаючи зі свого тіла темні нитки матерії, не дозволяючи вампірам наблизитися до себе. Всього таких шарів нитки було два: атакувальний і захисний. Поки перший шар атакував вампірів, другий шар захисту відбивав будь-яку наближаючу загрозу для життя власника техніки. Різниця між захисною та атакуючою ниткою полягає в тому, що захисна нитка сильніше натягнута, ніж атакуюча, адже атакуюча нитка не має такої сильної натягнутості, як захисна, і все це для маневрових атак і частоти їх ударів. Захисна ж, повна її протилежність. Вона так само швидко реагує на будь-яку атаку, але вона більш щільно натягнута.

— Думаю, достатньо, — закінчивши витирати руки, Крістофер встав з колін і клацнув пальцями.

Щойно Крістофер це зробив, як нитки в ту ж мить зникли. Вони ковзали по землі і зникали в тіні трави. Вампіри, звиклі до своєї невразливості, навіть не підозрювали про наближення невидимої загрози. Нитки тіней раптово ожили, як живі створіння, і, наче жахливі павутини, охопили вампірів. Спочатку це було непомітно — легкий подих, наче доторк вітру. Але потім нитки стиснулися, стаючи неймовірно міцними, як сталеві ланцюги

Вампіри виявилися безсилими перед цією магічною атакою. Їхні руки й ноги були зв'язані невидимими узами, а тіні, наче живі сутності, підняли їх у повітря. Сила, з якою це відбувалося, була приголомшливою, наче сама темрява взяла під контроль їхнє існування.

Вампіри боролися, їхні очі блищали від люті та безсилля. Але власник техніки не збирався їх відпускати. Він владно керував тілами вампірів, наче вони ляльки в руках Крістофера. У повітрі лунав зловісний шепіт, наче сама темрява говорила через свої інструменти. Тепер звичайне поле бою стало ареною магічного полону. Нитки тіней кружляли навколо своїх в'язнів, утворюючи заплутані візерунки в повітрі. Темрява та магія злилися в одне ціле, створюючи атмосферу містичного кошмару. І ось, Крістофер рішуче почав стискати кінчики пальців, наче потягуючи за свої невидимі нитки.

Леденячий вибух звуку рвущеюся плоті наповнив повітря, супроводжуваний болісними зойками й криками. Тіні, наче цукерки, фарбували повітря в відтінки мороку, а сили темряви продовжували терзати своїх невільних в'язнів.

Руки вампірів, зв'язані тіньовими узами, відривалися від тіл, наче вони були ламкими ляльками. Кров, чорна як смола, бризкала навколо, утворюючи криваві краплі в повітрі. Очі вампірів блищали останніми мерехтіннями життя, перш ніж темрява остаточно поглинула їхні сутності.

«Якщо темрява не здатна вас убити, тоді я пожеру ваші душі й вскормлю світлою матерією, ви станете хорошим підношенням для мого Вельзевула. А ти, Граус, спостерігай за тим, як я розправляюся з твоїми товаришами», — з задоволеною усмішкою, Крістофер продовжив розривати тіла вампірів, поглинаючи їх темрявою.

Нитки тіней продовжували свою нещадну роботу, розриваючи тіла вампірів на частини, наче іграшкові ляльки, викинуті на вівтар мороку. Сили темряви владно диригували цим макабричним балетом, створюючи карнавал жаху й вселяючи страх у серця дітей ночі.

Сутності вампірів були розірвані, і вони стали купою обрубків плоті, розкиданих по землі. Тіні повільно зникали, забираючи з собою останні відгуки криків страждання. В оглушливій тиші, насиченій запахом крові й смерті, лише мерехтливі сліди магії нагадували про те, що нещодавно сталося щось більше, ніж звичайна смерть, щось, що виходило за межі розуміння світу вампірів. Ніхто й не підозрював, що Крістофер здатний поглинути душу й перетворити її на потік мани, посилюючи одну з матерій.

Так і завершилася нещадна атака тіньових ниток, перетворена на похмурий хореографічний спектакль смерті, залишивши тільки холодні обрізки плоті тих, хто колись володарював у світі ночі.

Граус не вірячи своїм очам, мовчки спостерігав, як ті, що вижили його побратими, вмирали від рук монстра. І поки Крістофер розправлявся з ними, він вирішив відступити до Мідзукі та перевірити, як вона.

Завдяки своїй силі волі, стікаючи кров'ю, вампір піднімався з колін. Його тіло було всіяне ранами. Краплі крові падали на землю, утворюючи кривавий слід. Його очі блищали стійкою рішучістю, коли він встав на тремтячі ноги й направився до своєї коханої, роблячи крок за кроком у бік лісу.

Але раптом у повітрі пролунав удар, потужний і нещадний. Крістофер вклав усю свою лють і силу в удар по торсу пораненого вампіра. У цей момент, наче всесвіт здригнувся, і сталася вибухова хвиля, яка оточила вампіра та війська Рагнарьока, що стояли позаду.

Вампір відлетів назад, як згусток тіні, злившись з невагомістю вибуху. У повітрі пролунало грізне дребезжання, звук рвуться повітря, іскри блищали навколо, осяваючи сонце, яке раніше було затягнуте густими хмарами. Вампір, втративши останні сили, відлетів назад, наче згоріла зірка, і в виснаженні ран віддалено нагадував примарну тінь, що зникала в невідомому просторі.

Кристофер стояв на місті, тяжко дихаючи, питаючись не піддатися гніву. На його обличчі вимальовувалася маска тріумфу, але в його очах читалися сліди відчаю. Вампір, який котився в безодню, повільно приходив до тями, відчуваючи гострі болі й чуючи далекий гул битви, що ставав усе тихішим у міру того, як він віддалявся від своєї коханої і своєї армії. Так закрутився вихор долі в цьому світі темряви і світла, де кожен продовжував свою боротьбу, залишивши за собою лише спогади про вибухову хвилю і моменти, коли вампір відлетів до своїх союзників. Кристофер мовчки стояв, тримаючи в правій руці голову одного з вампірів, подаючи сигнал лівою рукою прибулим військам Рагнарьока, що настала пора вирішити тут усе і зараз.

На полях битви вихор сили хаосу водив свій танець, роздуваючи зловісні вихри темряви. Кристофер, владика хаосу, стояв у центрі цієї стихії, його очі блищали неспокійним полум'ям, а навколо нього коливалися тіньові образи, наче демони, готові втілитися в кошмар.

Величезне військо, що боролося під знаменом Рагнарьока, зіткнулося з цим шаленством. Семеро провісників, уособлення бур і битв, виділялися на тлі мороку, створеного Кристофером. Поглинутий силою хаосу, він витяг свій клинок із піхов, у якому мерехтіли неясні образи хаотичних бур. Він направив свій погляд на сімох провісників, відчуваючи, як навколо нього наростає енергія невтримного хаосу, що зберігається в Кілінейрамі.

Битва почалася з могутнього вибуху, коли Кристофер, як гроза, обрушився на ворожу армію. Хвилі темряви й світла металися в усі боки, розриваючи плоть і душі воїнів Рагнарьока, змішуючи хаос і страх із кожним ударом його могутньої зброї. Черговий загін вирішив атакувати Кристофера ззаду.

— Ви так нічого й не зрозуміли... — тяжко зітхнувши, Кристофер обернувся на сто вісімдесят градусів, розрізаючи світлою матерією закони порядку й часу. Тіла воїнів почало всмоктувати невідома діра в повітрі, забираючи з собою їхні душі, що рвалися криками.

— Та він монстр, і як нам перемогти це чудовисько? — промовила Юкіна, приєднавшись до решти провісників.

— Спокійно, ми знали, на що йшли. Вбиваючи Фрисциллу, нам теж було нелегко, ми втратили тоді стотисячне військо за кілька хвилин. А напавши на сина матері хаосу, думала буде легше впоратися, ніж з нею? — з серйозним обличчям, Рен спокійним тоном заспокоював Юкіну. — Нам потрібно його вимотати, нехай витратить ще трохи своєї мани, а тоді атакуємо всі разом.

— Ти, напевно, ще не прийшов до тями після побаченого, але я тобі поясню ситуацію, — стоячи на пагорбі разом з іншими, Наомі повернула голову Рена у свій бік. — Граус і Мізукі виведені з гри. Моніка зі своїм загоном вирушила їх шукати. Останні вцілілі вампіри були знищені практично за мить. Без Грауса ми нічого не зможемо йому протиставити.

— Дозволь тобі заперечити, — з натовпу провісників вийшов високий чоловік із довгим каштановим волоссям. — Якщо ми одночасно будемо його атакувати, не даючи й шансу на передишку, є невеликий шанс завдати йому шкоди. Він хоч і дитя хаосу, але такий же чоловік, як і ми, а це означає, що рано чи пізно він втомиться і не зможе бути таким пильним.

— Джарет має рацію, — важко дихаючи, за спинами голів стояв Граус, спираючись на Моніку. — Якщо ми будемо безперервно його атакувати та змінювати один одного, то є шанс убити цього монстра...

Кожен із провісників переглянувся один з одним із рішучим поглядом і виступили єдиним фронтом на Кристофера. Воїни, які боролися з ним, наказали відступати, і подальше зіткнення переходить у руки провісників. Було віддано наказ не втручатися в битву.

Тяжкий подих Крістофера розсік повітря, наповнюючи його напругою і втомою. Він стояв у центрі поля бою, зітканий сірими хмарами, ніби самі небеса згущалися від його боротьби і от-от мав піти дощ. Шість провісників Рагнароку, що залишилися стійко стояти проти нього, виглядали як непохитні воїни, готові поставити крапку в цій битві.

Навколо Крістофера витали хиткі тіні, відображаючи його виснажений стан. Його темне волосся липло до обличчя, нагадуючи про те, як сили хаосу прокладали свій шлях через кожну клітину його тіла, для отримання цієї сили. На його тілі чітко були видні сліди битви: порваний обладунок, краплі крові та бруд, що свідчили про жорстоку сутичку.

Шість провісників Рагнароку, що стояли навпроти, обрамлені похмурими контурами небес. Сірі хмари грози тягнулися в усі боки, ніби вони самі вступили в цю сутичку, готові забрати з собою сліди цієї епічної битви.

У мовчанні, на тлі блискучих мечів і блиску броні, Крістофер підняв свій меч і направив його до неба, ніби викликаючи блискавки та бурі для швидкого знищення своїх ворогів. Його очі, все ще сяючі вогнем, зустрічали погляди провісників, незважаючи на втому і рани.

Секунди тягнулися повільно, наповнюючи поле бою напругою. Небо, затягнуте сірими хмарами, здавалося, готове було розірватися на частини в будь-який момент. І в цій похмурій атмосфері стояв Крістофер, останній хранитель хаосу, готовий протистояти решті провісників Рагнароку в битві, яка могла визначити долю світу.

День був пронизливо темним і повітря наповнювалося запахом землі, дощу і неймовірної напруги. Сірі хмари нависали над полем бою, як охоронці похмурої долі, готові розпалити війну на землі. Дощ лив як з відра, створюючи краплі, що відбивали блиск мечів і броні, а також занурюючи в хаос битви все навколо. Вартова сторожа королівства мовчки спостерігала за тим, що відбувається всередині купола, сподіваючись на перемогу їхнього короля.

Шість провісників Рагнароку виступили з темряви, як образ смерті. Величезні тіні їхніх силуетів пройшли крізь дощові завіси, блискавки пронизували небеса, освітлюючи метал броні та блискучі клинки. Рен владно розмахував мечем. Наомі випромінювала похмурі хвилі енергії. Джарет створював вогняні вихори, захищаючи своїх союзників. Граус покривав своїх союзників власною кров'ю, даючи можливість на миттєву регенерацію. Юкіна створила кілька кам'яних големів, що йшли за її спиною. А Моніка фокусувала всю свою магічну силу в кулаках, люто дивлячись на Крістофера, ніби виносила смертний вирок.

У центрі цього пекельного балу стояв Крістофер, владика хаосу. Його фігура була оповита мороком, і його меч сяяв як зірка впалого ангела. Хаотичні вихори темряви, що виходили від Крістофера, боролися з дощовими струменями, створюючи карнавал хаосу.

Битва почалася, ніби епічна симфонія. Мечі зустрічалися з мечами, хвилі магії стикалися з хвилями енергії, а вихори хаосу боролися з елементами природи. Кожен удар створював вибухові хвилі, розносячи краплі дощу в усі боки.

Рен і Крістофер вели свою боротьбу, створюючи блискавки та розганяючи вихори вітру, стикаючи свої мечі раз за разом. Наомі боролася з темними нитками Крістофера, намагаючись передбачити їхній напрямок і захистити своїх союзників, зупиняючи тіні заклинаннями контролю. Джарет намагався допомогти Наомі відбивати атаки Крістофера, але тіні хаосу відбивали його власне полум'я у посиленому вигляді. Граус створював криваві перешкоди, видозмінював їх і надавав різні форми, як для атаки, так і для захисту. Юкіна проводила серію атак за допомогою големів, змушуючи Крістофера якнайчастіше йти в захист, не дозволяючи атакувати провісників. Моніка змінювала Рена в бою, коли той вибивався з колії і не встигав за атаками Крістофера. Кожен її удар посилювався і був у два рази сильнішим за попередній, проводячи одне комбо за іншим.

Дощ не припинявся, а, навпаки, мов природа сама вступала в цей танець смерті. Краплі води мігрували в ритмі битви, утворюючи навколо воїнів своєрідні аури вологи і мраку. У цьому мраку та дощі Крістофер вирішив визволити внутрішню силу і вів свою останню битву.

У самий напруженій миті стикання на полі бою, коли мечі і магія панували в повітрі, Крістофер раптово відчув всередині себе потужність, яка заповнила його до крайності. Сили хаосу злилися з його суттю, мов невидимі крила, які тільки він міг відчути насправді.

З важким зітханням і поглядом, освітленим внутрішнім світлом, Крістофер підняв свій меч вгору, викликаючи бурю навколо себе. І в той момент, коли напруженість досягла піку, чорно-білі крила з'явились за його спиною, розсіюючи бурю, створену поруч з ним.

Ці крила несли в собі надзвичайну грацію і могутність. Чорні пера були як мрак ночі, а білі — мов блискавки зірок. Крила, розкрившись велично, мов відгукнулися на магію битви, а їх пір'я заблищали мов блискавка, відбиваючи світ мерехтіння мечів.

З цими крилами Крістофер піднявся у повітря, переборюючи гравітацію та тягу до землі. У мить ока він опинився високо в небесах, піднімаючись вгору, мов сама сила хаосу взяла його під свою охорону.

Темні хмари, що миттєво затінили промені сонця, не витримали могутності підйому Крістофера. Його могутні крила розганяли хмари, мов невидима рука змітала мрак. Величні крила несли його вище і вище, розганяючи хмари, поки небеса не стали ясними, а промені сонця не освітили кроваву сутичку.

Крістофер піднявся в небеса, ставши втіленням хаосу і волі. На тлі небесного склепіння, його чорно-білі крила здавалися великим знаменем, піднятим як знак перемоги, у той час як залишки провісників Рагнароку, незважаючи на свою могутність, зрозуміли, що великий шторм збирається проти їхнього суперника, перетворюючись на бурю непередбачуваного хаосу.

Велике зіткнення хаосу і провісників Рагнароку приводило до завершального акту, де доля світу висіла на вагу.