Розділ 12: Відьма Різні (2)

Канхун, офіцер Клану Червоного Лиса, був щасливим. Вони знайшли хорошу здобич. 

— Тримайте стрій! Як практикували! 

— Так точно! 

Його команди швидко оточили монстра. Вони билися проти середнього за розміром «однорога». 

«Поки що один». 

Це могутні монстри, яких можна було знайти по всьому [Хаосі]. 

Монстрів називали по кількості їхніх рогів. Вони називалися одно, дво, три, квад та пентарогами, згідно з кількістю рогів із силою, з якою на [Великих Землях] могли справитися тільки досвідчені [Адаптери]. 

Адаптери 1-го Рівня могли справитися з одним однорогом, і єдиним Адаптером 1-го Рівня в команді був Канхун. 

«Мені не обов’язково приєднуватися зараз». 

Команди з п’яти зазвичай формувалися, щоб битися з однорогом, але йогокоманда була особливою. Четверо з команди, включаючи Канхуна, були з клану професійних мисливців «Червоний Лис». Інші були [Не-Адаптерами], але досвідченими мисливцями на однорогів. Вони очікували того, щоб стати Адаптерами 1-го Рівня. 

[Лідере, ви справді хочете продовжити?] 

[Ага.] 

[Але щось тут не так… ви певні?] 

[Не хвилюйтеся. Вірте мені.] 

Канхун глянув на жінку, що тремтіла поруч із ним. Вона була єдиною з команди, хто не належав до клану. Вона була одягнена в чорний шовковий плащ, але він не ховав її вроди. У неї було яскраво-червоне волосся та бліда біла шкіра. Вона також мала різноманітні дрібнички та коштовні прикраси, які іноді просвічувалися крізь одяг. Все це, здається, багато коштувало. 

«Чудово». 

Група професійних мисливців, «Червоний Лис». 

Більшість людей про них знала, але ніхто одразу не згадував, на що найбільше полював Червоний Лис. Вони полювали на [Адаптерів]. Ця жінка, здається, забрела до групи мисливців, не знаючи. Вони не знали, куди вона належала та звідки прийшла, але Канхуна це не турбувало. Він перевірив її духовний рівень, коли дозволив вступити в свою групу. 

«Вона — всього лише Не-Адаптерка». 

Навіть якщо [Не-Адаптер] мав хороше походження, загрози він не становив. 

Вона, напевно, отримала всі ці предмети, зваблюючи чоловіків своєю красою. 

Канхун дивився на жінку хтивим поглядом, на її фігуру, яку можна було виділити під плащем. 

«Ти може й змогла звабити тих чоловіків, але цього разу все буде не так». 

Тоді жінка в чомусь помилилась та закричала: 

— НІ! Мені шк, шкода! 

— Ха-ха. Все гаразд. 

Канхун відповів, витягнувши кинджал, який застряг в його шкіряних обладунках. 

«Сучка». 

Здається, вона вперше вийшла на полювання. Вона не мала знань про стрій, і надто часто атакувала команду натомість. Зрештою, саме вона приманила однорога, з яким вони зараз билися. 

«Я пробачу тобі, тому що ти мила». 

Але скоро вона привела ще одного однорога. 

— Мені шкода! 

— Не страшно. Вб’ємо їх всіх! 

Два було нормально. Канхун все був біля кінця 1-го рівня, тому міг битися принаймні з двома однорогами самотужки. 

Це був хороший шанс вбити їх обох та отримати жінку. 

Все, здавалося, йшло як слід. Доки не прийшов ще один одноріг. Жінка вибачилась: 

— Мені ШКОДА! 

— …Будь обережна. 

Канхун відповів та насупився. Було важко битися з трьома одночасно. 

«Що вона зробила?» 

Три однороги з’явилися за такий короткий час. Здавалося, битися з ними неможливо. Вони хоча б були однорогами, пощастило. Якби це був дворіг… 

— Оой! Мені шкодаааа! 

І ось вона, бігла й махала рукою, і за нею гнався монстр. Гігантський монстр був висотою у 10 футів і мав два роги на голові. 

«…ця СУЧКА!» 

І був хтось, хто за всім цим спостерігав. 

То був Джехван. 

«Вони так всі помруть». 

Вони, здається, добре билися з однорогими монстрами, але почали програвати, коли з’явився дворогий. Джехван був розчарований. Він думав, що люди [Великих Земель] були справді сильними, але тепер йому було цікаво, як вони взагалі зачистили Вежу Кошмарів. 

«І вони також мають цю дивну жінку». 

Він не був певен, чи вона намагалась полювати, чи зіпсувати полювання. 

«Проте вона здається найсильнішою… вони не друзі?» 

Джехван розмірковував. Він хотів допомогти, але не міг вирішити, тому що не розумів, що відбувається. 

«Варто придивитися краще». 

Зрештою вони вбили всіх трьох однорогів. То була вирішальна битва. 

«Тепер оцей один». 

Якби Канхун не був біля кінця 1-го рівня, а той дворіг — повністю дорослим, їх би давно розчавили б. Також стала в нагоді наявність здібностей середнього рівня з вищого клану [Загону Короля Полум’я], особливо з допомогою їхнього Майстра Клану. 

Здібність середнього рівня: [Подих Короля Полум’я] 

Він дозволяв мечу користувача зайнятися полум’ям, яке збільшувало його силу. Це була хороша здібність для Адаптерів 1-го рівня, які поки не могли вкладати в меч свою духовну силу. Здібність низького рівня не дозволяла мечу Канхуна показувати вогонь на лезі, але це допомогло йому залишитися в живих. Він відчув запаморочення від використання величезної кількості духовної енергії, але, здається, вони скоро зможуть перемогти. 

Дворіг був великою нагородою, коли його добити. Навіть без предметів жінки, якщо вони зможуть принести роги дворога… 

— Я допоможу! Гі-я! 

— УҐХ! 

Канхун глянув униз, щоб побачити кинджал, який стирчав у його стегні. Жінка дивилася на нього з виною в очах. 

— М-мені шкода! 

— ТИ СУЧКО! 

— ГА? Кого ти називаєш сучкою! Я тільки намагалась допомогти. 

Тоді дворіг атакував. З тріском меч Канхуна зламався, і тіньова фігура дворога напала. 

— ЧОРТ ЗАБИРАЙ! 

В ту мить з лісу попереду монстра вистрелив яскравий промінь. Він поцілив у дворога, і той гучно впав додолу. 

Синя кров полилася з монстра та бризнула Канхуну на обличчя. Він не міг зрозуміти, що сталося. Коли монстр зник, він спершу помітив меч, вкритий чорною аурою. Він випромінював примарну енергію. 

Але меч здавався надзвичайно хорошим. 

Всі замовкли. Хто володів таким мечем? Коли під яскравим сонцем показався його власник, Канхун зітхнув. То був подраний чоловік, який виглядав так, наче щойно вийшов зі сховку кімнати, в якій провів десятки років. Канхун тоді прийшов до тями та запитав: 

— Х-хто ти такий? 

Джехван почув щось  таке: 

— #Х*Т@#? 

Джехван подумав, що просто не буде. 

Через якийсь час Джехван зміг успішно поговорити з командою. Це був результат використання [Підозри] до її ліміту. 

— Тож… ти — Джехван? 

— Ага. 

— І ти просто проходив повз? 

— Ага. 

— І ти не знаєш нашої мови? 

— Ага. 

— Це дивно…мовний бар’єр тут не так часто трапляється… 

— Ага. 

— …Але ми точно можемо взяти тіло дворога? 

— Ага. 

— Не передумай потім! 

— Ага. 

— Хаха! Чудово! 

Канхун засміявся. Він був таким щасливим. Він вполював дворога і отримав усе його тіло. 

— ХАХАХА! 

Він сильно сміявся, поки Джехван на нього дивився. 

— Ти, здається, радий. 

— Звичайно! Це дворіг! Ти їх не знаєш? 

— Ні. 

— …Хаха. Ти, певно, жартуєш. 

Очі Канхуна скривилися від роздратування. 

«Що за дурень!» 

Вони упіймали дворога командою, яка була формована для полювання на однорогів. Це не те, чого можна було досягнути без бога, який за ними приглядав. Не-Адаптери не могли залишити навіть подряпини, і навіть Адаптер 1-го рівня робив усе, що міг, щоб хоча би вдарити монстра. Таким був дворіг. Цієї команди було недостатньо, щоб впоратися з дворогом. 

Хтось міг би запитати, чи змінилося б це з удачею та впертістю. 

Але це було тому, що вони не знали про [Систему Інтерфейсу]. Під системою битва в цьому світі була дуже чесною. Сила вимірювалась статусом і здібностями. Тож чим вищий статус, тим сильнішим він стане, щоб завжди приносити вищим статусам перемогу. 

Але Канхун досягнув цього. 

Він вбив дворога, тож міг тепер піднятися до Адаптера 2-го рівня, коли повернеться. 

Міно, яка дивилась на все позаду команди, почувалася незручно. 

«Чорт забирай. Це було так близько!» 

Міно, Вбивця з Клану Темного Лісу, була однією з Клану-Десять. 

Вона була тою, кого називали «Відьмою Різні».