Куди потрапив ключ

Розділ 26 - Ангел і нагорода

– О, ось чому, – пробурмотів Амане, побачивши аркуш паперу з іменами учнів, приклеєний до стіни в коридорі. Виставили рейтинг результатів тестів попереднього тижня, і Амане разом із однокласниками прийшли на нього глянути. Він був двадцять першим, як і зазвичай – нічого визначного, проте доволі непогано. Амане не зауважив нічого дивного, коли писав тест, тому трохи заспокоївся, побачивши, що його рейтинг такий, як і очікувалось. Варто зазначити, Махіру залишилася першою на їхньому потоці. Вона була справді розумною, але Амане знав, що дівчина і працює важко, тож міг лише захоплюватися тим, наскільки дивовижною є Махіру. Хлопець частенько бачив, як вона навчається після вечері. Махіру й раніше була розумною, але до першого місця її підняла невтомна важка праця. – Шіїна-сан досі перша… – Очевидно, Ангел використовує свій розум якось по-іншому. Амане виловив ці голоси поміж шуму і невдоволено скривив губи. – Амане, що таке? Маєш нещасний вигляд. Поганий рейтинг? – Іцукі, який був з Амане, трохи здивувався реакції останнього. Урешті, до рейтингу входили лише п’ятдесят найкращих учнів. Іцукі прийшов просто за компанію з Амане, йому годі було шукати тут власне ім’я. – Не дуже. Двадцять перша позиція. – О-о, трохи краща, ніж минулого разу. ­– Десь у межах похибки. – Ну, все-таки розумні завжди сприймають усе по-своєму, – усміхнувся Іцукі. – Ага, ага, – Амане відмахнувся від нього і знову поглянув на рейтинг. "Вона справді важко працює", — подумав він. Махіру неохоче демонструвала комусь, скільки зусиль вкладала в навчання. Інші просто очікували від неї такого результату, не розуміючи, чого він вартував. Усі хвалили Махіру за те, що вона дивовижна, але й гадки не мали, як важко вона працює, і не могли цього збагнути. Звісно, це неабияк непокоїло Махіру. – Я це компенсую. – Гм? Ти щось казав? – Нічого, я повертаюся в клас. – Гаразд.   – Га, Амане-кун, що це? Махіру перевдягнулася, сходила до супермаркету по інгредієнти і повернулася в квартиру Амане. Вона лише хотіла покласти продукти в холодильник, коли помітила білий пакунок. – Гм? А-а, тортик… Мабуть, за формою пакунка Махіру здогадалася, що всередині, але хотіла пересвідчитися. До речі, Чітосе полюбляла завантажувати фото улюбленої кондитерської в соцмережі, і торт був саме звідти. – Тобі подобаються тортики? – Не зовсім. Це для тебе. – А з якої нагоди? – Ти перша в рейтингу, тож це невеличке святкування. Вітаю з першим місцем! Щойно Махіру почула, що то для неї, вона моргнула. Мабуть, це було надто несподівано. – Я-я щоразу займаю перше місце. Не думаю, що це варте святкування. – Але ж ти важко працювала, тому добре час від часу отримувати винагороду. Не любиш полуничні тортики? – Що? Я-я не кажу, що мені не подобається… – Гм, це добре. Скуштуємо його після вечері. Усвідомивши, що Махіру дещо приголомшена, Амане припинив розмову. Махіру буде некомфортно, якщо хлопець приділятиме їй забагато уваги, тож йому варто поводитися обережніше. Він знав, що Махіру завжди присвячує себе іншим, але вкрай сувора до себе. Вона з тих, хто не відпочине, поки не станеться щось надзвичайне. Вона опустить голову й робитиме те, що повинна, довго трудячись без спочину, і ніхто її не похвалить, не пригорне. Амане відчував, що Махіру не знає, як це – ніжитися. Хоча вони проводили разом небагато часу, Амане трохи вивчив Махіру і сподівався віддячити за зусилля, які вона приділяла йому весь цей час. Амане побачив, що Махіру досі стовбичить на кухні. Він криво всміхнувся і зітхнув, роздивляючись дівчину, аж поки та не зрушила з місця.   Після вечері Амане побачив, як Махіру схвилювано подає торт, і вибухнув сміхом. – Чо-чого регочеш? – Ні, просто так. – Здається, ніби не просто так. – Не зважай, – Амане просто здивувався, що Махіру поводилась так напружено, от і все. Але якщо він надто багато сміятиметься, то зіпсує їй настрій, і його задум похвалити дівчину провалиться, тож Амане замовк. Разом із тортиком Махіру принесла каву і, поклавши смаколики на стіл, опустилася на диван. Махіру поводилася дуже напружено, і це смішило Амане. Проте вона була зовсім поруч, тож довелося стриматися. Дівчина схвильовано зиркнула на нього. – М-м, вітаю. – Дуже тобі дякую. Але… – Просто прийми це. Усе-таки ти важко працювала. – Так, це правда. – Ну ж бо, їж. Тобі варто розслаблятися час від часу. – Я ж купив його для тебе, – зауважив Амане. З дещо винуватим виглядом Махіру кивнула, узяла виделку і тарілку з тортиком. – Я справді вдячна. – Прошу, – Амане махнув рукою, і Махіру обережно відрізала шматочок і піднесла до рота. Існує думка, що дівчата вибагливі до солодощів, але все має бути добре, оскільки цей тортик із магазину, де часто закуповується Чітосе. Так і сталося: щойно Махіру його скуштувала, її очі розширилися від здивування, а обличчя трохи розслабилося. Не те щоб воно набуло іншого виразу, проте стало більш емоційним. Дівчина поволі їла тортик, маючи ніжний і безтурботний вигляд. – Що таке? Певно, вона помітили, що Амане дивиться на неї, і той швиденько відвів погляд: – Ні, нічого. Махіру розгублено схилила голову і глянула на хлопця. Раптом вона подумала про щось, узяла наступний шматочок торта і простягнула його Амане. О, тож вона таки намагається його нагодувати. – Е-е, н-ні, я не дуже хочу їсти. – Не хочеш? – Ні, ну, це… позаяк це ти пригощаєш мене, я візьму. Амане ніколи не уявляв, що ця сцена можлива, тому зашарівся, погоджуючись. Вони ж у такому віці і різної статі. Ба більше, пригощала його дуже красива дівчина, тому в певному сенсі Амане міг вважатися щасливчиком… але йому не вдавалося відкинути сором і просто радіти. – Амане, це ж ти його придбав. Можеш скуштувати трохи, – запропонувала Махіру. Не усвідомлюючи, який має вигляд, вона піднесла тортик до рота Амане. Хлопець помітив її спантеличеність, тому наважився і відкусив шматочок. Неймовірна насолода. – Солодко. – Це ж тортик. Йшлося не лише про смаколик, але, схоже, Махіру не помічала цього. Амане скуштував шматочок і подумав, що торт дуже смачний. Проте на це судження міг вплинути його стан. – Таке враження, що ти нічого не відчула. Амане відчув усю солодкість, сором і бажання в серці, але сама Махіру здавалася спокійною. Хлопець роздратувався. – Дай сюди, – він вихопив виделку з рук Махіру, наколов шматок торта і підніс до її вуст. Коли з ним таке сталося, хіба він міг не помститися? – М-м. – Ем. – З’їж його. Махіру захвилювалася, бо тон Амане був трохи жорстким. Вона взяла тортик, наче пташечка, яку годують. Амане глянув на дівчину і помітив, що її обличчя почервоніло. – То що думаєш? – Ц-це смачно… – Не про це. Я питаю, як ти почуваєшся, коли тебе годують? – Мені дуже ніяково. – Правда? Якщо робитимеш так з іншими, виникнуть непорозуміння. Поводься так з дівчатами, якщо захочеться. Тепер-то ти розумієш, як я почуваюся, — сказав Амане, відвернувшись. – Так, – тихо відповіла Махіру. Мабуть, вона вчинила так, бо почувалася з Амане в безпеці. Підсвідомі дії Махіру і справді непокоїли хлопця, але то було непогане почуття, тож йому не було в чому її звинувачувати. Проте солодкість досі танцювала на його язику. «У мене будуть проблеми, якщо вона буде занадто безтурботною». Амане радів довірі Махіру, але її ненавмисна необережність вражала. Тим часом дівчина зіщулилася і тихо зітхнула. Над главою працювали: Переклад: hecl Редагування: шукай-шукай