Ангел і найсмачніші страви

Розділ 18 - Оцінки Ангела теж ідеальні

  – Як воно, Амане~? Триместрові іспити нарешті скінчилися і в класі учні, які нарешті звільнилися від пекельних тестів, збиралися у декілька груп з більшим ентузіазмом. Коли їхні іспити скінчилися, Амане та Іцукі, оцінюючи свої теперішні результати, також розслабилися. – Гм? Нормально, не дуже погано. Амане невимушено відповів на оте питання, але насправді тут нічого було казати. Всі питання в межах теми іспиту і, якщо переглядати конспекти, не надто складні. Цьогоріч Амане не відчув якоїсь різниці в написанні іспиту, і конкретних думок щодо цього у нього не було. Хоч саме Амане ненавидить труднощі, переглядаючи конспекти він не буде халтурити. Більшість уроків йому була зрозумілою, і під час іспитів Амане показував такий результат, як зазвичай. В нього могли бути складнощі з отриманням відмінних оцінок, але він отримував щонайменше 80-90 зі ста. – Ти певно потрапиш у топ 30… розумників, еге? – Просто переглядай конспекти кожного дня. – Вихваляєшся тим, що робиш це щодня? – Не хочу чути цього від тебе, коли ти тільки воркуєш і не вчишся. Різниця між Амане та Іцукі була не в інтелекті, а в тому, що останній проводив забагато часу зі своєю дівчиною Чітосе. Сам Іцукі не був дурнем й міг би отримати високе місце, якби доклав зусиль. На жаль, більшість часу він приділяв Чітосе, і займав нижче місце, ніж Амане. – …Але ж, хіба дівчата не милі? – Та, та, та. – Кажу ж, Амане, тобі треба пошукати дівчину. – Хлопці без дівчат, мабуть, проливають криваві сльози. Купа людей, хотіли собі партнера, і декого недбалі слова Іцукі могли розлютити. Амане не мав наміру злитися, наразі він не хотів мати кохану, тому просто збирався послухати. – І взагалі, як мені підійти і запросити дівчину? – Подвійне побачення. – То мене з моєю уявною дівчиною повинно засліпити? – Тоді ти покрасуйся перед нами! – Гадаєш, такий у мене характер? – …Неможливо, ге? – Звичайно. Амане був дуже добре обізнаний щодо свого невиразного характеру. Він той, хто уникає клопоту настільки, наскільки це можливо, і Амане занадто чесний. Дехто міг вважати його нетовариським і буде про нього поганої думки. Знайти кохану для такої особи неможливо. А якби він, якимось чином, знайшов дівчину, стосунки між ними були б дуже непоказними. Принаймні, вони були б не настільки милими, як в Іцукі. – Ні, але ж, Амане, тобі слід знайти когось, хто тобі сподобається. У всякому разі, якщо підстрижешся, виглядатимеш трохи більш свіжо і випрямиш спину, дівчата подивляться на тебе інакше. Амане вважав, що має правдиву думку щодо себе. Він не супер милий, як Кадовакі, та не гарний, крутий типаж, як Іцукі, але він точно не потворний. Якби він трошки причепурився і стежив за звичками, був би не гіршим від типового старшокласника. Але навіть якщо Амане причепуриться, він не з тих, хто просто наблизиться до інших. – Ті, що прив’язуються до тебе лише через зовнішність, не дуже вірні. – Це ти так думаєш, але якщо вона не проявить зацікавлення в тобі, то ти не зможеш зрозуміти її особистість, так? – …Навіть так, я не в настрої шукати дівчину. І навіть якщо він її знайде, то коли вона побачить його повсякденне життя, ілюзії розіб’ються. Амане — це людина з нульовими здібностями до самостійного життя, і він нечуйний до інших. Подумавши, що йому захочеться зустріти дівчину, для якої він буде привабливим, Амане і сам скривився. Зрештою, Амане недолюблює взаємодіяти з іншими, його характер не підходить для цього, і він навіть не думав заводити дівчину. Якби в нього, якимось чином, з’явилася дівчина, з Махіру, яка готує в його квартирі, то була би трагедія. Амане не хотів шукати дівчину, і не переймався через це, і одна лиш ця причина відмовила його займатися пошуками. Зараз його пріоритет: "куховарство Махіру" ＞ "завести дівчину", і це буде не легко змінити. – Ти й справді зануда, еге… хочеш Чі познайомить тебе з однією зі своїх подруг? – Не набридай. Більшість подруг Чітосе галасливі, і просто мати таку за дівчину достатньо, аби боліла голова. – Амане, ти все-таки песиміст. – Помовч. – Ну, якщо ти так кажеш, я поки дам тобі спокій. Але хіба не нестерпно бути без дівчини, під час цього чудового життя у старшій школі, просто проводити час наодинці? – Нема потреби, і це звучить проблематично. Ти думаєш, шкільне життя це що? Амане думав не зовсім так, але дівчина не конче потрібна, і він не замислювався її шукати. До того ж, знайти її не легко, і закохатися — не легко. – …Шкода. – Так, так. – Але, ну, Амане, коли матимеш когось, хто тобі подобається, ти змінишся, так? – Звідки береться ця впевненість? – Бо ти така людина, що таки любитиме свою дівчину до нестями, наче кошеня. – Як скажеш. Амане думав, що точно не стане настільки хворобливо закоханим, і не міг уявити себе у такій ситуації, тому, йдучи геть, відмахнувся від слів Іцукі. Іцукі, в свою чергу, тупо вирячився на Амане… і відвів погляд, він виглядав безтурботним. – Ік-куне, йдеш додому…? – О-о, Чі? Так сталося, що заскочила Чітосе, схоже вони домовились піти додому разом. Розмова Амане з Іцукі була лише для того, щоб другий згаяв час. Тож Амане обернувся і побачив дівчину, що чимось нагадувала пацанку з яскравим, червонувато-каштановим волоссям середньої довжини, яка всміхалася махаючи їм, чи радше, Іцукі. Жвава атмосфера і сердечна посмішка були трохи занадто сліпучими для Амане. Як і годилося її зовнішності, вона дружелюбна, жвава, і завжди з тих, хто зчиняє галас, не важливо добрий чи поганий. Характер у неї інакший, ніж у Махіру. Широко посміхаючись, вона підбігла до них. Амане дуже сподівався, що вона не заговорить до них, бо Чітосе, коли приходила, щоразу його задирала.  – Скажи, Чі, а тобі не здається, що Амане з тих, хто любить кохану до нестями? – Годі про це. – А, що? В Амане є кохана? – Ні. – Ех-х-х…, га… Я б хотіла з нею поладнати. "Тц", цикнувши язиком, вона мала розчарований вигляд. – Твоє "поладнати" — це суперагресивно чіплятися. Мені навіть було би шкода свою уявну дівчину, якби я мав таку. – А, то в тебе є уявна дівчина? – Я ж сказав: "якби я мав таку", добре!? – Просто жартую~. – Мати справу з тобою — виснажує… – Бо тобі бракує витривалості, Амане. – Навіть якби вона в мене була, то я б витратив її на тебе… Амане відчував, що натомість буде втомлений більше розумово, ніж фізично. Зазвичай, окрім знайомих, Амане не говоритиме ні з ким і, швидше за все, буде тихіше води, нижче трави, і проживатиме мляве шкільне життя. З гіперактивною персоною, на кшталт Чітосе, йому було справді важко спілкуватися. Незважаючи на холодну відповідь, Чітосе взагалі не переймалася, – Ти недобре виглядаєш. – Сяючи щастям, сказала вона стомленому на вигляд Амане. – Поквапся і звикни до цього. – Іцукі також навмання вкинув пораду, і Амане міг лише довго, стомлено зітхнути.   – …Чим ти займаєшся? Амане повернувся додому, з’їв трохи домашньої їжі Махіру і, помивши посуд, застав її за розкладанням листів іспиту на столі у вітальні. Мити посуд — це для них почергове заняття, але не бажаючи додавати Махіру більше навантаження, Амане скористався шансом помити посуд першим, і тому Махіру проводила час у його вітальні. Вона сказала, що якщо вона лишить усе Амане і повернеться додому, то їй буде трохи прикро. – Перевіряю відповіді. – Ну, це я бачу. Вочевидь, вона продивлялася відповіді, перевіряючи в підручниках, дивилася чи не допустила якихось помилок. – То як воно? – Якщо я написала ті відповіді, то оцінки відмінні. – Очікувано від тебе. Коли Махіру зазначила, що має відмінні оцінки, її відповідь була монотонною, і Амане теж не продемонстрував надмірної реакції. Він не здивувався, бо Махіру завжди перша по оцінках на їхній паралелі в школі. Перш за все, Амане вважав, що Махіру могла це зробити і думав, що вона отримає оцінки не менші за відмінно. – Передусім, мені не ненависне навчання. Все ж таки, все, що буде викладатися, я вивчила рік тому, тож мені потрібно тільки переглянути матеріал. – Ого-о-о, як і очікувалось від тебе… – Фуджіміє-сан, а хіба ти недобре вчишся? – То ти знаєш мої оцінки? – Коли ти потрапив до рейтингу, у мене склалося певне враження. Схоже, Махіру вже дещо про нього знала, до того як Амане вперше заговорив із нею. Він припускав, що ті, хто не займали однозначне число в рейтингу, не заслуговували її уваги, але Махіру зазначила його попередній рейтинг, тому, вочевидь, вона це зауважила. Амане докладав певних зусиль у навчанні не через те, що мав серйозні думки, на кшталт: обов’язок учнів — учитися. Таку умову поставила його сім’я. – Ну, це умова, щоб я міг жити наодинці. Підтримувати свої оцінки на належному рівні. Коли Амане отримав дозвіл жити одному, йому було сказано, щоб його оцінки не погіршувались. Ще була умова, щоб раз на півроку Амане повертався додому, але це можна зробити під час довгих канікул, тому його родина не втручатиметься, якщо він буде підтримувати свої оцінки на належному рівні. – Я просто працюю достатньо старанно, аби не робити собі проблем, але тебе перевершити я не можу. Ти дуже наполегливо працюєш. – …Працювати наполегливо — важливо. Пробурмотіла Махіру, опустивши погляд. Чілка закривала її обличчя, приховавши її вираз, але Махіру безперечно аж ніяк не була веселою. Тим не менш, вона швидко підняла голову, відновивши свій звичний вираз обличчя, тому Амане упустив можливість відзначити це. І навіть якби в нього була можливість, то Амане не спитав би. Бо Махіру, здавалося, мовчки зносить біль. Час до часу Махіру демонструвала подібний вираз. Вона ніколи не скаже, чому їй так боляче, так огидно, але схоже її дещо обмежує, вона з чимось бореться. Було не важко здогадатися, що причина в її родинному оточенні. Тому його втручання недоречне. Амане дуже добре усвідомлював, це сфера в яку йому, сторонньому, не слід вторгатися, тож увесь цей час, як її сусід, він тримався на відстані. В нього також були речі, про які він не хотів розповідати іншим. Амане теж часто відчував, що зовнішнє втручання це дійсно грубо, і виявлявся більш вдячним, коли інші вдавали, що не помічають. Махіру щосили старалася приховати ті емоції, які вона мала, – Я вже піду. – Сказала своїм звичним щебетом, а тоді поскладала підручники і листи з питаннями в сумку. Амане не мав наміру її зупиняти, – Зрозуміло – і стисло відповів, спостерігаючи за нею, поки вона це робила. Махіру закінчила складати усі речі, які вийняла, встала з місця де сиділа, і за порожньою чашкою Амане помітив дещо, що йому не належало. Амане сягнув рукою, і нащупав пластиковий чохол, в якому містилося учнівське посвідчення, яке мало би бути у всіх учнів. Вочевидь, Махіру вийняла його разом з підручниками і забула покласти назад. Він пробіг очима по обличчю з ім’ям, учнівському номері, даті народження та групі крові — простій інформації, і гукнув її якраз коли вона взувала черевики біля дверей, готова йти. – Ти забула це. – А-а, вибач, що довелося принести його мені. Отож, доброї ночі. – Надобраніч. Махіру ввічливо вклонилася і покинула його квартиру. Спостерігаючи, як вона йде, Амане тихо зітхнув. Він згадав повну дату написану на учнівському посвідченні… особливо місяць і день, й приклав руку до чола. – …Через чотири дні? Якби він не бачив її учнівське посвідчення, то ніколи б не дізнався про день народження Махіру. "Якби я тільки знав раніше", він знову зітхнув. Над розділом працювали: Переклад: hecl Редагування: hecl