Ангел і найсмачніші страви

Приблизно через годину на столі почала з'являтися їжа.

Цього дня страви обирала Махіру і все було з японської кухні, бо вона схильна віддавати перевагу здоровішій їжі.

– Це кухонне приладдя та приправи досить придатні, мені не потрібно буде багато брати з собою. Відзавтра я зможу готувати щось більш вишукане.

– Ну, я вдячний, що ти зголосилася готувати для мене.

Махіру не знала, скільки приладдя та приправ вона зможе використати, тому страви були відносно простими. Проте, яскравими, повними енергії та гарно поданими.

Там були розставлені: риба, приготована на парі, овочі з гарніром, омлети з місо та всілякі японські страви, приготувати які він і не мріяв.

Сам Амане не надто перебирав їжею, японська кухня йому подобалася. Побачивши, як вона виправдовується, у нього виникло бажання випалити, що саме цього він і хотів.

– …Виглядає дуже смачно.

– Дякую за компліменти. Нумо їсти, поки не охололо.

Всівшись на стілець, сказала Махіру. Амане зайняв стілець навпроти.

Обідній стіл на одного досить малий, тому дуо сиділо дуже близько.

В симпатичній дівчині, що сиділа перед ним, було щось невимовне, на щастя, він мав два додаткових стільці для гостей.

Однак, щойно він почав їсти, краса Махіру вже не мала значення.

– Ітадакімасу, – сказав він, і спершу спробував місо-суп.

В мить, коли його губи торкнулися супу, він відчув у роті місо та рибний бульйон, смаки яких, разом із ароматом, розтеклися по язику.

То був ніжний смак, відмінний від місо-супу швидкого приготування, котрого, безумовно, досягли доклавши багато ретельних зусиль.

Місо був не надто насиченим і, незважаючи на солоність, смак рибного бульйону залишився.

Смак першої проби був не надто сильним, ймовірно, бо Махіру розраховувала на те, що його їстимуть з іншими стравами. Лише випивши увесь суп, він відчув, що концентрація достатня.

Ба більше, смаку не бракувало, смак допомагав розпалити апетит до рису та інших страв.

– Дуже смачно.

– Вельми вдячна.

Він чесно виказав свої враження і вона, примруживши очі, відчула полегшення.

Поки він розхвалював її страви, вона могла хвилюватися через те, що він прямо викладав свої думки.

Махіру, яка переживала через реакцію Амане, також потягнулася за паличками, і почала їсти.

Скуштувавши всі страви на столі, він переконався, що Махіру готує надзвичайно смачно.

Риба приготована на парі дійсно смакувала, при цьому зберегла вологу в філе.

Вологи не залишиться, якщо вона, бажаючи отримати аромат, нагріватиме її надто довго. Риба буде надто сухою, але оця, зготована на парі, дуже ніжна і легка.

Смак омлету йому дійсно сподобався.

Спокусившись на яскраво-жовтий колір, він скуштував трохи і відчув ніжний смак рибного бульйону.

Хтось полюбляв омлет солодким, а хтось — солоним, але цей, зготований на рибному бульйоні, був солодкуватим.

Ледь помітна, ніжна солодкість могла бути від меду.

Схоже, додали його небагато, але тягуча солодкість надала смаку насиченості.

Звісно, Амане не цурався ані солодких, ані солоних омлетів.

Однак, йому сподобалися ці солодкуваті омлети з бульйоном та ідеальною кількістю приправ. Його дуже зворушило те, що він міг з'їсти такий досконалий омлет.

– Смакота, – скуштувавши іще раз, пробурмотів він сам до себе.

Температура вогню була ідеально відрегульована. Смакуючи, він повільно жував ніжний омлет з рибним бульйоном.

“Точно смачніший, ніж мамин”, — жуючи, він потай про себе мав зухвалі думки на адресу своєї матері. А тоді помітив, що Махіру пильно на нього дивиться.

– …Схоже, тобі це до смаку.

– Все ж таки це дуже смачно. Мені слід бути вдячним за смачну їжу.

– Так, дійсно.

– І, ну, краще їсться, коли обличчя виражає відвертість, аніж одну тільки похмурість. Зараз ми обоє задоволені, чи не так?

Хоч їжа може бути смачною, кухар відчуватиме незручність і йому буде цікаво, чи людина висловила свої думки чесно. Якщо насуплено казати “смачно”, то часом у шеф-кухаря залишатимуться сумніви щодо щирості ваших слів.

Що важливіше, їм двом буде краще, якщо їхні обличчя відображатимуть почуття. Все таки тому, хто дякує, і тому, кому дякують, хочеться бути в гарному настрої.

– …Напевно.

Махіру, здавалося, прийняла пояснення Амане, бо в неї показалася слабка посмішка.

Ніжна посмішка, схоже, виражала полегшення, і була такою чарівною, що на мить він аж забувся.

– Фуджімія-сан?

– А… ні, нічого.

Вона його зачарувала... але він, звісно, не міг цього сказати. Придушивши сором, який в ньому наростав, він продовжив їсти, не бажаючи бути викритим.

– …Гочісусама.*

 

*П./п.: У давнину, людям буквально доводилося полювати, займатися рибальством або збирати врожай. Гості використовували “Гочісусама”, щоб висловити велику вдячність тим, хто збирав врожай та готував їжу, яку їм подавали.

 

– Рада, що тобі до вподоби.

Амане доїв їжу зі столу, що засвідчило його ситість, і Махіру стримано відповіла.

Проте, либонь радіючи, що Амане з'їв усю їжу, не залишивши жодного рисового зернятка, вона видавалась спокійною.

– Чудово.

– Я бачу.

– Краще, ніж у моєї мами.

– Гадаю, порівнювати страви дівчини з маминими це табу.

– Це тільки коли намагаються образити, розумієш? Та менше з тим, чи тебе це цікавить?

– Зовсім ні.

– Тоді добре. Те, що було смачно — це факт.

Відточеність кулінарних навичок Махіру це не просто досвід.

Мати Амане мала більше досвіду приготування, але в неї була інша смакова палітра, і вона дуже прямолінійна, тому ніяк не могла так тонко налаштувати смак, як Махіру.

Його батько, можливо, готував навіть краще за матір, не кажучи вже про Махіру.

– …Ну, думаю, мені дуже пощастило… Зрештою, я їстиму це щодня.

– Тільки коли нам обом буде більше нічого робити.

– …Ти серйозно не проти їсти разом щодня?

– Якби я була проти, то заперечила б.

– Ну, це правда.

Він дуже добре знав, що така прямолінійна людина, як Махіру, не запропонувала б цього, якби їй таке не подобалось, але попри те, йому було цікаво, чи все гаразд.

Він платив за половину інгредієнтів та за роботу, але хвилювався, що це буде занадто обтяжливо для Махіру.

– …А ти зазвичай готуєш хлопцям, які тобі не подобаються?

– Ти ведеш дуже нездоровий спосіб життя. Крім того, мені подобається готувати, і я не проти бачити, як ти насолоджуєшся їжею.

– Але…

– Якщо тебе це все-таки непокоїть, я ж насправді можу й не готувати тобі?

– Ні, будь ласка, готуй для мене, дуже тобі дякую.

Він відповів інстинктивно, і це демонструвало наскільки її страви йому необхідні, наскільки вони йому сподобалися.

Для нього отримання їжі Махіру — це питання життя і смерті.

Він мав певне уявлення про свій шлунок, і проблема полягала в тому, що її страви надто смачні. Швидше за все, якщо він повернеться до тих гарнірів, то кожен день здаватиметься йому прісним, і це його лякало.

Почувши його миттєву відповідь, яку було легко зрозуміти, Махіру криво посміхнулася.

– Прошу.

– …О.

Подумавши про те, як триватимуть дні спільної трапези з цим прекрасним милосердним Ангелом, Амане зітхнув з ентузіазмом, нетерпінням і почуттям провини.

Над розділом працювали: 
Переклад: t1hany
Редагування: hecl