Кришка труни знову закрита

Глава 57. Кришка труни знову закрита

 

«Повернулася! Ця відьма і справді повернулася!»

Цей вигук був настільки оглушливим, що усі селяни приголомшено завмерли.

Трагічна сцена біля воріт храму продовжувалася.

Зім’ята зідрана людська шкіра висіла на дошці неподалік, з неї стікали донизу кров і ртуть.

Закривавлене м’ясо старої вимили і кинули у білуватий бульйон, присипали дикими овочами та спеціями, і невдовзі з горщика піднявся запашний аромат, витаючи під нічним небом.

Неймовірно голодні селяни спостерігали за цим зеленими очами, а з їхніх ротів майже капала слина.

У якусь мить крізь шари темних хмар нарешті пробилося місячне сяйво.

Холодне, без жодного сліду тепла, світло впало, і усі тіні, що з’явилися на землі, перетворилися на жахливих і злісних злих духів, показуючи ікла і кігті.

Чого вони не очікували, так це того, що після поїдання м’яса безсмертної вони не лише не перетворяться на безсмертних, але й не зможуть наповнити свої шлунки. Натомість вони заробили залежність від людського м’яса.

Багато років ця моторошна сцена повторювалася в думках усіх, хто приймав участь у цьому нелюдському вчинку.

«Уууууууу—»

У той самий момент подув холодний вітер, завиваючи і стогнучи, немов плач привидів і виття вовків, і змусив червоно-білу людську шкіру на дошці затремтіти.

Здавалося, вдалині у небі формувалася велика тінь, а поміж хмар мерехтіло світло.

Щось от-от збиралося народитися.

Селяни, які щойно зібралися у храмі, були так налякані, що побігли геть, ніби у них горіли дупи, навіть покидавши на землю свої сільськогосподарські знаряддя.

Чат був збентежений.

[Секунду, що коїться? Хіба вони не з’їли цю людину? Чому вони знову злякалися без причини?]

[Я теж хотів це спитати. Лайно, щойно вони завзято билися зі стажерами, а як побачили цю ілюзію — всі розбіглися. Я у повному шоці]

[Ах, ви що, забули? Хоча вони перетворилися на злих потвор, але досі бояться, що ця стара жінка прийде за їхніми життями. Інакше чому вони поставили для тієї пані духовну табличку, ніби намагалися задобрити? Вони усі жадібні і бояться смерті перед обличчям голоду, скоюють злі вчинки, але переживають, що злі привиди повернуться і заберуть їхні життя. Мерзотно]

[В біса, це надто огидно. Мене нудить]

Крім коментаторів, які обговорювали попередній сюжет інстансу гірського селища, багато коментаторів також помітили дещо дивне.

[Чому усі ці селяни втекли? Гей, та стара насправді привид?]

[Це змогло налякати усіх селян настільки, що вони сховалися… Хм, стара жінка вмерла так жалюгідно, скоріш за все, вона дійсно перетворилася на лютого привида]

[На жаль, з перетворенням на нечисть нічого не поробиш. Хоча бабуся з’їла чарівну траву, а потім ділилася своєю їжею з селянами, вони не лише виявилися такими невдячними, але й вчинили з нею отак. Слів немає]

[Ви пам’ятаєте, як коли стажери раніше досліджували інстанс, усі ганьбили цю стару? Я не очікував, що насправді вони її з’їли. Їхня здібність змінювати чорне з білим дійсно вражає. Спочатку здавалося, що та жінка просто померла жахливою смертю, а тепер зрозуміло, що це зовсім не те, на що вона заслуговувала]

[Якби я був цією старою, я би ніколи не відпустив цих людей, навіть якби став нечистю. Чорт забирай, відплачувати на добро помстою… Це вперше, коли я так сильно сподіваюся, що привид повбиває усіх селян, і байдуже на цю основну місію]

Стажери у храмі теж дивилися насторожено і відступали крок за кроком.

Дзон Дзьов замислився.

Він знав, що стара жінка зовсім не перетворилася на нечисть, а навіть піднеслася на Небеса, що підтверджується словами Азана у чорній мантії про присутність аури Будди у храмі. Навіть якщо щось прийшло, безсумнівно, це не стара жінка.

Але не це було його турботою.

Зараз Дзон Дзьов скористався перевагою хаосу і наблизився до труни, очікуючи можливості завершити свою основну місію.

У результаті він з сильним сумом виявив, що, хоча між ним та тілом Бабусі Їнь знаходилася лише товста дерев’яна дошка, Головна Система не показувала жодних ознак, що збирається оголосити йому про успішне виконання основної місії посвідчення привиду.

Чи може таке бути, що йому дійсно доведеться відкрити труну?

Щойно засмучений Дзон Дзьов був готовий прийняти свою долю і спробувати відкрити кришку труни, як позаду нього зненацька пролунав крик.

Селяни розбіглися у різні сторони, лише Ван Шов досі думав про сина і залишився у храмі. Усі інші насторожено дивилися на нього, але він раптово впав на підлогу, його червоні очі були широко розплющеними, а обличчя повне паніки, і він почав відповзати назад, перебираючи руками і ногами.

У тьмяній ночі розбита духовна табличка засяяла легким золотим світлом.

Першим застогнав Азан у чорному, а прапор, закликаючий духів, був миттєво примусово витягнутий з його руки. Мільйони маленьких духів завили і затремтіли, відповзаючи назад.

Не лише він, але й Ентоні показав болісний вираз обличчя. Здібності напіввампіра були значно придушені, і його вигляд знову змінився на людський.

По всьому храму усі стажери, які тримали у руках холодні, пов’язані з Їнь реквізити, одночасно відчули слабкість.

Джуґе Ань нахмурився, «Ось і йде.»

Сю Су, який захищав маленького хлопчика, здивувався, «Хто йде?»

Через секунду Джуґе Аню вже не потрібно було відповідати.

Легке золоте світло піднялося з підлоги храму та повільно зібралося у повітрі.

У далекій порожнечі поступово прояснялася туманна тінь, вкрита різнокольоровими променями світла.

На цій території здійнялася більш священна атмосфера, ніж та слабка аура Будди до цього.

Ніхто не міг розгледіти розмите обличчя, лише Ван Шов досі кричав.

«Це вона… Це вона — це дійсно вона…»

Його серце і очі були переповнені страхом, а бліда шкіра обличчя викривилася, ніби він на власні очі побачив злого привида, який прийшов забрати його життя.

Врешті-решт, привид-служитель лише розповів історію з третьої точки зору, тож її не можна було вважати надійною.

З самого початку те, що сталося у цьому селищі, було відоме виключно жителям самого селища Тонбай.

Як ініціатор, який першим дізнався, що старій жінці не потрібно їсти, Ван Шов, природно, пам’ятав увесь процес та деталі подій дуже чітко.

Після того, як він одружився на вдові із сусіднього селища, незабаром вона знову завагітніла.

Але результатом пологів стала не просто дівчинка, а ще й мертва, що було неймовірним нещастям.

Під час голоду люди не могли їсти достатньо, тож мати дітей тим паче було складно. Через брак харчування багато вагітних жінок народжували мертвих немовлят. У багатьох селищах навіть були сухі колодязі, які використовували для утилізації дівчаток і мертвих немовлят.

Того дня Ван Шов повернувся з вулиці і побачив, що дружина, яка відсиджувала місяць після пологів*, ховалася і тремтіла, перелякано дивлячись, тому у нього виникли підозри.

*традиційна китайська практика відновлення жінки після пологів, коли вона проводить місяць у ліжку для відновлення сил.

Як і очікувалося, коли Ван Шов викинув її з ліжка, він обшукав його і знайшов хлібний коржик, надкушений кілька разів.

«Гаразд, смердюча суко, все ще ховаєш їжу?»

Ван Шов люто вирвав коржик. Він підняв його вгору, вдаючи, що от-от вдарить.

Жінка досі одужувала, то як вона могла витримати його побої? Вона так перелякалася, що її обличчя зблідло, і одразу зізналася, «Ц-це стара жінка на краю селища потайки віддала мені!»

Стара жінка?

Ван Шов одразу запідозрив неправильне.

Пізніше саме він наказав забити дошками глинобитну хату, саме він поставив горщик і саме він був першим, хто залпом випив м’ясного бульйону.

Тепер, побачивши цю сцену, як міг Ван Шов не розриватися від жаху?!

Він зі страхом дивився на це все, а усе його тіло тремтіло, немов решето.

З розбитої духовної таблички з'явився схилена примарна постать, що слабо вказала пальцем.

Золоте світло ніби різко розкололо небосхил, ставши найяскравішою точкою у всесвіті, розрізаючи темряву і падаючи на простору бліду землю. За кілька митей воно розвіяло жахливу, створену енергією образи ілюзію зовні.

Стажери у храмі нарешті побачили, як виглядала постать із золотого світла.

Стара жінка, вдягнена у барвистий одяг, склала руки разом і усміхнулася.

Її старе обличчя було добрим. Якби не факт, що воно було таким самим, вони б ніколи не подумали, що в недавній ілюзії саме з неї селяни жорстоко зірвали шкіру живцем і приготували.

«Доленосний зв’язок завершився, я, відповідно до наказу Бодгісаттви, прийшла забрати цю землю.»

Коли всі озирнулися назад, вони, звичайно, побачили, що земля Бодгісаттви, до цього розташована біля храму, тихо зникла.

Спливаючий чат вибухнув емоціями.

[Боже мій, ми усі вважали, що стара жінка перетворилася на лютого привида, але вона, як виявилося, стала небожителем…]

[Боже, стати Буддою… це серйозно… Не менше, ніж зрізати м’ясо, щоб нагодувати орлів]

[Дійсно, нечистю стати легко, а от піднестися ні. Я бачив так багато горор-інстансів, але це вперше]

Навіть ці низькорангові уцілілі в коментарях виражали здивування, а інші високорангові стажери у храмі були ще більше вражені.

У горор-інстансах, доки була така трагічна смерть, майже не було прикладів, коли задіяна особа не перетворювалася на лютого привида.

Це ненависть на життя і смерть, якби її було так легко відпустити, у світі не було би так багато одержимих людей. Не кажучи вже про випадок цієї старої жінки, яка зі своїм добрим серцем не помстилася тим, хто відплатив на її добро злом.

Чим більш доброю і дружньою була людина, тим більше енергії образи у неї буде, коли її зрадять. Це загальновідомо серед усіх уцілілих.

Один стажер не витримав і запитав, «Хіба ти не ненавидиш їх? Не хочеш помститися?»

Лише задавши питання він усвідомив, якими безглуздими були його слова.

Чи то задля того, щоб стати Буддою, чи то щоб піднестися на Небеса, але в обох випадках необхідні вимоги були надзвичайно складними, що і уявити тяжко.

Якби була хоч крапля ненависті, неможливо було просто отак стати божеством. "Поклади меч і стань Буддою" — це не порожні слова.

Бабуся із золотого світла легко усміхнулася і зникла в повітрі.

«Карма — це результат причин та наслідків, а зв'язки, які породжує карма, прив’язуються міцно.»

«Природа виникнення залежить від умов, і справжнє добро ніколи не змінюється через зло. Якщо не сприймати це близько до серця, природно, можна буде без проблем це відпустити. То навіщо ненавидіти?»

Інші довгий час не могли оговтатися.

Дуже неочікувано жертва цього інстансу відпустила ненависть і піднеслася у ряди безсмертних.

Натомість винуватець потрапив у трясовину злоби, а потойбіччя не прийняло його, тож він ніколи не зможе вибратися.

Правило природи виникнення — всього кілька речень, але як складно його дотримуватися?

Після довгої паузи хтось постукав себе по голові, «Чекайте, а наша основна місія?»

Думаючи про основну місію «захищайте селян», усі виглядали так, ніби проковтнули муху.

У результаті, коли вони розвернулися, то були приголомшені.

Ван Шов, який щойно стогнав, уже задерев’янів, його очі побіліли, а з промежини йшов сморід.

Стара жінка не повернулася просити селян віддати свої життя, але він сам залякав себе до смерті.

«Пфф.»

Поки решта були у заціпенінні, біловолосий юнак не втримався і пирхнув від сміху.

Дзон Дзьов дійсно вважав це смішним.

Ніхто не шкодив Ван Шову, це повністю його власна провина, і він сам залякав себе до смерті, що справді було смішним.

Ті, хто шкодять іншим, врешті-решт нашкодять собі.

Нехай лихословить і розпускає чутки, але він ніколи не заплямує чийсь шлях до Будди.

Тепер Дзон Дзьов присів біля червоної труни, тримаючи кришку однією рукою, а іншою намагаючись її підняти.

Проте ця труна була справді важкою. Дзон Дзьов покращив свої руки, але не свою силу. Він зробив дві спроби, але вона зовсім не зрушила з місця, тож йому довелося покликати Сю Су та Сю Сеня, які стояли позаду, щоб спробувати разом.

«Нумо, нумо, простягніть мені руку.»

Одночасно з цим зреагувати інші.

Цао Хонтао вигукнув, «Чого ви там досі стоїте чекаєте? Вперед!»

«Не хвилюйтеся, не варто перейматися через це, просто докладіть ще зусиль.»

Дзон Дзьов безтурботно махнув рукою, «Джуґе Ань не буде стояти осторонь, спостерігаючи за чиєюсь смертю. У будь-якому разі, у нас досі є Ентоні. Один S-ранг і один А-ранг, вони не безкорисні. Чого ви боїтеся? Продовжуйте підіймати.»

Просто сказавши це він фактично наказав новачкам ігнорувати ситуацію поряд і продовжувати допомагати з труною.

Напіввампір зціпив зуби, коли почув це.

В біса, якби не наказ Його Високості, він би—

Незважаючи на те, що так думав, він все одно змирився зі своєю долею і вжив заходів, щоб зупинити кількох людей на чолі з Цао Хонтао.

Хоча Дзон Дзьов промовив це, його очі все одно завжди пильно спостерігали за Ентоні.

Він справді підозрював, що Ентоні випив якісь не ті ліки.

Незрозуміло, чи міг Ентоні знати, що він допоміг йому вирвати маріонеткову нитку?

Тільки-но ця ідея з’явилася, Дзон Дзьов миттєво її вбив.

Можливо, цей наївний ідіот навіть не підозрював, що його контролюють, то як він міг знати, що його врятували?

Тож… яка причина змусила його ставлення так сильно змінитися, порівняно з минулим?

Дзон Дзьова відволікли розмірковування, і раптово він відчув, що кришка труни під його рукою ворухнулася.

«Хрускіт—»

Подумки він зрадів, але коли був готовий докласти ще зусиль, виявив, що щось не так.

—Сила, яка рухала кришку, йшла не ззовні, а зсередини.

Дзон Дзьов відчув, що його пальці зненацька обплутали шовкові нитки, а потім з величезною силою зв’язали, і не було жодного способу цього уникнути.

У серці він подумав, що це погано.

У наступну мить усі стажери могли спостерігати, як кришка труни, яка була такою важкою, що для її підняття знадобилося троє чи четверо людей, раптом піднялася.

Здавалося, безіменна страшна пітьма оголила свої закривавлені ікла і затягнула біловолосого юнака всередину.

«Бум—»

Заскиглив похмурий вітер і кришка труни закрилася знову.

Усі інші: «……???»

 

 

———

Примітка автора:

Гра в труну.jpg

№1: Не очікував, чи не так? Вражаюче, правда, мм?