Глава 224. Мої почуття так палають лише до тебе
У кімнаті було надзвичайно темно, єдиним джерелом світла були мерехтливі промені, які падали на ванну-басейн вдалині, колихаючись та підстрибуючи разом з маленькими хвилями.
З висоти звисала дивна, химерна люстра, оточена декоративними свічниками, а на них — білі свічки, вкриті схожим на сльози воском, наче їх ніколи не запалювали.
Плачуча Богородиця та «Таємна вечеря», звичайно, не були відсутні, а на книжковій шафі навпроти ліжка висіли перевернуті хрестоподібні прикраси. Навколо них були чорні, зсохлі тюльпани.
Трохи далі, під нічним небом спочивав величезний трояндовий сад. Крізь високі вікна від стелі до підлоги можна було легко побачити надворі блимаючих під спокійним місячним сяйвом світлячків.
Перед панорамним вікном, на великому чорному ліжку чоловік обійняв ззаду свого чарівника, його пальці ковзали по увігнутому хребту іншого, не маючи змоги відпустити.
Перед ними стояла порожня золота клітка, тверда і холодна.
Після того, як невдачливий Онмьоджі абсолютно випадково впав у море, власник кімнати безжально викинув за ним і вкрите трояндовими пелюстками ліжко. Можливо, це залишило якусь психологічну тінь, і золота клітка, створена за жахливим смаком, більше не була корисною — як прикро.
«Шукаєш мене, крихітко?»
Тон Диявола був солодко-лінивим, з ноткою задоволення після ситного обіду, що злило ще більше.
Пов’язка, якою чоловік зазвичай зав’язував своє чорне волосся, кудись поділася. Дзон Дзьов подумав уважніше й пригадав, що в той момент він притискав його то стіни, а маріонеткові нитки обвили усе його тіло, унеможлививши рухи. Аби не впасти, він міг лише з великими зусиллями обхопити ногами чужу талію, дивлячись на чоловіка червоними від гніву очима.
Щоб позбутися прокляття, достатньо було лише одного разу, але під дією прокляття «один раз» Диявола виявився еквівалентним п’яти-шести разам Дзон Дзьова.
Але він піддався хаосу, не знявши прокляття. Сили покинули усе його тіло та він міг говорити лише уривчасто, проклинаючи цього хлопця за те, що той не дотримався слова. Під кінець у нього навіть не залишилося сили дряпати його, тому він просто несамовито почав здирати з нього одежу.
Він розірвав чужу пов’язку, розв’язав краватку та змусив зникнути ґудзики з сорочки, відкриваючи під нею чітко окреслені груди.
Але і тоді Диявол не зупинився, а щедро дозволив Дзон Дзьову чинити безлад, лише зрідка зиркаючи на нього з усмішкою з-під розпущеного чорного волосся, а потім використовуючи черговий фізичний трюк, щоб змусити Мага стиснути пальчики, затремтіти і замовкнути.
Пригадавши ці деталі, Дзон Дзьов відчув, як затвердів його кулак.
Він пирхнув і просто вдарив його.
На диво, Диявол не ухилився.
У ліжку цей хлоп показував усього себе — лежав зовсім без одягу, тому біловолосий юнак вдарив його прямо у центр оголених грудей.
Проте, через те, що Дзон Дзьов тільки-но оговтався від прокляття, він досі не міг контролювати свої сили. Хоча й виглядав люто, удар насправді був досить слабеньким.
Принаймні для Диявола, який не був людиною і силу якого не могла виміряти Головна Система, охарактеризувавши його «за межами людського», сила цього удару, ймовірно, була приблизно такою ж, як лоскотання кошеня.
«Крихітко, ти такий жорстокий. Майже уразив мене у серце.»
Тож чоловік навіть не нахмурився, натомість вдавано зітхнув, потягнув біловолосого юнака за тонке зап’ястя, дозволивши останньому впасти у свої обійми, та, сміючись із самих грудей, ліниво затягнув його у холодний, глибокий поцілунок.
Саме у цей момент Дзон Дзьов усвідомив, що був вкритий лише тонкою чорною ковдрою. Після кількох різких дій вона зісковзнула, відкривши гладку спину.
Дзон Дзьов прямо вдарив його аперкотом у підборіддя.
Цього разу він використав 100% сили, жодного милосердя.
Вираз обличчя Диявола не змінився. Він потер ниючу щелепу та збирався-но заговорити, коли його поштовхом скинули з ліжка.
Диявол: «……»
Він подивився, як біловолосий юнак на ліжку зверхньо поглянув на нього, граючись із картами, які дістав із системного інвентаря.
Маг тримав карти Джокерів. Здавалося, йому особливо подобалися обидва Джокери. Фарба на клоунах була чіткою й яскравою.
«Крих…»
Карти прорізали повітря, попереджувально промайнувши по обрисах його тіла.
Маг був надзвичайно розлючений, ніби хтось наступив йому на хвіст, «Не називай мене таким огидним прізвиськом!»
Побачивши, на яке місце вказувала карта в руці Дзон Дзьова, Диявол миттєво змінив слова, дивлячись на нього невинними темно-золотими зіницями, «Тоді як мені тебе називати?»
«Його Високоповажність Маг? Пан Маг? Маленький чарівник?»
Він знову вдавано зітхнув, «Це все надто холодне і неінтимне, зовсім не підходить нашим теперішнім близьким стосункам.»
Промовляючи останні кілька слів, Диявол знизив свій хрипкий голос, прозвучавши особливо двозначно, від чого Дзон Дзьову на деякий час відібрало мову.
Чорноволосий чоловік зустрівся з його поглядом, навмисно витягнув кінцівки та показав ідеальну усмішку.
«Чи…Коханий?»
Найбільше у цій сцені вражало те, що коли Дзон Дзьов зіштовхнув його з ліжка, на ньому нічого не було, і тепер, помітивши спрямовані вниз пальці Дзон Дзьова, Диявол знову помітно збудився.
Дзон Дзьов: «……» Довгий час він не знав, що й сказати.
Що ще тут додавати: він надто розпусний, таку кількість флірту не перевершити.
Після довгої паузи Дзон Дзьов складним голосом промовив, «Я все одно применшу, якщо скажу, що ти збуджуєшся будь-де і буд-коли.»
«Ти мене не так зрозумів, коханий.»
Диявол усміхнувся і вказав перед собою, «Бачиш, мої почуття так палають лише для тебе.»
Дзон Дзьову було надто лінь з ним балакати. Він зістрибнув з ліжка, огорнувши себе ковдрою, босоніж пішов до ліфту кімнати №1 та натиснув кнопку свого номеру.
На диво, ані Диявол, ані таємні маріонеткові нитки не перешкоджали його діям. Не з’явилися навіть пітьма і тіні.
Чоловік просто підняв голову й усміхнено дивився у спину біловолосого юнака, що уходив.
Звичайно, через кілька секунд сцена перед ним змінилася. Межі темної кімнати почали розмиватися, поступово зливаючись з іншим чисто-білим приміщенням, виконаним у холодному скандинавському стилі. Нарешті, вони з’єдналися посередині, утворивши абсолютно новий номер гуртожитку.
Дзон Дзьов тільки-но вийшов із ліфту й збирався розв’язати ковдру на тілі та влаштувати собі хорошу ванну, коли раптом інтуїтивно відчув, що щось було не так.
Він підвів погляд і побачив, як недалеко на підлозі лежав чорноволосий Диявол, надзвичайно спокійний та, здавалося, анітрохи не здивований тим, що той знову з’явився тут.
Дзон Дзьову не треба було питати — він знав, що дехто скористався своїми здібностями Інструктора, щоб силою з’єднати два гуртожитки разом.
«Крихітко.» Диявол вигнув губи, «Як лідерам двох сил, я вважаю, нам необхідно в майбутньому підтримувати зв’язок всюди і завжди.»
«Отже… не хочеш зробити це знову?»
Безстрашно запросив його чоловік, відчуваючи, що це хороша ідея.
Це дві абсолютно різні ситуації — робити це в інстансі покарання та на ліжку в гуртожитку для стажерів.
Контрольований хіттю Маг, безумовно, був смачним і соковитим, але що дійсно змушувало Диявола зупинятися — холодна, раціональна душа, божевільна до кісток.
Якби він міг з’їсти Мага у цьому раціональному стані…
Диявол облизав губи, а усмішка на куточках губ стала явнішою.
Проте наступної секунди його привітав удар, який впав з неба, мов люта буря.
Диявол: «……?»
Варто сказати, Дзон Дзьов давно хотів це зробити.
Він нічого не використовував: ані зброю, ані спеціальні реквізити. Бив прямо голими руками, покладаючись виключно на фізичну силу, все сильніше і сильніше. Вдаряв його тіло, але під час цього приділив особливу увагу обличчю Диявола, від якого так і свербіли зуби. Він ні про що не переймався, просто бив його.
Останній не промовив жодного слова, що було рідкістю, і не лише не чинив опору, але й потурав йому, в перерві навіть прибравши навколо себе маріонеткові нитки, щоб Маг випадково не перечепився, а потім огорнув витончені пальці біловолосого юнака та потер його плечі, жартівливо питаючи, чи той не втомився. Ці дії робили Диявола схожим на неймовірно уважного коханця, а Дзон Дзьова — на розпещену й нерозумну канарку.
Дзон Дзьов: «……»
Не надто шкідливо, але все ж надзвичайно образливо.
Не дуже розумно голими руками бити захищену людину. Це не лише не принесе користі, але й виснажить.
Однак, враховуючи, що зараз на суперника справді неможливо було дивитися, Дзон Дзьов робив це знову і знову, та зрештою наступив на груди Диявола, зверхньо дивлячись на нього.
Пальці на ногах Мага були дуже красивими, як і на руках. Кожен сантиметр був напружений, і це виглядало настільки вишукано, що нагадувало представлений на виставці витвір мистецтва.
Зі своєї перспективи Диявол легко міг бачити під чорною ковдрою витончені, гладкі литки, а вище навіть міг розгледіти ледь помітну рідину, яку він не так давно навмисно залишив у чужому тілі, і яка тепер, через активні рухи, тендітно витікала.
Темно-золоті зіниці чоловіка раптом потемніли.
Він зосередився на своїй винятковій здобичі, небезпечний, наче шторм, що назріває.
Коли Дзон Дзьов помітив цей погляд та захотів наступити на його обличчя, Диявол зненацька схопив його за щиколотку, доклав у пальці сили, розвернувся та притиснув Мага до товстого килиму під ними.
Ковдра слабо розлетілася й розтеклася по підлозі разом з переплетеним сріблясто-білим волоссям.
Чорне та біле, найкраще візуальне свято.
Чоловік вигукнув, «Крихітко, ти такий прекрасний.»
Дзон Дзьов, тимчасово придушений своєю неуважністю, не бажав піддаватися. Він викликав Головну Систему, додав до основної фізичної якості усю решту за горор-інстанси, включно з балами виживання, отриманими за попереднє оцінювання, і глузливо насміхнувся, розпочинаючи з Дияволом бій.
Поле їхньої битви було надзвичайно запеклим, а результат йшов рівно. Ніхто із них не волів здаватися, проте ніхто також не потрапляв у невигідне становище.
В один момент Маг заліз на плече Диявола і вкусив його з такою силою, немов хотів відірвати шматок м’яса; в наступну секунду Диявол схопив його за потилицю, силою залишивши на задній частині шиї глибоку мітку.
Іржавий, крижаний запах крові поширився кімнатою під час їхньої конфронтації, що, безсумнівно, стало найзахопливішою річчю, забарвивши зіниці обох зовсім іншим бойовим духом, ніж до цього.
Неподалік, за межами поля бою неквапливо блукали тіні.
Без тривоги від свого господаря вони не наважувалися перетнути межу.
Ще далі усі коти, вирощені Дзон Дзьовом, нажахано втекли до ванної кімнати, скрутилися у невеличкі комочки та заховалися під ванною. Коти, яких зазвичай розбудити було складно, широко розплющили очі, їхні вуха напружилися, і вони пильнували за найменшими рухами навколо себе.
Поки вони билися, холодне повітря ніби забарвилося слідом незрозумілого тепла.
З їхньою теперішньою відвертістю було очевидно, які зміни відбулися.
У такій лютій бійці без жодних перешкод це було природно.
Тому Диявол зиркнув на невисохлий безлад останнього, а його очі потемніли.
Він навмисно викрив слабкі місця, і коли Маг всівся на нього й гордо оголосив себе переможцем, він недобро підняв куточки рота, потягнув чужу тонку щиколотку й різко пронизав його.
Дзон Дзьов схопив його за волосся, штовхнув ногою і спритно вибрався.
У повітрі пролунав легкий «поп», коли вони перервали дотик.
Без маріонеткових ниток й тіней Дияволу не вдавалося отримати значної переваги над Магом.
Однак він насолоджувався цією грою між собою і Магом, з якої він міг отримати різні винагороди за те, що хапав і відпускав.
Це був ще один раунд бою.
Він нічим не відрізнявся від попереднього кривавого, кусючого протистояння.
Вони були схожі на двох лютих звірів. Лише вони могли відчути в один одному запах того ж роду, без жодного сорому розділяючи насолоду.
У далекому небі світанок ще не настав.
Можливо, назавжди залишиться темно.
———
Примітка автора:
Диявол: Крихітко, коханий, маленький чарівнику~
Дзьов-Дзьов: (холодний удар.jpg)
