Глава 128. Тобі так хочеться кинутися в мої обійми?
Все сталося настільки швидко, що ніхто не встиг відреагувати. Це коричневе ласо зненацька з’явилося просто з повітря.
Не тільки Сю Су, але й інші новачки, які щойно прибігли з ним, були схоплені мотузками за шиї та грубою силою потягнуті у пітьму позаду, мов курчатка, яких спіймав орел.
Усього за кілька секунд обличчя Сю Су почервоніло, він схопив петлю на горлі, відкотився та витягнув з кишені талісман, який дав йому Цучімікадо. Талісман зайнявся і згорів, але це все одно не дало результату. Очевидно, суперник йому дістався суворий.
«Сю Су!»
Стурбовано закричав хлопець, не зважаючи на свої минулі гнівні слова та те, що він повністю ігнорував Сю Су в парку розваг. Сторінки магічної книги в його руці перегорталися без вітру, негайно здіймаючи воду в темному морі позаду нього, перетворюючи її у більше десяти водяних стріл, які ринулися розрізати мотузку.
За ним кілька стажерів-ветеранів з організацій показали здивовані вирази.
Багато людей знали, що на початку Сю Сень був лише якимось стажером С-рангу. За логікою, якщо після певного періоду в нескінченному потоці він досі зберігав С-ранг, то мав або погані характеристики, або погану удачу.
Пізніше, витягнувши з А-рангового сліпого ящика знамениту середньовічну книгу чорної магії «Книгу Чорної Курки», Сю Сень різко пішов угору та піднявся до А-рангу. За цей час чимало великих організацій висловлювали свої наміри завоювати його собі, як-от Спілка Чаклунів і Демонів, для яких чорна магія була рідною спеціалізацією, але, на жаль, він відхилив їх усі.
Схоже, тепер видно, що А-ранг Сю Сеня дійсно гідний цього звання.
Існувало багато видів спеціальних реквізитів, з яких найпоширенішими були реквізити допоміжного типу, а найрідкіснішими — атакуючі реквізити. У результаті Сю Сень отак просто отримав реквізит найрідкіснішого типу. Хіба могли інші не заздрити?
Можливо, Сю Сень отримає своє місце серед фінальних ста гравців.
Чого ніхто не очікував — коли водяні стріли злетіли в небо, з темряви раптово вилетіла ще одна мотузка, точно перехопивши їх.
Врешті-решт, стріли складалися з води. Прорізавши мотузку, вони значно послабшали і розсипалися в повітрі, перетворившись на краплі, які з тріском впали на плитку.
Сю Сень заплющив очі, а другою рукою раптом кілька разів постукав по зробленій з людської шкіри зловісній книзі чорної магії.
В цю мить без прикриття рукава всі могли бачити сухі й обпалені пальці його лівої руки.
[Що з рукою цього новенького А-ранга? Хтось з сестричок тут може це пояснити?]
[Воу, його рука трохи лякає. Думаю, це чорна магія, яку використовують у Спілці Чаклунів і Демонів. Здається, там і справді є ризик зворотної реакції, але виглядає це надто страшно. Вона ж ніби на мумію перетворилася]
[Знаю, знаю, до цього Сю Сень був С-рангом, а хіба колективним інстансом С-рангів не була гора Олімп? Там він дуже добре себе показав. Він використав заборонену чорну магію цього А-рангового реквізиту, але це також вимагало висмоктування життєвої енергії того, хто заклинає. Інакше, на вашу думку, як йому вдалося отримати оцінку А від Системи? Звичайно, що для неї було докладено зусиль]
[Так, саме таким чином він і піднявся до А-рангу, а це зовсім не легко. Зітхаю.jpg]
Сю Су теж побачив цю сцену. Він різко припинив боротися, а його очі розширилися від невіри.
Після повернення з гори Олімп Сю Сень перевдягнувся у вільний одяг та навмисно обрав дуже довгі рукава.
Оскільки Сю Сеня підвищили до А-рангу, у них не було можливості нормально побалакати, не кажучи вже, що Сю Су наполягав на своїй участі у гелловінському заході, через що між ними двома почалася холодна війна.
До цього моменту Сю Су не знав, що рука Сю Сеня стала такою.
Не дивно, що Сю Сень завжди прикривався, коли опинявся перед ним кілька разів за ці дні.
Шкода, він не встиг нічого сказати, адже у цю хвилину слабкості ласо безжально затягло його у глибоку безодню.
Останнім, що він побачив, були червоні очі Сю Сеня.
У темряві було дуже тихо, навіть дивно тихо.
Інший новачок ледь не плакав, «Кх-кхе-кхе, все, кінець, схоже, тут нам варто і попрощатися.»
«Я такий молодий, а мене затягнуло у це нещасливе місце. Я не хочу вмирати.»
«Мені не треба було брати участь у цьому гелловінському заході. Краще б ми спочатку знайшли боса Цучімікадо.»
Усі почувалися дуже пригнічено та намагалися пожвавити атмосферу усілякими нісенітницями, але, на жаль, у кожного навколо шиї була обмотана мотузка.
Хоча ласо більше не здавлювало, страх бути вбитими нікуди не подівся.
Не кажучи вже про моторошний хрускіт, що пролунав над їхніми головами наступної секунди.
Ніби щось повзло по мотузці, а потім по ній вниз потекла в’язка, смердюча речовина, що анітрохи не покращило становище.
У тьмяному місячному світлі вони побачили бліде обличчя.
Жирне чорне волосся спадало на обличчя, чіплялося за мотузки, що викликало у них на спинах мурашки.
Стажери були так налякані, що хотіли закричати, але надзвичайно холодне повітря просочилося у їхні кістки і кінцівки, від чого зуби тремтіли.
Усі тут були новачками, у яких не було багато спеціальних реквізитів, якими можна було б скористатися. Щойно талісмани вже були використані.
У Сю Су з’явилася думка, що це кінець — катастрофа, мабуть, неминуча.
Єдине, про що він шкодував… це все ж таки……
Кулаки стиснулися, і перед його очима промайнуло стурбоване обличчя Сю Сеня. Він з біллю заплющив очі, чекаючи приходу смерті.
Наступна мить тягнулася дуже довго.
Надзвичайно довго, але біль не стиснув його шию, а загибель не настала, як очікувалося.
Після п’яти хвилин мовчання стажери зрозуміли, що щось не так.
Тому усі, тремтячи з голови до ніг, знову розплющили очі, але побачили лише привида-жінку з жовтими очима і червоними, мов кров, губами, яка плавала в повітрі, тихо щось промовляючи.
«Хто з вас вміє розповідати історії? Історію про те, чи зійшлися разом укінці принц та принцеса.»
……
Дзон Дзьов схопив карту Диявола в своїй руці, а його погляд зробився небезпечним.
Хто б подумав, що стажер мав особистість Інструктора, NPC на півставки, а тепер ще й став Королем привидів у Королівській битві парку розваг?
У цьому заціпенінні відстань між Похмурим Женцем та його скейтбордом раптом значно скоротилася.
Густий чорний туман нахлинув з-під капюшону, а плащ, що височів на рівні двох людей і ширяв над землею, нагадував маленьку гору. Одна лише тінь, відкинута ззаду, була настільки великою, що могла впевнено огорнути трьох біловолосих юнаків.
За відчуттями крижане дихання було зовсім поруч, а прямо біля його вух проплив грайливий сміх.
Похмурий Жнець, здавалося, зовсім не переймався тим, що Маг розкрив його справжню особистість.
Дзон Дзьов пирхнув та швидко присів на скейтборді, «Головна Система тобі три зарплатні виплачує?»
У мить, наче спалах блискавки, скейтборд боком ковзнув по цементній поверхні, виписавши на повороті елегантну дугу, і стрімко помчав у бік іншого вузького проходу.
Тікаючи, Дзон Дзьов подумки вираховував час.
У Веселковому парку розваг був невеличкий атракціон-потяг, який ходив кожні пів години. За цей час він здійснював повну екскурсію одинадцятьма зонами усього парку, а його швидкість була не набагато повільнішою за звичайний потяг.
Якби йому вдалося доїхати до потяга поки №1 відволікся, решта шляху стала б трохи менш напруженою.
Незліченна кількість стажерів у парку ошелешено спостерігали за тим, як Маг і Похмурий Жнець грали в наздоганялки під темним нічним небом.
Юнак зіскочив з висоти, з-під коліс його скейтборду на сталеві пластини сипалися сліпучі іскри, поки жахаюча чорна тінь впевнено переслідувала його.
Зараз!
Дзон Дзьов з силою наступив на передню частину скейтборду, а рука опустилася і швидко підняла його з землі, після чого він кинувся до залізничної колії.
Старий зелений потяг був оточений кількома витками сталевих тросів, що були причеплені до нього. Наступивши на них, можна було піднятися на дах потягу.
Його рухи були чіткими й акуратними, без найменшої затримки. Поділ його одягу, розбурханий вітром, закружляв у повітрі, і він одним підтягуванням піднявся на дах потягу. Якби глядачі не знали, що він робить, то подумали б, що той знімається у якомусь екшн-фільмі.
Не кажучи вже про стажерів, у цьому районі було багато привидів і монстрів, які неквапливо спостерігали за цією сценою. Час від часу лунали пронизливі крики схвалення.
Кількість глядачів у персональній трансляційній кімнаті Дзон Дзьова різко зросла, а чат був дуже зацікавлений причиною, через яку Король привидів його переслідував.
[Сестри, ви можете порахувати, скільки він вже подолав?]
[Вони вже майже закінчити бігти через усі одинадцять зон, просто вражає. Я щойно побачив, що Похмурий Жнець полетів за ним навіть на рейки… Що це за така ненависть? Понад дві тисячі стажерів, а женуться лише за одним. Маг ну зовсім нещасний]
[Бідний, бідний Маг. Але він що, посилив своє тіло? Він здається таким легким і спритним. Мене справді приголомшили деякі рухи, які щойно відбулися у погоні. На мить я подумав, що дивлюся фільм…]
[Погоджуюся, я теж хотів це сказати. Це справді надзвичайно. З такою поставою, мабуть, посилені гнучкість, спритність і сила. Я подумки порахував, скільки балів виживання було для цього потрібно. Перепрошую за турботу.jpg]
Вони бігали парком більше двох-трьох годин. Навіть на потягу Маг не встиг нормально передихнути.
Тепер стажери в усьому парку розваг, включно з тими, хто спостерігав ззовні, і уцілілими у трансляційних кімнатах… Усі знали, що Маг виявився достатньо невдачливим, щоб опинитися єдиною мішенню Короля привидів та втікати від нього, рятуючи життя.
Навіть сам Дзон Дзьов, який покращив свої фізичні характеристики, теж почувався трохи приголомшеним такою високою інтенсивністю бігу.
[Він женеться за ним майже три години. Якщо так і продовжиться, хіба не буде це тривати аж до світанку?]
Коментарі сповнилися хвилювання.
Якраз у цей час Головна Система оголосила розташування четвертої безпечної локації.
Не те, що Дзон Дзьов не думав про цю можливість щоразу, коли оголошували безпечне місце, але, на жаль, Диявол ніби навмисно дражнив його, постійно перешкоджаючи шлях.
Карти в руках Дзон Дзьова злагоджено рухалися, і він рішуче поїхав у напрямку, який запам'ятав.
Щоб увійти в будинок із червоним дахом, Дзон Дзьов навіть відкинув свій скейтборд і з великою небезпекою кинувся до входу.
Дзеркальний будинок був величезною будівлею, наповненою дзеркалами.
Біловолосий юнак промайнув крізь вхід.
Тисячі дзеркал були розкидані в усіх напрямках, і навіть підлога та стеля були заповнені віддзеркаленнями.
Біле і чорне переслідували одне одного в цьому лабіринті заплутаних шляхів.
Маг промайнув у дзеркалі ліворуч й зник, а Похмурий Жнець розрубав дзеркало праворуч.
Вже майже час.
Карта блиснула між довгими пальцями Дзон Дзьова і пролетіла в повітрі. Він перекотився на місці, розвернувся і розбив одне з дзеркал, а тоді, ніби за допомогою фокуса, опинився біля самого входу до Дзеркального будинку, звідки щойно зайшов.
У Дзеркальному будинку було декілька розвилок, які Дзон Дзьов одразу ж дослідив та виявив, що однією дорогою можна було повернутися назад.
Подумавши про це, він і повернувся.
У дзеркалі було непроглядно темно — все закривала чорна імла.
З якоїсь причини, хоча його маршрут був ретельно спланованим, Дзон Дзьов відчував якийсь неспокій.
Незабаром він зрозумів чому.
Маг зробив крок з виходу та врізався прямо у плащ Похмурого Женця.
Холодні та сильні руки обхопили його за талію, і плащ заввишки у два людських зрости поглинув юнака на місці.
