«Він був би моїм першим» — усвідомив Хан, повертаючись на площу.
Хан вбивав багато разів, але загадковий чоловік був його першою людиною. Проте він знав, що його рішучість не похитнулася б, навіть якби він подумав про цю деталь раніше.
Люди, Ніколси, Стали, Ґуко, Еф’і та Кред були для нього однаковими. Одні були тупими, інші ледве виражали емоції, але Хан не міг знайти відмінностей між цінністю їхніх життів.
Проблема з таємничим чоловіком була досить простою. Він погрожував убити Кору, тож Хан був готовий усунути небезпеку. Такою була справжня натура Хана, і він не бачив у цьому нічого поганого. Він більше не відчував жодних сумнівів щодо себе.
Наближаючись до площі, Хан відчув три знайомі присутності. Гонитва за таємничим чоловіком завела його вглиб нетрів, тож Амбер, Грант і Кора все ще шукали його. Проте, побачивши його постать вдалині, вони без вагань засяяли щасливими посмішками.
— Хане! — майже одночасно вигукнули Амбер і Кора, але їхні посмішки застигли, коли їм вдалося оглянути його стан.
На щоках Хана було два довгих порізи, один з яких знаходився в небезпечній близькості від його правого ока. Дві великі плями крові заплямували його боки, такі ж плями були на руках і ногах. Найглибша рана була на правому плечі, але він бачив і гірше.
Кора та Амбер підійшли до Хана менш ніж за секунду й оглянули його поранення. Їхнє занепокоєння було очевидним, і це почуття лише посилилося, коли вони помітили стан його плеча.
— Зі мною все гаразд, — спробував заспокоїти жінок Хан. — Права рука трохи болить, але це швидко заживе.
— Ми повинні поспішати назад до казарми, — вигукнула Амбер. — — Твої рани можуть погіршитися через весь цей бруд. Швидше роздягайся.
Хан виконав наказ Амбер, але ситуація погіршилася, коли він зняв свій пошарпаний одяг. Тепер обидві жінки могли як слід оглянути його стан. Було очевидно, що Хан пройшов через інтенсивний бій.
— Я не повинна була залишати тебе одного, — прошепотіла Кора, коли її боязкі пальці обмацували краї поранень Хана.
— Що ти взагалі кажеш? — Хан зітхнув, поклавши руку на голову Кори. — Я виграв, але він втік.
— Ти можеш пояснити, що сталося? — запитав Грант, наближаючись до Хана.
— Хтось із маскувальним закляттям шпигував за нами, — відповів Хан. — Мені вдалося отримати кілька відповідей, але я не зміг його зловити. Мені дуже шкода.
Далі виникла низка запитань. Грант хотів знати кожну деталь про цю потенційну загрозу, і Хан описав майже все. Він збрехав лише тоді, коли мова зайшла про угоду.
— Я загнав його в кут, — зітхнув Хан. — Але я відволікся, коли він почав відповідати на мої запитання. Я не розрахував, скільки у нього залишилося мани.
— Не звинувачуй себе, — прокоментував Грант. — Ти переміг воїна другого рівня і навіть отримав від нього відповіді. Нам пощастило, що ти був на місці події. Інший воїн першого рівня загинув би.
Хан кивнув і на цьому прикидання закінчилося. Він скаже правду Корі пізніше, бо не хотів, щоб між ними була брехня. Амбер також заслуговувала на його чесність, але обидві жінки не могли думати про місію, поки він був у такому пораненому стані.
Таємничий чоловік поділився не лише простими вказівками. Він також сказав Хану почекати один день, перш ніж вирушати до місця призначення. Він не зміг розкрити причину цього, але Хан був не в тому становищі, щоб розпитувати його.
Хану явно не подобалася така відсутність контролю. Йому довелося довіритися ненадійній людині, але це була його найкраща надія знайти підказки про лабораторію чи таємну організацію. Проте сутичка виявила ваду в його відчуттях, і він планував її негайно виправити.
Група не мала сенсу залишатися на вечірці, тож вони поспішили повернутися до свого житла. У них був план, але до нього потрібно було підготуватися. Крім того, Хану потрібна була медична допомога.
Майже розвиднілося, тож в оселі стояла цілковита тиша. Всі спали, але Грант покликав Ітана та чотирьох студентів, щоб розповісти їм про останні події.
Тим часом Кора, Хан і Амбер пішли до своїх кімнат, щоб привести себе в порядок. Потім Кора та Амбер підійшли до Хана, щоб залатати його, і ця ситуація неминуче породила серію жартів.
— Я не думав, що ти так серйозно сприймеш жарт про «жінку номер два», — вигукнув Хан. — Ну, я не буду скаржитися, поки Кора не проти.
— Ти можеш бути серйозним хоча б зараз? — Амбер зітхнула. — Ти міг там загинути.
— Все було під контролем, — заявив Хан, поки дві жінки зав’язували останні бинти.
— Наступного разу я не буду тягарем, — прошепотіла Кора.
— Що ти взагалі кажеш? — вилаявся Хан люблячим тоном, обіймаючи Кору. — Супротивник був хитрим воїном другого рівня. Ти без вагань зробила те, що я сказав. Це врятувало мене від багатьох неприємностей.
— Хане, — покликала Амбер, кладучи руку на плече Хана. — Я б хотіла, щоб ти не переживав усе сам.
Ситуація була б неймовірно незручною, якби ці троє не мали добрих стосунків. Хан лежав на своєму ліжку, вдягнувши лише спідню білизну через поранення на ногах. Кора лежала між його руками, а Амбер сиділа поруч.
— У мене зараз дуже смішні ідеї, — зізнався Хан, оглядаючи обох жінок.
Кора нічого не сказала. Вона обмежилася тим, що обійняла Хана, намагаючись не торкатися бинтів. Тим часом Амбер ніяк не відреагувала на цю заяву. Вона продовжувала дивитися на Хана зі своїм стурбованим виразом обличчя.
— Ти не можеш на нас трохи більше покластися? — запитала Амбер найсерйознішим тоном, який коли-небудь чув Хан. — Я думала, що ми друзі.
Від цих слів Кора міцніше стиснула його обійми. Хан відчув, що на нього напали з двох різних боків. Схвильоване обличчя Амбер заповнило його зір, а тепло Кори затьмарило всі інші почуття.
— Він не втік, — зітхнув Хан. — Я притиснув його до землі, але він запропонував угоду. Я знаю, що це небезпечно і трохи нерозумно, але тепер я знаю, як протистояти його невидимості. Я хотів провести деякі дослідження про це, перш ніж розповісти тобі все.
— Що? — Амбер ахнула, а Кора відокремилася від тулуба Хана, щоб подивитися йому в обличчя.
— Без нього ми б ніколи не змогли продовжити розслідування, — продовжував Хан. — Я нічого не сказав Гранту, бо він може звинуватити мене, якщо ми повернемося з порожніми руками, але я довіряю вам. Сподіваюся, ви збережете це в таємниці.
Амбер і Кора не знали, що відповісти. Вони не заперечували, що Хан прийняв це рішення самостійно, і не мали наміру його здавати. Проте зараз вони відчували, що їм бракує слів.
— Цього достатньо? — Хан хихикнув, погладжуючи Кору та Амбер по голові.
Амбер нарешті усвідомила свою ситуацію. Хан був практично голий, а вона була надто близько до нього. Кумедні ідеї, про які він раніше згадував, з’явилися в її голові, і вони перетворили її стурбований вираз на докірливий погляд.
— Це моя Амбер, — засміявся Хан, лягаючи та тягнучи за собою обох жінок.
— Яка ще «моя Амбер»! — Амбер поскаржилася, але не відштовхнулася, боячись знову відкрити рани Хана. — Кора, скажи йому щось!
Кора засміялася, притискаючись до грудей Хана. Намір вбити, який Хан демонстрував перед битвою, непокоїв її, але вона відчула заспокоєння, побачивши, що він поводиться нормально.
— Ти ідіот, — насміхалася Амбер, здаючись і відпочиваючи на грудях Хана. — Я рада, що з тобою все гаразд.
— Гей, я справді сильний, — просто сказав Хан, пестячи обидві голови. — А ще я б побіг до вас, якби ситуація стала надто небезпечною.
— Будемо сподіватися, що завтра ми щось знайдемо, — зітхнула Амбер.
Хан кивнув і заплющив очі. Йому ще треба було перевірити мережу для своїх досліджень, і сонливість намагалася взяти контроль над його свідомістю. Він також мав заспокоїти своїх студентів, але всі ці справи могли зачекати. Приємно було мати людей, яким можна довіряти.
Проте самообмеження Хана мало свою межу, і присутність двох жінок на його оголених грудях змушувала його швидко наближатися до критичної точки.
— Якщо ви обидві не хочете здійснити одну з моїх фантазій, думаю, нам час розійтися, — сказав Хан грайливим тоном.
Амбер випростала спину і сіла біля Хана. Вона дивилася на нього, але її погляд врешті-решт зупинився на спокійному обличчі Кори. Амбер зрештою посміхнулася, але все одно поскаржилася: «Ти повинна сварити його, коли він говорить такі речі».
— Він не зробить нічого поганого, — вигукнула Кора. — Ви однакові. Я довіряю вам обом.
— Ти занадто гарна для цього ідіота, — зітхнула Амбер.
— Ідіот хотів би зараз побути наодинці зі своєю милою дівчиною, — пожартував Хан, обіймаючи Кору і притягуючи її ближче. — Не забудь надіслати детальний звіт. Сподіваюся, Глобал Армі дасть нам щось проти маскувальних заклинань.
— Я впевнена, що Грант вже подбав про це, — відповіла Амбер, підводячись з ліжка. — Скоро ми отримаємо відповідь.
— Побачимося пізніше, — відсалютувала Кора.
— Не дай йому так легко зіскочити з гачка, — порадила Амбер перед тим, як вийти з кімнати.
Хан без вагань повернувся, коли двері зачинилися. Кора опинилася під ним, і вона розкрила теплу посмішку перед його напруженим поглядом. Вона обійняла його за шию, і з її вуст злетіла пропозиція: «Тобі слід медитувати, щоб належним чином загоїти свої рани».
— Ми в нашій кімнаті, — прошепотів Хан. — Час надолужити згаяне за минулу ніч.
Кора була стурбована станом поранень Хана, але знала, що тепер його вже ніщо не може зупинити. Частина її навіть не хотіла, щоб він стримувався. Її розум затьмарився, щойно їхні губи торкнулися одне одного, і після цього все пішло шкереберть.
Хан робив усе можливе, щоб не звертати уваги на свої поранення. Йому було байдуже, якщо вони знову відкриються, але Кора буде хвилюватися, а він хотів, щоб її розум залишався зосередженим на зовсім інших взаємодіях.
Коли вони закінчили, був ще ранок. Хан прокинувся з Корою на грудях. Вони обоє були вкрай втомлені, але Хан чекав на повідомлення від Глобал Армі, а Кора змушувала себе не спати.
— Я ніколи не бачила тебе таким розлюченим, — зрештою розкрила Кора причину своєї боротьби.
— Він погрожував тобі, — не приховував Хан. — Звісно я був розлючений.
— Що було б, якби він не запропонував тобі угоду? — продовжувала Кора.
— Я б його схопив, — відповів Хан. — Ну, на полі бою я діяв би інакше.
— Як інакше? — запитала Кора, не приховуючи слабкого вагання.
— Я б убив його, — зізнався Хан.
Хан не міг не відчути, що Кора підняла на нього погляд. Він міг би зробити покерний вираз обличчя під час відповіді, але вирішив показати свою рішучість у цьому питанні. Він не хотів ховатися від Кори.
— Ти страшний, коли робиш таке обличчя, — заявила Кора.
— Я тебе лякаю? — запитав Хан, зустрівши погляд Кори.
— Ні, — похитала головою Кора. — Я просто не знала, що ти вмієш робити таке обличчя.
— Це частина мене, — сказав Хан, повертаючись обличчям до Кори. — Я можу робити погані речі, щоб захистити себе, тебе і моїх друзів.
Під час цього одкровення Хан був на піку своєї чесності. Задавнені страхи, які вгамував Джордж, повернулися, і Кора помітила це. Вона бачила, як важко було Хану говорити все це. Вона також розуміла, що Хан хвилюється за її відповідь.
— Тоді я подбаю про те, щоб ти більше не потрапив у подібну ситуацію, — заявила Кора, коли її руки торкнулися щік Хана. — Я не дозволю тобі стати страшним.
Кора справді була втіленням милості. Її милість викликала у Хана закохану посмішку, і вони знову поцілувалися. Проте Хан думав про проблеми, пов’язані з цим твердженням, під час цього жесту.
Кора приймала темну сторону Хана, але хотіла запобігти її появі. Її наміри були чистими, але Хан знав, що її підхід має важливий недолік. Кора не розуміла, що Хан не відмовиться від цієї частини себе.
— Я покажу приємне обличчя, якщо ти дозволиш Амбер бути тут з нами, — дражнився Хан, вирішивши змінити тему.
— Бачиш, я люблю цю твою частину, — хихикнула Кора, перш ніж відвести погляд і повернути свій боязкий вираз обличчя. — Крім того, я вже твоя. Не стримуйся, якщо хочеш більшого.
Хан забув про свої турботи й дозволив пристрасті взяти верх над собою. Він відчув, що змушений контролювати себе лише тоді, коли до кімнати надійшло повідомлення Глобал Армі нарешті надіслала дослідження, пов’язані з маскувальними заклинаннями.
Далі
Том 3. Розділ 324 - Прихильність
Багато стихій могли призвести до маскувальних заклинань, і їхня сила змінювалася залежно від ситуації. Елементи темряви та тіні були більш потужними вночі, оскільки навколишнє середовище сприяло їм, але мана з властивостями, пов’язаними зі світлом або кольорами, працювала краще вдень. У звіті, надісланому Глобал Армі, описувався широкий спектр заклинань, і лише деякі з них мали однакові недоліки. Універсального методу, здатного протистояти їм усім, не існувало, але Хан не опускав руки. Мережа намагалася дістатися до цих районів, але будівля допомагала телефонам підключатися до неї. Хан міг переглядати різні меню, щоб знайти конкретні відповіді, але його пошуки ні до чого не привели. Зрештою, він придбав новий метод тренування своїх органів чуття, але на цьому все й закінчилося. Книжку мали привезти прямо до табору, тож Хан не мав чим зайнятися. Деякий час він медитував і насолоджувався компанією Кори, але інші нагальні справи врешті-решт змусили його вийти зі своєї кімнати. Хан не спав, але до відновлення розслідування мала пройти ще одна ніч, тож він був не проти залишити Кору на ліжку, щоб дістатися до своїх студентів. Амбер, Ітан, Елсі, Джон, Дуайт і Ешлі зібралися в головному коридорі першого поверху, щоб пообідати. Кемерон і його підлеглі принесли кілька столів і стільців, щоб облаштувати приміщення, але їжа залишалася досить поганою, принаймні для солдатів, які звикли до табірної їдальні. Звичайно, приїзд Хана привернув загальну увагу. Він був одягнений у чисту військову форму, але бинтів на щоках було достатньо, щоб підтвердити, що минулої ночі він пройшов через важкий бій. — Професоре Хан, — благальним голосом покликала Елсі після того, як студенти виконали ввічливе вітання. — Я не залишу вас завтра, — вигукнув Хан, перш ніж Елсі встигла озвучити це питання. — Ми всі будемо там, і я впевнений, що Кемерон вже готує додаткові війська. — Саме так, — підтвердив Ітан. — Ми не можемо втратити цей шанс. Вказівки, які ти отримав, розпливчасті, але ми плануємо викласти все, що в нас є. Хан міг тільки кивнути. Ще одна таємна місія, ймовірно, була б найкращим підходом, але Глобал Армі не могла ризикувати, втрачаючи ці підказки. Навіть якщо розслідування не дасть бажаних результатів, солдати повинні були викластися на повну, щоб повернутися з чимось. Природа Нетрів змушувала Глобал Армі діяти напролом. Знайти зачіпки було важко, особливо зважаючи на те, що тримати розслідування в таємниці було майже неможливо. Група Хана вже вичерпала всі можливості, тому була необхідна відносно масована експедиція. — Нам доведеться діяти швидко, — оголосив Хан, підходячи до порожнього місця поруч з Амбер. — Я уявляю секретну лабораторію з механізмами самознищення. Це було б логічно. — Наш пріоритет це знайти докази, — пояснив Ітан. — Лабораторія та її інструменти не важливі. Нам потрібно з’ясувати, які родини стоять за її створенням. Хан зрозумів, про що йдеться, і знову кивнув. Розмова закінчилася, але він не міг зосередитися на їжі на столі. Після дня, проведеного в оселі, Ітан позбувся свого гордовитого настрою, але йому все ще було важко дивитися Хану в очі. Тим часом четверо студентів не могли відвести від Хана очей, бо сподівалися отримати кілька настанов в останню хвилину. Щодо Амбер, то вона намагалася виглядати розлюченою, але її занепокоєння з’являлося щоразу, коли вона оглядала поранення Хана. Він був змушений прошепотіти ледь чутне «я в порядку», щоб заспокоїти її, і після цього ситуація покращилася. Вони не могли повернутися до своїх звичних жартів, оскільки в групі відчувалася легка напруженість. Один лише факт, що Хан зазнав поранень, доводив, що напад, який наближався, міг бути небезпечним. Крім того, Амбер і студенти ніколи не бачили, щоб хтось був поранений під час місії. Поточний стан Хана став переломним моментом у їхній свідомості. П’ятеро нарешті усвідомили, що перебувають за межами безпечного тренувального табору. День минув швидко. Ніхто не був особливо зайнятий, але кожен вважав за краще проаналізувати свій стан і переконатися, що наступного ранку він буде на висоті. Хан не потребував підготовки, але його учні потребували певної уваги. Він провів з ними довгу розмову, щоб пояснити тактику розгортання під час атаки. Вони не були воїнами навіть першого рівня, тож могли наблизитися до лінії фронту, лише якщо з ними були Хан, Амбер, Грант чи Ітан. Після того, як Хан розібрався зі студентами, він хотів подуріти з Корою або подражнити Амбер, але обидві жінки змусили його медитувати до кінця дня. Більшість його травм не були серйозними, але Амбер і Кора залишалися твердими у своїй позиції. Звісно, коли настала ніч, позиція Кори похитнулася. Вони з Ханом провели кілька інтимних годин у кімнаті, які змели всі сліди напруги, що все ще залишалися в її свідомості. За кілька хвилин до світанку Хан та інші зібралися біля свого житла, щоб дочекатися прибуття військ Кемерона. Ніхто не розмовляв, і напруга попереднього дня повернулася сильніше, ніж будь-коли. Втім, вони могли принаймні порадіти своєму зовнішньому вигляду. Слідча група була одягнена у відповідну військову форму. Зброя і зірки були на видноті, і одного їхнього вигляду було більш ніж достатньо, щоб відлякати будь-яких мешканців, які не знали про присутність цієї офіційної будівлі. Підрозділи Кемерона прибули швидко, і ця подія заспокоїла навіть найбільш стурбованих і напружених членів групи Хана. Взвод налічував тридцять осіб, а супроводжували його два високі двоногі роботи, озброєні довгими гвинтівками. Ті, хто краще знався на різниці між різними рівнями, могли помітити, що сила взводу насправді не була великою. Хану навіть не сподобалася ідея взяти з собою стільки солдатів, які ще не стали воїнами першого рівня. Менша група сильніших солдатів краще спрацювала б для атаки, але завдання взводу включали не лише можливу битву. Якщо лабораторія справді існувала, ці солдати повинні були створити периметр і евакуювати територію, щоб запобігти найгіршому з можливих варіантів розвитку подій. Марш розпочався негайно. Група Хана і взвод Кемерона вже вишикувалися в бойовий порядок. Грант, Ітан та Амбер йшли попереду завдяки своєму вищому рівню, а решта йшли слідом за ними. Щодо двох роботів, то вони прикриватимуть тили та втручатимуться, якщо цього вимагатиме ситуація. У взводі Кемерона було лише кілька воїнів першого рівня, тому група Хана залишалася згуртованою. Марш був більше, ніж простою прогулянкою брудними вулицями. Солдати майже бігли, виконуючи вказівки таємничого чоловіка. Незабаром вони пройшли повз райони, зафіксовані під час останньої перевірки, але на їхньому шляху не з’явилося нічого особливого. Солдати не знали, що вони шукають. У них були лише вказівки, але дотримуватися їх стало проблематично після того, як марш розтягнувся на кілька годин. Не знаючи точного місця призначення, вони відчували себе розгубленими та роздратованими. Хан був найспокійнішим у групі. Ніхто з його товаришів не ділився своїми переживаннями, але він все одно відчував занепокоєння. Таємничий чоловік міг збрехати, і тоді Хан був би винен у цьому марному поході. Хан, очевидно, не вірив, що невдалий похід може створити проблеми в його кар’єрі, але йому подобався його стан недоторканності. Черговий успіх лише покращив би його становище. Знайшовши фактичні докази існування таємної організації, він міг би увійти у важливе середовище, навіть якщо його рівень зазвичай не дозволяв цього. Марш тривав від третьої до шостої години. Багато солдатів із взводу Кемерона вже давно почали висловлювати своє невдоволення, але присутність фахівців з міста змушувала їх мовчати. Ці численні нарікання неминуче доходили до солдатів, які очолювали групу. Ітан також почав сумніватися в правильності показань, але зберіг стоїчний вираз обличчя. Тим часом Грант переводив погляд між вулицею і приладом у своїх руках. Час від часу він хмурився, але нічого тривожного на датчику не з’являлося. На восьму годину безперервного маршу деякі солдати почали відчувати себе досить виснаженими. Їхні тіла наближалися до межі витривалості, і студентам стало соромно за те, що вони опинилися в такій ситуації. Їх витривалість була трохи кращою, ніж у підлеглих Кемерона, але вона залишалася досить гуманною. Проте дев’ята година принесла зміни. Вулиці Нетрів завжди були порожні, оскільки форма групи лякала місцевих жителів, але нічого дивного не відбувалося. Проте поява вдалині сліду чорного диму відродила у солдатів надію. Дим був поза межами чуттів Хана, але його поява все одно змусила групу поспішати до його джерела. Швидкий марш перетворився на справжній спринт, який змусив деяких слабших солдатів залишитися позаду роботів, оскільки вони не могли встигати за ними. Хан, Амбер, Грант та Ітан відокремилися від основної групи, оскільки вони були швидшими. Врешті-решт потужний і чіткий сплеск мани потрапив у поле зору Хана і сканера Гранта. Обидва відразу ж підтвердили, що явище було далеким від природного, що змусило їх поспішати ще більше. Нарешті на вулицях почали з’являтися мешканці, але четверо солдатів не відчували жодного задоволення від цієї сцени. Перелякані чоловіки, жінки та діти бігли щодуху, намагаючись втекти з районів, оточених димовим шлейфом. Їхні крики наповнили Нетрі, а страх змусив їх не звертати уваги на солдатів, яких вони зустрічали. Хан інстинктивно вихопив свій особливий ніж другого рівня, а двоє спеціалістів також почали переміщати свою ману, щоб підготуватися до потенційної битви. Дим був ще занадто далеко, щоб належно оцінити загрозу, але вони не наважувалися необережно наближатися до нього. Тоді кілька нелюдських криків пролунали в районі та злилися з переляканими криками городян. Хану достатньо було пройти трохи далі, щоб відчути численні впливи на ману всередині диму. Його досвід на багатьох полях битв дозволив йому миттєво зробити висновок. Хан без вагань випустив попередження, яке посилило загальну паніку: «Заплямовані тварини!» Четверо обмінялися поглядами, але три пари очей врешті-решт зупинилися на Амбері. Хтось повинен був попередити війська, що залишилися позаду, про небезпеку, що насувається, і вона якнайкраще підходила для цього завдання. — Не робіть нічого нерозважливого, — сказала Амбер, перш ніж розвернутися і побігти до решти солдатів. — Нам потрібно оцінити територію, на якій відбуватиметься подія! — вигукнув Грант, коли вони втрьох продовжували бігти вперед. — Спершу ми повинні подбати про Заплямованих тварин, — оголосив Хан, перериваючи біг. Потік диму здавався величезним, коли трійця наближалася до нього. Його джерело, здавалося, було таким же величезним, як кілька будинків, і істоти всередині нього впливали на ману, яка витікала в навколишнє середовище. Хан не міг чітко відчути істот, але їхній вплив на ману підказав йому, що вони розбігаються в різних напрямках. Солдатам довелося встановити великий периметр, щоб стримати цих негідних Заплямованих тварин. Ітан і Грант також припинили біг, і їхні очі розширилися від подиву, коли вони подивилися на сканер. Вони побачили те, що відчував Хан, і ця сцена налякала їх. Справа була не в силі Заплямованих істот. Обидва фахівці були воїнами другого рівня, тож ці звірі не могли становити для них загрози. Проте сама кількість тварин, що вийшли на волю в цій місцевості, вражала і викликала занепокоєння. Датчик у руках Гранта підрахував, що їх було щонайменше двадцять, і вони розбігалися в різні боки. — Ми повинні негайно встановити периметр! — вигукнув Грант, обернувшись, щоб подивитися на солдатів, що наближалися. — Покваптеся! Розділіться на чотири групи. Ми повинні оббігти дим! — Наш пріоритет це знайти докази, — нагадав Ітан, придушуючи голос. — Які докази? — вигукнув Грант, вказуючи на гігантський димовий слід. — Все розлетілося на шматки або перетвориться на пил в найближчі хвилини. Як ми можемо знайти щось серед цього безладу і Заплямованих тварин? — Треба спробувати, — заявив Ітан. — До біса периметр. Давайте відправимо всіх всередину. — Щільність синтетичної мани в повітрі вже занадто висока, — поскаржився Грант. — Ми ризикуємо отримати найсерйознішу інфекцію з часів Другого Удару, якщо не зосередимося на евакуації території та знищенні Заплямованих тварин. — Кого це хвилює?! — крикнув Ітан. — Пам’ятай, де ми знаходимося. Нехай ці ледачі дупи з казарм розбираються з цим безладом. Ми повинні залишатися на нашій цілі. — Кажу тобі, що це неможливо! — продовжував Грант. — До того часу, як ми прорвемося крізь дим, там нічого не залишиться. Під час цієї дискусії прибула частина взводу Кемерона. Амбер, Кора, четверо студентів і воїни першого рівня в групі могли чути тему суперечки, але справа здавалася безнадійною. Дим був надто густий, а присутність Заплямованих тварин робила все ще більш небезпечним. Втекти від цих загроз було вже непросто. Витягти щось із цього безладу взагалі не здавалося можливим. — Я можу потрапити всередину, — врешті-решт заявив Хан. — Дим не буде для мене проблемою. Ітан не хотів залишати це важливе завдання в руках Хана. Останній зарекомендував себе як винахідливий і сильний, а їхній прихід у дим також мав додати до його подвигів. Однак, Глобал Армі відправила фахівців для цієї конкретної роботи. Доручити її комусь слабшому за них було б неправильно і принизливо. — Ти справді можеш це зробити? — запитав Грант, не турбуючись про можливі політичні наслідки. — Я можу відносно безпечно пересуватися в диму, — відповів Хан. — Але я не знаю, чи зможу знайти докази. Я не можу їх відчути, якщо у них немає мани. Обидва фахівці не встигли обміркувати цю пропозицію, як з диму почала виходити низка фігур, що кинулися на їхню групу. Чотири Заплямовані тварини вистрілили вперед і голосно закричали, побачивши солдатів. Чотири істоти не являли собою нічого особливого. Хан побачив трохи високого вовка, вкриту лускою свиню, крилату мишу, яка, здавалося, не могла користуватися цими частинами тіла, і білу мавпу. Ці тварини були далеко не сильні, але їхні блакитні очі та енергія, яку вони випромінювали, підтверджували наявність мани всередині них. — Приготуйтеся до бою! — крикнув Кемерон, і його підлеглі почали накопичувати ману. — Не підходьте, — наказав Хан, з’єднавши долоні, не випускаючи з рук ножа. Червоно-фіолетова мана вирвалася з рук Хана і прийняла форму довгого списа, коли він роз’єднав їх. Спис Хаосу міг акумулювати набагато більше енергії, але йому не потрібно було багато, щоб впоратися з цими чотирма істотами. Усі присутні з трепетом спостерігали, як Хан кинув заклинання у бік чотирьох Заплямованих тварин. Спис вдарився об землю перед лускатою свинею, перш ніж вивільнити свою руйнівну силу. На місці події з’явився невисокий стовп, і тварини опинилися під його силою. Після того, як стовп розсіявся, від заплямованих тварин залишилося небагато. Мавпа і миша не були поблизу центру вибуху, але удар все одно зачепив їх, і цілі шматки їхніх тіл зникли. Миша померла від важких поранень в одну мить, тоді як мавпі вдалося залишитися живою, хоча половина її тіла втратила шкіру. Її плоть і кілька органів були відкриті, але тварина все одно кинулася вперед. — Не забувайте бути впевненими у своїх силах, — сказав Хан, підходячи до мавпи. — Не недооцінюйте свого супротивника, але й не дозволяйте йому себе налякати. Також не вагайтеся, коли справа доходить до завершального удару. Ці слова були адресовані чотирьом студентам, і вони все занотували, не зводячи очей з Хана. Він не виглядав готовим до бою, але раптом прискорився, коли мавпа підійшла надто близько. Студенти були вражені, коли побачили, що Хан знову з’явився позаду мавпи. Потім на голові та шиї тварини з’явився довгий розріз, який розділив ці частини тіла на дві половини. Хан на секунду замовк, стежачи за маною, що покинула тіло мавпи та змішалася з навколишнім середовищем. Він повернувся на поле бою і відчув там спокій. Спокій Хана надихнув студентів і породив глибоку повагу у свідомості слабких солдатів. Амбер, Грант та Ітан також знову визнали силу Хана, побачивши, як природно він виглядав серед цього безладу. Лише Кора помітила глибший сенс у виразі обличчя Хана. Він не просто звик до поля бою. Він відчував щось до нього. Ця емоція була схожа на прихильність. Грант та Ітан обмінялися поглядами. Час спливав. Чим довше вони вагалися, тим далі могли зайти інші Заплямовані тварини. Вони повинні були прийняти рішення швидко, і Хан виглядав як ідеальна людина для цієї роботи. Зрештою, Грант та Ітан кивнули один одному, а потім зробили той самий жест у бік Хана. Інші слова не мали сенсу. Вони подбають про те, щоб утримати Заплямованих тварин, і залишать йому внутрішній дим. Хан не міг витрачати час на прощання чи заспокійливі слова. Він підморгнув Корі та, не чекаючи відповідей, повернувся обличчям до диму. У цей момент все зникло з його свідомості, і симфонія мани заповнила його думки. «Я можу зробити це з такою щільністю» — подумав Хан, біжучи вперед. Хвилі мани огорнули Хана, коли він наблизився до диму. Його фігура була занурена в потоки, наповнені силою, але його погляд був спрямований на темний газ прямо перед ним. Хан зробив довгий стрибок, і його постать частково зникла серед диму. Проте його супутники бачили, що він не спускався. Натомість Хан продовжував підійматися, наче по сходах.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!