Наступні дні Хан витратив на те, щоб звикнути до [Кривавого Щита], але виявилося, що він не потребує особливої роботи. Техніка вже існувала всередині нього. Йому потрібно було лише перемістити її в потрібних місцях, щоб вона проявила свою дію.
Відгалуження старих способів Ніколс мали недоліки, криваві ритуали та високі вимоги, але після опанування вони давали приголомшливі відчуття. Хан фактично отримав заклинання, яке не вимагало концентрації, практики чи унікальних рухів. Помилитися було навіть неможливо, оскільки здібність технічно вже була активною.
Хан міг зрозуміти, що Амбасадор Єза навмисне дала йому можливість активувати [Кривавий Щит] одразу ж. Вона, схоже, дбала про те, щоб він впорався. Здавалося, її хвилювала його поведінка в кризовій ситуації, що лише показувало, наскільки страшною може бути ця подія.
Хан також міг здогадатися, чому Єза вирішила збільшити його силу перед кризою. Він знав, наскільки він сильний, а вона знала про його подругу Ніколс. Вона не могла уявити її справжню особистість, але рішучість, яку Хан продемонстрував під час зустрічі, довела, наскільки глибоко він піклується про неї та про прибульців в цілому.
Його рішення зрадити Глобал Армі стало ще одним доказом його слабкої прив’язаності до свого виду. Хан міг би стати цінним активом під час кризи. Його дії могли врятувати життя Ніколс, і Єза без вагань інвестувала в нього.
Хан так і не повернув книги до академії, і не випробував там свої можливості з [Кривавим Щитом]. Його співпраця з Амбасадором Єзою мала залишатися таємницею, яку могла знати лише Лііза. Азні та Доку, ймовірно, промовчали б, якби дізналися про це, але Хан не хотів залишати підказок.
Печера в болоті була ідеальною схованкою для книг. Мало того, Лііза і Хан могли використовувати час, проведений там, щоб запам’ятати їхній зміст і підготуватися до [Кривавого Вихору]. Що стосується [Кривавого Щита], то Хан не потребував практики, але він хотів зрозуміти, наскільки сильна ця техніка, перш ніж використовувати її в бою. Крім того, він повинен був побачити, скільки його шкіра може витримати в такому посиленому стані.
Випробування дали напрочуд добрі результати. [Кривавий Щит] був трохи сильнішим за людські заклинання, тож міг захистити Хана від потужних ударів і гострих предметів. Навіть покладаючись на техніку Божественного Женця, він насилу проникав ножем крізь цю міцну сітку кровоносних судин.
Розрив між [Кривавим Щитом] і Божественним Женцем зменшувався, коли Хан намагався завдати собі серйозної шкоди, але він пов’язував цю особливість з унікальністю свого бойового мистецтва. Пробивна сила Божественного Женця була близька до піка людських бойових стилів. Було б дивно, якби він не міг нічого зробити з щільними кровоносними судинами.
Хан почав вважати ідеальним виконанням ті часи, коли Божественному Женцю вдавалося пробити [Кривавий Щит]. Гнучкість техніки Ніколсів дозволяла йому перевіряти гостроту мембрани на безпечних місцях, таких як бічна частина передпліччя, тож він не стримувався в ті дні.
Відсутність тренувальних залів на Нітісі завадила Хану оцінити своє виконання Божественного Женця. [Кривавий Щит] став його мірилом, але Лііза врешті-решт змусила його зупинитися, замінивши захисну техніку своїм льодом. Хан отримав лише поверхневі порізи, які загоїлися за лічені години, але Ліізі не подобалося, як легко він міг поранитися.
Хан і Лііза мали дочекатися вільних днів, щоб попрацювати над [Кривавим Вихором]. Нічого незвичайного не сталося, тож вони могли зустрітися в печері після вечірки на честь закінчення занять і підійти до всього спокійно.
Решта ночі минула в поті чола за випивкою, випитою на вечірці, і вони встигли добряче попотіти. Вони прокинулися близько обіду з ясним розумом, задоволеними виразами облич і теплом, що наповнювало їхні серця, але настрій швидко змінився на серйозний після кількох поцілунків.
— Ти ж не збираєшся стікати кров’ю? — запитав Хан, оглядаючи Ліізу.
Дівчина принесла до печери невеликий казан і простий ніж протягом попередніх днів. Вона була готова відкрити глибокий поріз на долоні, і Хану явно не подобалася така ситуація.
— Все буде добре, — повторила Лііза всоте. — Тобі слід турбуватися про можливі промахи. Ти впевнений, що мана в навколишньому середовищі не вб’є тебе?
Хан розповів Ліізі про застереження, які зробив йому Лікар Паркет. Його тіло може відторгнути синтетичну ману, але це не повинно стосуватися енергії в навколишньому середовищі.
Вони вирішили, що перервуть [Кривавий Вихор], як тільки Хан помітить, що щось не так, але він був упевнений, що все пройде добре. Успіх [Кривавого Щита] довів, що його тіло не відкидає старі методи Ніколсів, тож він вірив, що те ж саме станеться і з іншою технікою.
— Ти впевнена, що маєш достатньо зілля? — запитав Хан.
— [Заза] була більш ніж рада допомогти мені, коли дізналася, що ми збираємося використовувати старі методи, — повторила Лііза.
— А як же твій шлунок? — продовжив Хан. — Ми не дуже багато їли.
— Я їла, як завжди, — прокоментувала Лііза. — Я навіть не з’їла частину того, що ти приніс, сподіваючись, що мене заколише.
— У мене трохи паморочиться в голові, — драматичним тоном оголосив Хан.
— Я змушу тебе запаморочитися, якщо ти не припиниш мене турбувати, — пригрозила Лііза. — Ми робимо це. Змирися з цим. І ні, я не зупинюся, навіть якщо ти мені заважатимеш.
Ліізі не потрібно було відводити погляд від ножа, щоб зрозуміти, що Хан почав планувати, як потурбувати її. Йому не залишалося нічого іншого, як змусити її припинити процедуру. Хан полюбив її ще більше, коли побачив, як глибоко вона його знає, але вимоги техніки все ще дратували його.
Хан хотів було додати кілька жартів, але його розум затьмарився, коли він побачив рівень концентрації, якого досягла Лііза за ці короткі мовчазні секунди. На її обличчі був звичайний відсторонений вираз, який вона показувала іншим, але зараз він містив глибший зміст. Вона виглядала так, ніби процедура могла вбити її, але Хан знав, що вона не хвилювалася за себе.
Ніж врешті-решт встромився в її долоню і відкрив глибоку рану. Блідо-червона кров почала стікати в маленький казан, і Лііза збільшила рану, коли відчула, що процес йде надто повільно.
Лііза намагалася не виявляти жодних емоцій, щоб заспокоїти Хана. Вона викреслила все непотрібне зі свого бачення і відчуттів, але все одно відчувала на собі його стурбований погляд. Це було те, що ніяка концентрація не могла змусити її ігнорувати. Її мана хотіла, щоб вона знала, що він був там.
Зрештою Лііза впустила ніж на землю і поклала долоню на казан. Лазурне сяйво повільно поширювалося на предмет, а його відтінки темнішали, коли Лііза змінювала природу своєї мани. Вона повинна була створити енергію, яка могла б з’єднати тіло Хана з навколишнім середовищем і омити його кров.
Створити щось, що відповідало б унікальній аурі Хана, для неї не було проблемою, оскільки вона провела майже три місяці, сплячи в його обіймах. Лііза закарбувала в пам’яті його тепло, запах і реакції. Вона точно знала, як модифікувати свою ману під нього.
Зробити те ж саме для печери виявилося трохи складніше. Лііза вже звикла до цього середовища, але ніяких особливих відчуттів, які б покращили її сприйняття, не виникало. Невелика різниця в температурі або спертість повітря змушувала її коригувати ідею в голові.
Додати до мани дві різні природи та змішати їх, не дестабілізувавши при цьому енергію, було непросто. Хан міг додати гостроти до своєї мани, але йому було далеко до тієї плавності, яку зараз демонструвала Лііза. Трансформація виглядала природною, коли вона виконувала її, і він втратив дар мови перед її здібностями.
Лііза зачекала, поки її кров заповнила половину казана, перш ніж розплющити очі та взяти флягу, яку вона залишила позаду себе. Каламутна рідина всередині неї була зіллям, яке Залпа приготувала в останні дні після того, як Лііза розповіла їй про [Кривавий Вихор]. Стара Ніколс була ідеальною таємною помічницею для пари, оскільки вона порвала зв’язки з рештою свого виду, а її прихильність до дівчини Хана зробила її ще більш готовою допомогти.
Кров швидко перестала текти з порізу на долоні Ліізи після того, як вона зробила ковток з фляги. Рана не затягнулася, але це покращення вже заспокоїло Хана. Крім того, дія зілля не вплинула на її контроль над маною. Енергія, що вкривала казан, залишалася стабільною і не зазнала жодних змін у своїх відтінках.
Ліізі довелося залишитися в такому положенні на деякий час. Кров повинна була поглинути ману природним чином, тому вона могла лише дозволити їй купатися в енергії, поки вона не набуде нових властивостей. Минула майже година, перш ніж вона прибрала руку з предмета і задоволено кивнула.
— Іди сюди, — наказала Лііза. — Час наносити знаки.
Хан зіскочив з ліжка і ліг на землю поруч з казаном. Він все ще був голий з минулої ночі, тоді як Лііза одягла свій халат перед початком процесу, щоб уникнути зміни його мислення. Вона хотіла, щоб він повністю зосередився на техніці, оскільки вони мали діяти швидко, якщо щось піде не так.
— Твої предки були досить збоченими, — пожартував Хан.
— Ми також були збоченцями, — прошепотіла Лііза, нахиляючись, щоб залишити поцілунок на його губах.
На цьому дражнилки закінчилися. Хан заплющив очі, щоб зосередитися на нутрощах свого тіла, а Лііза піднесла казан ближче до себе, перш ніж занурити два пальці в кров.
— Я починаю, — сказала Лііза. — Не забудь попередити мене заздалегідь.
— [Ліізо, я довіряю тобі], — пробурмотів Хан, не розплющуючи очей.
Лііза з любов’ю посміхнулася і погладила волосся Хана, перш ніж звільнити його чоло від чорних пасом. У цей момент її друга рука вийшла з казана, і вона дозволила кільком краплям впасти з її пальців, перш ніж наблизитися до його обличчя.
Кров була трохи холодною, але Хан зосередився лише на твердому русі Ліізи. Він запам’ятав знаки, яких вимагав [Кривавий Вихор]. Це були прості малюнки, які йшли від чола до пальців ніг, тож він міг слідувати за нею подумки.
Лііза ніколи не вагалася і не робила помилок. Вона була досконалою. Вона завжди занурювала пальці в кров після того, як проводила три лінії, і Хан зрештою почав відчувати, як над ним щось наростає.
Його чутливість до мани дозволила йому помітити, як кров почала активізуватися, коли до малюнка приєдналося більше ліній. Техніка хотіла створити електричний ланцюг, призначений для мани, і його потужність наростала, поки Хан не почав відчувати дискомфорт.
Ніщо не впливало на шкіру Хана, але він відчував, що щось має статися. Він зрозумів причину цього відчуття, коли Лііза вперше з початку процесу завагалася.
— Завершуй, — вигукнув Хан, щоб заспокоїти Ліізу, і вона залишила ще один поцілунок на його губах, перш ніж намалювати останню лінію, як того вимагала техніка.
Лііза швидко зробила крок назад, тягнучи за собою казан. У ці секунди лінії почали сяяти, і блідо-червоне сяйво заповнило темну печеру. З-за її спини подув слабкий вітер, і мана почала сходитися до Хана.
Хан не говорив. Він повністю зосередився на знаках, які намалювала Лііза, і слабке здивування охопило його розум, коли він вивчив природу [Кривавого Вихору].
Мана природним чином потекла до сяйнистих ліній після того, як вони встановили зв’язок з навколишнім середовищем, але ця енергія не одразу потрапила в тіло Хана. Вона збиралася в крові й повільно просочувалася під шкіру.
Мана також не розсіювалася всередині тіла Хана. Вона залишалася під кров’ю і продовжувала накопичуватися, поки не створила копію ліній всередині його шкіри. Цей процес викликав дискомфорт і навіть деякий затяжний біль, оскільки його плоть не могла утримувати стільки енергії в одному місці. Але під час медитацій Хан переносив і гірші відчуття, тому залишатися нерухомим не було проблемою.
Проблеми почалися, коли Хану стало жарко. Мана, що протікала через кров, створювала певне тертя з його шкірою. Відчуття печіння спочатку було м’якшим, ніж те, що він навчився терпіти в стилі Блискавичного демона, але воно продовжувало посилюватися, коли процес тривав.
— Все в порядку? — запитала Лііза, побачивши, як на обличчі Хана з’явилася хмурість.
— Трохи пече, — буркнув Хан. — Поки що я можу терпіти.
Лііза хотіла щось додати, але змусила себе промовчати. Вона придушила свої слова навіть тоді, коли з фігури Хана почав виходити слабкий шиплячий звук.
Шум і печіння посилювалися, аж поки Хан не зміг приховати більшу частину свого виразу обличчя. Все почало боліти як слід, але йому доводилося стикатися з гіршим під час своїх найшвидших спринтів, тому він терпів цей біль. Він хотів отримати найкраще від цього процесу, і зупинившись занадто рано, він відчував би, що марнує кров Ліізи.
— Я зупиняю техніку, — заявила Лііза, коли зі шкіри Хана почали виходити клуби диму.
— Я все ще можу продовжувати! — поскаржився Хан.
— Мені все одно, — прокоментувала Лііза, присідаючи поруч з Ханом і дотягуючись до однієї з ліній на його животі, щоб перервати техніку.
Лііза болісно зітхнула, коли доторкнулася до лінії, що світилася. Малюнок був настільки гарячим, що вона інстинктивно відсмикнула руку. Однак мана швидко вкрила її пальці, коли вона зрозуміла, що Хан тримає ці пекучі знаки на всьому своєму тілі.
Сліди перестали поглинати ману, коли Лііза витерла частину крові. Пекучі відчуття, що наповнювали свідомість Хана, зникли, але він зміг оглянути Ліізу, лише коли розплющив очі.
Хан швидко помітив опік на пальцях Ліізи й, не вагаючись, сів, щоб взяти її за руку. Однак вона ніяк не відреагувала на його жест. Її погляд був прикутий до шматка шкіри, який вона відрізала, щоб перервати [Кривавий вихор].
Погляд Хана також був спрямований туди. На тому місці з’явилася червона пляма, оскільки кров спалила поверхневі шари його шкіри. Не важко було здогадатися, що решта ліній приховували плоть у схожому стані, але Хан не надто переймався цим, оскільки мав майже два дні на загоєння. Натомість він із задоволенням відчував, як мана накопичується прямо під цими ранами.
— Спрацювало! — вигукнув Хан, повертаючись, щоб показати свою радісну посмішку Ліізі, але вона дала йому ляпаса, перш ніж він зміг подивитися на її обличчя.
Хан мусив почути її сопіння, щоб зрозуміти, що сталося. Він спробував знову повернутися до Ліізи, але вона схопилася на ноги і поспішила вибігти з печери. Вона навіть пнула ногою казан, від чого залишки крові пролилися на землю.
«Я облажався» — відразу зрозумів Хан.
Перш ніж він скочив на ноги, він глибоко зітхнув. Хан поставив котел і повільно вийшов із печери. Він все ще був голий, але йому було байдуже. Він знав, що територія порожня.
Його чутливість до мани привела його до знайомої присутності, яка сиділа в брудному кутку біля підніжжя скелі, де він знайшов Ліізу з найбільш розлюченим виразом, який він коли-небудь бачив на її обличчі.
Далі
Том 2. Розділ 173 - Ляпас
— Вмийся, — наказала Лііза, перш ніж Хан встиг підійти надто близько. — [Ліізо], — благав Хан, але вираз обличчя Ліізи став ще злішим, коли вона вказала на водоспад за кілька метрів перед собою. Хан міг тільки зітхнути та підійти до водоспаду. Йому не треба було питати, чого хоче Лііза, щоб отримати уявлення про її наміри. Вона відчувала ту саму досаду, що й він, коли вона порізала собі долоню. Водоспад омив Хана дочиста. Видалити всі сліди простою водою було важко, але він постарався все відтерти. Всі його рани повільно відкрилися, і Лііза побачила його стан, коли він повернувся до неї. Глибокі червоні сліди вкривали обличчя Хана. Вони утворювали просте племінне татуювання, викарбуване на його шкірі, яке йшло від чола до пальців ніг. Кожна лінія, яку намалювала Лііза, перетворилася на рани, які могли палати кілька днів, якщо їх не лікувати, але Хана, здавалося, це зовсім не хвилювало. Роздратування Ліізи посилилося, коли вона побачила, що Хан чекає на її спалах гніву. Він більше дбав про майбутні докори, ніж про свої поранення, і вона не могла довго витримувати це видовище. Вона опустила погляд, але в цей момент в її уяві з’явилася її поранена долоня. Роздратоване зітхання вирвалося з її вуст, коли вона присіла, щоб сховати голову між колін. Лііза відчувала неймовірну злість через необережність Хана, але вона не могла звинувачувати його в тому, що сама вчинила так само. — [Ліізо], — прошепотів Хан, виходячи з водоспаду і наближаючись до своєї дівчини. Його мокрі ноги змішалися з багнюкою і знову стали брудними, але він ледве помітив це. Лііза виглядала дуже розлюченою, злішою, ніж будь-коли. Було страшно усвідомлювати, що він міг зробити її такою. — Моя мама має рацію? — запитала Лііза, не піднімаючи голови. — Наша любов отруйна? — Не маю уявлення, — зітхнув Хан, відводячи погляд. — Чи має любов загальне значення? Чи наш вид взагалі поділяє цей сенс? — Ти коли-небудь замислювався, чи підходимо ми одне одному? — запитала Лііза, зазираючи крізь біле волосся, що спадало їй на обличчя. — Поглянь на себе. Це все моя кров. Я фактично змусила тебе вибрати [Кривавий Вихор]. Хан підійшов до Ліізи й присів перед нею. Вона знову сховала обличчя за колінами, але її сяйнисті очі глянули на нього, коли вона почула його запитання. — Як ти думаєш, мені було б краще без тебе? — запитав Хан, усміхаючись з любов’ю. Лііза завмерла, згадуючи життя Хана. У нього не було нічого, і він навіть не міг нікому довіряти. У нього було кілька друзів і Вчитель, але Марта, наскільки він знав, все ще перебувала в комі, Джордж давав вихід своїй травмі через випивку і секс, а лейтенант Дістер перебував у такому ж сумбурному стані. Найкращі стосунки у Хана були серед Ніколс, і це після того, як він пробув на Нітісі трохи менше трьох місяців. Було сумно розглядати його ситуацію з цього погляду. Але водночас він відчував, що йому дуже пощастило. Лііза навіть уявити собі не могла, на що він був би готовий, якби ніхто не позбавив його від найтемніших думок. — Я думаю, що через деякий час тобі буде краще без мене, — чесно зізнався Хан, відкидаючи волосся з напівприхованого обличчя. — Я можу уявити, як ти налагоджуватимеш свої стосунки з Ніколс через мене і знайдеш когось, хто не буде таким зломленим. Лііза мала глибокі проблеми, особливо серед такого емоційного виду, але вона не була безнадійною. Її прагнення до душевного спокою не вимагало подорожі через всесвіт у пошуках Наків. За іронією долі, вона почала відчувати травми, подібні до тих, що вразили розум Хана, лише після його прибуття на Нітіс. Промова мала сенс, принаймні у свідомості Хана, але Лііза без вагань знову дала йому ляпаса. — Це те, що ти думаєш про мої почуття? — гнівно вигукнула Лііза. — Ти думаєш, що моя мана хоче, щоб я використовувала тебе як зілля? Лііза хотіла знову вдарити Хана, але він схопив її за зап’ястя, перш ніж вона встигла завершити атаку. Лііза спробувала вдарити іншою рукою, але Хан знову заблокував її. Він не переставав посміхатися з самого початку їхньої розмови, і зараз його вираз обличчя випромінював ще більше любові. — Якщо мені краще без тебе, то і тобі краще без мене, — заявив Хан. — Нас обох одразу потягнуло одне до одного, тож і причини мають бути схожими. До того ж ти вже казала це раніше за мене. Чому ж мене б’ють? — Ти дозволив моїй крові завдати тобі болю, — заперечила Лііза. — Ти на це заслуговуєш. — Ти сама постраждала через мене, — поскаржився Хан. — Ти поранив собі ногу, щоб чинити опір моїй матері, — додала Лііза. — Ти поцілувала мене першою, — гордо заявив Хан. — Тому ти у всьому винна. — Пол мав би іншу думку, — посміхнулася Лііза. — Тоді я не зможу дати тобі ляпаса, — Хан фальшиво зітхнув, і Лііза не змогла стримати сміх. — Ти ідіот, — хихикнула Лііза. — І ти все одно вирішила бути зі мною, — похитав головою Хан. — Я починаю сумніватися, що ти така розумна, як думаєш. Лііза продовжувала сміятися, перш ніж розплилася в теплій усмішці, коли побачила, що погляд Хана затримався на порізі на її долоні. Вона не могла злитися на нього, коли він так турбувався про неї. — У нас такий безлад, — зітхнула Лііза, перш ніж вказати очима на руки Хана. Хан зрозумів значення її жесту і відпустив її зап’ястя. Лііза обережно взяла його голову в руки, намагаючись уникнути травм, що пробігли по його щоках, а потім потягнула його між своїх ніг. Вона допомогла йому повернутися так, щоб він міг сісти перед нею, не дозволяючи нічому торкатися його ран. — Хіба бути безладним — це погано? — запитав Хан. — Я не знаю, — зітхнула Лііза, перш ніж поцілувати його в потилицю. — Я просто молода закохана дівчина. — Тоді я — закоханий юнак, — відповів Хан. — Коли тобі взагалі виповниться сімнадцять? — Лііза поставила одне з тих запитань, які ніколи не виникали за останні місяці. Хан порахував у голові, перш ніж відповісти, і ніяково посміхнувся: «До мого дня народження трохи більше місяця. Він має збігатися з початком кризи. Коли твій?» — Через місяць після твого, — відповіла Лііза. — Якраз посеред кризи. Вони мовчали кілька секунд, а потім вибухнули гучним сміхом. Вони навіть не знали, що стало причиною такої реакції, але не могли стриматися. — [Я така рада, що ми знайшли одне одного], — прошепотіла Лііза, занурюючи обличчя у волосся Хана. — [Я не вірила, що можу бути такою щасливою]. — [Дякую, що врятувала мене], — промовив Хан солодким тоном, влаштовуючись зручніше між її ніг. — [Я кохаю тебе]. Вони майже інстинктивно відреагували на мову Ніколс. Незабаром їхні очі зустрілися, а губи торкнулися один одного. Хан навіть почав повертатися, але Лііза раптово зупинила його, натиснувши на деякі місця на його грудях, які не були пошкоджені. — Що я роблю? — насмішкувато запитала Лііза. — Ніякого сексу, поки ти не зцілишся. Тобі навіть потрібно медитувати, щоб поглинути ману, зібрану за допомогою [Кривавого Вихору]! — Але ж ми були в такому настрої, — застогнав Хан. — Який настрій? — вилаялася Лііза, змушуючи Хана розвернутися і знову сісти у неї між ніг. — Медитуй, поки я знову не відлупцювала тебе! — Нинішні покоління також досить збочені, — драматично зітхнув Хан. Лііза засміялася, а потім наблизилася до вуха Хана, щоб прошепотіти дражливі слова: «Закінчуй швидше, щоб ми могли перейти до збочень». Хан поринув у медитативний стан, як тільки почув ці слова. Він почав рухати свою ману, як зазвичай, намагаючись розширити її в тих частинах тіла, які залишалися незачепленими цією енергією. Мана витікала з його потилиці та викликала болючі відчуття, коли плоть Хана намагалася чинити опір її розширенню. Проте, щось особливе сталося, коли вона торкнулася енергії, зібраної через [Кривавий Вихор]. Хан побачив, як ця енергія змішується з його маною і розтікається по тілу, не викликаючи жодної зворотної реакції. Його мана навіть не втратила інтенсивності. Здавалося, що вона конденсувала чужу енергію, перш ніж прийняти її в його нутрощі, але за винятком цього, тренування проходило гладко. Медитації в основному мали дві межі того, наскільки швидко вони підвищували наповнення маною. Вони викликали біль, який солдат міг не витримати, і вони могли використовувати лише ту ману, яку вивільняло мана-ядро. Хан досить швидко звик до болю, але йому все одно довелося зіткнутися з другою межею. Інші рекрути та солдати мали доступ до синтетичної мани, щоб прискорити процес, але Лікар Паркет змусив його втратити інтерес до цього методу тренувань. Втім, [Кривавий Вихор] міг мати ті ж самі ефекти та водночас давати природну ману. Більша кількість мани в його тілі змушувала його збільшувати своє наповнення маною швидше, ніж зазвичай. Хан не знав свого поточного рівня, але знав, що перетнув позначку в сорок відсотків. Він навіть вважав, що його рівень близький до п’ятдесяти відсотків, але підтвердити це було проблематично без сканерів чи лікарів. Медитація одразу після [Кривавого Вихору] пройшла настільки добре, що травми, спричинені старим методом Ніколсів, майже повністю загоїлися за один сеанс. Ще й надто, він був здивований, коли вивчив, наскільки зросла його мана, і порівняв її зі звичайними тренуваннями. Він отримав ефекти, які були в п’ять-шість разів кращі, ніж зазвичай. «Такими темпами я можу стати воїном першого рівня під час кризи» — подумав Хан, сповнений рішучості. Поки Хан медитував, Лііза заснула. Він знайшов її лежачою на спині, поклавши голову йому на плече, а руки в боки. Вона стримувалася, щоб не обійняти його, боячись зачепити його рани, хоча дуже хотіла обіймів. «Я стільки пережив, — зітхнув подумки Хан, оглядаючи спляче обличчя Ліізи. — Як я можу відчувати себе таким щасливим?» Хан рухався тихо, намагаючись не розбудити Ліізу. Він повернувся і поставив ноги на землю, а потім просунув руки за її спину і стегна. Лііза не прокинулася, коли Хан підняв її ковдру. Його тепло огорнуло її, і вона відчула себе так, ніби вони були у своєму звичайному ліжку. Він міг занести її в печеру і покласти на ковдру, перш ніж дістався до свого халата, що лежав поруч. Лііза заскиглила, коли відчула, що тепло покидає її, і її очі почали розплющуватися, але Хан швидко погладив її по щоці та залишив поцілунок на лобі. — [Я скоро повернуся], — пообіцяв Хан. — [Ти ніколи не повертаєшся], — поскаржилася Лііза, показуючи люблячу посмішку. — [Поцілуй мене і постарайся поспішати. Мені без тебе холодно]. Хан посміхнувся і поцілував її, перш ніж Лііза відвернулася вбік, щоб йому було легше залишити її там. Він рушив до водоспаду, не знімаючи штанів, і незабаром тупий ніж опинився в його руці. Зброя мала багато позначок по краях і в центрі, але вони з’являлися не так часто, як раніше. Хан дедалі краще вправлявся з Божественним Женцем. Ідеальне виконання навіть завдавало набагато менше шкоди ножеві нульового класу, але він все одно ламався. Глобал Армі дала Хану ще один ніж нульового класу, але він використає ніж першого класу, коли настане світло. Під час всесвітньої кризи було безглуздо приховувати свою силу, а боротьба з кращою зброєю дозволила б йому уникнути травм під час помилок. Головною проблемою Божественного Женця було те, що Хан так і не зміг поєднати його зі стилем Блискавичного демона належним чином. Він знайшов і вивчив кілька рухів під час тренувань, але не удосконалив їх у реальному бою. Його інстинкти все ще покладалися в основному на ноги. Йому доводилося думати, щоб згадати про ніж, а це було проблемою в смертельно небезпечній ситуації. Вроджений гострий першокласний ніж допоміг би, а Хан розробив би стиль бою, який спирався на обидва його бойові мистецтва. Проте, він повинен був переконатися, що наближається до денного світла з пристойним рівнем майстерності. Він не мріяв досягти компетентного рівня так швидко, але мати показник успішності в ідеальному виконанні вище вісімдесяти відсотків звучало непогано. Проблема полягала в тому, що для досягнення такого рівня майстерності залишалося лише трохи більше місяця тренувань. «Майстерність перемагає нестабільне виконання» — часто повторював Хан в думках слова лейтенанта Дістера, замахуючись ножем на водоспад. Хан завершив свої вправи для Божественного Женця, перш ніж перейти до стилю Блискавичного демона. Він не забув свій фундамент, та компетентний рівень майстерності не був близьким до піка на шляху до повної майстерності, тож він мусив продовжувати тренування. Рухи, які об’єднали два бойових мистецтва, з’явилися згодом. Хан методично повторював усе, перш ніж поставити крапку. Він мав біля кого розім’ятися до кінця ночі, і він не знав, як довго зможе насолоджуватися цими моментами.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!