Кривавий Вихор

Наступні дні Хан витратив на те, щоб звикнути до [Кривавого Щита], але виявилося, що він не потребує особливої роботи. Техніка вже існувала всередині нього. Йому потрібно було лише перемістити її в потрібних місцях, щоб вона проявила свою дію.

Відгалуження старих способів Ніколс мали недоліки, криваві ритуали та високі вимоги, але після опанування вони давали приголомшливі відчуття. Хан фактично отримав заклинання, яке не вимагало концентрації, практики чи унікальних рухів. Помилитися було навіть неможливо, оскільки здібність технічно вже була активною.

Хан міг зрозуміти, що Амбасадор Єза навмисне дала йому можливість активувати [Кривавий Щит] одразу ж. Вона, схоже, дбала про те, щоб він впорався. Здавалося, її хвилювала його поведінка в кризовій ситуації, що лише показувало, наскільки страшною може бути ця подія.

Хан також міг здогадатися, чому Єза вирішила збільшити його силу перед кризою. Він знав, наскільки він сильний, а вона знала про його подругу Ніколс. Вона не могла уявити її справжню особистість, але рішучість, яку Хан продемонстрував під час зустрічі, довела, наскільки глибоко він піклується про неї та про прибульців в цілому.

Його рішення зрадити Глобал Армі стало ще одним доказом його слабкої прив’язаності до свого виду. Хан міг би стати цінним активом під час кризи. Його дії могли врятувати життя Ніколс, і Єза без вагань інвестувала в нього.

Хан так і не повернув книги до академії, і не випробував там свої можливості з [Кривавим Щитом]. Його співпраця з Амбасадором Єзою мала залишатися таємницею, яку могла знати лише Лііза. Азні та Доку, ймовірно, промовчали б, якби дізналися про це, але Хан не хотів залишати підказок.

Печера в болоті була ідеальною схованкою для книг. Мало того, Лііза і Хан могли використовувати час, проведений там, щоб запам’ятати їхній зміст і підготуватися до [Кривавого Вихору]. Що стосується [Кривавого Щита], то Хан не потребував практики, але він хотів зрозуміти, наскільки сильна ця техніка, перш ніж використовувати її в бою. Крім того, він повинен був побачити, скільки його шкіра може витримати в такому посиленому стані.

Випробування дали напрочуд добрі результати. [Кривавий Щит] був трохи сильнішим за людські заклинання, тож міг захистити Хана від потужних ударів і гострих предметів. Навіть покладаючись на техніку Божественного Женця, він насилу проникав ножем крізь цю міцну сітку кровоносних судин.

Розрив між [Кривавим Щитом] і Божественним Женцем зменшувався, коли Хан намагався завдати собі серйозної шкоди, але він пов’язував цю особливість з унікальністю свого бойового мистецтва. Пробивна сила Божественного Женця була близька до піка людських бойових стилів. Було б дивно, якби він не міг нічого зробити з щільними кровоносними судинами.

Хан почав вважати ідеальним виконанням ті часи, коли Божественному Женцю вдавалося пробити [Кривавий Щит]. Гнучкість техніки Ніколсів дозволяла йому перевіряти гостроту мембрани на безпечних місцях, таких як бічна частина передпліччя, тож він не стримувався в ті дні.

Відсутність тренувальних залів на Нітісі завадила Хану оцінити своє виконання Божественного Женця. [Кривавий Щит] став його мірилом, але Лііза врешті-решт змусила його зупинитися, замінивши захисну техніку своїм льодом. Хан отримав лише поверхневі порізи, які загоїлися за лічені години, але Ліізі не подобалося, як легко він міг поранитися.

Хан і Лііза мали дочекатися вільних днів, щоб попрацювати над [Кривавим Вихором]. Нічого незвичайного не сталося, тож вони могли зустрітися в печері після вечірки на честь закінчення занять і підійти до всього спокійно.

Решта ночі минула в поті чола за випивкою, випитою на вечірці, і вони встигли добряче попотіти. Вони прокинулися близько обіду з ясним розумом, задоволеними виразами облич і теплом, що наповнювало їхні серця, але настрій швидко змінився на серйозний після кількох поцілунків.

— Ти ж не збираєшся стікати кров’ю? — запитав Хан, оглядаючи Ліізу.

Дівчина принесла до печери невеликий казан і простий ніж протягом попередніх днів. Вона була готова відкрити глибокий поріз на долоні, і Хану явно не подобалася така ситуація.

— Все буде добре, — повторила Лііза всоте. — Тобі слід турбуватися про можливі промахи. Ти впевнений, що мана в навколишньому середовищі не вб’є тебе?

Хан розповів Ліізі про застереження, які зробив йому Лікар Паркет. Його тіло може відторгнути синтетичну ману, але це не повинно стосуватися енергії в навколишньому середовищі.

Вони вирішили, що перервуть [Кривавий Вихор], як тільки Хан помітить, що щось не так, але він був упевнений, що все пройде добре. Успіх [Кривавого Щита] довів, що його тіло не відкидає старі методи Ніколсів, тож він вірив, що те ж саме станеться і з іншою технікою.

— Ти впевнена, що маєш достатньо зілля? — запитав Хан.

— [Заза] була більш ніж рада допомогти мені, коли дізналася, що ми збираємося використовувати старі методи, — повторила Лііза.

— А як же твій шлунок? — продовжив Хан. — Ми не дуже багато їли.

— Я їла, як завжди, — прокоментувала Лііза. — Я навіть не з’їла частину того, що ти приніс, сподіваючись, що мене заколише.

— У мене трохи паморочиться в голові, — драматичним тоном оголосив Хан.

— Я змушу тебе запаморочитися, якщо ти не припиниш мене турбувати, — пригрозила Лііза. — Ми робимо це. Змирися з цим. І ні, я не зупинюся, навіть якщо ти мені заважатимеш.

Ліізі не потрібно було відводити погляд від ножа, щоб зрозуміти, що Хан почав планувати, як потурбувати її. Йому не залишалося нічого іншого, як змусити її припинити процедуру. Хан полюбив її ще більше, коли побачив, як глибоко вона його знає, але вимоги техніки все ще дратували його.

Хан хотів було додати кілька жартів, але його розум затьмарився, коли він побачив рівень концентрації, якого досягла Лііза за ці короткі мовчазні секунди. На її обличчі був звичайний відсторонений вираз, який вона показувала іншим, але зараз він містив глибший зміст. Вона виглядала так, ніби процедура могла вбити її, але Хан знав, що вона не хвилювалася за себе.

Ніж врешті-решт встромився в її долоню і відкрив глибоку рану. Блідо-червона кров почала стікати в маленький казан, і Лііза збільшила рану, коли відчула, що процес йде надто повільно.

Лііза намагалася не виявляти жодних емоцій, щоб заспокоїти Хана. Вона викреслила все непотрібне зі свого бачення і відчуттів, але все одно відчувала на собі його стурбований погляд. Це було те, що ніяка концентрація не могла змусити її ігнорувати. Її мана хотіла, щоб вона знала, що він був там.

Зрештою Лііза впустила ніж на землю і поклала долоню на казан. Лазурне сяйво повільно поширювалося на предмет, а його відтінки темнішали, коли Лііза змінювала природу своєї мани. Вона повинна була створити енергію, яка могла б з’єднати тіло Хана з навколишнім середовищем і омити його кров.

Створити щось, що відповідало б унікальній аурі Хана, для неї не було проблемою, оскільки вона провела майже три місяці, сплячи в його обіймах. Лііза закарбувала в пам’яті його тепло, запах і реакції. Вона точно знала, як модифікувати свою ману під нього.

Зробити те ж саме для печери виявилося трохи складніше. Лііза вже звикла до цього середовища, але ніяких особливих відчуттів, які б покращили її сприйняття, не виникало. Невелика різниця в температурі або спертість повітря змушувала її коригувати ідею в голові.

Додати до мани дві різні природи та змішати їх, не дестабілізувавши при цьому енергію, було непросто. Хан міг додати гостроти до своєї мани, але йому було далеко до тієї плавності, яку зараз демонструвала Лііза. Трансформація виглядала природною, коли вона виконувала її, і він втратив дар мови перед її здібностями.

Лііза зачекала, поки її кров заповнила половину казана, перш ніж розплющити очі та взяти флягу, яку вона залишила позаду себе. Каламутна рідина всередині неї була зіллям, яке Залпа приготувала в останні дні після того, як Лііза розповіла їй про [Кривавий Вихор]. Стара Ніколс була ідеальною таємною помічницею для пари, оскільки вона порвала зв’язки з рештою свого виду, а її прихильність до дівчини Хана зробила її ще більш готовою допомогти.

Кров швидко перестала текти з порізу на долоні Ліізи після того, як вона зробила ковток з фляги. Рана не затягнулася, але це покращення вже заспокоїло Хана. Крім того, дія зілля не вплинула на її контроль над маною. Енергія, що вкривала казан, залишалася стабільною і не зазнала жодних змін у своїх відтінках.

Ліізі довелося залишитися в такому положенні на деякий час. Кров повинна була поглинути ману природним чином, тому вона могла лише дозволити їй купатися в енергії, поки вона не набуде нових властивостей. Минула майже година, перш ніж вона прибрала руку з предмета і задоволено кивнула.

— Іди сюди, — наказала Лііза. — Час наносити знаки.

Хан зіскочив з ліжка і ліг на землю поруч з казаном. Він все ще був голий з минулої ночі, тоді як Лііза одягла свій халат перед початком процесу, щоб уникнути зміни його мислення. Вона хотіла, щоб він повністю зосередився на техніці, оскільки вони мали діяти швидко, якщо щось піде не так.

— Твої предки були досить збоченими, — пожартував Хан.

— Ми також були збоченцями, — прошепотіла Лііза, нахиляючись, щоб залишити поцілунок на його губах.

На цьому дражнилки закінчилися. Хан заплющив очі, щоб зосередитися на нутрощах свого тіла, а Лііза піднесла казан ближче до себе, перш ніж занурити два пальці в кров.

— Я починаю, — сказала Лііза. — Не забудь попередити мене заздалегідь.

— [Ліізо, я довіряю тобі], — пробурмотів Хан, не розплющуючи очей.

Лііза з любов’ю посміхнулася і погладила волосся Хана, перш ніж звільнити його чоло від чорних пасом. У цей момент її друга рука вийшла з казана, і вона дозволила кільком краплям впасти з її пальців, перш ніж наблизитися до його обличчя.

Кров була трохи холодною, але Хан зосередився лише на твердому русі Ліізи. Він запам’ятав знаки, яких вимагав [Кривавий Вихор]. Це були прості малюнки, які йшли від чола до пальців ніг, тож він міг слідувати за нею подумки.

Лііза ніколи не вагалася і не робила помилок. Вона була досконалою. Вона завжди занурювала пальці в кров після того, як проводила три лінії, і Хан зрештою почав відчувати, як над ним щось наростає.

Його чутливість до мани дозволила йому помітити, як кров почала активізуватися, коли до малюнка приєдналося більше ліній. Техніка хотіла створити електричний ланцюг, призначений для мани, і його потужність наростала, поки Хан не почав відчувати дискомфорт.

Ніщо не впливало на шкіру Хана, але він відчував, що щось має статися. Він зрозумів причину цього відчуття, коли Лііза вперше з початку процесу завагалася.

— Завершуй, — вигукнув Хан, щоб заспокоїти Ліізу, і вона залишила ще один поцілунок на його губах, перш ніж намалювати останню лінію, як того вимагала техніка.

Лііза швидко зробила крок назад, тягнучи за собою казан. У ці секунди лінії почали сяяти, і блідо-червоне сяйво заповнило темну печеру. З-за її спини подув слабкий вітер, і мана почала сходитися до Хана.

Хан не говорив. Він повністю зосередився на знаках, які намалювала Лііза, і слабке здивування охопило його розум, коли він вивчив природу [Кривавого Вихору].

Мана природним чином потекла до сяйнистих ліній після того, як вони встановили зв’язок з навколишнім середовищем, але ця енергія не одразу потрапила в тіло Хана. Вона збиралася в крові й повільно просочувалася під шкіру.

Мана також не розсіювалася всередині тіла Хана. Вона залишалася під кров’ю і продовжувала накопичуватися, поки не створила копію ліній всередині його шкіри. Цей процес викликав дискомфорт і навіть деякий затяжний біль, оскільки його плоть не могла утримувати стільки енергії в одному місці. Але під час медитацій Хан переносив і гірші відчуття, тому залишатися нерухомим не було проблемою.

Проблеми почалися, коли Хану стало жарко. Мана, що протікала через кров, створювала певне тертя з його шкірою. Відчуття печіння спочатку було м’якшим, ніж те, що він навчився терпіти в стилі Блискавичного демона, але воно продовжувало посилюватися, коли процес тривав.

— Все в порядку? — запитала Лііза, побачивши, як на обличчі Хана з’явилася хмурість.

— Трохи пече, — буркнув Хан. — Поки що я можу терпіти.

Лііза хотіла щось додати, але змусила себе промовчати. Вона придушила свої слова навіть тоді, коли з фігури Хана почав виходити слабкий шиплячий звук.

Шум і печіння посилювалися, аж поки Хан не зміг приховати більшу частину свого виразу обличчя. Все почало боліти як слід, але йому доводилося стикатися з гіршим під час своїх найшвидших спринтів, тому він терпів цей біль. Він хотів отримати найкраще від цього процесу, і зупинившись занадто рано, він відчував би, що марнує кров Ліізи.

— Я зупиняю техніку, — заявила Лііза, коли зі шкіри Хана почали виходити клуби диму.

— Я все ще можу продовжувати! — поскаржився Хан.

— Мені все одно, — прокоментувала Лііза, присідаючи поруч з Ханом і дотягуючись до однієї з ліній на його животі, щоб перервати техніку.

Лііза болісно зітхнула, коли доторкнулася до лінії, що світилася. Малюнок був настільки гарячим, що вона інстинктивно відсмикнула руку. Однак мана швидко вкрила її пальці, коли вона зрозуміла, що Хан тримає ці пекучі знаки на всьому своєму тілі.

Сліди перестали поглинати ману, коли Лііза витерла частину крові. Пекучі відчуття, що наповнювали свідомість Хана, зникли, але він зміг оглянути Ліізу, лише коли розплющив очі.

Хан швидко помітив опік на пальцях Ліізи й, не вагаючись, сів, щоб взяти її за руку. Однак вона ніяк не відреагувала на його жест. Її погляд був прикутий до шматка шкіри, який вона відрізала, щоб перервати [Кривавий вихор].

Погляд Хана також був спрямований туди. На тому місці з’явилася червона пляма, оскільки кров спалила поверхневі шари його шкіри. Не важко було здогадатися, що решта ліній приховували плоть у схожому стані, але Хан не надто переймався цим, оскільки мав майже два дні на загоєння. Натомість він із задоволенням відчував, як мана накопичується прямо під цими ранами.

— Спрацювало! — вигукнув Хан, повертаючись, щоб показати свою радісну посмішку Ліізі, але вона дала йому ляпаса, перш ніж він зміг подивитися на її обличчя.

Хан мусив почути її сопіння, щоб зрозуміти, що сталося. Він спробував знову повернутися до Ліізи, але вона схопилася на ноги і поспішила вибігти з печери. Вона навіть пнула ногою казан, від чого залишки крові пролилися на землю.

«Я облажався» — відразу зрозумів Хан.

Перш ніж він скочив на ноги, він глибоко зітхнув. Хан поставив котел і повільно вийшов із печери. Він все ще був голий, але йому було байдуже. Він знав, що територія порожня.

Його чутливість до мани привела його до знайомої присутності, яка сиділа в брудному кутку біля підніжжя скелі, де він знайшов Ліізу з найбільш розлюченим виразом, який він коли-небудь бачив на її обличчі.