Блакитний спалах світла осліпив нас — і сильний порив вітру пролетів повз.
— Угх.
Оскільки я тільки-но встигла піднятися за Каллісто на платформу, то втратила рівновагу через різкий порив вітру.
Я була готова впасти, коли моє зап'ястя підхопила сильна рука.
— Обережно.
Кронпринц, наче зовсім не збентежений вітром, міцно тримав мене.
Коли вітер знову подув, я однією рукою утримала своє волосся і з великими зусиллями розплющила очі.
— Це……
Навколо скелета на вівтарі утворилося велике коло. Почав вимальовуватися складний візерунок, ніби невидима людина малювала на підлозі, і невдовзі блакитне світло знов спалахнуло над колом.
Наче розгойданий невидимий вогонь, невловима енергія шалено кружляла навколо скелета. Це, здається, також викликало сильні пориви вітру. Пошарпане вбрання скелета шалено майоріло.
— Це магічне коло, — сказав кронпринц, що до цього мовчки спостерігав за процесом.
"Магічне коло……?"
Я тупо дивилася на блакитне світло, що випромінювалося від кола, невпевнена у тому, що саме він мав на увазі.
Спочатку стих вітер, і незабаром за ним послідувала невловима енергія. Візерунок на підлозі повільно згас — і у печері знову запанувала тиша.
— Тож хтось все-таки використовував магію на території імперського палацу без дозволу, хоча ця людина очевидно померла доволі давно.
Кронпринц відпустив зап'ястя, за яке схопив мене, коли утримав від падіння.
Скелет, який стояв у магічному колі, звісно виглядав доволі старим.
"Чи це місце зберігалося завдяки магії?"
Печера була доволі вологою, тож такі старі залишки зазвичай вже давно би прогнили.
Ба більше, мені було цікаво, як скелет міг стояти вертикально, коли пориви вітру могли знести з ніг навіть живу людину.
— ……Чому від нього залишилась тільки верхня частина?
Іноді стоячих мумій дійсно знаходили, але це було можливо лише тоді, коли зберігалася шкіра та м'язи нижньої частини тіла.
Проте останки переді мною аж ніяк не можна було назвати мумією. На його ребрах та хребті не було й натяку на мʼясо, і було схоже, що скелет майже вріс у камінь внизу.
— Можливо кістки злилися із каменем завдяки воді, що крапає зверху? — вголос роздумувала я, дивлячись на останки з великою зацікавленістю.
— Скелет зберігся завдяки залишку мани.
— Га?
— Схоже, ця людина використала своє тіло як жертву магічному колу, аби прив'язати до цього місця свою душу, — відповів раптом кронпринц.
Тільки тоді я зрозуміла, що роздумувала вголос.
— Судячи з твого здивування, ти, певно, не в перший раз бачиш скелета, — він задоволено дивився на мене, що зацікавлено розглядала останки. — Зазвичай для такого ритуалу використовуються тварини, але це тіло, здається, розсипалося, і людина померла посеред ритуалу.
— Її тіло…… розсипалось? — повторила я, шокована.
Каллісто кивнув і відповів похмуро:
— Щоб активувати магічне коло, потрібна потужна життєва сила.
— ……Потужна життєва сила?
Я не знала нічого ні про магічні кола, ні про життєву силу.
"Що за? На звичайній складності жодної інформації про таке не було."
Я зовсім не очікувала від нього такого пояснення, через що була ще більш спантеличена.
"Це що, фільм в жанрі фентезі? Як, в біса, можна прив'язати до чогось свою душу?"
Проте після миті здивування я згадала, що це не реальність, а лише ігровий світ, де магія була звичайною річчю, тож я не мала знаходити у цьому логіку.
— Чому…… ця людина хотіла зв'язати свою душу із цим місцем?
— Припускаю, він хотів зробити так, щоб магічне коло працювало навіть після його смерті. Яку б магію він не намагався використати, вона дуже сильна, — насупившись, Каллісто додав: — Заради тих, хто проживає у палаці, я радий, що цей виродок помер раніше, аніж встиг завершити ритуал.
Я кивнула. Було жахливо, що ця незнайома людина намагалася таємно провести якийсь магічний ритуал в глибині лісу на території імперського палацу.
Кронпринц пройшов уздовж межі магічного кола, оглядаючи скелет.
— Здається, душа зникла, і у магічному колі залишилася лише мана всередині тіла……
— ……
— Якщо цього достатньо, аби зберігати магічне коло до сих пір, ця людина при житті мала бути доволі здібним чаклуном.
Я зрозуміла, що він мав на увазі: мана, яка знаходилась у мертвому тілі, зберегла скелет.
"Тож, аби зберегти залишки, потрібна лише мана, а не складна суміш хімічних речовин?"
У цьому світі магія була доволі зручною річчю. У ту мить.
Вжжжжжжж—
Я відчула слабку вібрацію, і блакитне магічне коло знов почало чітко вимальовуватися на камені. Воно, здавалося, активувалося ще раз.
— Принцесо, відійди трохи, це може бути небезпечно.
Каллісто махнув рукою, наказавши відступити. Я рішуче зійшла з вівтаря.
Вшшшшшшшшшшшшшшшш!
З магічного кола у сильному пориві вітру знову бурхнула мана.
Сррррррррррр, кщччч!
Принц дістав свого меча і суворо встромив його у невидимий вир.
Бум—!
Коли скупчення мани спротивилося мечу, яким принц намагався її розсікти, печерою пролунав схожий на вибух звук. Його розкішне золоте волосся шалено танцювало на вітрі, але кронпринц, здавалося, зовсім не був збентежений — він лише міцно тримав свій меч, пронизуючи кам'яний вівтар, червоні очі дивилися в повітря, ніби нудьгуючи.
Довкола нього бризнули блакитні іскри.
Кррк, кр, крррррр—
Голосне потріскування та хрускіт пролунали печерою — і від місця, де він встромив свій меч, каменем пішли тріщини. Тонкі тріщини незабаром стали глибшими і заповнили усе магічне коло.
Кррк, кррррк—
З великим хрускотом поступово стихли бурхливі пориви вітру, і мана разом з магічним колом раптово зникли.
— Фух…… — кронпринц витягнув меч з глибоким зітханням.
На його чолі виступили краплі поту, тож я припустила, що скасування закляття викликало у нього велике напруження.
— Вже…… все, Ваша Високосте? — спитала я, опускаючи руки від вух, бо оглушливі звуки стихли.
— Я повністю знищив його, — промовив Каллісто, недбало кивнувши. — Тепер давай подивимось, що за заклинання він намагався виконати.
З мечем у руці він йшов по потрісканому каменю до скелету, націлившись на руки, що тримали широкі сувої.
— Гмм.
Зупинившись перед скелетом, він потер підборіддя, думаючи, і підняв свій меч. Він був готовий розрубати його.
Усвідомивши, що принц збирався зробити, я вигукнула.
— Ва-Ваша Високосте!
— Га? — Каллісто зупинився і поглянув на мене.
Я кинулася до нього.
— Що Ви робите?
— Я відріжу йому руки.
— Нащо?
— Мені треба прочитати сувої, аби дізнатись, чого ця людина збиралась досягти, створивши магічне коло на території імперського палацу.
— Вам не потрібно для цього руйнувати скелет.
Кронпринц звів брови, ніби не розуміючи, що я намагалась сказати.
— Тоді що, принцеса впорається зі скелетом та дістане для мене сувої?
— Так.
— ……Що?
— Я дістану їх для Вас, — піднесено сказала я, швидко кивнувши.
Я завжди хотіла розкопати людський скелет і не хотіла, аби кронпринц зруйнував залишки своїм легковажним рішенням.
Адже останки так довго зберігалися у такій цікавій позі.
— Відійдіть на хвилинку, Ваша Високосте. І приберіть меч, — сказала я, м'яко відштовхуючи небезпечного чоловіка назад.
— Ха.
Кронпринц розреготався, не вірячи вухам, але дослухався моїх слів.
Сррр—
І повернув меча до піхов. Його глузливий вираз обличчя ніби говорив: "Покажи мені тоді, на що ти здатна".
Переконавшись, що він відступив, я стала перед скелетом, склала руки і коротко схилила голову.
"Перепрошую. Мені треба потурбувати місце Вашого останнього спочинку."
Археологи майже завжди найбільше хвилювалися, коли викопували останки чи гробниці. Більшості людей було важко у це повірити, але надприродні інциденти під час цього були більш поширеними, аніж можна було очікувати.
— Що…… ти робиш?
Він стояв прямо поряд зі мною, пильно споглядаючи, ніби я була дуже цікавим екземпляром.
— Я торкатимусь його залишків, тож віддаю йому шану.
— Навіщо?
— Я помолилася за його упокій і за те, аби нічого дивного не сталося, коли ми візьмемо речі, що йому належали.
— Який абсурд, — сказав кронпринц, зиркнувши на мене та насупившись. — Ніколи б не подумав, що принцеса така забобонна.
— ……?
Я проігнорувала його.
Перед розкопками необхідно було дослідити стан речей. Я нахилилася і уважно оглянула сувої та пальці, що їх тримали.
Папір гнив та почорнів там, де був у контакті з кістками, можливо тому що людина померла, тримаючи сувої. Навколо почорнілих ділянок було видно товстий шар пилу, піску та іншого бруду.
"У нас є щітка чи щось таке?"
Однак, звісно, усередині печери не було нічого подібного.
"Ах! Точно!"
Поки я оглядалась навколо, намагаючись знайти щось, що зможу використати, мені в голову прийшла ідея. Я поклала арбалет на підлогу, і дістала кинджал, який знайшла раніше. Тоді я вхопила жменю свого волосся і відрізала трохи.
Тоді.
— Принцесо!
Шч—
Через те, що його рука різко схопила мою, яка тримала кинджал, я проти волі обернулася.
— Що, чорт забирай, ти робиш?
