Коли я підійшла до дверей бальної зали з притиснутою до шиї хусткою, у мене вже припинилась кровотеча.
Знаючи, що він чаклун, я не була впевнена, чи Вінтер таємно зачарував її.
Я здригнулась і зупинилася, щоб оглянути себе перед тим, як увійти до бальної зали.
"Я не знала, що одягнути сукню тьмяного кольору сьогодні буде такою великою підмогою."
Пляма крові на сукні, яку я носила, була ледве помітна через її темний колір.
Завдяки цьому мені довелося лише трохи поправити волосся, перш ніж увійти.
Знайти Дерріка було дуже легко.
Наш містер "ігрова ціль" з холодною аурою самотньо сяяв серед усіх оточуючих його людей.
"Він сказав мені просто мовчати і не галасувати…… Якщо побачить поріз на моїй шиї, він розлютиться."
Я була надто зосереджена на тому, щоб згадати попередження, яке Деррік дав мені, коли ми прибули на імперські землі, що й не помітила на собі погляди людей.
Не помітила, що лише тому, що сукня моя була в порядку, не означало, що я сама була в порядку.
— ……Брате, — тихо покликала його я.
На щастя, він почув цей тихий оклик, що був майже шепотом посеред усього натовпу, тому що одразу після цього він обернувся, аби поглянути на мене.
— Думаю, що вже піду, я почуваюся не дуже добре.
Блакитні очі Дерріка розширилися, коли він помітив свою бліду молодшу сестру, яка мала вигляд, ніби от-от знепритомніє і до шиї якої була притиснута закривавлена хустка.
— Прямо зараз.
Все почорніло в одну мить.
Коли я знепритомніла, останнім, що побачила, був Деррік, який біг до мене з блідим обличчям.
***
Я не пам'ятала нічого після того, як знепритомніла на балу.
— Пані—!
— Швидко! Поспішайте та приведіть лікаря!
Було чути квапливі крики та рвучкі кроки.
Той факт, що я цілими днями лежала у ліжку, страждаючи лише від маленького порізу на шиї, викликав у мене сміх.
Наче весь стрес, який я ігнорувала через те, що була зайнята спробами вижити, миттєво вибухнув.
За ці дні мені марилось багато речей.
Тепер, коли стала Пенелопою, я думала, що мені буде снитись саме її минуле, проте я бачила своє.
Минуло зовсім небагато часу, як мене забрали в той дім і я вступила до старшої школи, яку відвідують лише діти багатих сімей.
Я збирала свої речі після уроку, коли хтось поплескав мене по плечу.
— Гей. Твій брат шукає тебе. Він сказав тобі прийти до складського приміщення спортзалу.
Він був одним із дітей, які віддавали перевагу другому виродку, що фактично мав центральну владу та контролював школу.
Я пішла до складу, не дуже думаючи про це.
Я помітила, що другий виродок був начебто причетний до знущань у школі, але це було не настільки серйозно, щоб про це думати.
— Брате……?
Тихо відчинивши двері, я обережно ступила до комірки.
Я нічого не бачила у темряві.
Поки я блукала, мені щось різко накинули на голову. Здавалося, поліетиленовий пакет.
— Щ-що…… Ак!
З закритим обличчям мене закинули глибше до кімнати, потім сильно побили.
Десятки ніг штовхали і наступали на мене.
Я не мала ні секунди, щоб прийти до тями. Єдине, що могла робити в цей момент, це кричати від усіх образ, що надходили на мене, і зіщулюватись.
— Ого, це освіжає! Звідки взагалі взялася ця жебрачка? Вона не на тому рівні, щоб відвідувати ту саму школу, до якої ходимо ми.
— Гей, а ми хіба не будемо у великій біді, якщо її брати дізнаються?
— Нісенітниця. Один з них ненавидить її до смерті. Я пішов за батьком на зустріч, і її згадали в їхній розмові. Ці брати тільки пересмикнулись від огиди.
Вони посміхнулися й казали ті погані слова, спостерігаючи, як я намагаюся прийти до тями за допомогою енергії, яка в мене залишилася.
Ці слова ранили мене більше, ніж їхні дії хвилину тому.
— Гей. Відтепер дивись, щоб не потрапляла нам у поле зору, гм? І не кажи ні слова про сьогоднішній день.
Після цього я почула кроки людей, які виходили зі сховища.
Я лежала там, на підлозі, абсолютно нерухомо принаймні одну годину.
Я відчувала такий сильний біль, що навіть не могла поворухнутися.
Минуло багато часу після того, як я знову ледве могла підвестися.
Я зняла з голови поліетиленовий пакет і побачила, що і сумка, і форма зіпсовані.
Я пішла до вбиральні й почала витирати всі сліди зі своєї уніформи, поки не зрозуміла, що маю хвилюватись не про неї.
У дзеркалі я побачила синє біля очей. З цього я могла зрозуміти, що мене били ногами не тільки по тілу, а й по обличчю.
У мене з рота зірвався сміх, коли я побачила, що всім тілом кажу: "Мене побили".
Я не пам'ятала відчуття, коли мене били ногами, тому що я втратила почуття, а мій розум тоді був порожнім.
Я пробралась до того пекельного будинку. Я так ненавиділа його, що краще б померла, ніж увійшла, але мені не було куди піти, окрім цього місця.
Мені було неприємно, коли я зайшла всередину. В той час там мав би бути мій батько і двоє зведених братів, у яких був перекус у вітальні.
— Я повернулась.
Оскільки я не могла до них приєднатися, я наспіх вклонилась у привітанні і швидко попрямувала до сходів.
— Почекай. Зупинись там.
Зазвичай їм було байдуже, повернуся я чи ні.
Але той день мав і надалі залишатися поганим, тому що другий виродок викликав мене.
— Гей, я ж тобі сказав зупинитися!
Я проігнорувала його і продовжувала йти. Другий виродок підвівся з місця.
Мене схопили за зап'ястя, перш ніж я змогла дістатися до сходів.
— Гей, що це все таке? Чому ти так виглядаєш?
— ……Нічого такого. Я просто впала, — відповіла я, похитавши головою, щоб приховати волоссям синяки на очах.
— Гей, подивися на мене. Тебе побили?!
— Ні. Як я щойно сказала, я впала.
— А, я ж тобі сказав підняти голову!
Я хотіла піднятися до своєї кімнати і відпочити сьогодні, але він завадив мені і потягнув за волосся.
— Ти, що з синяком? Який мерзотник це зробив. Хто, чорт його……!
Через цього нахабу стало видно моє побите обличчя.
— Це нічого.
— О, це нічого? Як це н……!
— Справді нічого, серйозно! Це нічого, я ж казала, що нічого—!
Мені здається, я була не у своєму розумі, бо накричала на нього, а також стрясла його руку з себе проти волі.
Навіть мій батько і старший зведений брат вирячили очі. Ймовірно, тому, що вони ніколи не бачили мене настільки злою, щоб я так поводилась.
У той момент я подумала, що не можу стати більш нещасною, ніж зараз.
Те, що вони добре проводили час, їли фрукти, а мене били у складі спортзалу.
— Відколи це тобі не байдуже на мене!
Коли я зайшла і побачила, як у вітальні ці троє проводили час, як сім'я, я заздрила. Ревнувала.
І я, що не могла приєднатися до них, була……
— Просто залиште мене в спокої! Я коли-небудь просила вас зробити щось для мене раніше? Я навіть нічого не зробила, але чому! Чому ви продовжуєте……!
У вітальні панувала тиша, від якої могли побігти мурашки по шкірі.
Я завжди думала, що плач означає втрату та невдачу, але в той момент я не могла зупинитись. Усі сльози, які я стримувала досі, водоспадом хлинули з моїх очей.
Я плакала, як маленька дитина, не знаючи, як змінились їх обличчя, дивлячись на мене.
Через кілька днів, коли синці на очах зникли, до мене підійшла друга сволота і заговорила.
— Я їх усіх знайшов і забив до півсмерті.
Він сказав ці слова, навіть не привітавшись. Я вже начебто знала з чуток, що деякі з проблемних дітей були госпіталізовані відразу.
— Наскільки ці виродки зневажають тебе, щоб зробити таке? — пробурмотів він, дивлячись на мене, що похитала головою.
— У будь-якому випадку, щоб ти знала, це більше не повториться.
Хоча я зовсім не була вдячна другому мерзотнику.
У школі я стала ще більш ізольованою. Нічого не стало краще, насправді, іноді наді мною знущалися більше.
— ……Спасибі, брате.
Мені хотілося кричати, що це він винен, а не витягувати з себе ці слова подяки.
Чому я маю бути вдячна, коли ти сам прибираєш власний безлад?
Я просто дуже……
Дуже……
— ……Ти так сказав, але чому вона не прокидається……!
Були чутні крики, але я не могла зрозуміти, хто і що вони говорили.
Боліла голова. Я розплющила очі, хоча це було важко зробити.
— ……Зробіть хоча б це. Очевидно, ви разом із тим божевільним виродком, коронованим принцом……!
— ……Так голосно.
Хтось миттєво підійшов до мене, коли я видавила голос.
— Гей, ти прокинулась……
Все було розпливчасто. Я не могла добре розгледіти обличчя людини.
Але завдяки знайомому голосу я могла одразу сказати, хто це.
Це була друга сволота з дому.
— ……Я ненавиджу…… тебе.
Я змусила свій голос вимовити слова, які раніше не могла.
— ……Справді, я тебе так ненавиджу. Я ненавиджу тебе у сто, тисячу разів більше, ніж ти ненавидиш мене……
— ……
— Я ненавиджу тебе більше, ніж будь-кого на світі.
Я заплющила очі, закінчуючи свої слова, відчуваючи себе трохи оновленою.
І я не могла бачити, тому що знову заснула.
Блакитні очі тремтіли, наче під час землетрусу, а чоловік з рожевим волоссям закляк настільки, як тільки можна.
