Деррік простягнув до мене руку, поки я підводилася, притримуючи сукню.
— Ти з'їла щось дивне?
Я порожньо витріщилася широко розплющеними очима на Дерріка, який намагався мене супроводити.
Через деякий час він насупився.
— Що ти робиш? Ти не збираєшся спускатися?
Я прийшла до тями й озирнулася навколо.
Погляди вельмож, які теж щойно прибули, були спрямовані в нашу сторону.
— Дякую.
Я поспішно взяла Дерріка за руку й зійшла з карети.
Тримаючись за руки, ми піднялися сходами до бальної кімнати.
— Молодий майстер Деррік Екарт і Принцеса Пенелопа Екарт із сім'ї Екарт!
Приблизно коли гігантські двері до бальної зали відчинилися після гучного крику слуги, холодні слова Дерріка долинули до моїх вух.
— Не будь нерозважливою. Ти не забула, що твій домашній арешт закінчився лише вчора?
— ……
— Якщо ти знову вчиниш скандал, це не закінчиться лише цим.
Мої захоплення зникло після його слів.
Я хотіла відповісти на неприємні слова Дерріка, але стрималась.
— Добре, я буду обережною.
Я доклала усіх зусиль, щоб усміхнутися під час розмови. Після моєї відповіді Деррік відвернувся від мене.
"Цк."
Я насупилася, коли він не дивився.
Вечірка в палаці йшла дуже гладко. Іншими словами, дуже нудно.
Одразу після того, як ми увійшли, Деррік залишив мене й був зайнятий вітанням інших людей.
Порівняно з тим, до мене ніхто не підходив розважити розмовою.
Здавалося, що чутки про те, що я підняла галас, мали великий ефект.
Я озирнулась й побачила шляхетних дам віку Пенелопи, які гуртом танцювали й перешіптувалися.
Я спостерігала сцену в кутку, де проходило мало людей.
"Мені не самотньо."
Це точно не промивання мізків.
Дійсно. У мене була чітка причина, чому я прибула сюди, і я зможу втекти з цього жахливого місця, якщо мені це вдасться.
"Ак! Коли ж прийде той клятий кронпринц!"
З плином часу все більше людей кидали погляди і пліткували про мене.
Саме тоді я подумала, що досягла межі терпіння приймати всі ці погляди.
— Її Величність Імператриця та Його Високість Другий Принц.
Нарешті починалась справжня подія, що відбувалась у цьому розділі гри.
Дворяни, що до цього сміялись й розмовляли, вклонилися чи стали на коліна до землі обличчям у бік дверей.
Я теж вклонилась, слідкуючи за тим, що робили інші.
Імператриця та другий принц впевнено прямували по червоній доріжці, здавалося, ніби цим вони говорили "ми імперська родина".
Золоте волосся, яке було символом імперської сім'ї, сяяло під яскравим світлом бальної зали.
Вони перетнули бальну залу і піднялися сходами. Там знаходилися місця, де мали право сидіти лише імперські особи.
Спостерігаючи за всією сценою, я була здивована, побачивши, куди сів другий принц.
"Хіба це не місце для коронованого принца?"
Місце, на якому сидів другий принц, було посередині і було розташоване вище, ніж інші.
Золотий трон з екстравагантним оздобленням у вигляді золотого дракона.
Це було місце імператора.
Однак імператор майже ніколи не з'являвся в грі, тому замість нього там зазвичай сидів коронований принц.
"Але чому другий принц……?"
Я була приголомшена тим, що імператриця і другий принц були такими спокійними, коли вони зробили щось подібне. Ніби це було абсолютно нормально.
Можливо це дозволено, бо це день народження другого принца.
— Підводьтеся, — звелів другий принц, що сидів на троні. Народ піднявся за наказом.
— Дякую вам усім за те, що ви відвідали церемонію мого дня народження, навіть коли, я впевнений, всі зайняті. На сьогодні приготовано не так вже й багато, але я сподіваюся, що всі добре проведуть час.
Після закінчення промови другого принца вечірка офіційно почалася. Ні, вона мала початися, поки……
Туп—!
Зі сторони входу раптом почувся гучний шум.
— Що за?
— Щ-що відбувається?
Дворяни всі повернулися до того місця, звідки доносився шум, і почали балакати.
Крізь натовп до бальної зали пройшла постать.
Крок, крок—
Було чути як хтось наближався.
При цьому також було чутно, як щось тягнуть.
— Ц-це коронований принц! — крикнув хтось. Я поспішно обернулася, щоб подивитись на той крик.
Елегантне світле волосся, наче зроблене зі справжнього золота, похитувалося в повітрі.
Сяюче золоте волосся імператриці та другого принца тепер здавалися жартом.
Блондин із золотистим волоссям із червоною накидкою, що майоріла позаду, був тим, хто справді сяяв у очах.
— Х-хіба це не…… Хіба це не людина?
— Ах! Ц-це……!
Люди, що стояли поруч із кронпринцом, почали кричати.
Тяг, тяг—
Я не помітила, бо мене відволікав зовнішній вигляд коронованого принца.
Те, що він притягнув із собою сюди, було людиною, яка абсолютно не рухалась.
— З днем народження, любий брате.
Вінценосний принц, що підійшов до сходів, підкинув людину в руці.
— Б-брате!
— К-коронований принце!
Імператриця встала з місця й вказала на кронпринца.
— Я-як ганебно ти поводишся!
— Чому відвідати церемонію дня народження мого молодшого брата — це ганебно, мамо?
— Ти коронований принц, але ти робиш цю жахливу річ у місці, куди тебе навіть не запросили……!
Обличчя імператриці, яка не дозволяла собі говорити про затягнуту сюди людину, запалало червоним і тремтіло.
— Що ти маєш на увазі, що мене не запросили. Ці слова засмучують.
— Хто ти такий, щоб приходити в таке місце!
— Якраз тому що мене запросили, я відклав усі свої обов'язки, аби прибігти сюди.
Вінценосний принц глузливо знизав плечима. Він зовсім не виглядав сумним, судячи по його обличчю.
Я не могла зрозуміти ситуацію.
"Хіба імператриця не рідна мати кронпринца?"
Поки я про це думала, коронований принц додав:
— Але слуга, який приніс запрошення, був надто незрілим.
Потім вінценосний принц низько нахилився і підвівся, з силою потягнувши тіло за волосся так, що той наполовину стояв.
Його обличчя не було видно через чорну маску. Однак через темний прилягаючий одяг він був схожий на найманого вбивцю.
— Він не дав мені запрошення, як я йому сказав, але зробив інші речі, тому я навчив його невеликому уроку.
— ……
— Чому ти не вибрав більш належного слугу, братику?
Саме тоді вінценосний принц вільною рукою висунув меч і тут же розрізав шию вбивці.
Хлюп—!
Кров почала плескати фонтаном.
— Я заміню мій подарунок тобі оцим.
Вінценосний принц підкинув голову до ноги другого принца.
— Аааааак—!
Бальна зала наповнилася гучним криком імператриці.
Голова людини котилася по підлозі, як м'яч.
Обличчя другого принца було бліде, наче він знепритомніє у будь-який момент й не міг вимовити ні слова.
— Відправ такого слугу, як він, знову із запрошенням, якщо хочеш ще раз отримати від мене подарунок.
Бальна зала була наповнена шокованими людьми. І лише вінценосний принц посміхався.
Його пронизлива й гостра посмішка нагадувала пекельного лева.
Він вийшов із бальної зали так само швидко, як і зайшов. Залишивши нас у шоці та страху.
Коронований принц зовсім зник з поля зору, коли почулося, як люди, що стримували свої подихи, видихають.
Це було те саме для мене.
"……Що."
Я перебирала свої спогади, хапаючись за груди.
"Щось подібне ніколи не траплялося в грі!"
Скільки б я не згадувала про події гри, такого величезного інциденту жодного разу не ставалося.
Він був надто величезним, щоб про нього не згадувати, на відміну від слідів голки на Пенелопі.
[Коронований принц, який не був у найкращих стосунках зі своїм братом, другим принцом, залишає бальну залу, незадоволений дрібним інцидентом.]
Це було все, що було згадано.
"Як це може бути дрібним інцидентом, ти, божевільна гра!"
Я подумки запанікувала, дивлячись на слуг, які прибирали кров і труп.
Саме тоді в полі зору з'явилася біла панель.
<СИСТЕМА> Епізод [Коронований Принц із Залізною Кров'ю, Каллісто Реґулус] розпочато. Чи хотіли б ви піти до [Садовий Лабіринт]?
[Так/Ні]
Я думала про це деякий час. Кронпринц, якого я побачила, був набагато більш божевільним, ніж я його собі уявляла, що змусило мене трохи засумніватися.
"Я думаю, що мене заріжуть, щойно ми зустрінемося."
Однак страх смерті тривав лише секунду. Я все одно прийшла сюди помирати.
"Якщо цього разу я витримаю, можливо, я зможу повернутися."
Крім того, у мене була страховка під назвою "скидання". Якщо я справді помру і не повернуся, я завжди можу натиснути кнопку скидання.
Подумавши про це, я заспокоїла свою тремтячу руку й натиснула [Так].
Тоді все навколо мене побіліло.
У той момент, коли я знову розплющила очі, я стояла біля входу до Садового Лабіринту.
"Корисно."
Насправді я дуже хвилювалася, тому що часто гублюся, але я не знала, що тут є система телепортації, як і в грі.
"Ну, час марширувати назустріч смерті."
Я ступила до Садового Лабіринту уже підготовлена.
На щастя, я зовсім не заблукала у лабіринті.
Можливо це завдяки системі, бо вогні горіли лише на шляху, яким я мала би йти.
Якийсь час я пересувалась великим лабіринтом, стежачи за вогнями.
"Скільки ще?"
Я йшла досить довго, проте не здавалося, ніби світло десь вимкнеться.
Мої ноги вже починали боліти від носіння високих підборів.
Далеко від мене було видно світло, яке сяяло більше, ніж інші вогні. Нарешті кінець.
Я дійшла до нього, а потім повернула.
Місце було дуже просторим з маленьким фонтанчиком із лавкою, на якій можна було посидіти та відпочити.
"Що за. Де він?"
Озирнувшись довкола, я не побачила жодного іншого світла. Я була майже впевнена, що це кінець лабіринту.
Проте скільки б я не оглядалася навколо себе, жодних натяків на вінценосного принца не було.
Я нахилила голову і нерішуче пішла до фонтану. Потім.
Срр—
Я відчула щось холодне й важке біля своєї шиї.
— Ах!
— Мені було цікаво, що це за миша, яка милується краєвидами.
Вінценосний принц підійшов до мене, його меч обертався навколо моєї шиї.
Чик. З відчуттям, що мою плоть розрізають, щось гаряче закапало вниз.
Але я не могла зрозуміти, що мене порізали.
— Га, хіба це не скажена метушлива собака Екартів?
Блискуче золоте волосся, на якому відбивалося місячне світло, і наче налиті кров'ю багряно-червоні очі.
Кронпринц, що зацікавлено дивився на мене, примарно посміхнувся. Однак це тривало лише мить.
— Тільки-но подумати, ти пішла за мною після сцени у бальній залі. Здається, ти дуже хочеш померти?
Я відчула мурашки по шкірі від виразу обличчя коронованого принца, який раптово став беземоційним.
— Говори. Чому ти пішла за мною, як підступний щур?
Меч глибше впивався в мою шкіру. Але більш пекучою була аура смерті, спрямована на мене.
Тоді я зрозуміла. Вінценосний принц збирається вбити мене прямо зараз.
"Кнопка скидання!"
Я блукала очима, намагаючись знайти кнопку скидання.
Хоча я все одно помру, було б добре, якби я знала, де вона, перш ніж померти.
— Судячи з того, що у тебе немає відповіді на моє запитання, ти почнеш казати своє останнє прощання з братами?
Проте куди б я не дивилася.
— Я буду люб'язним і передам їм, Екартам, твої останні слова.
Кнопки скидання ніде не було видно.
"Скидання! Де скидання! Скидання—!"
