Розділ 13 - Тиша після бурі

Слава Королю!
Перекладачі:

Солдати шаленіли. Це було надто неочікувано.

Наче влити склянку води в киплячу олію — все вибухнуло енергією.
Кожен захисник відчував, як у ньому палає вогонь, готовий прорватися назовні. Уся хвиля захвату, гордості й віри у власного короля — злилася в одне гасло:

— Слава королю Александру!

Цей вигук пронісся далеко — й навіть долетів до табору ворогів, по інший бік річки Зулі.

Фей кричав разом із солдатами. Він розумів: усе вдалось. Щоб зміцнити ефект, він підняв руку, закликаючи до тиші.

І в ту ж мить — усі мовчки зупинились. Його слухали, наче пророка.

Фей вийшов у центр стіни, підняв трофей — меч тризіркового воїна Ландеса — і гучно крикнув:

— Слава Чамбарду!

Кривавий меч, тіла ворогів навколо, проміння заходу сонця — і він сам, мов бог у броні...

Цей образ вкарбувався в пам’ять усіх.

— Слава Чамбарду! Слава королю Александру!

Вигуки знову понеслися по стінах.

І тут Фей різко обернувся до ворогів, махнув мечем і гукнув:

— Мої воїни! Повторюйте за мною: засуньте своєму дурному командиру цей меч у дупу!

— Ахахаха! — регіт пролунав стіною.

— Охрініти... король ще й з почуттям гумору! — подумали воїни.
— Він не лише герой — він справжній мужик.

Солдати повискакували на мури й закричали до ворогів:

— Засуньте своєму командиру в сраку, виродки! Ахахаха!

Страх війни... зник.

У цей момент...

— Александре, як ти тут опинився?!

Голос — схвильований і сповнений турботи — пролунав за спиною Фея.
Він обернувся й побачив Анжелу — у фіолетовій сукні, яка підбігала по сходах,
підхоплюючи поділ руками.

Позаду бігла Емма — зла, схвильована.

Фей кинув меч, швидко витер кров з губ, і коли переконався, що не виглядає лячно, —
поспішив до неї.

Він піймав Анжелу, коли вона ледь не спіткнулась на сходах. Її тепло, дотик... Фей відчув, як його охоплює бажання обійняти її міцно.

— Це надто небезпечно! Тобі треба повернутись назад! — схвильовано мовила Анжела.

Її обличчя було червоним від бігу, на чолі виступив піт, а в очах — сльози.

Двадцять хвилин тому Анжела й Емма повернулись із храму, де лікували обличчя Емми.
У палаті вони знайшли лише розтрощену броню — і ніякого Александра.

Почалась паніка. Вони обшукали весь палац, але нічого.

І тут почули, як з мурів несе:

— Слава королю Александру!

Анжела не вагаючись побігла — навіть попри протести Емми.

— Ти поранений?! — спитала Анжела, помітивши кров на обладунку.

— Ха-ха! Та це ж не моя — це їхня! — Фей весело відповів і заблокував їй огляд, щоб не бачила трупів.

Цей простий жест розтопив серце дівчини.

— Александре! Тобі майже вісімнадцять! Коли ти вже перестанеш турбувати Анжелу?!
— Ти знаєш, як вона хвилювалася?! — розлютовано заговорила Емма, яка саме добігла.

Її блакитні очі палали, вона забула, що перед нею — король, і лаяла його, як завжди.

Фей не образився. Він знав, наскільки вони обоє переживали. І вирішив трохи піджартувати:

— Я ж не бешкетував... Я просто... ворогів вбивав. От подивіться — я сильний...

— Що за нісенітниця?! — Емма розізлилась ще більше.

— Минулого разу тебе стріла з муру знесла, тепер от що! Та ти ще й гордий! Ідемо! Якщо не послухаєшся — Анжела тебе по дупі відшмагає!

— По... по дупі? — Фей здивувався.

— То вона раніше так робила?.. — в голові його народжувались непристойні думки.

— Ходімо, Александре! — Анжела взяла його за руку.

— Тут надто страшно.

— Ні, Анжело. — Фей зупинив її.

Він обережно поправив її волосся, нахилився до вуха:

— Ти казала мені бути хоробрим королем.
Тепер я залишусь тут — із моїми солдатами — до останнього.

— Ти... — серце Анжели шалено калатало.

— Знову за своє! — обурилась Емма. — Александре, досить вже!

— Анжело, Еммо — хай він залишиться.

На стіну піднявся Франк Лампард.

Він поплескав Емму по плечу, аби заспокоїти, і подивився на Фея довгим, важким поглядом.

— Я вже не впізнаю цього хлопця... — подумав він.

— Погляньте, як на нього дивляться солдати.

Вони бачили в ньому не "короля-ідіота", а вождя, героя, надію.

— Анжело, ти мала рацію, коли вірила, що з нього буде справжній король.
І... я з тобою згоден. — Лампард посміхнувся. — Я піду відпочину.

І розвернувся.

Ніхто не помітив, як по підборіддю Лампарда стекла тоненька цівка крові...

 

Коментарі

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Увійти, аби лишити коментар!