Пролог. Підготувати найкращу сцену!

Пролог. Підготувати найкращу сцену!

Я не пам’ятав, чим це викликано. Однак коли я усвідомив це, то вже прагнув стати «могутньою постаттю в тіні».

Неважливо що це: аніме, манґа, кіно чи щось подібне. Щоб це не було, якщо там була могутня людина в тіні, мене все влаштовувало.

Він не головний герой і не останній бос, але впливав на історію за лаштунками та демонстрував свої здібності. Я завжди захоплювався подібними персонажами і хотів стати сірим кардиналом. Подібно до героїв, якими всі захоплювалися в дитинстві, для мене це була «могутня постать в тіні». Ось так.

Однак, на відміну від дітей, чиє захоплення героями було швидкоплинним, моє бажання глибоко засіло в серці. Воно ніколи не зникало, і підштовхувало мене вперед. Карате, бокс, кендо, змішані єдиноборства… я докладав усіх зусиль, щоб опанувати все необхідне та стати сильнішим. Я приховував свої здібності заради дня, який колись настане.

У школі я виконував роль посередності. Невиразний моб A, що не шкодить ні людям, ні тваринам, але за фасадом буденного життя я присвячував весь свій час тренуванням. Так пройшло моє дитинство і минали шкільні роки.

Але з часом до мене почала підкрадатися тривога. Настав час подивитися в очі реальності.

Так, щоб я не робив, усе марно.

Неважливо скільки бойових мистецтв ти можеш опанувати, ти ніколи не зможеш отримати ту приголомшливу силу, як «могутня постать в тіні» з вигаданих історій. На все, що я здатен, це побити кількох бандитів. Але ситуація могла значно ускладнитися, якби хтось дістав пістолет. А якби мене оточили озброєні солдати, то всьому настав би кінець.

Могутня постать в тіні, яку побили солдати… сміхота!

Навіть якщо я тренуватимуся десятиліттями, навіть якщо стану найсильнішим бійцем у світі, упевнений, що мене переможе групка солдат. Хоча, можливо, буде шанс вистояти навіть у випадку, коли б тебе оточили солдати. Але навіть якщо людині вдасться дати відсіч у такому випадку, то коли на голову впаде ядерна боєголовка – вона щезне. У людського тіла є межа. Проте я міг сказати, що могутня постать в тіні, якою я прагнув стати, не щезне від ядерного вибуху. Тому я теж мав стати таким.

Що потрібно зробити, щоб пережити ядерний вибух?

Мати неймовірну фізичну силу?

Сталеве тіло?

Невичерпну витривалість?

Ні, жоден варіант не підходив. Тут було потрібно дещо інше, абсолютно інша сила.

Так, саме вона – магічна сила, мана, ці, аура, неважливо як це називається. Мені потрібно отримати цю невідому силу. Ось до якого висновку я прийшов, зіткнувшись з реальністю.   

Припустимо, хтось шукав магічну силу. Упевнений, люди подумали б, що цей хтось божевільний. Я б теж так подумав. Вирішив би, що ця людина з глузду з’їхала.

Але подумайте про це: ніхто у світі не довів, що магія існує, але також ніхто не довів, що її не існує.

Я не міг отримати силу, якої прагнув, тримаючись за здоровий глузд. Тому мав зануритися у глибини божевілля.

З цього часу тренування стали надзвичайно складними. Бо ніхто не знав, як отримати магічну силу, ману, ці, ауру чи як воно там.

Я сидів під водоспадом, медитував, постився, займався йогою, звертався до релігії, шукав духів, молився богу, прив’язував себе до хреста. Правильної відповіді не існувало, тому я продирався крізь темряву, тримаючись обраного шляху.

Минали дні, настало моє останнє літо у старшій школі. Магічну силу, ману, ці чи ауру ще треба було відшукати…

***

Було вже зовсім темно, коли я закінчив звичне тренування.

Я одягнув спідню білизну, яку відклав набік, а потім і шкільну форму. Я ще не отримав цієї невідомої сили, проте відчував, що мої нещодавні тренування вели мене до відповіді.

Як от зараз.

Після завершення тренування у голові спалахували вогні, а світ обертався.

Точно відчувався вплив магічної сили… або аури. Я міг сказати, що сьогоднішнє тренування було дійсно насиченим.

У лісі можна відчути цілий всесвіт, якщо повністю роздягнутися; а постійне биття головою об велике дерево вимітало з голови зайві думки та стимулювало мозок до пробудження невідомої сили. Це був вельми продуманий підхід до тренувань.

О так, перед очима все розпливалося. Це як струс мозку. Легкими, летючими кроками я ішов лісом. І раптом побачив мерехтливе світло. Два вогні, що ніби плавали в повітрі. Яке дивне світло. Воно ніби манило мене за собою.

– Ма-магія…? – швидко пішов уперед.

Упевнений… я упевнений, що це магія! Нарешті я знайшов цю невідому силу!

У якийсь момент хода перетворилася на біг, навіть якщо ноги чіплялися за коріння дерев, я рвався вперед, як звір до здобичі.

– Магія! Магія! Магія! Магія-магія-магія-магія!!! – я вистрибнув перед двома вогнями, намагаючись схопити їх… – Га…?   

Сяйво фар залило світ білим кольором. Гучний скрип гальм відлунював у моїй голові.

Удар прошив моє тіло. Моя… магія…

***

У результаті я зміг відшукати магію.

Коли я отямився, все навколо було заповнене магічною силою. Вона трохи відрізнялася від тих двох вогнів, що я бачив, але це неважливо.

О і ще одне, так, дрібничка, я випадково переродився. Упевнений, що знайшов магію та відкрив двері до переродження в іншому світі, невелика справа.

Наразі я був кількамісячним хлопчиком. Лише нещодавно самосвідомість повернулася, моє відчуття часу було досить розмитим, тому я не міг зорієнтуватися в часовому проміжку. Також я не розумів мови, але приблизно міг визначити, що цивілізація цього світу десь на етапі розвитку середньовічної Європи.

Але це не важливо. Я отримав магічну силу. Ось що важливо, мене не цікавить ні процес, ні деталі.

Як тільки самоусвідомлення повернулося, я помітив магію. Навколо з’являлися плаваючі сяючі часточки, що нагадували відчуття, які я мав під час тренувань у минулому житті, коли бігав голяка по квітковому полі у пошуках духів.

Мої тренування не пройшли даремно. Доказом було те, що я зміг одразу відчувати магію, а тепер міг маніпулювати нею, як кінцівкою. Це схоже на ті відчуття, коли я прив’язував себе голим до хреста, беручи приклад з Ісуса… чи ні, коли я змінював релігії та танцював і молився роздягнутим… Гадаю, мої тренування добряче допомогли у цьому. Я вже мав доказ, що міг стати сильнішим.

Я витрачатиму весь свій час на тренування і цього разу точно стану силою в тіні… Ой, я зараз зроблю купку.

Якщо подумати, то птахи, здавалося, сруть мимоволі, але з немовлятами, схоже, та сама ситуація. Як би я не намагався чинити опір у голові, інстинкти брали гору і шепотіли: просто зроби це. Але я присвятив усього себе тренуванням, тому напружив м’язи сфінктера, щоб виграти час і…

– Оґяаааааа!!!

Покликати людей.  

***

Гадаю, минуло близько десяти років.

Магія – це дивовижна сила. Вона дозволяла подолати людські обмеження. Я міг з легкістю переносити величезні валуни, бігати удвічі швидше за коня і стрибати на висоту вищу, ніж будинок. Однак цього досі не достатньо, щоб вистояти проти ядерної зброї. Так, я зміг посилити свій захист магією, але вогнева потужність земної зброї величезна. У цьому світі не було ядерної зброї, і якийсь час я думав, що все нормально.

Але хіба може погодитися сірий кардинал на менше?

Ні, абсолютно і точно, ні.

Тому моя мета – отримати силу, яка перевершить ядерну зброю.

У результаті повторних досліджень і щоденних тренувань я відчув, що знайшов потенційне рішення, тому останніми днями займався експериментами.

О так, я народився у шляхетній родині, представників якої називали магічними мечниками. Це родина, що покоління за поколінням використовувало магію для зміцнення тіла і битв, виховуючи майбутніх темних лицарів. Я не був жаданою висхідною зіркою цієї сім’ї… а швидше посередністю. Все-таки сірі кардинали повинні ретельно обирати де, коли і кому показувати свої здібності. Тому я мав чекати, коли настане відповідний час…

Попри те, що я не підходив до вивчення фехтування з усією серйозністю, я навчився битися, використовуючи магію, що також стало для мене хорошою можливість переглянути свій стиль бою.

Щиро кажучи, бойові техніки, які я вивчав у попередньому житті, були набагато витонченіші та логічніші, ніж у цьому світі. Узяти хоча б сучасні єдиноборства. Непотрібні прийоми і рухи відкидалися, залишаючи лише найкращі прийоми з різних бойових мистецтв. Які зливалися і створювали досконалий стиль бою. Звісно, цей досконалий стиль відповідав правилам гри, але процес удосконалення можна використовувати, як техніку для пошуку нового бойового стилю.

Для порівняння, бойові техніки цього світу не перетинали межі країн, тобто кожна бойова школа відокремлена. Також були техніки недоступні загалу, а навіть якби вони стали доступними – не було засобів масової інформації, щоб поділитися ними. Іншими словами, тут не існувало злиття різних стилів, відбору кращих прийомів і доведення їх до ідеалу.

Якби потрібно було описати цю ситуацію одним словом, я сказав би: неочищена.

Проте між моїм колишнім світом і цим була фундаментальна відмінність. Саме так, магія. Завдяки їй фізичні можливості абсолютно інші.

Візьмемо, наприклад, силу. Якщо я міг підняти людину однією рукою, то вся система наземного бою ламалася, як сірник. Якщо мене хапали ззаду, я міг високо підстрибнути у повітря. А при атаці лоб в лоб міг відкинути противника ударом ноги. Так, звичні методи тут не працювали.

Це ніби люди мали свій стиль бою, а горили – свій.

Також була різниця у швидкості, дистанції і реакції.

Що, між іншим, дуже важливо. Зрештою бойові мистецтва це про поєдинок. Читати рухи опонента важливо. Відстань, кут і позиція – все мало значення.

Мені знадобився час, щоб зрозуміти ситуацію з відстанню. Бійці у цьому світі ставали далеко одне від одного. Приблизно на відстані у 5 метрів. Ні, я розумів, що це пов’язано зі швидкістю і широкими кроками. Спочатку я був приголомшений, що в іншому світі такий стиль бою, але потім усвідомив, що у них слаборозвинені захисні прийоми. 

Деякі майстри бойових мистецтв, слабкі у захисті, тримали дистанцію. Вони боялися атаки суперника. Безпечніше бути там, де удари противника тебе не зачеплять. А це призводило до поєдинку, коли один наступав, а інший відступав. І навпаки. Монотонні рухи туди-назад не можна назвати по-справжньому захопливим боєм.

Що п’ять метрів, що сто – різниці не було, бо жоден з опонентів не здатен показати гідної атаки. Те саме з шести, семи і десятьма метрами – ситуація не мінялася. Рішення було простим, зменшити дистанцію й атакувати.

Однак після досягнення певної дистанції ставав важливим кожен міліметр. Це відстань моєї атаки, а також відстань, що впливала на мою реакцію на дії супротивника. Дистанція, кут, швидкість реакції, навіть зміна положення на півкроку могла стати перевагою або недоліком. Ось як це мало бути. Це не мало нічого спільного з тим, щоб один боєць подолав п’ять метрів для атаки, а інший відстрибнув на шість.

Гадаю, ця ситуація зачепила мене через упередження, як все відбувалося в іншому світі, а також через те, що я не познайомився з магічною силою, але зрештою все стало на місця. Тепер я сприймав це спокійно.

Тож я щодня тренувався вдома, батько показував нам із сестрою прийоми, а ми з нею боролися. Моя сестра, вона старша за мене на два роки, мала природний талант. Якщо так триватиме і далі, то вона стане главою сім’ї у майбутньому. Це не рідкість у цьому світі, магія робить жінок сильнішими, тому вони можуть стати спадкоємицями.

– Хаа, ти така сильна… – щодня говорив я на перемоги сестри.

Я не міг перемагати, бо мені потрібно бути мобом А і зливатися з натовпом, щоб стати силою в тіні.

***

Ось так минав час, але в мене мало вільного часу вдень, бо я вчився поводитися як дворянин і спілкувався, як моб A з натовпу.

Тому, природно, тренування проходили вночі, коли вже всі заснули. Ясна річ, що я спав менше, але все добре, разом з недовгим сном я мав власний метод відновлення, який поєднував магію і медитацію.

Так, і сьогодні було тренування. Після базової підготовки у лісі я запланував дещо особливе.

Ходили чутки, що нещодавно в покинутому селі неподалік поселилися розбійники. Коли я перевіряв це, то виявив там досить велику групу злодіїв. Так, вони ідеально підходять для перевірки моїх здібностей. Я часто розбирався з поодинокими бандитами, а тут ціла група. Це подія року. Відчуваю захват. Мені часто не вистачає противників, тому я дуже радий цим поганцям.

О, будь ласка, нехай злочинців буде більше.

Ситуація, коли з поганцями розбираються на місці, часто відбувалася в сільській місцевості цього світу. Люди, що займалися правопорушеннями і судовою системою, в основному жили у місті. Тому тут судитиму я.

Сьогодні я також планував випробувати нову зброю – «слизовий костюм», результат моїх нещодавніх досліджень.

Дозвольте пояснити, що це таке.

У цьому світі існувала магічна сила, люди використовували її, щоб зміцнювати свої тіла і зброю. Однак при використанні магічної сили завжди були втрати. Наприклад, якщо в залізний меч влити 100% магічної сили, насправді буде передано лише 10. По суті, 90% магії будуть викинуті на вітер. Навіть мітрилові мечі, що відомі своєю сумісністю з магією, зі 100 відсотків візьмуть 50. Це вже вважалося неймовірним результатом, а мітриловий меч був предметом розкоші.

Тому я звернув увагу на слиз. Бачте, слиз – це магічні істоти. Вони використовували магію, щоб змінювати форму і пересуватися. Тож я вирішив перевірити, слиз приймав 99% магічної сили, це було дивовижно. А завдяки своїй оболонці-желе слиз міг вільно змінювати форму. Я шукав слиз і досліджував слизове желе, що залишалося після знищення ядра. Кількість знищеного слизу перевищила 1000. Через це в околицях майже не залишилося слизу, тому мені довелося відправлятися в експедиції, щоб знайти ще.

Ось так я зміг зібрати слизове желе, воно просте в обробці і досить міцне, одягнувши його на все тіло мені вдалося зробити слизовий костюм. На відміну від обладунків він був легкий і не шумів. Слизовий костюм зручний і навіть допомагав тілу рухатися. Звичайно, захист також був на рівні.

Зараз я носив слизовий костюм, зроблений з желе із чорним пігментом. Жодного декору чи прикрас. Він ідеально припасований до тіла і мав отвори лише для очей та ніздрів. У ньому я виглядав як злочинець з детективної манґи. Коли я стану сірим кардиналом, то можливо подумаю про інший дизайн.

Коли я прибув до покинутого села, то попри те, що надворі була глуха ніч, горіло кілька вогників. Схоже, вони влаштували бенкет після успішного пограбування каравану торговців. О так, пощастило. Злодії мали при собі пристойні речі тільки після вдалого нападу, тож тепер всі їхні скарби – мої. Таким чином я збільшу свої статки для майбутнього становлення силою в тіні.

Я увірвався на бенкет до біса схвильований. Обійдемося без раптових атак, бо сьогодні буде незвичне тренування.

– Хія-ха-ха!! Женіть сюди здобич! – закричав я, вломившись всередину.

– Щ-що це за малий поганець?!

Мені десять, ясна річ, що я був невисокий.

– Ану женіть здобич! – я штовхнув грубіяна, який назвав мене малим поганцем.

Інші бандити вихопили зброю.

– Хей, вибачай, я не буду себе стримувати через те, що ти ди…!

– Отримуй! – я зніс голову чуваку, який патякав дурниці.

Звичайно, зброя теж була зроблена зі слизу. Чудовий меч, який можна відділити від слизового костюма за потреби. Крім того, слизовий меч мав кілька корисних функцій.

Функція номер один – збільшення.

– Отримуй! І це! І ось це! І це! – розмахував мечем і нищив натовп бандитів навколо себе.

Слизовий меч витягувався гнучко, як батіг, але краї були неймовірно гострими. Я хвилювався, бо це вперше, коли я використовував його в реальному бою, але він непогано себе показував.

– І це! І це! І це! І це… га?

Я так захопився, що різав, як шалений, але зараз у кімнаті стало тихо. О, то залишилася тільки одна людина?

– Х-хто ти в біса такий…?

– Ну, нічого не поробиш, випробуємо другу функцію на тобі.

– Що ти мелеш…?!

– Принаймні ти виглядаєш сильнішим за інших, ти бос, так? На жаль, ти не зможеш мене перемогти, але якщо станеш піддослідним кроликом, гарантую, що ти проживеш на дві хвилини довше. Викладись на повну.

– Хей, не недооцінюй мене, малий! У столиці я…!

– Закінчуй з цим. Підійти і вдар мене.

– Помри-и-и-и! – Бос A кинувся на мене з розлюченим обличчям.

Звісно, я… не став ухилятися від його атаки.

Він ударив мечем у мої груди, і я упав на землю.

– Ха-ха! Ось що відбувається, коли ти недооцінюєш ворога. Я майстер столичного стилю Бушін… Я-якого?!

– Тада!... Ти мене навіть не порізав. – Я піднявся, ніби нічого не сталося.

Я був дуже задоволений захистом слизового костюма. Атака на рівні боса A повністю нейтралізована.

– Я чув, що стиль Бушін зараз популярний у столиці королівства. Продемонструй.

– Прокляття, я тобі покажу! – бос A напав.

Так. Можна було навіть не напружуватися. Поки він щосили розмахував мечем, я свій навіть не дістав. Легко відступав убік і ухилявся від атак.

Стиль Бушін, так? Дії боса можна прочитати по тому, як він тримав меч.

У цьому світі рідко можна було побачити, щоб хтось намагався логічно підійти до завершення битви. Зазвичай люди потрапляли в пастку духовності, стародавніх традицій та особистих переживань. Внутрішня боротьба боса A легко читалася по його незграбних атаках. Можна було поспівчувати тому, як напружено він думав над виходом з бою.

Змістившись на півкроку, я вислизнув з-під удару боса.

– Ч-чому… я не можу тебе зачепити?!

– Ти слабший за мого батька. Гадаю, ти можеш бути сильнішим за мою сестру, однак за рік вона перевершить тебе.

– Маленький поганцю-у-у-у-у-у!

Я відбив його меч убік, і швидко ударив по гомілці. Різкий і чіткий удар нижче коліна.

– Кха, а-а, як…?

Бос A, схопившись за ногу, скрутився в позі ембріона, червона кров стікала по гомілці, утворюючи калюжу на землі.

Досить простий трюк, на пальцях ноги було гостре лезо, як у льодоруба. Друга корисна функція слизового меча полягала в тому, що він міг з’явитися будь-коли і в будь-якому місці. Серед способів використання цей варіант був найбільш придатний. Ударити ворога по нозі і водночас використати «приховане» лезо. Удари по ногах складно заблокувати. Відбити меч і завдати удару по нозі, у цьому не було нічого красивого, але це дієво.

– Схоже, ми закінчили.

– За-зажди…!

– Ти не протримався і двох хвилин.

Я вдарив боса A під щелепу ногою з лезом на кінчиках пальців. Він конвульсивно здригнувся, я відштовхнув його ногою і йду шукати здобич.

– Витвори мистецтва? Я не можу їх продати. З продуктами теж проблема. Пропускаємо. Де гроші, коштовності та дорогоцінні метали?

Кілька візків здобичі. І багато мертвих купців.

– Я помстився за вас. Ваш скарб піде на добрі справи, тому не турбуйтеся і спочивайте з миром.

Я помолився за них, отримавши непогану здобич. Близько 5 мільйонів зені. Один зені приблизно стільки ж, як одна єна. Всі ці гроші підуть на мою діяльність «сірого кардинала».

Було б добре, якби цей світ став небезпечнішим, а бандити лютували. Ніби як у грі, коли ти йдеш вулицею і зустрічаєш негідників.

– Постарайся у наступному житті та пошир беззаконня на весь світ. – Я показав мертвому босу великий палець… і раптом дещо помітив. – Це… клітка?

Вона була досить велика і міцна.

– Раб? Ні відправити кудись, ні продати.

Але на випадок, якщо там було щось цінне, я зняв кришку з клітки.

– Доволі… неочікувано.

Як би це описати… всередині клітки знаходилося маса гнилої плоті. Воно заледве зберегло людську подобу, але неможливо було визначити ні вік, ні стать.

Проте воно досі було живе. Ба більше, коли я зазирнув до клітки маса плоті сіпнулася, тож воно залишалося при свідомості.

Я чув про таке. Це був монстр, якого називали «одержимий демоном», місцева релігія знищувала подібних. Вони народжувалися звичайними людьми, але одного дня їхні тіла починали гнити. Якщо їх так і залишити, вони швидко помирали. Храм купував живих «одержимих демонами» і страчував під приводом очищення. Очищають від демонів, вбиваючи хворих людей, але натовп аплодував і хвалив церкву за збереження миру. Щось таке можна було очікувати від Середньовіччя. Трохи напружувало.

Якщо продати цей шматок м’яса храму, то він коштуватиме більше, ніж уся сьогоднішня здобич. Однак я не міг цього зробити, тож і думати про це не було сенсу.

Що ж, гадаю, я мав позбавити цю істоту страждань.

Встромив слизовий клинок у клітку… і раптом дещо помітив.

Цей шматок м’яса містив у собі велику кількість магічної сили. Неймовірно-жахлива кількість магії, більше ніж у мене, у того, хто плекав свою магічну силу з малечку. Тоді це…

– Ця довжина хвилі – розгул магії…?  

Можливо, ця маса гнилої плоті з’явилася через розгул магії. Я вже відчував це на собі. Якби мені не вдалося взяти магію під контроль, мене б чекала така сама доля?

Мені відомо про вплив магічної сили на організм, в той день я добре відчув можливості. Розгул магії здатен підвищити можливості тіла для прийняття магії і навіть змінити так, що користуватися магічною силою було легше. Але надто небезпечно навмисне підштовхувати себе до розгулу магії, тому я відкинув цю ідею.

Але якщо ця маса плоті результат розгулу магії, в мене з’явилася можливість провести кілька дослідів… я міг без зайвого ризику наблизитися до бажаного образу «сили в тіні».

– Можна скористатися цим шматком м’яса… – я протягнув до нього руку і влив магічну силу.

***

Минуло близько місяця…

Я зітхнув, пригадуючи той день, коли отримав цей шматок м’яса.

Як все так обернулося?

Експерименти з масою плоті проходили добре, до одного дня. Це не моє тіло, тому я міг робити що завгодно. Щодня я вливав у шматок м’яса магічну силу, перевіряючи те і те. Це було весело. Наближатися до суті магії й усвідомлювати, що моя сила зростає, – це була найбільша радість для мене. Точніше, делікатніше, сильніше – контроль над магічною силою досягнув межі й у мить, коли от-от мав статися розгул магії… з’явилася білява ельфійка.

Що ж, я був настільки поглинений контролем над магією, що не помітив, як шматок м’яса перетворився на ельфійку. Дивовижно, маса гнилої плоті повернулася до первісного вигляду. Тепер ти вільна, повертайся до рідного міста. Я спробував відіслати її у піднесеному настрої, побажавши щасливого майбутнього, але вона сказала, що не може повернутися додому. І почала наполягати на тому, що хоче відплатити мені за порятунок свого життя. Але я тебе не рятував, це всього лиш збіг обставин.

Це було клопітно і я вже подумав втекти, проте зрештою вирішив зробити її підлеглою A сірого кардинала. Не схоже, що вона зрадить мене, до того ж вона здавалася розумною і виглядала як корисний помічник. Їй десять, як і мені, але, схоже, люди не брешуть, коли говорять, що ельфи дорослішали швидше.

– Отже, відсьогодні ти Альфа.

А чи Альфа, все одно.

– Добре, – вона кивнула.

Стереотипна ельфійка – красуня зі світлим волоссям, блакитними очима і світлою шкірою.

– А твоя робота… – я зупинився, щоб подумати.

Це важливо. Її робота допомагати силі в тіні, не можна припуститися помилки, розставляючи акценти щодо того, що таке сила в тіні, яка мета тощо. Це дуже важливо.

Необхідно встановити правильну мету. Якщо ціллю боротьби стане помста за програш в пачінко, то це буде не дуже круто. Я не міг проявити недбальство в цьому. Ще до того, як я потрапив у цей світ, я фантазував про наймогутнішу силу в тіні, яку тільки можна придумати. Коли я опинився тут, то в цьому плані нічого не змінилося. Поєднуючи тисячі, десятки тисяч сюжетів, я дійшов до найкращого рішення.

– Перебувати в тіні і не допустити воскресіння демона Діаблоса.

– Демона Діаблоса…? – Альфа злегка нахилила голову.

– Гадаю, ти вже чула, що колись давно демон Діаблос хотів знищити світ. Але троє героїв об’єдналися – людина, ельф і звіролюд – вони перемогли його і захистили світ.

– Чула, але хіба це не просто казка?

– Ні, це сталося насправді, але правда набагато складніша за казку… – сказав і на моєму обличчі з’явилася крива посмішка. Я легко міг використати легенди цього світу для створення необхідного антуражу. – Однак переможений Діаблос перед смертю устиг накласти на героїв прокляття. Воно називається «прокляття Діаблоса».

– Прокляття Діаблоса? Ніколи не чула про таке.

– Воно існує, це… «одержимість демоном», що руйнувала твоє тіло.

– Ох, це… – Альфа широко розплющила очі.

– Нащадки трьох героїв довгий час страждали від цієї хвороби. Але в минулому прокляття Діаблоса можна було вилікувати. Так само як я вилікував тебе.

Ніхто не повірив би, що якийсь час тому Альфа була «одержима демоном», на її прекрасній шкірі жодної подряпини. Це прямий доказ, що мої слова – правда.

Величезна брехня.

– «Одержимість демоном» вказувала на нащадків героїв. Раніше їх захищали, цінували і шанували як дітей тих, хто врятував світ.

– Але тепер нас ніхто не цінує. Навпаки… – сказала Альфа, її обличчя скривилося.

– Хтось перекрутив історію. Вони приховали докази того, що від прокляття страждають нащадки героїв, приховали спосіб вилікуватися від прокляття, а замість цього зробили все, щоб люди почали зневажати «одержимих демонами».

– Кх…! Хто посмів?!

– Це ті, хто прагнуть воскресити демона Діаблоса. Всі, хто страждають від прокляття Діаблоса, мають виняткові магічні здібності й успадкували кров героїв. Іншими словами, це люди, які можуть захистити людство, вони перепона для послідовників Діаблоса.

– Тому нас називають «одержимими демонами» і вбивають…

– Саме так, тебе звинуватили в тому, що ти одержима демоном. Ти втратила сім’ю і домівку. Хіба ти їх не ненавидиш?

– Ненавиджу. Як я можу їх не ненавидіти?

– Культ Діаблоса – наш ворог. Вони діють за лаштунками, тому і ми ховаємося в тіні. Ховаємося в тіні та полюємо на тіні.   

– Гадаю, вони мають неабияку владу, щоб діяти за лаштунками та мати такий вплив… здатні маніпулювати стількома людьми, приховуючи правду…

Я серйозно кивнув.

– Це буде важкий шлях. Ти готова мені допомогти?

– Якщо ви цього бажаєте, я готова ризикнути життям. І покарати винних смертю… – Альфа дивилася на мене блакитними очима і безстрашно усміхалася. Її юне і прекрасне обличчя було сповнене впевненості та рішучості.

Я подумки стиснув кулак. Юху! Ця ельфійка така довірлива!

Звичайно, культу Діаблоса не існувало, тому скільки б ми його не шукали, а все одно не знайдемо. Тож ми можемо вбивати злочинців навколо, сказавши, що запідозрили у них послідовників культу Діаблоса. І ми навіть могли використовувати особливі фразочки, типу: демон ось-ось воскресне… або кінець уже близько. Або вриватися на поле бою і говорити: дурні… вами маніпулюють… А потім змітати їх з лиця землі. О… мене трохи затягнуло у фантазії.

Точно, для такої організації важлива назва…

– Ми – Сад Тіней… Ми ті, хто ховається в тіні і полює на тіні…

– Сад Тіней. Хороша назва.

У тебе непоганий смак на назви організацій, еге?

Саме в цю мить був заснований «Сад Тіней» і народився заклятий ворог світу Діаблос. А я зробив ще один крок до становлення силою в тіні.

– Гадаю, ти хочеш навчитися володіти мечем й одночасно практикувати контроль над магічною силою. Я зможу розібратися з основними силами, однак тобі доведеться брати участь у битвах з дрібнішою рибою, тому ти маєш стати сильнішою.

– Розумію. Ворог сильний і я теж маю стати сильнішою.

– Так, це правильний настрій.

– Ми маємо відшукати і захистити інших нащадків героїв.

– Е-е, так, всьому свій час.

Звичайно бавитися у сірого кардинала набагато веселіше, коли багато людей, це надавало більшої глибини й організованості. Але мені не потрібно багато. Гадаю, вистачить і нас двох.

– Добре, поки що зосередимося на тому, щоб стати сильнішими.

Я тримав дерев’яний меч і блокував удар Альфи. Вона добре билася, складно повірити, що донедавна ельфійка була новачком. У неї гострі чуття, вона мала великий запас магічної сили і досить вправно нею користувалася.

Ось про що я думав, розмахуючи дерев’яним мечем під місячним світлом.  

---

 

Пачінко / Патінко (яп. パチンコ) — ігровий автомат, який являє собою проміжну форму між грошовим ігровим автоматом і вертикальним пінболом, надзвичайно популярний у Японії.

Оскільки в Японії не дозволено казино, а тоталізатор допускається суто на кінних перегонах, велосипедних і човнових перегонах, гра патінко є дуже популярною: 15 млн японців регулярно відвідують близько 16 тис. залів патінко. Є 34 тис. професійних гравців, прибуток деяких із них досягає 3 тис. доларів на місяць. (Вікіпедія)

Всі перекладені розділи тут.

Список романів і мальописів, які перекладаю тут.