ТОМ 1. БЕЗЗАПЕРЕЧНА СИНІВСЬКА ПОШАНА

ГЛАВА 1.1

— Це, певно, справжня кара Божа, бо інакше яким чином та каменюка могла впасти з гори й ось так випадково влучити у голову Лю-цзи*?

— Хіба хтось не згоден? Стільки крові... Всі у розпачі. Невідомо, чи вдасться його врятувати. Подивись, як дружина Лю-цзи заходиться плачем. Якщо з ним трапиться непоправне, її життя стане ще важчим.

— Не обов’язково. Якщо її чоловік помре, вона зможе повернутися до матері й вийти заміж вдруге. А якщо їй пощастить зі свекрухою, її життя значно покращає.

— Тьху-тьху! Чи ти здурів, кидатися такими словами вголос? Обережніше, якщо тебе почують старшії Цзяни, буде тобі на горіхи. 

***

Довкола чувся шелест тихих розмов. Доклавши чималих зусиль Цзян Лю здолав пульсуючий головний біль, поволі відкрив очі й побачив кілька похмурих виснажених жовтошкірих облич.

— О! Очуняв! Лю-цзи прийшов до пам’яті!

Побачивши відкриті очі постраждалого, знахар, виконувач обов’язків сільського лікаря, який посипав рану на голові Цзян Лю попелом та прикладав лікарські трави, заспокоїв людей довкола:

— Ну, як він прокинувся, значить рана не така вже й глибока. Нічого страшного.

Коли постраждалого принесли, знахар був вражений морем крові, яка линула з голови Цзян Лю, й подумав про те, що він лікар хіба що наполовину. Нахапавшись самих вершків медичних знань, досі він мав справу лише з невеличкими травмами й простими хворобами селян. Йому ніколи не доводилося мати справу з такими серйозними пораненнями, тому він планував припинити кровотечу за допомогою попелу, а тоді звернутися до старости, аби той відправив Цзян Лю до повітової лікарні.

Усе, що знав цей малоосвічений селюк, говорило: якщо пацієнт повернувся до тями, то рана не може бути страшною, а отже, не дивлячись на велику втрату крові, за умови належного харчування той зведеться на ноги дуже скоро.

— Лю-цзи, ти мене пізнаєш?

Помітивши, що Цзян Лю виглядає розгубленим, лікар швидко наблизився до пацієнта. Його обличчя миттю збільшилося в очах Цзян Лю та викликало майже відразу.

«Впізнав — не впізнав... Звісно, я тебе й знати не знаю!» — подумав хворий.

Цзян Лю хотів вже відповісти, аж раптом згадав, що нещодавно зазнав впливу світової системи й відтепер прив’язаний до невеличкої кремнієво-органічної істоти, яка назвалася [Системою безгрішного батька: 001]. Він більше не був самим собою.

До цього моменту, м’яко кажучи, життя Цзян Лю було багате на досвід. 

Коли йому було лише три роки, будівельний каркас, що зірвався, вбив його батька. Відповідальний за це підрядник не мав совісті, тож зник, сплативши лишень двадцять тисяч юаней. Коли йому виповнилося п’ять, мати не витримала життя вдови у злиднях й втекла з іншим чоловіком, прихопивши усі гроші, що були в сім’ї.

Таким чином, Цзян Лю осиротів. Надалі він жив убогим життям разом зі старим дідом — своїм єдиним родичем, покладаючись лише на крихітний клаптик землі та жалощі сусідів.

У чотирнадцятирічному віці останній родич покинув його. Тоді Цзян Лю просто продав стару хату й смужку землі та витратив майже всі отримані кошти, щоб влаштувати дідові гідний похорон. Потому, зібравши залишки речей та грошей в одну-єдину торбину, він подався геть й з головою занурився у великий каламутний резервуар суспільства.

Не здобувши навіть закінченої середньої освіти, Цзян Лю не мав жодної кваліфікації, тому був змушений займатися тою ж самою професією, що й батько, який помер у молодому віці.

На будівництві він побачив життя людей з самого дна суспільства. Завдяки товстій шкірі та солодкому слову Цзян Лю навчився встановлювати сталеві палі, заливати бетон, тинькувати мурування, й навіть спромігся засвоїти авторемонтні хитрощі, допомагаючи майстрам з автосервісу.

Десять років потому Цзян Лю вже став корифеєм у будівництві й, спираючись на напрацьовані контакти, зміг зібрати власну невеличку команду та стати підрядником. Його статки почали зростати.

У життєвому кредо Цзян Лю зазначалося, що лише заробивши багато грошей, можна задуматися про одруження. А вважати життя налагодженим можна лише тоді, коли маєш гарні статки, власне житло та дружину з дитиною.

На жаль, перш ніж йому вдалося накопичити достатньо грошей, щоб здійснити свою мрію, на одному з невеликих проєктів, за який він взявся, стався нещасний випадок. Робітник, що був у нетверезому стані, не подбавши щодо заходів безпеки, впав з висоти у більш ніж десять поверхів й загинув. Цзян Лю довелося зазнати збитків, ще й сплатити компенсацію родині загиблого. А коли ті родичі приїхали з села й почали штовхати та пхати його, Цзян Лю не пощастило впасти точнісінько на гострий камінь. Й він помер.

В останню мить свого життя Цзян Лю пожалкував про те, що був таким скнарою й все життя ховав гроші від самого себе, намагаючись збити капітал. Кому тепер потрібні ті гроші? Якби він зміг передбачити чим усе скінчиться, то краще б розтринькав все до копійки на питво, їжу та всі ті розваги, яких був позбавлений з дитинства.

Та коли він був вже остаточно готовий полинути до Божої вічності, його свідомість затягло у невідомий простір поза світом. Перед ним з’явився маленький чоловічок, що назвався [Система безгрішного батька: 001] й, не надавши йому жодного права вибору, пов’язав із собою, як одного зі своїх носіїв.

Одначе Цзян Лю й не збирався чинити опір. Хоча прив’язування до системи означає, що йому доведеться виконувати завдання то в одному, то в іншому світі, й що за успіх на нього чекатиме нагорода, а за невдачу — покарання, проте краще бути живим, аніж мертвим.

Цзян Лю не дуже то й турбували питання щодо потойбічного життя та праведності. Він тільки й знав, що поки жива його свідомість, живий і він сам. Якщо ж він відмовиться від послуг системи й повернеться до звичайного кола реінкарнації, то яке діло йому нинішньому до того, чи буде майбутній він щасливий у наступному житті, чи ні?

Тому Цзян Лю вважав, що то було непогано — бути обраним [001]. І виконання кількох задач за це — не проблема. Він подолав так багато великих вітрів та хвиль в свої ранні роки, навіть помер нещодавно, тож чого іще йому боятися? 

За цих обставин, схоже на те, що він потрапив у світ першої місії.

Але він ще не увібрав пам’ять, що залишилась від первинного володаря тіла, тому, якщо він необачно почне поспіхом відповідати, то може викликати підозри у оточуючих. Оскільки власника тіла, схоже, було поранено незадовго перед тим, як він отямився, Цзян Лю просто заплющив очі й з гуркотом рухнув назад, на дерев'яне ліжко, удаючи, що знепритомнів.

 — Гей, як це він раптом знову втратив свідомість? Невже це був лише «останній спалах згасаючої свічки»?

// * П.п.: Китайський ієрогліф 子 (zi, цзи) при використанні перед ім'ям або посадою перекладається як звертання «шановний, поважний пане», проте власне значення має «дитина, син». Тому у вигляді суфіксу, який додається після імені, грає роль звертання до молодшого покоління але без дитячого пестливо-зменшувального аспекту. Приблизно відповідає японським «-тян» та «-кун».