***
Включно з Ланте Аґріче учасниками урочистого бенкету завжди були троє дітей, що найбільше відзначалися під час оцінювання за минулий місяць. Це вважалося чимось особистим, але насправді це була лише розкішна вечеря для цих чотирьох людей, аби вони поговорили та поїли разом.
На ній обговорювалися різноманітні теми, як-от: здобутки клану Аґріче, майбутні плани, справи інших територій, навчальні досягнення присутніх, їхні майбутні перспективи тощо. Час від часу батько запитає щось, на що від нас очікуватиметься відповідь. Проте іноді в розмову пробиралася безглузда тема, як зараз.
— Яка ж купка дворняг ці Педеліани! — оголосив мій батько з отрутою в голосі.
Почувши цей вибух, перше, що я подумала, було протяжне: "Починається".
Постійне озвучення скарг Ланте Аґріче про Синіх Педеліанів на кожному щомісячному бенкеті було для мене ще більшим доказом, що я знаходилася у вигаданому світі.
— Чому це? Вони знову Вас дістають? — я так зрозуміла, що це запитав Джеремі, оскільки він, як і я, відносився до цього доволі байдужо. Цього разу він зміг відвідати бенкет, отримавши третє місце під час оцінювання минулого місяця. На відміну від першого та другого місць, які останні кілька років займали дві ті самі людини, конкуренція за третє місце була більш непередбачуваною. Багаторічним першим місцем був один з моїх інших напівкровних братів, Деон Аґріче. Серед старших за мене залишалася одна напівкровна сестра та два напівкровних брати, яких ще не позбулися. Деон був молодшим з двох.
Він якраз поїхав з офіційної справи. Навіть перед тим, як я забезпечила собі запрошення на подію, Деон вже деякий час займав перше місце. Якщо я правильно пам’ятаю, з часом перше місце посяде Джеремі. Однак зараз у цьому світі перші два місця вже довгий час займали я та Деон. За три роки головний лиходій нашої історії, Джеремі, стане наймогутнішим серед нас.
У будь-якому разі, Деон був мені байдужий, тож його відсутність була далекою від розчарування. Я завжди відчувала сильне бажання блювати, коли мала сидіти навпроти його потворної пики на цих вечерях.
— Сучі сини саме це й роблять! Постійно базікають без угаву! Я був би щасливим чоловіком, якби міг одного дня вирвати язика з рота Рассела Педеліана.
Рассел був батьком Кассіса Педеліана та головою Синіх. Зайве казати, що ворожнеча між двома кланами була глибокою. Все було настільки погано, що для них звичайним було обмінятися ударами, якщо вони зустрічалися. Втім, помста у вигляді викрадення та вбивства сина супротивника, на мою думку, перетинала межу. Заходити так далеко лише змушувало іншу сторону по-справжньому нас зненавидіти.
— Все ж, Ви сьогодні виглядаєте бадьоріше, ніж зазвичай, — спокійним тоном промовила я, вкладаючи столові прилади на тарілку. Тоді я м’яко посміхнулася Ланте, перш ніж заговорити про дещо, що я насправді бажала обговорити: — Моя здогадка, що Ваш піднесений настрій спричинений здобиччю, яку Ви нещодавно спіймали та принесли додому. Я права?
Ланте спрямував свою увагу до мене. Його страшний яскраво-червоний погляд, здавалося, повністю пронизав мене. Тоді куточки його губ піднялися у вдячний вищир.
— Ти така прониклива, Роксано. Це в тебе, певно, від мене.
Останнє, що було мені потрібно, це його клята похвала. Я робила все можливе, аби зберегти мою посмішку, поки подумки лаяла його.
— Чому? Що такого чудового у цій новій іграшці?
Джеремі, що їв свою вечерю з нудьгуючим обличчям, раптом звернув увагу на нашу дискусію. Ланте сперся на спинку свого стільця з обличчям хижака після вдалого полювання.
— Я сьогодні чув, що Педеліани у повному розпачі.
На цих словах обличчя Ланте переповнювалося злобою. Боже… Як могла людина сміятись з такою злістю.
— Проте, як би вони не шукали, напружуючи свої малесенькі мізки, вони ніколи не зможуть знайти когось замкненого у підземеллі Аґріче.
— Хто саме знаходиться у підземеллі, через що Педеліани його так відчайдушно шукають, батьку? — обережно спитав Джеремі.
Ланте поглянув на мене, ніби сигналізуючи, що я маю йому сказати. Тож я сказала.
— Спадкоємець Синіх — Кассіс Педеліан.
Шок на обличчі Джеремі був ясний як день.
— Серйозно?!
Він потім повернувся до Ланте, ніби підтвердити, що той не дражнив його. Наш батько лише задоволено посміхнувся. Ця посмішка натякала, що він гордився мною за правильну здогадку.
— Вау, батьку. Просто вау…
Джеремі майже зареготав від шоку. Він, здавалося, був щиро вражений неймовірним, однак зухвалим, подвигом. Задоволена, що могла спокійно запитати, я скористалася шансом.
— Чи можу я спитати, у якому напрямку Ви вирішили виховувати в’язня, батьку?
Тепер, коли я прямо згадала хлопця, Джеремі перевів свій погляд на мене. Мій батько також повернувся, ліниво розкрив рота та промовив:
— Роксано, якщо в тебе є пропозиція, прошу, поділися з нами.
Не було жодних сумнівів, що Ланте був у балакучому настрої. Можливо це було його задоволення від розуміння, що Рассел Педеліан був у безвиході, шукаючи своє втрачене ягня.
— Навіть я маю визнати, що зацікавилась у нашій новій іграшці, — я говорила відверто, знаючи, що це розпалить його інтерес. — Педеліани відомі своєю чесністю та справедливістю. Навіть серед них Спадкоємець Синіх несе звання найправеднішого та найнепохитнішого Педеліана.
Поки я говорила, столом запала тиша. Ланте ніби вслуховувався у кожне моє слово. Це був вдалий момент, аби випробувати удачу.
— Бачити, як хтось настільки шляхетний, як Кассіс Педеліан, — прошепотіла я тихим мелодійним голосом, підступно посміхаючись і нагадуючи цим Ланте. — Стогне та звивається під моїми ногами як полохлива закохана дворняжка у тічці, буде найцікавішим розвитком.
***
Коротко кажучи, Ланте зацікавився ідеєю. Він сказав, що має її обдумати, але, знаючи явні ознаки у виразі його обличчя, я зрозуміла, що він віддасть мені Кассіса рано чи пізно.
Коли я поверталася до своєї кімнати, роздумуючи про бесіди за вечерею, гіркий присмак заповнив мій рот. Напевно, через те, що я нарешті усвідомила, як по-лиходійськи звучали мої слова. Звісно, я зовсім не мала жодних хтивих чи поганих планів на Кассіса. Якби я мала такі думки, то навіть діставши його з наших територій, не змогла би гарантувати, що він пізніше не шукатиме можливості помститися мені за образу, яку я нанесла.
Ці слова були сказані, аби змусити Ланте погодитися. Я знала, що такий жорстокий чоловік більше за все насолодиться, якщо побачить Спадкоємця Синіх знеславленим. Якщо Кассіса Педеліана, символ праведності і тіла і розуму, можна було перетворити на огидного кретина, це було більш захоплююче, ніж просто його катувати.
— Ти справді збираєшся особисто взятися за виховання нової іграшки, Ксано?
У моїх роздумах я майже забула, що Джеремі йшов назад поряд зі мною. Він ніби був трохи засмученим. Насправді, він був засмучений ще з тієї миті, як я згадала ім’я Кассіса перед батьком на вечері. Мені здавалося дивним, що він так почувався, коли вже знав, що я була зацікавлена у Кассісі, але він все ще був лише дитиною. Моя найкраща здогадка — він боявся, що моя увага перейде з нього на нову іграшку.
— Мгм. Думаю, нарешті спробую пограти з іграшкою хоч раз.
За нами відчувся раптовий рух. Ми з Джеремі одночасно повернулися.
— Чи я почула тебе правильно? Ти збираєшся тренувати нову іграшку, сестро?
Моя молодша напівкровна сестра Шарлотта підкралася позаду. Завдяки її вогняно-каштановим пасмам та карим очам вона виглядала скромнішою, ніж мала у своєму ніжному віці тринадцяти років. Хоч вона й ненавиділа той факт, що зовсім не була схожа на нашого батька, я дуже їй через це заздрила.
Поки я дивилася на її миле насуплене обличчя, то зрозуміла, що вона почула все, що я обговорювала з Джеремі відтоді, як ми полишили бенкет. Я навіть була впевнена, що вона очікувала на нас, тож з дружньою усмішкою я відповіла:
— Так, Шарлотто. Я якраз повертаюся після того, як сказала це батьку.
