Частина 1

Усім привіт. Це колишній самітник і безробітний нероба Рудеус. Сьогодні я розповім вам про Безкоштовні Апартаменти, які останнім часом стали вельми популярними. Кредит - нуль. Орендна плата - нуль. Одна кімната. Дворазове харчування і післяполудневий сон включено. Побудовано з дуже теплої деревини.

Промені сонця проникають сюди не так добре, і в ліжка (зроблене з натуральної соломи) є невелика проблема з комахами, але навіть так, ціна занадто приваблива! Вона ж дорівнює нулю врешті-решт. Туалет являє собою горщик останньої моделі. Це популярний зараз зроби-все-сам тип, коли екскременти заповнюють його доверху, вам потрібно лише виплеснути вміст у дірку в кутку кімнати. Оскільки тут немає проточної води, це може спричинити невеликі проблеми з санітарією, але з магією це взагалі не проблема. Особливо якщо ви маг на кшталт мене, який сам може створювати киплячу воду. Так всі ваші проблеми можу бути вирішені.

Їжа двічі на день. Люди з сучасного суспільства можуть вважати це недостатнім. Проте їжа досить хороша. Фрукти й овочі, свіжі від природи, а також м'ясо. Їжа, що використовує натуральний смак інгредієнтів і лише трохи приправ, така кухня здатна змусити будь-кого на Демонічному материку облизнутися.

А тепер найгарячіша особливість цих апартаментів. Якщо дозволите уточнити, це їхня абсолютна безпека та захист. Тільки подивіться на ці винятково міцні залізні решітки. Не важливо, чи підривати їх, чи намагатися зірвати, докладаючи всіх зусиль, вони не зрушаться з місця! Хоча за допомогою магії і можна розкрити замки, це всього лише невелика недоробка. Можна бути впевненими, що жоден злодій не захоче проникнути за ці надійні залізні прути. Однак злочинці, як і раніше, приходитимуть сюди.

Це ж в'язниця врешті-решт.

Частина 2

Мене пронесли крізь темний ліс. Я не міг рухатися, звалений на спину Г'єса, мене просто несли. У цій темряві дерева по боках миготіли з лякаючою швидкістю. З того, що срібляста куля хутра весь час миготіла в полі зору, можу сказати, що вона трималася з нами нарівні. Може він ще й цуценя, але схоже вже досить сильний.

Ми продовжували свій шлях дві чи три години. Воїн із раси звіролюдей Г'єс біг досить довгий час.

Потім ми зупинилися, кудись прибувши.

- Прошу повертайтеся до свого дому, Священний звіре.

- Вав!

Срібна куля хутра відповіла лише це і зникла в темряві. У стані рухати лише очима я оглянув околиці. У щільній гущавині дерев здавалося було дуже мало людей навколо. Однак, у кронах дерев я побачив всюди вогні.

Пішовши ще трохи, Г'єс досяг самотнього дерева. Він почав підніматися по сходах, як і раніше тримаючи мене на плечі. Схоже, мене внесли на дерево.

Ми опинилися в будинку. Маленькій порожній хатині, зробленій із дерева. Там Г'єс позбавив мене всього одягу.

Що він взагалі збирається зі мною робити, поки я не можу рухатися? У той момент коли я подумав про це, мене схопили за шию і кудись кинули. Трохи згодом я почув металевий скрип воріт і потім брязкіт замків.

Г'єс зник. Без будь-яких пояснень взагалі. Навіть без допиту.

Через деякий час моє тіло нарешті почало рухатися і я, створивши невелике полум'я на пальці, озирнувся. Побачивши суцільні залізні ґрати, я зрозумів - це в'язниця.

Мене кинули до в'язниці. Це нормально. Я зрозумів це з їхньої розмови. Мене помилково прийняли за одного з контрабандистів. Тож немає потреби панікувати. Це непорозуміння незабаром вирішиться.

Однак, навіщо знімати з мене весь одяг? Якщо подумати, всі діти в тій в'язниці теж були оголені. Цікаво, це такі звичаї? Якщо звіролюдину роздягнути догола це напевно приниження. Ні, не тільки звіролюди почуватимуться приниженими без одягу. З давніх часів стандартний спосіб зламати ув'язнених, це роздягнути їх догола. Це фентезійний світ, але в моїх улюблених новелах жінок лицарів завжди роздягали, коли кидали до в'язниці. Схоже, у всіх світах є щось спільне.

У темряві я задумався.

Мені варто поговорити з ними завтра. Тут немає жодної серйозної проблеми, навіть якщо вони не захочуть слухати.

Після того як мене схопили, схоже, той старий воїн вирушив за Руджердом. І оскільки це так, він повинен був зустрітися з дітьми знову. Руджерда легко неправильно зрозуміти, але не повинно бути ніякої ворожості до воїна, який прийшов врятувати дітей. Після того як з'ясується, що дітей було врятовано, непорозуміння з тим, що я контрабандист, вирішиться.

У будь-якому разі зараз я в безпеці. Старий воїн особливо ясно сказав: жодних тортур чи допитів, поки він не повернеться. Тому я в безпеці. Тут же не виявиться дивних тентаклів, які на мене нападуть... вірно?

Частина 3

Поки я згадував про це минув цілий день. Час летить швидко.

Вранці першого дня, коли мене кинули до в'язниці, з'явився охоронець. Це була жінка. Вона одягнена в одяг воїна, але куди більш стрункою, ніж Гіслен. Але груди все одно були великими.

Я спробував сказати їй «це помилкове звинувачення, я нічого не зробив». Я спробував пояснити, що не пов'язаний із контрабандистами і просто випадково дізнався, що в тій будівлі тримають дітей, і вирушив рятувати їх.

Однак, стражниця не побажала слухати те що я кажу. Вона наповнила відро водою і облила мене з нього.

Вода була крижана. Вона дивилася зверху вниз як на сміття, як я трясуся перед нею як мокрий щур.

- Збоченець!

Я відчув, як тремтіння пробігло по спині. Я подумав, що це такі витончені тортури. Вони спеціально мене роздягли догола, приставили до мене цю красуню зі звіриними вушками і навіть облили крижаною водою, щоб добити. Моє серце і справді мало не зупинилося.

Ці хлопці не збираються прислухатися до того, що сказав той старий. Мені вже страшно, що буде зі мною далі?

Бо... Богине Роксі, прошу даруй мені свій святий захист. І, Хітогамі, буде краще, якщо цього разу ти не втручатимешся.

- Апчхи!

Залишимо жарти. Мені б дуже не завадив одяг. Так я почуваюся занадто вільно, таке відчуття, що люди взагалі втратили здоровий глузд.

Тож я використовую магію вогню [Поле Тепла]. Щоб зігрітися, перш ніж остаточно застуджуся.

Частина 4

День другий. Руджерд ще не з'явився, щоб врятувати мене. Провівши другий день голяка, я починаю злегка хвилюватися.

Може щось сталося з Руджердом? Може в них була сутичка з тим старим воїном. У такому разі все має бути ще більше заплуталося. Інший варіант у тому, що щось трапилося з Еріс і він вирушив розбиратися з цим.

Я стурбований. Дуже стурбований.

Раз вже так настав час подумати про способи втечі. Поївши незабаром після полудня, я тихо застосував магію. Якщо змішати вогонь і вітер можна створити приємний бриз. Тож уся кімната стала теплою і затишною. Поступово охоронниця задрімала і нарешті зовсім заснула. Занадто просто.

Я розімкнув замок на залізній решітці і виглянув назовні, щоб перевірити. Переконавшись, що навколо нікого, я вийшов з дому.

Фантастичні пейзажі розкинулися переді мною.

Це було місто, побудоване в кронах дерев.

Усі будинки били на вершинах дерев і пов'язані незліченними містками. Містки йшли від кожного дерева, тож можна було спокійно дістатися до будь-якого місця в селі без необхідності спускатися вниз.

Внизу ж не було нічого незвичайного. Здається, там були сліди простих будівель і полів, але жодної ознаки, що вони використовуються. Здається поверхня землі не так вже й необхідна в їхньому житті.

Тут було зовсім не так вже й багато людей. Я бачив звіролюдей, які ходили по містках і між деревами. Якщо я піду містком, то зможу бачити все навколо, але і мене повністю побачать усі оточуючі. У моєму випадку «повністю» у всіх сенсах.

Здається буде складнувато втекти і не бути при цьому виявленим. Хоча навіть якщо і виявлять, я все одно ще можу втекти. Якби мене не хвилювали наслідки, я просто підпалив би пару дерев і в хаосі, що почався, розчинився б серед дерев.

Однак це ліс. І я не знаю дороги. Г'єс біг на дуже великій швидкості. Відстань до міста має бути доволі великою. Навіть якби я біг по прямій, це зайняло б не менше шести годин. І буде ще гірше, якщо я заблукаю.

Можна, звісно, робити великі вежі із землі за допомогою магії, і потім орієнтуватися за їхньою допомогою. Однак, якщо я зроблю щось настільки помітне, тоді мої переслідувачі на чолі з Г'єсом швидко мене спіймають. І якщо я не придумаю жодних способів, щоб перешкодити цьому, все знову закінчиться нашою сутичкою. А потім він відріже мені ноги або ще щось у цьому дусі, щоб я не зміг бігти ще раз.

Певно найкраще буде ще трохи почекати, поки ситуація не зміниться. Все-таки це тільки другий день. Той воїн-старець схоже ще не повернувся. Він може досі повертати дітей їхнім батькам разом із Руджердом. Немає жодних причин надто поспішати.

Прийшовши до цього висновку, я повернувся до в'язниці.

Частина 5

День третій.

Їжа що я отримую від стражниці дуже смачна. Як і очікувалося, місцевість з великою кількістю натуральних інгредієнтів абсолютно відрізняється. Вона зовсім в іншій лізі ніж демонічний материк. Здебільшого це якийсь суп із трави та обсмажене консервоване м'ясо, але обидві страви вельми хороші. Цікаво, це тому, що я звик харчуватися їжею демонічного континенту?

Якщо вже вони пропонують таке комусь кинутому до в'язниці, люди тут мабуть чудово харчуються.

Зараз я якраз намагаюся розхвалювати охоронницю за їжу і таки випросив добавки. Судячи з реакції схоже вона сама її і готує.

Проте, вона все ще не бажає слухати, що я їй кажу.

Частина 6

День четвертий.

Мені нудно. Тут нема чим зайнятися. Я цілком міг би спробувати просто використати магію і що-небудь зробити, але якщо я приверну увагу, вони можуть спробувати скувати мене або сунути кляп. Вони не зробили нічого такого досі, але не варто ризикувати і ставити себе в ще більш незручне становище.

Частина 7

День п'ятий.

Я роздобув співкамерника.

Коли я помітив, що зовні надто галасливо, чоловіка, на вигляд шукача пригод, кинули у в'язницю до мене. Супроводжуваний двома м'язистими звіролюдьми, що тримали його за руки, його привели і стусаном заштовхнули в камеру.

- Прокляття! Можна ж акуратніше?!

Звіролюди проігнорували ці крики і пішли. Чоловік тим часом розвернувся, голосячи «Ой-ой-ой-ой-ой» і потираючи забиту дупу. Я привітав його в позі Будди, що перебуває в нірвані.

- Ласкаво просимо в найкраще місце у твоєму житті.

Очевидно я був повністю оголений. Чоловік стояв там, дивлячись на мене з відкритим ротом. Чоловік нагадував шукача пригод. Його тіло було приховано чорним одягом, а суглоби прикривали протектори, зроблені з чогось на кшталт хутра. Звісно, завдяки подіям, що відбулися, в руках не було ніякої зброї.

Придивившись я помітив, що обличчя нагадує мавпу. І це «нагадує мавпу» не було простою метафорою. Все-таки він був із демонічної раси.

- Що таке, новачок? Побачив щось дивне?

- Н-ні, як би це сказати...

Чоловік дивився на мене в повному замішанні. Не пялься так, це бентежить, знаєш.

- Навіть якщо ти голий, схоже почуваєшся цілком упевнено?

- Гей, новачку, обережніше зі словами. Я провів тут більше за тебе. Іншими словами я твій старший тюремний товариш. Прояви трохи поваги.

- До... Добре.

- Відповідай «Так».

- Так.

Чому я розмовляю з людиною, яку вперше зустрів з такою зарозумілістю? Тому що мені нудно.

- На жаль, тут немає сидінь, тож сідай просто так.

- Е-е, так.

- А тепер, новачок. Як же ти закінчив тим, що тебе посадили під замок?

Я використовував грубий тон звертаючись до нього. Я був вочевидь молодший, називаючи його новачком, думав, що він розлютиться. Натомість він з оторопілим виглядом відповів.

- Як би сказати, мій обман було викрито...

- Ясно, азартні ігри, так? Камінь, ножиці, папір? Не пройшов детектор металу?

- Що це за хрінь така? Це були кістки.

- Кістки, так?

Упевнений, тут не може бути сумнівів, він використовував кістки на яких випадає тільки 4-5-6.

- Що за нудний злочин.

- А що за злочин у тебе?

- А з першого погляду не ясно? Непристойне домагання.

- Це ще що?

- Я обійняв оголеного цуценя зі срібною шерстю і закінчив тим, що мене кинули сюди, ось що це.

- А, це вже стало чуткою. На Священного Звіра Дорудії напав сексуальний маніяк.

Здається цей хлопець здатен скласти два і два. Хоча це і було помилкове звинувачення. Ну, схоже в мене немає вибору, окрім як виправдати очікування цього хлопця.

- Це природно вчинити так, зіткнувшись із такою чарівною істотою. Якщо ти чоловік, ти ж маєш розуміти, про що я говорю, чи не так, новачку?

- Я не зовсім розумію.

Погляд чоловіка повністю змінився, він дивився на мене як на невідому істоту. Ні, не особливо й змінився, він таким і був із самого початку.

- Ну, новачку, як тебе звати?

- Гісу.

- Ти що, полковник?

- Полковник? Ні, шукач пригод, здебільшого.

Гісу. Таке відчуття що десь я це вже чув. От тільки де? Не можу згадати. Ну, є ж просто схожі імена.

- Я Рудеус. Молодший за тебе, але я твій старший тюремний товариш.

- Так, так.

Потиснувши плечима, Гісу розтягнувся на підлозі обличчям догори.

- Хм? Рудеус. Звучить так, ніби я це вже десь чув.

- Це ім'я можна почути всюди.

- Ха, не сумніваюся в цьому.

Тепер ми обидва влаштувалися як Будда в нірвані. І один із нас повністю оголений. Дивна ситуація. Найважливіша людина в цій в'язниці, я, оголений, тоді як якийсь новачок носить одяг. Хіба це не дивно?

- Гей, новачку.

- Що, старший?

- Ця жилетка, вона виглядає теплою. Дай ка її сюди.

З явним небажанням Гісу все-таки зняв жилет і простягнув його мені. З ним на рідкість легко порозумітися.

- Ах. Спасибі тобі велике.

- Я дивлюся, ти можеш і ввічливим бути.

- Звісно. Я так ходжу вже кілька днів врешті-решт. Таке відчуття, що я вперше відчув себе знову людиною.

- Зав'язуй уже з поважними розмовами, старший.

Тож врешті-решт я став виглядати як ті хлопці епохи Едо, що задирають ніс. Охоронниця виглядала злегка роздратованою, але так нічого і не сказала.

- Новачку, я прямо відчуваю тепло, що виходить від цієї жилетки.

- Гей, ти ж не хочеш сказати, що западаєш на хлопців або щось у цьому дусі?

- Такого просто не може бути. Якщо це дівчина мінімум років дванадцяти, максимум років сорока, я готовий на це. Так що це неможливо, хіба що це виявиться хлопчик з обличчям і зовнішністю дівчини.

- Хочеш сказати, що все гаразд, поки вони виглядають як жінки?

Гісу скорчив недовірливу гримасу. Однак тепер я впевнений, у випадку цього хлопця, якщо дівчина, яка повністю задовольняє його смакам, раптово перетвориться на Артура, що здіймає свій Екскалібур, з ним буде все гаразд, він одразу ж перетвориться на Мерліна.

- До речі, новачку. Є дещо про що я хочу запитати.

- Що?

- Де ми знаходимося?

- Великий ліс, темниця в селі раси дедорудія.

- А хто я?

- Голий збоченець, який домагався цуценя, Рудеус.

Я більше не голий. Це помилкове звинувачення. І я не збоченець.

- Тоді з якої ж причини, демон на кшталт тебе грав в азартні ігри в цьому селі?

- Ах, ем. Одна з моїх знайомих належить до раси дедорудія, тож я думав, що вона може тут опинитися, і прийшов провідати.

- І вона тут опинилася?

- Ні, тут її не було.

- Тут її не було, але ти все одно вирішив погратися? Все-одно шахраював?

- Я не думав, що мене розкриють, хоча...

Цей хлопець безнадійний. Однак він може бути корисний.

- Новенький, ти можеш ще що-небудь, не тільки шахраювати?

- Я можу зробити все що завгодно.

- О, як щодо того, щоб побити дракона голими руками?

- Ні, таке неможливо. Я слабкий у бою.

- А наприклад прийняти сотню жінок разом?

- Мені добре і з однією жінкою, ну може з двома.

Нарешті я понизив голос, щоб охоронниця не змогла почути, і чітко вимовив.

- А як щодо того, щоб змитися звідси, і бігти, поки не досягнемо міста?

Після сказаного, Гісу підняв обличчя, подивився на охоронницю і почухав голову. Потім наблизився ближче і прошепотів:

- Ти збираєшся втекти?

- Якщо мої товариші не прийдуть.

- А? Вибач? Як би сказати, шкодую.

Гей, досить. Якщо сказати це так, це все одно що заявити, що Руджерд мене кинув. Руджерд не міг мене кинути. Я впевнений, що це просто якась божевільна ситуація трапилася. І вони чекають, щоб я їх врятував.

- Біг би сам. А я тут до чого?

- Я можу заблукати. Я не знаю дороги до міста.

- А як ти тоді сюди потрапив?

- Я рятував дітей від контрабандистів.

- Рятував?

- І коли я вирушив знімати кайдани з цуценяти, раптово з'явився чоловік зі звірячої раси і закричав, а потім я вже не міг рушити і мене схопили.

Гісу виглядав так ніби не зовсім зрозумів, чухаючи голоду. Може це було й не найкраще пояснення.

- І що? Що тоді? Це помилкові звинувачення?

- Це помилкові звинувачення.

- Ясно. Цього вистачить, щоб бажати втекти.

- Саме, все так і є, прошу, об'єднайся зі мною.

- Ні за що. Навіщо мені з тобою об'єднуватися? Мене і так скоро випустять, на відміну від тебе.

Ти питаєш навіщо? Хіба я щойно не сказав? Я не знаю шляху назад.

Я вважатиму за краще не сподіватися на милість долі і не блукати лісом, поки не помру. Все-таки я досі майже оголений.

- Ну, якщо це помилкові звинувачення, то все напевно в порядку. Вони зрозуміють зрештою.

- Добре б якщо так.

Якщо запитаєте мене, цей Гісу не виглядає так ніби особливо прислухався. Однак це факт, що я врятував дітей. Коли діти повернуться, природно моє ім'я буде очищене від неправдивих звинувачень.

- Тоді почекаю ще трохи.

- Так і зроби. Нічого доброго з втечі не вийде.

Сказавши це, Гісу знову розтягнувся на підлозі. Чи цей хлопець натякає, що мені доведеться чекати набагато довше?

На щастя, у мене ще є хоча б частина кімнати для відпочинку. Не те щоб я не міг просто перетворити все навколо на море вогню і скориставшись цим втекти, якщо справа дійде до крайності. Мені, звісно, шкода цих людей із раси дедорудія, але вони самі мене схопили через неправдиві домагання, тож ми будемо квити.

Думаю, може їм просто знадобилося трохи більше часу, щоб відшукати батьків викрадених дітей?

Частина 8

День шостий.

А в цих апартаментах справді цілком комфортно живеться. Їжа хороша, кондиціонування повітря хороше (хоча я сам про це подбав). Я вже думав тут нічим зайнятися, але тепер у мене є навіть партнер для спілкування.

У ліжку було спочатку повно комах, але тепер у ньому цілком зручно, після того як я використав магію і всіх їх винищив. З туалетом усе як і раніше, але варто подумати, що цій вухатій сестричці теж доводиться з цим возитися, як усе стає не так уже й погано.

Однак, мені досі неспокійно. Той факт, що досі не надійшло жодної інформації, досить тривожний.

Майже цілий тиждень минув із мого затримання. Виникає відчуття, що ні надто вже зволікають. Цілком нормально почати замислюватися про можливі неприємності, що з ними трапилися. Неприємності, з якими навіть Руджерд не в силах впоратися. Можливо, йому потрібна моя допомога. Можливо, і зовсім уже занадто пізно. Однак я не можу йти незрозуміло куди.

Завтра. Ні, післязавтра. Післязавтра це село потоне у вогні. Ось що я хотів би сказати, але я почуваюся досить неприємно, заходячи так далеко, тож я, напевно, просто візьму охоронницю в заручники і втечу.

Частина 9

День сьомий.

Сьогодні останній день мого життя у в'язниці. Я обмірковував найрізноманітніші плани, що спадали мені на думку, при цьому просто лежав і нічого не робив.

- Якщо подумати, новачку.

Я почав розмову з Гісу у вже звичному бандитському стилі.

- Що?

- Це єдина в'язниця в цьому селі?

- Чому ти питаєш?

- Чи нормально кидати двох людей в одну камеру без жодної причини?

- Зазвичай вони не користуються цією в'язницею. Зазвичай злочинців відсилають у Святий Порт.

Злочинців відсилають у Святий Порт. Думаю, це означає, що сюди вони кидають тільки злочинців, що порушили особливі закони раси дедорудія. Мене помилково прийняли за контрабандиста, який домагався Священного Звіра. Вони вперто називають його Священним звіром, тож для цього села це має бути свого роду особлива істота. Однак, почекайте-но хвилинку.

- Тоді чому ти в цій в'язниці? Вони ж упіймали тебе на простому шахрайстві, так?

- Без поняття. Певно тому, що для цього села і таке є подією.

- І все?

- І все.

Я відчув, що щось тут не в'яжеться.

Я задумливо потер руки. Потім задумливо почухав груди. Але найбільше задумливо свербіла спина. Якось аж надто вже свербить. Подумавши про це, я глянув униз. Там стрибала блоха.

- Уох?! Та в цій жилетці повно бліх!

- Хм? А, я не прав її вже досить давно, врешті-решт.

- Так випери!

Я зняв жилетку. Я струснув її і блохи полетіли на всі боки.

Я швидко використав палючий вітер, щоб повбивати їх усіх. Усіх цих сволочних комах.

- Ох? Я вже думав коли бачив це раніше, це ж дивно. Як ти це робиш?

- Використовуючи безмовні чари.

- Ясно. Безмовні чари. Це справді дивовижно.

І щойно я подумав, що позбувся всіх комах, свербіж поширився по всьому тілу. Я застосував цілющу магію до всіх місць, де мене покусали. Але ось спина... Може через те, що я лежав на ній, але таке відчуття, що вони покусали всю спину як божевільні. І руки не дістають. Ахххх.

- Гей, новачку.

- Що?

- Іди сюди і почухай мені спину, це просто вбиває мене.

- Так, так.

Я сів, схрестивши ноги, і Гісу, підійшовши ззаду, почав чесати мені спину.

- Ах, ось тут, прямо тут. Ти хороший, у тебе справжній талант.

- Хіба я не казав? Я можу зробити все що завгодно. Раз вже так сталося, можу заодно помасажувати тобі плечі, поки я тут.

Коли Гісу почав розминати мені плечі, я одразу подумав, це небезпечно, цей хлопець надто добре управляється зі своїми руками. Мимоволі всі м'язи на спині розслабилися.

- Оххх, ти такий гарний. Це так добреоооо, ах, продовжуй, трохи нижче. Мммм, тут, саме тут. Мммм?

І тут.

І тут я відчув, що хтось дивиться.

Озирнувшись, по інший бік прутів стояло щонайменше семеро людей.

Одним був літній чоловік, схожий на Гіслена. І той хлопець, ще більше схожий на Гіслена. Охоронниця, що завжди за мною наглядала. Юна дівчинка з котячими вушками вказувала на мене пальцем і сміялася наді мною. Дівчинка з собачими вушками, що зніяковіло прикрила обличчя долонями і дивилася на мене крізь цілі між пальцями.

І нарешті супард із гладко поголеною головою та юна дівчина з роду Бореас, що тримала мій одяг, мантію та посох.

- Рудеусе? Що ти тут робиш разом з іншим чоловіком?

Еріс втупилася на мене до неможливості холодним поглядом. З боку. З Гісу, що влаштувавшись позаду тримає мене за плечі, дивлячись на спину. І справді, все виглядає так ніби мене позбавляють анальної цноти.

- Це непорозуміння!

Частина 10

Завдяки свідченням двох дівчаток мене було звільнено. Усі непорозуміння і помилкові звинувачення швидко прояснилися після цього.

До речі, схоже, це Гісу доведеться залишитися у в'язниці трохи довше.

↑ Приб. пер. Відсилання до персонажа «Hokuto no Ken», чиє ім'я звучить співзвучно цьому. Черговий раз уточню що читав давно і неправда. Тож ім'я персонажа наведу англійською. Так хоча б не помилюся. Сolonel Charles de Guise.

↑ Приб. пер. Тим, хто не вловив, варто перечитати п'ятий розділ тому.

 

P.S.

Якщо хочете допомогти у розвитку перекладацької роботи, можете зробити донат за реквізитами нижче

Монобанк 5375411506298475

ПриватБанк 5457082274610455

Патреон patreon.com/Kellar126