Частина 1

За день до того, як ми покинули село Дорудія.

Еріс і Мінітона побилися. Не думаю, що потрібно уточнювати результат, але це була беззаперечна перемога Еріс. Думаю цього можна було очікувати. Еріс уже на тому рівні коли нарівні може тренуватися з Руджердом. Якщо більш юна дівчина, яка навіть не тренувалася спеціально, раптом виступить як супротивник, то це навіть супротивником називати не можна.

Це побиття слабких. Було б непогано, якби я застеріг їх. Я вже знаю, що за дитина Еріс, але їй же вже скоро чотирнадцять років. Якщо вже говорити про чотирнадцятиріччя, то це все ще дитина, але вже не той вік, коли можна без розбору лізти в бійки.

Однак, як би це висловитися... Досі я ніколи не зупиняв бійки Еріс. Навіть коли справа доходила до сутички в гільдії шукачів Пригод, я просто надавав головну роль у цьому Руджерду. Цікаво що ж мені потрібно зараз сказати? Можливо, що «Шукачки пригод і сільські дівчата зовсім різні?»

- У-усе не так. Це Мінітона винна.

Тією, хто заявив це, виявилася Терусена. Згідно з її розповіддю, схоже Мінітона намагалася утримати Еріс, яка завила, що збирається піти після закінчення сезону дощів. Еріс схоже була щаслива, що її хочуть затримати, але ясно пояснила чому їй треба продовжити свою подорож. Це Мінітона виставила себе егоїсткою, а Еріс лише пояснювала. Усе зовсім навпаки, ніж зазвичай.

Через деякий час їхня розмова продовжилася. Спочатку обидві зберігали спокій, але зрештою почалася суперечка. Мінітона почала робити необдумані зауваження. Ці зауваження стосувалися Ґіслен і мене. Навіть почувши таке, Еріс постаралася стриматися, хоча й розлютилася. Здається, вона збиралася спокійно на це відповісти.

Зрештою схоже першою, хто почала бійку, виявилася Мінітона. Вона кинулася в бійку з Еріс. Справжній акт мужності. Майже гідний поваги. Це те, чого я не зможу повторити.

Але навіть якщо я кажу це, Еріс закінчила тим, що вплуталася в бійку. Без жалю, як зазвичай, вона побила супротивницю до напівсмерті.

- Еріс.

- Що?!

Я гарненько розглянув усі обставини. По-перше Мінітона. Хоча вона і програла, вона все ще притомна і важко дихає. І навіть якщо Еріс і повалила її на землю, схоже вона не стала доводити суперницю до повної безпорадності. Адже Еріс здатна зламати волю навіть дорослих. Вона не та жінка, що проявляє поблажливість. Іншими словами це означає...

- Схоже, ти обійшлася з нею легше.

- Очевидно.

Еріс зніяковіло відвела погляд, кажучи це. У випадку старої Еріс, навіть якби супротивник виявився молодшим, будь-який супротивник, що зв'язався б із нею, був би побитий без пощади. Раз вже я сам це кажу, тут немає помилки.

- Зазвичай ти вчинила б щось значно жахливіше, чи не так?

- Зрештою, вона ж моя подруга.

Досить поглянути на обличчя Еріс, з цими жалібно опущеними куточками губ і повним смутку поглядом, це обличчя людини, яка повністю кається у своєму проступку. Хмм. Схоже, принаймні жаль, уже мучить її. Це щось чого Еріс досі ніколи не відчувала. Здається Еріс ще трохи подорослішала за минулі три місяці. Навіть якщо я не доглядав за нею, вона сама подорослішала належним чином. У такому разі є тільки одна річ, яку мені потрібно сказати.

- Найкраще, якщо ви помиритеся до того, як ми підемо завтра.

- Нізащо.

Ще дитина, ха.

Частина 2

В останній день ми були дуже зайняті підготовкою до подорожі, тож я не зустрічався зі Священним Звіром. Я думав, що ті злочинці відпустять його знову, але з якоїсь причини Священний Звір так і не з'явився.

Натомість, посеред ночі до нас завітали два непроханих гості.

- Ах! - невеликий скрик і гучний звук зіткнення. Від цих звуків, як і слід було очікувати, навіть я прокинувся. Віднедавна мене переслідувало відчуття, що я надто вже розслабився, тож я підвівся і схопив палицю, що лежала поруч зі мною.

Надто вже грубе вторгнення для злодія. Руджерд мабуть уже давно зрозумів, що це. Хм.

- Терусена, рухайся тихіше, ня.

Я опустив посох. Ось і причина, чому Руджерд такий тихий.

- Вибач, Тоно, але тут темно.

- Якщо будеш уважно придивлятися, то побачиш, ня... Ах!

І знову звук удару.

- Тоно, з тобою все гаразд?

- Ой, ня.

Може вони думають, що шепочуться, але на такій гучності я чую кожне слово. Цікаво, в чому їхня мета? Гроші, чи, може, слава? Або ж все-таки моє тіло?

Нереально, хоча... Швидше за все це Еріс.

- Ах, це тут, ня?

- Нюх-нюх? Здається не зовсім.

- Та неважливо, ня. У будь-якому разі вони всі сплять, ня.

Вони зупинилися прямо навпроти моїх дверей, я почув, як вони відчинилися і увійшли. Вони почали боязко оглядати кімнату, а потім наші очі чітко зустрілися, поки я сидів у своєму ліжку.

- Ня...!

- Що не так, Тоно... Ах.

Мінітона і Терусена були просто тут. Одягнені в сукні з тонкого хутра. Ззаду там був отвір, з якого визирав хвіст і частина попки. Так виглядали піжами звіролюдей. Воістину чудово.

- Що робите так пізно вночі? Кімната Еріс по сусідству - я сказав це якомога тихіше.

- Про-пробачте, ня...

Сказавши це, вони рушили назад до дверей, але раптом раптово зупинилися.

- Якщо подумати, ми ж так і не подякували тобі, ня.

Ах, То... Тоно?

Тона сказала це так, ніби щойно згадала і вона повернулися назад до кімнати. Терусена йшла позаду.

- Дякую що врятували нас, ня. Я чула, що могла б померти, якби ти не використав магію зцілення на мені, ня.

Все так. Ті травми були дуже небезпечні. Такі травми давно б зламали мою волю. Думаю це просто дивно, що їй вдалося зберегти свою рішучість у такій ситуації.

- З цим було досить легко впоратися.

- Дякую за це, навіть ніяких шрамів не залишилося, ня.

Говорячи це, Тона вхопилася за поділ своєї сукні-піжами та задерла догори, показуючи свої красиві від природи ніжки. Однак, оскільки в кімнаті було темно, я нічого не розгледів. Це відчуття, коли самі тобі показують, а ти не можеш побачити... Кішіріко, ну чому в тебе не було магічних очей, що дають змогу бачити в темряві?

- Тоно, це непристойно!

- Та все нормально, він же в будь-якому разі вже бачив це одного разу.

- Однак, старий Ґ'єс казав, що чоловіки людської раси стурбовані розмноженням увесь рік, тож якщо безтурботно до них наблизитися, вони накинуться на тебе.

Заклопотані розмноженням увесь рік. Він сказав це так грубо. Хоча це і не помилка.

- Якщо він буде в захваті від вигляду мого тіла, то чи не буде це гарною можливістю відплатити за його допомогу? Ня?! Холодно!

- Як довго ти ще збираєшся задирати свій поділ?

Я не дивився на ніжки Тони в цей час. Втираючи холодний піт, я міцніше вхопився за свій посох, що лежав поруч. Я відчував, як убивча аура спраги крові прямо сочиться із сусідньої кімнати.

- Кх... Кхм. Я вже отримав вашу подяку. Еріс у сусідній кімнаті, тож якщо вам буде завгодно...

Може вона й дитина, але їй не варто так безтурботно показувати відсутність шрамів на таких цікавих місцях. У мене будуть великі проблеми, якщо ці наші ігри в доктора призведуть до нападу одного небезпечного чоловіка.

- Ясно, але я справді вдячна, ня.

- Дякую вам велике.

Вклонившись, вони покинули кімнату.

Через деякий час, я повільно підібрався ближче і приклав вухо до стіни. Із сусідньої кімнати почувся незадоволений голос Еріс, яка говорила: «Чого ти хочеш?». Її стандартна поза зі схрещеними руками тут же спливла в уяві. Голоси Тони і Терусени було чути куди гірше. Ні, це просто Еріс занадто гучна. Поки я з хвилюванням прислухався, тон Еріс поступово став спокійнішим.

Здається, все буде добре. Я зітхнув із полегшенням і повернувся в ліжко.

Схоже вони проговорили всю ніч. Не знаю, про що вони розмовляли. Тона і Терусена зовсім не так добре освоїли людську мову. Еріс теж, хоч і підвчила трохи мову звіробога, але далеко не достатньо для повноцінного спілкування.

Я турбувався про те, чи змогли вони нормально поговорити. Мені було тривожно, але наступного дня, коли вони прийшли проводжати нас, Еріс тримала Мінітону за руку і плакала. Схоже, вони змогли помиритися. Чудово, просто чудово.

Частина 3

Тракт Святого Меча. Це дорога, що пролягає просто крізь Великий ліс. Давним-давно Святе Королівство Міліс створило цей Тракт, переповнений магічною силою. Хоча околиці все ще затоплені водою, тракт абсолютно сухий, до того ж жоден монстр не може підійти до нього.

Ми рухатимемося ним у возі, наданому народом дедорудія. Вони підготували все, що нам може знадобитися для подорожі.

Візок + кінь. Гроші для витрат під час шляху (5 золотих монет Міліса + 5 срібних монет Міліса). Припаси та витратні матеріали в дорогу. З цієї причини, навіть без повернення у Святий Порт, ми зможемо дістатися столиці Міліса.

Добре, давайте вирушати. І якраз варто було нам зібратися, з'явився той мавпоподібний хлопець.

- Нуууу... Я якраз думав про те, щоб повернутися в Міліс. Ви якраз вчасно. Візьміть і мене теж, - новачок Ґісу, заявивши таке, безсоромно застрибнув до нас, явно збираючись приєднатися.

- О, це ж Ґісу?

- Хочеш із нами?

Від моїх двох супутників не було жодних заперечень. Подумавши, що вони вже знайомі, я запитав напряму. І схоже, поки я не бачив, цей хлопець уже встиг закласти непоганий фундамент у стосунках із цими двома. Він долучався до компанії Еріс, Тони і Терусени, розповідаючи їм усілякі цікаві історії, а також часто брав участь у п'янках Ґустава і Руджерда та їхніх історіях про старі добрі деньки. Схоже він використовував свої звичайні хитрощі, вміло підлаштовуючись під чужу натуру, з цими двома. І все це поки я не бачив.

Ось чому ця парочка так легко прийняла його.

- Гаразд, давайте вирушати! - разом із криком Руджерда візок рушив уперед. Озираючись назад на всіх цих звіролюдей, що прийшли проводжати нас, Еріс обливалася сльозами, проводжаючи поглядом Мінітону та інших, доволі зворушливе почуття.

Однак у моєму серці засіло тривожне почуття. Це все Ґісу винен. Якщо він хотів вирушити разом із нами, було б найкраще, якби він одразу так і сказав. Замість цього він так підозріло втирався в довіру, тримаючись на другому плані. Якби він просто нормально попросив, у мене не було б причин відмовляти.

- Гей-гей, старший. Не дивись на мене так.

Перебуваючи всередині воза, що рухається на пристойній швидкості, я скорчив незадоволену міну. Посміюючись із широкою посмішкою, Ґісу шепнув мені на вухо:

- Це ж я був тим, хто простягнув старшому руку допомоги в його коханні, чи знаєте.

З якоїсь причини він почав говорити щось дивне. Допомога в коханні. Навіть тепер, наприкінці, коли вже минули ці три місяці, хоча там були дівчата з котячими вушками і дівчина з собачими, все закінчилося тим, що я й пальцем нікого з них не торкнувся. Стосунки з Еріс теж зовсім не розвивалися. Єдине, що я став трохи краще ладнати з Ґ'єсом, ніж на самому початку, але це все. Що за кохання? Не треба говорити дурниць. Не було нічого такого.

- Допомога в коханні, що ти маєш на увазі?

- Я допоміг тобі зустрічатися зі Священним звіром, хіба ні?

- Священним Звіром?

Якщо задуматися... Зрозумів.

- Ах.

Так... так це був цей хлопець! Цей хлопець був тим злочинцем! Ось що він має на увазі під допомогою в коханні! Я ж сказав, що це спочатку були фальшиві звинувачення. Не було там нічого такого.

- Хо. І як тобі вдавалося випускати Священного звіра назовні?!

- Секрет фірми. Ну, вони всі придурки, врешті-решт. Варто їх трохи відволікти і можна було з легкістю випускати його на волю - відповів він недбало самовпевнено.

Ні, це... Небезпечно, правда ж? Усе таки звіролюди були винятково злі. Таке відчуття, що якби вони тебе відшукали, то порвали б на шматки.

- Чому ти зробив щось настільки небезпечне?

- Ну, тобі ж подобаються собаки, вірно?

- Я вже казав, це були помилкові звинувачення.

- Хіба? Ну, хіба не здорово вийшло? - прямо так безтурботно і заявив Ґісу, легковажно сміючись.

Мене переповнила тривога. Цей хлопець, чи може бути, що він куди небезпечніший, ніж здається? Мені вже тривожно, чи не станеться чогось поганого, якщо дозволити йому приєднатися до нашої подорожі?

- Руджерде. Повертай візок.

- Навіщо?

- Ми повинні повернутися і здати злочинця, який випускав Священного Звіра.

- Що? Стривай-стривай!

Ґісу почав панікувати і навіть спробував затиснути мені рота. Однак, це через цього хлопця мене так багато підозрювали. Мені варто озлобити своє серце, переконатися, що цей хлопець отримає по заслугах.

- Все нормально, новачок. Я правильно роз'ясню їм те, що сталося. Вони можуть кинути тебе до в'язниці голяка й облити крижаною водою, але думаю, ти переживеш.

- Гей, почекай секунду! Ти серйозно?! Послухай, це завдяки мені вам дали візок, знаєш. У цих хлопців немає культурного звичаю як вибачення віддавати речі. Тому, вибач мене!

Мавпяче обличчя було сповнене відчаю. Обличчя повне чарівності. Цей хлопець зовсім не лиходій. Це я зрозумів ще коли ми були разом у в'язниці. Тож він явно відпускав Священного Звіра без будь-якого злого наміру.

Однак, хмм...

- Рудеусе.

- Що, Руджерд?

- Пробач його.

- Пане! Як і очікувалося від пана! Я завжди думав, що пан, чудовий чоловік!

Цей хлопець справді... Ну, не важливо.

- Руджерде, це нормально? Цей хлопець схоже один з тих лиходіїв яких ти так ненавидиш?

- Він, ймовірно, зробив це, бо думав, що робить це заради тебе.

Я не зовсім розумію, на чому ґрунтується Руджерд у своїх міркуваннях. Це нормально і це погано. Ні, може це просто результат того що Ґісу запудрив йому мізки. Здається він добре постарався цей мавпячий виродок.

- Все правильно, все було як сказав пан! Я робив це тільки заради старшого! Я й уявити не міг, що це стане серйозною проблемою. Може я і перестарався трохи, але я абсолютно точно не намагався комусь нашкодити!

Якщо вже чесно я сам дещо винен цьому хлопцеві. Винен за той жилет, яким він зі мною, голим і мерзнучим, поділився. Може це виглядає дрібницею, але якщо порівнювати зі звіролюдьми, які навіть знаючи, що всі звинувачення проти мене були фальшивими, продовжували мене підозрювати, це вже справляє значно краще враження.

Гаразд, чудово. Зрештою схоже ніхто від цього не постраждав. Навіть охоронці зі звіролюдей, завдяки цьому засвоїли непоганий урок. Тож я змушений просто прийняти це.

- Гаразд, можеш вирушити з нами, але новачок, хіба ти не боїшся супардів?

Я сказав це так, щоб Руджерд міг чути. Мені цікаво, цей хлопець узагалі знає, що Руджерд супард чи ні? Раз вже він брав участь у тих п'янках, тоді буде не дивно, якщо він уже це чув, вірно? Хоча буде кумедно, якщо він раптово відповість «Супард, серйозно?» після всього цього.

- Такого не може бути, звісно боюся, я все таки теж із раси демонів. Страх перед супардами навіюють нам із дитинства, лякаючи, що вони з'їдять тебе.

- Ясно. До речі, хоча Руджерд і виглядає так, він супард.

Після сказаного Ґісу примружився.

- З паном усе інакше. Усе-таки він урятував моє життя.

Мені було цікаво, що ж трапилося, тож я запитально глянув на Руджерда, але він тільки похитав головою, вочевидь, не маючи про це ані найменшого поняття. Принаймні не схоже що він врятував його життя за ці минулі три місяці.

- Я так і знав що ви не пам'ятаєте, це було вже років тридцять тому.

Промовивши це, Ґісу почав розповідь. Зустрічі, розставання, поворотні моменти, любовні сцени, це була чудова історія. Це була крута і вражаюча історія про красеня-чоловіка, що вирушив у подорож, за спиною лунали благання «Будь ласка, не йди!» сотень жінок, а хтось навіть схопився за нього, намагаючись втримати, але він не обернувся і відправився в дорогу, що лежить в його рідне місто, не встиг він прибути туди, як зіткнувся з таємничою красунею...

Це довго розповідати, тож одразу підведу підсумки. Коли він був ще тільки початківцем шукачем пригод, на нього напали монстри і він був уже на межі смерті, коли Руджерд врятував його.

- Ну, відтоді як це сталося вже тридцять років минуло, немає причин почуватися особливо зобов'язаним за це.

Супарди лякають, але пан інша справа. Варто було новачкові з мавпячим обличчям сказати таке, сміючись, і Руджерд одразу розгубив усю свою безпристрасність.

Думаю, тепер я розумію, що означає карма. Хіба не чудово, Руджерде?

- Ну, то це нічого, якщо я попрошу приєднатися до вас ненадовго як товариша?

І ось так мавполиций новачок поповнив ряди «Смертельного Тупика». Ну не те щоб він став членом групи.

Він просто приєднався до нас, хоча б до найближчого міста.

Згідно з прокляттям, у яке він вірив, у групи з чотирьох людей ніколи не вийде нічого хорошого.

Щоб уникнути наслідків таких забобонів, схоже він не збирається допомагати нам, хіба що якщо й сам потрапить у неприємності. Ну, якщо вже він не планує вступати в групу, тоді й у мене буде менше мороки.

І ось так у нашій мандрівці до нас приєднався ще один супутник.

Частина 4

Ми так само рухаємося в запряженому кіньми возі Великим Лісом. Шлях лежить тільки вперед. Тракт тягнеться до самого горизонту і триває прямо до столиці Святого Королівства Міліс.

Мені цікаво звідки взагалі взявся такий шлях. Тут взагалі не зустрічаються монстри. Водостоки теж працюють напрочуд добре. Варто було мені над цим замислитися, як Ґісу тут же все роз'яснив.

Тим, хто створив цю дорогу був засновник Церкви Міліса, найбільшої у світі релігійної організації. Святий Міліс. Це був результат єдиного помаху меча Святого Міліса. Цей розріз пройшов навпростець через ліси і гори і вразив Повелителя Демонів на Демонічному материку, ну або якось так. Після того як ця історія широко поширилася всюди, цю дорогу і прозвали «Трактом Святого Меча».

Та не може бути, що все насправді було так, ось що я думав, але навіть зараз магічна сила Святого Міліса все ще збереглася тут.

Доказом тому може слугувати те, що у нас не було жодного зіткнення з монстрами. Візок також жодного разу не застряг у багнюці. Жодних проблем.

Це справжнє диво. Я просто не можу до кінця усвідомити якою могутньою силою володіє Церква Міліс.

Однак я дуже побоююся, який вплив це може мати на тіло. Усім відомо, що магічна сила дуже зручна. Однак саме вона змушує звичайних тварин перетворюватися на монстрів, вона спричинила телепортацію двох дітей з Центрального материка на Демонічний континент, схоже від неї чимало проблем. Сам факт, що тут зосереджено так багато магічної сили, викликає побоювання...

Ну, може це й нормально, варто поставитися до цього простіше, знаючи, що завдяки цьому не буде нападів монстрів.

Частина 5

По боках тракту, через певні проміжки, розташовані місця, призначені для стоянок.

Там ми й розбиваємо табір. Руджерд вирушає до лісу і просто ловить на вечерю все, що трапиться під руку, з цим немає жодних проблем. Іноді приходять звіролюди з навколишніх сіл, пропонуючи речі на продаж, але в них немає нічого, що б нам справді потрібно купувати.

Не думаю, що варто навіть згадувати таке про Великий ліс, але тут просто достаток усілякої рослинності. Прямо по боках дороги росте безліч трав, які можна використовувати як спеції. Я почав потроху їх збирати, керуючись даними з Енциклопедії Рослин, яку колись читав.

І хоча я і розмірковую про це, мої кулінарні навички не такі вже й високі. Навіть якщо я і скажу, що моя майстерність значно зросла за минулий рік, «погано» всього лише змінилося на «не так уже й погано».

Якість продуктів з Великого лісу значно краща, ніж на демонічному материку. І це не тільки монстри, постійно зустрічаються і звичайні тварини. Кролики і кабани наприклад, вони явно просто звичайні тварини. Тому я і хочу як слід приготувати м'ясо тварин, яке і саме по собі на рідкість смачне, а який же смак буде у м'яса, якщо взятися всерйоз? Мета скуштувати чудових страв цілком мене захопила.

І тут на сцену вийшов Ґісу. Він виявився майстром похідної кухні. Він зміг як слід використати всі ті трави і ягоди, які я знайшов, і майже як за помахом чарівної палички перетворив їх на приправи, які надають м'ясу чудового смаку.

- Я ж казав? Я можу все що завгодно.

І це було не просто хвастощі, м'ясо було всерйоз чудовим. Дивно, обійми мене! Я навіть дійшов до того, що дійсно обійняв його. Це було так огидно. Після цього я почувався жахливо через ці емоції. Це стосувалося нас обох.

Частина 6

- Нудно, - Еріс пробурмотіла це сьогодні, коли ми знову взялися за приготування їжі.

Інгредієнти: Руджерд.

Вогонь і вода: Я.

Готування: Ґісу.

З таким ідеальним розподілом обов'язків Еріс просто не було чим зайнятися. У кращому разі знадобиться дров назбирати, але ми ж посеред лісу, це не займе багато часу.

Тому вона і нудьгувала.

Вона почала просто відпрацьовувала удари поодинці. Оскільки вона часто раз по раз тренувала рухи зі мною і Ґіслен, вона здатна ось так розмахувати мечем годинами. І навіть так, якщо запитаєте чи цікаво таким займатися, схоже що це не той випадок.

Зараз Руджерд на полюванні, Ґісу готує суп, а я майструю фігурку. На завершення цього Руджерда в масштабі 1\10 пішло досить багато часу. Однак її вже можна продати. Додати додаткову функцію. Скажімо сказати, що якщо у вас буде така, то супарди не стануть нападати, навпаки ви зможете з ними порозумітися. Ну або ще що-небудь у цьому дусі.

Утім поки що відкладемо це. Нудьга Еріс уже досягла своєї межі.

- Гей! Ґісу!

- Що, юно леді, ще не готово?

Ґісу обернувся, одночасно пробуючи суп на смак. Еріс стояла перед ним у своїй звичайній імпозантній позі.

- Навчи мене готувати!

- Нізащо.

Це була миттєва відповідь. Ґісу повернувся до готування наче нічого й не сталося. А Еріс так і стояла ошелешено дивлячись у простір. Однак швидко схаменулася й заволала.

- Чому?!

- Тому що я не хочу тебе вчити.

- Як я вже сказала, чому?!

Ґісу випустив глибокий зітхання.

- Емм, знаєте, юно леді, мечниці краще зосередитися тільки на боях. Намагатися навчитися готувати - безглуздо. Усе буде гаразд, поки це можна їсти.

До речі, що стосується цієї людини. «Все буде гаразд, поки це можна їсти» - абсолютно не його рівень готування. У нього рівень, коли можна спокійно відкривати власний ресторан. Це, звісно, не те становище, щоб сам Імператор Японії засяяв, щойно поклавши шматочок до рота, але скоріше рівень, коли його заклад буде добре відомим у всій окрузі.

- Але, якщо я навчуся готувати... умм... ти ж розумієш?

Еріс говорила це, весь час крадькома поглядаючи в мій бік. Що таке Еріс? Що ти хочеш сказати? Прошу, не соромся, говори прямо.

- Я не розумію - холодно відповів Ґісу.

Я не знаю чому, але він сказав це досить жорстко. Він не проявляє нічого подібного до мене з Руджердом, і тільки у випадку з Еріс говорить такі речі, тримаючи її на відстані.

- Юно леді, хіба у вас уже немає таланту в поводженні з мечем? Щось на кшталт уміння готувати вам абсолютно не потрібно.

- Але...

- Уміння битися вам цілком вистачить для щастя, знаєте. Щоб прожити в цьому світі, вам більше нічого й не знадобиться. Це лише змусить вас розгубити настільки добре відточений талант.

Еріс виглядає вельми незадоволеною, але все ж не стала бити Ґісу. З якоїсь причини в його словах була якась дивна переконливість.

- Хоча це всього лише моє показне виправдання.

Ґісу кивнув із задоволеним виглядом і припинив помішувати суп. А потім почав розливати по кам'яних чашах. До речі чаші я зробив.

- Знаєте, я поклявся ніколи знову нікого не вчити готувати.

Виявляється раніше Ґісу був членом групи, що досліджувала підземелля. Це була команда з шести осіб, і кожен, за винятком його, міг зробити тільки найпростіші речі, схоже, вони були доволі невмілими людьми. Для Ґісу тих днів була звичайною фраза: «Схоже, ви хлопці справді нічого, крім цього, не вмієте.» Здається, їхній групі все-таки вдавалося непогано справлятися, хоча й не завжди все йшло правильно.

Однак, одного чудового дня, одна з дівчат у партії сказала Ґісу, що вона хоче навчитися готувати. «Шлях до серця чоловіка лежить через шлунок», схоже в цьому світі це теж працює. Ґісу відповів, що тут вже нічого не поробиш і навчив її готувати.

Можливо, через її готування, можливо, ще чомусь, невідомо, але в результаті дівчина здобула свого чоловіка і вони одружилися. Ці двоє вийшли з групи і кудись вирушили. Після того як двоє найважливіших членів їх покинули, для групи настали важкі часи. Група занурилася в чвари і розгубила весь інтерес, вона вже не могла належним чином справлятися із завданнями, тож швидко розпалася.

І навіть якщо все так обернулося, Ґісу залишався людиною, яка здатна зробити все що завгодно. У нього не було таланту в бою або магії, але все інше він міг зробити. Тому він думав, що швидко відшукає іншу групу.

Результатом стала повна поразка. Ґісу на той час уже заробив собі ім'я як шукач пригод. І навіть так, не знайшлося жодної групи, яка прийняла б його.

Ґісу міг зробити все що завгодно. Якщо це щось, що може зробити шукач пригод, він зробить це ще краще. Але це лише означало, що все, що Ґісу може зробити, можуть робити й інші. Якщо йдеться про групу з високим рейтингом, то всі подібні заняття вже давно розподілені між її членами.

Ґісу усвідомив це. Те що для нього не було місця, окрім як у тій групі. Оскільки вона була сповнена недотеп, він був там потрібен.

Після цього Ґісу кинув заняття шукача пригод на півдорозі. І схоже вирішив зажити життям азартного гравця (шулера).

- Тепер ви знаєте. Жінок не варто вчити готувати.

- Це поганий знак - додав він.

Якщо поцікавитеся у мене, всі ці забобони Ґісу нічого не значать. Думаю буде чудово, якщо він навчить когось так готувати. Суп чудовий. Всього один ковток цього супу змусив мене просто тремтіти від захвату. Це той рівень, якого я хочу одного разу досягти.

І якщо вже так я вирішив спробувати врятувати ситуацію, кинувши рятувальний круг.

- Я розумію, чому новачок вважає це невдачею, але з тією жінкою, яку ти навчив готувати, все закінчилося добре?

Тому будь ласка навчи нас, ось що я подумав. Але Ґісу лише похитав головою.

- Я не знаю, закінчилося для неї все добре чи ні. Я не зустрічався з ними відтоді.

Ґісу усміхнувся.

- А що до чоловіка, то він точно був щасливий, хоча може й ні...

Тому, думаю, це все й було для нього поганою прикметою. Бачачи його пригнічений вираз, я більше не міг нічого сказати.

Навіть суп, що був такий прекрасний, розгубив свій смак. Руджерде, поспішай і скоріше повертайся...

Частина 7

Одного прекрасного дня. На узбіччі дороги, поблизу однієї з підготовлених стоянок, ми виявили дивний кам'яний монумент. Він сягав заввишки до коліна і на ньому був висічений дивний символ. Єдиний знак оточений ще сімома символами. Якщо я пам'ятаю правильно, цей значок у центрі мовою Бога Битв означає «сім». Таке відчуття, що інші символи я теж десь уже бачив, а може й ні...

Я вирішив розпитати Ґісу й уточнити.

- Гей, новачку, що це за кам'яний пам'ятник?

Ґісу подивився на монумент і кивнув із тихим «Ах».

- Це «Сім Світових Сил».

Ясно, Сім Світових Сил.

- А що це «Сім Світових Сил»?

Це ім'я семи воїнів, відомих як найсильніші в усьому світі.

Схоже після закінчення Другої Великої Людсько-Демонічної Війни, особистість відома як Бог Техніки вирішила зробити це. Говорили, що Бог Техніки був найсильнішим у ті часи. І ця людина вирішила зібрати сімох найсильніших з усього світу. І цей монумент здається створений щоб закарбувати це.

- Якщо я правильно пам'ятаю, і йдеться саме про ті часи, то пан має більше знати про це. Пане!

Коли Ґісу покликав його, Руджерд, який наглядав за тренуванням Еріс неподалік, підійшов до нас. Еріс одразу ж розтягнулася на землі, розкидавши в сторони руки і ноги, і ледь не задихаючись, спробувала віддихатися.

- «Семеро Світових Сил», так, ностальгія, - Руджерд примружив очі, розглядаючи пам'ятник.

- Ти що-небудь знаєш про це, Руджерде?

- Коли я був молодим, я був одним із багатьох, хто тренувався і прагнув до того, щоб одного разу бути включеним до числа «Семи Світових Сил».

Говорячи це, Руджерд дивився кудись у далечінь. У дуже далеку далечінь. Дуже, дуже далеку... Та як же давно це було?

- А що означають ці символи?

- Це особисті знаки кожного члена. Вони, як і раніше, зберігають у собі всі сім імен.

І Руджерд, вказуючи по черзі вказуючи на символи, став називати ім'я кожного з сімки.

Цими іменами були:

Перше місце «Бог Техніки».

Друге місце «Бог Дракон»

Третє місце «Бог Битв»

Четверте місце «Бог Демон»

П'яте місце «Бог Смерті»

Шосте місце «Бог Меча»

Сьоме місце «Бог Півночі»

Здається, у такому порядку і йшли їхні сили.

- Ооооо. Але чому я ніколи раніше не чув про «Сім Світових Сил»?

- «Сім Світових Сил» все-таки були добре відомі тільки до Кампанії Лапласа.

- Чому ж їх забули?

- Усе тому що під час кампанії Лапласа у світі сталося чимало потрясінь, а половина з них зовсім загинула.

Схоже, за винятком Бога Техніки, всі інші «Семеро Світових Сил» у той час брали участь у Кампанії Лапласа. Однак троє з них загинули. Один зник безвісти. І один був запечатаний у результаті. Здається залишився тільки один, не постраждавши при цьому, це Бог Дракон. Нині вже з'явилися інші герої, все-таки минуло вже кілька сотень років відтоді, і все одно, ті, хто зайняв місця «Семи Світових Сил», були дуже далекі від звання «найсильніших»...

І навіть більше, місце розташування чотирьох найсильніших, що залишились, невідоме.

Бог техніки - Пропав безвісти.

Бог Дракон - Пропав безвісти.

Бог Битв - Пропав безвісти.

Бог Демон (Лаплас) - Запечатаний.

Ті ж, хто був відомий як найсильніші в рейтингах, ніколи особливо не турбувалися про становище в списку. Тож із цих причин «Сім Світових Сил» були поступово закинуті й забуті, а потім і зовсім стерлися з пам'яті людей. Ну або щось на кшталт того.

До речі, причина, через яку Бог Демон Лаплас так і не був вилучений зі списку в тому, що він не помер, його просто запечатали.

- А скільки ж тоді люди жили в ті часи?

- Ну. Навіть чотириста років тому було надто підозріло, чи існує взагалі досі цей Бог Техніки.

- І насамперед навіщо цей Бог Техніки взагалі створив цей рейтинг?

- Здається щоб «Відшукати того, хто зможе здолати мене». Ходили такі чутки, але я не знаю деталей.

Нібито за цим рейтингом ховалося щось глибше.

- Цей кам'яний пам'ятник уже досить старий, у такому разі, цілком може бути, що рейтинг до цього часу давно змінився, хіба ні?

Коли я пробурмотів це, Ґісу лише похитав головою.

- Ні, схоже він автоматично змінюється за допомогою магії

- Е? Справді? Як?

- Звідки ж я знаю?

Схоже що так. Ці символи на кам'яному монументі змінюються автоматично. Цікаво як саме це працює. Є ще стільки речей, яких я не знаю про магію цього світу. Якщо я вступлю до Університету Магії, цікаво, чи зможу я навчитися чогось подібного?

У будь-якому разі «Сім Світових Сил», так? Як я і думав, тут повно людей, чия сила схожа на читерство в цьому світі, і таке відчуття, що я не зможу встигати за всіма. Ну, в будь-якому разі, я ж не збираюся завойовувати титул найсильнішого в цьому світі. Я волів би взагалі не зв'язуватися з цими найсильнішими.

Частина 8

Проходження Великого Лісу забрало в нас місяць. Однак, усього лише місяць. Усього за один місяць ми встигли пройти крізь увесь Великий ліс.

Шлях являв собою пряму лінію без жодного монстра в окрузі. Таким чином ми могли повністю присвятити тільки руху, це було однією з причин, але показники наших коней теж виявилися відмінними. Коні в цьому світі схоже просто не знають втоми. Вони можуть бігти десять годин поспіль без зупинки; більше того, наступного дня вони будуть як новенькі. Цікаво, чи не застосовували тут магію або щось на кшталт цього.

Ми справді без проблем пройшли крізь ліси.

Хоча, якщо вже говорити про проблеми, через їзду я заробив собі геморой. Звісно, я нікому не сказав про це і таємно вилікував його за допомогою магії.

В ім'я навчання, Еріс весь час проводила стоячи на даху воза. Я говорив «це небезпечно» і «зупинись», але в неї вже було таке відчуття рівноваги, що це зовсім не здавалося небезпечним. Я спробував було повторити це і весь наступний день не міг вгамувати тремтіння в ногах. Еріс вражає.

Крізь Гірську Гряду Синього Дракона простяглася пряма ущелина. На вході туди було справжнє готельне містечко. Усім тут заправляли гноми.

Тут немає Гільдії Шукачів Пригод. Однак це місце відоме як місто ковалів, магазини зброї та броні тут були всюди. Мечі, що продаються тут, не тільки дешеві, а й хорошої якості, це нам повідав Ґісу. У Еріс було таке обличчя, ніби вона хоче все одразу, але у нас не те щоб є зайві гроші. Зрештою, щоб перебратися з Міліса на Центральний материк нам ще раз доведеться випробувати удачу з супардом. Ми не можемо собі дозволити бути надмірно марнотратними. Меч, яким користується Еріс, зовсім не такий вже й поганий. Хоча я все ще чоловік. Побачивши всіх цих мечів і обладунків, що вишикувалися, незалежно від віку, ви відчуєте хвилювання. Хоча я і кажу так, проблема всіх цих обладунків у тому, що вони призначені приблизно для одного віку. Гном, що наглядав за крамницею, посміюючись, сказав: «Не думаю, що вони тобі підійдуть, хлопчику.». Коли ж я відпарував тим, що я все-таки на середньому рівні стилю Бога Меча, він був дуже здивований. Ну, у нас однаково немає на це грошей, тож це було сказано скоріше щоб потішитися.

Згідно з розповіддю Ґісу, схоже тут тракт розгалужується. Якщо піти на схід уздовж гір, то незабаром прибудете у велике поселення гномів. Якщо вирушити на північний схід - потрапите на територію ельфів, а на північному заході розкинулася територія гобітів. Причина, через яку тут немає Гільдії Шукачів Пригод, має бути якраз у такому місці розташування.

Також, якщо направити в напрямку гір, там розташовані гарячі джерела. Гарячі джерела. Ця тема мене дуже зацікавила.

- Що за гарячі джерела?

- Там б'ють ключі з гарячою гірською водою, збираючись у басейни. Якщо скупатися в такому почуваєшся по-справжньому добре.

- Ооооо... звучить заманливо. Однак, хіба Рудеус тут не вперше? Звідки ти знаєш?

- Я... Я читав про це в книзі.

Цікаво, чи згадувалися гарячі джерела в «Пішки по світу», тій книжці про подорожі. Якщо я правильно пам'ятаю, то ні, не згадувалися... Однак гарячі джерела, так? Звучить заманливо. Певно, в цьому світі не існує юкати*, але... Вологе волосся, шкіра, що порожевіла подібно до пелюсток сакури, Еріс, що ніжиться в гарячій воді... Місце під назвою гарячі джерела просто поруч.

Ні, навряд чи тут існують змішані купальні. Тут усе по-іншому, вірно? Але все ж існує шанс, нехай і 1 до 10,000, що таке тут є, таке може трапитися. Це те, що я маю перевірити будь-що-будь.

- Сезон дощів лише нещодавно закінчився, схили гір зараз мають бути в жахливому стані, - варто було мені зам'ятися в нерішучості, заперечив Ґісу.

Схоже, якщо люди, які не звикли ходити в гори, вирушать туди, то це займе надто багато часу. І тому нам довелося відмовитися від гарячих джерел. Як прикро.

Частина 9

Тракт Святого Меча розсікав Гірську Гряду Синього Дракона.

Це був шлях, де лише два екіпажі могли проїхати за раз. Він буквально розрізав гори навпіл. Ми були на самому дні цієї ущелини. Однак, може завдяки божественному захисту Міліса, схоже тут майже не трапляється обвалів і зсувів. Якщо цей шлях перестане існувати, не залишиться вибору, окрім як робити величезний гак, щоб потрапити на північ. Хоча самі Сині Дракони майже ніколи не з'являються в цих горах, там вистачає монстрів, тож намагатися перебратися через гори було б досить небезпечно.

І ось, у такому місці, був створений короткий шлях, де не з'являється жодного монстра. Я дуже добре розумію причину, через яку Святому Мілісу так поклоняються.

Всього за три дні ми подолали ущелину.

 

І ось так от, покинувши Великий Ліс, ми ступили на людську територію.

P.S.

Якщо хочете допомогти у розвитку перекладацької роботи, можете зробити донат за реквізитами нижче

Монобанк 5375411506298475

ПриватБанк 5457082274610455

 

Патреон patreon.com/Kellar126