Це інший світ?

Розділ 1. Це інший світ?

Коли я розплющив очі, то перше, що побачив, сліпуче світло. Воно розрослося, охопивши все поле зору, і я примружився від дискомфорту.

Як тільки мій зір пристосувався, я побачив, що на мене дивиться молода білявка. Одна з тих розкішних дівчат — хвилинку, ні, вона точно жінка.

«Хто вона?» – подумав я.

Поряд з нею – молодик приблизно такого ж віку, як і вона, у нього каштанове волосся, він незграбно усміхався мені. Він виглядає сильним і гордим, із приголомшливою мускулатурою.  

Шатен і впертий на вигляд? Я мав би відреагувати негативно, щойно побачив цього великого дурня, але, на мій подив, не було ніякого відчуття злого бажання. Мабуть, його волосся пофарбовано в цей колір. Це дуже привабливий каштановий відтінок.

Жінка поглянула на мене з теплою усмішкою і заговорила. Однак її слова були на диво нечіткі, і їх важко розібрати. Це взагалі японська?

Чоловік сказав щось у відповідь, і його лице трохи розслабилося. І я уявлення не маю, що він сказав.

До розмови доєднався третій незрозумілий голос, але я не бачив, хто говорить. Я намагався піднятися, щоб уторопати, де я, і запитати у цих людей, хто вони. Дозвольте сказати, я, можливо, замкнутий, але це не означає, що я не знаю, як спілкуватися з людьми. Але чомусь, все що я зміг вичавити було це:

– А-а! Уа-а!

Всього лише спотворене скиглення та стогони.

І я не можу поворухнутися. Я маю на увазі, що можу рухати пальцями і руками, але не можу сісти.

Шатен сказав ще щось, затим раптом нахилився і підняв мене. Це абсурд! Я важу більше ста кілограмів. Як він міг підняти мене так легко? Можливо, я трохи схуд після того, як провів кілька тижнів у комі?

Та аварія, в яку я потрапив, була доволі неприємна. Є доволі великий шанс, що я не зміг пережити її з усіма кінцівками. У цей десь я подумав:

«Моє життя перетворилося на справжнє пекло».

☆ ☆ ☆

Перестрибнемо на місяць вперед.

Очевидно, я переродився. Моя ситуація нарешті прояснилася: я – немовля.

Зрештою я зміг підтвердити це після того, як мене взяли на руки та підтримували голову, заколисуючи, тож я зміг побачити своє тіло. Але чому я досі маю всі спогади про попереднє життя? Не те, щоб я скаржився, але хто здатен уявити переродження з усіма спогадами – що вже говорити про те, коли ця дика ілюзіє насправді є реальністю?

Двоє людей, який я вперше побачив, коли прийшов до тями, мої батьки. Якщо припускати, я б сказав, що їм трохи за двадцять. Явно молодші, ніж я в попередньому житті. 34-річний я вважав би їх дітьми.

Я заздрив тому, що вони народили дитину в такому віці.

Досить швидко я зрозумів, що не в Японії; інша мова, і мої батьки не мали японських рис обличчя. До того ж вони носили щось схоже за формою на старовинний одяг. Я не бачив нічого, щоб нагадувало побутову техніку; ходила жінка в одязі покоївки і прибирала ганчіркою. Меблі, столовий посуд та інші предмети мали грубу форму і виготовлені з дерева. Де б це не знаходилося, не схоже, що це розвинена нація.

У нас навіть немає електричного освітлення, лише свічки та каганці. Можливо, мої батьки настільки бідні, що не могли оплатити рахунок за електрику.

Але наскільки це вірогідно насправді? Побачивши, що у них є покоївка, я припустив, що вони повинні мати гроші, але, можливо покоївка сестра мого батька або моєї матері. Це не було б надто дивно. Вона принаймні допомагає нам з веденням домашнього господарства, так?

Я хотів, щоб у мене була змога повернутися назад і зробити все заново, але народитися у надто бідній сім’ї, що не може заплатити за комунальні послуги, це не те, що я мав на увазі.

☆ ☆ ☆

Минуло ще півроку.

Після шести місяців слухання розмов моїх батьків я почав трохи розуміти мову. Мої оцінки з англійської ніколи не були чудовими, але, мабуть, говорять правду про те, що перебування тільки в середовищі рідної мови ускладнює просування у вивчені інших. А може, враховуючи, що в мене нове тіло, цього разу мій мозок ліпше пристосований до навчання? Я відчуваю, що маю неабияку здатність до запам’ятовування, можливо, це через те, що я такий юний.

Приблизно в цей час я також почав вчитися повзати. Можливість рухатися – чудесна річ. Я ще ніколи не був таким вдячним тому, що можу контролювати власне тіло.

– Як тільки очі від нього відведеш, і він кудись зникає, – сказала мама.

– Хей, поки він здоровий все добре, – відповів батько, спостерігаючи за тим, як я повзаю навколо. – Я хвилювався, бо коли він народився, то не плакав.

– Він і зараз не плаче, чи не так?

Я не в тому віці, щоб скиглити, коли зголоднів. Часи, коли я випускав вайкання, були, коли я намагався – і абсолютно – безуспішно стримати себе, щоб не забруднити штани.

Хоча я міг тільки повзати, я багато чого дізнався, маючи можливість пересуватися. Перше, що я дізнався, що це абсолютно точно будинок багатої родини. Двоповерхова споруда з п’ятьма окремими кімнатами, і як прислугу ми маємо одну покоївку. Спочатку я припустив, що вона мені тітка чи щось подібне, але взявши до уваги її шанобливе ставлення до моїх матері та батька, сумніваюся, що вона нам рідня.

Наш будинок розташувався у сільській місцевості. За вікнами розкинувся спокійний пасторальний краєвид. Інших будинків небагато, лише два-три, розмістилися серед пшеничних полів з різних боків. Ми справді знаходилися за межами цивілізованого світу. Я не бачив ні телефонних стовпів, ні вуличних ліхтарів. Поряд навіть може не бути електростанції. Я чув, що в деяких країнах електрокабелі прокладають під землею, але якби це був наш випадок, то це дивно, що в нашому домі нема електрики.

Це місце було аж занадто пасторальним. Мене це засмучувало, бо я звик до комфорту сучасної цивілізації. І ось він я, переродившись, мало не вмираю від бажання отримати комп’ютер.

Але одного дня все змінилося.

Оскільки я мало що міг робити, то вирішив поглянути на краєвид. Я, як зазвичай, заліз на стілець, щоб визирнути у вікно, і тут мої очі розширилися.

Мій батько знаходився на подвір’ї та розмахував мечем. Що заради всього святого він робить? Він досить дорослий, щоб займатися чимось іншим, ніж це. Невже така особистість мого батька? Якийсь фентезі-задрот?  

«Ойой». Від подиву я почав сповзати зі стільця. Мої нерозвинуті руки схопилися за стілець, але не могли витримати моєї ваги – це якщо не брати до уваги, наскільки важким мене зробила голова ­– і я впав.

Я з глухим звуком ударився об підлогу й одразу почув стривожений крик. Я побачив, як моя мама кинула білизну, яку несла, її обличчя зблідло, коли вона піднесла руку до рота.

– Руді! Ти в порядку? – вона кинулася до мене і підняла. Коли наші погляди зустрілися, вираз її обличчя розслабився і вона погладила мене по голові. – Ау, з тобою все добре, бачиш?

«Ніжніше, пані, – подумав я. – Обережніше з моєю головою. Я щойно на неї гепнувся».

Зважаючи на те, як панічно вона виглядала, я, мабуть, дуже паскудно впав. Я говорю про те, що приземлився прямо на голову. Можливо, я стану навіки дурнем. Не те, щоб це сильно мене змінило.

Моя голова пульсує. Я спробував дотягнутися до стільця, але забракло сили. Зараз мама не здавалася такою вже знервованою, тож я певно не стікав кров’ю чи щось таке. Ймовірно, шишка чи щось подібне.

Вона уважно дивилася на мою голову. Вираз її обличчя свідчив про те, що є рана чи ні – вона прийняла це досить серйозно. Зрештою, вона поклала руку на мою голову.

– Про всяк випадок… – почала вона. – Нехай ця божественна сила буде ситною їжею, що дає тому, хто втратив силу, снагу піднятися – зцілення!

Якого біса? Така у цій країні версія поцілунку бо-бо, щоби більше не боліло? Чи вона ще одна фентезі-задротка, як і мій батько, що розмахує мечем? Це типу воїн одружився зі жрицею?

Але коли я про це подумав, рука матері засяяла слабким світлом і голова припинила боліти.

Хах?

– Ну ось, – сказала вона, – набагато краще! Знаєш, мама колись була досить відомою шукачкою пригод. – Її голос дзвенів від гордості.

Думки в моїй голові заплуталися, різні терміни кружляли в розумі: меч, воїн, зцілення, заклинання, клірик…

Серйозно… що щойно сталося?

Батько, почувши крик матері, просунув голову у вікно.

– Що сталося? – запитав він.

Батько спітнів, мабуть, через інтенсивне розмахування мечем.

– Любий, ти маєш бути уважнішим, – докорила мама. – Руді примудрився залізти на стілець. Він міг серйозно поранитися.

Мій батько здавався набагато спокійнішим.

– Хей, хлопці є хлопці. У дитини багато енергії.

Такі розмови звичні для моїх батьків. Але цього разу мама не відступила так просто, можливо, це через те, що я вдарився головою…

– Любий, йому ще року немає. Невже тебе переломить, якщо ти проявиш більше турботи?

– Як я і говорив: падіння, спотикання, отримання ударів і синців – це так діти ростуть витривалими. Крім того, якщо він таки пораниться, ти можеш його вилікувати.

– Я просто хвилююся, що він може поранитися так сильно, що я не зможу його вилікувати.

– З ним все буде добре, – запевнив її батько.

Мама обійняла мене міцніше, її обличчя почервоніло.

– Ти раніше хвилювалася, чому ж він не плаче. Якщо він вже такий малий негідних, то з ним все буде добре, – продовжив батько, а потім нахилився, щоб поцілувати маму.

Гаразд, ви двоє. Знайдіть кімнату, добре?

Після цього батьки відвели мене в іншу кімнату, щоб покласти спати, а потім пішли нагору, щоб зробити мені братика чи сестричку. Я так говорив, бо чув, як з другого поверху долинало поскрипування і стогони. Гадаю, за межами інтернету є життя.

А також… магія?

☆ ☆ ☆

Через це я приділив особливу увагу розмовам моїх батьків, коли вони говорили між собою і з покоївкою. При цьому я виявив, що вони вживають багато слів, які мені незнайомі. Здебільшого це були назви країн, регіонів і територій – очевидно, що це були власні назви, про які я раніше ніколи не чув.

Я не хотів поспішати з висновком, але наразі це може означати лише одне: я більше не на Землі – я в іншому світі.

Світі меча і магії.

І мені спало на думку: якщо я живу в цьому світі, то теж можу робити ці речі. Зрештою, це світ високого польоту фантазії, що не підкоряється тим же правилам здорового глузду, які були в моєму минулому житті. Я можу жити як звичайна людина, роблячи звичайні для цього світу речі. Там, де я би спотикався, я б піднімався, обтрушував пил і йшов далі.

Колишній я помер, сповнений жалів, помер, відчуваючи розчарування через своє безсилля і через те, що так нічого і не досягнув. Але тепер я знаю всі свої помилки. З усіма своїми знаннями і досвідом минулого життя я нарешті можу це зробити.

Я нарешті можу прожити життя правильно.

- - - - - - - -

Всі перекладені розділи тут.

Список романів і мальописів, які перекладаю тут.

Переклад з англійського видання без звірки з японською.