Врятовані селяни завмерли, не сміючи поворухнутись. Вони витріщилися на свого нового рятівника, наче побачили не людину, а щось надприродне. Цей новий благодійник закрив своє віяло зі звуком “Па”, чим пробудив групу від їхнього збентеженого стану. Старий, наляканий цим звуком, кинувся кричати:
– Завдяки допомозі благодійника…
Раніше він називав свата “благодійником” і, побоюючись, що новий благодійник може образитися, він швидко виправився і назвав його “Безсмертним Майстром”. Він опустився на землю і тремтячим голосом промовив:
– Завдяки допомозі Безсмертного Майстра маленькі люди безмежно вдячні! Сільські хлопці не знають етикету. Якщо вони вас образили, благаю Безсмертного Майстра бути великодушним і пробачити нам!
Ця сцена була справді дивною. Вони були в безпеці, але перед обличчям Дзян Джова кожен з них, з голови до ніг, тремтів і був наляканий. Здавалося, що перед ними стояв не золотий, схожий на нефрит Безсмертний Майстер, а монстр, що харчується плоттю і п'є кров.
– Старче, не говоріть навколішки. Будь ласка, встаньте і сядьте як слід, – мовив Дзян Джов.
Натовп понуро вклонився, не наважуючись відповісти. Лише старий набрався сміливості і сухо відповів:
– Безсмертний Майстре, маленькі люди здавна живуть у сільській місцевості, жалюгідно прості. Сьогодні ми маємо можливість зустріти Безсмертного Майстра, яка є благословенням кількох життів...
Старий сипав улесливими словами, аби тільки не розгнівати Дзян Джова. У відповідь на це “Безсмертний Майстер” тільки сперся підборіддям на руку, замислившись. Люди не могли збагнути, що він мав на увазі, і принишкли на землі, не наважуючись випустити жодного подиху. Його зітхання було таким сильним, що розривало їхні нутрощі і відправляло їхні душі в політ. Старий бурчав у своєму серці: “Ай, ай! Сват – це тільки сват, а тут ще й демон з Відділу Небесного Порядку прийшов. Тільки я не повинен сказати нічого такого, що могло б його спровокувати, інакше сьогодні вночі доля простого люду з гори Сан Ян* буде вирішена!”
*三羊山 (гора Сан Ян) – означає «Гора Трьох Овець». Це гірська область, яку традиційно оберігає божество на ім’я Сан Ян (三羊) – Три Вівці.
Між тим, як його уява розгулялася, він раптом побачив, як Дзян Джов підвівся і підняв поли свого халату:
– Добре. Оскільки ви, панове, відмовляєтеся вставати, то я теж стану на коліна. Говоритимемо на рівних.
– Не можна, не можна! – старий аж підскочив, побачивши, що той справді збирається стати навколішки. – Така поважна особа зійшла до нас – ми й так у нестямі від радості! Просто тут давно не було Безсмертного з Відділу Небесного Порядку…
– Мгм, звісно, ви всі насправді боїтеся не мене, а Відділ Небесного Порядку.
Відділ Небесного Порядку.
Ці три слова були лютою повінню і диким звіром, тому натовп, побоюючись засідки, обережно просувався вперед, а їхні обличчя ставали схожими на попіл.
– Та годі вам, – Дзян Джов розгорнув віяло і невиразно підняв його, – я не маю жодного відношення до Відділу Небесного Порядку.
Не встигли його слова обірватися, як невидима сила негайно поставила всіх присутніх на ноги. Старий вдруге побачив силу Дзян Джова. У глибині душі він знову був шокований і наляканий.
Нині світ дуже змінився. Хто з Безсмертних і Богів не перебуває під наглядом Відділу Небесного Порядку? Всіх інших називають Демонами на Хибному Шляху. Оскільки Дзян Джов не є людиною Відділу Небесного Порядку, він може бути лише таким демоном. Подумавши про це, старий насправді розслаблено зітхнув.
– Вітер і злива цієї ночі – геть невдалий час для молитов. Старче, чого ж ви зібралися на гору саме опівночі? – Дзян Джов сидів невимушено, мов розмовляв з давнім знайомим.
Старий побачив, що Дзян Джов був привітним, тому він вже не був таким наляканим, як раніше.
– Безсмертний Майстер не знає… Якби не важка біда – хто б ліз у таку ніч? Дощ цей не припиняється вже кілька місяців. Затопило поля, домівки, люди гинуть. Ми, маленькі люди, піднялися сьогодні на гору, щоб благати Мін Ґона припинити дощ.
– Тобто, – перепитав Дзян Джов, – цей дощ викликав Мін Ґон?
– Безсмертний Майстер не помилився, цей дощ – саме те, що послав Мін Ґон.
– Але ж… якщо я не помиляюсь, ця гора зветься Сан Ян, а оберігає її божество Сан Ян. Чого це Мін Ґон, бог з чужої місцини, сюди приперся й дощем керує?
– Ох… у цьому й полягає наше нещастя…
Спираючись на палицю, він повільно розповів все Дзян Джов.
Спочатку це місце називалося гора Сан Ян, і здавна тут шанують божество на ім’я Сан Ян – Три Вівці. Вони мають добру і лагідну натуру, вони роками оберігали це місце, створюючи сприятливі вітри і дощі. Прості люди мали достаток рису та зерна. Три Вівці були єдиними божествами, які були тут. Тому під час щорічного фестивалю храм Сан Ян був повний колісниць, коней і натовпу людей. Однак це тривало недовго. Десять років тому щось сталося.
– Як згадаю про це, то й досі мороз по шкірі, – старий затягнув манжети і здавалося, що його обдуло холодним вітром, бо він і справді тремтів. – У ті часи я був сторожем у винному магазині. Одного разу налетів вітер з дощем, ще не було півночі, а надворі була непроглядна темрява. Окрім відвідувачів, я не бачив жодного перехожого. Я не міг чекати, поки бізнес прийде до ладу, тому зачинив магазин раніше і, незважаючи на дощ, попрямував додому. Шквальний вітер був такий сильний, що я не міг встояти на ногах. А на вулицях, де зазвичай ходять люди, не було жодного ліхтаря. Чим далі йшов, тим сильніше стискалося серце, ніби щось недобре от-от трапиться. Я хотів лише швидше повернутися додому. Я йшов не дуже довго, вітер здув мою парасольку, а дощ застелив мені очі. Я подумав, що йти зараз дуже важко, що спочатку треба знайти якийсь будинок поблизу, щоб сховатися від дощу. На той час вже стемніло, я чув лише шум вітру, який кликав мене. Я підійшов до вхідних воріт будинку, де мешкала одна сім'я, і вже збирався постукати. Двері відчинилися самі собою. З одного боку я гукнув господаря, з іншого – зайшов всередину, щоб сховатися від дощу... У хаті була непроглядна темрява, хоч в око стрель. Я не посмів йти далі, зупинився просто в дверях. Всередині стояв запах гару. Я пішов на цей запах і знайшов кілька шматків обгорілого дерева, що лежали на підлозі. Дивно, подумав тоді я, навіщо комусь класти обгоріле дерево просто при вході? До того ж, ці кілька шматків дерева були дивної форми, наче люди, які обіймаються в масі. Не в силах стриматися, я присів навпочіпки, аби розгледіти трохи краще... і від одного цього погляду мої смертні душі розлетілися в різні боки. Ті обгорілі колоди насправді були обвугленими трупами! Я ніколи не бачив трупів, що обгоріли, не кажучи вже про те, як жалюгідно померли ці люди, ніби вони зазнали нестерпного болю і від страху безпомічно застигли на місці. Ці язики полум'я, наче змії, вискочили, миттєво спалахнули, мало не затягуючи мене в себе. Я відскочив назад, піднявся з землі і побіг. Коли я повернувся на вулицю, то побачив, що скрізь горить вогонь. Не тільки будинки, але й люди та худоба, квіти та дерева... Я почув багато нещасних криків. Будинки, вулиці і провулки були наповнені криками.
Коли старий говорив це, він виглядав майже як одержимий. Його очі були величезні, в них відбивалася вогняні рибки на краю лацкана і рукавів Дзян Джова, чисте золото і червоний колір робили його зачарованим – вся його постать була занурена в кошмар.
Шелест від складного віяла Дзян Джова вирвав старого зі спогадів.
– Ой лишенько… – схаменувся старий. – Я так захопився розповіддю, що й геть про повагу забувся!
– Нічого страшного в цій дивній справі немає. Старче, ти не повинен зациклюватися на деталях того дня. Легко втратити голову, тому розкажи мені лише найважливіші деталі. Що сталося потім?
– Спочатку я подумав, що загорівся чийсь будинок, але потім зрозумів, що це була не звичайна пожежа. Її не тільки неможливо було загасити, але вона спалахувала від кожного дотику. Люди, які гасили пожежу, згоріли дотла. Гора Сан Ян перетворилася на море полум'я. Лише храм Сан Ян залишився в доброму стані і неушкодженим. Натовп людей хлинув до храму, але він не міг вмістити стільки людей. Люди штовхали один одного, плакали і кричали – це стало справжнім безладом. Чимало людей не згоріло у вогні, а багато було затоптано живцем. Я просто сховався в кутку, сподіваючись дочекатися світанку. Натовп благав Божество у храмі зберегти їм життя, але ті не з'явилися. Я також не знаю, хто це запропонував, але вони хотіли принести в жертву дітей. Спочатку вони схопили кількох дітей, зв'язали їх усіх на вівтарі, а потім перерізали їм горлянки, щоб пустити кров.
У цей момент двері храму хлопнули, коли їх зачинив вітер. Натовп був схожий на птахів, сполоханих пострілом з лука, і поспішно зібрався разом. Світоч плив поряд з Дзян Джовом, сяючи на всі чотири сторони, освітлюючи місцевість зеленим і білим кольором. Ніхто не наважувався наблизитися до нього. Але й не надто віддалялися – адже Безсмертний Майстер володіє магічною силою, тож вони не могли помилитися, тримаючись поруч з ним.
– Дядьку Льов, ця історія закінчена чи ні? Зараз середина ночі, люди дуже налякані! – запитав один чоловік.
Старий, відомий як дядько Льов, не послухав іншого, а натомість тремтяче підняв свою палицю і вказав на вільне місце на вівтарі:
– Батьки дітей, що лишились без них, зійшли з глузду. Кинулись на тих, хто пролив кров. Почалась різанина – навколо суцільне місиво, вся підлога вкрита кров’ю. І тільки того дня я збагнув, що таке справжнє людське пекло.
– Люди в храмі вбивали і вбивали. Нарешті Три Вівці почули шум! Мій батько сказав, що вони з'явилися з гори і наклали закляття, яке загасило вогонь і врятувало всіх, – сказав інший чоловік.
– Непогано, твій батько також пам'ятає, що саме Три Вівці допомогли нам.
Чоловік, який говорив, мав худе, жовте обличчя і був дуже молодий. Тепер, без свата, він побачив, що Дзян Джов має добрий вигляд, щоб з ним можна було говорити. Він набрався сміливості і сказав:
– Мій батько також казав, що Три Вівці ніколи не їли людей. Тієї ночі їм довелося витерпіти людське жертвоприношення. Відтоді вони ненавидять усіх, покинули гору Сан Ян і більше ніколи не повернулися!
– Так і є, Три Вівці ніколи не повернулися, – пробурмотів дядько Льов.
– Без Трьох Овець наша гора зазнає великих проблем. Не тільки роки посухи, але й багато людей померли від голоду. Ах, мої дідусь і бабуся навіть померли з голоду, – розповів юнак.
– Цей хлопець прямий і відвертий. Він просить Безсмертного Майстра не засуджувати його, бо все, що він сказав – правда. Люди в цьому місці живуть у злиднях відтоді, як зникли Три Вівці. Я розпитував на всі боки і дізнався, що сват має магічну силу. Що він може викликати богів з інших місць до цього місця, тому я попросив його викликати богів, щоб вони послали дощ, – сказав старий і повернув голову до Дзян Джова.
– Цей сват занадто вправний – одним рухом він викликав Мін Ґона.
– Тут також було чимало нюансів. Навіть коли Мін Ґон послав дощ, якого ми бажали, він не припинився. В мене не було іншого виходу, як повернутися до свата і попросити його зупинити дощ. Сват тоді відповів, що зупинити дощ нескладно, просто треба запропонувати кілька шлюбів Мін Ґону. Я запитав, що він мав на увазі під “запропонувати шлюб”. Він відповів, що це означає відправити наречену до нього – як таке може бути?! Це ж такий абсурд?! Мін Ґон живе в річці і віддати йому наречену, хіба це не означає кинути дівчину в річку? Я відмовився. Тоді сват змінив метод. Сказав, щоб ми сьогодні ввечері пішли на гору і принесли наречену до цього храм.
Це було причиною появи нареченої цієї дощової ночі і після цього Дзян Джов все зрозумів. Він оглянув стіни храму й зауважив:
– Гора Сан Ян завжди була присвячена виключно Трьом Вівцям. Цей храм, швидше за все, був перенесений звідкись з іншого місця за допомогою чарів свата. Не дивно, що він такий дивний.
– То виходить… Мін Ґон справді живе в цьому храмі? Якщо ми залишимося тут, то будемо як ягнята в пащі тигра! Це саме те, чого він хоче!
– Ха-ха, – засміявся Дзян Джов, – я хотів би, щоб він був тут, але його хоробрість така мала – як тільки стало зрозуміло, що сват зазнав поразки, він безслідно втік. На мою думку, дощ ще довго не стихне. Чому б вам усім не присісти і не відпочити? На світанку ви зможете повернутися тим же шляхом, яким прийшли.
Люди, змучені довгим шляхом, страхом і безсонням, давно вже ледве трималися на ногах. Почувши ці слова, одразу посідали навколо, вирішивши трохи відпочити.
Але дядько Льов не знаходив собі місця. Чуючи, що дощ і не думає вщухати, він усе більше тривожився:
– Сьогодні сват помер, а Мін Ґон втік, але дощ досі не припиняється. Що ж нам тепер робити? Безсмертний Майстер має величезні магічні здібності. Просимо його вказати нам, маленьким людям, правильний шлях.
– Про дощ поки що не хвилюйся. Щодо цього свата, то він лише втратив голову, він не помер. Ви всі ж бачили раніше… – Дзян Джов раптом вигукнув “Га?”, озираючись направо і наліво, – …дві руки свата, куди ж вони поділися?
Натовп подивився – руки, що спочатку лежали на землі, насправді зникли. Світло ліхтаря було тьмяним, вітряно і дощило, а на кінчику носа стояв слабкий запах горілого. У натовпі хтось тремтячим голосом вигукнув:
– Хто до мене доторкнувся?
– Там… там рука повзе!.. Ще одна рука!!!
Група була налякана до самої смерті і скупчилися перед вівтарем. Дзян Джов підняв скатертину, вийняв з рукава хустинку, а потім щось підняв з-під скатертини.
– А ось і вона, – бадьоро сказав він. – А де ж друга?
Моторошне світло від ліхтаря висвітлило те, що він тримав: скручена, викривлена рука смикалась і тремтіла, мов павук із тонкими лапами. Люди, що були поруч, заверещали та кинулись навтьоки. Один хлопець, який щойно прокинувся після знепритомнення, побачивши те, що відбувалося, закотив очі і знову знепритомнів.
