Врятований натовп - мовчазні ворони, спокійні горобці. Вони безтямно дивилися на "нового благодійника". Цей новий благодійник закрив своє віяло зі звуком "Па", чим пробудив групу від їхнього збентеженого стану. Старий, наляканий цим звуком, кинувся кричати:
– Завдяки вашій допомозі…
Раніше він називав свата "благодійником" і, побоюючись, що новий благодійник може образитися, він швидко виправився і назвав його "Безсмертним Майстром". Він опустився на землю і тремтячим голосом промовив:
– Завдяки допомозі Безсмертного Майстра маленькі люди безмежно вдячні! Сільські хлопці не знають етикету. Якщо вони вас образили, благаю Безсмертного Майстра бути великодушним і пробачити нам!
Ця сцена була справді дивною. Вони були в безпеці, але перед обличчям Дзян Джов кожен з них, з голови до ніг, тремтів і був наляканий. Здавалося, що перед ними стояв не золотий, схожий на нефрит Безсмертний Майстер, а монстр, що харчується плоттю і п'є кров.
– Старий, не говоріть навколішки. Будь ласка, встаньте і сядьте як слід, - мовив Дзян Джов.
Натовп понуро вклонився, не наважуючись відповісти. Лише старий набрався сміливості і сухо відповів:
– Безсмертний Майстре, маленькі люди здавна живуть у сільській місцевості, жалюгідно прості. Сьогодні ми маємо можливість зустріти Безсмертного Майстра, яка є благословенням кількох життів...
Старий говорив так багато лестощів, оскільки боявся викликати невдоволення Дзян Джов. У відповідь на це “Безсмертний Майстер” зненацька задумливо підняв підборіддя. Люди не могли збагнути, що він мав на увазі, і принишкли на землі, не наважуючись випустити жодного подиху. Його зітхання було таким сильним, що розривало їхні нутрощі і відправляло їхні душі в політ. Старий бурчав у своєму серці:
– Ай, ай! Сват - це тільки сват, а тут ще й демон з Відділу Небесного Порядку прийшов. Тільки я не повинен сказати нічого такого, що могло б його спровокувати, інакше сьогодні вночі доля простого люду з гори Трьох Овець буде вирішена!
Між тим, як його уява розгулялася, він раптом побачив, як Дзян Джов підвівся і підняв поли свого халату:
– Добре. Оскільки ви, панове, відмовляєтеся встати, то я теж стану на коліна. Давайте поговоримо один з одним.
Коли старий побачив, що Дзян Джов справді хоче стати на коліна, він кинувся його відмовляти:
– Не смій, не смій цього робити! У маленьких людей не так багато часу, щоб радіти великій присутності Безсмертного Майстра. Просто тут давно не було Безсмертного з Відділу Небесного Порядку…
– Мгм, звісно, ви всі насправді боїтеся не мене, а Відділу Небесного Порядку.
Відділ Небесного Порядку.
Ці три слова були лютою повінню і диким звіром, тому натовп, побоюючись засідки, обережно просувався вперед, а їхні обличчя ставали схожими на попіл.
– Але ви, панове, можете бути спокійні, - Дзян Джов розгорнув віяло і невиразно підняв його, - я не маю жодного відношення до Відділу Небесного Порядку.
Не встигли його слова обірватися, як невидима сила негайно поставила всіх присутніх на ноги. Старий вдруге побачив силу Дзян Джов. У глибині душі він знову був шокований і наляканий.
Нині світ дуже змінився. Хто з Безсмертних і Богів не перебуває під наглядом Відділу Небесного Порядку? Всіх інших називають Демонами на Хибному Шляху. Оскільки Дзян Джов не є людиною Відділу Небесного Порядку, він може бути лише таким демоном. Подумавши про це, старий насправді розслаблено зітхнув.
– Цей вечір з проливним дощем і різким вітром дійсно не найкращий час для молитви. Старий, навіщо ти прийшов на гору посеред ночі?
Старий побачив, що Дзян Джов був привітним, тому він вже не був таким наляканим, як раніше.
– Безсмертний Майстер не знає - якби не було ніяких проблем, то прийшли б ми сюди? Дощ лив так само місяцями. Внизу гори все затопило і всі поля затопило. Ми, маленькі люди, піднялися сьогодні на гору, щоб благати Лорда Міна припинити дощ.
– Невже? Цей дождь йде через Лорда? - запитав Дзян Джов.
– Безсмертний Майстер не помилився, цей дощ - саме те, що послав Лорд Мін.
– Якщо я не помиляюся, це місце називається гора Трьох Овець. Про неї повинні піклуватися "Три Вівці". Навіщо Лорду Міну, божеству з іншого місця, втручатися сюди і посилати дощ?
– Це якраз і є наша проблема…
Спираючись на палицю, він повільно розповів все Дзян Джов.
Спочатку це місце називалося "Гора Трьох Овець", а божества, що тут перебували, були "Трьома Вівцями". Три вівці мають добру і лагідну натуру, вони роками оберігали це місце, створюючи сприятливі вітри і дощі. Прості люди мали достаток рису та зерна. Три Вівці були єдиними божествами, які були тут. Тому під час щорічного фестивалю храм Трьох Овець був повний колісниць, коней і натовпу людей. Однак це тривало недовго. Десять років тому щось сталося.
– Як згадаю про це, то й досі мороз по шкірі, - старий затягнув манжети і здавалося, що його обдуло холодним вітром, бо він і справді тремтів. - У ті часи я був сторожем у винному магазині. Одного разу налетів вітер з дощем, ще не було півночі, а надворі була непроглядна темрява. Окрім відвідувачів, я не бачив жодного перехожого. Я не міг чекати, поки бізнес прийде до ладу, тому зачинив магазин раніше і, незважаючи на дощ, попрямував додому. Шквальний вітер був такий сильний, що я не міг встояти на ногах. А на вулицях, де зазвичай ходять люди, не було жодного ліхтаря.
– Чим далі я йшов, тим більшим ставав мій страх. Смутно я підозрював, що щось трапиться. Я хотів лише швидше повернутися додому. Я йшов не дуже довго, вітер здув мою парасольку, а дощ застелив мені очі. Я подумав, що йти зараз дуже важко, що спочатку треба знайти якийсь будинок поблизу, щоб сховатися від дощу.
– На той час вже стемніло, я чув лише шум вітру, який кликав мене. Я підійшов до вхідних воріт будинку, де мешкала одна сім'я, і вже збирався постукати. Двері відчинилися самі собою. З одного боку я гукнув господаря, з іншого - зайшов всередину, щоб сховатися від дощу... Нічого не було видно чітко і я не наважився увійти до будинку, лише залишився біля воріт. Всередині стояв запах гару. Я пішов на цей запах і знайшов кілька шматків обгорілого дерева, що лежали на підлозі. Без жодної причини, хто б залишив обвуглені дрова на порозі? До того ж, ці кілька шматків дерева були дивної форми, наче люди, які обіймаються в масі. Не в силах стриматися, я присів навпочіпки, аби розгледіти трохи краще... і від одного цього погляду мої смертні душі розлетілися в різні боки. Ті обгорілі колоди насправді були обвугленими трупами!
– Я ніколи не бачив трупів, що обгоріли, не кажучи вже про те, як жалюгідно померли ці люди, ніби вони зазнали нестерпного болю і від страху безпомічно застигли на місці. Ці язики полум'я, наче змії, вискочили вгору, миттєво спалахнули, мало не затягуючи мене в себе. Я відскочив назад, піднявся з землі і побіг. Коли я повернувся на вулицю, то побачив, що скрізь горить вогонь. Не тільки будинки, але й люди та худоба, квіти та дерева... Я почув багато нещасних криків. Будинки, вулиці і провулки були наповнені криками.
Коли старий говорив це, він виглядав майже як одержимий. Його очі були величезні, в них відбивалася вогняні рибки на краю лацкана і рукавів Дзян Джов, чисте золото і червоний колір робили його зачарованим - вся його постать була занурена в кошмар.
Шелест від складного віяла Дзян Джов вирвав старого зі спогадів.
– Ой, - прийшов до тями старий, - цей покірний так захопився розповіддю, що я забув про свої манери!
– Нічого страшного в цій дивній справі немає, старий, ти не повинен зациклюватися на деталях того дня. Легко втратити голову, тому розкажи мені лише найважливіші деталі. Що сталося потім?
– Спочатку я подумав, що загорівся чийсь будинок, але потім зрозумів, що це була не звичайна пожежа. Її не тільки неможливо було загасити, але вона спалахувала від кожного дотику. Люди, які гасили пожежу, згоріли дотла. Гора Трьох Овець перетворилася на море полум'я. Лише храм Сан Ян залишився в доброму стані і неушкодженим. Натовп людей хлинув до храму Сан Ян, але храм не міг вмістити стільки людей. Люди штовхали один одного, плакали і кричали - це стало справжнім безладом. Чимало людей не згоріло у вогні, а багато було затоптано живцем. Я просто сховався в кутку, сподіваючись дочекатися світанку. Натовп благав Трьох Овець у храмі зберегти їм життя, але ті не з'явилися. Я також не знаю, хто це запропонував, але вони хотіли принести в жертву дітей. Спочатку вони схопили кількох дітей, зв'язали їх усіх на вівтарі, а потім перерізали їм горлянки, щоб пустити кров.
У цей момент двері храму хлопнули, коли їх зачинив вітер. Натовп був схожий на птахів, сполоханих пострілом з лука, і поспішно зібрався разом. Світильник плив поряд з Дзян Джов, сяючи на всі чотири сторони, освітлюючи місцевість зеленим і білим кольором. Ніхто не наважувався наблизитися до нього. Але й не надто віддалялися - адже Безсмертний Майстер володіє магічною силою, тож вони не могли помилитися, тримаючись поруч з ним.
– Дядьку Льов, ця історія закінчена чи ні? Зараз середина ночі, люди дуже налякані! - запитав один чоловік.
Старий, відомий як дядько Льов, не послухав іншого, а натомість тремтяче підняв свою палицю і вказав на вільне місце на вівтарі:
– Бездітні батьки збожеволіли і кинулись на убивць. Кров заливала все навколо. До того дня я не знав, що таке пекло на землі.
– Люди в храмі вбивали і вбивали. Нарешті Три Вівці почули шум! Мій батько сказав, що Три Вівці з'явилися з гори і наклали закляття, яке загасило вогонь і врятувало всіх, - сказав інший чоловік.
– Непогано, твій батько також пам'ятає, що саме Три Вівці допомогли нам.
Чоловік, який говорив, мав худе, жовте обличчя і був дуже молодий. Тепер, без свата, він побачив, що Дзян Джов має добрий вигляд, щоб з ним можна було говорити. Він набрався сміливості і сказав:
– Мій батько також казав, що Три Вівці ніколи не їли людей. Тієї ночі ім довелося витерпіти людське жертвоприношення. Відтоді вони ненавидять усіх, покинули гору Трьох Овець і більше ніколи не повернулися!
– Так і є, Три Вівці ніколи не повернуться, - пробурмотів дядько Льов.
– Без Трьох Овець наша гора зазнає великих проблем. Не тільки роки посухи, але й багато людей померли від голоду. Ах, мої дідусь і бабуся навіть померли з голоду, - розповів юнак.
– Цей хлопець прямий і відвертий. Він просить Безсмертного Майстра не засуджувати його, бо все, що він сказав - правда. Люди в цьому місці живуть у злиднях відтоді, як зникли Три Вівці. Я розпитував на всі боки і дізнався, що сват має магічну силу. Що він може викликати богів з інших місць до цього місця, тому я попросив його викликати богів, щоб вони послали дощ, - сказав старий і повернув голову до Дзян Джов.
– Цей сват занадто вправний - одним рухом він викликав Лорда Міна.
– Тут також було чимало нюансів. Навіть коли Лорд Мін послав дощ, якого ми бажали, він не припинився. У мене не було іншого виходу, як повернутися до свата і попросити його зупинити дощ. Сват тоді відповів, що зупинити дощ неважко, просто треба запропонувати кілька шлюбів Лорду. Я запитав, що він мав на увазі під “запропонувати шлюб”. Він відповів, що це означає відправити наречену до Лорда Міна - як таке може бути? Це ж такий абсурд?! Лорд Мін живе в річці і віддати йому наречену, хіба це не означає кинути дівчину в річку? Я відмовився. Тоді сват змінив метод. Сказав, щоб ми сьогодні ввечері пішли на гору і принесли наречену до цього храм.
Це було причиною появи нареченої цієї дощової ночі і після цього Дзян Джов все зрозумів. Він оглянув чотири стіни храму:
– Гора Трьох Овець завжди була присвячена виключно Трьом Вівцям. Цей храм, швидше за все, був перенесений звідкись з іншого місця за допомогою чарів свата. Не дивно, що він такий дивний.
– Отже, Лорд Мін справді живе в цьому храмі? Якщо ми залишимося тут, то будемо як ягнята в пащі тигра! Це саме те, чого він хоче!
– Ха-ха, - засміявся Дзян Джов, - я хотів би, щоб він був тут, але його хоробрість така мала - як тільки стало зрозуміло, що сват зазнав поразки, він безслідно втік. На мою думку, дощ ще довго не стихне. Чому б вам усім не присісти і не відпочити? На світанку ви зможете повернутися тим же шляхом, яким прийшли.
Всі вони дуже натерпілися під дощем, всю дорогу були налякані і стурбовані. Вони вже були хворі і втомлені. Тепер, коли вони почули ці слова Дзян Джов, вони сіли на землю і трохи перепочили.
Коли дядько Льов почув, що дощ не вщухає, його серце все більше занепало і наповнилось тривогою:
– Сьогодні сват помер, а Лорд Мін втік, але дощ досі не припиняється. Що ми можемо зробити? Безсмертний Майстер має величезні магічні здібності. Просимо його вказати нам, маленьким людям, правильний шлях.
– Про дощ поки що не хвилюйся. Щодо цього свата, то він лише втратив голову, він не помер. Ви всі бачили його раніше… - Дзян Джов раптом вигукнув “А?”, озираючись направо і наліво, - дві руки свата, куди ж вони поділися?
Натовп подивився - рука, яка спочатку лежала на землі, насправді зникла. Світло було тьмяним, вітряно і дощило, а на кінчику носа стояв слабкий запах горілого. Натовп подумав про історію, яку щойно почув, і раптом кожна волосинка стала дибки.
– Хто до мене доторкнувся? - раптом хтось вигукнув.
– Там руки…руки повзуть навколо!
Група була налякана до самої смерті і скупчилися перед вівтарем. Дзян Джов підняв скатертину, вийняв з рукава хустинку, а потім щось підняв з-під скатертини.
– Ось вона, ба, - безтурботно сказав Дзян Джов, - тільки тепер інша...?
Світло було моторошним і освітлювало “руку”, яку знайшов Дзян Джов. Ця річ скручувалася і згиналася, випинаючись вліво і вправо, нагадуючи павука на тонких ніжках. Натовп, який спочатку тулився перед ним, негайно розійшовся, повзучи вбік з переляку. Один хлопець, який щойно прокинувся після знепритомнення, побачивши те, що відбувалося, закотив очі і знову знепритомнів.
Далі
Розділ 3 - Дзян Джи`їнь
Рука тільки-но приземлилась біля Дзян Джова і не встигла ворухнутися двічі, як почала прикидатися мертвою. Натомість інша рука була схожа на безголову муху, яка під ногами хаотично кидалася, спричиняючи безлад у храмі. Хлопчисько, що стояв найближче, згребли цією рукою по литці. Він так злякався, що все його тіло затремтіло, і він тільки й робив, що жалібно кричав: – Безсмертний Майстре, врятуй мене! – Тобі не потрібна моя допомога. Витягни ногу і відштовхни її. – Я не можу! - заплакав юнак. – Просто зціпи зуби і вперед, що тут складного? У гіршому випадку, почекай трохи, багато плоті вона все одно не відірве. Хлопець витягнув ногу і штовхнув її, але рука була ніби приклеєна - вона не рухалася ні на йоту. Це було неможливо. Не маючи іншого виходу, він заплющив очі і схопив крижану руку. – Вона…вона…вона все ще рухається! – Мгм, несподівано, що вона все ще може рухатися, - розмірковував Дзян Джов. Ці люди здавна жили в горах і сільській місцевості, тому не знали нічого про Дзян Джова. Якби в цьому місці була людина, яка б зналася на таких речах, вона б витріщилася на нього і заткнула б язика. Будь-яка голова чи тіло, відрубане віялом Підземного світу, без винятку, миттєво розсіюється. Але той факт, що цей сват все ще міг рухатися з відрубаними руками, доводить, що його статус був незвичайним - він не був звичайною людиною. Дзян Джов не мав жодних вагомих намірів шукати цю руку, він просто хотів, щоб натовп продовжував відпочивати. Вони бачили, як Безсмертний Майстер спокійно розмовляє і посміхається, тому відчули полегшення, розмірковуючи в глибині душі: “Коли сват був у повній силі, він не зміг побороти Безсмертного Майстра, а тепер, коли залишилося лише дві руки, чи зможе він піти проти Неба?”. Так вони знову вмостилися на підлозі і за кілька хвилин заснули всі разом. Дзян Джов дочекався, доки всі заснуть і пройшов з двома руками за пазухою через ворота храму. За дверима була темрява і все, що можна було почути, це безперервний барабанний стукіт дощу. Спочатку він підняв своє складне віяло і намалював печатку на дверях храму, а потім підняв ногу, щоб штовхнути ті дві руки: – Ідіть геть і знайдіть все інше. Як могли ці дві руки насмілитися знехтувати наказом? На мить вони здригнулися і поповзли в тьмяну глибину ночі. Дзян Джов йшов за ними протягом дня, але так нічого і не знайшов. Ті дві руки також нічого не розуміли і почали крутитися на місці. – Бездарні істоти, навіть голови своєї не можуть знайти, - виялався чоловік зі сміхом. Він не міг розраховувати на ці руки і тому почав голосно кричати: – Тянь Наньсін! У лісі злетілися птахи, але ніхто не відповів. – Тянь! Нань! Сін! - він знову крикнув праворуч від себе. Раптом у лісі затремтіли гілки і листя. Вийшла дівчина з головою в руках. Це була молода фехтувальниця, яку раніше здуло вітром. – Це місце малолюдне, ти не зможеш захистити інших, ти зможеш захистити лише мене, свого Шисьона. Тянь Наньсін вже багато років займається бойовими мистецтвами. Вона була чесною і відкритою, тому серйозно кивнула головою, коли почула його слова: – Але Шифу наказав, якщо … У Дзян Джова розболілася голова, як тільки він почув слово "Шифу", тож він поспішив прикинутися сонним. – У мене була довга ніч, я втомився і мої вуха погано чують, тому не треба мені зараз читати уроки Шифу, а то я впаду на землю і засну. Цей чоловік весь час відрізнявся нестриманістю, не поважав закон і Небеса. Він говорив такі слова, що люди не могли зрозуміти, що було серйозно, а що жартом. Тянь Наньсін звикла до цього, тож яка різниця, хіба що перш ніж вона встигла відповісти, голова, яку вона несла в руці, першою відкрила рота: – Які “духи і боги не шанують Дзян Джиʼїня”. Я думаю, що ти просто міський волоцюга, який займається дурницями! Посмішка Дзян Джова не зменшилася: – Добре сказано, я подарую тобі пару рук, аби твоя голова не була надто важкою, щоб триматися самотужки. Він змахнув кінчиками пальців і ці дві руки впали на землю в жалюгідному стані. Коли сват побачив, що він так зневажливо ставиться до нього, його пара тонких брів затремтіла від гніву, а зуби були готові зціпитися: – Ну… ну ти, Дзян Джов… – Я ж казав тобі, що ти хороша людина - при смерті не забуваєш хвалити мене, - розсміявся Дзян Джов, - але ця твоя голова, яка відірвана від тіла, здається безсмертною. Гадаю, тобі допомагає якась дуже поважна особа. Чому б тобі не сказати мені правду зараз, щоб не мучитись потім ще більше. Сват змирився із своєю долею. Хто ж міг передбачити, що на цій горі, в такій бідній місцевості, він може натрапити на демона*! Смерть була неминучою, що зробило його несподівано сміливим: 煞星 shàxīng - демон, диявол, люта на вид людина. – Сьогодні вночі ти перешкодив шлюбу лорда Міна. Він вже ненавидить тебе в своєму серці. Як довго, на твою думку, ти зможеш продовжувати насолоджуватися своїм життям? Складане віяло Дзян Джова м'яко постукувало по скронях, підкреслюючи три червоні крапки в куточку ока, які у відблисках лампи додали йому ще більшої виразності. Він був надто загадковий, все ще сміявся, коли викликав гнів інших, не поспішав і не нервував. – Як то кажуть: “Це бездарність, якщо тебе не презирають інші”. Якщо лорд Мін ненавидить мене, я тим більш щасливий. Сват вже чув про славетне ім'я Дзян Джова. Ввічливе ім'я цієї людини було Джиʼїнь. Втім, його поведінка була зовсім не “таємничою”*. Ходили чутки, що одного разу він заступився за когось і спровокував Відділ Небесного Порядку, після чого його Шифу ув'язнив його на горі Північної Чаплі на двадцять років. Сват вважав, що він неодмінно повернеться з гори з піджатим хвостом, але він не очікував, що його поведінка зовсім не зміниться! 隐知 yǐnzhī - “приховані знання”. Жарт стосовно його імені 知隐 zhīyǐn – Ми з тобою займаємося різними справами і нам не слід було б заважати один одному! Я хотів би запитати, Дзян-си ґондзи, - з ненавистю промовив сват, - чому ви повинні втручатися в це?! – Ти не знаєш? - Дзян Джов був приголомшений. Сват мало не сплюнув кров'ю від гніву: – Я не знаю! Дзян Джов підняв руку і показав на світильник: – Цей світильник належав нашій секті Посво з гори Північної Чаплі. Кілька років тому хтось його вкрав і його місцезнаходження було невідоме. Я спустився з гори, щоб знайти його... Я також хотів би запитати вас про дещо. Нащо ти витягнув гніт з нього? Як тільки він доторкнувся до світильника в храмі, то одразу зрозумів - він схож за формою, але не за духом. Він подумав, що сват щось зробив, але сват був низького рівня культивування і він ніколи не зміг би витягнути гніт зі світильнику. – Годі нести нісенітниці!* Цей світильник явно… - тільки-но він дійшов до сути, як в нього почав заплітатися язик. - Е-е-е. 放屁 fàngpì - точний переклад - “псувати повітря”, тобто він каже “досить пердіти!”; в розмовній формі fàngpì має значення “говорити нісенітниці/говорити лайно”. – Він що? Сват довго блимав очима, однак так і не зміг нічого пояснити. – Хто я такий, щоб тобі розповідати? На цій лампі немає ні імені твоєї секти, ні печатки. Тут все залежить від твоїх слів, навіть чорне можна назвати білим! – Ти маєш рацію, у мене є ідея. – Що за ідея? - підозріло запитує сват. – Оскільки все, що визнає свого власника, несе на собі печатку, я впевнений, що твій власник залишив свій відбиток і на тобі, - погляд Дзян Джова впав на голову свата і на секунду він завагався: - Слухай, цей слід у твоїх очах чи в голові? Дай я відкрию і подивлюсь ближче. – Що…що відкривати?! Як ти смієш! – Смію я чи ні, як ми можемо знати, якщо не спробуємо? Сват вже не слухав, а лише дозволив Дзян Джову водити себе за ніс. Його слова були начебто спробою налякати трирічну дитину. Але Дзян Джов сказав, що без жодних вагань проломить йому голову. Вочевидь, це не було неможливим! – Ти не знаєш, хто мій господар? Ти не боїшся лорда Міна, а ось Да— Тільки-но він обмовився словом, як раптом його очі вирячилися, язик випав, наче його душили, і він одразу ж помер! Ліс застиг у смертельній тиші, не було навіть жодної ворони в цю самотню ніч. Тань Наньсін подивилась на цю картину і запитала: – Ти що, налякав його до смерті? – Я тут ні до чого... і я його не лякав! Вони ретельно оглянули голову, доки Дзян Джов не знайшов відповідь. – Схоже, на нього було накладено прокляття заборони слова - як тільки він спробує вимовити ключове слово, він помре на місці. Але він сказав лише "Да", а що це означає? Тань Наньсін несла цю голову всю дорогу і тепер нетерпляче хотіла повернути її Дзян Джову. – Відправ цю голову назад до гори Північної Чаплі, хай Шифу подивиться. Тянь Наньсін, у якої було добре серце, була приголомшена цією заявою і, роззявивши рота, запитала: – Га? – Я підозрюю, що заклинання відбите на внутрішній стороні його черепа. Отже, можливо, якщо Шифу подивиться на це, з'являться інші підказки. Дівчина ще раз подивилася на нього, а потім знову на голову. Обличчя свата було вкрите червоними плямами, тонкі брови звисали. Його не можна було назвати просто негарним, натомість він був по-справжньому потворним. – Неважливо, ледачий я чи ні, ти ж знаєш, що я не можу чітко орієнтуватися на місцевості. Якщо я відправлю її сам, то боюся Шифу не дочекається це послання до кінця наступного року. У Дзян Джова була одна проблема - він не міг орієнтуватися на місцевості. Ще коли він жив на горі Північної Чаплі, він часто блукав і збивався з дороги. Кажуть, що коли він був дитиною, його Шифу намагався допомогти з цим. Однак після використання заклинань і талісманів для вирішення цієї проблеми, як тільки Дзян Джов знову виходив за двері, він все одно блукав по колу. Шифу також запрошував відомих лікарів і знахарів, щоб вилікувати його, але ніхто не міг з'ясувати, що з ним не так, ніби він народився без цієї єдиної струни*. Невдовзі після цього Шифу подарував йому кораловий кулон, заклинання якого вказувало йому шлях. Але під час свого останнього покарання він з головою поринув у тренування на горі, що забув забрати кораловий кулон у свого вчителя, коли вирушав у дорогу. Інакше, чи потрібні були б ці руки свата, щоб вести його? 脑子缺根弦 - буквально перекладається як “в мозку не вистачає однієї струни”. Ця китайська ідіома використовується для опису людини, яка є трохи дивною або поводиться нетипово. Вона може позначати когось, хто не зовсім розуміє ситуацію або діє так, ніби їм бракує здорового глузду. – Добре, - погодилась Тань Наньсін. Відправити повідомлення не складно, це невелике заклинання, яке не завдасть шкоди. Вона лише сподівалася, що Шифу не буде надто схвильованим, коли відкриє його. Тянь Наньсін подумала про це і вирішила додати додаткове повідомлення, в якому зазначила, що голова була надіслана нею від імені Си-ґе, вважаючи, що Шифу зможе зрозуміти. Був уже день, а дощ все ще моросив і не збирався припинятися. Дзян Джов подивився на небо і трохи прогулявся у своєму вже мокрому одязі та взутті. На горі Північної Чаплі не було ні дощу, ні снігу. Він завжди відчував, що йому чогось бракує, коли залишався тут надовго. Тепер, коли він промок під дощем, він відчув, що спускається з гори. Шух– Дзян Джов відкрив своє складне віяло і, прикриваючи брови, сказав: – Пізніше я зроблю глиняну фігурку і почеплю на неї талісман, що зв'язує дух, щоб стати божеством цього місця. Після того, як ми знайдемо ліхтар, ми повернемося сюди і будемо будувати інші плани. Божества, що захищають землю, були надзвичайно важливими для простих людей, ця справа не повинна була турбувати Дзян Джова. Однак гора Трьох Овець була розташована у віддаленій місцевості і Відділ Небесного Порядку не звертав на неї жодної уваги, що призвело до посухи протягом кількох років після втрати Трьох Овець. Це могло б легко привернути злих богів, що було б дуже неприємно. Це найбільш вдалий час для використання Талісмана-зв'язувача духів, який за допомогою глиняної фігурки міг би з'єднатися з землею і тимчасово “прив'язати” до неї духів гори, виступаючи таким чином в ролі божества. Власне кажучи, духи гори люблять землю більше, ніж люди, і готові захищати її. Однак майстерність Дзян Джова була “надзвичайною”. Його глиняні фігурки були схожі на привидів і чудовиськ, що змушувало духів гори бурмотіти і нервувати. З цієї причини він й затримався і знадобилося чимало вмовлянь, щоб дощ припинився. Він спалив обидві руки свата, перш ніж повернутися на місце, де був минулої ночі. Дядько Льов з місцевими вже давно спустилися з гори і моторошний храм Лорда Міна також зник. Коли Тянь Наньсін побачила, що земля тут зовсім зрівнялася з долонею, то сказала: – Цей храм був перенесений сюди чарами свата, а тепер його знову мав би повернути назад лорд Мін. Си-ґе, як нам тепер його знайти? – Я залишив талісман на дверях храму, схоже, що лорд Мін переніс свій храм назад до хребта, - Дзян Джов підняв ногу і зробив крок. - Вперед, ходімо до хребта, щоб побачити Його справжню форму. Тянь Наньсін не поворухнулась, показуючи пальцем в інший бік. – Си-ґе, хребет знаходиться в тому напрямку. Обличчя Дзян Джова не змінилося і він повернувся назад у той самий бік.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!