Рік за роком, життя неквапливе

23

 

Бай Чвань виніс Льова Ці на дах і присів навпочіпки:

 

— Підіймайся, я тебе понесу. 

 

Льов Ці слухняно притулився до спини Бая Чваня.

 

В одну мить фігура Бая Чваня вибухоподібно зросла, в той час, як Льов Ці відчув, ніби він раптово піднявся з їхнього початкового місця на кілька сотень метрів. Коли він знову опустив голову, знайоме село вже повністю заховалося під ними, ставши крихітним, але витонченим, наче вишукана мініатюра. Придивившись уважніше до форми дракона Бая Чваня, можна було побачити, що він став неймовірно величезним. Його драконяча луска була сріблясто-білою, як сніг, кожен шматочок твердий, як сталь, і блискуче гладенький. Місячне світло відбивалося від гострих кінчиків луски, випромінюючи холодне сяйво.

 

Як у найвеличнішому і божевільному сні, Бай Чвань поніс Льова Ці на спині та злетів у небо, як блискавка, пронизуючи вечірній туман, що розсіювався, залишаючи далеко позаду гори й ріки. Прохолодна водяна пара, утворена хмарою та туманом, була розбита та знову зібрана під сильним ударом, постійно змінюючи свою форму. За короткий час одна людина й один дракон піднялися над хмарами, пронизуючи небо і землю, мчачи проти вітру. Круглий повний місяць випромінював яскраве сяйво, а хвилясте світло та іній падали на темні хмари, що постійно рухалися. Це було чарівно та чудово, як морська гладь іншого світу.

 

Саме тоді Бай Чвань заговорив, голос цього величезного тіла все ще був чистим і приємним:

 

— Сяо-Ці?

 

Льов Ці оговтався від шоку і поспішно відповів:

 

— Я тут.

 

— Я пошкодував про це, коли злетів, боячись, що ти впадеш. — зітхнув з полегшенням Бай Чвань.

 

Льов Ці:

 

— …

 

— Але якщо піднятися вище хмар і подивитися на місяць, він стає ще гарнішим. Крім тебе, його точно ніхто не бачив. — зауважив Бай Чвань.

 

Льов Ці міцніше стиснув драконячий ріг, його серце несамовито калатало:

 

— Саме так. Крім мене, я сумніваюся, що хтось раніше міг їздити на драконі.

 

— Звісно! Хто, крім тебе, наважиться на мені їздити? Я зроблю сальто і дам йому розбитися на смерть. — з гордістю відповів Бай Чвань.

 

Льов Ці сміявся і пестив луску Бая Чваня.

 

У цю мить пролунав надзвичайно гучний гуркіт, і Льов Ці затремтів так, що ледь втримав належним чином драконячий ріг.

 

— Грім? Дощ піде? — Льов Ці запанікував.

 

Бай Чвань трохи помовчав і сказав:

 

— Це бурчить мій живіт.

 

Льов Ці, який змирився з поразкою:

 

— …

 

Бай Чвань засумував:

 

— Поглянь на місяць, він схожий на торт. Цікаво, чим він наповнений?

 

Льов Ці потішився його дурістю:

 

— Навіщо місяцю якась начинка? Твоя пара очей дивиться на щось і думає лише про те, щоб це з'їсти?

 

Бай Чвань поводився кокетливо:

 

— Дружино, я такий голодний від польоту.

 

Льов Ці знову не знав, сміятися йому чи плакати, і вирішив просто здатися:

 

— Гаразд, спустімося вниз і поїмо смачної їжі.

 

24

 

Бай Чвань полетів униз з Льовом Ці на спині та коли вони майже наблизилися до землі, Бай Чвань знову перетворився на людину і граціозно приземлився, несучи Льова Ці на руках.

 

Вечірній вітерець був спокійним і лагідним, коли дув на них.

 

Бай Чвань поводився, як дитина, що чекає на похвалу, коли запитав у Льова Ці:

 

— Як тобі? Сподобалося?

 

Льов Ці кивнув головою і щиро відповів:

 

— Так.

 

Вираз обличчя Бая Чваня миттєво перетворився на хвалькуватий, він бажав відростити хвіст і змахнути у високі небеса:

 

— Якщо мені не буде чим зайнятися в майбутньому, я візьму тебе політати.

 

Льов Ці усміхнувся так, що його очі перетворилися на півмісяці, виглядаючи надзвичайно привабливо:

 

— Добре.

 

Бай Чвань подивився на Льова Ці, наче хотів щось сказати, але зупинився.

 

— Що ти хочеш сказати? — з цікавістю запитав Льов Ці.

 

— Нічого особливого. — Бай Чвань відреагував у паніці, але, попри це, він продовжував підглядати за Льовом Ці.

 

— О, ти, мабуть, хочеш щось з'їсти? — здогадався Льов Ці.

 

Бай Чвань опустив голову і пограв пальцями:

 

— Ну, з'їсти я це теж хочу.

 

Почувши, що в цих словах було щось більше, він продовжив тему:

 

— Що там ще?

 

Бай Чвань прикидався розсіяним і байдужим, розгублено озираючись довкола та бурмочучи собі під ніс.

 

Льов Ці нашорошив вуха, намагаючись розібрати бурмотіння:

 

— Що ти сказав? Скажи чітко.

 

Бай Чвань обережно висловив свої (нечисті) наміри:

 

— Чи повинні ми... незабаром провести шлюбну ніч?

 

Почувши прохання, Льов Ці одразу почервонів і дуже люто вилаявся:

 

— Ти! Чому ти хочеш, щоб наша перша шлюбна ніч відбулася так швидко після нашого весілля? Як вульгарно!

 

Бай Чвань одразу ж відчув збентеження, коли запитав про це:

 

— Тоді як довго ми повинні бути одружені, щоб відбулася перша шлюбна ніч?

 

Не витримавши, Льов Ці поспішно увійшов до будинку:

 

— Звідки мені знати? Я ж раніше не одружувався.

 

Бай Чвань запанікував:

 

— Так не можна! Ти повинен сказати, як довго потрібно чекати!

 

Льов Ці впав на ліжко і щільно закутався в ковдру, настільки, що не виглядало жодної крихітної щілини:

 

— Я не скажу тобі.

 

Бай Чвань підійшов позаду і намагався пролізти крізь ковдру:

 

— Сяо-Ці, ти знущаєшся з мене за те, що я не знаю людських правил?

 

— Не залазь! — Льов Ці доклав усіх зусиль, щоб виштовхнути Бая Чваня.

 

Бай Чвань без попередження простягнув руку і почав лоскотати Льова Ці. Сміючись, Льов Ці намагався дати відсіч, не бажаючи, щоб Бай Чвань взяв гору, тож вони почали кататися по ліжку, сміючись і перекидаючись наліво і направо, поки міцно не злиплися один з одним. Льов Ці був звичайним палким юнаком, тож перебуваючи так близько до людини, яка постійно була у нього на думці, та ще й зважаючи на те, що руки Бая Чваня крадькома всюди торкалися його, природно, що він відреагував на це.

 

Почервонівши, Бай Чвань доторкнувся до нижньої половини тіла Льова Ці та запитав, хоча вже знав відповідь:

 

— І що будемо з цим робити?

 

Льов Ці запанікував:

 

— Не чіпай! Збоченець!

 

Обличчя Бая Чваня надулося від невдоволення, поки одна з його рук почала розв'язувати одяг Льова Ці:

 

— Я хочу доторкнутися до нього! Я збоченець! І що з того?!

 

Звичний повсякденний настрій Льова Ці кудись зник, тож він лежав на ліжку, надзвичайно сором'язливий, як панночка. Спочатку він навіть навмисне накричав на Бая Чваня злим голосом, наказуючи не жартувати. В результаті Бай Чвань почувався ображеним, і, кліпаючи двома великими очима, запитав:

 

— Ти такий жорстокий зі мною, тому що я тобі не подобаюся?

 

В одну мить Льов Ці знову забився у свій панцир, і задихаючись, вимовив:

 

— Подобаєшся…

 

Отримавши бажане, Бай Чвань кинувся в обійми Льова Ці й потер його, ніжно шепочучи:

 

— Сяо-Ці, дружино, будь слухняним.

 

Чистий і красивий голос Бая Чваня пролунав біля його вуха, і Льов Ці раптово втратив усі сили для боротьби. Його серце було збентежене, а обличчя почервоніло, коли він дозволив Баю Чваню робити все, що йому заманеться. Бай Чвань був надзвичайно терплячим і ніжним з ним, тож початковий невеликий дискомфорт і збентеження поступово зникли під теплом їхніх тіл. Пристрасть у маленькому будиночку все більше розпалювалася, еротичні стогони запалювали вогонь в іншій кімнаті, поступово заповнюючи все приміщення.

 

25

 

Пізнавши ці людські втіхи, Льов Ці почав нескінченно докучати цим Баю Чваню. Після ще кількох разів, спочатку стриманий Льов Ці відкинув свою юну і недосвідчену сором'язливість і почав відкриватися все більше й більше.

 

Того дня Бай Чвань прав та мив посуд на подвір'ї, в той час, як Льов Ці ліниво відпочивав у тіні даху будинку, насолоджуючись вітерцем. Його погляд раптово зупинився на тонкій талії Бая Чваня і затримався на ній на деякий час, перш ніж не витримавши, він підійшов до нього. Наче розбійник, він звалив здивованого Бая Чваня на плечі. Вода, втративши магічний контроль, хлюпнула на двох людей.

 

Бай Чвань несхвально сказав:

 

— Сяо-Ці, подивися, що ти наробив!

 

Поплескуючи його по сідницях, Льов Ці відмахнувся від проблеми:

 

— Це просто одяг, нехай буде мокрий. Ми однаково потім його знімемо.

 

Бай Чвань борсався в його обіймах, висловлюючи свій протест:

 

— Знову?! Я не можу, я втомився!

 

Льов Ці кинув його на ліжко, а потім притиснув своїм тілом. Він підняв підборіддя Бая Чваня і сказав:

 

— Ти можеш просто лежати, а я зроблю всю роботу сам.

 

Бай Чвань надуто вигукнув:

 

— Це однаково не спрацює, я обезводнюсь через тебе!

 

Льов Ці незадоволено вщипнув Бая Чваня за талію:

 

— Я щодня готую для тебе таку смачну їжу, куди все це дівається? Невже через третій раз на день ти обезводнишся?

 

Бай Чвань суворо на нього подивився:

 

— Тричі на день — багато!

 

З поважним виразом обличчя Льов Ці запитав:

 

— Невіддільними атрибутами дракона є його життєва сила і статевий потяг, ти справді 

дракон?

 

У Бая Чваня не залишилося сліз, щоб плакати, тож він просто ліг і прикинувся мертвим.

 

Льов Ці поцілував його в щоку:

 

— Не прикидайся сплячим, чому б нам не спробувати помінятися?

 

— Не хочу! — заперечив Бай Чвань, хитаючи головою, як божевільний.

 

Щоразу, коли Льов Ці бачив цей милий вираз обличчя, йому завжди хотілося подражнити його. Раніше він також кілька разів намагався помінятися з ним позиціями, але щоразу виникала величезна метушня, і в найвідповідальніший момент все закінчувалося плачем Бая Чваня. В результаті, кожного разу йому доводилося зупинятися на півдорозі, обіймати його, а потім півдня втішати. Після багатьох спроб він вирішив повністю відмовитися від цієї ідеї. Так чи інакше, ви також можете відчути радощі ліжка, перебуваючи знизу.

 

Через півгодини Бай Чвань вийшов з дому, масажуючи поперек, і продовжив мити посуд і прати білизну.

 

Льов Ці слідував за ним у доброму гуморі, сяючи молодістю і життєвою енергією, явно ситий досхочу.

 

Бай Чвань буркнув:

 

— Талія... болить…

 

Льов Ці відповів:

 

— Сьогодні ввечері я приготую тобі смажену свинячу нирку і яловичину на грилі, щоб 

компенсувати це.

 

Коли Бай Чвань почув, що може поїсти смачну їжу, його очі засяяли:

 

— Добре.

 

Льов Ці ніжно погладив його по голові:

 

— Гурман.

 

26

 

Бай Чвань лиш по-дитячому висолопив язика. Льов Ці розвернувся і попрямував на кухню, щоб приготувати вишукану вечерю. Невдовзі дим почав підійматися в тепле, кольору заходу сонця небо раннього літа, відображаючи мир і повноту землі.

 

Це літо було ще дуже довгим, в саду вже розцвіли шовкові квіти, які вкрили всі дерева. Якщо замісити їх на тісто, вийде ароматний ніжний квітковий хліб. Достиглі вишні — червоні та яскраві, а лічі — прозорі, як лід, ціле дерево персиків та абрикосів, готове до того, щоб кожен міг їх зірвати. А якщо їм набридне їх їсти, можна зірвати кілька мушмул і насолодитися вже ними.

 

Як тільки закінчилося літо, настала осінь з круглими та пухкими каштанами, які ідеально підходили для смаження, запікання або приготування на пару. Також у річці зберігаються всі види риби та морепродуктів. Все, що потрібно зробити Річковому Богу — це махнути рукою, і вони впадуть на землю. Крабові вершки, крабовий жовток, клейкий рис, бульйон з рисового вина з перцем, випадково змішані разом речі, які створювали баночку нектару, спокушаючи голодного Річкового Бога щовечора бігати на кухню.

 

Навіть коли настала зима і холод заморозив у річці воду, все ще були яскраво-червоні та липкі солодкі зацукровані ягоди глоду. Купивши два пучки, не зважаючи на холод, він із задоволенням їх посмакував. Повернувшись додому, він відчув теплий запах ягняти, коли відчинив двері. Каструля з тушкованим м'ясом випромінювала аромат, який витав у повітрі, ведучи його до свого джерела.

 

Після того, як відійшла зима, на її місце прийшла весна, і знову було вдосталь інгредієнтів. Все відродилося. Маленький Річковий Бог, який нудьгував всю зиму, нарешті отримав свободу і потягнув свою дружину всюди, гуляючи, харчуючись, пробуючи й те й інше. Тепле і яскраве весняне світло ніжно зігрівало все тіло…

 

Рік за роком, життя неквапливе.

 

[КІНЕЦЬ]

***

Автору є що сказати: Ах ах ах ах ах ах нарешті закінчила ~~~ 

Дякую маленьким компаньйонам за вподобайки (づ￣3￣)づ~~~ [Поклони]. 

Як завжди, прошу додати в закладки ~ _(:з」∠)_.