Розділ 6

Коли я повернувся до палацу принца, здавалося, що я вже став відомим серед оточення принца, мене незліченну кількість разів вітали — Ласкаво просимо назад, графе Кертісе, —мене підхопили фрейліни, які любили котів, і віднесли до кімнати принца.   Принц усміхнувся і підняв крик радості, побачивши мене.   — Ласкаво просимо додому! Хіба це не чудово, що ти повернулася!   — Ня!   Внутрішньо думаючи, що це тому, що я вже доросла людина, я підійшов ближче до принца. Після того, як він погладив мене напередодні ввечері, у мене склалося сприятливе враження про нього.   Враховуючи, що семирічний вік — це розквіт пустощів, він був досить добре вихований, і, незважаючи на мої побоювання, що навіть мій хвіст буде спійманий і затянаний, принц натхненно пестив мене.   Поки принц не увійшов до спальні, охоронці залишалися нерухомими в кімнаті зі своїми номерами, як і раніше. За цей час, оскільки було добре, що я міг відпочити від своїх обов'язків, я розслабився і задрімав. Проблема виникла вночі, коли особовий склад зменшився.   Оскільки сьогодні був день, коли охорона починалася по-справжньому, капітани Королівського Лицарського Ордену та Королівського Палацового Магічного Ордену завітали до принца і пояснили йому план його охорони. Принц посадив мене собі на коліна і погладив, слухаючи їх з неспокійним обличчям.   Зрозуміло, що будь-яка людина в такому віці, коли дізнається, що на її життя полюють, не може не хвилюватися. До того ж, він був принцом мирної країни.   Відчувши емоцію страху через тремтячу руку, що гладила мене, я змахнув хвостом і злегка вдарив принца в живіт, намагаючись заспокоїти його.   Спочатку охоронці були трохи здивовані моєю присутністю, але без зайвих слів прийняли мене. Це було зручно для мене, але в голові знову промайнуло занепокоєння: "Чи все гаразд?". Особливо Магічний Орден Королівського Палацу. Я подумав, що їм дійсно варто було б трохи розібратися, чи справді я звичайний кіт, чи ні.   «Чи варто мені розробляти такий магічний інструмент, коли ця робота закінчиться?» — подумав я, сидячи на колінах принца.   — Щодо обов'язків нічної варти, оскільки його високість Ченнель не любить, коли люди заходять до його спальні, тебе супроводжуватиме лише одна людина.   Коли капітан Лицарського Ордену сказав це, принц і його супроводжуючий кивнули. Слуга зробив обличчя, сповнене жалю, і схилив голову в задумливому погляді до принца.   — По суті, я супроводжуватиму вас. Я капітан загону Королівського Лицарського Ордену, Легато. Приємно познайомитися.   Легато, який стояв позаду, вийшов уперед, бездоганно привітався і показав легку усмішку у бік принца.   — Легато — компетентна людина, і я думаю, що він сам може дати бій тисячі, так що будьте спокійні. Біля опочивальні чергуватимуть кілька лицарів і магів, які будуть готові втрутитися, якщо щось трапиться.   На слова Капітана Лицарського Ордену принц і компанія з полегшенням кивнули і усміхнулися Легато, який був обраний для їхнього захисту. Легато, маючи серйозну атмосферу, не був типом, який був дружелюбним і легким у спілкуванні, але він не був таким страшним, як здавався.   Більше того, я неприємно відчував на собі погляд Легато, і підняв очі на фігуру поруч зі мною. З точки зору мого котячого тіла, Легато, який був високим, здавалося, торкався неба. Зустрівшись очима зі мною, котом, він зробив спантеличене обличчя.   Можливо, він погано ладнає з котами, подумав я.   Тому що цей погляд не був ласкавим, як на щось миле, а таким, що, здавалося, чимось стурбований. Я не міг не розсміятися з того, що капітан Лицарського Ордену, незважаючи на свою силу, погано поводився з дрібними тваринами.   — Вам, мабуть, не подобається Граф? А, під Графом я маю на увазі отого малого, так його звуть. Його офіційне ім'я — граф Кертіс.   Принц кинув стурбований погляд на Легато. Здавалося, він був стурбований тим, що робити, якщо відповідь буде: «Мені вони не подобаються, тому, будь ласка, відправте цього кота кудись в інше місце».   Легато поспішно замахав руками, відмахуючись від принца.   — Ні, справа не в тому, що він мені не подобається. Швидше, мені цікаво, чи я подобаюся йому, адже я маю схильність не ладнати з тваринами…   Коли Легато криво усміхнувся, члени Лицарського Ордену, які були там, теж усміхнулися, з'явилися безвідповідальні розмови на кшталт "Тебе точно не люблять тварини", "Це важко навіть з конем в компанії".   Бачу, така людина теж існує, здивовано подумав я. Я часто грався з тваринами заради своєї магії перетворення з самого дитинства, тож вони мене досить любили. Не можна судити про книгу по її обкладинці, думаючи так, я з великою цікавістю подивився на Легато.   — Зрозуміло! Але Граф розумний, тож нічого страшного. Він не зненавидить Лицаря, який прийшов, аби захистити мене.   Оскільки принц сказав це, усміхаючись, я дзенькнув на знак згоди приємним "Ня". Щодо того, що я розумний, то я людина, тож це не проблема. Легато, сказавши "Вибачте", нервово простягнув до мене руку. Коли я не рухався, ця рука один раз коротко поплескала мене.   А потім, дивлячись на мене, у якого не виникло неприязні до нього, він злегка здивовано промовив: «Не кажи мені...»   Як же його в житті ненавиділи тварини, я розсміявся, але, можливо, через те, що я був котом, все, що було видно, це як тремтіли мої вуса.   Отже, зустріч з охоронцями закінчилася гладко, і принц, який був ще більш втомлений, ніж зазвичай, рано пішов до своєї опочивальні. Напередодні він навіть не міг міцно заснути, тож напевно втомився.   Тепло тіла людини, яка мене обіймала, було дуже високим, як у сонної дитини, що заснула в ліжку. Відпустивши слуг і охоронців, принц заліз на ліжко. Я згорнувся калачиком біля його обличчя. Легато сидів на стільці біля дверей опочивальні, а меч поклав так, що, здавалося, він ось-ось впаде.   Як і очікувалося, такий досвідчений чоловік, як він, добре вмів стирати свою присутність, і Легато притишив дихання до такої міри, що здавалося, ніби його там і не було. «Важко, мабуть, так робити цілу ніч», — поспівчував я.   Наша ситуація з нездатністю заснути була схожою, але була різниця між ним, який сидів нерухомо, не ворушачись, з мечем у руці, і котом, який неспокійно валявся на м'якому ліжку.   Втім, мені вдалося розслабитися набагато більше, ніж напередодні. Вартовим був Легато. Прошу вибачення у вчорашнього охоронця, але тут була різниця в рівні компетентності. Легато, безумовно, був достатньо сильним, щоб стати командиром загону. Ми увійшли до королівського палацу приблизно в один і той же час, і можна сказати, що ми були свого роду колегами, і я міг бачити силу Легато, незважаючи на те, що ми перебували на різних посадах.   Замість того, щоб мати багато некваліфікованих лицарів, король був у більшій безпеці при ньому одному. Оскільки така людина виконувала роль охоронця, тягар на моїх плечах теж трохи зменшився. Якби це був звичайний убивця, я впевнений, що він би впорався, і було б добре, якби я допомагав йому, поки в бій не втрутилися б охоронці в сусідній кімнаті.   На відміну від радості в моєму серці, з точки зору Легато, він був єдиним охоронцем в опочивальні. А ще був принц і кіт. Почуття відповідальності, мабуть, було важким. Він теж не міг задрімати.   Оскільки він був командиром загону, не схоже, що він міг спати і вдень, я знову співчував йому, думаючи, що він завжди отримує короткий кінець палиці, чи не так? Це також було однією з причин мого почуття близькості, що вихлюпнулося назовні.   Незважаючи на те, що він біг по славному шосе успіху і був чудовою людиною на додаток до своєї зовнішності, можливо, це була його скромна натура або нервовий темперамент, він був чимось на кшталт неоспіваного героя. Було багато разів, коли мені хотілося сказати: «Він може серйозно взятися за що завгодно, але чи не було б краще, якби він умів добре ладнати з життям?»   Але навіть якби я це сказав, Легато тільки образився б, тому я цього не скажу.   Принц спочатку не міг заснути, його очі багато разів розплющувалися, і він гладив мене, але після півночі це припинилося, і він міцно спав до самого ранку.   Легато, мабуть, добре впорався з тим, щоб стерти свою присутність. До такої міри, що навіть я раптом усвідомлював, що забув про існування Легато.   Посеред дрімоти, дивлячись на маленьке спляче личко принца, я відчув, що виконувати місію разом з Легато було трохи весело, хоча й думав, що вона вийшла дещо дивною.   Але, це було те, що було.   «Спершу — сон!»   Коли наставав ранок, кількість охоронців збільшувалася, я відходив від принца.   Я пролежав на ліжку близько 10 годин. Без жодних занять. Я лише дивився на спляче обличчя принца або поринав у свої думки. Легато був поза полем зору принца, і, не рухаючись, щоб не розбудити принца, я не міг бачити його фігуру. Легато, здавалося, взагалі не мав жодних ознак руху, я поважав його, думаючи: «Тобі навіть не треба до туалету?» Мені було цікаво, чи це результат тренувань. Про всяк випадок у спальній кімнаті був туалет для котів, я міг піти туди, якщо захочу. Але Легато не міг дозволити собі вийти з кімнати.   «Тому що я кіт, я ж не можу читати книжки...»   Мій колега супроводжував мене бурчанням, займаючись іншими справами.   З одного боку, я відчував себе щасливим, що Легато був поруч, але з іншого боку, я не міг діяти так, як мені хотілося, під його наглядом. Коли принц спав, я міг поводитися не так, як кіт, але під наглядом Легато я не міг робити дивних речей.   Мені хотілося запитати Легато: «Як командир-доно загону вбиває час?», — але я не мав можливості запитати. А може, мені варто спробувати запитати невимушено під час наступної зустрічі.   «Тобі не нудно?»   Тому що командир загону доно сердито запитав би: «Ти що, знущаєшся з мене?», — якби я, який ніколи не розмовляє нормально, раптом запитав його про це.   — Мені зараз нічого робити, дайте мені трохи поспати.   Я ліг на диван, який останнім часом став моїм звичним місцем. Мій розум був затуманений. Навіть донедавна я не спав цілу ніч, занурений у свою роботу, але це була б зовсім інша історія, якби так тривало й надалі.   З іншого боку, було б проблематично передати роботу зв'язкового комусь іншому, я якось продовжував працювати навіть вдень, як зазвичай.   Легато теж мав охороняти тільки вночі, але оскільки він працював і вдень, я іноді бачив його постать. Але він не виглядав анітрохи втомленим. Дивовижно. З цією думкою в голові я захоплювався ним.   Звісно, найбільше страждав Легато, але я нічого не міг вдіяти з тим, що інша сторона не знала про моє існування.   Тож мої дні проходили в бурчанні скарг іншому члену технічного ордену, який не надто реагував на них, та уві сні в той невеликий вільний час, який у мене був.   Над розділом працювали:   Переклад з японської: NW Вичитка: Mika Коректура: Mika Редактура: Mika Бета-рідер: Buruliy Подякувати: 4441 1111 3516 9708 https://t.me/KATARNOVEL