Розділ 23: Поцілуй того, кого кохаєш 4
Переїзд до північної фортеці пройшов гладко. Тут я міг бути спокійним, порівняно з тим, коли перебував у королівському палаці.
Загін складався з молодиків, але були серед них і старші були. Проте всі ставилися до мене з увагою і повагою.
Це була спокійна подорож, але я думав тільки про Ніделя протягом всієї поїздки. Був факт, що він сказав мені, щоб я ретельно думав під час експедиції, але все одно я не міг викинути його з голови.
В моїх думках були надзвичайно вульгарні бажання, на кшталт: "Оскільки я їду в експедицію, яка триватиме місяць, я хочу перед цим обійняти його", і мені було огидно від власної вульгарності.
Я зовсім не людина великої чесності, про яку він часто говорив. Нідель був про мене надто високої думки.
Ми вирушили за планом, і як тільки ми досягли північної фортеці, нас вийшли зустрічати тамтешні лицарі. Серед них були місцеві жителі, а також періодично розкидані люди, послані з королівського палацу. Обличчя, які я давно не бачив, також були там, і знайомі голоси пурхали навколо.
— Легато! Радий тебе тут бачити.
Саме в цей момент я почув ностальгічний голос і озирнувся.
— Капітане, давно не бачились.
— Привіт, привіт. Ти тепер теж капітан.
Той, хто підійшов до мене зі щирим сміхом, був тим, хто очолював лицарів у північній фортеці, капітан Баллам. Коли я увійшов до королівського палацу, він був на тій самій посаді, що і я зараз — командир загону. Коли хтось каже "капітан", я згадую капітана Баллама. Коли я був новобранцем, він був начальником, який найбільше піклувався про мене.
Він швидко передав свою посаду молодому поколінню і за власним бажанням перевівся до не надто популярної північної фортеці. Це була людина, яку я дуже поважав.
— У тебе все гаразд?
— Так, дякую. Маєте добрий вигляд.
— Звичайно! Адже це я!
Капітан Баллам засміявся, так само як і тоді, коли був у королівському палаці.
— Тут трохи прохолодно.
— Це правда, якщо порівнювати зі столицею.
Йдучи поруч з капітаном, я увійшов до північної фортеці. Вона знаходиться далі на північ, ніж столиця, і через те, що вона в горах, там був мороз. Я чув, що взимку там страшенно багато снігу. У той час, коли в королівській столиці тільки ночами було прохолодно, тут вже тремтіли від холоду.
— Завтра наші війська вирушать до Королівської Столиці. Це ненадовго, але ти будеш під моєю опікою.
— Так, дякую.
— Коли відпочинеш, вип'ємо разом. Нам треба багато про що поговорити. Влаштуймо сьогодні свято з усіма.
— Так!
Я повернув щиру усмішку капітану Балламу, який широко всміхався. Більшість лицарів північної фортеці мали вирушити до столиці, але Баллам залишався. Я був щасливий, що зможу знову працювати з ним, навіть якщо це буде лише на короткий час.
Мені показали призначену для мене кімнату у фортеці. Я був вдячний, що для мене підготували окреме приміщення. Це було ненадовго, і це було схоже на оренду кімнати, тому я був би задоволений, навіть якби це була загальна кімната.
Звичайно, порівняно з моєю кімнатою в Королівській столиці, вона була меншою, але я не скаржився.
Опинившись наодинці в кімнаті, перше, що я зробив, це відчинив вікно.
Я почав своє життя в північній фортеці. Капітан Баллам командував, і не було жодної проблеми; дні минали мирно. Крім капітана Баллама, були й інші члени загону, які також залишилися — ми із задоволенням проводили час, обмінюючись з ними мечами та спілкуючись з місцевими жителями.
Після того, як такий день закінчився, я, на запрошення капітана Баллама, зайшов до його кабінету вночі.
— Радий бачити, що ти прийшов.
Капітан Баллам, здавалося, був у піднесеному настрої та вже приготувався до випивки. Цікаво, чи не поцупив він це з їдальні, бо на столі, здається, теж була якась закуска. Побачивши це, я розсміявся. Він завжди любив вино, а я добре тримався і тому часто супроводжував його, коли був новобранцем.
Серед моїх начальників я провів з ним найбільше часу.
— Як робота в королівському палаці?
— Я ще зовсім мало чого знаю, але якось справляюся.
Взявши заздалегідь приготовану склянку, ми розмовляли без жодних обмежень.
— Хай там що, але вони тяжко працюють. Зрештою, вони ж рабовласники.
Використовуючи ім'я капітана Лицарського ордену і віцекапітана, капітан Баллам розсміявся. Якщо я не помиляюся, віцекапітан і він були колегами й добре ладнали між собою.
Хоча теми розмов перетиналися з багатьма речами, такими як стан королівського палацу та життя в північній фортеці, ми гаяли час, а капітан Баллам нахабно всміхався.
— До речі, ходять про тебе чутки. Навіть до мене дійшли.
Побачивши, як капітан говорить, широко посміхаючись, я поперхнувся своїм напоєм. Я б ніколи не подумав, що це може дійти аж сюди. Сила чуток лякає.
— Ніколи не думав, що ти зустрічатимешся з чоловіком. Та ще й з хлопцем з Тех Ордену?
— Хах...
— Він твій ровесник, той чорнявий хлопець? Він здається трохи холоднокровним, але він м'якший хлопець, ніж здається.
— А... мабуть. Ви знаєте досить багато.
Я врешті-решт усміхнувся враженню капітана Баллама про Ніделя. Однак, це було добре зрозуміло багатьом людям в Королівському палаці.
— Ну, в Технологічному Ордені не багато молодиків. Коли ви приєднувалися до Палацу, я також, як і ти був Капітаном, тому я звертав увагу і запам'ятав усіх, хто доєднувався до Орденів.
— Зрозуміло, це досить інформативно.
— А що ж тоді сталося? До мене дійшли чутки, що всі навколо прийняли його прихильно.
На це запитання капітана Баллама я поставив свою склянку на стіл і не знав, що відповісти. Капітан теж помітив мою заклопотаність.
— Що сталося? З ним щось не так?
— Ні... скоріше не все гаразд...
— Хм? А в чому справа?
— Щодо цього, я трохи стурбований.
Я трохи вагався, але вирішив проконсультуватися з ним з цього приводу. Капітан перебував у північній фортеці, і, перебуваючи далеко від королівського палацу, з ним було легко поговорити. Щобільше, навіть коли капітан Баллам був у королівському палаці, я радився з ним. Він був єдиним, з ким я міг порадитися з особистих питань у Лицарському Ордені. Не те щоб я не довіряв іншим людям, але я погано говорив про себе.
— Нідель... Ах, його звуть Нідель.
— О.
— Ми не зустрічаємося. Але чутки розрослися до таких розмірів, що навіть король згадав про це, і я не міг заперечувати в такий пізній час...
— Невже? Це дуже прикро. Він же не твій коханий, хах
— Так... напевно.
— Напевно, кажеш... Ви ж добре ладнаєте, так?
— Так. Ми недавно подружилися і часто випиваємо в моїй кімнаті.
— Ти трохи інтроверт, тому люди, з якими ти добре ладнаєш, для тебе безцінні.
— Точно. Ось чому він — дорогоцінний друг.
Капітан Баллам, як і очікувалося, добре знав мою натуру. Я, який безумовно відчув полегшення від того, що хтось почув мою історію, знову взяв склянку в руку. Капітан Баллам, підперши ланіту рукою, подивився на мене і відкрив рота.
— Отже, він ніби друг, але ви зробили те і те.
Я знову поперхнувся вином, яке пив. Цікаво, що він подумав про мою реакцію, але капітан зітхнув, ніби здивований.
— Дивлячись на реакцію, здається, що ви, зрештою, далеко зайшли.
— Прошу.
— Ні, тобі не потрібно переді мною вибачатися. Оскільки ви це зробили, ти не зміг спростувати чутки.
— Саме так.
Коли я підтвердив, капітан Баллам розсміявся.
— То ви "друзі з привілеями"... Що ж, серед лицарів є багато тих, хто має такі стосунки. Навіть у цій фортеці є кілька таких. Це не є чимось незвичайним у місці, де живуть лише чоловіки. Ти ж не відчуваєш жодних почуттів любові до цього Ніделя, чи не так?
— Напевно...
— Знову цей, напевно... нерішучий хлопець, чи не так? А як щодо твого партнера?
— Нідель... я йому подобаюся, здається...
— Га!?
Коли я це сказав, капітан Баллам знову підняв здивований голос.
— Не те щоб він сказав мені прямо... але я думаю, що це так. Він перший зробив мені таку пропозицію...
Це було схоже на виправдання, але в будь-якому випадку, це була правда, тому я сказав це тихим голосом.
— І ти просто пливеш за течією.
— Так...
— У вас це було лише раз?
— Ні.
— Він тобі пропонував?
— Ні, останнім часом я…
Після таких відповідей мені захотілося втекти. Але я відчував, що оскільки я почав давати пояснення вперше, я повинен відповісти на всі запитання капітана Баллама.
Переклад з англійської: NW
Редактура і бета: Buruliy
Подякувати: 4441 1111 3516 9708
https://t.me/KATARNOVEL
Далі
Розділ 24 - Поцілуй того, кого кохаєш 5
Розділ 24: Поцілуй того, кого кохаєш 5 Дні у Північній фортеці промайнули непомітно. Ми провели там чимало часу, але, хоча він здавався довгим, насправді пролетів як одна мить. Не встигли ми й оком змигнути, як настав час повертатися до Столиці. Нам не хотілося розлучатися з людьми у фортеці, з якими ми встигли потоваришувати. Капітан Баллам з усмішкою поплескав мене по плечах. — Легато, я залишаю на тебе королівський палац. Зустріньмося якось знову. — Так, я щиро вдячний. — З нетерпінням чекатиму пліток про тебе! Капітан Баллам наблизився до мене і прошепотів, скорчивши дражливе обличчя. Я криво посміхнувся. Так ми покинули Північну фортецю. Дорога назад до Королівської Столиці була спокійною, ми дісталися до столиці, як і планували. Приїхали ввечері, королівський палац очікував на наш приїзд і тому прийняв нас безперешкодно. Коли я пішов привітати капітана і віцекапітана Лицарського Ордену, мені сказали, що офіційні привітання відбудуться завтра, а після того, як війська експедиції були доведені до ладу, їх відпустили. Я теж повернувся до своєї кімнати; перше, що я зробив, це відчинив вікно. У кімнаті, що не використовувалася цілий місяць, стояла пилюка. Але найголовніша причина, чому я відчинив вікно, полягала в тому, що звідти постійно приходив чоловік. Він, мабуть, почув, що я повертаюся з експедиції. "Можливо, він прийде провідати мене, ні, він прийде, щоб висловити слова подяки", — думав я. Однак того дня він так і не зайшов до моєї кімнати. * Всю ніч я не міг зрозуміти, чому він не прийшов до мене. Невже він більше не хоче зі мною зустрічатися? Як він казав перед експедицією, він перестане зустрічатися зі мною наодинці? Чи його почуття до мене вже згасли? Чи, може, він захворів? Я, який тільки й міг думати про такі речі, неспокійно поринув у місячну роботу в королівському палаці. Люди навколо, можливо, думали, що я перебуваю в розгубленості після тривалої відсутності, але я був розсіяний через Ніделя. Я шукав його постать, коли пересувався Королівським палацом, але так і не знаходив його. По-перше, люди з Тех Ордену не так вже й часто з'являлися тут. Нерви давали про себе знати, чи прийде він цієї ночі, нарешті зрозумів я. Якщо він мене так турбує, то чому б мені самому не зустрітися з ним? Подумавши про це, я прискорив роботу і зміг вичавити з неї хоч трохи часу, попрямувавши до його природного місця проживання — вежі. Коли я побачив вежу, моє серце закалатало. Коли я подумав про те, що через місяць я зустрінуся з ним, я відчув себе дивно. Я думав про нього щодня протягом останнього місяця. Я ступив у вежу й оглянув місце, де зібралися члени організації. Я вже давно не був тут, останній раз бувши новобранцем. Члени групи, які помітили мою присутність, підняли голови, демонструючи різноманітні шоковані вирази обличчя. — Це командир загону, Легато… — О, побачити таку людину тут… Почувши шепіт, я озирнувся по кімнаті. Шукаючи Ніделя, я побачив фігуру, схожу на нього, що дрімала на дивані. Коли мій погляд зупинився на ньому, член громади, одягнений у чорні шати, підвівся. — Ви тут з якоюсь справою? — А... гм, до Ніделя. — Як і очікувалося. На мою відповідь людина переді мною всміхнулася. Члени групи, що сиділи поруч, також скривили обличчя та усміхнулися. Найближчий до дивану струснув Ніделя. — Ніделе, твій чоловік прийшов. Я криво всміхнувся, подумавши, що вони поводяться зі мною як з його чоловіком. Нідель підвівся, промовивши напівсонним голосом. — Що ти маєш на увазі під "чоловіком"? — помітивши мене, він здивовано подивився на мене, а потім змінив вираз обличчя на криву усмішку. Він спустився з дивана і підійшов до мене, проходячи повз зі словами: "Вийдемо на вулицю". Я побіг за його фігурою у хвилюванні. — Добре попрацював. — А-ах... Як тільки ми вийшли з вежі, Нідель повернувся, щоб подивитися на мене, і його крива усмішка змінилася на лагідну. Я дивився на нього в заціпенінні. Він подивився на оточення, а потім насупився. — Вибач, що змусив тебе пройти весь цей шлях, але це щось термінове? Зрештою, в королівському палаці скрізь цікаві очі, тож якщо це не є чимось терміновим, я зайду до тебе вночі, ти не проти? Нідель підняв на мене погляд і трохи нахилив шию набік. Його чорні очі м'яко блищали, коли він вивчав мене. — Легато? Коли Нідель покликав мене, я повернувся до себе. В той самий час температура мого тіла раптово піднялася. Моє обличчя запалало, а серце несамовито закалатало. Навіть кров прилила до голови. Поки я губився, вражений реакцією свого тіла, він продовжував дивитися на мене. — Легато, ти слухаєш? — А, а. Зрозумів. Ніч, буде чудово. — Зрозуміло. Тоді до зустрічі вночі. Вибач, що змусив тебе йти сюди. Кинувши на мене погляд з-під злегка потертого капюшона, Нідель розвернувся на п'ятах. Я ошелешено дивився, як він повертається до вежі. Він зачинив двері, а я припав до землі. Коли він з'явився перед моїми очима, я не бачив нічого, крім нього, і моє тіло раптом стало дивним. Моє обличчя все ще було гарячим. О, Боже мій. Я закохався в нього! Я був шокований власною дурістю. Я не був таким до експедиції. Звичайно, у мене були складні почуття, але не такі, як зараз. Коли я зустрівся з ним через місяць, все виявилося саме так. Чи було це тому, що я думав про нього кожен день протягом всієї експедиції? Кожного дня я повторював, що дуже хочу з ним зустрітися. Можливо, це було самонавіювання. Наскільки я був простодушний? Я приклав руку до чола і подивився вниз. Протягом всієї експедиції я хвилювався. Я переживав про те, що мені з ним робити, ким він був для мене. І я хвилювався настільки, що не міг заснути. Всі ці тривоги виявилися безглуздими. Коли на мене напали ці прискорені удари серця, сильніші, ніж ті, що я відчував до свого першого кохання, я нічого не міг вдіяти. Його вираз обличчя і голос застрягли в моїй пам'яті, щось, що я не можу забути, і я дуже хотів зустрітися з ним знову. Я затулив обличчя рукою, рум'янець ще не встиг зникнути, тому просто стояв там, як дурень. Переклад з англійської: NW Редактура та бета: Buruliy Подякувати: 4441 1111 3516 9708 https://t.me/KATARNOVEL
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!