Розділ 11
Коли Легато зупинився переді мною, я заговорив, перш ніж він встиг щось сказати.
— Велике спасибі за вашу допомогу. Командир дійсно гідний похвали. Ви продемонстрували чудові навички при затриманні двох убивць.
Коли я похвалив його від щирого серця, Легато скромно відповів: «Ні, у мене ще попереду довгий шлях», — і знову подивився на мене запитальним поглядом. Я знав, про що хоче запитати Легато, але промовчав.
Побачивши мене таким, Легато нерішуче відкрив рота.
— Ви мене просто врятували. Якби не ви, я б не зміг захистити принца.
— Ні, це я повинен казати.
— Ви теж можете використовувати наступальну магію, як я бачу.
На словах Легато я подивився на його обличчя, піднявши брови.
— Технічний Орден складається з магів, в кінці кінців. Звичайно, ми можемо використовувати її. Ми просто не любимо битися.
— Ні, я не це мав на увазі... Ви врятували мене своєю дивовижною проникливістю.
Я говорив з Легато трохи різким тоном, помилково вважаючи, що він зробив негативне зауваження. Насправді я був щасливий, що мене похвалив Легато. Я пишався тим, що, хоч я й маг, але можу бути корисним цій людині.
Однак мене мучило сумління. Я повинен був розкрити свою особистість Легато ще на перших етапах варти. Якби я це зробив, тягар на його плечах зменшився б, і ми обидва могли б вжити належних контрзаходів.
Я не зробив цього, тому що не хотів втратити свої привілеї "кота", я хотів, щоб Легато вважав мене "котом". Тепер я зрозумів, що поставив на перше місце свої особисті почуття і шкодую про свій вчинок; якби щось трапилося з принцом або з Легато, навіть жалю було б недостатньо.
Побачивши, що я раптово затих після сміху, Легато занепокоївся.
— Ніделю, я бачив, як ви перетворилися з кота, це були ви?
— Так.
Оскільки він бачив, як я повернувся до своєї людської форми, я правдиво кивнув.
— Відколи?
— Що ви маєте на увазі під "відколи"?
Я, не розуміючи, що він має на увазі, схилив голову набік.
— Коли ви помінялися з ним місцями? Дуже вчасно, ви знали, що вони сьогодні нападуть?
Почувши дивовижний голос Легато, я зрозумів. Легато подумав, що я знав про існування кота біля принца і помінявся з ним місцями лише на сьогодні.
— З самого початку.
—... З самого початку?
— Чорний кіт був мною з самого початку.
Коли я це сказав, Легато, зробивши на кілька секунд ошелешений вираз обличчя, розширив очі від усвідомлення.
— Ви маєте на увазі, ще до того, як я почав виконувати свої обов'язки охоронця?
— Саме так. Я підійшов до принца на день раніше, ніж ви
— Але... це означає, що ви були тут щодня протягом місяця?
— Так. Тому я й казав, що не спав близько двох тижнів.
Коли я засміявся, Легато з широко розплющеними очима пробурмотів: «Я бачу... значить, так воно і є...»
Він був досить чесним, і, як наслідок, його реакції були легкими для сприйняття. Саме тому всі в кінцевому підсумку дражнили його, незважаючи на себе.
— Командире.
Я усміхнувся до Легато, який все ще перебував у заціпенінні.
— Ви дуже допомогли мені. Завдяки вам я зміг без проблем виконати свої обов'язки охоронця. Я вдячний.
— Ні, це я повинен дякувати.
— Я дуже вдячний, щиро дякую.
Коли я дражливо засміявся, Легато знову широко розплющив очі, і після того, як його погляд хитливо блукав, мав незграбний вираз. Я побачив, що вуха, які визирали з його свіжої та акуратної зачіски, почервоніли. Коли я побачив ці вуха, мої губи ще більше скривилися.
— Дуже дякую за ваші зусилля. Командире загону. — Вдячний за ваші зусилля. Будь ласка, бережіть себе.
Я сказав це, злегка поплескав його по плечах і приготувався повертатися до своєї резиденції. Пройшло багато часу з тих пір, як я спав у своїй кімнаті. Я відчув, що голова йде обертом. Як і очікувалося, я втомився після бою.
Таким чином, дні моєї варти добігли кінця.
Я мав би радіти, що до церемонії повноліття все було вирішено. Виспавшись сьогодні, я мав би завтра знову йти на підготовку до неї.
Думаючи, що вони справді невільники, я пізно ввечері, хитаючись, попрямував до королівського палацу.
Відтоді я так багато працював щодня, що почав думати, що час, проведений на варті, був веселішим.
Завтра нарешті настав день "Церемонії повноліття Першого Принца". Це була радісна подія, але люди за лаштунками були в повній розгубленості. Тим не менш, більшість приготувань було завершено, і прийом гостей також пройшов гладко, хоча робоче навантаження Технологічного Ордену здавалося насувається горою.
За інцидент з охороною я також отримав слова подяки від короля, але я схилив голову, кажучи, що не гідний їх. Не мені, а Легато слід було б подякувати.
Навіть Королівський Лицарський Орден і Королівський Палацовий Магічний Орден, здавалося, були в боргу переді мною, і їхнє ставлення до мене, здавалося, трохи змінилося. Можливо, вони відчували себе засмученими так само, як і Королівський Палацовий Орден.
Зрештою, відтоді мені не вдавалося спокійно заснути, і я добряче втомлювався. Я використовував магію безперервно близько місяця, і через це вона розбалансувалася, і я погано себе почував. Але все ж, коли я думав про те, що завтра, коли я переживу це, я повернуся до своїх звичних днів, я відчував себе добре.
У сутінках, коли я повертався до вежі, бо знав, що на мене навантажать роботою, я йшов до місця, куди іноді приходив, щоб прогуляти уроки. Це була та сама лавка на задньому дворі, де я вперше розмовляв з Легато.
Місце було майже безлюдним і важко помітним з головної доріжки, просто ідеальним для схованки.
Я зітхнув і з розмаху ліг на лавку. Я був втомлений. Навіть сидіти здавалося важким завданням.
Відтоді я кілька разів бачив Легато на зборах або в Королівському палаці, але співрозмовник не був зацікавлений у розмові, а оскільки я не намагався її розпочати, ми повернулися до наших попередніх стосунків як знайомі.
Хоча я так багато грався з ним щовечора, як мені здавалося. Але навіть з точки зору іншої людини, це, мабуть, було досить незручно: кіт, якого ти обожнював, виявився колегою з роботи, з яким ти не був знайомий, до того ж, чоловіком того ж віку. Це, мабуть, був великий шок.
Я трохи хихикнув, згадавши ошелешеного Легато, коли я сказав йому правду. Потім мої почуття змінилися на самотність.
Думаючи про такі речі в розпалі дрімоти на лавці, я невиразно відчув присутність іншої людини. Я розплющив очі, але побачив, що хтось був ближче до мене, ніж я очікував, і це мене здивувало. Це був Легато.
Як і очікувалося, цей чоловік добре вміє стирати свою присутність, подумав я, все ще напівсонний, і неуважно подивився на чоловіка, що стояв біля лавки.
— Прошу вибачення, я вас розбудив?
— Ні, я просто грався в прогульника.
Легато зробив незрозуміле обличчя у відповідь. З точки зору серйозного Легато, те, що я сказав, повинно було бути неприємним, але він нічого не сказав. Побачивши його вираз обличчя, я, все ще напівсонний, згадав, що відчував, коли був котом.
— Сюди.
Я посунувся і створив трохи простору на краю лавки, яку я займав. Легато зробив обличчя, ніби щось обмірковуючи, і, побачивши мою руку, вказуючу на край і вираз обличчя, сів на це місце, сказавши: «А, дякую».
Я поклав голову на коліна. Я знав, що Легато злякався і намагався поворушити ногами, але я не звертав на нього уваги. Зрештою, це було зручніше, ніж просто покласти голову на жорстку лавку. Крім того, це викликало ностальгію, адже я завжди дрімав на цьому місці, коли був котиком.
— Ніделю…
— Так було завжди, коли ми були на варті, так?
— Це тому, що ви були котом.
Я почув спантеличений голос Легато над головою, але він, схоже, не відкинув мене настільки, щоб прибрати мою голову з ніг, тож я розслабився на його колінах і заплющив очі. Легато, безумовно, піклувався про мене. Ми були одного віку, і хоча я був менш значущим, ніж він, він завжди говорив зі мною ввічливо.
Взагалі, Легато використовував ввічливу мову з усіма, окрім своїх безпосередніх підлеглих. Я вважав, що така скромність, чи то радше серйозність, – це добре, але вона створювала відчуття дистанції та надмірної формальності.
Що ж, навіть я був з ним ввічливий до рівня, що межував з настирливістю.
Над розділом працювали:
Переклад з англійської: NW
Вичитка: Mika
Коректура: Mika
Редактура: Mika
Бета-рідер: Buruliy
Подякувати: 4441 1111 3516 9708
https://t.me/KATARNOVEL
Далі
Розділ 12
12. Я говорив, поклавши голову на коліна Легато. — Командире загону, це нормально, тинятися тут без діла? Навіть якщо ми всі так зайняті? — Я ненадовго. Через інцидент з охороною мене скоротили. Ви, схоже, часто тут буваєте Здавалося, що Легато змирився з роллю подушки та продовжив свою розмову, як зазвичай. Однак те, що сказав Легато, здивувало мене. Я не думав, що він знає про моє маленьке місце. — Ви, мабуть, бачили, як я тут прогулюю лекції? — Так, багато разів. — Чому ж ви мені не казали? — Я думав, що не варто вас турбувати. Мені ви завжди здавалися стомленим. Звичайно, я приходив сюди тільки тоді, коли мені було погано або я був страшенно втомлений. Коли хтось помічав мене в такому стані, це, звичайно, було дуже незручно. — Перший раз ми зустрілися також тут. Наступні слова Легато вразили мене до глибини душі. Можливо, він говорив про події майже десятирічної давнини? Те, що він пам'ятає такий дріб'язковий інцидент, та ще й визнає, що це був я, було абсолютно поза межами моїх очікувань. — Тоді ти допоміг мені з пораненням, за що тобі красно дякую. Почувши слова Легато, я був переконаний, що він говорив про той час, про який я думав. — У вас гарна пам'ять... щоб пам'ятати те, що було так давно. — А, так це були ви, як і очікувалося. Взагалі-то, я не був настільки впевнений. Він весело промовляв над моєю головою, щось у його голосі натякало на радість, яку він відчував. — Насправді я зрозумів, що це були ви, лише коли минуло кілька років. — Це тому, що я спочатку зачинився у вежі. — Я завжди хотів віддячити вам за той час, але, врешті-решт, цього разу мене врятували ви... Якщо я можу чимось допомогти, я хотів би віддячити та за це теж. Я усміхнувся сумлінному Легато. Те, що сталося десять років тому, було лише моєю примхою, а цього разу – робочими обов'язками. Щобільше, саме я мав би бути вдячним за цей час. Однак мені хотілося скористатися добротою Легато. Він навіть дав мені подушку для колін. В такому разі, попрошу виконати ще кілька побажань. — Тоді, будь ласка, попестіть мене. — ...Гм? — Коли я був котиком, ви хіба не гладили мене? Це вже увійшло у звичку. У відповідь Легато мовчки продовжував сидіти. Поки я думав: "Зрештою, він втратив інтерес", Легато почав обережно говорити. — Гм... коли ви перетворюєтеся на кота, скільки вашої людської свідомості зберігається? — Я маю лише свою людську свідомість. Коли я прямо відповів, Легато знову замовк. — …Значить, ви залишаєтеся в абсолютно здоровому глузді? — Так, цілком. Слова Легато потрапили в саму точку, і я затремтів від сміху. Коли Легато був схвильований, його слова ставали незграбними. З точки зору Легато, це, мабуть, виглядало так, ніби я був несповна розуму, коли виконував ці дії. — Ви добре перевтілюєтеся в котів. — Не тільки в котів, якщо йдеться про перевтілення у тварин, то я, мабуть, найкращий у країні. Будь ласка, збережіть це в таємниці, оскільки я не надто багато про це говорю. Але все ж, я зробив дещо непростиме для командира. — Так? — Я помилився, вас ненавидять тварини, чи не так? Можливо, він зрозумів, що я дражню його, бо Легато криво усміхнувся. — Звичайно, це був перший раз, коли я прив'язався до тварини. — Я можу стати котом і зараз, але я надто втомився, щоб використовувати магію... це одне з тих перетворень, які вимагають чималої сили. — Напевно, це було жахливо, залишатися в такому стані щоночі під час варти. — Я був щасливіший за вас, я все-таки дрімав. Ми з Легато розмовляли так, ніби взаємно оцінювали зусилля, яких ми доклали під час нашої варти. Якби хтось почув наш тон, це здалося б надто офіційним, але атмосфера була цілком дружньою. Тільки ми самі розуміли, скільки зусиль ми доклали під час охорони. Чомусь зараз ті дні здавалися такими далекими. Коли ми розмовляли, я відчув, як мене торкнувся чийсь нерішучий палець через капюшон. Я злегка натягнув капюшон на голову, але цей палець перевернув його, і Легато розпушив моє волосся. Здавалося, він пестив мене, як я і просив. "Який серйозний хлопець", – подумав я, лежачи на боці й кривлячи губи в усмішці. — Це те саме. Легато, який перебирав пальцем моє волосся, промовив слова захоплення. — Що саме? — На дотик такі ж, як ваша шерсть, коли ви були котом. — Справді? Легато, поворушив рукою, ніби підтверджуючи свої відчуття, дуже зацікавлено пробурмотів: — Як здорово, – і тут же почав гладити мене по голові. Спочатку він здавався нерішучим, але поступово рухи його руки вирівнялися, і Легато почав майстерно гладити мене по голові, так само як коли я був котиком. Знайомі рухи руки викликали у мене відчуття сонливості. "Будь то кіт чи людина, відчуття, коли мене гладять, однакове", – подумав я. Однак, як кота, мене гладили лише по голові. Якби я попросив щось на кшталт: "Погладь моє пузико", це набуло б зовсім іншого значення. Я б хотів, щоб мене просто нормально попестили, подумав я, трохи засміявшись сам до себе. З того дня, коли я вперше заговорив з Легато, я усвідомив те, що спало в глибині мого серця. Легато завжди був особливим, він був одним з якорів, які підтримували моє серце. Я завжди тужив за цією чесною постаттю. Завжди. Легато був добрим і щирим, через що ним завжди користувалися, завжди отримуючи короткий кінець палиці. Ми схожі. Коли я підніс руку до обличчя, маючи намір протерти заспані очі, моє зап'ястя було захоплене. Я розгублено підняв голову. Легато схопив мій зап'ясток і дивився на нього, не кліпаючи. Коли пальці Легато обхопили моє зап'ястя, вони здавалися набагато довшими. — Ніделю, з вами все гаразд? Здається, ви сильно схудли? — Невже? Я з сумнівом подумав: "Чи справді Легато знає мене настільки добре, щоб сказати, чи стали мої зап'ястя стрункішими, чи я схуд?" Я криво усміхнувся. Однак Легато влучив у яблучко. Я точно схуд за останній місяць або близько того. Зап'ястя, за яке вхопився Легато, було теплим. — Ви добре харчуєтеся і спите? — Я намагатимусь це робити з післязавтра і надалі. Почувши мою відповідь, Легато, здавалося, зрозумів моє ставлення до життя і звів брови. Але, подумавши, що нічого не вдієш, зважаючи на справи, які зараз відбуваються, він зітхнув і опустив руку. Мій погляд впав на цю руку, і я знову був зачарований нею. Біля основи пальця з'явилася ще одна рана. Здивовано подумавши: "Він досить часто отримує поранення", я схопив і потягнув цю руку до себе, притиснувшись вустами до рани, з якої злегка сочилася кров. Його рука затремтіла від несподіванки, але я лизнув цю рану і влив у неї свою магію. Посеред своїх рухів я раптом усвідомив, що зараз я не кіт, я міг би використовувати цілющу магію і через руки. "Дідько", – подумав я, але те, що сталося, вже не можна було виправити. Я зробив це підсвідомо. Притиснувши губи до рани, поки вона не загоїлася, я відпустив руку. Легато дивився на мене з ошелешеним виразом обличчя. Дивлячись на це обличчя, на моєму обличчі з'явилася усмішка, і мені захотілося подражнити його. — Я відплатив вам за час, проведений як кота. Легато зробив спантеличене обличчя та оглянув наше оточення. Коли я подивився на Легато, я запитав його очима: "Йой, ти дійсно маєш намір відплатити мені?" Легато зробив серйозне обличчя, ніби прийняв рішення, нахилився наді мною і поцілував мене в ланіту. Простягнувши своє тіло до обличчя, яке незабаром відірвалося від моєї шкіри, я теж торкнувся вустами його ланіти. Я зустрівся з розширеними блакитними очима Легато й хитро посміхнувся. Я поклав голову йому на коліна, і Легато на мить закляк. * Церемонія повноліття пройшла без інцидентів, і життя в королівському палаці повернулося до нормального ритму. Часто можна було бачити, як кроки командира загону по дорозі додому змішуються з кроками чорного кота або пташки, що пурхала у вікні в його кімнату. Над розділом працювали: Переклад з англійської: NW Вичитка: Buruliy Коректура: Buruliy Редактура: Buruliy Бета-рідер: Buruliy Подякувати: 4441 1111 3516 9708 https://t.me/KATARNOVEL
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!