Розділ 11

 

Коли Легато зупинився переді мною, я заговорив, перш ніж він встиг щось сказати.

 

— Велике спасибі за вашу допомогу. Командир дійсно гідний похвали. Ви продемонстрували чудові навички при затриманні двох убивць.

 

Коли я похвалив його від щирого серця, Легато скромно відповів: «Ні, у мене ще попереду довгий шлях», — і знову подивився на мене запитальним поглядом. Я знав, про що хоче запитати Легато, але промовчав.

 

Побачивши мене таким, Легато нерішуче відкрив рота.

 

— Ви мене просто врятували. Якби не ви, я б не зміг захистити принца.

 

— Ні, це я повинен казати.

 

— Ви теж можете використовувати наступальну магію, як я бачу.

 

На словах Легато я подивився на його обличчя, піднявши брови.

 

— Технічний Орден складається з магів, в кінці кінців. Звичайно, ми можемо використовувати її. Ми просто не любимо битися.

 

— Ні, я не це мав на увазі... Ви врятували мене своєю дивовижною проникливістю.

 

Я говорив з Легато трохи різким тоном, помилково вважаючи, що він зробив негативне зауваження. Насправді я був щасливий, що мене похвалив Легато. Я пишався тим, що, хоч я й маг, але можу бути корисним цій людині.

 

Однак мене мучило сумління. Я повинен був розкрити свою особистість Легато ще на перших етапах варти. Якби я це зробив, тягар на його плечах зменшився б, і ми обидва могли б вжити належних контрзаходів.

 

Я не зробив цього, тому що не хотів втратити свої привілеї "кота", я хотів, щоб Легато вважав мене "котом". Тепер я зрозумів, що поставив на перше місце свої особисті почуття і шкодую про свій вчинок; якби щось трапилося з принцом або з Легато, навіть жалю було б недостатньо.

 

Побачивши, що я раптово затих після сміху, Легато занепокоївся.

 

— Ніделю, я бачив, як ви перетворилися з кота, це були ви?

 

— Так.

 

Оскільки він бачив, як я повернувся до своєї людської форми, я правдиво кивнув.

 

— Відколи?

 

— Що ви маєте на увазі під "відколи"?

 

Я, не розуміючи, що він має на увазі, схилив голову набік.

 

— Коли ви помінялися з ним місцями? Дуже вчасно, ви знали, що вони сьогодні нападуть?

 

Почувши дивовижний голос Легато, я зрозумів. Легато подумав, що я знав про існування кота біля принца і помінявся з ним місцями лише на сьогодні.

 

— З самого початку.

 

—... З самого початку?

 

— Чорний кіт був мною з самого початку.

 

Коли я це сказав, Легато, зробивши на кілька секунд ошелешений вираз обличчя, розширив очі від усвідомлення.

 

— Ви маєте на увазі, ще до того, як я почав виконувати свої обов'язки охоронця?

 

— Саме так. Я підійшов до принца на день раніше, ніж ви

 

— Але... це означає, що ви були тут щодня протягом місяця?

 

— Так. Тому я й казав, що не спав близько двох тижнів.

 

Коли я засміявся, Легато з широко розплющеними очима пробурмотів: «Я бачу... значить, так воно і є...»

 

Він був досить чесним, і, як наслідок, його реакції були легкими для сприйняття. Саме тому всі в кінцевому підсумку дражнили його, незважаючи на себе.

 

— Командире.

 

Я усміхнувся до Легато, який все ще перебував у заціпенінні.

 

— Ви дуже допомогли мені. Завдяки вам я зміг без проблем виконати свої обов'язки охоронця. Я вдячний.

 

— Ні, це я повинен дякувати.

 

— Я дуже вдячний, щиро дякую.

 

Коли я дражливо засміявся, Легато знову широко розплющив очі, і після того, як його погляд хитливо блукав, мав незграбний вираз. Я побачив, що вуха, які визирали з його свіжої та акуратної зачіски, почервоніли. Коли я побачив ці вуха, мої губи ще більше скривилися.

 

— Дуже дякую за ваші зусилля. Командире загону. — Вдячний за ваші зусилля. Будь ласка, бережіть себе.

 

Я сказав це, злегка поплескав його по плечах і приготувався повертатися до своєї резиденції. Пройшло багато часу з тих пір, як я спав у своїй кімнаті. Я відчув, що голова йде обертом. Як і очікувалося, я втомився після бою.

 

Таким чином, дні моєї варти добігли кінця.

 

Я мав би радіти, що до церемонії повноліття все було вирішено. Виспавшись сьогодні, я мав би завтра знову йти на підготовку до неї.

 

Думаючи, що вони справді невільники, я пізно ввечері, хитаючись, попрямував до королівського палацу.

 

Відтоді я так багато працював щодня, що почав думати, що час, проведений на варті, був веселішим.

 

Завтра нарешті настав день "Церемонії повноліття Першого Принца". Це була радісна подія, але люди за лаштунками були в повній розгубленості. Тим не менш, більшість приготувань було завершено, і прийом гостей також пройшов гладко, хоча робоче навантаження Технологічного Ордену здавалося насувається горою.

 

За інцидент з охороною я також отримав слова подяки від короля, але я схилив голову, кажучи, що не гідний їх. Не мені, а Легато слід було б подякувати.

 

Навіть Королівський Лицарський Орден і Королівський Палацовий Магічний Орден, здавалося, були в боргу переді мною, і їхнє ставлення до мене, здавалося, трохи змінилося. Можливо, вони відчували себе засмученими так само, як і Королівський Палацовий Орден.

 

Зрештою, відтоді мені не вдавалося спокійно заснути, і я добряче втомлювався. Я використовував магію безперервно близько місяця, і через це вона розбалансувалася, і я погано себе почував. Але все ж, коли я думав про те, що завтра, коли я переживу це, я повернуся до своїх звичних днів, я відчував себе добре.

 

У сутінках, коли я повертався до вежі, бо знав, що на мене навантажать роботою, я йшов до місця, куди іноді приходив, щоб прогуляти уроки. Це була та сама лавка на задньому дворі, де я вперше розмовляв з Легато.

 

Місце було майже безлюдним і важко помітним з головної доріжки, просто ідеальним для схованки.

 

Я зітхнув і з розмаху ліг на лавку. Я був втомлений. Навіть сидіти здавалося важким завданням.

 

Відтоді я кілька разів бачив Легато на зборах або в Королівському палаці, але співрозмовник не був зацікавлений у розмові, а оскільки я не намагався її розпочати, ми повернулися до наших попередніх стосунків як знайомі.

 

Хоча я так багато грався з ним щовечора, як мені здавалося. Але навіть з точки зору іншої людини, це, мабуть, було досить незручно: кіт, якого ти обожнював, виявився колегою з роботи, з яким ти не був знайомий, до того ж, чоловіком того ж віку. Це, мабуть, був великий шок.

 

Я трохи хихикнув, згадавши ошелешеного Легато, коли я сказав йому правду. Потім мої почуття змінилися на самотність.

 

Думаючи про такі речі в розпалі дрімоти на лавці, я невиразно відчув присутність іншої людини. Я розплющив очі, але побачив, що хтось був ближче до мене, ніж я очікував, і це мене здивувало. Це був Легато.

 

Як і очікувалося, цей чоловік добре вміє стирати свою присутність, подумав я, все ще напівсонний, і неуважно подивився на чоловіка, що стояв біля лавки.

 

— Прошу вибачення, я вас розбудив?

 

— Ні, я просто грався в прогульника.

 

Легато зробив незрозуміле обличчя у відповідь. З точки зору серйозного Легато, те, що я сказав, повинно було бути неприємним, але він нічого не сказав. Побачивши його вираз обличчя, я, все ще напівсонний, згадав, що відчував, коли був котом.

 

— Сюди.

 

Я посунувся і створив трохи простору на краю лавки, яку я займав. Легато зробив обличчя, ніби щось обмірковуючи, і, побачивши мою руку, вказуючу на край і вираз обличчя, сів на це місце, сказавши: «А, дякую».

 

Я поклав голову на коліна. Я знав, що Легато злякався і намагався поворушити ногами, але я не звертав на нього уваги. Зрештою, це було зручніше, ніж просто покласти голову на жорстку лавку. Крім того, це викликало ностальгію, адже я завжди дрімав на цьому місці, коли був котиком.

 

— Ніделю…

 

— Так було завжди, коли ми були на варті, так?

 

— Це тому, що ви були котом.

 

Я почув спантеличений голос Легато над головою, але він, схоже, не відкинув мене настільки, щоб прибрати мою голову з ніг, тож я розслабився на його колінах і заплющив очі. Легато, безумовно, піклувався про мене. Ми були одного віку, і хоча я був менш значущим, ніж він, він завжди говорив зі мною ввічливо.

 

Взагалі, Легато використовував ввічливу мову з усіма, окрім своїх безпосередніх підлеглих. Я вважав, що така скромність, чи то радше серйозність, – це добре, але вона створювала відчуття дистанції та надмірної формальності.

 

Що ж, навіть я був з ним ввічливий до рівня, що межував з настирливістю.

 

Над розділом працювали:

 

Переклад з англійської: NW

Вичитка: Mika

Коректура: Mika

Редактура: Mika

Бета-рідер: Buruliy

Подякувати: 4441 1111 3516 9708

https://t.me/KATARNOVEL