Лі Юген вимкнув аварійне освітлення. Він майже спіткнувся під час паніки, але був досить везучий, аби утриматися на ногах. Чоловік подивився у вікно і спітнів.
Він перебував на дуже великій автомийці, у довгому ряду двоповерхових будівель. На першому поверсі магазину були три великі двері, вкриті іржавими металевими віконницями, а на другому розташовувався гуртожиток для персоналу з кількома двоярусними ліжками. Зовні будівлі був невеликий двір, обнесений цегляною стіною, заввишки майже два метри. У ній були великі замкнені залізні двері.
Якби це була нормальна ситуація, то люди всередині спали б спокійно і розслаблено, але зараз все здавалося іншим.
Під безмісячним нічним небом усе світло було чимось дивовижним. За великими залізними воротами рухалися кілька людей, хитаючись з боку в бік і вдаряючись своїми тілами об залізо.
Там, де ніхто не міг бачити, три замки були тихо зламані.
Лі Юген ховався за фіранками спальні на другому поверсі. Він вислизнув назовні й побачив пекельну сцену, наче з фільму жахів, вона була настільки разючою, що він майже обмочився.
Він не знав, що тут відбувається, як він опинився в цьому місці, він нічого не знав про це. Він був у робочому костюмі, як зазвичай, із портфелем у руках, як коли йшов на роботу, виходячи з автобуса. Розмірковуючи про те, як почати розмову з босом, він перетнув дорогу і раптом у нього врізалася нестримна вантажівка. Лі Юген інстинктивно заплющив очі, але болю не відчув. Коли ж розплющив їх, то побачив, що лежить на нижньому ліжку в гуртожитку.
- Я живий? - спочатку Лі Юген був у захваті. Озираючись назад, він би втратив руки чи ноги, якби не помер. Тож довелося б не вилазити з лікарні найближчі кілька років. Чудово. Щоб не сталося, це врятувало його життя. А також гроші.
Однак лише через один день він уже не міг продовжувати радіти.
Зовні були монстри.
Становище Лі Югена було не таке вже й погане. З другого поверху він ясно бачив, що відбувалося за великими залізними воротами. Там було багато жахливих монстрів, які ходили взад і вперед. У той час він просто дивився у вікно порожніми очима. Він теж був наляканий, але його реакція зовсім відрізнялася від переляканого ситуацією Сінь Мена. Його ноги тремтіли, і незабаром його штани стали гарячими й вологими.
Коли він заспокоївся і помітив, що монстри не можуть увійти, він повернувся в будинок. Його мокрі штани не можна було змінити, а також він був схвильований і наляканий. На мить йому здалося, що він був проклятий Богом. Деякий час він проплакав і молився, щоб хтось врятував його, поки випадково не побачив картку, що лежала на столі. Давши собі ляпаса, щоб переконатися, що це не сон, Лі Юген знову ледве не втратив свідомість.
На щастя, він встиг розгледіти написані слова у вікні торгового центру ще до настання темряви, але піти не наважився. Він міг тільки шукати аварійне освітлення в будинку і намагатися привернути увагу так званих "союзників", сподіваючись, що вони прийдуть і врятують його.
Однак, судячи з усього, він прийняв хибне рішення, бо в той момент, коли монстри побачили вогні, то, наче мурахи на цукор чи метелики, що побачили полум'я, почали шалено битися у двері!
Перевантажений замок нарешті зовсім зламався, і двері з гуркотом відчинилися. Незліченні зомбі стовпилися в невеликому дворі, поспішаючи до маленької будівлі, дряпаючи металеві двері жахливим шумом!
Лі Юген упустив лампу з рук через переляк. Вона з гуркотом упала на підлогу і розлетілася на шматки. Перед тим як згаснути остаточно лампа спалахнула кілька разів, а потім згасла. Кімната занурилася в темряву. Рухів монстрів стало менше, але Лі Юген не помітив цих змін. Він лежав, згорнувшись калачиком на землі, тримався руками за волосся і плакав.
Монстри, які були спантеличені, після того, як зникло світло, знову були приваблені людським звуком. Натхнені, вони знову забили в віконниці, які були не міцніші за зламані ворота. Невдовзі вони остаточно зруйнувалися б, а коли це трапиться, монстри зможуть прорватися всередину, і тоді навіть щирі й невпинні молитви до Будди не зможуть врятувати його!
- Ах... врятуйте мене! Допоможіть! Хто-небудь, врятуйте! Гх... - Лі Юген затиснув вуха, але навіть так до нього пробивалося виття тварюк і скрип кігтів об метал. Він упав і з'їжився на підлозі під запорошеним ліжком, тремтячи всім тілом.
Раптово за вікном пролунав гучний автомобільний гудок, чоловік негайно викотився з-під ліжка і кинувся до вікна, щоб побачити машину. Вона стояла за воротами, збиваючи кількох монстрів уздовж дороги, що хиталися поруч зі сходами.
Придивившись уважніше, він побачив тремтячого молодого чоловіка, який сидів на пасажирському сидінні, виглядав звідти з різнобарвною головою, махав рукою в бік другого поверху і кричав:
- Гей! Є тут хто-небудь? Ми твої товариші по команді, не бійся, ми тут, щоб врятувати тебе!
У минулому, коли Лі Юген бачив такого "зіпсованого юнака", він був шанобливий і стояв далеко. Він поводився зарозуміло і говорив щось на кшталт - "Цей світ скочується вниз", - щоб показати свою перевагу, але тепер він боявся, що він поїде без нього. Він швидко відчинив вікно і крикнув:
- Я тут! Я твій товариш по команді! Я на другому поверсі, прийди й врятуй мене!
Сюн Цзябао схвильовано махнув рукою в бік вікна і повернувся, щоб сказати Сінь Мену:
- Знайшов його! Швидше, врятуй його!
Сінь Мен не був настільки оптимістичним. Він міцніше стиснув руки на кермі, щоб керувати Лендровером, намагаючись зберегти рівновагу, коли врізався в зомбі, що було важко в такому маленькому просторі. Коли вони прибули, Сюн Цзябао натиснув на клаксон (бібілка в машині), і Сінь Мен спостерігав, як багато зомбі залишили будівлю й оточили машину. Сюн Цзябао все ще кричав, він і справді був чимось.
- Це вже занадто. Якщо машина буде оточена, ми не зможемо виїхати звідси, - роздратування Сінь Мена зупинило Сюн Цзябао, який нарешті помітив, що ситуація була неоптимістичною. Зомбі використовували свої тіла, щоб битися об машину. На склі залишився жовто-білий слід. До вікна переднього пасажирського сидіння прикріпилося обличчя зомбі. Його біле око пильно дивилося на Сюн Цзябао. Сюн Цзябао, який був так схвильований, закрив рот.
Після ще кількох ударів, Лендровер в'їхав у двір. Кілька зомбі залишилися слідувати за автомобілем під будівлю. Сінь Мен виглянув у вікно і крикнув:
- Спускайся, ми зустрінемо тебе тут! Не забудь захопити свою картку!
Лі Юген, який спостерігав за цією сценою, схопився за вікно, щоб устояти на ногах.
- Ні... Я не можу... Я не можу спуститися вниз. Ці чудовиська з'їдять мене! Краще ти... ти прийди. Прийди й врятуй мене!
Сінь Мен:
- ...
Він обернувся і побачив велику групу зомбі позаду. Дивлячись на відчинені двері, його серце не могло не калатати. Ніч була дуже тихою, а автомобіль ревів, якщо він затримається ще хоча б на трохи, вони можуть залучити ще більше зомбі, і неприємностей було б значно більше!
Бачачи, що союзник відмовляється спускатися, Сінь Мен не став витрачати зусилля. Він розвернув машину і помчав до зомбі. Перешкоди змушували Лендровер підстрибувати й метатися, через що вони кілька разів стукнулися головою об дах. На щастя, завдяки нагадуванню Сінь Мена, вони були пристебнуті ременями безпеки, інакше вилетіли б через лобове скло.
Попри це, Сюн Цзябао тримався за голову і кричав від болю. Він повернувся, щоб подивитися на безпристрасного Сінь Мена, і не міг не захопитися ним.
- Маленький брате, ти реально дивовижний. Твій ґеґе* захоплюється тобою!
Сінь Мен придушив бажання закотити очі й вичавив із двигуна все, що міг. Навколишні зомбі були збиті й злетіли в повітря. Хоч вони й не мертві, відсутні кінцівки завадили б їхнім діям.
Збивши зомбі з ніг, Сінь Мен переїжджав їхні голови й ноги. Навіть якщо вони могли тільки зламати кінцівки зомбі, це могло вплинути на їхню рухливість. Оскільки вони не знали болю, то все ще намагалися дістатися до машини, але могли тільки повільно повзти по землі, виграючи парубкам час.
Але навіть так товариш по команді нагорі відмовився спуститися вниз, сидячи навпочіпки біля вікна і чекаючи, що хто-небудь врятує його. Головний біль Сінь Мена посилився. Сам Сюн Цзябао навіть не подумав вийти з машини. Юнак насупився, зціпив зуби й вийшов з машини.
_____________
Ґеґе¹- звернення в Китаї молодшого до старшого між двома чоловіками. Використовується не тільки серед родичів, а й чужих, просто знайомих.
Далі
Том 1. Розділ 8 - Спокуса зброєю
Вони обережно обійшли гострі пальці зомбі, що стирчали з землі, і піднялися простими залізними інкрустованими сходами на зовнішній стіні будівлі. На другому поверсі Сінь Мен ударив по маленьких дверях, які відчинялися зсередини, і Лі Юген, весь у сльозах, вибіг і схопив руку Сюн Цзябао, благаючи: - Врятуйте мене, врятуйте... Сюн Цзябао заспокійливо поплескав його по плечу і голосно розсміявся. - Не бійся, не бійся, ми тут, щоб врятувати тебе. Зомбі внизу розчавлені. Вони не зможуть заподіяти нам шкоди. Швидко збирайся, у нас є машина, ми відвеземо тебе в наш прихисток! Коли Лі Юген почув це, то полегшено зітхнув, він подивився на зомбі, нездатних рухатися, і схопив руку Сюн Цзябао, тягнучи його геть. Він ударив Сінь Мена в спину і, не зупиняючись, невротично повторював: - Тоді йдемо, йдемо, швидше. Заберіть мене з цього місця! Швидше, швидше! Сінь Мен зупинив його. - Де твоя картка? Вона в тебе? Лі Юген застиг і відштовхнув Сін Мена, різко крикнувши йому. - Картка?! Яка картка?! Заберіть мене звідси скоріше, кого, чорт забирай, хвилює картка?! Підімо звідси, швидше! Він уже перевищив свій ліміт хоробрості на день. Брудні, жахливі монстри були настільки реальні, що раніше він міг тільки сидіти й чекати смерті. Процес очікування смерті був страшнішим, ніж сама смерть. Тепер він відчував, що збожеволіє, якщо просто зараз не піде звідси. Сінь Мен подумав, що сьогодні пані удача явно повернулася до нього цікавим місцем, він рятував людей, але його тільки відштовхували. Спочатку дівчина відштовхнула його, тепер і цей чоловік теж. Він був трохи засмучений, але нічого не міг із цим вдіяти. Він наразив своє життя на небезпеку, щоб врятувати його, тож картка має бути отримана. Він швидко прийняв рішення, відмовившись від безглуздих умовлянь. Сінь Мен обійшов Лі Югена й увійшов до кімнати, щоб знайти шматок картонки. На щастя, Лі Юген кинув її назад після прочитання, біла картка різко контрастувала з чорною поверхнею столу. Юнак узяв її й вибіг з дому, слідуючи за двома чоловіками, які спускалися сходами. Лендровер був припаркований так, що крісло водія було звернене до сходів, і Сюн Цзябао пішов першим. Спочатку він планував зайти до місця водія і пересунутися на сусіднє, так що йому не довелося проходити повз зомбі перед машиною. Але коли він тільки відчинив двері, ззаду його хтось із силою штовхнув. Він не очікував такого, тож від несподіванки впав на бік. На землі була верхня частина тіла зомбі, що повзла вперед, з високо піднятою головою, Сюн Цзябао повільно спостерігав за його очима і кігтями, які неухильно наближалися до нього... Якраз, коли серце Сюн Цзябао було готове зупинитися, щось схопило його за одяг і потягнуло назад. Він сів і глянув угору, Сінь Мен знову врятував його. Коли він забрався в машину, то побачив, що напарники пильно дивилися на нього. Його щоки спалахнули, поки він тер лоб, щиро вибачаючись. - Вибач, маленький брате. Я занадто злякався... Я не помітив монстра... Сінь Мен нічого не відповів. - Як ти? Можеш рухатися? - Мої ноги трохи м'які... Іноді доведеться робити перерву... - ноги Сюн Цзябао все ще тремтіли, наче він міг упасти будь-якої миті, - Якщо моя мати дізнається, що я зіткнувся з таким, то буде ошелешена... Однак виникло питання: чи зможе він взагалі покинути це місце живим і розповісти про це матері? Лі Юген не міг водити, тож сів на переднє пасажирське місце, Сюн Цзябао сів позаду нього. Сінь Мен повів машину назад у торговий центр, збиваючи всіх зомбі на шляху. Уже на місці Сюн Цзябао повів Лі Югена, до Дон Сю, а Сінь Мен вирішив перевірити машину. Він відразу ж насупився. Хоч Лендровер і був потужнішим за звичайні машини, він не був неруйнівним. Після стількох зіткнень, передня частина машини була розбита, правий бік пом'ятий, а решту можна було тільки пошкодувати. Жахлива ситуація. Було складно сказати, чи можна нею все ще користуватися. Здається, такий метод втечі використовувати більше не можна. Починаючи із завтрашнього ранку, вони можуть вбивати зомбі лише за допомогою зброї. Сінь Мен зціпив зуби. Він подивився на зомбі, що оточували торговий центр зовні, вони були заблоковані дверима, і побіг назад нагору. На десятому поверсі нікого не було, тому він пішов на четвертий. У магазині постільної білизни Сюн Цзябао і новоприбулий Лі Юген були в середині лекції про нинішню ситуацію від Дон Сю. Сінь Мен зайшов, взяв картку Лі Югена і протестував на папері лазер, який знайшов на десятому поверсі. - Гей, мені вони подобалися, коли я був дитиною. Я міг спрямовувати цю червону крапку на стіну і казати, що вона інфрачервона... - Сюн Цзябао дивився на лазер поглядом, сповненим ностальгії, - Я світив ним в очі вчителю посеред уроку. Він ніколи не знаходив того, хто це робив, ха-ха-ха. Сінь Мен дивився вниз на картку, уникаючи погляду вгору, і ліниво поправив: - Не інфрачервоний. Інфрачервоний промінь невидимий, а це лазер. Якщо спрямувати його в людині в очі й світити надто довго, то можна її засліпити. - ...ORZ¹. Учителю, будь ласка, прийміть мої вибачення... Вибачте... Вибачте... Лі Юген сидів на куточку ліжка, занадто нервовий, щоб сидіти нормально. Він слухав пояснення Дон Сю про те, як світло привертає зомбі, і бачив, як Сінь Мен узяв лазер - не важливо, який тип світла, це все ще небезпечно! - Ти привернеш їх! - він миттєво підстрибнув і спробував вихопити лазер, який тримав Сінь Мен. Юнак спрямував світло до свого носа, від чого став схожий на клоуна. Він мовчки дивився на Лі Югена кількома круглими очима, що надавало йому чистого і нешкідливого вигляду, і прошепотів: - Тихо. Однак, червоне світло, що з'явилося в темряві, змусило групу почуватися дивно. Лі Юген завмер. Він був хорошим спостерігачем і зрозумів, що люди навколо нього надто вже унікальні. Сім'я Дон Сю дуже впливова і могутня, він - той, на кого можна покластися. Зовнішній вигляд Сюн Цзябао дуже яскравий, але сам він був дуже простим і легковажним. А цей юнак на ім'я Сінь Мен відносно мовчазний. Не кажучи про навички водіння, він здавався ніжним і слухняним... Але зараз... Він помилився? Коли він захотів підтвердити свої думки, Сінь Мен уже опустив голову і продовжив вивчати карту. Його обличчя розпливалося в темряві. Лі Юген облизнув губи й побачив, що більше ніхто нічого не сказав. Яскравість лазера була занадто низькою. Він уже давно не чув зомбі, тож йому довелося закрити рот. Той факт, що він плакав, ховався під ліжком і навіть помочився у штани, робив його образ не настільки респектабельним. На щастя, зараз була ніч і темрява приховувала його зовнішність. Ніхто цього не помітив, але він боявся, що Сінь Мен спрямує світло на нього. Це було б занадто соромно. Сінь Мен використав лазер, щоб освітити невелику задню частину картки: "Місто заполонили монстри. Країна відправила війська і постріли було чути навіть тут. Але, врешті-решт, вони всі перетворилися на монстрів у військовій формі! Бог залишив нас! Місто заблоковано! Тікайте!" Поки Сінь Мен читав цей уривок вголос, інші троє мовчки слухали. Дон Сю поправив окуляри, недбало проаналізувавши: - Отже, значить, завдання справді втекти з міста. - Але на картці написано, що місто заблоковане, як ми зможемо втекти? - Сюн Цзябао почухав потилицю, і коли Лі Юген почув це, то злякався ще більше. Він вхопився за край свого костюма і почав ходити по колу, не розтискаючи губ. - Чортове місце! Чортова гра! - обурився Лі Юген, - Дідько, я був гарним працівником, бос хотів дати мені підвищення наступного місяця! Але я тут, у цьому чортовому місці, з монстрами зовні, які бажають моєї смерті! Що робити?! Що мені тепер робити?! Чим голосніше він ставав, тим більше дратував Дон Сю. Він дав чоловікові потиличника і холодно вимовив: - Вийди назовні й там галасуй, якщо так сильно хочеш, щоб зомбі внизу почули тебе! Лі Юген повернувся і закричав на нього: - Якого біса ти б'єш людей? - він злякався, що звук міг привернути увагу зомбі, тому тут же знизив гучність свого голосу. Сюн Цзябао поспішив заспокоїти його. - Можливо, і є спосіб, - раптом пролунав спокійний голос. Усі троє зупинилися і втупилися на Сінь Мена, який усе ще дивився на картку. - Тут написано, що місто було заблоковане, але наприкінці нам сказали бігти, що суперечить написаному раніше. Я думаю, що тут має бути вихід, а відповідно до шаблону гри, ми повинні шукати його. Країна відправила війська і постріли було чути навіть у місті, що думаєте про це? - Зброя? - Дон Сю зметикував швидше за всіх, - У них є зброя! Мати справжній пістолет - мрія, яка є майже в кожної людини. Початковий світ був суворий, і жодна особиста зброя не дозволялася, тому раніше вони ніколи не торкалися справжньої зброї. Тепер, коли вони були всередині гри, можна було відкинути ці правила. - У солдатів була зброя. Хоч вони й стали зомбі, вони не будуть використовувати її, бо мертві. Це означає, що в нас є можливість роздобути її! - від хвилювання в Дон Сю тремтіли навіть пальці, - За допомогою зброї ми можемо вбивати зомбі на відстані, з гарантованою безпекою! Сюн Цзябао теж був схвильований, але його причини були вельми специфічні. - Реальний пістолет! Я зобов'язаний торкнутися його, вистрілити, а потім повернутися і розповісти моїм приятелям, упевнений, вони заздритимуть! Він усе ще хотів покрасуватися навіть у цій ситуації. Вони не могли бути впевнені, чи була в нього хоч одна клітина мозку чи ні. Хоча Лі Юген був щасливий, що отримає сильну зброю, щоб вижити, але вагався. - Я не візьму її, країна забороняє перенесення зброї, я все ще законослухняний громадянин, тож... Почувши це, навіть Сюн Цзябао був ошелешений. Дон Сю глянув на товариша і посміхнувся. Такий тип людини в середньо-нижній частині системи і його можна було описати тільки як слабкого. Така людина не була гідна того, щоб він турбувався про неї. Після того як вони поговорили про зброю, атмосфера трохи розрядилася. Хоч це було і не надто явно, але все, здавалося, владналося. Усі вони думали про те, як дістати зброю, за винятком Сінь Мена. ______________ ORZ¹ - стікер де чоловічок, який стоїть (вид збоку) на колінах і лобом упирається в підлогу.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!