Місто зомбі (2) Монстри в темряві

Йому дуже пощастило, що настільна лампа була робочою, проте світло було надзвичайно яскраве й сліпуче, не ніжне й тьмяне помаранчеве світло звичайних настільних ламп, а таке ж бліде, як у люстри з вітальні. Він боявся, що уся кімната буде освітлена наче вдень.

Сінь Мен обережно поклав її на ліжко і постарався максимально накрити ковдрою, приглушивши тим самим світло настільки, наскільки це взагалі було можливо. Взявши картку, він вчитувався у слова знову і знову, поки нарешті зрозумів частину змісту, потім перевернув її й виявив, що на звороті теж був напис:

[Не вмикайте світло, світло привабить їх.]

[Як дивно, істоти, які повинні існувати тільки в темряві, шукають світло. ]

Сінь Мен миттєво подумав про чотири кроваві ієрогліфи на білосніжній стіні, і тут же здригнувся: що за гра-привид!

Монстрів приваблює світло, тому він не може увімкнути його, але якщо не зробити цього, тоді не можливо побачити зміст карти й стін, не дізнатися, що світло вмикати не можна...

Що за клята підказка, це глухий кут!

Сінь Мен ледь стримував себе, щоб не порвати картку, але, зрештою, у нього все ще не було іншого вибору, окрім як стримувати себе. Адже це єдина підказка.

Він бачив усі підказки на картці, але так і не зрозумів що відбувається, де він, що зовні. І що від нього вимагається він узагалі поняття не має. Здається, спершу йому потрібно знайти іншого члена команди. Можливо, у тих п'яти товаришів по команді буде трохи більше інформації.

Але......

Сінь Мен вагався. Аби когось знайти, йому слід було вийти. Щоб вийти назовні, йому доведеться розібратися з чудовиськами зовні.

Так, чудовисько.

Він може бути впевнений, що зовні точно не звір, а повинно бути якесь чудовисько, адже на карті написано "тільки види, які повинні існувати в темряві", ця темрява не зовсім схожа на ніч, а навіть якщо й так, то не може бути тварин, що існують тільки вночі. Ця фраза нагадала йому про вельми погані речі, такі як вампіри або щось подібне.

Хоч це й абсурдно, але це гра жахів, і ні в чому не можна бути впевненим, хіба не так?

Насправді є ще деякі речі, які здавалися не зовсім правильними й природними, але Сінь Мен не міг їх зрозуміти, тож підсвідомо ігнорував.

Однак необхідно спочатку зрозуміти, що за істота стоїть за дверима. Він повернувся назад у вітальню, обережно відсунув столи й стільці біля дверей, звільнивши прохід до дверного вічка, і обережно глянув у нього.

Цей будинок має бути старою будівлею. На відміну від новозбудованого будинку, де на одному сходовому майданчику лише дві квартири, тобто ліві й праві двері, у цьому будинку квартир було три. Ліфта не було. Але був дуже брудний коридор. Сінь Мен знаходиться за середніми дверима. Коли він виглянув, то міг бачити половину сходів, що ведуть донизу. У нижній половині сходів є вікно. Час справді нічний, а скло темне і міцне, як у звіра з роззявленою пащею, готового поглинути людей. Звір збирався обрати кого-небудь, аби з'їсти, від чого хлопак здригнувся. Але бачення швидко зникло, коли від удару ззовні сходова клітка різко освітилася, на мить засліпивши.

Грубий рик і скрегіт зовні все ще чітко чулися, але чому нічого не було?

Невже радіус дверного вічка занадто малий? Сінь Мен знову підійшов ближче, але не очікував, що світло раптово потьмяніє, і величезне, жахливо величезне, криваве синьо-біле око, раптово зайняло весь простір вічка, дивлячись прямо на нього!

Сінь Мен від переляку ледь не спіткнувся об стілець та стіл, що стояли позаду!

А щоб вам пусто було! Який привид!

Якби ти у своїй підсвідомості не пам'ятав, що потрібно не видавати жодного звуку, Сінь Мен би закричав!

Це око занадто жахливе. Воно не схоже на нормальні людські очі. Повністю відсутні верхні й нижні повіки. Натомість здається, що зовні виставлено ціле неушкоджене очне яблуко, повік немає, очі біло-сірі, обтягнутий темно-червоною павутиною білок. Вони здавалися налитими кров'ю, хоча зіниці були бліді!

Руки Сінь почали знову тремтіти. У тихій кімнаті він виразно чув своє прискорене і глухе серцебиття, що немов заповнювало всю барабанну перетинку, від чого, на якусь мить нічого не чув! Він майже розвернувся і побіг назад у спальню, щоб більше ніколи звідти не виходити!

Але розум зупинив його. Сінь Мен хотів жити. Він не тільки не хотів, щоб його вкусило чудовисько, а й не хотів, аби його заморили голодом живцем. У цій квартирі абсолютно не було їжі. Він не може довго ховатися, що б не було зовні. Рано чи пізно, але йому все одно доведеться зустріти "це" віч-на-віч, покинувши безпечні двері.

Не бійся, не треба, боятися нічого...

Сінь Мен заспокоював себе, з силою стиснув свої пальці, намагаючись набратися сміливості, і знову обережно наблизився до дверного вічка.

Цього разу він побачив усього "монстра" цілком.

Зомбі.

У цього схожого на гуманоїда монстра немає точнішого опису, ніж це слово.

Коли зомбі був живий, він, найімовірніше, був дорослим чоловіком, на тілі висів порваний і забруднений кров'ю костюм, розпоровся опуклий живіт, з якого виривалися вирвані гнилі, брудні кишки та нутрощі, волосся, подекуди, було відсутнє, оголюючи череп. Плямистий синьо-білий скальп, і все тіло гниле, виробляючи чорно-жовтий гній. На перший погляд, видно чорні кістки з переламаним м'ясом усередині, а на обличчі майже немає шкіри. І ясна зовсім оголені, а між зубами виднілися шматки гнилого м'яса...

Ні, є ще один, поруч із ним ще й жінка-зомбі!

У цей час, вогні в будинку привернули двох зомбі. Вони заблокували двері, безцільно блукаючи навколо, видаючи ірраціональні шиплячі звуки, Сінь Мен побачив жінку-зомбі у рваній піжамі. Гнилий язик був майже розірваний навпіл, і кривавий рот показував повну відсутність зубів.

Їх уже не можна називати людьми.

Він не знав, чи є це психологічним ефектом. Побачивши їхній зовнішній вигляд, нюхові відчуття Сінь Мена розблокувалися, так що він став відчувати сильний і огидний запах гнилої плоті з-за дверей. У шлунку піднялася хвиля, і його мало не вирвало.

Але важливішим, ніж фізичний і психологічний страх і нудота, є те, що реальність аж ніяк не оптимістична.

Світло на сходовій все ще горить. Хто знає, скільки монстрів, що знаходяться поблизу, приверне це світло? Навіть якщо більше ніхто не прийде, їх двоє, двері заблоковані, що робити?

Сінь Мен був наляканий і стривожений. З розумовими здібностями в нього все було гаразд, але фізична сила підкачувала. Не можна сказати, що у нього не було сили в руках, але він ніколи не займався бойовими мистецтвами. А згадуючи, з якою силою ці два зомбі щойно билися об двері. Перед такою жахливою силою він виявився абсолютно безпорадним.

На щастя, після того, як цього разу вогник датчика згасла, він більше не загорівся.

Сінь Мен відчув невелике полегшення і трохи відсторонився, тупо дивлячись на вхідні двері. Він змушував свій мозок працювати на повну, шукаючи вихід із цієї ситуації.

Два зомбі разом, одночасно боротися з ними - чистої води самогубство. А якщо спробувати розділити їх, і вбити одного за іншим... це розв'яже проблему? Впустити спочатку одного всередину, а іншого залишити за дверима, вбити того, хто опиниться всередині квартири, а після розібратися з тим, хто залишився зовні...

Ні, не спрацює, не кажучи вже про те, що зомбі настільки сильний, що він не впевнений, чи зможе вчасно закрити двері, впустивши всередину тільки одного. Та і якщо подумати, є ризик, що поки він намагатиметься зачинити двері, то той, що опиниться всередині, матиме можливість вкусити його. Таке рішення дуже небезпечне і ненадійне.

Так, Сінь Мен не планує вбивати зомбі, отримавши при цьому травми. Хто знає, чи немає в їхніх брудних зубах смертельних бактерій, тож краще не ризикувати.

Що ще можна придумати?

Оскільки це гра, вона обов'язково враховуватиме фізичні особливості гравця, тож у звичайних людей теж має бути вихід, вони мають знайти інші способи врятуватися.

Не хвилюйся, подумай про це, подумай... подумай про характеристики зомбі...

Зомбі приваблюватиме світло, тому, щойно він увімкне світло, він приверне увагу зомбі, якщо... а якщо дочекатися світанку? Чи є тут взагалі світанок?

У Сінь Мена виникла непогана ідея, але раптово він подумав: що станеться, якщо дочекатися сходу сонця? Зомбі люблять "шукати світло". На вулиці світанок, але в кімнаті темно. Чи привабить їх зовнішнє світло?

Очікувати на місці, ця ідея насправді небезпечна. Що більше він буде тут залишатися без відпочинку та їжі, то більше енергії він втратить. У той час якщо йому доведеться постати перед великими труднощами, то ситуація буде дуже небезпечна. Але Сінь Мен, подумавши ще деякий час, так і не зміг знайти кращого рішення, тож залишається спробувати тільки цей варіант.

Дочекавшись світанку, він пройшовся квартирою і спробував знайти якусь придатну для використання зброю. Йому не хотілося підпускати зомбі близько, тому кухонний ніж був одразу було відхилено. Він шукав щось довге, схоже на довгу палицю або довгий ніж.

Не кажучи вже про те, що він дійсно знайшов його. Увійшовши на балкон, Сінь Мен помітив у середині квіткового горщика трубу з нержавіючої сталі, на ній переплелися зів'ялі лози іпомеї. Власник, мабуть, використовував її як опору для квітів. Сінь Мен зламав сухі стебла квітів, витягнув сталеву трубу з горщика і витер ґрунт. Ця сталева труба була трохи довшою за його руку, і він помахував нею за основу, що була досить гладкою.

Поміркувавши, він знову пішов на кухню і знайшов ніж для обробки, після чого прикріпив його до кінця сталевої труби мотузкою, таким чином зробивши саморобну зброю.

Потім він притулився до броньованих дверей і став чекати світанку.

У цій кімнаті немає неушкоджених предметів, що показують час. Усі годинники та будильники були зламані, телефон зламаний навпіл, а зап'ястя були оголені. Нічого не було, тому Сінь Мен не міг визначити точний час. Рев зомбі зовні й важкі кроки взад і вперед беззвучно відлунювалися в серці, відчуваючи тривогу щодо часу.

Ніколи ще ця ніч не здавалася йому такою важкою.

Нарешті, невідомо наскільки довго йому довелося чекати, але звук зовні став трохи іншим. Він почув два протяжних гарчання, що стали віддалятися все далі й далі човгаючи. Сінь Мен швидко встав і глянув у вічко, аби виявити, що вікна сходів світяться, це світанок!

Зомбі справді покинули цю темну сходову клітку і потягнулися вниз. Їхні суглоби були жорсткими й негнучкими. Для них не було можливим спускати обережно крок за кроком, тож за кілька різких рухів, вони спіткнулися і полетіли до низу стрімголов. Після чого, встали, наче й не було нічого, немов не відчуваючи болю, продовжили йти.

Але це також підтвердило початкові думки Сінь Мена. Зомбі дійсно приваблювало сонце зовні. Це був його шанс піти! Він розгріб купу меблів, що блокували двері, подивився у вічко, ще раз переконавшись, що на сходовій клітці немає зомбі, і пішов готуватися. У кімнаті знайшов більш-менш нормальний одяг, після чого загорнувся в кілька шарів, намагаючись максимально захистити всі відкриті ділянки шкіри. Тримаючи в руці сталеву трубу, він прочинив спочатку невелику щілину у вхідних дверях.

Подув легкий вітерець, ковзаючи вздовж вікон сходів, приносячи ранкову прохолоду і водяну пару, що додало бадьорості Сінь Мену, а втому й сонливість, накопичені за ніч, злегка розвіяло. Він вийшов без нічого.

Світло в коридорі, за винятком зони біля вікна, дуже тьмяне. Залізні поручні іржаві й кришаться. Спустившись сходами, він вийшов на наступний поверх - перший. Дивлячись із відкритого коридору, він побачив краєвид ззовні, що був більш ніж дивний. Здається, він перебував у старому селищі, оточеному такими самими, старими, шестиповерховими житловими будинками, і тут не повинно було проживати багато людей. Він побачив, що багато будинків стоять порожні, а вікна частково чи повністю відсутні.

Це мало б бути добре, адже це означає, що кількість зомбі не настільки велика, наскільки він уже встиг собі уявити.

Насправді як і очікував Сінь Мен, на дорозі в селищі було лише кілька зомбі, які волочили свої брудні й старі тіла, а під світлом сонця їхні кінцівки були жорсткими, такими ж повільними й безцільними, як у маріонеток, які йшли й час від часу залишали каламутний жовтий гній або шматки гнилої плоті, жахливий трупний запах щільно оселився в повітрі й без проблем проникав у ніс, буквально вивертаючи вміст шлунка назовні.

Жахлива сцена.

Сінь Мен стиснув руку, що тримала сталеву трубу, спробував контролювати своє дихання й обережно вийшов у тінь будівлі, намагаючись не робити жодного звуку.

Цей метод дуже ефективний. Зомбі завжди перебували в сонячних місцях, ігноруючи тінь. Але тіні в деяких місцях будівлі стояли відносно далеко одна від одної, й тінь у деяких місцях була відсутня повністю. Тож він намагався максимально уникати таких місць шукаючи інші шляхи. Таким чином, він повільно рушив до воріт на околиці.

Однак він не міг рухатися далі, тому що перед будівлею був великий відкритий простір. Там не було тіней, а під яскравим сонячним промінням погойдувалося близько двадцяти зомбі, не даючи й шансу пройти їх непоміченим!