Як треба було зіграти роль чарівної дівчини?
Бог Невгасимої Вершини зіткнувся з безпрецедентно складною проблемою. Довго розмірковуючи над цим, він наказав Кон Мухва прибути на аудієнцію з ним.
Кон Мухва — екзотична квітка Невгасимої Вершини... Це, очевидно, самець яо-павича, генерал авангарду на полі бою, а його магічна зброя — дві гігантські сокири, які можуть різати людей, як коноплі. Однак у своїй людській подобі він ненавидів земний чоловічий одяг і прикраси, які були недостатньо блискучими, тому вдягався, як прекрасна жінка. Він народився з гарною зовнішністю, очима, як прозорі осінні води, і витонченою гнучкою фігурою. Він ішов, як квола верба під вітром, похитуючись від кожного кроку. Він милувався своїм відображення у воді та любив порівнювати свою красу з іншими, йому подобалося кокетувати, поводитися розпещено і нерозумно. Врешті мало хто знав, що це чоловік.
З року в рік він посідав перше місце в списку коханок мрії чоловіків-культиваторів у світі безсмертних, і перше місце в списку духів-звабниць, яких жінки-культиватори найбільше хочуть убити.
Тепер Кон Мухва був раптово викликаний Шеньдзюнем і трохи нервував, розмірковуючи, чи не зробив він щось не так.
Шеньдзюнь відпустив усіх і підійшов до нього. Від аксесуарів для волосся до одягу, від фігури до рухів рук і ніг, він ретельно оцінив його. Він навіть вивчав зачіску, яку той мав, і нафарбовані брови. Він прислухався до його голосу і наказав йому пройти кілька кроків. Він посміхнувся... І нарешті запитав його, що люблять жінки.
Павич Кон Мухва був абсолютно приголомшений.
У нього було відчуття, що Незгасима Вершина ось-ось заведе господиню.
Відчуття естетики Шеньдзюня було найкращим і він мав дуже критичний погляд. Наскільки ідеальною була красуня, яка зуміла привернути його увагу?
Кон Мухва дуже хотів плакати. Він усвідомлював, що не може зрівнятися з красою Шеньдзюня, тому вбрався у жіночий одяг, знайшовши новий шлях, перемігши суперника несподіванкою. Тепер його краса ось-ось втратить верховенство... Він відчував, що його майбутнє як павича було гнітючим і похмурим, більше не було сенсу розпускати пір'я на хвості. Він терміново потребував розради на грудях чоловіка і любощів у ліжку, до того він також повинен домагатися одруження. Це має бути з ніжним і красивим чоловіком, таким як Бай Сяньдзвень...
Настав час для всіх відмовитися від будь-яких химерних думок, які вони мають щодо Шеньдзюня, і назавжди позбутися цієї ідеї.
Може, Бай Сяньдзвень погодиться бути з ним даоським супутником?
Кон Мухва подумав про це й позбувся свого пригнічення. Він бадьоро побіг розповсюджувати новини.
...
Вежа Вутон, за шаром бісерних штор.
Шеньдзюнь зняв свій плащ зі снігового пір'я і, ретельно прийнявши ванну, підійшов до дзеркала. Він критично розглядав свою зовнішність. Культиватори, які досягли рівня Святого, можуть змінити форму тіла та зовнішній вигляд, переодягнутися також було не важко. Важко було замаскуватися так, щоб відповідати ідеї цієї людини.
Він трохи подумав і відразу змінив свій вигляд на той, що був у чотирнадцять років. Його зріст на той час був якраз відповідний, риси не можна було розрізнити як чоловічі або жіночі, а талія була тонкою, менше, ніж хватка. Тепер йому потрібно було лише відкоригувати плечі, щоб вони стали тоншими, і зменшити скелет рук і ніг. Він придушив свою базу культивування до Будівництва фундаменту, і тепер точно став схожий на ніжну красуню.
Він згадав про загальні характеристики цілей місії в пам'яті Джао Є, а потім подумав про безшовне жіноче вбрання Кон Мухва. Він підкоригував деталі, приховавши адамове яблуко, а потім прибрав краї та куточки брів. Він перетворив яскраву та розкішну привабливість, схожу на вогонь, та ніжну, як вода. Лише ту краплеподібну родимку в кутику ока неможливо було приховати. Ця природна спокуса не може бути прихована.
Він довго думав і кинув метушитися.
Хоча більшість героїв системних завдань є невинними красенями, він знає, що Сон Цінши любить яскравий стиль, тому він не може втратити весь темперамент Юе Вухваня... Він намагався усміхнутися в дзеркало, щоб гідні феніксові очі могли виявити яскравість бажання, що виливається, розквітаючи лише для однієї людини.
Чарівний блиск, який ненавмисно виділяється гарним і невинним відтінком, а іноді й спокусливим, серед звичайної чистоти та святості. Це були речі, які могли затягнути людину в прірву. Подібно до тих речей, які Сон Цінши робив з ним у ліжку, це була найбільша солодкість.
Навіть якщо він втратив свої спогади і їм довелося починати все спочатку, угода повинна бути виконана.
Сон Цінши хотів вийти за нього заміж, і він погодився. Вони були даоськими супутниками, яким просто бракувало офіційної церемонії. Неможливо відмовитися від цієї обіцянки.
Хоча він не примушував би чоловіка до цього, він не мав наміру бути людиною честі для цієї людини, яка втратила пам'ять. Він би використовував усі методи, які мав би використовувати.
Він не хотів розмірковувати, чи є ці методи ненормальними та патологічними. Його почуття давно вийшли з-під контролю.
Сон Цінши якось сказав під час лікування, що бажання не є чимось ганебним і що немає потреби пригнічувати поклики свого тіла. Він повинен реалізувати їх скільки завгодно, це корисно для його одужання.
Він сподівався, що чоловік дотримається свого слова і зробить усе можливе, щоб вилікувати його.
...
Юе Сяньшен настільки ретельно піклувався про Сон Цінши, що той спав, навіть не знімаючи одягу. Щодня він стояв біля його ліжка, завжди бувши поряд, годуючи його незліченними чудодійними пігулками.
Рани Сон Цінши швидко зажили, але його звичка спати була поганою. Щоранку він прокидався на колінах у Юе Сяньшена, а його губи були трохи набряклими й навіть потрісканими. Він випив дві дози відвару внутрішнього жару, але ефекту не було. Ймовірно, це було пов'язано з сухим кліматом і його слабким станом.
Юе Сяньшену не сподобалося, що відвар був надто гірким, тому він дозволив йому пити його з додаванням меду, щоб зробити його смачнішим.
Сон Цінши був дуже вдячний і щодня міркував над тим, як похвалити його за те, що він така хороша людина.
З точки зору Сон Дзіньчена, стосунки між цими двома не можуть бути простою дружбою між поколіннями. Навіть його батько не став би піклуватися про нього так ніжно й інтимно під час хвороби. Імовірність того, що він дасть йому необмежену кількість грошей, була ще меншою! Отже... Сон Цінши точно позашлюбний син бойового прадядька! Тільки чомусь він не хотів це розголошувати.
Востаннє, коли бойовий прадядько наказав йому купити речі, він не зміг закінчити навіть до півночі. І ось він повернувся плачучи, і його поставили в куток.
Цього разу він повинен скористатися шансом! Щоб його не спіткала доля його старших братів, він буде йому догоджати та завойовувати прихильність бойового прадядька. Хоча ті старші брати використовували ліки для росту локонів, щоб відновити волосся, вони стали посміховиськом у долині. Дотепер вони так і не знайшли собі дівчат.
З високими прагненнями та високими ідеалами Сон Дзіньчен бігав усюди, купуючи різноманітні дорожні товари для Сон Цінши.
Нарешті все було куплено.
Юе Сяньшен сказав, що в нього є справи, і йому потрібно їх покинути. Перед тим, як піти, він дістав вільний одяг кольору снігу з великими рукавами, сказавши, що це прощальний подарунок, який він поспішно замовив у ательє кілька днів тому.
Одяг Сон Цінши давно був пошарпаним. Побачивши цю мантію, яка цілком відповідала його смаку, вона безмежно йому сподобалась. Він перевдягнувся в неї на місці й щиро подякував.
Юе Сяньшен усміхнувся й поправив йому скуйовджене волосся, перш ніж піти.
Коли Сон Цінши закінчив пакувати свій багаж і збирався йти, він нарешті згадав, що забув організувати транспорт. Сон Дзіньчен втік зі школи та не наважився скористатися чарівним кораблем. Тепер місто, де вони двоє зупинилися, відносно віддалене, з невеликою кількістю мандрівних культиваторів. Тут не було не тільки філіалу Секти безсмертних звірів, але й магічних кораблів високого рівня.
Він і Сон Дзіньчен стояли на вулиці, дивлячись один на одного. Після довгих пошуків вони нарешті купили двох швидких духовних коней. Після розрахунку місця розташування на карті вони планували їхати три дні. Досягнувши міста Руїнан, вони зареєструються в Секті безсмертних звірів, щоб орендувати чарівний корабель.
Двоє сіли на коней і поїхали.
Знаходячись у місті Сон Цінши відчув сторонній погляд. Він озирнувся й побачив, що красивий червоний безсмертний птах, якого він бачив днями, повернувся й слідував за ним.
Він поманив рукою.
Безсмертний птах злетів і легко сів йому на плече. Він ніжно дзьобав його за вухом, поводячись як розпещена дитина.
«Цей птах справді прекрасний», — Сон Дзіньчен був у захваті, спостерігаючи за взаємодією людини та птаха. Він дістав насіння дині, щоб погратися з пташкою: «Нумо, братик торкнеться твого хвоста».
Червоний безсмертний птах повільно повернув шию. На мить він звернув на нього крижаний погляд, а потім раптом випустив шалене полум'я. Воно кинулося в обличчя Сон Дзіньчена, запалюючи його одяг і волосся. Сон Дзіньчен був абсолютно наляканий і відчайдушно метушився, розносячи іскри скрізь. Хвіст духовного коня теж загорівся і він вражено підстрибнув, несучи Сон Дзіньчена, який кричав, вперед.
Сон Цінши був приголомшений побаченим. Він скуто повернув голову й подивився на невідомого червоного безсмертного птаха на своєму плечі. Це був хижий птах, з яким не можна було жартувати...
Безсмертний птах знову потерся об його щоку, а тоді опустив голову, акуратно очищаючи пір'я, вдаючи, що нічого поганого не вчинив.
Верескливий голос Сон Дзіньчена став ще голоснішим: «Цінши, йди швидше!»
Його тон змінювався з кожним складом, поки останні два зовсім не впали.
Сон Цінши почув неправильність у його голосі та поспішив подивитися на ситуацію. Його несподівано зустрів вид пораненої та непритомної дівчини в червоному, що лежала у підніжжя скелі. Здавалося, з нею стався нещасний випадок і вона покотилася вниз. На її голові виднілися дві рани, було багато крові, а її руки та ноги були в саднах. Схоже, її щиколотка теж підвернута.
Дівчина виглядала дуже тендітно: медовий колір обличчя, мальовничі брови, гарні риси обличчя, довгі вії, схожі на крила метелика, які злегка тремтіли, і маленька червона родимка-сльозинка під лівим оком, що має спокусливу привабливість. На ній було марлеве плаття з червоного крижаного шовку, яке під час падіння було в кількох місцях порване гілками, декольте було злегка розсунуте, відкриваючи тонку шию та ключиці. Шпилька нахилена, а зачіска розпатлана. Її довге, як шовк, чорне волосся зі злегка закрученими кінчиками лежало у безладі на зеленому трав'яному килимі...
Серце Сон Цінши трохи збентежилося: «Мені здається, що я десь бачив цю дівчину».
Сон Дзіньчен погодився: «Щоразу, коли я бачу красиву дівчину, мені теж здається, що я зустрічав її раніше».
Сон Цінши задихнувся. Він із запізненням зрозумів, що те, що він сказав, могло бути дещо недоречним, наче він був розпусником. Він швидко викинув ці безладні почуття зі свого розуму та присів, щоб огледіти травми дівчини.
«Травма голови доволі серйозна, у неї може бути легкий струс мозку. З ним потрібно розібратися якнайшвидше, щоб запобігти погіршенню», — Сон Цінши дістав золоті голки й майстерно зробив кілька проколів, використовував свою духовну силу, щоб скерувати згорнуту кров до розвіювання. Потім він використав пігулку Чистого спокою, яку розчинив у воді та дав їй.
«Ти впораєшся?» — Сон Дзіньчен дуже нервував. Він виявив, що спосіб проведення акупунктури Сон Цінши був дуже дивним, він ніколи раніше цього не бачив. Він боявся, що той прикидається знавцем, а насправді щось наплутає, проткне не там і зробить цю дівчину дурною. Але Сон Цінши швидким і рішучим рухом встромляв голки. У нього не було часу, щоб зупинити його, тому, не маючи іншого кращого варіанту, він просто спробував переконати його: «Відвезімо її до лікарні, і нехай її лікує лікар».
Сон Цінши закінчив лікування голковколюванням і перев'язував їй рани. Почувши це, він збентежився: «Навіщо нам шукати лікаря? Я лікар».
Сон Дзіньчен серйозно вказав на проблему: «Ти виглядаєш не дуже надійним».
Професіоналізм Сон Цінши знову був поставлений під сумнів, через що він був трохи пригнічений: «Мої медичні навички дуже хороші».
Сон Дзіньчен серйозно запитав: «Ти знаєш техніку шов іволги? Чи знаєш ти східну леді з вісімнадцятьма голками? Чи знаєш метод встановлення кісток клану Хван? Ці техніки існують вже майже тисячу років, і кожен лікар знає, як їх виконувати».
Сон Цінши продовжував перебувати в розгубленості...
Сон Дзіньчен зітхнув і похитав головою.
Сон Цінши зрозумів, що його образ скоро перетвориться на образ лікаря-шарлатана і поспішно заперечив: «Я можу виконати 88 вісім голок Богів і привидів».
«Вісімдесят вісім голок Богів і привидів? Перший у світі метод акупунктури? — Сон Дзіньчен ледь не розсміявся. — Ґе, це є тільки у міфах та легендах, немає жодних відповідних записів про це в Долині Короля Медицини. Як ти цьому навчився?»
«Я не пам'ятаю, — Сон Цінши злегка потер чоло і відчув, що метод шиття закарбувався в його пам'яті, і був зручним, ніби він часто ним користувався, — Але я дійсно знаю...»
Він просто забув, як цьому навчитися...
Сон Цінши довго над цим думав і був твердо певен, що він не лікар-шарлатан. Побачивши, що Сон Дзіньчен не має жодного гідного плану лікування, він присів навпочіпки та продовжував використовувати золоті голки, щоб стимулювати меридіани пацієнтки, щоб допомогти одужанню.
Згустки крові розсіялися і дівчина в червоному поступово прокидалася. Вона розплющила свої затуманені феніксові очі, обережно закрила розпущений комір і тихо прикрила порваний куточок спідниці. Подивившись на них двох і, врешті, зупинивши свій погляд на Сон Цінши, вона довго не рухалась, а тоді тихо спитала: «Ти врятував мене?»
«Ми проходили повз», — Сон Цінши хвилювався, що його приймуть за погану людину, і поспішно представив себе та Сон Дзіньчена лікарями. Нарешті він сказав: «Чи можу я запитати твоє ім'я? Де твоя секта? Ми відправимо тебе додому».
Панянка в червоному вбранні довго думала, похитала головою і сумно сказала: «Я не знаю».
Сон Дзіньчен здивовано запитав: «У тебе теж амнезія?»
Він озирнувся на Сон Цінши з очами повними звинувачень, підозрюючи, що його золоті голки зламали їй мозок.
«Звичайно, іноді струс мозку викликає короткочасну втрату пам'яті. Стан дівчини важчий, ніж очікувалося, краще помістити її на спостереження». Те, як він подивився на нього, дуже збентежило Сон Цінши. Щоб довести, що з його медичними навичками немає проблем, він вирішив прийняти на лікування цю дівчину. Він дістав блокнот, щоб записати стан хворої, але виявив, що не міг написати медичну карту, не знаючи імені пацієнтки. Подумавши, він вирішив дати їй тимчасове ім'я: «Я буду називати тебе просто Сяо...»
Дівчина в червоному, відчувши, що все стає далеко не обнадійливим, швидко відповіла: «Здається, мене звуть Фен Дзюнь».
*凤君(fèng jūn) буквально "фенікс володар".
Сон Цінши був здивований і викреслив ім'я в медичній картці. Спочатку він хотів назвати її Сяо Хон.
*小红(хiǎo hóng) буквально "маленький червоний".
Далі
Розділ 85 - Чесний чоловік
Сон Цінши підозріло запитав: «Хіба Фен Дзюнь не схоже на прізвисько?» «Це прізвисько, — дівчина в червоному, яка назвалась Фен Дзюнь, обережно смикнула його за рукав і засмучено відповіла. — Я смутно згадала, що так мене називала моя мати, але у мене так болить голова, що я більше нічого не пам'ятаю...» Сон Цінши вважав, що травма голови Фен Дзюнь не настільки серйозна, щоб вплинути на її пам'ять, але він завагався, коли подумав про незрозумілі симптоми своєї амнезії. Можливо, часткова амнезія дуже поширена в цьому світі безсмертних культиваторів? Фен Дзюнь має дивне походження, її зовнішність і темперамент справляли невимовно гарне враження, а запах тіла був солодким, що викликало в нього бажання дорожити та захоплюватися нею. Сон Цінши важко подумав про це, його пам'ять пов'язана лише з медициною та дослідженнями, і він ніколи не мав таких дивних думок про жінок, якими б вони не були красивими... Чи можливо, що його втрата пам'яті також включала серйозну зміну його темпераменту? Чи багато він робив вульгарних і підлих речей? У його спогадах раптом промайнув розмитий фрагмент. Здається, посеред ночі він притиснув якусь красуню і силоміць поцілував, попри її опір? Красуня була такі сумна, що мало не плакала... Це було те, що зазвичай робив би розпусник, чи не так? Сон Цінши трохи запанікував... Фен Дзюнь опустив голову, час від часу нишком поглядаючи на вираз Сон Цінши, наче тихо про щось думаючи. Поруч із ним Сон Дзіньчен, вже вражений його красою, говорив незліченну кількість дурницю, поплескуючи себе по грудях, і запевняв його, що вони доброчесні люди. Чим більше Сон «Неналежні думки» Цінши слухав, тим більше почувався винним. Він випростався і намагався вдавати, що він теж чесний чоловік. Червоний безсмертний птах на його плечі вже відлетів у невідомий момент. Раптом з лісу долинув тріск гілок, а також уривчасте шипіння. Обличчя Фен Дзюнь миттєво зблідло, він схопив Сон Цінши й крикнув: «Біжи!» Сон Цінши також помітив дивний звук і запитав: «Що це?» «Це змій! Демон-змій! — Фен Дзюнь тремтів від страху. — Я пам'ятаю. Мене переслідувала ця змія-чудовисько, а потім я впала зі скелі. Ви обидва повинні бігти...» У Долині Короля Медицини вирощували багато змій для отримання отрути, яку вони перетворювали на ліки. Усі учні вміли ловити змій. Сон Дзіньчен не боявся. Він дістав із просторового мішечка меч і став перед красунею, сказавши з героїчним виглядом: «Не бійся, це звичайний змій-демон. Слідкуй, як цей молодий майстер поставить його на місце!» З лісу витягнув своє тіло величезний білий змій, його срібна луска вкрилася мохом, а очі були подібні до червоних ліхтарів. Він висунув роздвоєний язик завдовжки кілька метрів і пильно подивився на скелю. Він використовував свій язик, щоб досліджувати запах у повітрі, і поступово став збудженіший. Сон Цінши також не боявся змій, але він ніколи не бачив такої жахливої змії. Дивлячись на величезну пащу хижака, яка могла проковтнути слона цілком, він трохи запанікував: «Дзіньчене, ти впевнений, що впораєшся?» Меч у руці Сон Дзіньчена неперервно тремтів, його ноги також тремтіли, і сльози нестримно капали. Фен Дзюнь уважно подивився на вирази обличчя обох і запропонував: «Тікаймо?» «Тікаймо!» — Сон Цінши впевнено прийняв рішення та віддав наказ відступати. Його не хвилювали сторонні думки, він підняв Фен Дзюнь, обережно посадив її на духовного коня, а потім сам стрибнув на нього, міцно тримаючи дівчину однією рукою. Щоб уникнути падіння, іншою рукою він хльостав коня, використовуючи найбільшу швидкість, щоб втекти від полювання демона-змія. Фен Дзюнь обійняв його за талію, глибоко заховавшись в обіймах, вдихаючи аромат трав і тремтячи від хвилювання. Йому дуже сподобалася реакція Сон Цінши, відчуття того, що його захищають, як скарб. Побачивши, як він тремтить, Сон Цінши втішив: «Не бійся, я обов'язково захищу тебе». Фен Дзюнь глибоко вдихнув, стримав свої емоції й тихо сказав: «Добре». Сон Дзіньчен також стрибнув на коня і втік, як божевільний, ненавидячи коня за те, що у нього немає восьми ніг. Три тисячі років тому, після того, як Ань Лон почав перетворюватися на демона, він скасував контракт з духовним звіром, який він уклав з Блискучим Драконом, а потім кинув його на горі й більше не турбувався ним. Після того, як Юе Вухвань відродився на Незгасимій Вершині як Божество, він взяв до уваги, що цей білий змій був дорогим серцю Сон Цінши, і не тільки не вбив його, але й виростив. На полі бою він змусив його битися зі звірами, які перевищували його рівень, під час кампанії по всьому світу. Це мало полегшити його культивування та підвищити бойову міць. Тепер Блискучий Дракон став відомим Великим Демоном в безсмертному царстві. Інтелект Блискучого Дракона був недостатнім, і він не розумів, що робить Юе Вухвань. Він був дуже засмучений і не хотів нічого іншого, як просто впасти в сплячку. Юе Вухвань завжди брехав: «Якщо ти будеш поводитись і слухати мене, Цінши повернеться і прийме тебе як домашнього улюбленця». Блискучий Дракон повірив цій обіцянці та наполегливо продовжував свої тяжкі тренування. Він завзято виконував брудну роботу для Юе Вухваня. Він мріяв стати найкращою домашньою змією у світі. Учора Юе Вухвань підійшов і попросив залишити кілька ран на його тілі, використавши свою духовну силу, і він слухняно виконав вказівку. Озирнувшись назад, він раптом відчув, що щось було не так. Хоча тіло Бога було дуже важко поранити, він міг сам завдати собі шкоди. Чому він мав просити його про допомогу? Чи може статися так, що цю рану, якщо її завдати самому собі, можна виявити? Хто мав таку чудову здатність відрізнити самоушкодження від травми? Блискучий Дракон відчув, що ніколи за все своє життя не був таким розумним. Він таємно унюхав запах і, приховуючи свою ауру, пішов за Юе Вухванем до Чорної гусячої гори. Звичайно, Сон Цінши повернувся! Блискучий Дракон відчув його запах і захвилювався, він хотів кинутися туди й поводитися розпещено, але Сон Цінши насправді втік за підбурюванням Юе Вухваня. Він втік і залишив його навіть без обіймів в честь їхньої довгоочікуваної зустрічі. У змія не було поняття людської статі, останніми роками він бачив різні втілення Юе Вухваня і не вважав, що в носінні жіночого одягу є щось дивне, тому не одразу помітив... Такий сценічний образ Юе Вухваня, безсумнівно, означав, що він грає роль красуні в біді, як ті, що в операх! Він мав на меті посіяти розбрат у їхніх стосунках господаря й вихованця з Сон Цінши! Блискучого Дракона роздирало горе й обурення, і він несамовито кинувся за ними... Сон Дзіньчен був наляканий до сліз, думаючи, що він стане делікатесом у череві змії. Він голосив: «Я буду невдячним сином, якщо дозволю своїм батькам бачити, як їхня дитина помирає раніше за них!» Фен Дзюнь тихо сказав: «Вони можуть просто народити ще одного...» Коли він прощався з Цін Лвань, він пообіцяв піклуватися про її нащадків. Несподівано спадкова лінія Цін Лвань стала тонкою, а тепер залишився тільки цей ідіот, Сон Дзіньчен. Мати Сон Дзіньчена народилася в безсмертній секті, і вона вже сформувала своє золоте ядро. Якби його вбили, кровна лінія Цін Лвань була б під загрозою, не маючи продовження. Він вагався... Тепер цей ідіот став паличкою-виручалочкою Сон Цінши, тому позбутися його стало ще важче. Можливо, у майбутньому, коли вони повернуться в Долину Короля Медицини, він зможе зачинити його в глибині гори та позбутися його дурості, перш ніж той зможе вийти у світ? Фен Дзюнь лежав на Сон Цінши, зневажливо ігноруючи скавчання ідіота поруч, і ретельно будував плани... Сон Цінши раптом виявив, що груди цієї дівчини майже такі ж плоскі, як і його власні. Коли він її ніс, вона, здавалось, важила більше сотні. Він поняття не мав, де вона могла сховати всю цю вагу, і відчував, що це не дуже логічно... Йому було трохи цікаво, але він не смів запитати чи думати про це. Його сестра казала, що це табу для дівчат. Якби він спитав, його могли б зацькувати й забити до смерті. Сон Цінши думав про це все ретельніше і ще більше втратив впевненість у своїй моральній поведінці. Двоє духовних коней шалено мчали вперед, а гігантський змій швидко гнався за ними. Їх гнали через цілих три гірські вершини, коли нарешті налетів червоний безсмертний птах, який вдарив дзьобом дурного змія, люто схопив і ляснув його, звільнивши їх від цієї драматичної сцени погоні. Духовні коні так втомилися, що у них з рота йшла піна, вони були на межі зриву. Перед ними постало маленьке містечко. Побачивши, що небо темніє, Сон Цінши повів усіх шукати корчму для відпочинку. Це місто було розташоване вздовж великого транспортного шляху, хоч і невелике, але заможне. Сон Цінши віддав духовних коней помічнику в корчмі. Користуючись своїм багатством, він доручив помічникові піти в аптеку, купити омолоджувальних трав і нагодувати ними духовних коней... Корчмар з усмішкою сказав: «У нас ще є дві кімнати». Сон Цінши скористався нагодою, щоб продемонструвати свою доброчесність: «Для двох чоловіків і однієї дівчини дві кімнати цілком достатньо. Сон Дзіньчен і я будемо жити в одній кімнаті». Сон Дзіньчен також поплескав себе по грудях, запевнивши, що не буде нав'язуватися дівчині. Почувши домовленості, Фен Дзюнь на мить був приголомшений. Потім він тихо посміхнувся і сказав, що хоче піти на кухню, щоб дістати для всіх трохи їжі. Він повільно пішов, закрутив своє довге волосся й одягнув пару тонких бавовняних рукавичок. Приблизно через три чверті години двоє культиваторів кинулися вниз. Їхні обличчя були бліді, плутаючись в словах, вони сказали, що підуть гартуватися: вони збиралися використати небо як намет, а землю як постіль для пізнання таємниць природи. Одним словом, вони точно більше не збиралися залишатися, тож виписалися та звільнили свої кімнати. Ні, їм не треба повертати гроші... Корчмар подивився на їхні вирази обличчя й майже подумав, що вони побачили привида. Сон Дзіньчен сказав, що йому не бракує грошей і він не хоче тіснитися до чоловіка. Сон Цінши скористався можливістю змінити своє бронювання на три кімнати, розташовані поруч. Фен Дзюнь, виглядаючи задоволеним собою, повернувся, волочачи спідницю. Він простягнув миску солодкого супу Сон Цінши й очікувально сказав: «На кухні було недостатньо інгредієнтів, тож я могла приготувати лише просту їжу... Я довго не готувала, тому в мене не було практики. Будь ласка, спробуй це». Сон Цінши відчув, що його темно-золоті очі, наповнені зірками, навіть привабливіші за їжу. Поки він вагався, Фен Дзюнь вже усміхнувся і взяв ложку. Він подув, щоб трохи охолодити, а потім поклав солодкий суп прямо йому в рот. Цей набір рухів був плавним і природним, ніби їх репетирували незліченну кількість разів. Солодкий суп передавав відтінок меду на кінчику його язика. Така смакова пам'ять, закарбована в його кістках, знову збентежила розум Сон Цінши. Він тупо дивився на ніжну усмішку на обличчі дівчини перед собою. Його вуха трохи почервоніли, а серцебиття пришвидшилося. Він думав відступити, але трохи зачепився ногою за стіл... Фен Дзюнь усміхнувся: «Будь ласка, не відмовляй мені». Його голос був чудовий і мав ніжність, що несе в собі спокусу, від якої не можна відмовити. Сон Цінши не міг відмовити йому в жодному проханні і слухняно забрав руку. Фен Дзюнь простягнув ще одну ложку солодкого супу, усміхнувся і сказав: «Сядь рівно». Сон Цінши сів прямо, ніби це був умовний рефлекс, а тоді слухняно відкрив рота. Сон Дзіньчен був у смутку: «Де моя частка?» Фен Дзюнь глянув на нього й обережно відвів погляд, байдуже сказавши: «Нехай люди на кухні приготують тобі». Він продовжував годувати Сон Цінши солодким супом з усмішкою на обличчі, наче він був єдиним у його очах. Сон Дзіньчен подивився на богиню, чиї очі були наповнені ніжною любов'ю та осінніми брижами. Потім він повернувся, щоб поглянути на Сон Цінши, який безмовно пив суп і чиї вуха були червоні. Як він міг не зрозуміти бажання богині? Ревнощі викликали в нього бажання заплакати. Він, Сон Дзіньчен, був недостатньо красивим? Або його характер був недостатньо добрим? Чому жодній богині не подобався сонячний і красивий тип? Їм подобалися тільки м'які і щирі симпатичні хлопці. Чи не пізно йому тепер змінювати імідж? Коли він побачить Ювень Ю, він повинен схопити свого друга, щоб разом випити і поскаржитися йому зі сльозами. Вони двоє повинні пройти цей болісний і нескінченний шлях, бути самотніми собаками разом рука об руку... Своє горе й обурення він перетворив на апетит і наказав господареві подати вісім основних страв. Він їв їх нещадно і з усім, що мав. ... Блискучий Дракон розмірковував про свій болісний досвід. Хоча його колишній власник і Юе Вухвань казали, що його розум замінено фізичною силою, через стільки років його інтелект повільно зріс. Принаймні, зі спостережень він зрозумів, що дотримання методів свого попереднього хазяїна, цієї непотрібної людини, не принесе результатів, і ніколи не завоює прихильності. Йому довелося повчитися у Юе Вухваня, якщо він хотів отримати шанс завоювати прихильність. Тому, коли він зміг перетворитися на людську форму, він рішуче вирішив поєднати зовнішність Юе Вухваня і Сон Цінши в трирічного хлопчика з довгим чорним волоссям, золотими очима фенікса та білосніжним обличчям. Це було супер мило, супер красиво! Це точно було дитя, якого люди будуть нескінченно балувати! Потім він також згадав людські соціальні стосунки та знайшов спосіб, щоб Сон Цінши не мав іншого вибору, окрім як прийняти його. Побачивши, що птах відлетів далеко, Блискучий Дракон тихо вийшов зі своєї схованки і перетворився на людську подобу. Він приховав свою демонічну ауру й увійшов до корчми. Відстеживши запах він знайшов Сон Цінши та інших, які їли. Він помітив жахливу ауру, випущену втіленням Юе Вухваня, однак без найменшого страху кинувся вперед і вчепився в стегно Сон Цінши. Плачучи, він кликав його: «Татусю!» Сон Цінши злякано впустив палички. Фен Дзюнь поставив миску з гучним стуком, підійшов зі спокійним виразом обличчя і потягнув його за вухо, щоб нарозумити: «Що ця дитина щойно сказала?» Блискучому Дракону було так боляче, що у нього потекли сльози. Подумавши про мережу людських відносин, він стиснув губи та пішов на компроміс заради загального інтересу: «Мамусю...»
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!