Жадібні амбіції

Сон Цінши ніколи не бачив Ань Лона таким. Він був трохи приголомшений, не розуміючи, що робити. Після того, як він видалив всю отруту, він протягом години був у ролі заповітного плюшевого ведмедика. Він не наважувався ні говорити, ні ворухнутися, і нарешті його неохоче відпустили.

Блискучий Дракон не постраждав, але був повністю виснажений надмірним зусиллям. Сон Цінши попросив кухаря приготувати багато сирих яєць для Блискучого Дракона. Потім він неодноразово попереджав Ань Лона не вживати алкоголь, навіть лікери не дозволялися.

Коли він повернувся до палацу Фулін, була вже північ.

Його щойно відновлене тіло було втомленим, його серце також було втомлене.

Юе Вухвань сидів на сходах палацу Фулін і чекав на нього. Побачивши його вигляд, він був приголомшений і нічого не сказав.

«Ти чекав на мене?», — Сон Цінши трохи зрадів, коли побачив його, але було шкода, що все його тіло було вимазане грязюкою Ань Лона. Заклинання очищення не могло позбутися запаху болота. Він просто хотів прийняти ванну.

Юе Вухвань взяв для нього свіжий халат без підкладки й приніс його до дверей ванної кімнати.

Сон Цінши промок у теплих гарячих джерелах, думаючи про те, як виглядав Ань Лон і що він сказав і зробив сьогодні. У душі він трохи збентежився.

Не могло бути, що він подобається Ань Лону, чи не так?

Сон Цінши швидко відмовився від цієї абсурдної гіпотези. Хоча він не був експертом у стосунках між друзями, він може й не бачив, як біжать свині, але він їв свинину. Його сестра в минулому світі була незрівнянною красунею рівня богині, черга поклонників, які приходили до неї, могла займати кілька вулиць. Кожен використовував усілякі хитрощі, щоб завоювати її прихильність. Дехто навіть через нього пробував до неї дістатися, даючи йому всілякі книжки та практичні іспити, благаючи сказати за них добре слово.

Як міг існувати такий хаотичний і дражливий метод залицяння, як в Ань Лона?

Очевидно, це було кліше поганого друга, про яке всі говорять, чи не так?

Його однолітки в школі також були набагато більш проблемними, ніж це. Вони обіймали один одного за плечі, обіймали один одного, лаялися, називали один одного страшними прізвиськами, разом пили, разом купалися в лазні, він навіть чув як вони глузували з інших і один з одного... І чомусь це зовсім не завадило їм знайти дівчат. І вони поводилися інакше перед своїми подругами, кожен ставав більш вихованим та розважливішим.

Понад п'ятсот років тому, щоразу, коли Ань Лон викрадав його, щоб піти пограти, то завжди першим знаходив красиву жінку. Він свистів, щоб привернути увагу красуні, і казав йому прийти подивитися, кажучи, що навчить його спокушати жінку. Він не цікавився цими речами та багато разів відмовлявся. Проте Ань Лон усе ще невтомно робив ці дурниці. Що «чиста і ніжна, сексуальна і чарівна», що «делікатна і мила, гідна і піднесена», що «екзотична постава і класична витонченість», що «донька благородного дому, коштовність вітру та пилу»...

Завдяки Ань Лону він побачив небувалу кількість красивих жінок.

Не було нікого, хто б не любив красивих речей.

Сон Цінши не був проти цінування жіночої краси, але дивився серйозними очима та ставився до них з належною повагою. Він абсолютно не хотів, щоб ці прекрасні жінки вважали його розпусником! Ще менше він хотів, щоб ці красуні ставилися до нього як до спільника Ань Лона через ганебні вчинки Ань Лона, коли його переслідували вулицею ці жінки зі зброєю в руках, а він не наважувався дати відсіч, тому що був неправий!

Цей випадок завжди займатиме перше місце серед найганебніших подій у його житті.

Він не зміг позбутися свого гніву, навіть коли вбив собачу голову Ань Лона у свинячу.

Ань Лон ще не розумів, що треба покаятися, і весело запитав: «Ти не любиш жінок. Чи можливо, що тобі подобаються чоловіки?»

Сон Цінши був приголомшений його запитанням і довго розмірковував над ним, однак він був одержимий культивуванням і дослідженнями, чистий від бажання, він ніколи не розумів сердечні почуття і ніколи не думав про власну орієнтацію. Як він міг знати відповідь на це запитання? Він намагався подумки намалювати свій типаж, але зміг уявити лише пустоту.

Він довго розмірковував і виявив, що Ань Лон знову спотворив його мислення. Він був тим, хто збирався культивувати Шлях Безсердечних. Що він робив, думаючи про таке?

Ань Лон не здавався і продовжував запитувати: «Які чоловіки тобі подобаються? Чоловіки з нашого Західного лісу дуже добре ставляться до своїх даоських супутників. Не дивись на те, якими лютими ми виглядаємо зовні. Насправді ми підкаблучники. Якщо вона змусить нас йти на схід, ми ніколи не підемо на захід, якщо вона змусить нас стати на коліна на дошку, ми б ніколи не наважилися не стати на коліна на дошку для цвяхів. Хочеш це обміркувати? Я знайду для тебе хороший варіант. Я гарантую, що він буде дуже слухняним».

Він мав вигляд наче почув якийсь безглуздий жарт.

Сон Цінши дуже не сподобалася ця тема, і він відчув, що його знову обдурили. Він не хотів піклуватися про цього дурного пса, який любить жартувати. Повернувшись до Долини Короля Медицини він прочитав багато книг у кабінеті, доки Ань Лон не поклявся перед предками ніколи більше не робити таку дурницю, не згадувати цю тему. Він знехотя його вибачив.

Ань Лон знав, що був неправий, і після цього довго був чемним.

Пізніше він успішно сформував свою Зароджену душу та культивував Шлях Безсердечних.

Шлях безсердечних насправді не впливав на життя і дружбу. Він просто відсікав пристрасті й утримувалося від бажань. Зосередження на пошуку шляху, звільнення від будь-яких турбот про кохання. Після того як Сон Цінши культивував Шлях Безсердечних, він більше ніколи не страждав від сердечних демонів. На його шляху до самовдосконалення більше не було вузьких місць, і він прогресував із блискавичною швидкістю. Очевидно, його тодішній вибір був правильним. Це був шлях, який найбільше йому підходив.

Проте Ань Лон втратив самовладання, як божевільний. Він вилаявся багатьма словами, які було неприємно чути, грюкнув дверима і пішов.

Сон Цінши довго сердився через це.

Коли його гнів вщух, він трохи занепокоївся. Він попросив Є Ліня поцікавитися будь-якими новинами про нього. Однак Є Лінь повідомив, що Ань Лон був у квітковому будинку та проводив свої дні дуже щасливо. Після того, як вони нарешті помирилися і після великих труднощів відновили листування, він навіть наважився спровокувати численних безсмертних жінок і культиваторок, щоб вони прийшли влаштувати галас біля воріт Долини Короля Медицини. Це додало хаосу його дослідженням, і він був такий розлючений, що хотів когось вдарити. Це був просто бездумний, прямолінійний виродок!

...

Сон Цінши піднявся з гарячого джерела. Він відчував, що надто багато думає!

Як Ань Лон міг відмовитися від чарівності красивих жінок заради такого тупого і нудного чоловіка, як він? Він також не був красенем, як Юе Вухвань. З його головою щось не так?

Швидше за все, його самооцінка постраждала через те, що його серйозно поранив культиватор Будівництва фундаменту, і тепер йому було надто соромно це сказати, тому він просто почувався пригніченим.

Якби Сон Цінши поставив себе на його місце, якби він програв на іспиті молодшому братові, він теж почувався б настільки пригніченим, що йому б хотілося плакати.

Протягом цього часу він буде трохи ніжнішим до Ань Лона. Він не спалить його з необережності. Він дозволить йому вгамувати свій гнів і знайде спосіб розв'язати проблему роз'їдених кісток.

Сон Цінши упорядкував логіку у своєму розумі й вийшов з гарячого джерела. Він одягнув свій халат без натільної білизни й вийшов із ванної, готуючись повернутися до своєї кімнати відпочити.

Юе Вухвань вже чекав за дверима. Він довго дивився і раптом простяг руку й торкнувся двох не вицвілих слідів від зубів на шиї Сон Цінши. Він ніяково сказав: «На тілі Вчителя легко залишаються синці, які не можна стерти. Я боюся, що з вас можуть глузувати, якщо ви так вийдете...»

«Я нанесу на це ліки пізніше. До завтра має зникнути, — Сон Цінши пообіцяв, почуваючись пригніченим. — Цей грубий пес, він такий щоразу, коли втрачає самовладання. Надалі я точно не дозволю йому кусати без розбору».

Юе Вухвань запитав: «Сяньдзвень любить кусати людей?»

«Так. Це нічого, — не міг не висміяти його Сон Цінши. — Ти не бачив як він зійшов з розуму і прокусив ворогові шию...»

Юе Вухвань усміхнувся й тихенько наспівував на знак згоди. Він підтримав його, щоб той повільно пішов назад до кімнати. Він керував лозою Кривавого Короля, щоб отримати мазь для зняття синців, а потім обережно намазав товстим шаром слід від укусу. Мітка була повністю покрита, перш ніж він зупинився. Потім він обережно помасажував задерев'янілі кінцівки Сон Цінши.

Він уже зняв свою золоту маску, під світлом намистин його прекрасні феніксові очі були приховані темним блиском. Кутики його рота були міцно стиснуті. Довго вагаючись, він опустив голову й повільно сказав: «З мого боку було неправильно використати Інтоксикацію кісток у масиві Отруйного туману. З мого боку було неправильно нічого не сказати, хоча я знав, що Ань Сяньдзвень отруєний. Спровокувати Сяньдзвеня та втягнути Вчителя в цю справу було ще більшою помилкою...»

Сон Цінши негайно спростував: «Це не твоя помилка».

Хоча боротьба між ними виникла через непорозуміння, бійки в безсмертному царстві завжди були питанням життя і смерті. Який сенс було визнавати провину за таке? І як Юе Вухвань міг відступити неушкодженим під час жорстоких нападів Ань Лона? Після того, як він прокинувся, він побачив, що Юе Вухвань цілий і неушкоджений, тому не дуже про це думав.

Поміркувавши, він раптом усвідомив і поспішно оглянув тіло Юе Вухваня своїм ментальним зондом. В результаті він знайшов багато травм, які ще не повністю загоїлися, а також сліди старих ран, які вже повністю зажили. Особливо впадали в око ті сліди, де щось пробило його ногу і звивалося вздовж меридіан, змійкою до серця. Очевидно, це була робота Ґу Серцеїда Ань Лона.

Серцеїд Ґу був невеликого розміру і рухався надзвичайно швидко. Важко виявити його сліди, і він не залишав часу використати анестетики.

У момент вторгнення Ґу потрібно діяти рішуче. Треба своїми руками розрізати своє тіло, потроху відкривати меридіани й виловлювати його. Якщо завагатися хоча б на мить або якщо людині не пощастило і вона дозволила Серцеїду Ґу підповзти до свого серця, то її чекає ще більш болісний спосіб смерті.

Це був один із найжорстокіших Ґу Ань Лона. Може здатися, що цей Ґу залишає надію вижити, але дуже мало культиваторів насправді виживають.

Юе Вухвань нічого не говорив.

Сон Цінши ледь не вибухнув від гніву. Він хотів розтерзати того аляскинського маламута на шматки. Він щойно підвівся, коли згадав ще жорстокішу кісткову інтоксикацію на тілі Ань Лона. Його розум знову прояснився. Він знову сів і двічі глибоко вдихнув. Він заспокоїв свій лютий настрій і намагався бути раціональним, розмірковуючи над проблемою.

«Інтоксикацію кісток» і «Серцеїда Ґу» не можна було пробачити. Тепер їх можна було вважати смертельними ворогами.

Рятуючи його, вони створили між собою глибоке непорозуміння. Вони напали один на одного, спричинивши нинішню ситуацію...

Сон Цінши провів цикл роздумів і виявив, що головним винуватцем був він сам. Тепер він почувався трохи винним.

Він подивився на Юе Вухваня і подумав про Ань Лона. Він ніколи раніше не стикався з такою складною ситуацією. Йому було болючіше ніж тоді, коли в нього влучила блискавка. Він хотів мати змогу взяти ці дві речі на себе і на цьому закінчити справу.

Добре вихований і розсудливий вигляд маленького янгола викликав у нього бажання бути уважним до нього.

Але ні...

Якщо він силою приховає своє невдоволення, Ань Лон буде ще більш лютим і ніколи не відпустить справу. Якщо пошириться новина про те, що він, Король секти Міріад Ґу, зазнав серйозної шкоди, це буде суперечка між сектами за їхню честь і гідність. Цю справу більше не можна виміряти правильністю чи неправильністю. Це буде ще несприятливіше для Юе Вухваня. Тому це буде використано лише в крайньому випадку. Було б краще знайти спосіб заспокоїти гнів Ань Лона і змусити його припинити цю сварку та залишити цю справу таємницею. Потім він тримав би їх окремо і використовував час, щоб втихомирити все...

Але як щодо образи, яку зазнав цей маленький янгол?

Юе Вухвань зрозумів його проблеми й м'яко втішив його: «Учителю, не варто хвилюватися. Вухвань визнає свою помилку перед Ань Сяньдзвенем і попросить покарання, поклавши край цій справі».

Сон Цінши негайно відмовився: «Ні! Ти не винен. Тобі не треба благати про прощення!»

Він знав, наскільки безжалісним був Ань Лон до людей, які йому не подобалися. Він не може дозволити маленькому янголу зазнати цієї образи.

Юе Вухвань опустив голову, заправивши за вухо злегка хвилясте волосся. Він опустив очі, ніжно поцілувавши його долоню лівої руки, і щиро сказав: «У ваших бідах винен я».

Сон Цінши відчув, ніби його долоні торкнулася пір'їна. Лоскотно, і вуха чомусь стали гарячішими. На щастя, його довге волосся звисало й прикривало їх. Він неспокійно відвів руку, його серцебиття трохи прискорилося. Він наполягав: «Ти не винен».

Юе Вухвань посміхнувся: «Ви можете визнати мою помилку, навіть якщо я не винен. Я звик до такого».

Коли він був у маєтку Золотого Фенікса, йому доводилося визнавати свої помилки, що б він не робив. Навіть якщо його утримували силою, він мав стати на коліна, визнати свою помилку та понести покарання.

Тепер він уже не міг розрізнити, що добро, а що зло, що правильно, а що погано. Сильний мав рацію, слабкий був неправий. Жити було ще правильніше, а померти — ще неправильніше. Для досягнення мети не було засобів, які б не використовувалися.

Він може вбити будь-кого, а також може просити вибачення перед будь-ким.

Він не міг відчути жодної різниці між цим...

Всі казали, що його психічний стан ненормальний і що він божевільний.

Він убив усіх у Долині Короля Медицини, хто знав, що він божевільний, і не міг контролювати свій рот.

Тихіше. Він повинен це приховати. Як було б погано, якби його розкрив Учитель?

Він може замкнути демона бажання у своєму серці. Він може стримувати в голові божевільні думки. Звичайно, він може змиритися з цим брудним вовком, приховати свій вбивчий намір у темряві та прикрити його посмішкою. Він може прикинутися невинним, а потім чекати слушної нагоди. Він хоче забагато речей, тому не має надто прагнути діяти. Він повинен повільно плести сітку, повільно розкладаючи препарати, ніколи не показуючи свого справжнього обличчя, поки здобич повністю не потрапить у пастку.

Коли він з усмішкою дивився на Сон Цінши, його очі були сповнені ніжності...

«Вухваню, — Сон Цінши був дуже зворушений тим, як він на нього подивився, і довго думав, перш ніж сказати. — Тобі не потрібно робити це для мене. Я твій вчитель, хоча... я некомпетентний вчитель, який не знає нічого, крім медичних навичок і досліджень, і той, хто не зробив нічого, що варто уваги. Я навіть був настільки безвідповідальним, що покинув тебе на десять років, спричинивши багато страждань».

Юе Вухвань негайно обірвав його: «Ні, це тому, що ви захистили мене від Небесної скорботи...»

Сон Цінши знав, що він був незграбним у своїх словах. Злякавшись, що він не зможе висловитися, він простягнув руку й закрив його рота. Непохитний, він сказав: «Обов'язок учителя — захистити свого учня! Це тому, що я не передбачив належним чином твою проблему Будівництва фундаменту. Я не зробив ґрунтовної підготовки. Я не зміг оцінити силу Небесної скорботи, не зміг добре захистити свою Зароджену душу і підставився під удар, що призвело до серйозних травм і впадіння в кому».

Юе Вухвань був приголомшений. Коли ця тепла долоня торкнулася його губ, це принесло таємну легку радість.

Побачивши, як він чесно мовчить, Сон Цінши задоволено посміхнувся: «Вухваню, дозволь мені розв'язати це питання».

Йому настав час вибратися з зони комфорту та навчитися справлятися зі складними взаємостосунками.

Юе Вухвань деякий час дивився на нього і сказав хриплим голосом: «Добре».

Він затулив блакитну шовкову ширму для Сон Цінши й погасив намистини, що світяться. Він знову одягнув маску і встав, щоб попрощатися.

У темному ліжку з балдахіном з-під ковдри почувся сором'язливий голос.

«Вухваню, не бійся, я... зроблю все, щоб захистити тебе...»

Він знав, що буде важко змусити Юе Вухваня позбутися кайданів минулого і знайти щастя, але він докладе всіх зусиль і робитиме це потроху.

Його інтелект міг бути не високим, і він не був найкращим, коли справа доходила до IQ. Він також був трохи незграбним у спілкуванні...

Проте, якою б складною не була проблема, він ніколи не здасться. Незалежно від того, скільки разів він зазнає невдач, йому все одно доведеться знайти правильну відповідь.

Юе Вухвань подивився на фігуру в ліжку з балдахіном. Він супроводжував це тіло вдень і вночі, купав його і міняв пов'язки. Кожен контур кожної частини його тіла, відчуття кожного дюйма його шкіри вже були закарбовані в його пам'яті. Не було потреби спостерігати це на власні очі. Йому легко уявити, наскільки привабливою була особа за завісою. Він використав Ґу Стримування Емоцій, щоб примусово придушити божевільне пекуче бажання у своєму тілі. Навпаки, його голос був надзвичайно м'яким і рівним: «Я знаю».

Довга червона виноградна лоза повільно простягалася в ліжко з балдахіном, м'яко обвиваючи його бліду щиколотку, наче мотузка, яку можна легко послабити.

«На добраніч. Нехай вона вас супроводжує. Вам зараз важко пересуватися. Якщо буде потрібно викликати мене, ви можете просто потягнути цю лозу», Юе Вухвань не міг не потурати своїй жадібності на деякий час. Це був його найдорожчий камінь, чистий і бездоганний. Він повинен стежити за ним, стерегти, щоб ніхто не забрав його з рук.

Автору є що сказати:
Оскільки мої герої відносно суперечливі, я хотів би сказати кілька слів.

Перш за все, не кажіть, що автор не розуміє Вухваня як персонажа. Його психологічні проблеми дуже складні — у нього чудова пам'ять, він розумний і проникливий, гордий, перфекціоніст, має сильне бажання контролювати, серйозну мізофобію тощо, разом узяті, вони спричиняють різноманітні серйозні психічні захворювання(водночас це частина його чарівності). Якби я хоч трохи відхилився у своєму розумінні та контролі над його характером, Вухвань, який би з'явився, уже не був би тим, кого ви бачили й любили.

Любов і кохання можуть вирішити психологічну травму звичайних людей.

Це неможливо для Вухваня. Я вже дав відповідь у розділі щодо його фантазії. Прямо зараз любов спричинить йому страждання тоді, коли він тверезий і не спить. Любов Цінши лише змусить його почуватися неповноцінним, і він опиниться в клітці, яка є Долиною Короля Медицини. Він удасть, що одужав. Він ретельно зіграє роль щасливого персонажа, якого хочуть бачити всі(Пацієнти з психічними захворюваннями приховують усі свої симптоми, що є відмовою від лікування).

Назва першого тому — Перша зустріч. Це лише попереднє лікування його фізичних ран і дає йому привід припинити спроби вбити себе.

Назва другого тому — Божевілля. Необхідно максимально розгорнути психологічні проблеми кожного і викрити їхні приховані проблеми, запаливши їх усі.

Лише тоді, коли море крові та гора трупів розпочнеться, а неприборкана ненависть Вухваня повністю вивільниться, дозволяючи його менталітету змінитися, почнеться справжній шлях до спокути(Вухвань того періоду дуже сподобався всім моїм друзям, які читали схему спойлера. Сюжет також поступово ставав солодшим).

Психологічні проблеми Цінши також будуть поступово розкриватися у другому томі.

Ань Лон є важливим триґером. Його почуття аж ніяк не полягають у тому, щоб створити якусь пекельну сцену чи мати вигляд персонажа-вбивці. Я не люблю робити безглузді підставляння. Кожен крок робився з думкою про те, якими будуть наступні кілька кроків.(Нічого не можна зробити, що я пишу повільно)(Хоча нерозділене кохання жалюгідне, в історії немає можливості мати кілька ракурсів)(Кінцівка Ань Лона все одно хороша, тому не хвилюйтеся надто).

У будь-якій психотерапії лікар є лише допоміжним засобом, і в кінцевому підсумку пацієнту необхідно самостійно шукати ліки та одужувати на самоті.

Тож історія має йти до кінця, щоб розв'язати всі проблеми.

Якщо це вас справді турбує, ви можете відмовитися від цієї історії або дочекатися кінця, щоб прочитати остаточну відповідь.