Сон Цінши ніколи не бачив Ань Лона таким. Він був трохи приголомшений, не розуміючи, що робити. Після того, як він видалив всю отруту, він протягом години був у ролі заповітного плюшевого ведмедика. Він не наважувався ні говорити, ні ворухнутися, і нарешті його неохоче відпустили.
Блискучий Дракон не постраждав, але був повністю виснажений надмірним зусиллям. Сон Цінши попросив кухаря приготувати багато сирих яєць для Блискучого Дракона. Потім він неодноразово попереджав Ань Лона не вживати алкоголь, навіть лікери не дозволялися.
Коли він повернувся до палацу Фулін, була вже північ.
Його щойно відновлене тіло було втомленим, його серце також було втомлене.
Юе Вухвань сидів на сходах палацу Фулін і чекав на нього. Побачивши його вигляд, він був приголомшений і нічого не сказав.
«Ти чекав на мене?», — Сон Цінши трохи зрадів, коли побачив його, але було шкода, що все його тіло було вимазане грязюкою Ань Лона. Заклинання очищення не могло позбутися запаху болота. Він просто хотів прийняти ванну.
Юе Вухвань взяв для нього свіжий халат без підкладки й приніс його до дверей ванної кімнати.
Сон Цінши промок у теплих гарячих джерелах, думаючи про те, як виглядав Ань Лон і що він сказав і зробив сьогодні. У душі він трохи збентежився.
Не могло бути, що він подобається Ань Лону, чи не так?
Сон Цінши швидко відмовився від цієї абсурдної гіпотези. Хоча він не був експертом у стосунках між друзями, він може й не бачив, як біжать свині, але він їв свинину. Його сестра в минулому світі була незрівнянною красунею рівня богині, черга поклонників, які приходили до неї, могла займати кілька вулиць. Кожен використовував усілякі хитрощі, щоб завоювати її прихильність. Дехто навіть через нього пробував до неї дістатися, даючи йому всілякі книжки та практичні іспити, благаючи сказати за них добре слово.
Як міг існувати такий хаотичний і дражливий метод залицяння, як в Ань Лона?
Очевидно, це було кліше поганого друга, про яке всі говорять, чи не так?
Його однолітки в школі також були набагато більш проблемними, ніж це. Вони обіймали один одного за плечі, обіймали один одного, лаялися, називали один одного страшними прізвиськами, разом пили, разом купалися в лазні, він навіть чув як вони глузували з інших і один з одного... І чомусь це зовсім не завадило їм знайти дівчат. І вони поводилися інакше перед своїми подругами, кожен ставав більш вихованим та розважливішим.
Понад п'ятсот років тому, щоразу, коли Ань Лон викрадав його, щоб піти пограти, то завжди першим знаходив красиву жінку. Він свистів, щоб привернути увагу красуні, і казав йому прийти подивитися, кажучи, що навчить його спокушати жінку. Він не цікавився цими речами та багато разів відмовлявся. Проте Ань Лон усе ще невтомно робив ці дурниці. Що «чиста і ніжна, сексуальна і чарівна», що «делікатна і мила, гідна і піднесена», що «екзотична постава і класична витонченість», що «донька благородного дому, коштовність вітру та пилу»...
Завдяки Ань Лону він побачив небувалу кількість красивих жінок.
Не було нікого, хто б не любив красивих речей.
Сон Цінши не був проти цінування жіночої краси, але дивився серйозними очима та ставився до них з належною повагою. Він абсолютно не хотів, щоб ці прекрасні жінки вважали його розпусником! Ще менше він хотів, щоб ці красуні ставилися до нього як до спільника Ань Лона через ганебні вчинки Ань Лона, коли його переслідували вулицею ці жінки зі зброєю в руках, а він не наважувався дати відсіч, тому що був неправий!
Цей випадок завжди займатиме перше місце серед найганебніших подій у його житті.
Він не зміг позбутися свого гніву, навіть коли вбив собачу голову Ань Лона у свинячу.
Ань Лон ще не розумів, що треба покаятися, і весело запитав: «Ти не любиш жінок. Чи можливо, що тобі подобаються чоловіки?»
Сон Цінши був приголомшений його запитанням і довго розмірковував над ним, однак він був одержимий культивуванням і дослідженнями, чистий від бажання, він ніколи не розумів сердечні почуття і ніколи не думав про власну орієнтацію. Як він міг знати відповідь на це запитання? Він намагався подумки намалювати свій типаж, але зміг уявити лише пустоту.
Він довго розмірковував і виявив, що Ань Лон знову спотворив його мислення. Він був тим, хто збирався культивувати Шлях Безсердечних. Що він робив, думаючи про таке?
Ань Лон не здавався і продовжував запитувати: «Які чоловіки тобі подобаються? Чоловіки з нашого Західного лісу дуже добре ставляться до своїх даоських супутників. Не дивись на те, якими лютими ми виглядаємо зовні. Насправді ми підкаблучники. Якщо вона змусить нас йти на схід, ми ніколи не підемо на захід, якщо вона змусить нас стати на коліна на дошку, ми б ніколи не наважилися не стати на коліна на дошку для цвяхів. Хочеш це обміркувати? Я знайду для тебе хороший варіант. Я гарантую, що він буде дуже слухняним».
Він мав вигляд наче почув якийсь безглуздий жарт.
Сон Цінши дуже не сподобалася ця тема, і він відчув, що його знову обдурили. Він не хотів піклуватися про цього дурного пса, який любить жартувати. Повернувшись до Долини Короля Медицини він прочитав багато книг у кабінеті, доки Ань Лон не поклявся перед предками ніколи більше не робити таку дурницю, не згадувати цю тему. Він знехотя його вибачив.
Ань Лон знав, що був неправий, і після цього довго був чемним.
Пізніше він успішно сформував свою Зароджену душу та культивував Шлях Безсердечних.
Шлях безсердечних насправді не впливав на життя і дружбу. Він просто відсікав пристрасті й утримувалося від бажань. Зосередження на пошуку шляху, звільнення від будь-яких турбот про кохання. Після того як Сон Цінши культивував Шлях Безсердечних, він більше ніколи не страждав від сердечних демонів. На його шляху до самовдосконалення більше не було вузьких місць, і він прогресував із блискавичною швидкістю. Очевидно, його тодішній вибір був правильним. Це був шлях, який найбільше йому підходив.
Проте Ань Лон втратив самовладання, як божевільний. Він вилаявся багатьма словами, які було неприємно чути, грюкнув дверима і пішов.
Сон Цінши довго сердився через це.
Коли його гнів вщух, він трохи занепокоївся. Він попросив Є Ліня поцікавитися будь-якими новинами про нього. Однак Є Лінь повідомив, що Ань Лон був у квітковому будинку та проводив свої дні дуже щасливо. Після того, як вони нарешті помирилися і після великих труднощів відновили листування, він навіть наважився спровокувати численних безсмертних жінок і культиваторок, щоб вони прийшли влаштувати галас біля воріт Долини Короля Медицини. Це додало хаосу його дослідженням, і він був такий розлючений, що хотів когось вдарити. Це був просто бездумний, прямолінійний виродок!
...
Сон Цінши піднявся з гарячого джерела. Він відчував, що надто багато думає!
Як Ань Лон міг відмовитися від чарівності красивих жінок заради такого тупого і нудного чоловіка, як він? Він також не був красенем, як Юе Вухвань. З його головою щось не так?
Швидше за все, його самооцінка постраждала через те, що його серйозно поранив культиватор Будівництва фундаменту, і тепер йому було надто соромно це сказати, тому він просто почувався пригніченим.
Якби Сон Цінши поставив себе на його місце, якби він програв на іспиті молодшому братові, він теж почувався б настільки пригніченим, що йому б хотілося плакати.
Протягом цього часу він буде трохи ніжнішим до Ань Лона. Він не спалить його з необережності. Він дозволить йому вгамувати свій гнів і знайде спосіб розв'язати проблему роз'їдених кісток.
Сон Цінши упорядкував логіку у своєму розумі й вийшов з гарячого джерела. Він одягнув свій халат без натільної білизни й вийшов із ванної, готуючись повернутися до своєї кімнати відпочити.
Юе Вухвань вже чекав за дверима. Він довго дивився і раптом простяг руку й торкнувся двох не вицвілих слідів від зубів на шиї Сон Цінши. Він ніяково сказав: «На тілі Вчителя легко залишаються синці, які не можна стерти. Я боюся, що з вас можуть глузувати, якщо ви так вийдете...»
«Я нанесу на це ліки пізніше. До завтра має зникнути, — Сон Цінши пообіцяв, почуваючись пригніченим. — Цей грубий пес, він такий щоразу, коли втрачає самовладання. Надалі я точно не дозволю йому кусати без розбору».
Юе Вухвань запитав: «Сяньдзвень любить кусати людей?»
«Так. Це нічого, — не міг не висміяти його Сон Цінши. — Ти не бачив як він зійшов з розуму і прокусив ворогові шию...»
Юе Вухвань усміхнувся й тихенько наспівував на знак згоди. Він підтримав його, щоб той повільно пішов назад до кімнати. Він керував лозою Кривавого Короля, щоб отримати мазь для зняття синців, а потім обережно намазав товстим шаром слід від укусу. Мітка була повністю покрита, перш ніж він зупинився. Потім він обережно помасажував задерев'янілі кінцівки Сон Цінши.
Він уже зняв свою золоту маску, під світлом намистин його прекрасні феніксові очі були приховані темним блиском. Кутики його рота були міцно стиснуті. Довго вагаючись, він опустив голову й повільно сказав: «З мого боку було неправильно використати Інтоксикацію кісток у масиві Отруйного туману. З мого боку було неправильно нічого не сказати, хоча я знав, що Ань Сяньдзвень отруєний. Спровокувати Сяньдзвеня та втягнути Вчителя в цю справу було ще більшою помилкою...»
Сон Цінши негайно спростував: «Це не твоя помилка».
Хоча боротьба між ними виникла через непорозуміння, бійки в безсмертному царстві завжди були питанням життя і смерті. Який сенс було визнавати провину за таке? І як Юе Вухвань міг відступити неушкодженим під час жорстоких нападів Ань Лона? Після того, як він прокинувся, він побачив, що Юе Вухвань цілий і неушкоджений, тому не дуже про це думав.
Поміркувавши, він раптом усвідомив і поспішно оглянув тіло Юе Вухваня своїм ментальним зондом. В результаті він знайшов багато травм, які ще не повністю загоїлися, а також сліди старих ран, які вже повністю зажили. Особливо впадали в око ті сліди, де щось пробило його ногу і звивалося вздовж меридіан, змійкою до серця. Очевидно, це була робота Ґу Серцеїда Ань Лона.
Серцеїд Ґу був невеликого розміру і рухався надзвичайно швидко. Важко виявити його сліди, і він не залишав часу використати анестетики.
У момент вторгнення Ґу потрібно діяти рішуче. Треба своїми руками розрізати своє тіло, потроху відкривати меридіани й виловлювати його. Якщо завагатися хоча б на мить або якщо людині не пощастило і вона дозволила Серцеїду Ґу підповзти до свого серця, то її чекає ще більш болісний спосіб смерті.
Це був один із найжорстокіших Ґу Ань Лона. Може здатися, що цей Ґу залишає надію вижити, але дуже мало культиваторів насправді виживають.
Юе Вухвань нічого не говорив.
Сон Цінши ледь не вибухнув від гніву. Він хотів розтерзати того аляскинського маламута на шматки. Він щойно підвівся, коли згадав ще жорстокішу кісткову інтоксикацію на тілі Ань Лона. Його розум знову прояснився. Він знову сів і двічі глибоко вдихнув. Він заспокоїв свій лютий настрій і намагався бути раціональним, розмірковуючи над проблемою.
«Інтоксикацію кісток» і «Серцеїда Ґу» не можна було пробачити. Тепер їх можна було вважати смертельними ворогами.
Рятуючи його, вони створили між собою глибоке непорозуміння. Вони напали один на одного, спричинивши нинішню ситуацію...
Сон Цінши провів цикл роздумів і виявив, що головним винуватцем був він сам. Тепер він почувався трохи винним.
Він подивився на Юе Вухваня і подумав про Ань Лона. Він ніколи раніше не стикався з такою складною ситуацією. Йому було болючіше ніж тоді, коли в нього влучила блискавка. Він хотів мати змогу взяти ці дві речі на себе і на цьому закінчити справу.
Добре вихований і розсудливий вигляд маленького янгола викликав у нього бажання бути уважним до нього.
Але ні...
Якщо він силою приховає своє невдоволення, Ань Лон буде ще більш лютим і ніколи не відпустить справу. Якщо пошириться новина про те, що він, Король секти Міріад Ґу, зазнав серйозної шкоди, це буде суперечка між сектами за їхню честь і гідність. Цю справу більше не можна виміряти правильністю чи неправильністю. Це буде ще несприятливіше для Юе Вухваня. Тому це буде використано лише в крайньому випадку. Було б краще знайти спосіб заспокоїти гнів Ань Лона і змусити його припинити цю сварку та залишити цю справу таємницею. Потім він тримав би їх окремо і використовував час, щоб втихомирити все...
Але як щодо образи, яку зазнав цей маленький янгол?
Юе Вухвань зрозумів його проблеми й м'яко втішив його: «Учителю, не варто хвилюватися. Вухвань визнає свою помилку перед Ань Сяньдзвенем і попросить покарання, поклавши край цій справі».
Сон Цінши негайно відмовився: «Ні! Ти не винен. Тобі не треба благати про прощення!»
Він знав, наскільки безжалісним був Ань Лон до людей, які йому не подобалися. Він не може дозволити маленькому янголу зазнати цієї образи.
Юе Вухвань опустив голову, заправивши за вухо злегка хвилясте волосся. Він опустив очі, ніжно поцілувавши його долоню лівої руки, і щиро сказав: «У ваших бідах винен я».
Сон Цінши відчув, ніби його долоні торкнулася пір'їна. Лоскотно, і вуха чомусь стали гарячішими. На щастя, його довге волосся звисало й прикривало їх. Він неспокійно відвів руку, його серцебиття трохи прискорилося. Він наполягав: «Ти не винен».
Юе Вухвань посміхнувся: «Ви можете визнати мою помилку, навіть якщо я не винен. Я звик до такого».
Коли він був у маєтку Золотого Фенікса, йому доводилося визнавати свої помилки, що б він не робив. Навіть якщо його утримували силою, він мав стати на коліна, визнати свою помилку та понести покарання.
Тепер він уже не міг розрізнити, що добро, а що зло, що правильно, а що погано. Сильний мав рацію, слабкий був неправий. Жити було ще правильніше, а померти — ще неправильніше. Для досягнення мети не було засобів, які б не використовувалися.
Він може вбити будь-кого, а також може просити вибачення перед будь-ким.
Він не міг відчути жодної різниці між цим...
Всі казали, що його психічний стан ненормальний і що він божевільний.
Він убив усіх у Долині Короля Медицини, хто знав, що він божевільний, і не міг контролювати свій рот.
Тихіше. Він повинен це приховати. Як було б погано, якби його розкрив Учитель?
Він може замкнути демона бажання у своєму серці. Він може стримувати в голові божевільні думки. Звичайно, він може змиритися з цим брудним вовком, приховати свій вбивчий намір у темряві та прикрити його посмішкою. Він може прикинутися невинним, а потім чекати слушної нагоди. Він хоче забагато речей, тому не має надто прагнути діяти. Він повинен повільно плести сітку, повільно розкладаючи препарати, ніколи не показуючи свого справжнього обличчя, поки здобич повністю не потрапить у пастку.
Коли він з усмішкою дивився на Сон Цінши, його очі були сповнені ніжності...
«Вухваню, — Сон Цінши був дуже зворушений тим, як він на нього подивився, і довго думав, перш ніж сказати. — Тобі не потрібно робити це для мене. Я твій вчитель, хоча... я некомпетентний вчитель, який не знає нічого, крім медичних навичок і досліджень, і той, хто не зробив нічого, що варто уваги. Я навіть був настільки безвідповідальним, що покинув тебе на десять років, спричинивши багато страждань».
Юе Вухвань негайно обірвав його: «Ні, це тому, що ви захистили мене від Небесної скорботи...»
Сон Цінши знав, що він був незграбним у своїх словах. Злякавшись, що він не зможе висловитися, він простягнув руку й закрив його рота. Непохитний, він сказав: «Обов'язок учителя — захистити свого учня! Це тому, що я не передбачив належним чином твою проблему Будівництва фундаменту. Я не зробив ґрунтовної підготовки. Я не зміг оцінити силу Небесної скорботи, не зміг добре захистити свою Зароджену душу і підставився під удар, що призвело до серйозних травм і впадіння в кому».
Юе Вухвань був приголомшений. Коли ця тепла долоня торкнулася його губ, це принесло таємну легку радість.
Побачивши, як він чесно мовчить, Сон Цінши задоволено посміхнувся: «Вухваню, дозволь мені розв'язати це питання».
Йому настав час вибратися з зони комфорту та навчитися справлятися зі складними взаємостосунками.
Юе Вухвань деякий час дивився на нього і сказав хриплим голосом: «Добре».
Він затулив блакитну шовкову ширму для Сон Цінши й погасив намистини, що світяться. Він знову одягнув маску і встав, щоб попрощатися.
У темному ліжку з балдахіном з-під ковдри почувся сором'язливий голос.
«Вухваню, не бійся, я... зроблю все, щоб захистити тебе...»
Він знав, що буде важко змусити Юе Вухваня позбутися кайданів минулого і знайти щастя, але він докладе всіх зусиль і робитиме це потроху.
Його інтелект міг бути не високим, і він не був найкращим, коли справа доходила до IQ. Він також був трохи незграбним у спілкуванні...
Проте, якою б складною не була проблема, він ніколи не здасться. Незалежно від того, скільки разів він зазнає невдач, йому все одно доведеться знайти правильну відповідь.
Юе Вухвань подивився на фігуру в ліжку з балдахіном. Він супроводжував це тіло вдень і вночі, купав його і міняв пов'язки. Кожен контур кожної частини його тіла, відчуття кожного дюйма його шкіри вже були закарбовані в його пам'яті. Не було потреби спостерігати це на власні очі. Йому легко уявити, наскільки привабливою була особа за завісою. Він використав Ґу Стримування Емоцій, щоб примусово придушити божевільне пекуче бажання у своєму тілі. Навпаки, його голос був надзвичайно м'яким і рівним: «Я знаю».
Довга червона виноградна лоза повільно простягалася в ліжко з балдахіном, м'яко обвиваючи його бліду щиколотку, наче мотузка, яку можна легко послабити.
«На добраніч. Нехай вона вас супроводжує. Вам зараз важко пересуватися. Якщо буде потрібно викликати мене, ви можете просто потягнути цю лозу», Юе Вухвань не міг не потурати своїй жадібності на деякий час. Це був його найдорожчий камінь, чистий і бездоганний. Він повинен стежити за ним, стерегти, щоб ніхто не забрав його з рук.
Автору є що сказати:
Оскільки мої герої відносно суперечливі, я хотів би сказати кілька слів.
Перш за все, не кажіть, що автор не розуміє Вухваня як персонажа. Його психологічні проблеми дуже складні — у нього чудова пам'ять, він розумний і проникливий, гордий, перфекціоніст, має сильне бажання контролювати, серйозну мізофобію тощо, разом узяті, вони спричиняють різноманітні серйозні психічні захворювання(водночас це частина його чарівності). Якби я хоч трохи відхилився у своєму розумінні та контролі над його характером, Вухвань, який би з'явився, уже не був би тим, кого ви бачили й любили.
Любов і кохання можуть вирішити психологічну травму звичайних людей.
Це неможливо для Вухваня. Я вже дав відповідь у розділі щодо його фантазії. Прямо зараз любов спричинить йому страждання тоді, коли він тверезий і не спить. Любов Цінши лише змусить його почуватися неповноцінним, і він опиниться в клітці, яка є Долиною Короля Медицини. Він удасть, що одужав. Він ретельно зіграє роль щасливого персонажа, якого хочуть бачити всі(Пацієнти з психічними захворюваннями приховують усі свої симптоми, що є відмовою від лікування).
Назва першого тому — Перша зустріч. Це лише попереднє лікування його фізичних ран і дає йому привід припинити спроби вбити себе.
Назва другого тому — Божевілля. Необхідно максимально розгорнути психологічні проблеми кожного і викрити їхні приховані проблеми, запаливши їх усі.
Лише тоді, коли море крові та гора трупів розпочнеться, а неприборкана ненависть Вухваня повністю вивільниться, дозволяючи його менталітету змінитися, почнеться справжній шлях до спокути(Вухвань того періоду дуже сподобався всім моїм друзям, які читали схему спойлера. Сюжет також поступово ставав солодшим).
Психологічні проблеми Цінши також будуть поступово розкриватися у другому томі.
Ань Лон є важливим триґером. Його почуття аж ніяк не полягають у тому, щоб створити якусь пекельну сцену чи мати вигляд персонажа-вбивці. Я не люблю робити безглузді підставляння. Кожен крок робився з думкою про те, якими будуть наступні кілька кроків.(Нічого не можна зробити, що я пишу повільно)(Хоча нерозділене кохання жалюгідне, в історії немає можливості мати кілька ракурсів)(Кінцівка Ань Лона все одно хороша, тому не хвилюйтеся надто).
У будь-якій психотерапії лікар є лише допоміжним засобом, і в кінцевому підсумку пацієнту необхідно самостійно шукати ліки та одужувати на самоті.
Тож історія має йти до кінця, щоб розв'язати всі проблеми.
Якщо це вас справді турбує, ви можете відмовитися від цієї історії або дочекатися кінця, щоб прочитати остаточну відповідь.
Далі
Розділ 40 - Змагання в акторстві
Серед ночі Цін Лвань тихо прийшла до залу Дзісюань. Зал Дзісюань був старим кабінетом неподалік від палацу Фулін. Король медицини Сяньдзвень відмовився від нього, оскільки він був замалим. Потім його використовували для зберігання різного роду речей. Після того, як Юе Вухвань очолив Долину Короля Медицини, він реорганізував і відремонтував його, відновивши використання кабінету. Тут він керував справами долини. Юе Вухвань сидів за столом і читав листи. Під золотою маскою в кутику його губ була радісна усмішка. Однак після багатьох разів неправильної оцінки Цін Лвань більше не наважувалася використовувати вираз обличчя Юе Вухваня, щоб вгадати, про що він думає. За його усмішкою може стояти холодний намір убити, а гнів може бути лише фасадом для інтриг. Він просто розігрує образ, який хоче показати, і лише божевілля, яке іноді виявляється, є справжнім. Ніхто не наважувався зіткнутися з його божевіллям. Цін Лвань нервово вклонилася, вітаючись. Потім вона слухняно стояла, чекаючи нових наказів. Лоза Кривавого Короля обвивалась навколо маленької дерев'яної коробки. У маленькій дерев'яній скриньці була намистина, яка ніколи не використовувалася. Цін Лвань взяла духовну бусину. Вона знала, що Юе Вухваню не потрібно покладатися на це, щоб контролювати серця людей. Він зберігав її лише як знак її вірності. Сучасна Долина Короля Медицини була сплетена в павутину, охороняючи палац Фулін і скарб в ньому. Він уже усунув усю небезпеку. Все було під його контролем і жодна таємниця не могла сховатися від його очей. Юе Вухвань підняв голову й побачив, що вона все ще стоїть там. Він запитав тихим голосом: «Є ще щось?» Цін Лвань трохи подумала й обережно відповіла: «Як мені поводитися з Ань Сяньдзвенем? Я прошу Вухваня-ґе дати мені чіткі інструкції». Вона знала про підступний трюк зміни утворення отруйного туману. Вона також знала джерело гніву Ань Лона. Їй це дуже не до душі. Юе Вухвань поклав листа в руці: «Поводься з ним як із поважним гостем». Цін Лвань тактовно описала своє занепокоєння: «Ань Сяньдзвень так грізно увірвався. Здається, що з ним буде не легко мати справу». Юе Вухвань засміявся: «Ти боїшся, що він мене вб'є?» Цін Лвань схилила голову, не наважуючись відповісти. «Твої думки щодо Ань Лона занадто прості, — Юе Вухвань ставився до цієї відданої та здатної підлеглої трохи терплячіше. — Шлях спадкоємства Секти Міріад Ґу схожий на очищення Ґу. Після смерті майстра дев'ять його безпосередніх учнів битимуться один з одним до смерті, поки не залишиться лише одна остання людина, яка зможе отримати спадщину бога Ву Ґу. Зі своїх бойових братів він був останнім, хто вступив у секту, але йому вдалося вбити всіх своїх восьми братів-учнів. Після отримання спадщини він омив Секту Міріад Ґу в крові, знищивши всі голоси незгодних. Потім він по крупицях захопив у свої руки весь Західний ліс». Цін Лвань здригнулася, почувши це. Вона не могла змиритися з такою жорстокістю між учнями. «Отже, такі люди, як він, не дозволять своїм емоціям впливати на їхні рішення, — проаналізував Юе Вухвань. — Якби він, увірвавшись у Долину Короля Медицини, убив людей у ній, особливо мене, старшого учня, це означало б потоптати гідність Долини Короля Медицини. Учитель не зміг би відпустити справу. Його організм на той час був сильно отруєний. Він був стрілою наприкінці свого польоту. З огляду на таку ситуацію, яка користь була б викликати гнів Учителя, наполягаючи на тому, щоб забрати мене з собою?» Цін Лвань пробурмотіла собі під ніс: «Однак Учитель видалив його отруту...» Вона не була дурною людиною і раптом зрозуміла. Оскільки Ань Лон нічого не зробив, навіть коли люто кинувся, тепер, коли його гнів заспокоївся, була навіть менша імовірність, щоб він щось зробив. «Хіба він не може вбити мене, коли захоче? — Юе Вухвань похитав головою й холодно всміхнувся. — У безсмертному царстві сильних людей так багато, як хмар на небі. Яка потреба особисто вбивати когось? Чи не краще було б найняти когось, щоб убити мене? Краще створити враження слабкості зараз, удати, що проводишся добре, змусити вщухнути настороженість Вчителя до нього, знищити отруту. Як тільки він піде, тоді він займеться таємно, можливо найме вбивць. Якби я був на його місці, я б точно це зробив...» Після цього він може навіть позбутися вбивці та використати голову вбивці, щоб догодити Вчителю. Це вбило б двох зайців одним пострілом. Чому б не зробити це? Так само як коли Вчитель прокинувся, він також відмовився від пристроїв і формацій, щоб впоратися з проникненням Ань Лона. Він знищив отруйних ляльок, що лежали в засідці. Не було потреби засмучувати Вчителя через ці дрібниці й руйнувати гарний настрій їхньої зустрічі. Юе Вухвань з жалем похитав головою: «Лон — розумна людина...» Лоза Кривавого Короля, яку він обвив навколо ніг Вчителя, все ще рухалася, очевидно, він хвилювався з цього приводу і не міг заснути знову і знову. Оскільки Вчитель так турбується про їхнє «непорозуміння», вони повинні його «вирішити». Він придумав кілька способів спровокувати Ань Лона вбити людей у Долині Короля Медицини, але тепер йому довелося здатися, коли він програв. Шкода... Перед тим, як Цін Лвань пішла, вона нерішуче запитала: «Вухвань-ґе, ти не боїшся небезпеки?» «Я боюся, смертельно боюся», — Юе Вухвань згадав цю кумедну річ і не міг стримати сміху. Глибокий сміх у тихій темряві ніс із собою стримане божевілля: «Якщо я зіткнуся з небезпекою, Учитель, безумовно, дуже хвилюватиметься. Він досі тримається поруч, щоб захищати мене вдень і вночі». Таке життя справді було захопливим. Цін Лвань подивилася на його посмішку і не могла не здригнутися. ... У палаці Фулін Сон Цінши крутився й крутився. Цілу ніч він стогнав і охав, але просто не міг розв'язати цю важку проблему життя і смерті. Він не міг наївно сподіватися, що ці двоє дозволять минулому залишитися минулим і стануть друзями. Він просто сподівався, що вони не будуть наполягати на бійці до смерті. Попри це, все одно було дуже важко... Ань Лон був тим типом людей, які могли помститися лише за сердитий погляд. Він ніяк не міг когось пожаліти. Він часто відкрито погоджувався, але таємно виступав проти. У випадку, якщо він погодиться з ним на мить, а потім пізніше вб'є Юе Вухваня, спочатку обезголовить, а потім подарує його як трофей, навіть якщо він уб'є цього аляскинського маламута, все одно буде занадто пізно. Юе Вухвань був маленьким янголом, який був готовий витерпіти все заради нього. Він був незрозумілим чином змушений страждати від Серцеїда Ґу. Він, безсумнівно, також стримує гнів у своєму серці, інакше він би не використав отруту Інтоксикації кісток у відповідь. Не можна просто змушувати його завжди страждати від образ і очікувати, що він підкорятиметься і поводитиметься добре, чи не так? Не може бути так, що він не зможе навіть відповісти, коли його вдарили, або відповісти, коли його лають, чи не так? Вчитель відповідав за помилки свого учня. Не кажучи вже про те, що його учень навіть не був неправий і тому не міг визнати жодної провини. Сон Цінши повинен просто дозволити Ань Лону побити себе, щоб виплеснути гнів... Він був культиватором Зародженої душі. У будь-якому випадку, він точно міг би витримати побиття більше, ніж Юе Вухвань. Сон Цінши довго думав і відчув, що цей ненадійний план ніяк не вдасться. Він думав, чи є у нього щось хороше, щоб зрушити Ань Лона і змусити його відмовитися від своєї ненависті. Однак секта Міріад Ґу була набагато багатшою, ніж Долина Короля Медицини. Крім лікарських таблеток, у нього не було більше нічого пристойного... Наступного дня він насилу піднявся з ліжка і виявив, що Юе Вухвань не прийшов. Він просто швидко вимив посуд з допомогою Лози Кривавого Короля, а потім вирішив піти до Ань Лона і викласти свої карти на стіл. Він подивиться, яку ціну йому потрібно заплатити, щоб змусити Ань Лона повністю залишити цю справу на місці. Якщо це не спрацює, то йому доведеться підготувати оборону. Несподівано, щойно він підійшов до саду, він побачив Ань Лона та Юе Вухваня, які сиділи в павільйоні й грали в Ґо. Вони розмовляли та сміялися, і атмосфера між ними була дуже гарною. *стратегічна настільна гра, в якій гравці по черзі ставлять чорні та білі камені на дошку, ціль гри — захопити якомога більшу територію на дошці каменями свого кольору, не дозволяючи супротивнику оточити свої камені. Сон Цінши протер очі, відчуваючи, що реальність схожа на сон. Юе Вухвань глянув на його розпатлане волосся й кивнув на знак привітання. Він усміхнувся: «Сьогодні вранці я повинен був спершу піти чекати Вчителя, але Ань Сяньдзвень запросив мене зіграти в Ґо». «Ти втягнув мене першим, добре? — це був Ань Лон, який пильно дивився на дошку Ґо. Після довгих роздумів він нарешті поставив камінець: «Твоя черга». Сон Цінши підозріло підійшов і подивився на дошку Ґо. Ань Лон грав чорними фігурами, а Юе Вухвань білими. Він не був хорошим у Ґо, єдине, що він бачив, це два дракони, що придушують один одного, але чорний дракон мав більшу перевагу. Ань Лон радісно запитав: «Нудно грати даром. Чи варто зробити невелику ставку?» Юе Вухвань поклав фігуру і з усмішкою запитав: «На що Ань Сяньдзвень хоче поставити?» «Ніяких азартних ігор у Долині Короля Медицини!» — кожного разу, коли Сон Цінши грав у Ґо з Ань Лоном, той вбивав його за одну мить. Знаючи його майстерність у грі Ґо, він поспішив відповісти, побоюючись, що маленьке янголятко зазнає втрат через удачу Ань Лона в матчах: «Хто програє, тому на голову приклеюють папірці!» Він бачив, як це робив його старший брат, коли грав у карти! Обоє тупо дивилися на нього... Сон Цінши непохитно постукав: «Це мій будинок! Я маю останнє слово!» Сон Цінши сів між ними двома, лежачи на кам'яному столі. Він не любив дивитися матчі Ґо. Він розсіяно спостерігав, як вони по черзі кладуть білі та чорні фігури. Його голова була наповнена думками про те, чи планує Ань Лон знову збрехати й обдурити його, чи Юе Вухвань, боячись, що він буде хвилюватися, щось приховує. Ситуація матчу Ґо раптово змінилася. Чорний дракон потрапив у пастку, і білий дракон збирався його задушити. Ань Лон подивився на його метод влаштування пасток. Це було так само як у Формації Отруйного Туману, кожен крок здавався нешкідливим, і лише коли він думав, що має перевагу, прихований вбивця оголив свої ікла. Невимовний гнів спалахнув у його серці. Чим більше Ань Лон думав про це, тим більше він сердився. Вигляд його очей ставав дедалі лютішим. Юе Вухвань помітив убивчий намір і посміхнувся йому. Сон Цінши пильно подивився на Ань Лона і попередив: «Відмова визнавати свою поразку неприпустима!» «Твій учень залякує мене, — закотив очі Ань Лон. Він підтягнув його та посадив біля себе, а потім весело сказав. — Ми, брати, повинні насолоджуватися благословеннями й терпіти нещастя разом. Оскільки ти це запропонував, якщо я програю, папір буде приклеєний і до твого чола!» Сон Цінши планував умовити його добре провести час, тому охоче погодився. Юе Вухвань був приголомшений, фігура Ґо в його руці повернулася в іншому напрямку. Вони вдвох займалися цим більше пів години. Матч перейшов у запеклу боротьбу. Зрештою, чорний дракон ледь переміг білого... Сон Цінши дотримувався слів. Він узяв маленьку червону смужку паперу й підійшов до Юе Вухваня: «Куди б ти хотів, щоб я його приклеїв?» Юе Вухвань засміявся і сказав: «Я буду щасливий, куди б це не приклеїв Учитель». «Гаразд», — трохи подумав Сон Цінши. Він не хотів чіпляти папірець на маску, тому вирішив наклеїти його як котячий вус: «Я його як слід наклею, щоб виглядало трохи краще». Він нахилився ближче до обличчя Юе Вухваня, намагаючись знайти найкращу позицію. Юе Вухвань рухався туди-сюди. Він засміявся і сказав: «Учителю, це лоскотно». Сон Цінши наклеїв його криво, і це виглядало неприємно для очей. І тому він швиденько зірвав його і знову наклеїв: «Не рухайся». Ань Лон подивився на безсоромного лиходія ліворуч і безмозкого дурня праворуч. Коли він слухав цю розмову, яка звучала як кокетство, він настільки розлютився, що міг з'їсти фігурки Ґо! Сон Цінши ніколи ні з ким не мав стосунків і не знав про романтичні справи! Він не думав, що ще зможе так пограти! Це був величезний програш! Сон Цінши приклеїв аркуш паперу й висловив свої сумніви: «Що з вами двома?» Ань Лон миттєво вгамував свій гнів і весело сказав: «Ми той тип людей, який не потоваришує, якщо не посвариться. Ми вирішили, що зрівняли рахунок Серцеїдом Ґу та отрутою Інтоксикації кісток». Юе Вухвань ще раз вклонився, погоджуючись: «Вухвань дуже захоплюється великодушністю Ань Сяньдзвеня». «Забудь це. Я тебе не звинувачую, — махнув рукою Ань Лон і люб'язно сказав. — Ти намагався врятувати Цінши. Це я дав волю своїй уяві. Я був поспішним». Юе Вухвань посміхнувся і сказав: «Ань Сяньдзвень також рятував мого Вчителя. Якби Вухвань знав про ваші наміри, я б відчинив двері Долини Короля Медицини, щоб привітати вас». Ань Лон похвалив: «Дивно, що ти настільки добре вмієш плести інтриги в такому молодому віці». Юе Вухвань хвалив: «Це Ань Сяньдзвень легко відпустив мене, дозволивши випадково вижити». Обидва плавно обмінювалися думками, нескінченно сміючись, ніби відчували себе старими друзями під час нової зустрічі. Сон Цінши, що стояв осторонь, раптом став відчуженим від їхнього обміну... Він став більше усвідомлювати свою нестачу знань, коли справа доходила до емоцій і стосунків. Він вирішив, що йому потрібні виправні уроки. Щоразу, коли Сон Цінши стикався з незрозумілими речами, він шукав відповідь у книгах. Однак у безсмертному царстві не існувало таких тем, як взаємостосунки, психологія чи знайомство, і в Долині Короля Медицини не було жодної книги, пов'язаної з цими питаннями. Довго розмірковуючи, він раптом згадав, що в цьому світі зображення емоцій між людьми найчастіше зустрічається в романах. Можливо, він міг би використати їх як орієнтир. Тож він написав Є Ліню та прикріпив до листа високоякісний духовний камінь, попросивши знайти для нього кілька книг про чоловіче товариство. Він повинен стежити, щоб воно було близьке до життя, таке з щирими почуттями. Є Лінь швидко обробляв оплачені замовлення. Він негайно взяв книжки біля свого ліжка й відправив їх Сон Цінши, вихваляючись, що це найбільш продаваний роман за останній час. Зображення братерства в ньому було написане чудово, його можна навіть описати як «обосічний меч», «чесне і праведне», «принести своє життя в жертву». Люди, які це читали, просто не могли відірватися. *liǎng lèi chā dāo(两肋插刀) — «ножі, що проколюють обидві сторони», означає надавати дружбі великого значення, аж до самопожертви. Сон Цінши, наче знайшов неоціненний скарб, взяв примірник «Трьох братів, які борються з тиграми», надісланий разом із листом. Він був надзвичайно задоволений здатністю Є Ліня справлятися з завданнями. Автору є що сказати: Акторський рівень трійки: Юе Вухвань: Оскароносний кіноімператор Ань Лон: Імператор вітчизняного кіно Сон Цінши: Одного разу я грав дерево в виставі в нашому дитячому садку!
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!