Війна за приборкання демонів

Сон Цінши провів багато років у цьому світі.

Примарний Вогонь Підземного світу в його тілі зростав і збільшувався разом з рівнем культивації. Щоб краще придушити отруйний вогонь, він відмовився від своєї початкової техніки та відновив техніку холодного нефриту. Він також зцілював рани Вухваня, які той отримував у боях звідусіль.

Таким чином, Вухвань повсюди кидав виклик культиваторам Зародженої душі коли йому вдалося, доклавши великих зусиль, досягти Формування ядра.

У світі Майстра меча Мо Юаня було багато лікарських матеріалів, які в майбутньому зникнуть. Вухвань виявив, що йому подобається їх збирати, і регулярно шукав рідкісні лікарські матеріали та дивні рецепти, щоб віддати йому. Він ставив особливо цікаві питання і щоразу викликав інтерес, який затягував його до ями.

Сон Цінши відчував себе дурним котиком, якого заманили котячою іграшкою. Щоразу, коли він намагався виповзти з величезної дослідницької ями, щоб знайти Цю Южона для своєї місії, його приваблювало щось цікавіше в руках Вухваня. Він знову падав назад у яму, падав так глибоко, що був розгублений і дезорієнтований. Він поринав у насолоду дослідження і повністю забував про місію...

Він проводив свої дні дуже щасливо.

Він був свідком того, як Вухвань перетворився зі звичайного смертного на прославленого Майстра меча безсмертного царства Мо Юаня. З трьома футами холодного блиску в руках, з очима, що не терплять бруду, він обезголовив незліченну кількість грішних культиваторів... Він змусив праведні та престижні секти безсмертного царства змінити свої правила заради нього, заборонивши використовувати смертних, які досягли Будівництва фундаменту, як рабів або піч.

Вухвань хотів більшого...

Він не раз казав Сон Цінши: «Я сподіваюся, що смертні матимуть такі ж можливості, як і культиватори. Але цей світ такий огидний, скрізь сморід, занадто багато сміття, з яким не можна впоратися. Цінши, ти відчуваєш сморід гнилі в повітрі?»

Він не знав, чи було це через те, що він був сліпим, але його нюх був набагато чутливішим, ніж у звичайних людей. Він часто відчував себе погано. Хай там що він не міг пристосуватися до цих запахів. Щоразу, коли він надовго виходив з дому, то, повертаючись, мусив вдихати чистий запах свого даоського супутника, тільки тоді він міг почуватися комфортніше.

Сон Цінши похитав головою. Його органи чуття притупилися, і він нічого не відчував.

Вухвань любив приносити йому подарунки. Окрім лікарських матеріалів і рецептів, він також приносив йому багато блискучих речей... Щоразу, коли він бачив красиві камені або самоцвіти, він придумував усі можливі способи, щоб отримати їх собі, а потім приносив їх додому і клав йому в руки. Зрештою, Сон Цінши зібрав велику скриньку, повну дорогоцінних каменів і коштовностей, таких як драконячий нефрит, русалчині перли, небесний нефрит...

Після того, як слава Майстра меча Мо Юаня як вбивці поширилася, краса Вухваня також поступово розкрилася. Він був страхітливо розкішний, квітучий і неперевершений, з грацією дракона і поглядом фенікса... Як до мечника, який, швидше за все, культивував Серце Меча, на нього посипалися незліченні похвали, і незліченні погляди захоплення також були зосереджені на ньому.

Багато культиваторів, які вихвалялися власною красою, сміливо зізнавалися йому або робили пропозиції.

Вухвань дуже втомився від цих речей, він серйозний і зазвичай використовує даоську печатку на тильній стороні долоні, щоб безжально відкинути ці неприємності. Він залишив всю свою ніжність людині в Долині Персикового Цвіту, лише побачивши Сон Цінши він усміхається, а темно-золоті очі фенікса, здавалося, стають повні зірок, яскравих, як Чумацький Шлях.

Господар вежі Джую, який був дуже розпусним і мав незліченною кількістю красунь, випадково побачив усмішку Майстра меча Мо Юаня, і пам'ятав це все своє життя, кажучи, що красуні світу втратили весь колір.

Після того, як Вухвань дізнався про таку оцінку, він почав носити напівмаску, щоб відгородитися від цікавих і жадібних очей. Згодом усі в безсмертному царстві знали, що в очах і серці Майстра меча Мо Юаня є місце лише для меча і його даоського супутника.

Він вирушав у небезпечні таємні царства, щоб збирати трави, використовував різні способи, щоб піднести в дар скарби неба і землі, вивчав усілякі дивні речі, робив усілякі дурниці, якими гребували сильні світу цього, і все заради того, щоб викликати усмішку свого даоського супутника. Сон Цінши, однак, жив усамітнено, не дуже добре ладнав зі сторонніми, і знав дуже мало людей...

Спочатку всі думали, що людина, яка змогла змусити Майстра меча Мо Юаня поставити себе на вершину його серця, має бути якимось видатним культиватором з відомої сім'ї. Пізніше, коли вони побачили Сон Цінши, то дізналися...

Га, він німий?

Сон Цінши виглядав досить добре, але у світі культиваторів було багато красунь. У його красі не було нічого виняткового, і вона не йшла ні в яке порівняння з незрівнянною зовнішністю Вухваня, його культивація теж була лише на рівні Формування ядра. Щодня він присвячував себе медицині, він мав дивну особистість і йому бракувало емоцій. Мало того, що в ньому не було нічого особливого, так він ще й мав ваду. Чому ж Майстер меча Мо Юань був настільки закоханий у нього, що не тільки відкинув незліченну кількість людей, які кидалися до нього, але й добровільно поставив на собі тавро, яке буде супроводжувати його з одного життя в інше?

Вухвань чудово усвідомлював ці злісні наміри, і вони були йому вкрай огидні. Він не тільки мав справу з кількома зухвалими та сміливими хлопцями, але й багато разів пояснював, що його даоський супутник був з ним відтоді, як він був ще ніким. Вони супроводжують один одного донині, щобільше, він завдячував йому своїм життям. Всіх ще більше зворушила його прихильність до свого даоського супутника, і в їхніх серцях з'явилося ще більше почуття невдоволення. Вони відчували, що Сон Цінши був недостойний, йому просто пощастило. Але Майстер меча Мо Юань захищав свого даоського супутника, і навіть якщо вони були невдоволені, це було марно. Вони могли лише посміхатися і дарувати свої благословення...

Сон Цінши не дуже добре вмів спілкуватися з людьми, його розум був заповнений лише дослідженнями та місією і він абсолютно не знав про ці заплутані дрібні інтриги. Іноді він зустрічав красенів, які оминали Вухваня і потайки розмовляли з ним. З ніжними манерами й добрим тоном вони запитували його, як він спокусив Майстра меча Мо Юаня. Чи може він навчити їх? Вони також запитували його, чи був він особливо вправним у ліжку і чи зумів він змусити Майстра меча Мо Юаня закохатися в нього по вуха.

Він подумав, що ті, хто захотів поспілкуватися з німим, повинні бути добрими та чесними людьми. Він довго думав над цим питанням і серйозно відповів на нього ручкою та папером:

По-перше, Мо Юань сказав, що в мені все гарне. Особливо йому подобається, як я виглядаю, коли сумлінно вчуся. Ти можеш привернути його увагу, якщо читатимеш більше.

По-друге, я уважно прочитав і дослідив праці про постільні техніки. Мо Юань хвалить мене за те, що я добре їх вивчив, і він не може зупинитися.

Потім, більше не було ніяких "потім"...

Він не розумів, чому всі красені тікали від нього, пирхаючи від злості. Вони називали його безсоромним і відмовлялися з ним розмовляти.

Сон Цінши запідозрив, що відповів щось не так, і відчув себе трохи ображеним.

Інформація поступово поширювалася. Вухвань був спантеличений, коли виявив, що багатьом людям подобалося читати книги в його присутності. Коли він з'ясував усю історію, вона здалася йому водночас дратівливою і смішною. Він ще менше хотів добирати слів, розмовляючи з цими дикими бджолами та безглуздими метеликами. Він пішов додому та обережно запитав Сон Цінши, чи не потрібно перевірити його розуміння матеріалів про постільні техніки за допомогою практичного іспиту.

Сон Цінши старанно готувався до іспитів і використовував усе, чого навчився. Вони кілька разів змінювали місце проведення іспитів і пройшли кілька раундів іспитів. За його власною оцінкою, він відчував, що повинен набрати щонайменше дев'яносто балів.

Десять балів було знято через його невміння говорити. Було трохи шкода, що він не зміг відповісти на запитання під час іспиту.

...

Сон Цінши проводив свої дні дуже щасливо, а Вухвань ставав все більш і більш життєрадісним.

Нарешті настала війна за підкорення демонів.

На небі раптово з'явився кривавий місяць, і демонічна енергія почала неспокійно зростати, пробуджуючи кров усіх представників клану демонів, перетворюючи їх на божевільних чудовиськ. У безсмертному царстві було лише кілька чистокровних культиваторів, більшість були змішаної крові. Багато хто мав у собі кров демонів-культиваторів, смертних і навіть монстрів...

Зазвичай в тілі культиватора було мало демонічної крові. Це робило їх трохи черствими й бездушними, але вони не перетворювалися на ірраціональних демонів, як напівдемони, тож це не становило великої проблеми. Через незліченні роки шлюбів, незліченну кількість поколінь спадкоємців ніхто не міг бути впевненим, чи є в них демонічна кров, чи ні.

Однак після ночі кривавого місяця ця демонічна кров поступово виривалася.

Дехто прокидався серед ночі та бачив, що його дружина перетворилася на монстра-людожера. Або, бувало, у закоханій парі хлопець, що мило розмовляв, вже наступної миті виривав серце своєї дівчини. Ще більш поширеним було явище, коли вчителі вбивали учнів, а учні вбивали своїх вчителів. Демони цінували бажання і покладалися на інстинкт у своїх діях, усередині них була суміш усіляких речей, які порушували людську етику. Божевілля постійно народжувалося на світ. Кожен у царстві безсмертних опинився в небезпеці. Всі вони підозріло ставилися до людей, які їх оточували, і не наважувалися нікому довіряти.

Майстер меча Мо Юань як смертний завоював загальну довіру та високу повагу.

Він убив багато демонів і став героєм у війні за підкорення демонів.

Сон Цінши зрозумів, що настав переломний момент в історії, однак не міг зупинити розгортання цього сюжету. У цій війні були залучені всі.

Вухвань був не з тих, хто пасує перед труднощами. Він був перфекціоністом, мав власні мрії та амбіції. Він сподівався кинути виклик сильним ворогам і піти далі на своєму Шляху Меча. Він також сподівався отримати кращий статус і довести свою спроможність світові та своєму даоському супутнику.

Сам Сон Цінши теж був чоловіком і розумів його спосіб мислення. Як тільки він переконався, що участь Майстра меча Мо Юаня у війні за підкорення демонів є невідворотною фабулою, він взяв участь у логістиці та медичній роботі. Він хотів спробувати й побачити, чи зможе він, коли трапиться трагедія Мо Юаня, врятувати цю відчайдушну ситуацію, щоб принаймні дозволити історії у формації мати кращий кінець.

В цей час він знайшов Цю Южона.

За ці роки Цю Южон пройшов через руки різних чоловіків і давно став іграшкою для розваг. Він не міг думати самостійно, у нього не було почуття сорому і честі. Він не опирався, з ним міг гратися будь-хто. У мирний час він міг би вести "безтурботне" життя, коли про нього піклувалися, як про канарейку в клітці. Тепер же скрізь панував хаос і темрява. Всі перебували під великим тиском, і слабкі були найлегшою мішенню, на якій можна було виплеснути свої емоції. Він навіть не розумів, чому з ним так поводяться, і щодня вмивався сльозами...

Стан Цю Южона був надто серйозним. Він був дуже залежний від сексу і своїх так званих "коханців".

Сон Цінши доклав багато зусиль, щоб схилити його на свій бік для психологічної терапії. Цю Южон думав, що той хоче, щоб він йому служив, і це спричинило багато випадків, над якими він не знав, сміятися чи плакати.

Незабаром після цього Цю Южон випадково дізнався правду про знищення сім'ї Цю з різних матеріалів, зібраних Майстром меча Мо Юанем. Він дізнався, що один з його коханців був ворогом, який знищив його сім'ю в ті часи, і прокинувся від своєї дурості. Скориставшись тим, що Майстер меча Мо Юань винищував демонів, а Сон Цінши був зайнятий створенням ліків, він набрався хоробрості й таємно втік. Він привів того чоловіка на поле бою і штовхнув в натовп демонів, щоб разом з ним загинути.

Коли Сон Цінши дізнався про це, було вже надто пізно. Хоча він і кинувся туди, щоб врятувати його, але запізнився.

Цю Южон помер. Перед смертю він посміхнувся і сказав: «Дякую. Це не має значення, моє життя було безглуздим».

У свідомості Сон Цінши з'явилися слова, які говорили про те, що він провалив місію і має прийняти покарання.

На його обличчі з'явилися чорні плями. З духовною силою в його тілі виникла проблема. Підземний вогонь почав виходити з-під контролю, і чорний отруйний вогонь поширювався всюди...

У такий чутливий період його зміни сприймалися як перетворення на демона.

Сон Цінши жестикулював, намагаючись сказати всім, що його розум чистий і що він не має бажання вбивати. Відмітини на його обличчі були лише ілюзією, спричиненою невдалою місією. Йому потрібен був час, щоб пристосуватися і контролювати свою духовну силу, щоб мати можливість знову придушити Підземний Вогонь. Однак ніхто не бажав слухати пояснення німого з отруйним тілом. Із заздрістю, огидою та ненавистю вони кинулися вбити цього огидного демона, поки не повернувся Майстер меча Мо Юань.

Єдиною його удачею було... це була формація, створена спогадами Майстра меча Мо Юаня. Він не бажав завдавати шкоди коханій людині, і, перш ніж остаточна небезпека спіткала Сон Цінши, він витягнув його з-під впливу сильних емоцій. Після цього Сон Цінши завис у повітрі, відчуваючи, наче дивиться старе кіно, а кінець фільму не був добрим.

Майстер меча Мо Юань убив багато демонів і захистив багато міст та селищ. Він повернувся переможцем, осипаний похвалами від усіх, привізши з собою найкрасивіший червоний камінь у світі, і хотів подарувати його коханому. Але побачив свого даоського супутника на порозі смерті, ураженого незліченною кількістю зброї...

Кожен пояснював, намагаючись приписати собі заслугу, розповідаючи йому, що це вони вбили цього отруйного демона.

Вухвань нічого не чув, він кинувся просто до закривавленого парубка...

Чоловік побачив його, і полум'я розлетілося в різні боки, відкриваючи йому безпечний прохід.

Від початку до кінця отруйний вогонь нікому не завдав шкоди.

Всі заткнули роти. Вони зрозуміли, що жоден демон не може зберігати таку розсудливість. Але велику помилку вже було зроблено.

Вухвань обійняв юнака, тіло якого ставало все холоднішим і холоднішим. Він вичерпав усі методи, щоб повернути йому життя, яке минало, але все було марно.

Сльози падали крапля за краплею, заливаючи обличчя парубка.

Юнак більше не міг підняти руку і використати письмо для розради. Він був схвильований і відчайдушно намагався висловити почуття, які були в його серці. Відкривши рот і витративши усю свою енергію, він нарешті подолав психологічний бар'єр і вимовив найважливіше ім'я у своєму житті: «Ву-Вухвань...»

Він навчився говорити. У його серці було багато слів, так багато всього, що він хотів сказати іншому, але було вже занадто пізно.

Юнак востаннє взяв його за руку, поки та не втратила тепло.

Серцеїдний кошмар, після якого не прокинутися...