Особливістю аеропоїздів було те, що вони левітували в повітрі і майже не видавали звуку протягом усієї подорожі, що робило їх зручним засобом пересування.
Завдяки гладкому аеродинамічному дизайну, аеропоїзди мали низький лобовий опір, що, в свою чергу, дозволяло їм економити енергію і розвивати швидкість до 600 км/год.
Коли я дивився на інтер'єр поїзда, я не міг не бути враженим.
Можливо, це тому, що до мене було особливе ставлення, але в зоні, яку мені виділили, був окремий стіл і буфет, якими я міг вільно користуватися.
Ліниво витягнувши спину, я зручно вмостився на відведеному мені місці і подивився за вікно.
Можливо, це було тому, що все ще було літо, але, незважаючи на майже 9 годину вечора, сонячне світло яскраво освітлювало околиці.
Помірно заповнений вокзал являв собою сцену, яку можна було б побачити, хіба що потрапивши в кіно. Ряди платформ стояли одна біля одної, і кожні пару хвилин можна було бачити, як від'їжджали повітряні поїзди, а на їхнє місце прибували нові, що займали порожні місця. Повітряні потяги, що левітували над землею, були з'єднані з довгими металевими лініями, які тягнулися до самого горизонту і завдяки постійному магнітному полю дозволяли аеропотягам швидко і безупинно пересуватися.
“Ми скоро від'їжджаємо, прошу сідати.”
Дзень!
Прекрасний голос пролунав у моїх вухах, і двері автоматично зачинилися. Раптом під собою я відчув дивний поштовх, схожий на поштовх під час зльоту літака, і поступово повітряний потяг піднявся в повітря.
Через пару секунд після левітації в повітрі потяг поступово набрав швидкість і від'їхав від станції.
“Наступна зупинка, станція 15 Колінгтон парк”
Дивлячись на пейзаж, що постійно змінювався переді мною, я поринув у глибокі роздуми.
Зараз я прямував до хребта Клейтон, щоб зібрати [Зернятко ліміту], але якщо я бажаю хоча б віддалено наблизитися до рівня головного героя, то мені також необхідно опанувати мистецтво меча.
Мистецтво меча, або, точніше, керівництво з бойових мистецтв - це посібники, які розроблялися з початку другого катаклізму і складалися з прийомів бойових мистецтв, що існували з давніх часів. З додаванням мани старовинні бойові техніки, які були давно забуті, були реструктуризовані та перероблені з урахуванням мани, що затрималася в атмосфері, і, як не дивно, техніки, які колись вважалися марними, перетворилися на одні з найпотужніших ходів, які могла виконати людина.
З моменту виявлення здатності бойових технік контролювати та використовувати ману, посібники з бойових мистецтв раптом стали надзвичайно бажаними, і, як наслідок, вони почали повільно зникати з поля зору громадськості через втручання уряду та впливових осіб.
Уряд робив це насамперед для того, щоб запобігти потраплянню посібників до поганих рук, але що стосується впливових осіб, то це був скоріше силовий хід, щоб монополізувати посібники для себе.
Бойові посібники поділялися на п'ять класів: 1 зірка, 2 зірки, 3 зірки, 4 зірки і, нарешті, 5 зірок, причому 1 зірка - це найнижчий клас, а 5 зірок - найвищий.
Кожен ступінь визначався тим, наскільки потужним ставало мистецтво після оволодіння ним, і різниця між ступенями була досить суттєвою, як і різниця між рангом людини.
При виборі посібника найважливішим був не клас, а те, чи підходить він вам.
Якщо ви мали талант до фехтування на мечах, але практикували техніку, пов'язану зі списом, швидше за все, незалежно від того, наскільки високим був клас мистетства, ви ніколи не зможете повністю розкрити потенціал цього стилю.
Дивлячись на свій статус, я не міг не звернути увагу на розділ моєї професії [Мечник lvl.1].
===Статус===
Ім'я : Рен Довер
Ранг: G
Сила : G
Спритність : G
Витривалість : G-
Інтелект: G
Рівень мани: G
Вдача: E
Шарм : G-
-> Професія : [Мечник lvl.1]
Не знаю, збіг це чи ні, але головний герой також має талант до фехтування. Що, озираючись назад, було вигідним для мене, оскільки я знаю кожну чит-навичку, яку він отримує за свою професію мечника.
Зокрема, мене зацікавило певне мистецтво володіння мечем.
Мистецтво меча [стиль Кейкі].
Коли я вигадував різні мистецтва володіння мечем для головного героя, я прийшов до трьох різних стилів. [Стиль Кейкі], [Стиль Левіша] та [Стиль Гравара], кожен з яких був 5-зірковим посібником.
Стиль Кейкі, який зацікавив мене найбільше, було мистецтвом володіння мечем, яке вимагало надлюдської швидкості під час володіння мечем. У створених мною умовах це було мистецтво меча, яке започаткував гросмейстер Тошімото Кейкі. Він був японським майстром меча, який згодом прославився своєю неперевершеною силою. Він також був одним з перших людей, хто відкрив у собі ману під час другої фази катаклізму.
Оскільки гросмейстер Кейкі вже був шанованим фехтувальником ще до другого катаклізму, коли мана пробилася у світ, після пробудження його людська обмеженість була розірвана, що призвело до створення [стилю Кейкі]. Неймовірно потужне мистецтво володіння мечем, де користувач витягав меч з ножен так швидко, що коли противник відчував загрозу, він вже був мертвий. Це був стиль "один удар - одне вбивство".
Оскільки це був стиль "один удар - одне вбивство", його недолік був досить очевидним. Це було... у вас більше немає переваги над супротивником, якщо він успішно захистився від першої атаки. Другим стилем був [стиль Левіша]. Майстер Левіш, який також пробудився одночасно з майстром Кейкі, створив своє власне унікальне мистецтво володіння мечем.
На відміну від стилю Кейкі, стиль Левіша діяв інакше. Це було набагато красивіше мистецтво володіння мечем. Під час написання роману я згадав, що описував його як мистецтво меча, яке зачаровує будь-кого, хто потрапляє в поле його зору. Хоча це було надзвичайно красиве мистецтво меча, в жодному разі не варто його недооцінювати, оскільки воно було настільки ж смертоносним, наскільки і красивим.
Ймовірно, це найбільш збалансоване мистецтво меча з усіх трьох, але з точки зору нападу воно не було настільки ж ефективним, як [стиль Кейкі] і [стиль Ґравар], які спеціалізувалися на нападі.
Нарешті, [стиль Ґравар]. Найбільш сумнозвісне мистецтво володіння мечем з цих двох. Назвати це мистецтвом меча було, безумовно, компліментом. Жодного вишуканого руху, жодного хитромудрого замаху, він покладався лише на грубу фізичну силу, яка пригнічувала кожного супротивника, що зустрічався з ним. Це була серія випадкових ударів без жодного підґрунтя, але в той же час завдяки величезній силі користувача вона дозволяла йому легко перемагати суперника.
Чому він був сумнозвісним? Все просто, тому що кожен, хто практикував мистецтво меча, відчував нестерпний біль. Для того, щоб навчитися [стилю Ґравар], потрібно було переробити людське тіло, реструктурувавши плоть і кістки всередині людського тіла так, щоб вони краще відповідали стилю мистецтва. Це була жахлива і болюча процедура, яка могла психічно зламати будь-кого, хто намагався її практикувати.
Хоча ймовірність психічного розладу була високою, але якщо вам вдавалося успішно практикувати [стиль Ґравар], вам практично гарантувалася нелюдська сила, яка змушувала будь-кого боятися вас.
Повертаючись до того, чому я зацікавився [Стилем Кейкі] по відношенню до двох інших мистецтв. Насправді було дві основні причини.
Одна з них полягала в тому, що особисто мені з усіх трьох мистецтв найбільше подобався саме [Стиль Кейкі]. Я маю на увазі, чому б і ні? Уявіть, що перед вами стоять сотні супротивників, і раптом всі їхні голови падають, а ви виглядаєте так, ніби нічого не зробили. Хіба це не було б круто?
По-друге, я не міг взяти [стиль Левіша] так, як він належав головному герою. Я не міг надто змінювати сценарій, інакше моя мрія про мирне життя пішла б прахом. Крім того, [стиль Ґравара] був надто жорстоким, щоб я навіть намагався його вивчити. Я аж ніяк не мазохіст.
Спочатку, коли я писав роман, я хотів, щоб головний герой практикував [стиль Кейкі], але чим більше я писав, тим більше розумів, що це не відповідає його характеру, і тому я відкинув [стиль Кейкі].
На щастя, завдяки щасливому повороту долі, я опинився всередині власного роману і тепер можу забути про свої докори сумління і практикувати [стиль Кейкі]. Більше того, мені не треба турбуватися про наслідки навчання мистецтву володіння мечем, оскільки це ніяк не вплине на сюжет роману.
Я вирішив вивчити [стиль Кейкі] одразу після того, як заберу [Зернятко ліміту]. На щастя, місце, де знаходилося мистецтво меча, було не так далеко від хребта Клейтон, тож до кінця тижня я зможу отримати і [Зернятко ліміту], і [Стиль Кейкі].
“Наступна зупинка, станція 24, хребет Клейтон”
З глибоких роздумів мене вирвав прекрасний голос, що линув з гучномовця поїзда.
Визирнувши за вікно, я побачив величезні гори вдалині.
Зсув тектонічних плит спричинив зіткнення континентів один з одним, в результаті чого по всьому світу раптово з'явилися величезні гори і хребти.
Нинішній хребет Клейтон став результатом і наслідком удару Японії по східній стороні Китаю, в результаті чого земля піднялася і утворився ланцюг гір.
Стоячи під величними горами і милуючись краєвидом, я не міг стриматись, щоб не зітхнути
‘Це дійсно більше не роман.....’
Це все досі здається мені нереальним. Як творець роману, я завжди мав це відчуття недовіри. Це все несправжнє. Будинки, люди, мапа, все було так, як я написав у романі. Ніщо не було незвичним. Іноді мені стає цікаво, чи не було це все плодом моєї уяви, і я лежав десь у комі і мріяв про це.
Але .....
Вдихаючи свіже повітря і відчуваючи гострий, солодкий і освіжаючий запах, що йшов від сосен, я був майже впевнений, що все навколо мене було реальним. З новими силами я починаю підйом на гору.
...
"Хаф... Хаф..."
Місцевість виявилася складнішою, ніж я очікував, і мені було важко переводити подих, коли я піднімався в гору. Мені доводиться кілька разів зупинятися, щоб перевірити орієнтири, оскільки прямої стежки не було.
Вже минуло три години з моменту мого підйому в гори, і хоча моє дихання було трохи важким, я не відчував себе втомленим. Що ж... враховуючи той факт, що в моєму тілі була сконденсована мана, не дивно, що я зміг протриматися так довго.
Майте на увазі, що якби звичайна людина без концентрації мани в тілі піднялася на цю гору, вона нізащо не досягла б тієї ж точки, що і я. З іншого боку, мені не варто порівнювати себе з нормальними людьми, адже будь-хто в академії протримався б набагато довше за мене.
Зараз я прямував до третьої за висотою вершини, де знаходилася невелика печера з [Зернятком Ліміту].
Оскільки я витратив лише пару речень на опис того, де знайти [Зернятко Ліміту], то точного місцезнаходження печери я не знаю. Мені відомо лише, що вона знаходиться на третій за висотою вершині хребта Клейтон.
Знаючи, що шукати печеру - це майже те саме, що шукати голку в копиці сіна, я вже подумки підготував себе до тривалих важких пошуків. Сподіваюся, я не витрачу занадто багато часу, інакше мені доведеться провести тут кілька днів, чого я просто не міг собі дозволити.
Опинившись під третьою за висотою вершиною, я примружив очі. Я вже бачив, як сонце намагається сховатися за горами, значно зменшуючи мені видимість.
Стиснувши руку в кулак, я вирішив зробити останню спробу і піднятися на третю вершину.
Це було дуже необачне рішення з мого боку, оскільки я мав безпосередньо підніматися на гору, на відміну від того, що я робив раніше, коли просто йшов пішки.
Більше того, оскільки сонце сідало, а відстань видимості зменшувалася з кожною хвилиною, мені було ще важче підійматися на гору, оскільки невелике зісковзування могло коштувати мені життя.
Підніматися на гору в цей час було абсолютно нерозсудливо, але головний герой зовсім не чекав, що я його наздожену, тому я загартував свій розум і повільно піднімався на гору.
Відчуваючи холодний камінь між долонями, я міцніше зчепився руками і обережно рушив угору. Якщо мені не вдасться знайти печеру найближчим часом, я, ймовірно, буду змушений розбити табір десь на вершині гори, що було не зовсім ідеальним варіантом.
На півдорозі до вершини гори, за 2 години підйому, я вже відчував, як мої руки німіють від постійного підйому. Сонце, яке вже давно зайшло, залишило по собі лише нескінченну темряву, яка не дозволяла мені бачити далі, ніж на пару метрів попереду.
З настанням ночі почало холоднішати, що ще більше ускладнювало підйом. Мені і так було важко дертися, але тепер все стало ще важче. Не кажучи вже про те, що все моє тіло почало боліти, як божевільне.
Зціпивши зуби, я терпів пекучий біль, що йшов від рук, і продовжував свій шлях вгору.
Просунувши ноги у вузьку щілину, я зупинився і подивився вгору.
Хоча було темно, я все ще міг бачити на кілька метрів попереду себе. Примруживши очі, я побачив невеликий виступ скелі, що виходив з лівого верхнього кута. Згадавши схожий опис з мого роману, мої очі загорілися, і я змусив своє тіло підтягнутися до цієї скелі.
Поклавши руку на вершину скелі і трохи доклавши зусиль, я зміг переконатися, що це правильне місце, оскільки за скелею з'явилася невелика щілина.
Ще трохи натиснувши, я відсунув камінь убік, щоб побачити, що знаходиться за ним.
"Бінго!"
Широко посміхаючись, використовуючи всю свою силу, я штовхнув камінь назовні, змусивши його впасти, утворюючи невелику щілину, в яку могла б пролізти одна людина.
Банг!
Через 10 секунд вільного падіння з-під гори почувся гучний звук, від якого по спині пробігли мурашки.
"Якби це був я, то, швидше за все, перетворився б на омлет..."
Повернувшись до печери, я повільно проштовхнув своє тіло в невелику щілину. Увійшовши в невеликий отвір, я проповз кілька метрів вперед, поки переді мною не з'явився широкий отвір.
Збільшуючи темп, я увійшов до печери.
Щойно я увійшов до печери, як відчув, що вся енергія витікає з мого тіла, змушуючи мене слабко опуститися на землю. Я був виснажений, і фізично, і морально. З того моменту, як я вступив на хребет Клейтон, і до того моменту, як я дійшов до печери, все, що я робив, було безперервним фізичним навантаженням.
Я йшов без зупинок 3-4 години, а потім піднявся на 3/4 вгору на третю вершину. Якби не той факт, що я вже пробудився на той час, коли перевтілився в роман, я був би виснажений вже на півдорозі походу.
Дозвольте мені бути зрозумілим.
Мені також надзвичайно пощастило протягом усієї подорожі. Тобто, я не зустрів жодної тварини. Оскільки більшість тварин, які піддавалися впливу мани, ставали скаженими, я очікував, що в горах на мене чекає якась зустріч з однією з цих істот, але, на моє щастя, я прийшов підготовленим, оскільки взяв з собою низькосортний репелент, який відлякує будь-якого звіра нижче G-рангу.
Таким чином, завдяки репеленту я не зустрів жодного звіра, що, в свою чергу, допомогло мені зберегти частину моєї енергії, що дало змогу швидше знайти це місце.
Притулившись до стіни печери, я повільно відновлював сили. Озирнувшись навколо, я побачив лише величезну печеру, кінця якої не було видно.
Посміхнувшись про себе, я підвівся і рушив у глибину печери
‘Настав час мені оновити себе......’
Далі
Том 1. Розділ 4 - Я перевтілився у своєму романі [3].
"Хаааа...." Зробивши довгий вдих, я ошаліло втупився в пейзаж, що розгорнувся переді мною. "Я очікував чогось незвичайного, але це...." "Вражений" було б ідеальним словом, щоб описати відчуття, яке я відчував в той момент. Переді мною стояло велетенськи високе дерево. Його товсте коріння глибоко пронизувало тверду скелю, наче вона була зроблена з глини, а пишне зелене листя змушувало сумніватися, чи справді тут відсутнє сонячне проміння. Прямо на верхівці дерева висів блідо-червоний плід, який виглядав неймовірно соковитим. Він нагадував персик, але, на відміну від звичайного персика, мав жовте сяйво, яке огортало його, даючи зрозуміти, що це не звичайний плід, який можна купити в супермаркеті. Глибоко вдихнувши, я з палким бажанням подивився на плід, що містив у собі [Зернятко ліміту]. "Ось воно... як тільки я дістану його, моє майбутнє повністю зміниться". Думав я, не в силах відірвати погляд від блідо-червоного персика, що лежав на верхівці дерева. Я більше не буду якимось нікчемним автором, який ледарює вдома, лютуючи на власних читачів. Ні. Замість того, щоб писати чужі історії, я буду писати свою власну, і ..... Дивлячись на фрукт наді мною, я підняв руку і повільно стиснув її "Все починається з нього" ... Дістати фрукт було насправді не так вже й складно. По-перше, він мав бути випадковою знахідкою головного героя, коли той досліджував хребет Клейтон під час факультативу. Більше того, якщо я не помиляюся, я не пригадую, щоб протагоніст навіть тримав фрукт у руках, оскільки на той час, коли він прийшов, єдине, що він знайшов, було саме лиш [Зернятко ліміту]. Мені трохи соромно за те, що я це кажу, але..... Коли я писав цю частину роману, я зовсім забув додати випробування. Ну, знаєте... типу перешкоди, яку головний герой повинен був подолати, щоб підвищити свою силу. Якби це був звичайний роман, там мав би бути охоронець, який захищав плід, або принаймні якийсь захисний механізм, що ускладнював би протагоністу легкий доступ до нього, але... я просто не зміг змусити себе написати про це, оскільки це вважалося незначним поліпшенням для протагоніста. Основною метою було прискорити тренування протагоніста, знявши з нього лімітер, тому я не додав жодних випробувань. Той лінивий Я зробив це для того, щоб швидше закінчити роман, оскільки в цей момент він мені вже набрид. Але тепер, коли я тримаю плід у своїх руках, усвідомлюю, наскільки я був самовдоволеним дурнем. Я маю на увазі, що це було повне шахрайство! Не дивно, що читачі почали злитися на мене..... Я занадто сильно піклувався про протагоніста. Більше того, [Зернятко ліміту] було, по суті, гарантованим квитком до слави, оскільки воно розривало межі, які людина могла б мати щодо своїх можливостей. Насправді... це може бути не зовсім так. Хоча [Зернятко ліміту] можна вважати читом, воно не обов'язково було занадто потужним. Незважаючи на те, що воно знімало обмеження, це не означало, що воно покращувало чийсь талант. Насправді, талант людини залишається тим самим, і окрім того, що у людини не буде ліміту, а швидкість тренування збільшиться, [Зернятко ліміту] не допоможе щодо розвитку справжнього таланту. Наприклад, якщо людина, яка не має таланту до бою, раптом отримає [Зернятко ліміту], вона не перетвориться на якогось бога війни. Ні, якби така річ дійсно існувала, я міг би з таким же успіхом просто кинути роман і закінчити з цим. Я маю на увазі, хто буде читати роман, де головний герой не долає жодних перешкод, а просто бульдозером прокладає собі шлях до вершини? На щастя, я не був настільки тупим, щоб створити такий твір. За допомогою [Зернятка ліміту] можна було лише зняти обмеження рангу, але окрім прискорення швидкості навчання, [Зернятко ліміту] нічого не давало. Більше того, навіть якщо безталанна людина брала [Зернятко ліміту], вона могла максимум натренувати свої показники до абсурдної величини, але якби їй довелося зіткнутися з кимось настільки ж сильним, як і вона сама, то їй було б миттєво завдано поразки. Проте, уявіть, якби Зернятко потрапило до рук талановитої людини, яка не була головним протагоністом... Від однієї цієї думки мене пробирають мурашки по шкірі. Насильно придушуючи в собі почуття провини, я обережно спостерігав за плодом. Його блідо-червоний колір, доповнений святим сяйвом, що огортало його, створювали враження, ніби я тримаю якийсь небесний плід у руках. Проковтнувши слину, що застрягла в горлі, я обережно відкрив рот і відкусив невеликий шматочок фрукта. Миттєво запаморочлива солодкість огорнула мої смакові рецептори, змусивши їх танцювати від радості. Соки, що витікали з фруктів, переповнювали мене всередині рота, а насичений смак, що виходив з фрукта, змусив мене на мить забути про все, що відбувалося навколо. Незабаром після того, як я проковтнув перший шматочок фрукта, я відчув, що моє тіло змінюється. Мої очі стали гострішими, голова - яснішою, а м'язи - більш пружними. Я відчував, як повільно стаю сильнішим. Поглянувши на свій стан, я помітив, що мої показники змінюються з кожною секундою, і коли я відчув і побачив свої зміни, мене накрила хвиля ейфорії, яка спонукала мене жадібно їсти плід, що був переді мною. Чим більше я їв, тим більше відчував, як кожна клітинка мого тіла стає міцнішою і могутнішою. ===Статус=== Ім'я : Рен Довер Ранг : G + Сила : G + Спритність : G + Витривалість : G + Інтелект : G + Рівень мани : G + Вдача : E Шарм : G- -> Професія : [[Мечник lvl.1] "Хаа...." Утираючи сорочкою соки, що стікали з рота, я уважно подивився на вікно свого статусу. Поки я дивився на екран, я не міг не подивитися на показники мого шарму... Чому мій шарм не зростав? Я знаю, що я не був особливо вродливим, але всі показники, окрім Успіху, який і так був досить високим, збільшилися на один-два пункти. Чому б вам не додати пару пунктів до мого шарму? Мені судилося бути незайманим!? Шльоп! Ляснувши себе по щоках, щоб прогнати похмурі думки, я витріщилася на свої руки. Маленьке коричневе зернятко лежало у мене в долонях. "Це [Зернятко ліміту]?" Тепер, коли я звернув на нього пильну увагу, я дійсно не міг визначити різницю між цим зернятком і будь-яким іншим насінням, яке могло бути куплене в супермаркеті. Воно не було ні надто великим, ні надто маленьким, розміром з монету, і якби не той факт, що воно було зі святого плоду, я б нізащо не зміг сказати, що це було [Зернятко ліміту]. Тобто воно виглядало настільки звичайним, що я не здивувався б, якби хтось просто посміявся наді мною, коли б я сказав, що це підробка. Але, звичайно, оскільки я автор, я знаю, що це звичайне на вигляд насіння насправді є ключем до мого майбутнього. Я вже згадував про це раніше, але головний герой так і не з'їв плід. 'Чому?' Тому що у нього ніколи не було шансу... За оригінальним сюжетом, головний герой разом з однокласниками їде на факультатив до хребта Клейтон. Під час екскурсії першим знайшов це місце не головний герой, а його суперник. Як тільки суперник знайшов дерево з фруктом, він одразу ж з'їв плід і викинув нормальне на вигляд зернятко, яке згодом знайшов головний герой, якому завдяки щасливому випадку вдалося виявити його ефект і з'їсти його. Так, я знаю. Я зараз повністю заглибився в роздуми про своє минуле. Чим більше часу я проводжу в цьому світі, тим більше усвідомлюю, наскільки гнітючою була моя творчість... Тепер, коли я думаю про це, оскільки я з'їв фрукт, я начебто завадив його Супернику вдосконалитися. ...це було погано. Суперник був життєво важливим для сюжету. Він був однією з причин, чому головному герою вдалося стати таким сильним. Те, що я опосередковано впливаю на його зростання, також опосередковано впливає на зростання протагоніста Ммм... Думаю, я відшкодую їм це пізніше. Оскільки я вже зробив це, я не можу повернути час назад і виправити зробленого. Замість того, щоб турбуватися про них зараз, я просто зроблю те, що у мене найкраще виходить... і це - залишати проблеми на потім. Я маю на увазі, що я просто заборгую перед ними на майбутнє. Глубоко вдихнувши, я уважно розглянув зернятко в руці і повільно поклав його на поверхню язика. Ковтай! Проковтнувши насіння, я сів на землю і став чекати, коли почне діяти [Зернятко ліміту]. Потім..... Минула 1 хвилина минула 2 хвилина пройшло 5 хвилин 10 хвилин, і нічого не відбувалося. Саме тоді, коли я вже почав думати, що щось не так, по моєму тілу прокотилася величезна кількість енергії. Відчуття було таке, ніби прорвало греблю, змусивши мої вени і тіло витримати хлюпання води, що виривалася з неї. "Нестерпний" було б найкращим словом, щоб описати мої відчуття, оскільки я відчував невимовний біль, що розливався по моєму тілу. Біль був настільки сильним, що з моїх вуст не виривалися ні слова, ні крики. Відчуття було таке, ніби всі мої кістки і вени розтрощилися одночасно. Останнє, що я побачив перед тим, як втратив свідомість, було величезне дерево всередині печери, яке повільно в'януло. "Хаа... я дійсно безрозсудний" ... Я не знаю, скільки часу минуло відтоді, як я втратив свідомість, але зараз це не мало значення. Моє тіло боліло усюди, і мені було важко піднятися. Зібравшись із силами, я повільно потягнувся до передньої кишені сумки, звідки дістав невеликий прямокутний планшет. Постукавши по екрану, на ньому з'явилося моє голографічне 3D-зображення. Я все ще не звик до голографічних штучок, тому щоразу, коли переді мною з'являються голограми, я здригаюся від несподіванки. Провівши пальцем вправо, я розблокував планшет і перевірив дату. Час: 06: 47 Дата: 07/09/2055 Пошта(5) Дзвінки(0) Повідомлення(0) Закривши планшет, я зітхнув з полегшенням. Минуло лише три години з того моменту, як я втратив свідомість. На щастя для мене, я не відключився на кілька днів. Якби я не встиг прокинутися до відкриття академії, то мав би великі неприємності. Зазвичай я б не турбувався про пропуски занять, бо не хочу повторювати те, що пережив у старших класах, але оскільки я проектував замок, то добре знаю, наскільки суворими були викладачі. Особливо з тими, хто не мав високого рейтингу, як я. Вони просто ставилися до нас як до непотрібів. Вони просто ставилися до нас, як до зайвих людей, які згодом загинуть на фронті. Тому, якщо ви потрапили в немилість до деяких професорів, краще пакуйте речі, бо, ймовірно, ви ніколи не зможете закінчити цей університет. Це було останнє, чого мені хотілося, адже в "Замку" було так багато справ, які мені потрібно було виконати, перш ніж я міг безпечно вийти за межі людської території. По-перше, мені потрібно було взяти участь у кількох подіях, які відбуватимуться всередині замку. Але чи не вплине ця участь на сюжетну лінію? Звичайно, вплине, але оскільки я не знаю, чи вплинула моя реінкарнація на сюжет книги, мені потрібно буде особисто перевірити і дізнатися, чи залишилася сюжетна лінія такою ж, як я написав. Поки що все виглядає так само, але якщо випадково моє перевтілення вплинуло на сюжет, то це може призвести до катастрофічних наслідків. Тож... беручи це до уваги, я вирішив втрутитися і допомогти у випадку, якщо щось відхилиться від сюжетної лінії. По-друге, оскільки замок був найкращою академією для розвитку героїв у всьому людстві, для мене було б великою втратою проґавити це. Тобто, якщо я хочу стати достатньо сильним, щоб пережити третій катаклізм, я точно не повинен згаяти шанс, який мені випав. З їхнім найсучаснішим обладнанням я швидко набуду такої сили, що зможу комфортно жити самостійно. Але перш ніж це станеться, я маю опанувати мистецтво володіння мечем, щоб мене не вигнали на першому ж курсі через брак таланту. Як і в будь-якій звичайній академії, якщо ти не склав іспит за рік, тебе відраховують наступного року. Таким чином, якщо я не опаную [стиль Кейкі], навіть якщо мої ліміти будуть зламані завдяки [Зернятку ліміту], я жодним чином не зможу гарантовано закінчити перший рік навчання. Це не означає, що я міг би стати суперсильним одразу. Без зусиль і часу я не наздогнав би головного героя та його супутників. Перевіривши свій статус, я помітив, що після споживання [Зернятка ліміту] мої показники не збільшилися. Що ж, я був би здивований, якби це сталося, оскільки [Зернятко ліміту] було предметом, орієнтованим, в першу чергу, на подолання обмеження рівня користувача, на відміну від фрукта, який орієнтований на підвищення статів. Але той факт, що я більше не зв'язаний законами цього світу, дозволив мені вільно тренуватися скільки завгодно, не турбуючись про те, що я досягну вузького місця. ... Насправді вихід з печери зайняв у мене більше часу, ніж я очікував. Рівно через 2 години після того, як я прокинувся, мені вдалося благополучно вибратися з печери. Це було не тому, що я не міг знайти вихід, ні, ця частина була насправді легкою, а тому, що моє тіло відмовлялося мене слухати. Я міг якось ворушити руками, але вони були надзвичайно закляклі. Цілу годину мені довелося повільно напружувати м'язи, починаючи з пальців рук і закінчуючи пальцями ніг. Це сталося через те, що всі мої м'язи відмовлялися мене слухати. Відчуття було таке, ніби тіло, до якого я щойно звик, знову стало чужим, як тоді, коли я щойно перевтілився. "Хаа... нарешті трохи свіжого повітря" Глибоко вдихнувши назовні, я відчув, як моє тіло повільно розслабляється, допомагаючи мені відновити частину моєї енергії. Повітря ззовні незрівнянно відрізнялося від повітря всередині печери, де було вкрай душно. Дивлячись на схід своїм покращеним зором, я побачив величезний мегаполіс на горизонті. Високі хмарочоси і безперервно рухомі аеропоїзди, що курсували без зупинок, надавали місту надзвичайно жвавого вигляду. " Красиво..." Це було єдине слово, яке я міг пробурмотіти, дивлячись на Ештон-Сіті. Це дійсно захоплююче, незважаючи на ситуацію, в якій опинилося людство, вони зуміли об'єднатися і побудувати таке прекрасне місто. І тепер це прекрасне місто, на яке я дивився, було моїм новим домом. "Гаразд!" З відновленою енергією я негайно рушаю вниз з гір. Настав час забрати [стиль Кейкі]
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!