Чень Дзінь, омега, 32 роки, неодружений, живе сам, розлучений, має доньку. Його ситуація не дуже популярна на шлюбному ринку…

 

Багатьом не подобається його вік, комусь – те, що у нього вже є донька, комусь – те, що він занадто успішний у кар'єрі. Він точно не буде ніжним і доброчесним типом, який віддано служитиме своєму партнеру в майбутньому.

 

Ті, хто говорив ці слова, абсолютно не дивилися на себе. Це було так, ніби вони зайшли в супермаркет і коментували дорогий імпортний товар, який вони не могли собі дозволити, думаючи, що кожен, хто бажає його купити, повинен був також заплатити податок на IQ*. Вони не змогли з'їсти виноград, тому кажуть, що він кислий**.

 

*Сплата податку на IQ означає відсутність розсудливості в покупках.

 

**«Вони не змогли з'їсти виноград, тому кажуть, що він кислий» – прислів'я, яке означає ненависть до чогось, тому що ви не можете його мати.

 

Чень Дзінь не поспішав одружуватися знову. Все ж, рана від останнього кохання загоїлася ще не до кінця. Старі уражені місця все ще боліли. Немов струп на шкірі, з якого будь-якої миті може потекти кров.

 

Однак працівники компанії дуже занепокоєні. Вони не хочуть щодня супроводжувати свого боса на понаднормовій роботі. Вони не хочуть лисіти. Вони не хочуть померти від перевтоми. Вони не хочуть бути самотніми собаками…

 

Сім днів на тиждень понаднормових, понад 110 годин роботи, а ще вони повинні бути напоготові в будь-який час під час свят. Коли ж у них знайдеться час на пошуки половинки?! 

 

Тому питання про шлюб боса має бути вирішене. Його потрібно вирішити якомога швидше. Його потрібно вирішити негайно.

 

Найкращим варіантом було б, якби він міг провести весняну ніч із прекрасним волоссям і квітучим обличчям, а золоті прикраси звисали б з її тіла під гібіскусом. Весняна ніч промайнула так швидко. Відтоді імператор не приходив на придворні засідання рано.

 

*Цей абзац – вірш «最好云鬓花颜金步摇，芙蓉帐暖度春宵。春宵苦短日高起，从此君王不早朝。». В основному він розповідає про імператора, який мав дуже чарівну наложницю, через яку він завжди спізнювався на ранкові зустрічі. 

 

Шкода, що Чень Дзінь не подивився на жодну з них, від морських до аравійських черепах. Він навіть активував свої навички знущання, щоб зробити особисті напади. Деяким було завдано шкоди самооцінці, дехто впав у депресію, а дехто пережив гірше, ніж смерть.

 

Сайт знайомств просто заніс його до чорного списку, що змусило Чень Сюань, Цай Веньці та інших повністю опустити руки. 

 

Увечері Чень Дзінь спочатку прийняв душ, а потім сів на диван у зеленій оксамитовій піжамі. Він хаотично витирав волосся, змушуючи його скручуватись.

 

Чень Сюань перебувала в сусідній кімнаті й розмовляла з кимось по телефону щонайменше 3 години. Протягом усього процесу вона говорила англійською мовою. Її тон був теплим, ніжним і жвавим. Її вимова також була дуже вільною. Від неї лунав переривчастий і неконтрольований сміх, від якого рука Чень Дзіня, що тримала келих з червоним вином, тремтіла.

 

Чень Дзінь, який водночас узяв на себе обов'язки батька й матері, доклавши багато зусиль, людина з синдромом пізньої стадії ОКР, яка любить доньку, читав журнал із великим інтересом і елегантністю на перший погляд, але насправді його вуха й думки вже давно були прикуті до дверей кімнати його дочки.

 

Вона з кимось зустрічається? Чень Дзінь був трохи зацікавлений. 

 

Він тримав келих із вином, підкрадаючись до дверей кімнати своєї доньки. Він схилив голову й став навшпиньки, наче злодій, який хоче почути, який маленький покидьок настільки добре попрацював, бажаючи виманити неповнолітню дівчинку.

 

Двері до спальні були зроблені зі щільного дерева, через що Чень Дзінь трохи шкодував про це рішення. Двері товщиною 50мм були занадто товстими, тому він почув лише дзижчання, і якусь згадку про Алжир – це все, що він зміг розібрати через стільки часу.  

 

Двері раптом відчинились. 

 

Чень Сюань: 

 

— Тату, що ти робиш?

 

Чень Дзінь показав природну усмішку: 

 

— Ні... нічого.

 

Посеред ночі, коли все світло в будівлі вже було вимкнено, Чень Дзінь тримав лупу у своєму кабінеті, шукаючи на глобусі Алжир. 

 

Китай, Америка та Індія постійно маячили перед ним, від чого в нього паморочилось у голові. 

 

Зрештою, він так і не знайшов його.

 

Він був дуже засмучений. По-перше, через те, що мав пресбіопію. Здається, що він уже однією ногою стоїть у рядах літніх людей. По-друге, через те, що Чень Сюань несподівано закохалася в того, чий рідний дім було важко знайти на земній кулі. Якщо в майбутньому вона вийде заміж, то старому батькові доведеться доживати віку на самоті.

 

Деякий час він був розбитий горем, а потім почав міркувати, що міг би також жити з молодою парою. Однак він одразу ж подумав, що таке рішення призведе до незнайомого для нього життя, де він буде цілими днями сидіти вдома, прати, готувати їжу та доглядати за дітьми. 

 

Йому потрібно забути про це. Чень Дзінь витер сльози. У випробуваннях і труднощах цей біль – ніщо. Не потрібно питати. Просто зупинити їх. 

 

Відтоді Чень Дзінь приділяв особливу увагу кожному руху доньки.

 

Він помітив, що вона почала носити розпущене волосся, короткі спідниці, легкий макіяж і ходила до кожного торгового центру, щоб купити собі пару туфель на високих підборах. Потім її оцінки погіршились, а рахунки за телефон злетіли до небес. Щодня вона виглядала розгубленою й розсіяною, то зітхаючи, то впадаючи в екстаз.

 

Чень Дзінь вагався між тим, зателефонувати в поліцію чи до психіатричної лікарні. 

 

Через три місяці Чень Сюань познайомила його з молодим чоловіком, розповівши, що той із дитинства навчався за кордоном. Вона сподівалася, що Чень Дзінь влаштує його на хорошу роботу, щоб він зміг адаптуватися до життя тут.

 

Молодий чоловік мав дуже солідний вигляд. Він мав зачесане назад волосся, зріст близько 1,9 метра, його родина була відомою, освіта відповідала стандартам, а ще він був ввічливим і здібним.  

 

Чень Дзінь оглянув його з ніг до голови й не знайшов нічого, чим би він міг бути незадоволений. 

 

Якщо він буде щирим по відношенню до Чень Сюань, то не виключено, що через кілька років, коли та досягне повноліття, вони зможуть зустрічатись.

 

Чень Дзінь закарбував у своєму серці ім'я Хань Біня, вважаючи, що цей видатний юнак має достатню кваліфікацію для того, щоб залицятися до його дочки.

 

Він планував тримати його поруч із собою як особистого помічника. Два дні тому його помічник звільнився й поїхав до рідного міста, щоб одружитися, тож Хань Бінь був би логічним вибором на цю вакансію. 

 

У сучасному суспільстві цивілізація й прогрес – це лише зовнішня видимість. Знявши маску лицемірства, воно все ще слідує примітивному закону джунглів природного відбору – виживає найсильніший. 

 

Тут канібалізм має бути елегантним, а вбивство – смиренним.

 

Спочатку Чень Дзінь боявся, що цей студент, який повернувся з коледжу, не зможе займатися подібною роботою протягом тривалого часу. Проте, несподівано Хань Бінь виявився розумним і гнучким. Він знав, як використовувати власні сильні сторони на свою користь, тож йому не знадобилося багато часу, щоб закріпитися на посаді.

 

Помічники насправді мають багато гнучкості у плані влади. Хоча ця посада вважається скромною й непомітною, але все ж вони «заступники лідерів», яким усі таємно заздрять.

 

Відтоді Чен Дзінь дивився на нього з новою повагою й відчув, що Алжир не такий уже й нестерпний. 

 

Після закінчення його стажування Чень Дзінь особисто підписав контракт Хань Біня. Він також підвищив йому зарплату й запросив на вечерю. 

 

Обличчя Хань Біня почервоніло. Він нервово кружляв по своєму будинку площею 180 квадратних метрів. Покружлявши навколо, він відчув себе трохи пригніченим, тому швидко набрав номер Чень Сюань. 

 

— Привіт, сестро Сюань*.

 

*Він називає Чень Сюань «萱萱妹妹», що означає «молодша сестра Сюань-Сюань». 

 

— Так, брате Хань Біне?

 

— Пан Чень запросив мене сьогодні на вечерю до котеджу Ювей. Як думаєш, він щось помітив?

 

Хань Бінь подолав тисячі миль, щоб повернутися до Китаю, тому що був приголомшений виглядом Чень Дзіня ще у дитинстві. Коли він виріс, він так і не зміг забути про нього, тому сподівався, що зможе отримати шанс бути разом із ним.

 

Чень Сюань була настільки зворушена його історією, що зголосилася допомогти. Вона створила можливості для Хань Біня, щоб він міг залицятися до її батька та подолати різні труднощі. 

 

Котедж Ювей – це ресторан, заснований Чень Дзінем. У світі існує незліченна кількість кухонь, проте він поважає лише японську та їсть виключно їхній стейк та червоне вино. Він не любить гостре, солодке і навіть кисле. Йому подобаються лише кухні Дзянсу, Джедзян та Кантонесе, які зберігають свіжість їжі з легкими приправами та звертають увагу на поживність та інгредієнти.

 

Чим старшим він ставав, тим менше йому подобалося їсти на вулиці. Зрештою, він відкрив власний ресторан, який майже перетворився на його кухню.

 

Коли настав час вечері, котедж Ювей зачинили. Там не було ніяких інших відвідувачів, окрім пана Ченя. 

 

Коли Хань Бінь увійшов до ресторану, Чень Дзінь одразу його помітив.

 

Хань Бінь побачив, як Чень Дзінь примружився й обережно потряс келихом вина в руках, відпиваючи з нього, а потім задумливо подивився на нього.

 

Перед від'їздом Чень Сюань сказала йому: «Не дивись на зазвичай спокійне обличчя мого батька. Якщо йому дійсно хтось подобається, він стає до цієї людини турботливим, уважним і ніжним. Будь уважним, коли їстимеш, так ти дізнаєшся, чи була це просто ділова вечеря, на яку тебе запросив твій бос, чи бос хоче до тебе залицятись.» 

 

Хань Бінь нервово ковтнув і пішов до свого місця, одночасно перебираючи руками й ногами.

 

Несподівано Чень Дзінь підвівся й відсунув для нього стілець.

 

Серцебиття Хань Біня прискорилось. 

 

«Хіба це не турбота?» 

 

Чень Дзінь ввічливо усміхнувся й поправив його кривозав’язану краватку. Його пальці ковзнули по комірцю, ніби не бажаючи відпускати. 

 

«Хіба це не уважність?» 

 

Обернувшись, Чень Дзінь зціпив зуби й стиснув кулак, щоб ніхто не бачив: «Маленький покидьок! Хіба це не та краватка, яку моя донька купила в Інтернеті кілька днів тому? Захист удень і вночі дійсно не може зупинити її серце.» 

 

Офіціант почав подавати їжу, і, здавалося, вони мали нескінченну кількість тем для розмов. Хань Бінь дивився на Чень Дзіня і відчував, що чоловік перед ним дійсно ніжний, елегантний і чарівний. Його волосся було зачесане набік, а з рукавів дорогого костюма виднілися тонкі білі пальці. Хань Бінь схопив ці руки й запитав: 

 

— Босе, чи є ще якась причина, чому ви запросили мене сьогодні?

 

Чень Дзінь злякався. Температура руки юнака була незвично високою, і його тепло проникало навіть крізь шкіру. Він деякий час був приголомшений, збираючись із думками, а потім евфемістично промовив:

 

— Я просто вважаю, що молоді люди повинні ставити на перше місце кар'єру, а про кохання думати пізніше. 

 

Принаймні, най дочекається, поки його донька стане дорослою. Хань Бінь – багатообіцяючий молодий чоловік. Чень Дзінь не хотів, щоб той потрапив до в'язниці в такому юному віці.

 

Як і очікувалося, він побачив, що Хань Бінь зітхнув із полегшенням, а потім трохи засмутився. Нарешті він відмовив йому. 

 

Хань Бінь випив келих вина й набрався сміливості запитати: 

 

— Якщо я досягну успіху в кар'єрі, босе... ви погодитесь?

 

Чень Дзінь подивився в очі юнака, сповнені ентузіазму та щирості. Він відчув розчулення, і після довгих роздумів кивнув: 

 

— Звичайно. 

 

Хань Бінь заплющив очі й ніжно поцілував тильну сторону його долонь, не звертаючи уваги на здивування на обличчі Чень Дзіня. Коли він розплющив очі, невинність і незнання світу зникли з них. Натомість на зміну їм прийшли неприховані амбіції та бажання: 

 

— Тоді я неодмінно досягну успіху. 

 

Наступної секунди задзвонив будильник, і Чень Дзінь різко прокинувся зі сну. Йому приснилися події першої зустрічі з Хань Бінем кілька років тому.

 

Здивувавшись його рухам, Хань Бінь, який переглядав контракти на планшеті, пригорнув його до себе й доторкнувся до його чола: 

 

— Тобі приснився кошмар?

 

— Ні, – мляво відповів Чень Дзінь, коли його знову почало хилити в сон. 

 

Хань Бінь приглушив світло приліжкової лампи, щоб не заважати Чень Дзіню спати.

 

Напівсонно й напівпрокинувшись, Чень Дзінь недбало запитав: 

 

— Ти щось від мене приховуєш?

 

Хань Бінь постукав пальцем по екрану. За це його справді могли вбити.

 

Через 15 хвилин розлючений голос Чень Дзіня пролунав по всій кімнаті: 

 

— Хто цей покидьок, який звабив мою дочку?!

 

— Босе, заспокойся, □□ може призвести до смерті!

*Не знаю, що означає □□, лол.